Інфраструктура ринку. 2

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Розвиток ринкових відносин в Україні пов'язаний з двома найважливішими проблемами: інтеграцією національної економіки у світову економічну систему і забезпеченням незалежності та економічної безпеки країни. У зв'язку з цим постає завдання – створити умови для успішного розвитку національної економічної діяльності в цілому і в окремих її секторах. Саме це має принципове значення для завоювання Україною відповідного місця у світовій економіці.

За таких умов можливість здійснення ринкових перетворень в  окремих регіонах і в державі загалом, підвищення рівня конкурентоспроможності національної економіки вирішальною мірою залежать від наявності сучасної ринкової інфраструктури. Остання складається з таких інституціональних структур, яким властиве оптимальне поєднання гнучкості, адаптивності та продуктивності.

Проблема забезпечення ефективного функціонування національної економіки розв'язується відповідними ланками ринкової інфраструктури (в тому числі і державою). При цьому національна ринкова інфраструктура у межах держави визначає суб'єктів і забезпечує їхні взаємозв'язки з об'єктами соціально-економічної системи держави. Розвиток ринку і наявність конкурентного середовища передбачають сумісність і взаємозалежність цих інфраструктурних ланок, що забезпечується відповідними організаційними та економічними механізмами. Підвищена увага, постійне вдосконалення згідно з вимогами ринку кожної складової ринкової інфраструктури, їх наступна гармонійна взаємодія зможуть забезпечити реалізацію ринкових механізмів у всій економіці держави.

Втім, низька конкурентоспроможність економіки України пояснюється  не тільки недоліками ринкової інфраструктури. Причина криється у вадах всієї системи господарювання, а також у ряді соціальних, психологічних та історичних факторів.

Метою даної роботи є вивчення ринкової інфраструктури ринку та особливостей її формування в Україні.

Відповідно до поставленої  мети у роботі необхідно вирішити наступні завдання:

– визначити сутність та функції ринкової інфраструктури;

– визначити роль ринкової інфраструктури в сучасній ринковій економіці;

– визначити основні  елементи ринкової інфраструктури;

– проаналізувати ефективність функціонування об’єктів ринкової інфраструктури в  Україні;

– охарактеризувати основні проблеми розвитку ринкової інфраструктури в Україні та шляхи їх відтворення.

Об’єктом  дослідження є ринкова інфраструктура як економічна категорія.

Предметом  роботи є ринкові відносини.

Структура роботи. Робота складається із вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаної літератури.

 

1. СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ РИНКОВОЇ ІФРАСТРУКТУРИ

 

Ефективне функціонування сучасного  ринку безпосередньо залежить від  постійно відтворюваного ринкового  середовища. Важливим його елементом  є ринкова інфраструктура.

Під інфраструктурою ринку розуміють систему державних, приватних і громадських інститутів (організацій і установ) і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію та регулюють рух товарно-грошових потоків.

Ринкова інфраструктура визначається як каркас ринку, що являє собою розгалужену і взаємозалежну мережу підприємств і господарств для обслуговування процесів обміну і руху товару.

Ринкова інфраструктура визначається як сукупність технічних  засобів та устаткування, які забезпечують ринкові процеси.

Ринкова інфраструктура значно впливає на розвиток економіки  завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу  та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють  сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів.

Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну та науково-дослідну інфраструктуру ринку.

 

 

 

До організаційно-технічної інфраструктури ринку належать товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові й брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, сервісні центри, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.

Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворюють банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій. Це - всі ті, хто здатен здійснювати і здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

Науково-дослідницька інфраструктура ринку включає в себе наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Тут ми розглянемо лише деякі елементи інфраструктури ринку. Особливе місце серед елементів інфраструктури належить біржам.

Підприємства  інфраструктури відіграють важливу  роль в економіці розвинутих країн. Вони забезпечують взаємозв'язок між основними суб'єктами економічних відносин — виробниками та споживачами, надають їм необхідні послуги, які сприяють підвищенню ефективності виробництва, прискорюють просування товарів до безпосереднього споживача, а з іншого боку — здійснюють акумуляцію вільних грошових ресурсів і сприяють їх перерозподілу всередині галузі та між галузями.

