Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Інформація та інформаційні процеси

ДОДАТКИ

Додаток 1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Головне управління освіти і науки України

Виконавчого органу Київської міської державної адміністрації (КМДА)

КИЇВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ ПОЛІГРАФІЧНЕ УЧИЛИЩЕ

КУРСОВА РОБОТА

Учня групи №______

^(прізв^{ище,
ім’я, по батькові)}

______________________________________________________________________

ПРОФЕСІЯ:

ТЕМА:

Робота допущена до захисту з оцінкою

Керівник курсової роботи

^{(прізвище,
ім’я, по батькові)}

^{(підпис)}

ЗМІСТ

1. Мета курсової роботи 3

2. Вступ. Інформація та інформаційні процеси 4

3. ЕТ майстер функцій. Робота з Майстром функцій 10

4. Організація даних в СКБД Accеss. Запуск Accеss і створення файла бази даних 20

5. Охорона праці 29

6. Практична робота 31

7.Висновок 34

8. Список використаної літератури 35

МЕТА КУРСОВОЇ РОБОТИ.

Курсова робота є завершальним етапом учня, перед переведенням учня на наступний курс навчання.

Письмова робота виконується з метою перевірки знань та умінь учнів, а також вміння застосовувати одержані професійні знання, користування довідковою літературою, нормативно-технічною документацією, спонукання учнів до творчої праці.

ВСТУП:

1. Інформація та інформаційні процеси.

Інформація є фундаментальним науковим поняттям. Воно є первинним і не має строгого наукового визначення. Особливість цього поняття є його універсальність – воно використовується практично у всіх сферах людської діяльності: природничих науках, філософії, біології, економіці. Разом з тим фундаментальної природничо-наукової дисципліни, яка б займалась природою інформації, не існувало. Фізика, хімія, біологія вивчають властивості інформації, а не її природу. Конкретний смисл поняття “інформація” залежіть від того, в якому контексті воно використовується.

В останні роки інформатика почала формуватись як природничо-наукова дисципліна, однак вона не вийшла ще за межі прикладної технічної науки, тому також не ввела до цих пір строгого поняття інформації. В кращому випадку її розглядають як змістовну частину даних, яка інтерпретується людиною.

Однак наукове визначення інформації дається досить просто, якщо припустити, що інформація – це динамічний об’єкт, не існуючий в природі сам по собі, а той, що утворюється в результаті взаємодії даних та методів. Він існує стільки, скільки триває ця взаємодія, а весь інший час він перебуває у вигляді даних.

Отже, інформація – це продукт взаємодії даних та методів, який розглядається в контексті цієї взаємодії.

Наприклад, книга – це сховище даних. Вона призначена для одержання інформації візуально, шляхом читання. Якщо спробувати різні книжки навпомацки, також можна одержати інформації, хоча напевне не ту, яка передбачалась авторами. Даний приклад пояснює сутність контексту взаємодії даних та методів.

Контекстний метод опрацювання даних – це той метод, який призначений для обробки даних певного типу. Цей метод відомий як тому, хто створює дані, так і тому, хто їх використовує. Для графічних даних контекстним є метод спостереження. Для текстових даних контекстним є метод, оснований на зорові та знання мови тексту. Для даних, що подаються радіохвилями, контекстними є методи перетворення даних за допомогою радіо або телевізійного приймача.

Є свої особливості і для комп’ютерної інформації. Для даних, що подаються в числовій формі і зберігаються у вигляді сигналів, зареєстрованих на магнітних ( або інших) носіях, контекстними є методи апаратні та програмні методи обчислювальної техніки.

З визначення інформації випливає важлива властивість інформації – динамічність. Тобто, інформація існує досить нетривалий термін часу – рівно стільки, скільки триває взаємодія даних та методів під час її створення, споживання та перетворення. Як тільки це ця взаємодія завершується, ми знову маємо справу з даним, але поданими вже в іншій формі. В даному випадку ми маємо справу з інформаційним процесом. Такий процес являє собою цикл утворення інформації з даних і збереження її у вигляді нових даних. Інформація існує досить нетривалий термін часу, але інформаційний процес триває стільки, скільки існують носії інформації. Наприклад, вивчаючи старовинні надписи, вчені продовжують інформаційний процес, розпочатий багато років тому.

