Нормативно-правові акти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Нормативно-правові  акти»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План

Вступ………………………………………………………………….……………3

1. Поняття та ознаки нормативно-правового акту…………...…………………5

2. Функції нормативно-правового  акту………………………………...………10

3. Система нормативно-правових актів України………………………………16

Висновки…………………………………………………………………………25

Перелік використаних джерел………………………………………………..…27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Розвиток правової системи  України супроводжується удосконаленням джерел правового регулювання суспільних відносин, насамперед, основної форми права – нормативно-правого акта. Свідченням цього є дискусії серед науковців і практиків щодо доцільності прийняття Закону України «Про нормативно-правові акти», прийняття Верховною Радою України і ветування Президентом України проекту цього закону у 2010 р., підготовка нових проектів і їх обговорення. Ключове завдання різних законопроектів – юридичне визначення загальних положень, закріплення системи та ієрархії нормативно-правових актів в Україні. Отож, теоретичне дослідження цих питань є актуальним, має наукове і практичне значення.

Поняття та систему нормативно-правових актів, передусім, розглядають у навчальних посібниках з загальної теорії держави та права, зокрема, які написали П.М. Рабінович, Л.А. Луць, О.Ф. Скакун, авторські колективи провідних наукових шкіл України. Опосередковано (в призмі характеристики закону та інших нормативно-правових актів) з'ясовується визначення нормативно-правового акту та особливості їх системи у дисертаційних працях Г.І. Дутки, О.С. Лисенкової, І.М. Овчаренка,              Г.О. Швачки. Вивченню цього питання приділяли певну увагу закордонні, зокрема, російські вчені (звичайно із урахуванням особливостей своєї національної правової системи) – С.С. Алєксєєв, М.Н. Марченко,                     С.А. Комаров та ін.

Незначний науковий інтерес  до комплексного дослідження поняття та системи нормативно-правових актів зумовлений, на перший погляд, загальновідомим характером даного питання. Однак ознайомлення з юридичною практикою вказує на наявність цілої низки дискусійних моментів стосовно приналежності тих чи інших правових актів до системи нормативно-правових та щодо їх ієрархічного співвідношення.

Виходячи з вище зазначеного, метою даної курсової роботи є дослідження нормативно-правових актів України.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити наступні завдання:

• дати визначення нормативно-правовому акту;
• дослідити функції нормативно-правового акту;
• змоделювати систему усіх нормативно-правових актів України.

Об’єктом курсового  дослідження є система права України.

Предметом курсового дослідження  є нормативно-правові акти України.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження та складається із вступу, трьох розділів, висновків та переліку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття та ознаки нормативно-правового акту

Зважаючи на той факт, що правовий акт є вихідною категорією для загальнотеоретичного поняття нормативно-правового акту, розкриємо, перш за все, саме його зміст. Попередньо зауважимо, що термін «правовий акт» (як словесний символ однойменного поняття) є багатозначним і в межах цього розділу курсової роботи буде вживатися нами не у вузькому розумінні як належним чином (словесно-документально) оформлений зовнішній вираз волі держави, її органів, окремих осіб, що виступає як носій змістовних елементів правової системи – юридичних норм, правоположень практики, індивідуальних приписів, автономних рішень осіб [16, c. 192-193], а у широкому – як формально-обов’язкове волевиявлення держави (її органу або уповноваженого суб’єкта) [30, c. 94].

У залежності від того, які основні елементи правової системи  виражають правові акти-документи, останні поділяються на чотири різновиди:

1) нормативні юридичні  акти (акти правотворчих компетентних органів, які містять юридичні норми – основу механізму правового регулювання);

2) інтерпретаційні акти нормативного або індивідуального характеру (акти офіційного тлумачення, що містять правоположення, дотичні до нормативної основи механізму правового регулювання);

3) акти застосування права (державно-владні акти, що є виразом індивідуально-правової діяльності компетентних органів, які долучаються до механізму правового регулювання при виникненні правовідносин або при їх забезпеченні);

4) акти реалізації  прав і обов’язків (договори, інші актидокументи, що є виразом автономних рішень окремих осіб, правомірні дії, що завершують дію механізму правового регулювання) [16, c. 199].

