Інфотеймент як жанр українських мадіа

Інфотеймент як ознака сучасних медій.

Обсяг 25 сторінок (3 розділи).

Зміст

Вступ

Сучасне телебачення наповнене різного роду інформацією, а саме пізнавальними програмами, кіно, розважальними ток-шоу, рекламою тощо. Сьогодні телекомпанії роблять ставку на розваги. Сучасне телебачення сповідує принцип інфотейменту – нового виду телебачення, покликанням якого є трохи інформувати та більшою мірою розважати глядача, відволікаючи від буденних проблем.

Поняття «інфотеймент» як синтез новин і розваг – це представлення об'єктивної картини реальності в розважально-ескапістичному ключі. Сучасні практики телебачення (С. В. Євдокимов, Л. Г. Парфьонов, О. Ю. Роднянський) вважають, що «новини» і «розваги» не заперечують одне одного, і новина може бути розважальною, якщо вона цікава людині.

Теорії інфотейнменту  наукова журналістика в СНД приділяє мало уваги. Однак треба зазначити, що автори праць, присвячених сучасним інформаційним процесам, рідко уникають згадування ознак формату, хоча б у контексті стану сучасної тележурналістики. Так, про очевидні зміни у формі подачі інформації писали російські науковці: Н. Александров, А. Бистрицький, Я. Засурський, Я. Назарова, Є. Макеєнко, Н. Шабаліна, Ю. Ужовська, С. Уразова; європейські: П. Еліот, П. Голдінг, Д. Габермас; українські: В. Гоян, Б. Потятиник, Ю. Шаповал та ін. Про своє розуміння доцільності методу й перспектив розвитку багато писали журналісти практики, зокрема, М. Картозія [2], директор праймового мовлення російського телеканалу НТВ. Напрям роботи у цьому форматі визнали загальнонаціональні телеканали “1+1”, “СТБ”, “К1”, “ICTV”, на яких уже налагоджено виробництво та трансляцію телепрограм або принаймні є спроби працювати у вищезазначеному форматі.

Серед науковців  немає єдності щодо того, до чого відносити інофотейнмент: до жанру  тележурналістики, стилю подачі чи до методу. Заперечень не викликає сам  факт існування інфотейнменту й застосування його в сучасному  телевиробництві.

Об’єкт курсової роботи – інфотеймент як явище  сучасної тележурналістики.

Предмет курсової роботи – особливості використання інфотейменту в сучасному недійному  просторі.

Метою курсової роботи є висвітлення особливостей інфотейменту як ознаки сучасних медій.

Для досягнення поставленої мети у курсовій роботі поставлено та вирішено ряд взаємопов’язаних завдань:

- розкрити суть, оцінки, застосування формату інфотейменту (інформувати, розважаючи);

- охарактеризувати  інфотеймент як новий формат подачі інформації на телебаченні;

- проаналізувати  інфотейнмент в сучасних українських  інформаційно-аналітичних телевізійних програмах, визначити його недоліки та переваги.

Розділ І. Формат інфотейменту (інформувати, розважаючи): його суть, оцінки, застосування

1.1. Передумови виникнення та розвиток інфотейменту

На теренах  пострадянської телевізійної журналістики про роботу в стилі інфотейнмент заявили російські тележурналісти наприкінці 90-х рр. ХХ ст. Піонером стилю став Леонід Парфьонов – відкривач інфотейнменту на пострадянських телеканалах, але сам формат виник задовго до цього.

Не можна  не зазначити, що розвиток і якість американського телебачення, його місце  в інформаційному просторі безпосередньо пов’язані з інфотейнментом. Виникнення інфотейнменту припадає на 1980-ті рр. [2]. Тоді рейтинги інформаційних програм почали стрімко падати, що змусило журналістів змінювати формат телевізійних новин. Зміни стосувалися передусім принципу відбору інформації: зменшилася частка “офіціозу”, зросла кількість повідомлень культурної та соціальної спрямованості, набули поширення нові способи подання інформації.