Ринкова інфраструктура за допомогою своїх елементів виконує  різноманітні функції. Їх можна класифікувати  за спрямованістю діяльності на окремі складові процесу товарного обігу (рис. 1.1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Функції інфраструктури ринку стосовно складових  процесу  товарного обігу

 

Суттєвою класифікаційною  ознакою розподілу функцій є  склад і характер послуг, які надають  під час виконання їх. За цією ознакою можна виокремити такі групи функцій:

– торговельно-посередницькі;

– посередницькі;

– інформаційні та організаційно-комерційні;

– виробничо-технологічні;

– транспортно-експедиторські (логістичні);

– орендні (лізингові);

– розрахунково-кредитні;

– страхові, аудиторські  тощо.

Кожна із цих груп функцій  передбачає конкретні види робіт, що їх виконують суб’єкти інфраструктури товарного ринку.

За сучасних умов найбільша  питома вага припадає на торговельно-посередницькі  функції. До них зазвичай належать закупівля товарів у виробників та продаж їх споживачам; визначення попиту на товари й розміщення замовлень на їх виготовлення серед товаровиробників; закупівлю товарів на замовлення споживачів; дрібнооптова та роздрібна торгівля; продаж товарів споживачеві в формі спеціально скомплектованих партій товару; продаж товарів та забезпечення ними споживачів за погодженим графіком тощо. [4, c. 178]

Суттєві особливості  має виконання посередницьких функцій. Стосовно сутності посередницької діяльності існують різні міркування, але більшість фахівців наголошують, що це діяльність господарських суб’єктів, які перебувають між двома іншими суб’єктами товарного ринку, з встановлення між ними взаємозв’язку стосовно обміну товарами або у вигляді інформаційно-комерційних послуг. Посередник здійснює зв’язок із товаровиробником необхідних споживачеві товарів та послуг, отримує інформацію про наявність, умови продажу їх, створює умови для проведення торговельних переговорів та укладання відповідних угод. Важливою функцією посередника є пошук вільних виробничих потужностей з виконання спеціальних високотехнологічних різновидів робіт і надання цієї інформації зацікавленим суб’єктам господарювання. Виконання посередницьких функцій безпосередньо не пов’язане зі здійсненням актів купівлі-продажу, але робить цей процес упорядкованим, надійним і взаємовигідним.

Інформаційні  й організаційно-комерційні функції  охоплюють діяльність з надання  суб’єктам ринкових відносин комерційної  інформації, яка містить відомості, необхідні для організації закупівель та збуту продукції і насамперед інформацію про потенційних виробників товару, ціну товару, способи доставки вантажів тощо.

Важливу роль в реалізації цих функцій відіграють рекламні фірми та виставкові центри. Реклама дає споживачеві змогу отримати широку й об’єктивну інформацію про якість, ціну, способи використання та інші деталі, які покупцям треба знати, щоб зробити правильний вибір. Аналогічні завдання виконують і виставкові центри. Вони інформують зацікавлених суб’єктів про наявність певного товару, певної марки, повідомляють, що товар характеризується певними якісними та споживчими показниками, демонструють його відмінності та переваги над аналогами в процесі використання. Великим попитом користується маркетингова інформація, що містить результати аналізів і прогнози кон’юнктури ринку певного виду товару, ціни, прогнозові обсяги попиту та пропозиції товару, його асортимент, рівень конкуренції та інші показники ринкового механізму. Виконання цих послуг пов’язане із необхідністю вдосконалення державного статистичного обліку, що має відображати не лише стан товарного ринку, а й діяльність суб’єктів ринкової інфраструктури. Без систематичного розроблення, нагромадження, аналізу й оприлюднення такої інформації неможливі ані державне регулювання сфери обігу товарів, ані дія механізмів ринкового саморегулювання.

Виробничо-технологічні функції пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері  обігу. Це функції з надання товарам  підвищеної виробничої готовності, з  попередньої підготовки матеріальних ресурсів до споживання, із запровадження ресурсозберігальних технологій тощо.