У контексті теми нашого курсового дослідження важливе значення має і класифікація правових актів, запропонована П.М. Рабіновичем. Учений виокремлює такі їх різновиди за способом, формою об’єктивації, зовнішнього прояву: 1) письмові (документальні); 2) усні (вербальні);                3) конклюдентні (фізичні вчинки, діяння) [30, c. 94].

З огляду на той факт, що поняття «правовий акт» є родовим по відношенню до нормативно-правового акту, який складає основний предмет розгляду, необхідним є з’ясування їх сутнісно-змістовних ознак, які у них мають бути спільними.

С.С. Алексєєв виокремлює такі загальні риси правового акта-документа: 1) вираженість у словесно-документальному виді; 2) вольовий характер; 3) закріплення в акті змістовних елементів правової системи – юридичних норм, правоположень практики, індивідуальних приписів, автономних рішень осіб [16, c. 194].

Вітчизняний правник О.Ф. Скакун виходить із ширшого підходу до розуміння поняття «правовий акт», а тому вказує на такі його ознаки:                 1) виражає волю (волевиявлення) уповноваженого суб’єкта права, його владні веління; 2) має офіційний характер, обов’язковий для виконання;                    3) спрямований на регулювання суспільних відносин; 4) встановлює правові норми, а також конкретні правовідносини; 5) може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.); 6) становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки [33, c. 312].

М.В. Тесленко окреслює такі загальні ознаки правових актів, за допомогою яких можна визначити їхню роль та місце у правовій системі:           1) правовий акт – це письмовий документ певного роду, який має особливу форму вираження інформації, що міститься в ньому; 2) офіційний характер правового акта полягає у його виданні від імені уповноваженого державою органу; 3) прийняття правових актів допускається суворо в межах компетенції органів; 4) правовий акт має цільову орієнтацію, адже в ньому в концентрованій формі виражені соціальні інтереси; 5) правовий акт призначений для врегулювання суспільних відносин; 6) правовий акт має певну структуру; 7) правовий акт є загальнообов’язковим [37, c. 242-243].

Аналіз поглядів науковців  щодо ознак поняття «правовий акт» дає підстави для таких висновків: по-перше, правовий акт за своєю зовнішньою формою виразу (способом об’єктивації у зовнішньому світі) може бути не лише письмовим документом, але й мати вербальну (словесну) форму або ж бути актом-дією (конклюдентна форма), що узгоджується із задекларованим нами широким підходом до розуміння поняття «правовий акт»; по-друге, не можна повною мірою погодитись із тезою про те, що кожний правовий акт має загальнообов’язковий характер. Такою властивістю наділяються лише ті з них, що містять норми права та правила їхнього розуміння (нормативно-правові та інтерпретаційно-правові акти), а не забезпечують індивідуальне регулювання поведінки суб’єктів правовідносин (правозастосовні акти). Тому на нашу думку, доречніше вести мову не про загальнообов’язковий, а формально-обов’язковий характер правових актів, що є результатом діяльності органів публічної влади, їх службових і посадових осіб. Наведена ознака правового акта вказує, таким чином, як на принцип упорядкування та спосіб здійснення його змісту, так і на обов’язковий для адресатів характер його приписів; по-третє, наявність певної структури правового акта є скоріше свідченням його специфічної особливості, а не того спільного, що об’єднує окремі різновиди правових актів; по-четверте, поза увагою вчених залишилась така його важлива риса, як державна забезпеченість (гарантованість), без якої нормативний чи то індивідуальний припис, який складає зміст правового акта, лишається декларацією.

Зважаючи на вищевикладене, можна виокремити такі спільні ознаки поняття «правовий акт»: його формально-обов’язковий характер; його вольовий характер; його офіційний характер; його спрямованість на регулювання поведінки суб’єктів права; його прийняття у спеціально передбаченому законом процедурно-процесуальному порядку; його цільова орієнтація на утвердження правопорядку; його здатність породжувати юридичні наслідки; його забезпеченість (гарантованість) з боку держави.

Врахування наведених  вище ознак поняття «правовий акт» дозволяє нам сформулювати таку його дефініцію: правовий акт – це забезпечене з боку держави формально-обов’язкове волевиявлення органів публічної влади, їх службових і посадових осіб, що має офіційний характер, здійснюється у спеціально передбаченому законом процедурно-процесуальному порядку з метою регулювання поведінки суб’єктів права за для утвердження правопорядку.