Особливість інформаційного процесу в обчислювальній техніці полягає у тому, що певні його етапи відбуваються автоматично, без участі людини. В ході цих етапів дані, подані у вигляді зареєстрованих сигналів. взаємодіють як з апаратними методами (комп’ютерами та іншим обладнанням), так і з програмними методами (комп’ютерними програмами). При цьому важливою особливістю комп’ютерних програм є їх двоїстість. З одного боку, вони ведуть себе як дані, а з іншого – як методи опрацювання даних.

Інформація складається з даних, які подаються у кодованому вигляді.

Дані – діалектична складова інформації. Вони являють собою зареєстровані сигнали. При цьому фізичний метод реєстрації може бути довільним: механічним, електричним, магнітним, оптичним, тощо. Відповідно до методу реєстрації дані можуть зберігатись і транспортуватись на носіях різних видів. Самим розповсюдженим видом носія, хоча і не самим економічним та надійним, є папір. В обчислювальній техніці в ролі носіїв інформації виступають різноманітні магнітні диски, стрічки, оптичні диски, тощо.

В ході виконання інформаційного процесу дані перетворюються з одного виду в інший за допомогою методів. Опрацювання даних містить в собі багато операцій, серед яких можна виділити наступні:

- збір даних – накопичення даних з метою забезпечення їх повноти для прийняття рішень;

- формалізація даних – зведення даних, одержаних з різних джерел, до однакової форми;

- фільтрація даних – відкидання “зайвих” даних, які не потрібні для прийняття рішення;

- сортування даних – впорядкування даних за певною ознакою;

- групування даних – об’єднання даних за певною ознакою з метою їх більш зручного використання;

- архівація даних – організація збереження даних в зручній та легкодоступній формі, як правило, в більш економному форматі;

- захист даних – комплекс заходів, направлених на запобігання втрати, модифікації або відтворення даних;

- транспортування даних – прийом та передача даних між віддаленими учасниками інформаційного процесу;

- перетворення даних – перевід даних з однієї форми або однієї структури до іншої.

Повний перелік операцій з даними набагато більший. Тому можна зробити висновок : опрацювання інформації має високу трудомісткість і тому її потрібно автоматизувати.

Для автоматизації опрацювання даних різних типів їх потрібно подати в єдиній формі. Для цього використовують кодування даних. Звичайна людська мова є прикладом кодування даних. Азбука Морзе, нотна грамота, малюнки є також прикладами систем кодування. Своя система існує і в обчислювальній техніці. Вона основана на використанні двійкової системи числення. Для подання інформації використовується дві цифри : 0 та 1. Ці цифри називаються війковими цифрами, або бітами. Таке подання є досить зручним. По-перше, одним бітом може бути виражене одно з двох понять : так (1) або ні (0).Один біт легко подати у вигляді сигналів різної фізичної природи : намагнічено - не намагнічено ; є струм – немає струму - високий рівень напруги - низький рівень напруги.

Двома бітами можна подати вже чотири стани, трьома – 8. Всього n бітами можливо подати 2ⁿ різних станів. Збільшуючи кількість розрядів на один, ми збільшуємо кількість можливих станів удвічі.

Біт є досить дрібною, а отже, і незручною одиницею виміру даних. Тому біти об’єднується у групи по 8 біт – байти. Два байти називаються машинним словом. Байти об’єднуються в кілобайти (1Кб = 1024 - 1000 байт), мегабайти
(1 Мб = 1024 - 1000 Кб - 1000 000 байт), гігабайти , терабайти і т. д. Враховуючи сучасні можливості виготовлення носіїв інформації і об’єми даних, які потрібно зберігати, найбільш вживаними одиницями виміру даних є мегабайти та гігабайти.

Для кодування числової інформації групи з декількох байт. При цьому як правило, старший біт відповідає за знак числа: 0– сило додатне, 1 – число від’ємне. Так, для цілих чисел використовується два байти, для дійсних чисел - 10 байт. В такому випадку деяка кількість біт відводиться під мантису (тобто, значущі цифри числа), а інші – під порядок (разом за знаком).

