Нормативно-правовий акт: поняття, ознаки

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми. Наш український народ – обрав шлях побудови демократичної держави, тобто держави, в якій буде здійснено принцип панування права, що ґрунтується на визнанні прав і свобод людини. Права людини в сучасному світі – це не просто актуальна тема, це проблема. Людство, що пройшло крізь бійню двох світових воєн, безлічі кривавих локальних конфліктів, пережито жорстокі диктатури, дійшло висновку, що не може бути миру и злагоди на Землі, не може бути організованого цивільного життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Суспільство, яке покликане захищати основні права людини – це впорядкована система відносин, яка базується на дотриманні всіма суб’єктами цих відносин нормативних актів, тобто Конституції, законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Прийняття законів і інших нормативно-правових актів дуже важливо, і має вирішальне значення для запровадження реформ в нашому житті. Сформульовані в законах і інших нормативно-правових актах норми стають живими, якщо вони є обґрунтованими і прийняті належним чином.

Частина ж перша ст. 8 Конституції нашої держави проголошує: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права.» Конституційне закріплення такого підходу до людини і громадянина та права вимагає організації і здійснення діяльності держави, її органів і посадових осіб у повній відповідності з правовими настановами. Ці ж вимоги мають бути орієнтирами й у повсякденному житті кожного громадянина. Все зазначене, а також активні процеси розбудови суверенної Української держави, діяльність, спрямована на створення національної системи права, вимагають глибокого знання і розуміння не тільки змісту приписів чинного законодавства, але й основних принципів, ідей, закономірностей та напрямів розвитку основоположних державно-правових явищ.

Таким чином, ми бачимо наскільки важливою і актуальною для написання є обрана тема курсової роботи.

Предметом дослідження є безпосередньо нормативно-правовий акт, як основне джерело (форма) права в Україні та його види.

Об’єкт написання курсової роботи – суспільні відносини у сфері застосування нормативно-правових актів, дія нормативно-правових актів у часі просторі та за колом осіб.

При написанні курсової роботи була поставлена мета вивчити ряд питань – поняття і видів нормативно-правового акта, закону, дії нормативно-правових актів в часі просторі та за колом осіб, колізій в законодавстві та способи їх подолання.

З врахуванням мети ставляться такі завдання:

• дослідити та вивчити поняття та зміст нормативно-правових актів;
• охарактеризувати ознаки нормативно-правових актів;
• проаналізувати і вивчити повну диференціацію нормативно-правових актів.

Методи дослідження та мета, поставлені під час написання, зумовили таку структуру роботи: вступ, три розділи поділені на підрозділи висновок та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 30 сторінок.

РОЗДІЛ 1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ, ЯК ОСНОВНА ФОРМА ПРАВА В УКРАЇНІ

1.1 Поняття та сутність нормативно-правового акту

Від часу виникнення правової регуляції, громадяни свідомо чи несвідомо, але постійно виконують певні  правові ролі, дотримуючись або пристосовуючись  до певних вимог, дозволів або заборон.

Кожна держава встановлює в суспільних відносинах певний порядок, котрий за допомогою виданих нею нормативно-правових актів забезпечується, охороняється і захищається. Правове регулювання охоплює більшість сфер людської життєдіяльності та існування природного середовища. При цьому розширюються межі нормативного впливу на суспільні відносини відповідно до їх стану, потреб у змінах [6, с. 12].

По своєму змісту право виражає  економічні, політичні, моральні та інші соціальні відносини. Оскільки юридичні норми мають стати відомими тим учасникам суспільного життя, поведінку, діяльність котрих покликані регулювати, вони повинні бути певним чином проявлені зовні, об’єктивовані, тобто виражені у певних матеріальних «джерелах» [13, с. 92].