Ця група  функцій тісно пов’язана із транспортно-експедиторськими, які мають на меті транспортування товарів до місць споживання, формування оптимальних маршрутів перевезення та вибір раціональних видів транспорту, укладання договорів на перевезення товарів згідно із узгодженими графіками тощо.

Лізингові функції  зумовлені розвитком прокату  технічних засобів, наданням у довгострокову  оренду товарів виробничо-технічного призначення тривалого використання.

Розрахунково-кредитні та страхові функції передбачають такі види діяльності, як фінансові розрахунки, товарне кредитування, страхування  комерційних ризиків.

Звісно обсяг  і видовий склад послуг, які  надають суб’єкти ринкової інфраструктури, залежать від багатьох чинників, передусім від рівня науково-технічного розвитку самих суб’єктів, адекватності їхньої матеріально-технічної бази вимогам сучасного ринку.

 

2. РОЛЬ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В СУЧАСНІЙ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

 

Важливу роль у створенні необхідних умов для  розвитку і функціонування економіки  відіграє ринок. Світова економічна наука сформулювала низку ознак, які визначають режим вільного ринку. Це, насамперед, необмежена кількість учасників конкуренції, вільний доступ на ринок та вихід з нього. Кожна особа в умовах ринкового господарювання має право займатися будь-яким видом підприємництва, організовувати його на свій розсуд і припиняти діяльність за власним бажанням. Власник грошових доходів має право вибору та придбання тих товарів і послуг, які йому потрібні.

Для сучасного ринка характерною є мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів. Кожен учасник конкуренції може оперативно вкладати і переміщувати свій капітал з однієї галузі виробництва в іншу, з однієї сфери народного господарства в іншу залежно від власних економічних інтересів.

У ринковій економіці  кожен учасник конкуренції володіє  певним обсягом ринкової інформації (відомості про попит і пропозицію, ціни, норму прибутку та ін.). Без цієї інформації товаровиробник не в змозі прийняти правильне управлінське рішення.

Отже, ринок - це система соціально-економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну, споживання і ґрунтуються на певних принципах, основними з яких є економічна доцільність і свобода діяльності.

Ринкові відносини  як виробничі виникають на основі розвиненого товарного виробництва, суспільного поділу праці, економічної  відокремленості виробників. Це і  є об´єктивні умови існування ринку.

Функціональна визначеність ринку полягає в  забезпеченні ним процесів саморегулювання  економічної системи. Він виконує  регулюючу функцію у процесі  безперервного відтворення та надійного  зв´язку між виробництвом і споживанням, в об´єднанні економіки в єдине ціле, в розподілі ресурсів між різними сферами виробництва. В цьому значенні ринок виступає функціональною формою економічних зв´язків між суб´єктами економічної системи. На ринку виявляються попит і пропозиція, відповідність виробництва споживанню, економічні інтереси суб´єктів, індивідуальні витрати праці на виробництво товарів порівнюються із суспільним еталоном, виявляється міра корисності товарів і послуг відповідно до дії закону вартості.

Реально виконувати свої функції ринок може за таких умов:

- незалежності  суб´єктів господарювання, наявності  певних прав і свобод товаровиробників  у поєднанні з їхньою економічною  відповідальністю;

- права власності  на засоби виробництва, створений  продукт і дохід;

- права самостійно  визначати ціни на виготовлені товари й послуги та ринок збуту продукції;

- свободи  вибору господарської діяльності, джерел фінансування і ресурсів;

- розвиненої  ринкової інфраструктури (фондові  та товарні біржі, банки, страхові  організації та ін.);

- стійкої  фінансової і грошової системи;

- наявності  певного економічного середовища  і клімату, які сприяли б  господарюванню в ринкових умовах. Йдеться про достовірну інформацію  щодо ринку і його суб´єктів  та правових гарантій вільного  підприємництва.

Основна властивість  економіки ринкового типу полягає в проникненні ринкових відносин у всі господарські сфери, галузі і регіони країни. Глибина проникнення ринкових відносин, широта охоплення ними соціально-економічних явищ і процесів у різних галузях і секторах економіки різна. Практично всі вони перебувають під впливом ринкових змін. Таким чином, уся економіка виступає як сукупність ринків.