У репортажах на перший план почали виходити деталі, цікаві всім глядачам, без винятку. З новин відокремилася група – інформаційно-розважальні програми. Піонером у цьому напрямі можна вважати щотижневу програму “60 хвилин” (“Сі- бі-ес”, CBS), де ведучі першими почали подавати у своїх репортажах власне бачення подій, навіть більше – журналісти почали з’являтися в кадрі на рівні з героями репортажів, що було нетиповим для американського телебачення.

Досвід “Сі-бі-ес”  підхопили й інші канали. Зокрема, продюсер “Ен-бі-сі” (NBC), Ніл Шапіто, зазначав, що підсумкові випуски новин  треба подавати вибірково, з використанням ефектної зйомки, графіки, фантазії, спецефектів, що було сенсаційним, адже наприкінці дня (тижня) люди, як правило, вже ознайомлені з основними новинами.

Сьогодні цього принципу дотримуються редактори підсумкових випусків новин на українських телеканалах “1+1” та ICTV. Але 30 років тому американська телевізійна ефірна мережа “Фокс” уже обрала інфотейнмент як концепцію всього новинного змісту каналу. Підкреслюємо, що інфотейнмент виник не через примхи продюсерів американських телекомпаній, а під впливом змін інтересів аудиторії. Трансформації в інформаційному мовленні, які розпочалися в минулому столітті, досі тривають [14, с.26].

Тенденція “полегшувати”  новини та не обтяжувати глядача серйозною, спеціалізованою інформацією й сьогодні є характерною для американських телеканалів. Це зумовлено невпинним зростанням рівня конкуренції разом з посиленим впливом корпоративних економічних інтересів, що, зрештою вивело в категорію пріоритетних стратегій для засобів інформації пошук тем зі сфер так званої людської цікавості та висвітлення сенсаційних фактів.

Процеси таблоїдизації, що розпочалися наприкінці ХХ ст. й  означають використання подій і фактів, які більшою мірою пасують розділам скандальної хроніки у відповідних виданнях і програмах, заповнюють перші шпальти й ефір цілком респектабельних місцевих та загальнонаціональних газет, журналів, радіостанцій і телеканалів. Усі ці процеси набули особливо великого масштабу в середині 1990-х рр. [14, с.44].

Цілодобовий “медіа-цирк” [18, с.56] влаштувала преса й телебачення довкола справи О. Джея Сімпсона (відомого гравця в американський футбол, якого звинувачували у вбивстві дружини та її коханця). Судовий процес транслювали в прямому ефірі, відеокамери, встановлені безпосередньо в залі засідань, демонстрували людям найцікавіші подробиці обвинувачення й захисту.

Процес, оцінений у три мільйони доларів, став справжнім  національним шоу. Адвокати перетворилися  на телезірок, у яких глядачі брали  автографи на вулиці, а телеканал  заробляв великі гроші на рейтингах. Одна історія закінчувалася – з’являлась інша. Глядацький інтерес переключився на інші схожі події, найпомітнішою з яких став скандал, пов’язаний зі стосунками президента країни Білла Клінтона та Моніки Левінські. Втім, при величезному обсязі висвітлення це не додало авторитету засобам інформації. У 2000-х рр. ефірний час на ефірному та кабельному телебаченні отримали, наприклад, судові справи зі звинувачення відомого баскетболіста Кобі Брайанта у згвалтуванні в сезоні 2003–2004 рр., співака Майкла Джексона у педофілії у 2003–2005 рр., телеведучої Марти Стюарт в інсайдерській торгівлі на біржі у 2002–2005 рр. Різні подробиці життя знаменитостей від політики, спорту, шоу-бізнесу почали висвітлюватися в особливо вражаючих масштабах.

 Порівняно  з 1990-ми рр. у пресі значно зросла кількість спеціалізованих видань або рубрик, присвячених подіям світського життя. Їх сукупні тиражі та рекламні прибутки в 2001–2004 рр. упевнено зростали. Новини та інформація такої тематики зараз є необхідною складовою інформаційної політики для телевізійних новинних передач і каналів.

Водночас до програм новин не потрапляє більшість  справді важливих для громадського та політичного життя подій, велика частина часу відводиться скандальній  і зіркові тематиці – у нове століття перейшла така тактика заповнення ефіру, як пошук відстеження “багатосерійних” новинних історій. Російський дослідник Михайло Макеєнко зазначає, що ці процеси варто сприймати як “обов’язкову частину інформаційного потоку в сучасному висококонкурентному медіа-просторі, у якому вже майже не існує монопольного домінування газет та ефірних телестанцій” [3, с. 122–123].