Такі юридичні категорії як форми і джерела права мають різне значення і ототожнювати їх не можна. Термін джерела права має багато значень:

а) його розуміють як сили, які творять  право, наприклад, джерелом права можна  вважати волю Бога, волю народу, правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони можуть мати матеріальний і ідеальний зміст;

б) матеріали, покладені в основу того чи іншого законодавства. Наприклад, римське право послужило джерелом для німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє – для  французького кодексу Наполеона, Литовський Статут – для Уложенія Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї правової держави послужили джерелом для підготовки нової Конституції України і інших конституційних законів;

в) до джерел права відносяться  історичні пам’ятники, які колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська Правда, яка була основним законом в Київській Русі, Закони Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо.

Термін «джерела права» приписують Тіту Лівію, який в своїх працях називає Закон XII таблиць джерелом права.

Отже до поняття «джерело права» підходять, по суті, з двох позицій:

1. Його розуміють як матеріальне  джерело права – звідки йде  зміст норми або правотворча  сила; наприклад, державна влада,  Парламент, Верховна Рада України,  Президент України, судові органи;

2. Формальне джерело права –  спосіб вираження змісту правил  поведінки або те, що дає правилу  загальнообов’язковий характер.

Багатогранність терміну «джерело права» вимагає теорію права обійти його і замінити іншим терміном – «форми права». Форми права – це по суті різні види права, які склались історично і які вибирає держава, відрізняються вони по способу оформлення змісту норм права.

Таким чином, форма права – це зовнішнє оформлення змісту загальнообов’язкових правил поведінки, які офіційно встановлені  або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством – правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах, що засвідчує їх державну загальнообов’язковість [8, с. 34–35]. Хоча у своїй монографії Н. Пархоменко стверджує про хибність позиції дослідників права, які ототожнюють поняття «джерело» і «форма права». В юридичній літературі така точку зору висловлювалась і раніше Н. Вопленко, С. Бошно і М. Марченко [3, с. 194].

Як цілісне явище соціальної дійсності право має певні  форми свого вираження. В юридичній науці розрізняють внутрішню і зовнішню форми права. Під внутрішньою формою права розуміють його структуру, систему елементів, що складають зміст цього явища. При застосуванні та реалізації юридичних норм неможливо обійтися без знань про їх офіційні джерела, тобто зовнішні форми.

Зовнішня форма – це об’єктивізований комплекс юридичних джерел, що формально  закріплюють правові явища і  дозволяють адресатам знайомитися  з їх реальним змістом і користуватися  ними [5, с. 229].

Найпоширенішими формами права в більшості правових систем є правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові акти, нормативні правові договори. Переважання тих чи інших форм права в державі залежить від специфіки правової системи, історичних традицій, національних особливостей, якості правотворчості, рівня правової культури суспільства тощо.

Першою історичною формою (джерелом) права є правовий звичай, під яким розуміється санкціоноване державою правило поведінки, яке утвердилось  у суспільстві як простий звичай у результаті багаторазового повторення впродовж тривалого часу і яке стало традицією, тобто правило, яке передавалось від покоління до покоління до того часу, поки не потрапило в орбіту державних інтересів. [5, с. 230] Звичай стає правовим тоді, коли він дістав санкцію (офіційне схвалення) держави. Санкціонування звичаю відбувається не шляхом запису його змісту в законі, а шляхом сприйняття судовою і адміністративною практикою або шляхом посилання на нього в законі [17, с. 293]. Не кожний звичай стає правовим, а тільки той, який відповідає інтересам певної групи людей, тієї чи іншої соціальної спільності або суспільства в цілому. Для правового звичаю характерно те, що він, як правило, має локальний характер, відносно невелику сферу поширення; є консервативним за своєю природою, закріплює результати тривалої суспільної практики і може відбивати як загальні моральні, духовні цінності народу, так і деякі передсуди; тісно пов’язаний з релігійними і традиційними нормами [5, с. 230].