Для кодування текстової інформації кожному символу ставиться у відповідність деяке ціле додатне число – його код. Так, одним байтом можна подати 256 різних символів. Цього достатньо для запису всіх символів англійського, російського (українського) алфавітів, цифр та спеціальних символів типу знаків арифметичних операцій, дужок, розділових знаків, тощо. Кодування символів визначається стандартом, яких на даний час існує досить багато. Це призвело до певних суперечностей – текст, поданий в одній кодовій таблиці, неправильно відтворювався в іншій. Для позбавлення цього недоліку в даний час використовується універсальна таблиця кодування UNICODE, яка основана на 16-бітному поданні символів. Цього достатньо для розміщення в одній кодовій таблиці символів більшості мов нашої планети.

Графічне зображення на екрані складається з дрібних точок, які називаються пікселями. Вони утворюють характерний візерунок, який називається растром. Для кодування графічної інформації використовується принцип декомпозиції. Його сутність полягає у тому, що будь-який колір подається у вигляді комбінації трьох основних кольорів: червоного, зеленого та блакитного. Якщо для кодування інтенсивностей кожної складової використовувати 8 біт (256 різних значень), то на кодування однієї точки екрану потрібно 24 розряди. При цьому така система забезпечує кодування близько 16,5 млн. кольорів. Такий режим подання графічного зображення називається повнокольоровим (True Color).

Всі дані зберігаються на зовнішньому носієві. Для одержання швидкого доступу до даних потрібно, щоб вони мали впорядковану структуру. В ролі такої структури використовується об’єкт змінної довжини, який називається файлом. Отже, файл – це послідовність довільної кількості байт, записаних на зовнішньому носієві даних, яка має ім’я. Тип даних визначає тип файлу.

Збереження файлів організовується в ієрархічній структурі, яка називається файловою системою. Для зручності роботи файли групуються в каталоги, які , в свою чергу, можуть містити інші каталоги. Вони являють собою іменовані сукупності файлів. На найвищому рівні ієрархії розташований кореневий каталог. Унікальність імені файлу полягає у тому, що повне ім’я файлу містить як власне його ім’я разом з маршрутом доступу до файлу. Маршрут завжди починається з логічного імені носія. Більш детально цей матеріал буде розглянутий пізніше.

До носіїв інформації відносяться накопичувачі – запам’ятовуючі пристрої, призначені для тривалого зберігання обсягів інформації. Носій, що є середовищем зберігання інформації, на зовнішній вигляд може бути дисковим або стрічковим. Інформація на дискових носіях зберігається в секторах (як правило, по 512 байт). На магнітних носіях сектори розташовуються вздовж концентричних кіл – доріжок. Якщо запис ведеться на кількох поверхнях носія, то сукупність доріжок з однаковими номерами називається циліндром. Сектори і доріжки утворюються під час форматування носія. Форматування виконує користувач за допомогою спеціальних програм-утилітів. Ніяка інформація користувача не може бути записана на не форматований носій.

Гнучкі носії для магнітних накопичувачів випускають у вигляді дискет, або флопік-дисків. Власне носій – це плоский диск зі спеціальної плівки (майлара), що має достатню міцність і стабільність розмірів. Він покритий феромагнітним шаром і поміщений у захисний конверт (оболонка дискети). На 3,5-дюймовій дискеті є віконце із засувкою, під час відкривання якої будь-яка зміна інформації на дискеті стає неможливою.

Накопичувачі на жорстких магнітних дисках – це пристрій з незмінним носієм. Інформація записується не на один, а на набір дисків, що складається з кількох пластин, ідеально плоских і з відполірованим феромагнітним шаром. При цьому запис проводиться на обидві поверхні кожної пластини.

Отже, працює не одна, а група магнітних головок, складених в єдиний блок. Пакет дисків обертається безперервно і з великою частотою (до 7500, а в окремих випадках до 10 000 об/хв.), поки ПК ввімкнений, і тому механічний контакт головок і дисків недопустимий.

Накопичувачі випускають десятки фірм. Щоб забезпечити взаємозамінність пристроїв, розроблено стандарти на їхні габаритні й електричні характеристики, які визначають номенклатуру з’єднувальних провідників. Найпоширенішими є стандарти IDE, ATA i SCSI.

Існують ще такі накопичувачі інформації як компакт-диски (CD) – цифрова інформація відображається на пластиковому диску з покриттям у вигляді западин (не відбивних плям) та острівців, що відбивають світло. На відміну від вінчестера, доріжки якого мають вигляд концентричних кіл, компакт-диск має одну безперервну доріжку у формі спіралі.