За останні 30 років інфотейнмент не залишав екрани американських телеканалів, що зумовлено  такими чинниками:

– спроби розширити  аудиторію;

– боротьба за прибутковість програми;

– пом’якшення  тематики.

 Започаткувалася  традиція, коли в умовах боротьби  за аудиторію та залучення  потенційних глядачів з групи  18-49, працівники телебачення звертаються до зміни формату на користь інфотейнменту й збільшення розважального аспекту в подачі матеріалів. Упроваджуються більш комерційні формати, обмежується тематика, пов’язана з якісними новинами.

1.2. Поняття та концепція інфотейменту 

Інфотейнмент - це спосіб подачі інформації з відтінком  розважальності. 

Термін «інфотейнмент» походить від термінів «Infotainment» - «інформація» та «Entertainment» - «розваги».

Інфотеймент як власне спосіб подачі інформації і  як термін, що позначає його, має американо-європейське  походження. «... Треба полегшувати інформацію. Існує багато способів викликати у глядача посмішку, зробити новини більш цікавими ... Бо програма новин часто перетворюється в перелік смертей і податків» - так  ще в 1985 році рекомендував американський дослідник І.Фенг [28, с.76].

Він висловлює  прагнення продюсерів «подавати новини у формі розважальних передач або з відтінком розважальності». Слідуючи цьому способу подачі матеріалу, журналіст знаходить і приводить в матеріалах на будь-які, в першу чергу, «серйозні»теми, - цікаві деталі і сюжети».

Концепція інфотейменту заснована не стільки на викладі фактів, скільки на розповіді про малопомітні, але, як правило, цікавих масовому глядачу деталях освітлюваної події.

Інфотеймент, що представляє об'єктивну картину  реальності в розважальному ключі, тісно пов'язаний з такими поняттями як кліпова свідомість, файлова свідомість і гламур.

Є дві протилежні точки зору з приводу того, наскільки  повинні перетинатися новини і розвага. Перша - це точка зору дослідників (Н.Постмана, Д.Б.Дондурея) і практиків старшого покоління (В.В.Познера, Е.М.Сагалаева), які заперечують подачу інформації в розважальному ключі. Подібний погляд на проблему мотивується тим, що телебачення, пропонуючи глядачам замість єдиного новинного блоку ланцюг подій без контексту, зв'язку, цінності, наділених в легку, цікаву форму, нівелює значимість, і, що важливіше, серйозність новин, що транслюються.

Протилежна  точка зору - це точка зору, перш за все, сучасних практиків ТБ, таких  як Л.Г.Парфенов (НТВ), С.В.Евдокімов (НТВ), А.Е.Роднянскій (СТС). На їхню думку, слова «новини» і «розвага» не є взаємовиключними, новина може бути розважальною тоді і тільки тоді, коли вона цікава людині. Головне, на думку прихильників інфотейменту - наявність постійної аудиторії, а розважальне оформлення новин - всього лише віддзеркалення соціального оптимізму, пов'язаного з відносною стабілізацією соціально-політичної обстановки.

Слід зазначити, що в умовах нового інформаційного середовища люди набагато менше цікавляться соціальними явищами і проблемами, сприймаючи їх як незначні елементи глобальної мозаїки. В кінцевому рахунку, влада, якою володіють мережі засобів масової інформації, займає друге місце після влади потоків, втіленої в структурі і мові цих мереж [4, с.69].

Людина впадає в особливий  психологічний стан - «футурошок» (шок майбутнього), яке характеризується раптовою, приголомшуючою втратою почуття реальності, вміння орієнтуватися в житті, викликаної страхом перед близьким прийдешнім.

Перевантаженість інформацією  позбавляє людину можливості раціонально  мислити і приймати оптимальні рішення. Нездатність вирішувати власні проблеми в умовах посилення інформаційного потоку породжує «ескейпізм» - втеча від реальності.