Наступною формою права є правовий прецедент тобто акт-документ, що містить нові норми права в результаті вирішення конкретної юридичної справи судовим або адміністративним органом, якій надається загальнообов’язкове значення при вирішенні подібних справ у майбутньому. Є одним із провідних джерел права англо-американського типу правових систем – Англія, США, Індія та ін.

Однією із форм права є також  нормативний правовий договір –  це двостороння або багатостороння угода, яка містить норми права. Договори з нормативним змістом  на відміну від більшості індивідуально-правових договорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового контракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру. Нормативні договори – це документи, які закріплюють волевиявлення сторін з приводу прав і обов’язків, встановлюють порядок їх реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зобов’язань [17, с. 295]. Особливим видом нормативно-правового договору є міжнародний-правовий акт, що (на відміну від внутрішньодержавного нормативно-правового договору) можна розглядати як самостійне джерело права [14, с. 310].

Поняття «нормативно-правові акти» охоплює широкий комплекс актів правотворчості. Вони мають назву «нормативно-правові» чи «нормативні» тому, що їх основний зміст складають правові норми. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 8, 117, пункт 1 Перехідних положень) [6, с. 21–22].

Всі нормативно-правові акти, закони, укази, розпорядження, рішення та ін. є результатом правотворчості. Вони з’являються внаслідок складної діяльності вищих державних органів, органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації, комерційних і некомерційних організацій, трудових колективів [1, с. 125].

У правотворчості України головну  роль відіграє законодавчий орган держави  – Верховна Рада. Вона має монопольну законотворчу компетенцію, тобто виключне право на прийняття законів і  коло повноважень щодо їх прийняття, передбачені Конституцією та іншими законами, її законотворчість – провідна частина правотворчості і основної конституційно-правової форми прийняття законів державою [14, с. 300].

Разом із тим нормативно-правові  акти мають свої недоліки. Оскільки суспільні відносини постійно розвиваються, то вони вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робити в нинішніх умовах досить складно, оскільки це вимагає багато часу [8, с. 38–39].

Таким чином можна підвести висновок, що нормативно-правовий акт – це юридичний документ, який має загальнообов’язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтримується і охороняється державною владою від порушень, направлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей.

1.2 Характеристика (ознаки) нормативно-правових актів

Правових актів досить багато, і  їх потрібно відрізняти один від одного. Термін «правовий акт» в правознавстві має три значення: по-перше, це правило правомірної дії – юридичний факт; по-друге, результат правомірних дій як елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис (акт), акт автономного регулювання); по-третє, юридичний документ.

В даному випадку найбільш підходять  два останніх значення. Тому правовий акт – це письмовий документ, який належним чином оформлений і в зовнішній формі виражає волю держави, її органів, класів, соціальних груп, окремих індивідів, узагальнення практики.

Всі правові акти мають загальні риси:

1. Вони виражаються в письмово-документальній формі, мають об’єктивний характер і виступають як юридичні документи, що виражають реальність правових норм або процес їх реалізації;
2. В них виражаються інтереси і воля держави, народу, суспільства, окремих держав них органів, посадових осіб. В зв’язку із цим вони мають юридичну силу;
3. В цих актах закріплюються елементи правової системи – юридичні норми, узагальнення практики, індивідуальні приписи, автономні рішення окремих осіб. Вони мають офіційний характер;
4. Всі ці акти складають єдину систему правотворчості, а також реалізації і застосування правових норм, а також конкретні правовідносини;
5. Через правові акти населення отримує інформацію про зміст права – правові знання, про суб’єктивні права і обов’язки тощо. Відповідно є обов’язковий для виконання.
6. Може бути актом-документом, зміст якого фіксується у встановленій законом документальній формі, і актом-дією, за допомогою якого виникає юридичний результат (встановлення правових норм, їх застосування і т.д.);
7. Становить юридичний факт, що спричиняє певні правові наслідки [8, с. 38].

Ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну, інформаційну, регулюючу, охоронну й інші функції права.

В самому загальному вигляді всі  правові акти можна поділити на дві  великі групи:

1) нормативні акти;

2) індивідуальні акти.