Подальший алгоритм нашого дослідження вимагає розкриття  змісту понять «нормативно-правовий акт» та з’ясування його сутнісно-змістовних ознак.

Під нормативно-правовим актом у теорії права розуміють  прийнятий у встановленому порядку та відповідній юридичній формі письмовий документ уповноваженого суб’єкта правотворчості, яким встановлюються, змінюються або скасовуються юридичні норми. Основне призначення нормативно-правового акта полягає в тому, що він є зовнішньою формою виразу та закріплення правових норм.

Поняття «нормативно-правовий акт» характеризують такі ознаки: це письмовий документ, який має відповідну юридичну форму (назву); розробляється і приймається уповноваженими суб’єктами правотворчості та у встановленому для цього процедурно-процесуальному порядку; змістом нормативно-правового акта є правила поведінки загального характеру, дія яких розповсюджується на невизначене коло суб’єктів; має визначену внутрішню структуру (може складатися із преамбули, частин, розділів, статей, параграфів, пунктів, підпунктів); є обов’язковим для виконання, забезпечується системою державних гарантій, у тому числі й примусовими засобами; його функціональне призначення полягає у регулюванні суспільних відносин [36, с. 237].

Характеристика нормативно-правового акта буде неповною, якщо поза увагою залишити такі його важливі юридичні властивості: юридична сила як специфічна властивість нормативно-правових актів, що розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов’язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави [30, с. 107]; публікується у спеціальних виданнях, перелік яких визначено Указом Президента України від 10.06.1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» [14]; дія у часі, просторі і на коло осіб.

Підсумовуючи зазначимо, що нормативний правовий акт – офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб’єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має не персоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Функції нормативно-правового  акту

Нормативно-правові акти виконують різноманітні функції, що свідчить про їхню поліфункціональність: функції, що їх виконують всі документи (загальні функції); функції, що виконуються юридичними та іншими різновидами документів; функції, що виконуються тільки юридичними документами.

Розглянемо кожну з  перерахованих груп функцій.

Загальними  функціями, які притаманні всім документам, у тому числі нормативно-правовим актам, є:

– інформаційна;

– соціальна;

– комунікативна;

– історико-культурна.

Інформаційна функція  притаманна широкому колу документів, у т.ч. нормативно-правовим актам, і полягає в збереженні і накопиченні інформації; передаванні її в просторі і часі; багаторазовому зверненні до неї.

Нормативно-правові акти, що діють на території України, зберігаються на різних носіях (паперові, магнітні стрічки, електронні), піддаються систематизації (зібрання, збірники, зводи тощо), упорядкуванню (Єдиний державний реєстр нормативно-правових актів), тобто мають здатність до збереження і багаторазового застосування. Деякі нормативно-правові акти діють десятки та сотні років, наприклад, Конституція США, яку ухвалено 1887 р. і зі змінами та доповненнями діє до сьогодні.

Завдяки нормативно-правовим актам люди отримують відомості щодо структури органів влади і управління, дізнаються про правомірність або заборону тих або інших дій, про наслідки того чи іншого вчинку.

У нормативно-правових актах міститься значна інформація. Наприклад, норми Конституції України свідчать про те, що: Україна є унітарною державою (розділ І, стаття 2) з республіканською формою управління (розділ І, стаття 5); столицею України є місто Київ (розділ І, стаття 20); грошовою одиницею України є гривня (розділ IV, стаття 99), а систему адміністративно-територіального устрою нашої держави складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села (розділ ІХ, стаття 133) [1]. Таку інформацію можна отримати тільки в Конституції, тому що немає більш достовірного джерела.

Соціальна функція нормативно-правового акта є основною, оскільки цей вид документа являє собою соціально-значущий об’єкт, появу якого спричинено соціальною потребою як суспільства у цілому, так і колективних і індивідуальних суб’єктів.

У першу чергу, Конституція  України як Основний Закон країни проголошує принцип, за яким Україна є соціальною державою, політику якої спрямовано на створення умов, котрі забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини [1].

По-друге, всі інші документи  у цілому (як і всі юридичні документи) мають бути спрямовані на втілення в життя вищезгаданого принципу, у зв’язку з чим відбувається постійне удосконалення українського законодавства.

Комунікативна функція нормативно-правового акта полягає в тому, що кожний такий документ як засіб зв’язку між владними структурами та індивідами інформує й інтегрує суспільну свідомість, сприяє створенню єдиної правової думки і тим самим виконує комунікативну функцію. Закон набирає чинності тоді, коли його положення/норми будуть оприлюднені, розтлумачені і впроваджені в життя.

Історико-культурну функцію  нормативно-правового акту можна простежити на прикладі багатьох пам’яток права, які є історичним надбанням людства. Такі джерела права, як «Руська правда», Новгородська і Псковська судні грамоти, Судебники 1497 і 1550 рр. та багато інших документів, дають досвід правотворчості, прищеплюють правові та культурні традиції. Той факт, що правовий документ не діє через застарілість, не свідчить про те, що він припинив виконувати свої функції: такий документ продовжує функціонувати як культурно-історичний потенціал, спадщина нації. Так, Судебник 1497 р. давно не регулює правові відносини, однак він залишається юридичним документом і виконує функції історико-культурну та збереження інформації.

Історико-культурна функція  – це можливість документів акумулювати духовні цінності і досягнення світової культури.

За допомогою правових джерел можна дізнатися про правове життя конкретного суспільства, країни, народу в той чи інший період часу. Наприклад, при дослідженні змісту Соборного Уложенія 1649 р. набуваються знання щодо законодавства, системи правосуддя і в цілому про правове життя феодальної Русі [35, с. 394].

До другої групи – часткових функцій документів – належать: політична, ідеологічна, роз’яснювальна, виховна, пізнавальна, доказова, управлінська і символічна функції. Розглянемо цей перелік функцій стосовно нормативно-правового акту.

Політична функція нормативно-правового акту проявляється у тому, що вони нерозривно пов’язані з державним устроєм, державною та місцевою владою, визначають її цілі і завдання, закріплюють основні політичні інституції. Це, перш за все, Конституція і закони країни, міжнародні договори тощо [35, с. 395-396].

Ідеологічну функцію  виконують нормативно-правові акти, що відбивають певну ідеологію держави, втілюють у життя ті чи інші ідеологічні погляди і переконання. Однак спроби замінити або підмінити законодавчі норми політичними або ідеологічними поглядами, призводять до втрати юридичних якостей документів, які можуть стати засобом досягнення політичних або ідеологічних цілей.

Нормативно-правові документи  сучасної демократичної України  повинні відобразити такі ідеологічні позиції, як гуманізм, справедливість, взаємну повагу, дотримання основ правопорядку, рівність усіх членів суспільства [34, с. 285].

Деякі юридичні документи, ті, що мають особливу значущість, набувають статус символу, що підтверджує наявність символічної функції. Юридичного значення набувають тільки загальноприйняті символи                     [29, с. 448].

Яскравим прикладом  нормативно-правового документа, який несе в собі символічну функцію, є  Конституція України (ця символічна функція притаманна всім Основним законам держав світу).

Виховна функція нормативно-правового акту. полягає у формуванні правосвідомості і високої правової культури громадян.

Правове виховання –  це особливо актуальна проблема, яка  виникла через соціальні, адміністративні, криміногенні, соціально-психологічні, правові причини [17, с. 44]. Успішно вирішити цю проблему можна лише в разі сприйняття правового виховання як невід’ємної частини виховного процесу. Деякі нормативно-правові акти містять передові, гуманні норми, котрі відповідають інтересам особистості і внаслідок чого отримують підтримку населення. Разом із тим правові вимоги, що не відображають побажання і настрої людей, отримують негативну оцінку, тобто виховна функція нормативно-правового акту не досягає мети.

Пізнавальна функція  проявляється тоді, коли нормативно-правовий документ виступає як елемент пізнання юридичної дійсності. Пізнання невід’ємно притаманне роботі над будь-яким нормативно-правовим актом, тому що придбані відомості дозволяють фахівцям у подальшому створювати юридично грамотні документи, вдосконалювати законотворчий процес.

Управлінська функція  проявляється у тому, що нормативно-правовий акт є інструментом впливу на суспільні відносини, сприяє координації діяльності членів суспільства, оптимально організує цю діяльність                     [35, с. 399].

Управління суспільством припускає і регулювання відносин у соціальній системі, регулювання поведінки людей, їхніх стосунків.

Роз’яснювальна функція  нормативно-правових документів полягає в тлумаченні їх з боку вповноважених на те органів (офіційне тлумачення) і роз’ясненні норм права з боку фахівців-юристів, учених, наукових закладів тощо.

Для деяких нормативно-правових документів характерна економічна функція. Економічну функцію виконує такий важливий нормативно-правовий акт, як Закон про Державний бюджет України [3] – основний фінансовий план створення, розподілу і використання централізованого грошового фонду державного або комунального рівнів, що приймається щорічно і затверджується відповідним представницьким органом державної влади або місцевого самоврядування.

До третьої групи  функцій належать функції, притаманні тільки юридичним документам, а саме: правоустановча, правореалізаційна, правоохоронна, посвідчувальна, установча, контрольно-наглядова, доказова.

Правоустановча функція  притаманна Конституції України, законам, указам Президента України, постановам Уряду, нормативно-правовим актам міністерств і відомств тощо, тобто всім документам, котрі вводять в дію норми права і є джерелами права. Ніякі інші юридичні документи, крім вищеназваних, що є джерелами права, не можуть містити норми права, тобто бути правоустановчими. Отже, правоустановча функція притаманна тільки нормативно-правовим актам.

Із правоустановчою  функцією пов’язана правореалізаційна функція. Нормативно-правові документи приймаються на виконання правових норм, що в них закріплені, тобто відбувається реалізація правових норм. Нормативно-правові акти міністерств і відомств реалізують положення, що закріплені в законах, закони – норми, котрі містить Конституція України, яка, у свою чергу, реалізує положення інших юридичних документів, зокрема: враховуються положення Загальної декларації прав людини (1948), Міжнародної конвенції щодо ліквідації всіх форм расової дискримінації (1963) тощо.

Правоохоронна функція  притаманна, в першу чергу, Конституції України. Ця функція реалізує основне соціальне призначення права – упорядкувати суспільні відносини і забезпечити їхню стабільність, сталість, незалежність від зовнішнього негативного впливу [24, с. 367].

Правоохоронна функція проявляється в тому, що низка нормативно-правових актів містить норми, які запобігають правопорушенням різного рівня. Наприклад, Закон України «Про психіатричну допомогу» [7] направлено на охорону прав особливої категорії людей із розладами психіки, а Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» [6] – на запобігання правопорушень.

Посвідчувальна функція нормативно-правових документів полягає в тому, що вони підтверджують підпис посадової  особи, яка затвердила нормативно-правовий акт. Наприклад, президентський указ підписується главою держави – Президентом, міністерський наказ підписується міністром.

Що стосується установчої, доказової  і контрольно-наглядової функцій, то їх можна розглядати в контексті функцій юридичних документів, але вони притаманні обмеженому колу документів, до якого нормативно-правовий акт не належать.

В цілому, підводячи підсумок по даному розділу зазначимо, що нормативно-правові акти виконують ряд функцій, що дозволяє розглядати їх як особливі документи, які закріплюють, зберігають та передають соціально-значущу інформацію у просторі і часі.

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Система нормативно-правових актів України

В юридичні літературі існує  безліч класифікацій нормативно-правових актів. Зокрема, Л.А. Луць розмежовує нормативно-правові акти: за суб'єктом правотворчості: на прийняті народом, глави держави, органу законодавчої влади, органу виконавчої влади, контрольно-наглядового органу, органу місцевого самоврядування, керівника підприємства, установи чи організації або фізичної особи працедавця; за характером і обсягом дії – загальної, виключної та обмеженої; за юридичною силою – закони і підзаконні нормативно-правові акти [25, с. 194]. У силу обмеженого обсягу нашого курсового дослідження зосередимо увагу на найбільш важливому і такому, що у значній мірі відображає інші, останньому поділі.

Аксіоматичними сьогодні на рівні  науки і практики є положення  про поділ нормативно-правових актів  на закони та підзаконні нормативно-правові  акти. Щодо подальшого поділу, то тут є певні розбіжності, які потребують з'ясування в світлі сучасних тенденцій правового регулювання суспільних відносини в Україні. Не вдаючись до детальних описів, (згадаймо, скільки є теоретичних напрацювань лише стосовно закону), спробуємо розглянути систему нормативно-правових актів України в аспекті, який би мав певну практичну значущість.

Розглядаючи закон як основний різновид нормативно-правового акта, розробники проекту Закону України «Про нормативно-правові акти» взяли за основу такий критерій, як форма зовнішнього вираження. Так, в останньому законопроекті, який вніс народний депутат України Ю. Мірошниченко (реєстр. № 7409 від 01.12.2010 р.) у п. 2 ст. 6 «Нормативно-правові акти, їх види та форми» зазначено, що законами є: 1) Конституція України – Основний Закон України; 2) кодекси України; 3) закони України [12]. Такий поділ загалом видається оптимальним.

Дискусійні моменти  виникають, коли йдеться про підзаконні нормативно-правові акти. Особливості  системи підзаконних нормативно-правових актів визначаються специфікою національної правової системи. О.Ф. Скакун до системи  підзаконних нормативно-правових актів України відносить загальні, відомчі, місцеві та локальні [33, с. 374-375]. У близькій за спільним історичним правовим минулим правовій системі Росії до найважливіших підзаконних нормативних юридичних актів відносять: укази і розпорядження Президента Російської Федерації; постанови і розпорядження Уряду, акти державних регіональних і місцевих муніципальних органів (представницьких органів і органів адміністрації); відомчі акти, які видаються у межах компетенції того чи іншого відомства. Нарешті особлива різновидність відомчих актів – локальні нормативні акти (статути, положення, правила внутрішнього розпорядку, які діють тільки в межах даної організації). Локальне значення мають санкціоновані державою акти сходів, інститутів громадської самодіяльності [15, с. 93-94]. Дослідники           Н.И. Матузов, А.В. Малько до локальних нормативних актів відносять нормативні приписи, прийняті на рівні конкретного підприємства, установи чи організації, наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку          [27, с. 291].

У п. 3 ст. 6 законопроекту «Про нормативно-правові акти» закріплено, що підзаконними нормативно-правовими актами України є:

1) постанови Верховної Ради України [12]. Пункт 5 Закону України          № 1861-VІ від 10 лютого 2010 р. (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2600-VI від 08.10.2010 р.) «Про Регламент Верховної Ради України» закріплює, що постанови, прийняті Верховною Радою, які містять положення нормативного характеру, набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо ними не передбачено інше. Пункт 2 даної статті вказує, що постанови Верховної Ради з конкретних питань з метою здійснення її установчої, організаційної, контрольної та інших функцій набирають чинності з дня їх прийняття, якщо інше не передбачено самою постановою [8]. Як бачимо, Регламент розмежовує постанови на нормативно-правові та індивідуально правові.

2) укази Президента України [12]. Заслуговує всебічного схвалення. Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент України видає укази і розпорядження. Відомий російський вчений Н.М. Коркунов ще в 1894 р. зауважив, що указ – це загальне правило, встановлене в порядку управління, а розпорядження не встановлює загальні правила, а саме приватні заходи [23, с. 179].

Приєднуючись до даної  позиції, доцільно акти глави держави нормативного характеру іменувати саме і лише указами, а індивідуально-правові акти – розпорядженнями. Інакше указом буде і офіційний письмовий документ Президента України про введення у державі надзвичайного економічного стану, і рішення про прийняття особи до громадянства України.

3) постанови Кабінету Міністрів України [12]. Відповідно до п. 2 і 3 Закону України № 2591-VІ від 07.10.2010 р. «Про Кабінет Міністрів України», акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов, а акти з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань – у формі розпоряджень [5].

4) накази, розпорядження, рішення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, накази їх територіальних органів [12]. З нашої точки зору, дана група нормативно-правових актів є неточною, оскільки і накази, і розпорядження, і рішення, і постанови, й інструкції можуть бути як нормативного, так і індивідуального характеру. Тому до запропонованого переліку необхідно додати положення про їх нормативність. Даний пункт має бути сформульований так: «накази, розпорядження, рішення міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, накази їх територіальних органів нормативного характеру».

5) накази, постанови, розпорядження інших органів державної влади, які, відповідно до законодавства, є суб'єктами нормотворення [12]. Виділення такої групи нормативно-правових актів потребує конкретизації, оскільки Основний Закон України інших правотворчих суб'єктів, аніж ті, що передбачені пунктами 1, 2, 3, 4, 6, 7, 9, 11, 12 законопроекту, не виділяє. До даних нормативно-правових актів можна віднести акти, згадані в Указі Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» [13] та затвердженому постановою Кабінету Міністрів України «Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним» [11].