Серед новин виділилася окрема група - інформаційно-розважальні програми. Піонером у цьому напрямку прийнято вважати щотижневу програму «60 хвилин» (CBS).

В основі природи інфотейнменту  лежить ігрове начало.

Властивості інфотеймету:

розвиваючий характер гри;

її гедоністична природа

Можливості використання гри в журналістиці це не тільки розвага глядача, а й спосіб пізнання світу.

В.Ф. Олешко зауважує: «ігрове начало в журналістиці взагалі і тележурналістиці зокрема реалізується двома шляхами: 1) через власне гру, 2) через різні творчі прийоми в рамках традиційних журналістських продуктів» [20, с.125].

Інфотеймент як метод організації подієвої новини проникає тяжіє до «жовтизни» і подачі сенсаційної, скандальної інформації.

У телепрограмах, які активно використовують інфотеймент, присутній елемент інфошоктеймента, що робить упор на шокові, трагічні події або на відповідні факти в окремому подію, і організуючого матеріал згідно пріоритетного положенню шокових подробиць.

Інфотейнмент має увазі привнесення яскравості в програму, яка представляє події дня або тижня, її орієнтацію на видовищність. Людину, що включила телевізор, слід утримати біля екрана; їй не повинно бути нудно, тому «цікавість» стає основним критерієм новин та аналітики.

Таким чином, підвищення рівня вимог суб'єкта до інформації, злиття приватної та публічної сфери, перевантаженість інформацією, проблема вибору джерел інформації призводить до появи нового жанру інфотейнменту.

Переваги інфотейнменту  перед традиційною подачею новин  в тому, що таким чином ЗМІ задовольняють  основним запитам сучасного масового споживача. А аудиторія сьогодні хоче: особистої свободи, цікавого дозвілля, оптимістичного настрою.

Незважаючи  на те, що інфотейнмент має низку  переваг, зокрема знімає психологічну напруженість людей, допомагає залучити людей в політику, у цього феномена є і недоліки. Так, критики стверджують, що комбінація даних двох аспектів - конфліктів інтересів - фокусування на маркетингу, а не журналістиці. Отже, термін «інфотейнмент» може бути образливим для тих, хто дотримується традиційного погляду на професію журналіста. Інфотейнмент не повинен плутатися з документальними фільмами, освітнім телебаченням, або «жорсткими новинами».

Розділ ІІ. Інфотеймент як новий формат подачі інформації на телебаченні

2.1. Методи та прийоми інфотейменту

Головний інформаційний  продукт телебачення - новині програми. Це візитна картка кожного каналу, під якою вибудовується вся сітка мовлення. В наш час телевізійних каналів багато. Більша частина населення України має можливість перегляду центральних і кабельних каналів, багато також мають доступ до супутникових каналів. В результаті наявності у аудиторії вибору джерела інформації між каналами виникає конкуренція. Отже, кожен із каналів прагне зробити свою програму максимально привабливою для глядача, зробити свій продукт унікальним.

Багато сучасних телепередач поєднує корисну й цікаву інформацію засобами інфотейменту (з англійськоі information та entertainment “розвага інформуванням”). “Інформуючи – розважай”! Для виготовлення такого типу матеріалів журналісти створюють сюжети на “серйозні теми”, залучаючи цікаві факти та деталі [20, с.144].

Можна сказати, що цей метод був вимушеним заходом, способом зупинити падіння інтересу аудиторії до новин, з іншого, він виявився знахідкою, яка змінила обличчя спочатку американського, а потім і українського телебачення. Зміни торкнулися, у першу чергу, принципу відбору інформації. Журналістів цікавили не офіційні повідомлення, а цікаві та суспільно корисні подробиці. У репортажах на перший план виходили деталі, цікаві для всіх глядачів, і конфліктні ситуації, що укладаються в рамки інтриги «формульних жанрів».

Леонід Парфьонов і  команда програми «Намедни» зробили інфотейнмент основою інформаційного «стилю НТВ». Новини тут подавалися від імені репортерів і оформлялися дуже винахідливо: за допомогою графіки, спецефектів, незвичайних ракурсів і т. д. У верстці програм новин НТВ сенсаційне завжди висвітлювалося більш детально, ніж офіційна інформація. Таке точне визначення переваг допомогло каналу швидко сформувати «свою аудиторію», що розділяє коло інтересів і здатна оцінити новаторство форм. Поступово методи інфотейнменту «розповзлися» по телевізійному ефіру, перетворивши випуски новин на своєрідні естрадні огляди, що складаються з набору атракціонів, збудованих за допомогою методів документальної драми і впливають на емоції глядачів [17, с.76].

Позитивним персонажем, що володіє підвищеною часткою героїчних  якостей, часто постає в сюжеті новин  сам репортер, що працює на місці  подій. У ході зйомок він проводить  своє розслідування, опитує свідків, видобуває  інформацію про жертви, якої не мають або про які поки не повідомляють офіційні особи. Таким чином, він виконує «етично важливу місію», долаючи перешкоди і небезпеки. Завдяки його зусиллям репортаж починає сприйматися як пригода, що приваблює аудиторію, змушує її дивитися випуск за випуском, щоб продовжувати спостерігати за розвитком подій.

До прийомів інфотейнменту відносяться:

змістовний - розглядає критерії відбору тем, їх розстановку в програмі випуску, спосіб трактування подій, пред'явлення інформації; об'єднує такі прийоми: метафорично-подібне трактування подій, «уречевлення» новини, візуалізація проблеми, яскрава образність, навмисне спрощення інформації, обігравання кадру, ілюстрація події через зображення конкретної («приватної») людини, підвищення ролі репортера (коли він сам стає частиною репортажу тощо);

структурний - об'єднує прийоми, що забезпечують специфічне вибудовування сюжету («гра» з часом, змінена в порівнянні з класичними сюжетами побудова фабули, акцент на деталях та інші), а також використання асоціативного монтажу, графіки, використання при монтажу архівного відео, кадрів з фільмів і телепрограм, оперативних зйомок, які забезпечують легкість сприйняття, розуміння та прийняття інформації;

лексико-семантичний - об'єднує прийоми використання лексичних одиниць телеведучими, журналістами та героями сюжетів відповідно до тематики, формованими смислами і відносинами (метафора, алюзія, мовна гра, іронія);

паралінгвістичний - об'єднує прийоми використання міміки, жестів ведучого, кореспондентів і героїв відповідно до концепції формованого ними відносини, також акцентів їх інтонації, гучності, тембру і темпу мовлення, особливостей вимовляння звуків, заповнення пауз і т. п.

Одним із прийомів, що дозволяє «оживити» сюжет, є вставка в сюжет додаткових відеоматеріалів. Це можуть бути кадри з любительських фільмів. Особливо часто використовуються фрагменти художніх фільмів і музичних кліпів. Такі вставки дозволяють глядачеві розслабитися, відпочити від обридлої політичної чи ідеологічної риторики. Треба зауважити, що існує небезпека того, що рекреативна функція, традиційно властива журналістиці, в даному випадку може витіснити всі інші. У світовій практиці такі випадки нерідкі, що дозволяє критикам інфотейнменту іронічно характеризувати подібні сюжети як «щасливі новини» (happy news) або «макулатура» (trash TV) [10, с.195].

Використання фрагментів фільмів та кліпів є засобом створення потрібного емоційного настрою.

Різновидом  деталей є зайві, на перший погляд, подробиці. Надмірність малозначних  деталей, по-перше, дозволяє прискорити темп мови, що вже створює ефект легкості інформації, а по-друге, створює додатковий ефект присутності. Мозаїчність розповіді часто долається за рахунок повтору однокореневих слів.

Сутність мовної гри полягає в трансформації  стійких словосполучень, прислів'їв, афоризмів.

Каламбур - окремий випадок мовної гри. Розуміючи мовні хитрощі журналіста, глядач теж виявляється причетним до цієї гри. Цей ефект, можливо, має щось споріднене з переживаннями спортивного вболівальника, коли глядач захоплюється можливостями людського тіла. У подібних випадках він захоплюється дотепністю кореспондента.

2.2. Особливості подачі інформації засобами інфотейменту

Головне покликання інфотейнменту – утримати інтерес масової аудиторії. Фрагментація аудиторії посилюється внаслідок щорічної появи десятків нових кабельних і супутникових каналів. Разом з їх збільшенням зростає рівень диверсифікації програмного продукту, як наслідок, поступово знижуються відносні показники популярності (рейтингу і частки) у каналів і передач.

Одна з причин популярності нових засобів масової комунікації – це зміна культури перегляду, що відбулася за останні десятиліття. Великі за обсягом, серйозні телематеріали люди просто не сприймають. Якщо раніше, наприклад, вечір біля телевізора передбачав перегляд великих програм, до того ж, нерідко безперервно на одному каналі, то зростання кількості каналів призвело до поширення звички перестрибування з одного каналу на інший, а час затримки уваги на якомусь одному каналі й ознайомлення з програмою постійно скорочується. Це призводить до того, що більшість програм (і новинних, і розважальних), навіть зберігаючи загальний традиційний формат – тридцяти- або шістдесятихвилинний, роздрібнюються всередині на багато коротких фрагментів та кліпів [29].

Таким чином, традиційний телеперегляд перетворюється на мозаїку. Контент кабельних каналів нерідко відрізняється більш якісними, виваженими новинами, але розрахованими на конкретну аудиторію. Питання розподілу американських телеглядачів між ефірним, кабельним, супутниковим телебаченням детально розглянуто в праці Євгена Макеєнка [16].

І якщо на спеціалізований  канал глядач приходить з певною метою, то ефірному не залишається нічого, крім як затримати того, хто опинився на цій частоті випадково, зупинити й змусити забути про свої справи за допомогою цікавого зображення, влучних месиджів, яскравих персоналій, тобто звернутися до інформаційно-розважального формату.

Зростання впливу кабельних каналів пов’язано  з дією багатьох чинників, серед  яких:

жанрове та стилістичне домінування їх окремих програм і концепцій подання інформаційних матеріалів;

розповсюдження  застосування інфотейнменту.

Рух до тотальної  “інфотейнметизації” та таблоїдизації  ефірного телебачення витримав чимало критики, але це не відлякало масового глядача, навпаки, інтерес до телебачення не зникає.

Звичайно, не можна  стверджувати, що глядацьку увагу  тримає лише “інфотейнмент” або будь-який інший жанр. Результат зумовлений дією таких факторів:

поява нових  вузькоспрямованих каналів;

створення високорейтингових телепродуктів (шоу, сіткоми, теленовели, телесеріали).

Слід зазначити, що наявність розважального початку і характер його прояву в інформаційно-аналітичних програмах залежить від концепції конкретної телевізійної передачі, її орієнтації на певне коло аудиторії.

При аналізі  інфотейнменту не можна пройти повз поняття масової культури. Як зазначає Г. Н. Беспамятнова, відмітними рисами маскультури є активне використання стереотипів масової свідомості, замість оригінальних образів, орієнтація на всі верстви суспільства (масу та еліту) одночасно, плюралістичність (здатність надавати явищам безліч смислів, т.зв. тиражування версій), інтертекстуальність (комбінування і вторинне використання культурних знаків, відомих аудиторії). Також наголошується, що основною категорією творів масової культури є «таємниця». Все це активно використовується у ЗМІ, на підтвердження можна згадати, що рідкісний журналістський продукт обходиться сьогодні без іронії та самоіронії, важливих для естетики постмодернізму та маскультурної практики понять [19, с.163].

Інфотейнмент базується на традиціях інтелектуальної «гри», коли за допомогою спеціальних прийомів глядач непомітно втягується в евристичний процес. Наприклад, навмисне дроблення новини на окремі факти, образи, думки, змушує аудиторію самостійно вибудовувати повну картину події на основі наданого журналістом набору окремих деталей. Тому інфотейнмент являє собою щось більше, ніж просто подача розважальної інформації.

Найважливішою особливістю гри, що відрізняє її від інших видів людської діяльності, є властивість приносити задоволення від самого процесу дії, незалежно від результату (теорія функціонального задоволення К. Бюлера).

При цьому гра, хоч і не усвідомлюється гравцями як серйозна дія, сприяє розвитку людини. Всі види людської культури: поезія, філософія, музика, танець, образотворче мистецтво, правосуддя, ратна справа та інш. - виникли спочатку в ігрових формах. Таким чином, інфотейнмент, спираючись на гру, звертається до глибинних властивостей людської психіки.

Релаксуючий початок в інформаційно-аналітичних програмах виявляється як на рівні змісту, так і на рівні пред'явлення інформації. Вплив інфотейнменту на утримання характеризується тим, що об'єктом уваги журналіста часто стає не тільки суть явищ, подій, але яскраві деталі того, що відбувається, які іноді не мають особливого значення для розкриття теми, але збагачують сюжети образно і емоційно.

Інша тенденція  полягає в тому, що соціальні та політичні зміни починають ілюструватися через зображення конкретного («приватного») людини. На рівні пред'явлення інформації помітні такі прийоми: візуалізація проблеми, яскрава образність, навмисне спрощення інформації, обігрування кадру, підвищення ролі репортера (іноді він сам стає частиною репортажу). Важливу роль в подачі матеріалу відіграють лінгвістичні прийоми - мовна гра й іронія. Також можна відзначити драматизацію репортажів, коли в них вводиться елемент інтриги, і порівняно швидкий темп подачі інформаційних повідомлень в програмах, що використовують принципи інфотейнменту.

Розділ ІІІ. Інфотейнмент в сучасних українських  інформаційно-аналітичних телевізійних програмах: його недоліки та переваги

В Україні також  є програми зі схожими функціями: скетч-шоу, яке виходить на Новому каналі з 2008 р. під на звою “Файна Юкрайна”, у деяких рубриках пародіює новинних репортеров та ведучих політичних ток-шоу. Хоча це і не систематичне інформування публіки, але інколи висміяні ними проблеми відповідають реальним, порушеними суспільством темам.

Протягом 9 років щодня програма «Дивись!» (ТЕТ) показує історії про зірок, цікавих особистостей, незвичайні явища та яскраві події.

Перша в Україні  програма в жанрі інфотеймент «Дивись!» вперше вийшла в ефір 20 жовтня 2003 року на телеканалі ТЕТ. Саме з неї почалась мода на жанр, без елементів якого тепер не виходить в ефір жодна інформаційна програма в Україні. 

Герої програми – зірки кіно, театру, модельного і шоу-бізнесу, спорту і навіть політики. У центрі уваги – людина, її доля, її професійне і особисте, її колеги і друзі, дружини і чоловіки, батьки і діти, коти і папуги. Завдання журналіста – автора історії – докопатися до глибин характеру людини, показати її справжньою, такою, якою глядач ніколи не бачив, розкрити її секрети і розповісти про приховане.

За 9 років програма пройшла 3 етапи розвитку. На першому етапі – 2003-2004 роки виходила в ефір з гаслом «Дивись три історії на одну тему!», спершу – хронометражем 15 хвилин, не мала ведучих і лише вчила журналістів подавати інформацію легко і невимушено.

Етап другий. У квітні 2004 року «Дивись!» зайняла 30-ти хвилинний слот і отримала першого ведучого. Ним став Dj Паша. Трохи згодом до нього приєдналась Тала Калатай. Історії стали масштабнішими, цікавішими і ще більш зірковими. У такому вигляді «Дивись!» отримала «Телетріумф» як «Краща розважальна програма 2004 року». Отримали нагороди і ведучі програми – у Dj Паші народилася перша донька Софія, а за тим, як збільшувався живіт Тали Калатай спостерігала вся країна. І вже через місяць після народження доньки Маші молода мама знову розповідала історії про зірок у програмі «Дивись!». 

Наступний, третій етап розвитку, почався зі зміни  формату: замість трьох тематичних історій з‘явилися дві непов‘язані між собою, втім більш глибокі й ракурсні. Відтоді слоган програми – «Історії  людей, незвичайні явища, яскраві події!» Це означає, що в центрі уваги тепер не лише особистості, а й цікаві та яскраві події та явища, історії про які автори подають у відповідній авторській інтерпретації і фірмовому стилі «Дивись!». Відтоді не лише культурно-мистецьке, а й світське життя публічних персон – під пильним і досвідченим поглядом авторів історій, які вміють інформувати розважаючи.