Нормативно-правовий акт – офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб’єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин. Або інакше: акт правотворчості, який містить юридичні норми.

Нормативно-правовий акт виконує  дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права [14, с. 313].

Для нормативних правових актів  характерні такі ознаки. Вони:

1. завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);
2. приймаються тільки правотворчими суб’єктами і в межах їх 
   компетенції. Суб’єктами прийняття нормативних актів в Україні є народ України, Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові особи, передбачені Конституцією та законами України;
3. приймаються з дотриманням певної процедури. Основними стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прийняття, бути офіційно опубліковані і мати механізм їх реалізації (публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов’язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка. В Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів – у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур’єр»; закони і підзаконні акти – у часописі «Офіційний вісник України»);
4. ухвалюються суб’єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Верховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України – укази, Кабінет Міністрів України – постанови).
5. всі нормативно-правові акти є не тільки формою права, але в певній мірі і джерелом права.

Для прикладу варто розглянути відмінність між нормативним актом та актом тлумачення, актом застосування норм права.

По-перше, нормативно-правовий акт  містить у собі правові норми, встановлює нові права і обов’язки, яких раніше не було, або змінює (скасовує) їх. Інші юридичні акти не встановлюють нових норм права. Акт тлумачення норм права, наприклад, лише пояснює чинні норми.

По-друге, нормативно-правовий акт  містить норми права загального характеру, тоді як індивідуальний акт (акт застосування норм права) має індивідуальну спрямованість. Він стосується конкретної особи або вирішення конкретної юридичної справи (наприклад, пошкодження насаджень заборонене – адресовано до всіх, а Указ Президента призначити «такого-то» головою обласної адміністрації – це правовий, а не нормативно-правовий акт, тому що норм права в ньому немає, тобто немає прав і обов’язків, відтак, – це акт застосування норм права) [14, с. 315].

Усього за 1993 – 9 місяців 2009 року Міністерством  юстиції здійснено правову експертизу 21 547 нормативно-правових актів, з них зареєстровано 16 936 актів (79%).

Значна кількість нормативно-правових актів не узгоджується з положеннями  Конституції і законами України, редакційно не опрацьовані і підготовлені без дотримання нормопроектної техніки.

Мін’юст запобігає появі незаконних нормативно-правових актів через процедуру відмов у їх державній реєстрації. В середньому ж щороку органи юстиції попереджують прийняття біля півтори тисячі таких норм.

Незважаючи на правове врегулювання цих питань та близько двадцятилітній досвід роботи, проблеми забезпечення законності нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади існують і на сьогоднішній день.

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ

Нормативні правові  акти становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характеризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин.

Види нормативно-правових актів  за юридичною силою:

• закони;
• підзаконні нормативні акти.

Вони створюють систему писаного права в Україні, і їх надзвичайно багато [8, с. 42]. Юридична сила нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність – це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави [13, с. 96].

Згідно з теорією і практикою  правотворчості акти вищестоящих правотворчих органів, їх органів мають вищу юридичну силу, ніж акти нижчестоящих правотворчих органів. Останні видаються на основі та на виконанні нормативних актів, виданих вищестоящими правотворчими органами [16, с. 221].

Основними нормативно-правовими актами є закони. Закон – це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади (Верховної Ради України) або всього народу (під час проведення референдуму), який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю і інтереси більшості населення і має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших нормативно-правових актів. В зарубіжних країнах закони приймаються Парламентом, Конгресом, Сеймом, Національними Зборами, Верховною Радою тощо [8, с. 42].

Характеристика закону як правового  документа вищої юридичної чинності означає таке:

• закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;
• усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

Законодавча діяльність, як і правотворення  в цілому, ґрунтується на принципах  верховенства права, демократизму, гласності, врахування громадської думки, плановості, системності, наукової обґрунтованості  законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається  з самостійних стадій – логічно  завершених етапів щодо прийняття законопроекту. Такими стадіями є:

1. Законодавча ініціатива;
2. Підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;
3. Розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України;
4. Прийняття закону Верховною Радою України;
5. Введення закону в дію [15, с. 302–303].