Зчитування інформації з компакт-диска відбувається за допомогою лазерного променя. Потрапляючи на острівець, що відбиває світло, він відхиляється на фотодетектор, який інтерпретує це як двійкову одиницю. Промінь лазера, що потрапляє в западину, розсіюється і поглинається – фотодетектор фіксує двійковий нуль. Як відображальна використовується алюмінієва поверхня.

Деякі типи накопичувачів допускають багаторазовий перезапис даних на диску, в них використовують різні фізичні принципи запису і читання даних, різноманітні формати, типорозміри та ємності дискет.

Накопичувач DVD – пристрій для читання цифрових відеозаписів. Зовні він схожий на звичайний CD-ROM, однак відрізняється від нього тим, що на одному боці диска може бути записано до 4,7 Гб інформації, а на обох – 9,4 Гб. Однак дані диски є досить дорогими у використанні.

2. Електроні таблиці. Майстер функцій. Робота з майстром функцій.

Електронні таблиці – це будь-який набір даних, організованих у формі двомірної таблиці, над якими можна проводити двомірні обчислення, а їх результати представляти як в числовому, так і в графічному вигляді. В електронну таблицю можуть входити текстові фрагменти, числові дані, графічні зображення. Відмінність електронної таблиці від звичайної полягає в тому, що над даними, які знаходяться в ній, можна проводити обчислення за спеціально виведеними формулами. Результати обчислення формул можна представити у вигляді графіків та діаграм, що значно полегшує сприйняття числових даних. Для обробки електронних таблиць використовуються спеціальні прикладні програми. Їх називають табличними процесорами. До найбільш популярного на даний час табличного процесора можна віднести Microsoft Excel. Даний програмний продукт має досить велику історію розвитку, починаючи з 1984 року, від примітивних перших версій для операційної системи MS-DOS до світового лідерства в даній галузі використання комп’ютерної техніки. Широкої популярності Microsoft Excel набув починаючи з версії 4.0. В 1993 році створено Microsoft Excel 5.0, яка стала значним етапом в розвитку програм для обробки електронних таблиць. В цій версії вперше введено структуру робочої книги. Раніше файл електронних таблиць являв собою одну велику таблицю, в якій розміщувалась вся інформація. При великій кількості даних така структура значно ускладнює пошук та обробку потрібної інформації. До основних призначень Microsoft Excel належать: обробка табличних даних, вирішення науково-технічних задач, відображення даних у табличному вигляді, робота з базами даних, імпорт та експорт даних в інші системи та мережі.

Microsoft Excel складається з «Робочої книги», яка представляє собою набір декількох електронних таблиць, об’єднаних в одному файлі. Кожна така таблиця називається робочим аркушем.

За допомогою Excel можна аналізувати великі масиви даних, створювати формули з декількох простих арифметичних операцій - додавання, віднімання, множення і ділення ... Але замість того, щоб створювати з нуля складні формули з різними хитромудрими комбінаціями цих операцій, можна скористатися функціями Excel.

Функціями в Microsoft Excel називають об'єднання декількох обчислювальних операцій для розв’язання визначеної задачі. Функції в Microsoft Excel являють собою формули, що мають один або декілька аргументів. В якості аргументів указуються числові значення або адреси вічок.

Excel містить більше ніж 400 вбудованих функцій. Функція має ім'я і список аргументів у круглих дужках. Аргументами можуть бути числові та текстові константи, клітинки, діапазони клітинок. Деякі функції доступні лише тоді, коли відкрита відповідна надбудова. Для відкриття надбудови слід виконати команду Сервис/Надстройки і у діалоговому вікні Надстройки вказати надбудови, які треба відкрити.

Ввести функції у формулу можна вручну або з використанням майстра функцій. Для роботи з майстром функцій слід натиснути кнопку Мастер функций панелі інструментів Стандартная або виконати команду Встав-ка/Функции. При цьому відкривається діалогове вікно Мастер функций — шаг 1 из 2 (мал. 13.16), в якому можна вибрати категорію функцій. При виборі категорії в поле Функций виводиться список функцій даної категорії. У цьому списку можна вибрати потрібну функцію. У рядку стану виводиться короткий опис функції.

Після вибору функції слід натиснути кнопку Далее, у результаті чого відкриється вікно діалогу Мастер функций — шаг 2 из 2 (мал. 13.17), в якому можна вказати аргументи функції.

Після натискування кнопки Готово формула вставляється в активну клітинку.

Наприклад:

=СУММ(А5:А9) – сума вічок А5, А6, А7, А8, А9;

=СРЗНАЧ(G4:G6) – середнє значення вічок G4, G5, G6.

Функції можуть входити одна в іншу, наприклад:

=СУММ(F1:F20)ОКРУГЛ(СРЗНАЧ(H4:H8);2);

Для уведення функції у вічко необхідно:

виділити вічко для формули;

викликати Мастер функций за допомогою команди Функция меню Вставка або кнопки ;

у діалоговому вікні, що з'явилося (мал.1), вибрати тип функції в переліку Категория і потім потрібну функцію в переліку Функция та натиснути кнопку ОК;

Мал.1

у полях Число1, Число2 та ін. наступного вікна увести аргументи функції (числові значення або посилання на вічка);

Щоб не указувати аргументи з клавіатури, можна натиснути кнопку, яка знаходиться праворуч поля, і виділити мишею ділянку вічок, що містять аргументи функції; для виходу з цього режиму слід натиснути кнопку, яка знаходиться під рядком формул;

натиснути ОК.

Уставити у вічко функцію суми СУММ можна за допомогою кнопки .

Масиви формул.

Масиви формул зручно використовувати для уведення однотипних формул і обробки даних у вигляді таблиць. Наприклад, для обчислення модуля від чисел, розміщених у вічках B1, C1, D1, E1 замість уведення формул у кожне вічко можна увести одну формулу – масив для усіх вічок. Microsoft Excel додає навколо масиву формул фігурні дужки { }, по яким його можна відрізнити.

Для створення масиву формул необхідно:

виділити вічка, в яких повинен знаходитися масив формул (мал.14);

увести формулу звичайним способом, вказавши в якості аргументів групу вічок-аргументів ABS(B1:E1);

у останньому вікні замість кнопки ОК натиснути комбінацію клавіш Ctrl+Shift+Enter.

Для редагування масиву формул потрібно:

виділити вічка, в яких знаходиться масив;

натиснути мишею усередині рядка редагування і відредагувати формулу;

натиснути комбінацію клавіш Ctrl+Shift+Enter.

Мал.2

Повідомлення про помилки.

Якщо формула у вічку не може бути правильно обчислена, Microsoft Excel виводить у вічко повідомлення про помилку. Якщо формула містить посилання на вічко, що містить значення помилки, то замість цієї формули також буде виводитися повідомлення про помилку.

Значення помилок:

#### – ширина вічка не дозволяє відобразити число в заданому форматі;

#ИМЯ? – Microsoft Excel не зміг розпізнати ім'я, використане в формулі;

#ДЕЛ/0! – у формулі робиться спроба поділу на нуль;

#ЧИСЛО! – порушені правила задавання операторів, прийняті в математиці;

#Н/Д – таке повідомлення може з'явитися, якщо в якості аргументу задане посилання на порожнє вічко;

#ПУСТО! – невірно зазначене перетинання двох областей, що не мають загальних вічок;

#ССЫЛКА! – у формулі задане посилання на неіснуюче вічко;

#ЗНАЧ! – використаний неприпустимий тип аргументу.

Обчислення формул.

Коли встановлено автоматичний режим обчислень (цей режим встановлюється за замовчуванням), зміна вмісту клітинок веде до перерахунку формул, які використовують ці клітинки. Для встановлення ручного режиму обчислень слід у вкладці Вичисления діалогового вікна Параметри у блоці Пронзводить перерасчет встановити режим Вручную. У

У цьому режимі Excel виводить слово Вичислить у рядок стану всякий раз, коли в листі з'являється необчислена формула. Для переобчислення формул слід натиснути клавішу [F9] (формули переобчисляться в усіх відкритих книгах) або [Shift-F9] (формули переобчисляться тільки в активному листі).

Якщо при обчисленні формули сталася помилка, то в клітинку виводиться повідомлення про помилку, яке починається із символу '' #''. Excel виводить такі повідомлення про помилки: # дел 0 — спроба поділити на нуль або на порожню клітинку; # имя ? — формула використовує неіснуюче ім'я; # н/д — формула посилається на клітинку з невизначеними даними; # число ! — помилка у числі, число неможливо подати в Excel; # ссыл ! — формула посилається на неіснуючу клітинку; # знач ! — помилка при обчисленні функції.

Кожна функція повинна починатися зі знака рівності (=), в іншому випадку Excel сприйме її як текст. Після знака рівності вводиться ім'я функції, а потім вводяться всі аргументи, необхідні для обчислення, причому всі аргументи полягають в круглі дужки.

Після того, як введений знак рівності, ім'я функції і ліва кругла дужка можна клацнути на комірці (або діапазоні комірок), зміст якої буде використовуватися в якості першого аргументу функції, а не набирати координати вручну.

Коли останній аргумент введений, слід набрати праву круглу дужку, щоб позначити кінець списку аргументів. Потім необхідно клацнути на кнопці ENTER, в рядку формул, або натиснути, або клавішу керування курсором - і функція буде вставлена в клітинку, куди Excel занесе результат обчислень.

Обчислення в таблицях виконуються за допомогою формул. Формула може складатися з математичних операторів, значень, посилань на вічко й імена функцій. Результатом виконання формули є деяке нове значення, що міститься у вічку, де знаходиться формула. Формула починається зі знаку рівняння "=". У формулі можуть використовуватися арифметичні оператори +, -, *, /. Порядок обчислень визначається звичайними математичними законами.

Приклади формул: =(А4+В8)*С6, =F7*С14+B12.

Константи – текстові або числові значення, що уводяться у вічко і не можуть змінюватися під час обчислень.

Посилання на вічко або групу вічок – спосіб, яким можна зазначити конкретне вічко або декілька вічок. Посилання на окреме вічко – його координати. Значення порожнього вічка дорівнює нулю.

Посилання на вічка бувають двох типів:

відносні, коли вічка позначаються відносним зсувом від вічка з формулою (наприклад: F7).

абсолютні, коли вічка позначають координатами таблиці в сполученні зі знаком $ (наприклад: $F$7).

Комбінація попередніх типів (наприклад: F$7).

При копіюванні формул відносні посилання змінюються на розмір переміщення. Для звертання до групи вічок використовують спеціальні символи:

: (двокрапка) – формує звертання до вічок, що знаходяться між двома операндами. Наприклад: С4:С7 звертається до вічок С4, С5, С6, С7.

; (крапка з комою) – позначає об'єднання вічок. Наприклад, D2:D4;D6:D8 – звертання до вічок D2, D3, D4, D6, D7, D8.

Для уведення формули у вічко потрібно увести знак '=' і необхідну формулу для обчислення. Після натискання клавіші Enter у вічку з'явиться результат обчислення. Формула з'являється в рядку редагування при виділенні вічка, що містить формулу.

Формула — це сукупність операндів, з'єднаних між собою знаками операцій і круглих дужок. Операндом може бути число, текст, логічне значення, адреса клітинки (посилання на клітинку), функція. У формулах розрізняються арифметичні операції і операції відношень. Excel допускає: арифметичні операції + - додавання, - — віднімання, * - множення, / - ділення, ~ — піднесення до степеня; операції відношень > - більше, < - менше, = - дорівнює, <= — менше або дорівнює, >= - більше або дорівнює, <> — не дорівнює.

Арифметичні операції і операції відношень виконуються над числовими операндами. Над текстовими операндами виконується єдина операція &, яка до тексту першого операнда приєднує текст другого операнда. Текстові константи у формулі обмежуються подвійними лапками. При обчисленні формули спочатку виконуються операції у круглих дужках, потім арифметичні операції, за ними — операції відношень.

Робота з майстром функцій

Безумовно, функцію можна ввести, набравши її прямо в комірці. Однак
Excel надає на стандартній панелі інструментів кнопку Вставка функції. У діалоговому вікні (див. рис.2) Майстер функцій - крок 1вказується потрібна функція, потім Excel виводить діалогове вікно Аргументи функції, в якому необхідно ввести аргументи функції (рис. 3).

Повернемося знову до першого діалогового вікна, рис. 2, тут міститься три списки: Пошук функції, Категорія і Функція. Причому Excel автоматично вибирає категорію функцій 10 недавно використовувалися, а в списку Функція відображає функції, до яких користувач найчастіше звертається.

Якщо необхідної функції немає в списку, то необхідно вибрати відповідну категорію зі списку, а саме:

. 10 недавно використовувалися,

. повний алфавітний перелік,

. фінансові,

. дата і час,

. математичні,

Інформація та інформаційні процеси 📙 Курсовая → 🆔 100116