Вивчення  структури ринку дає комплексне уявлення про ринкову економіку  як єдність взаємопов´язаних і взаємодіючих ринків.

При найвищому  ступені структуризації в складі єдиного ринку виділяються ринки:

- предметів  споживання і послуг;

- засобів  виробництва і виробничих видів  діяльності;

- капіталів;

- цінних паперів;

- праці;

- інформації, інтелектуального продукту, інновацій.

У свою чергу  кожний з перелічених ринків ділиться на часткові ринки, які входять до його складу.

Ринок предметів споживання і послуг представлений ринками: а) продовольчих товарів; непродовольчих товарів народного споживання; б) побутових, комунальних, транспортних послуг; в) послуг культури, освіти, охорони здоров´я; г) житла, приміщень і споруд невиробничого призначення.

Ринок засобів виробництва і виробничих видів діяльності включає ринки: а) знарядь праці, машин, устаткування, приладів, виробничих приміщень і споруд; б) сировини, матеріалів, енергії; в) робіт і послуг виробничого призначення.

Ринок капіталів представляє один із різновидів грошового ринку, в якому об´єктом ринкових відносин є капіталовкладення.

Ринок цінних паперів передбачає існування фондових і валютних бірж, бірж цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, облігацій, інших видів грошових зобов´язань).

Ринок праці пов´язаний з правом кожної особи на продаж своєї робочої сили за власним вибором, ринковою ціною на основі контракту між працівником і власником. Він включає систему підготовки і перепідготовки кадрів, працевлаштування і захисту при безробітті.

Ринок інтелектуального продукту охоплює сферу інформаційних послуг, купівлю-продаж інтелектуального продукту (програмні продукти для ЕОМ, авторські права тощо), інновацій (нововведень, винаходів, раціоналізаторських пропозицій).

Ринки предметів  споживання і послуг, засобів виробництва  та виробничих видів діяльності можуть бути узагальнені поняттям "товарний ринок".

Конкретна взаємодія  ринків здійснюється за допомогою певних установ, інститутів ринку, а саме: фондових і товарних бірж, бірж праці, кредитних і страхових установ тощо, які загалом становлять ринкову інфраструктуру. 

У межах кожного  ринку діють спеціалізовані організації  інфраструктури. Так, на товарному ринку функціонують товарні біржі, системи гуртової та роздрібної торгівлі, фірми, які займаються маркетингом, посередницькі компанії, служби сервісу та інші ланки інфраструктури. Ринкова інфраструктура займає великий економічний простір - від виробників до споживачів товарів і послуг, організовує укладання контрактів на постачання продукції, сприяє прогнозуванню товарних потоків за галузями і регіонами, регулює збут і обслуговування споживачів. Інфраструктура товарних ринків вловлює сигнали про попит і пропозицію та адекватно реагує на них.

Важлива роль на ринку цінних паперів відводиться  фондовій біржі, де здійснюється купівля  і продаж акцій та облігацій, встановлюється їх ринковий курс. Об´єднуючи майбутніх  інвесторів і власників заощаджень, біржа організовує міжгалузеве і міжрегіональне переміщення фінансових потоків, без якого ринкова система не в змозі функціонувати.

На ринку  цінних паперів не обійтися без банків і страхових компаній. Банківська система включає центральний (національний) банк, який несе відповідальність за стан грошового обігу, комерційні, іпотечні (виділяють кредит під заставу нерухомості), інноваційні (кредитують розроблення та освоєння технологічних нововведень), інвестиційні банки.

З огляду на соціально-економічні наслідки та методи регулювання ринок значно відрізняється в різних країнах, тому потрібно глибоко і всебічно вивчити досвід, проблеми й особливості його функціонування.

Деякі економісти вважають, що ринок і його регулювання - несумісні поняття. Однак досвід високорозвинених держав свідчить, що потреба в такому регулюванні виникла ще в другій половині XIX ст. у зв´язку з появою монополій і посиленням процесу усуспільнення виробництва. Держава, виражаючи інтереси монополій, за допомогою податків, кредитно-фінансової політики та інших економічних заходів прагнула до централізованого впливу на структуру і пропорції виробництва з метою запобігання економічним кризам і обмеженню безробіття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ЕЛЕМЕНТИ  РИНКОВОЇ  ІНФРАСТРУКТУРИ

 

Ринкова інфраструктура містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, аудиторські фірми, холдингові компанії та ін.  (Табл. 1, Додаток Б)

Аукціони - форма продаж у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення.  На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом.  Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Отже, аукціон - це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців.  Міжнародні аукціони - переважно  комерційні організації, які мають  приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри.  Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн.  Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування.  Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродають за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродають місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте можуть виконувати також функції  комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб.

 

Маркетинг - це динамічна система ринкової орієнтації.  Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.

Складовими  маркетингу є: виробництво продукції  на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції;

Ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі усебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.

Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються догоди купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури.  Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

З практики відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці.  Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення.

Біржа праці  виконує такі функції: аналізує стан ринку праці;

прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо.  Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація.  Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін.  У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Товарна біржа - комерційне підприємство, регулярно функціонуючий ринок однорідних товарів з певними характеристиками. Слово “біржа” походить від латинського “бурса”, що означає “гаманець”. Біржі з’явилися у XV-XVI ст. в Італії, Нідерландах, Франції. У Росії перша біржа з’явилася у 1703р. в Петербурзі. У 1705р. для неї було збудоване окреме приміщення. У Києві біржа з’явилась у 1865р.

У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікою якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посередників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом. У цьому також полягає мета діяльності біржі.

Охарактеризувавши різні  сторони діяльності товарної біржі, можна дати таке узагальнююче її визначення: Товарна біржа – це асоціація юридичних та фізичних осіб, що здійснює оптові торговельні операції за стандартаи, зразками у спеціальному місці, де ціни на товар складаються в умовах вільної конкуренції.

 Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів.  На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик.  Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм.

Фондові біржі мають  організаційно-правову форму приватних  акціонерних товариств (у СІІІА, Великобританії, Японії) або державних  інститутів (у Німеччині, Франції).  На сучасних фондових біржах (Нью-Йоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, франкфуртській, Базельській, Міланській, Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам.

Фондова біржа у формі  акціонерного товариства являє собою об'єднання капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є документом "на пред'явника", котируються і можуть вільно переходити від однієї особа до іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розробленого її засновниками й узаконеного державними правовими актами.  Статутом передбачено максимальну суму (статутний капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальну вартість.

Акціонерні  товариства - біржі виконують роль барометра економічного життя.  Біржові  операції мають на меті не тільки індивідуальне  збагачення власників акцій (йдеться  про власників контрольного пакета), а й утвердження цього як структурного різновиду ринку.  При жорсткій конкуренції між фондовими біржами власники акцій виявляються "приреченими" на спільність економічної долі.

Для створення фондової біржі необхідні щонайменше три  суб'єкти: тієї, хто випускає цінні  папери; хто їх купує; хто об'єднує  продавця і покупця акцій (брокерська фірма).

У суверенній Україні формується система бірж.  Вже діють такі біржі, як фондові, аграрні, міжбанківська  валютна.  Має місце тенденція  розвитку від універсальних товарних бірж до спеціалізованих.

Брокерські фірми за допомогою брокерів купують і продають товари, грошові номінали чи акції від імені інших осіб.  Крім того, вони надають клієнтам також додаткові послуги, у тому числі й у вигляді кредитів, інформації про кон'юнктуру ринку, реклами тощо.

Брокерська фірма - це посередник між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі.  Смердота усебічно вивчає кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій.  Схема операцій, здійснюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придбати акції - оцінка брокером кон'юнктури ринку - завершення операції.  Процес пошуку інвестора називається ринком.

Біржа як комерційне підприємство забезпечує брокерів приміщенням, зв'язком, здійснює облік операцій, визначає біржові ціни (котирування), сприяє розрахункам, розробляє типові контракти, веде арбітражне розслідування та розглядає спори.