Для докладного вивчення законодавчої процедури в Україні необхідно  звернутися до Конституції і Регламенту Верховної Ради України (нормативного акта, що містить систему правил, які визначають процедуру діяльності українського парламенту).

Види законів за значенням і  місцем у системі законодавства:

1. Конституція – акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція – нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдських цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справедливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охорона Конституції України забезпечується спеціальним органом – Конституційним Судом України.

Конституція буває двох видів:

• писана Конституція – може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави (Конституція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). Їх ще називають моноконституційними актами.

• неписана Конституція – сукупність несистематизованих законів, судових  прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад  у країні, проте є не проголошеними  формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового  оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові  орієнтири розвитку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює  положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається незаконним.

2. Конституційні закони

• закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкретизують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і діяльність парламенту, президента, конституційного суду і т. ін.);
• закони, якими вносяться зміни, доповнення до чинної конституції.

Конституційний закон відрізняється  від інших законів такими ознаками:

а) юридичною чинністю;

б) предметом регулювання – особлива сфера;

в) порядком ухвалення – особлива процедура.

3. Звичайні закони (поточні закони)

– регламентують певні і обмежені сфери суспільного життя відповідно до Конституції. Це значна за кількістю і рухлива група законів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання  є такі види звичайних законів:

а) загальні закони – закони, що регламентують  певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх.

б) спеціальні закони – закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються  на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію  та ін.).

4. Забезпечуючі (оперативні) закони

– нормативно-правові акти, якими  вводяться в дію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в  оперативному підтвердженні, підтриманні  системи норм, що містяться в інших  окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми. Наприклад, Закон України від 17 грудня 1997 р. «Про ратифікацію Конвенції 1990 року про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом». Забезпечуючі (оперативні) закони не можуть існувати поза іншими законами, тобто тими, що ними вводяться в дію, і міжнародними договорами, що потребують ратифікації.

Види законів за строком дії:

1) постійні – закони, що діють без обмеження строку;

2) тимчасові – закони, що діють  з обмеженням строку (наприклад,  закони «Про оподатковування», «Про бюджет на 2011 рік»);

3) надзвичайні (як різновид тимчасових  законів) – ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної небезпеки, оголошення війни), їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

Види законів за структурною  формою:

– кодифіковані (нормативні акти, затверджені законами, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства);

– некодифіковані.

1. Види законів за галузевою ознакою:
1. Конституційно-правові;
2. Цивільно-правові;
3. Адміністративно-правові тощо.
4. Міжгалузеві (комплексні) – про охорону здоров’я, освіту та ін. [14, с. 321–325].

Не зайве нагадати, що законами визначаються найважливіші цінності:

• права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина;
• порядок застосування мов;
• засади використання природних ресурсів
• засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім’ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров’я; екологічної безпеки;
• статус столиці України;
• одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення державних стандартів;
• порядок використання і захисту державних символів;
• державні свята;

Законом України оголошується амністія [6, с. 26–27]. Іншим видом нормативно-правових актів є підзаконні нормативно-правові акти.

Підзаконні нормативно-правові  акти – це такі акти, які прийняті компетентними державними органами чи уповноваженими державою іншими суб’єктами на підставі закону, відповідно до закону і в порядку його виконання. Підзаконність нормативно-правових актів не означає їх меншої юридичної обов’язковості. Вони мають необхідну юридичну чинність. Правда, їх юридична чинність не має такої ж загальності та верховенства, як це властиво законам. Проте вони посідають важливе місце в усій системі нормативного регулювання, оскільки забезпечують виконання законів шляхом конкретизованого нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин.