Нормативно правові акти та їх систематизація

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І Поняття  та види нормативно-правових актів.

1.1. Поняття нормативно-правових актів..............................................................5

1.2. Види нормативно-правових актів...................................................................7

1.3. Чинність нормативно-правових актів...........................................................10

РОЗДІЛ ІІ Основні  засади систематизації.

2.1. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів....................16

2.2. Загальна характеристика кодифікації, інкорпорації та консолідації.........17

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність обраної  теми полягає в тому, що нормативно-правовий акт є одним з основних джерел права сучасної держави. У ньому виражається більшість правових норм, які регулюють найбільш важливі з точки зору особистості, її інтересів і потреб суспільні відносини. Нормативні акти як форма (джерела) права починають видаватися з встановленням централізованого державного, посилення його ролі. З його допомогою встановлюються, змінюються або скасовуються норми права.

 Нормативно-правовий акт — це офіційний документ. Як і будь-який документ, він є носієм інформації, а саме інформації про норми права. Як правовий акт, він має юридичної силою і є обов'язковим для всіх осіб, котрим адресовано. Це акт правотворчості, результат діяльності компетентних державних органів, а тому акт владний. За допомогою нормативних актів веління державних органів стають загальнообов'язковим.

Нормативні акти складають єдину ієрархічну систему. Вона відображає ієрархічну систему державних органів. Нормативні акти ієрархічно вищих органів мають і вищої юридичної силою по відношенню до актів нижчих органів. Актами вищої юридичної сили є закони.

Всі разом взяті нормативні акти складають систему законодавства в широкому сенсі цього слова. У вузькому розумінні під законодавством розуміється тільки система законів.

На всіх етапах розвитку української державності право було важливим та ефективним інструментом керівництва суспільством. І в даний час правильне відображення потреб життя, ефективність, повнота і своєчасність законодавчих рішень, висока якість законів стають багато в чому визначальними чинниками політичного, соціального та духовного оновлення України, економічних перетворень в країні.

Для кожного громадянина, де б він не працював і будь-якою діяльністю не займався, право завжди сприймається як ті чи інші акти. Правові акти — наочне структурний вираз права. І їх треба добре знати, вміло готувати і правильно застосовувати. Особливо це важливо для юристів, оскільки від них залежить безпосереднє формування масиву нормативно-правових актів.

Метою даної курсової роботи стало прагнення більш  докладно вивчити нормативно-правові  акти, систематизацію нормативно-правових актів, їх вплив на суспільство.

Об'єктом мого дослідження  є авторські роботи, які в тій  чи іншій мірі висвітлюють нормативно-правові  акти. Предметом же мого дослідження є розвиток і сучасний стан теоретичних поглядів на нормативно-правовий акт, як джерело права.

Завдання роботи:

  1. Розглянути поняття та ознаки нормативно-правових актів, а також розглянути класифікацію;

2. Вивчити нормативно-правові акти Українського права, їх види;

3. Вивчити дію нормативно-правових актів в Україні;

4. Розглянути поняття систематизації нормативно-правових актів і її види;

5. Розглянути кодифікацію,  інкорпорацію, консолідацію та інші  види систематизації.

Структура моєї роботи наступна: у першому розділі розкриваються поняття, види, чинність нормативно-правових актів в Україні, у другому — розглядається поняття і загальна характеристика систематизації і її видів: кодифікації, інкорпорації, консолідації та інших її видів. У висновку підводяться підсумки дослідження.

РОЗДІЛ  І Поняття та види нормативно-правових актів

1. Поняття нормативно-правових актів

Правовий акт —  акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого суб’єкта права, що регулює суспільні  відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов’язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформляється у встановлених законом випадках у вигляді письмового документа (акта-документа).

Ознаки правового акта:

1. виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб’єкта права, його владні веління [12, с. 311];
2. має офіційний характер, обов’язковий для виконання;
3. спрямований на регулювання суспільних відносин;
4. встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини;
5. може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);
6. становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки.

Види правових актів  за формою вираження:

1. письмовий (акт — документ);
2. усний (заява, розпорядження, накази, вказівки);
3. конклюдентний (акт — дія).

Види правових актів  за юридичною субординацією:

• нормативні, що регулюють певну сферу суспільних відносин і є загальнообов’язковими;
• індивідуальні (ненормативні), що породжують права і обов’язки лише у тих конкретних суб’єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку;
• інтерпретаційні (акти тлумачення норм права), що мають допоміжний характер і, як правило, „обслуговують” нормативні акти [12, с. 312].

Поняття „нормативно-правові  акти” включає комплекс актів  правотворчості, виданих органами законодавчої і виконавчої влади. Нормативно-правові  акти видаються органами державної  влади лише у певній формі й у рамках компетенції певного правотворчого органу. Звідси юридична чинність нормативно-правового акта визначається місцем у системі органів держави того органу, від імені якого він виданий. Нормативно-правовими вони називаються тому, що містять норми права загальнообов’язкового характеру. Власне кажучи, дане поняття є синонімом поняття „законодавство” у широкому розумінні слова.

Таким чином, нормативно-правовий акт — це загальнообов’язкове офіційне рішення спеціально уповноваженого суб’єкта, прийняте в певному порядку, яке встановлює нові правові норми, змінює або скасовує вже наявні [1, с. 146].

Нормативно-правовий акт  виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права  і функцію форми права, тобто  виступає як спосіб існування і вираження норм права.

Ознаки нормативно-правового  акта:

1. приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (референдум);
2. завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) діючі, чітко формулює зміст юридичних прав і обов’язків;
3. відповідає Конституції, міжнародним договорам держави, не суперечить актам вищої юридичної сили;
4. приймається у формах, встановлених для кожного із суб’єктів правотворчості Конституцією, а також законами про нормативно-правові акти;
5. складається з додержанням правил нормо творчої техніки — має форму письмового акта-документа і суворо визначені реквізити;
6. приймається з додержанням визначеної процедури;
7. доводиться до відома населення у встановленому законом порядку — публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка. В Україні закони і постанови парламенту містяться на сайті Верховної Ради України, публікуються у „Відомостях Верховної Ради України”, газеті „Голос України”; постанови Кабінету Міністрів — у „Зібраннях постанов уряду України” і газеті „Урядовий кур’єр”; закони і підзаконні акти — у журналі „Офіційний вісник України”. Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, можуть бути в окремих випадках офіційно обнародувані через телебачення і радіо [11, с. 455].

1.2. Види нормативно-правових  актів

Види нормативно-правових актів за юридичною чинністю:

• закони;
• підзаконні нормативні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, який має вищу юридичну силу, прийнятий вищим представницьким органом держави в особливому законодавчому порядку і регулює найбільш важливі суспільні відносини.

Закони підрозділяються  на конституційні та звичайні. Конституційні  закони — це закони, що вносять зміни і доповнення до Конституції України. Вони визначають основи державного і суспільного ладу, правове положення особи та організацій. Звичайні закони — це закони, що регулюють певні та обмежені сфери громадського життя. Вони приймаються і діють у строгій відповідності до конституційних законів по всіх інших питаннях громадського життя.

Підзаконні нормативно-правові  акти — це нормативні акти правотворчих органів, що видаються на основі закону.

Вони підрозділяються  на:

1. загальні підзаконні акти: Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів;
2. місцеві підзаконні акти: рішення або постанови органів представницької і виконавчої влади на місцях (ради, муніципалітету, мерії) з різних питань місцевого характеру;
3. відомчі нормативно-правові акти: накази, інструкції, які видаються міністерствами, відомствами і т.д.;
4. внутрішньо організаційні підзаконні акти: це нормативно-правові акти, які видаються різними організаціями і регулюють відносини, що виникають у діяльності установ, підприємств, організацій, військових частин і т.д. [7, с. 17].

Окремим видом нормативних  актів є міжнародні договори.

У правовій системі діє  принцип верховенства законів, який означає, що: 1) закон обов’язковий для  всіх учасників правовідносин; 2) закон  регулює найважливіші аспекти суспільних відносин, а тому жоден підзаконний акт не повинен регулювати тих відносин, які мають бути врегульовані законом; 3) закон має пріоритет перед іншими правовими актами, тому жоден підзаконний акт не повинен містити положень, які суперечили б тим, що закріпленні в законах [7, с. 66].

Особливе місце серед  нормативних актів займають декрети.

Декрет — це виявлення  надзвичайних повноважень уряду  або установчого органу, згідно з  яким він самочинно приймає рішення, що мають силу закону.

Отже, декрет має силу закону, але приймається не законодавчим органом, а органом виконавчої влади або установчим органом.

Право на видання декретів орган виконавчої влади, як правило, отримує як тимчасово делеговано йому органом законодавчої влади  частину своїх повноважень у  зв’язку з особливими обставинами. Наприклад, у зв’язку з надзвичайною економічною ситуацією, яка склалася в Україні, Верховна Рада України 19 грудня 1992 р. делегувала Кабінету Міністрів право видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань, що мали особливе соціально-економічне значення. Цим правом Кабінет Міністрів користувався до 21 травня 1993 р. [3, с. 67]   

Юридична чинність нормативно-правового  акта визначається Конституцією і Законом  про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта — це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов’язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб’єктом нормо творчості.

Види нормативно-правових актів за сферою дії:

• загальні (закон про вибори);
• спеціальні (постанова уряду про погашення заборгованості по пенсіях);
• локальні.

Види нормативно-правових актів за характером волевиявлення:

• акти встановлення норм права;
• акти заміни норм права;
• акти скасування норм права.

Види нормативно-правових актів за галузями законодавства:

• цивільні;
• кримінальні;
• адміністративні;
• кримінально-процесуальні;
• адміністративно-процесуальні та ін.

Основні нормативно-правові  акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.) [12, с. 315].

Види нормативно-правових актів за способами встановлення державою:

• ухваленні державою;
• санкціоновані державою (акти, що одержали попередню санкцію держави);
• визнані державою (акти, що одержали наступну санкцію держави).

Види нормативних актів  за суб’єктами правотворчості:

• нормативні акти законодавчих органів;
• нормативні акти виконавчих органів;
• нормативні акти правоохоронних органів;
• нормативні акти контрольно-наглядових органів;
• нормативні акти органів місцевого державного управління;
• нормативні акти органів місцевого самоврядування та ін [11, с. 459].

3. . Чинність нормативно-правових актів

Усі нормативні акти мають  певні часові, територіальні межі свого існування і дії, а також поширюються на визначене коло осіб (суб’єктів права).

За загальним правилом, нормативно-правові акти застосовуються до відносин, що мали місце в період від введення їх у дію до втрати ними сили.

Говорячи  про межі дії нормативного акта в часі, враховують три такі обставини: момент припинення його дії і застосування встановлених нормативним актом юридичних норм до відносин, що виникли до набуття законом чинності („зворотна сила закону”).

Нормативно-правові акти набирають чинності:

• у результаті вказівки в тексті нормативного акта на календарну дату, з якої юридичний документ набирає сили;
• у результаті вказівки на інші обставини, з якими зв’язується набуття законної сили документа („з моменту підписання”, „з моменту опублікування”);
• у результаті застосування загальних правил. За цими загальними правилами закони й інші нормативно-правові акти набирають сили після закінчення певного часу, передбаченого законом, із дня їхнього оприлюднення. В Україні закон вступає в силу після 10 днів з моменту оприлюднення.

Припинення дії нормативного акта відбувається в результаті:

• закінчення терміну, на який був прийнятий юридичний документ;
• оголошення про втрату юридичної чинності нормативного акта (пряма вказівка на скасування, що може міститися у спеціальному акті);
• прийняття уповноваженим органом нового юридичного нормативного документа однакової чи більшої юридичної чинності, що регулює те ж коло суспільних відносин;
• застаріння юридичного документа у зв’язку зі зникненням обставин, що підлягали регулюванню.

Питання про дію нормативних  актів у часі потрібно розглядати з урахуванням ще двох аспектів. По-перше, нормативно-правовий акт не має зворотної сили (ця юридична аксіома сформульована ще давньоримськими  юристами). Він діє тільки щодо тих обставин і випадків, які виникли після введення його в дію. Це правило — необхідний фактор правової стабільності, коли громадяни і юридичні особи повинні бути упевнені в тому, що їхнє правове положення закон не погіршать.

Виняток складає кримінальне законодавство, у якому через гуманні мотиви діє правило: „Кримінальний закон має зворотну силу, якщо він пом’якшує або усуває караність діяння”.

По-друге, нормативно-правовий акт може втратити силу, але окремі його положення, норми можуть застосовуватися до відносин, що мали місце під час його дії („переживання закону”). Це стосується і регулювання триваючих правовідносин.

Дія нормативних актів  у просторі — це територіальні  обмеження їхньої чинності, коли нормативний  акт застосовується на тій території, на яку поширюється суверенітет держави або компетенція відповідних органів. Тому акти вищих органів державної влади в Україні поширюються на всю її територію, акти місцевих органів влади — на території відповідних адміністративних одиниць.

До території, обмеженої кордонами держави, належать: суша, у тому числі надра і континентальний шельф, територіальні води (12 морських миль), повітряний простір. До державної території прирівнюються морські, річкові і повітряні судна, що знаходяться під прапором держави. За правилами міжнародного права військові судна прирівнюються до території держави без виключень, а цивільні морські і повітряні судна — у водах і повітряному просторі своєї держави, відкритому морі і повітряному просторі.

Юридична наука і  практика знає принцип екстериторіальності. Це юридична фікція, відповідно до якої певні частини території держави (будинки іноземних посольств, місій, їх транспортні засоби), а також дипломатичні представники іноземних держав визнаються такими, що не  знаходяться на території держави, де вони реально перебувають, а юридично вважаються такими, що знаходяться на території тієї держави, чиє посольство міститься в цьому будинку або чиїми представниками вони є. На засадах взаємності території посольств в іноземних державах вважаються територіями відповідних держав. Будь-які зазіхання на будинок посольства прирівнюється до зазіхань на територію держави і розглядаються як факт порушення міжнародного права [1, с. 147-148].

Порядок дії нормативно-правового  акта за колом осіб підлягає загальному правилу: всі особи, що перебувають на території держави тимчасово або постійно, підпадають під дію приписів. У цьому виявляється тісний зв’язок двох меж дії нормативно-правових актів: за колом осіб і в просторі (територіальна дія).

Всі особи — суб’єкти права:

• громадяни держави;
• іноземні громадяни (у тому числі особи, що володіють дипломатичним імунітетом і привілеями);
• особи без громадянства (апатриди);
• особи з подвійним громадянством (біпатриди);
• біженці;
• почесні громадяни;
• усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності [11, с. 487-488].

Види нормативних актів  у дії за колом осіб:

1. Загальної дії — розраховані на всіх осіб, що перебувають на території держави. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (у тому числі за кордоном); на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні. Якщо на території України такі особи притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані суду, вони підлягають до кримінальної відповідальності за Кримінальним Кодексом України.

2. Спеціальної дії — розраховане на певне коло осіб. Деякі закони поширюються на всіх індивідуальних та колективних суб’єктів. Інші — лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів та ін.). їх дія в просторі та за колом осіб не збігається.

3. Виняткові дії — роблять вилучення з нормативних актів загальної і спеціальної дії в процесі реалізації їх приписів (як правило, шляхом прийняття право застосованих актів).

Так, іноземні громадяни  й особи без громадянства зрівняні в правах і обов’язках із громадянами  держави (головним чином, у соціально-правовому  статусі). Однак є деякі винятки  в політико-правовому статусі  у ряді інших. Їм не надаються окремі права і на них не покладаються певні обов’язки: обирати і бути обраними в представницькі органи країни, бути суддями, перебувати на службі в Збройних силах.

Винятковість дії актів  спостерігається відносно осіб, які  користуються правом екстериторіальності. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин та ін.), що перебувають на території не власної держави, наділені імунітетом — дипломатичним, консульським та ін., який встановлює певні пільги. Ці особи користуються особистою недоторканістю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування в питаннях, пов’язаною з їх службовою діяльністю. Власним правом екстериторіальності користуються і дипломатичні представники України в період їх перебування в інших країнах.

Так, працівники дипломатичних  представництв мають дипломатичні імунітети (виняток зі сфери дії  юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і  дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканими. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і від будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Вони мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне перевезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об’явити персоною нон грата, але до них не можуть бути застосовані заходи юридичної відповідальності та інші заходи державного примусу.

Дещо меншим є обсяг  консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці  міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або  спеціальних угод [11, с. 487-489].

РОЗДІЛ ІІ Основні засади систематизації

2.1. Поняття та види систематизації нормативно-правових актів

Нормативно-правових актів  дуже багато. Вони видаються різними  державними органами і в різний період. Ними важко користуватись і важко  їх знайти. У зв’язку із цим проводиться систематизація [2, с. 45].

Систематизація нормативних  актів – це діяльність з упорядкування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості через створення нових нормативних актів чи збірників[10, с.21].

У сучасних цивілізованих державах є значна кількість нормативних актів, що приймаються різними правотворчими органами. Правотворчість не може зупинитися на певному етапі, а весь час перебуває в дії, розвитку в силу динамізму соціальних зв’язків, виникнення нових потреб суспільного життя, котрі потребують правового регулювання. Система права, що постійно змінюється, її розвиток і вдосконалення, прийняття нових нормативних актів, внесення до змін, скасування старих нормативних рішень об’єктивно обумовлює упорядкування всього комплексу чинних нормативних актів, їх укрупнення, приведення у певну науково обґрунтовану систему, видання різного роду збірників і зібрань законодавства. Таку діяльність з приведення нормативних актів у єдину, упорядковану систему називають систематизацією законодавства.

Систематизація нормативно-правових актів необхідна, по-перше, для його подальшого розвитку. Аналіз і оброблення чинних нормативних актів, групування правових приписів за певною схемою, створення  внутрішньо єдиної системи актів є необхідною умовою ефективності правотворчої діяльності, сприяє усуненню прогалин, протиріч у чинному законодавстві.

По-друге, вона забезпечує зручні умови при реалізації права, можливість оперативно знаходити і  вірно тлумачити усі потрібні норми. Крім того, систематизація є  необхідною передумовою цілеспрямованого і ефективного правового виховання, наукових досліджень, навчання студентів [14, с. 401-402].

Необхідність у такій  роботі зумовлена тим, що чинне законодавство  складається з багатьох правових актів, виданих у різний час, у  різних формах, різними органами, що ускладнює їх використання. Крім того, до правових актів періодично вносяться зміни і доповнення, оскільки змінюються реалії і норми стають застарілими, суперечливими, які потрібно вилучити або узгодити. Часто виявляються прогалини у праві та неповнота правового регулювання тощо. Усунення цих недоліків сприяє подальшому розвитку й удосконаленню права та правового регулювання.

Характерною рисою систематизації правових актів є те, що вона провадиться  на базі досягнень правової науки, з урахуванням накопиченого досвіду в цій роботі і з використанням найновіших правил законодавчої техніки. Усе це сприяє підвищенню ефективності права, доступності та належному застосуванню правових норм і, як наслідок, зміцненню законності [3, с. 68].

2.2. Загальна  характеристика кодифікації, інкорпорації і консолідації

В поняття систематизації нормативно-правових актів включаються такі основні форми правової діяльності: 1) облік нормативних актів; 2) інкорпорація; 3) кодифікація; 4) консолідація; 5) створення Зводу законів; 6) імплементація; 7) з використанням комп’ютерних технологій [3, с. 68].

1. Облік нормативних  актів — це збір державними  органами, державними і не державними  підприємствами, фірмами й іншими  установами й організаціями діючих  нормативних актів, їхня обробка  і розташування за певною системою, збереження, а також видача довідок для зацікавлених органів, установ, окремих осіб на їхні запити [1, с. 149].

Досвід законодавчої і правозастосовчої діяльності в  Україні і зарубіжних країнах  свідчить, що якість обліку нормативних  актів у державних органах і установах, ступінь його налагодженості, ефективність збирання і зберігання даних про чинні нормативні акти, про внесення до них змін і доповнень, багато в чому визначають юридичну культуру правотворчості, ефективності правозастосовчої діяльності та правового виховання.

Чітко налагоджений облік законодавства необхідний перш за все для кваліфікованого застосування правових норм у повсякденній практичній діяльності виконавчих органів, адміністрацій підприємств, установ, у роботі фірм, об’єднань тощо.

Особливу роль відіграє чітке і повне врахування законодавства у діяльності судових і прокурорських органів, у роботі адвокатури. Крім того, такий облік необхідний для кваліфікованої підготовки проектів законодавчих та інших правових актів, для складання різного роду збірників законодавства і зведених кодифікованих актів, переліків актів, що підлягають зміні чи визнаються такими, що втратили силу, для здійснення довідково-інформаційної роботи, підготовки висновків щодо проектів нормативних актів. Крім того, без належного обліку нормативних актів не можлива ефективна правова просвіта, діяльність навчальних і наукових юридичних установ.

Органи, установи і організації  здійснюють облік як для задоволення  власних потреб, так і для забезпечення (також і на комерційній основі) правовою інформацією інших установ та окремих осіб. В Україні підлягають обліку закони, нормативні укази Президента України і Уряду, акти органів виконавчої влади, постанови Конституційного Суду України.