Нормування праці

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 

Центр магістерської підготовки 
 

Кафедра економіки підприємств 
 

Спеціальність «Економіка підприємства» 

Магістерська програма «Менеджмент підприємницької діяльності» 
 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з дисципліни «Організація виробництва»

Тема: Нормування праці

Варіант 5

Виконав:

          Студент 1 курсу

          Дьяченко Антон Віталійович 

                                           Перевірив:

                                                                     Доцент В.Г. Васильков 

Київ 2011

1. Сутність, значення й об’єкти  нормування праці.

 Нормування праці — це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

 Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв'язку зі зміною організаційно-технічних умов трудової діяльності.

 Суттєво важливою є наукова обґрунтованість  норм. Норма встановлює саме необхідні  витрати та результати праці. Наукове обґрунтування норм вимагає врахування технічних і технологічних можливостей виробництва, особливостей застосовуваних предметів праці, використання прогресивних форм, прийомів і методів роботи, фізіологічно виправдану інтенсивність і нормальні умови праці. Тобто норми праці повинні відповідати найефективнішим для умов конкретної ділянки роботи варіантам технологічного процесу, організації праці, виробництва і управління. Норми праці повинні відображати найефективніший варіант використання наявних трудових і матеріальних ресурсів, вони фіксують досягнутий рівень техніко-технологічної і організаційної досконалості на підприємстві й для цих умов встановлюють міру праці. Норми праці завершують процес встановлення певної системи організації праці і стають вихідним пунктом для її подальшого вдосконалення.

 Норма праці є тією першоосновою, з якої починається і на якій ґрунтується  весь процес планування праці і виробництва: на основі норм праці розраховують трудомісткість виробничої програми, визначають необхідну чисельність персоналу і його структуру на підприємстві, розраховують економічну ефективність науково-технічних та організаційних нововведень тощо.

 Норми праці — це складова частина організації  оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду споживання. Встановлення точних, рівнонапружених норм праці для кожного робочого місця дає можливість об'єктивно визначити розмір трудового внеску окремих колективів та виконавців у загальний результат діяльності підприємства. Це означає, що науково обґрунтовані норми є ефективним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників.

 Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Будь-які суттєві  зміни в технології та організації  праці і виробництва повинні  супроводжуватися зміною норм праці.

 Однак завжди потрібно орієнтуватися не на проміжні, а на кінцеві результати діяльності, тобто при нормуванні праці слід враховувати взаємозалежність витрат на різні види ресурсів. Майже завжди зменшення трудомісткості продукції потребує додаткових витрат на автоматизацію обладнання, оновлення приладів та інструментів, прогресивну технологію тощо. Тому мінімізація норм витрат праці не повинна бути самоціллю, а має розглядатися в комплексі завдань підвищення кінцевої ефективності діяльності підприємства. Тобто норми праці повинні встановлюватися на рівні, що відповідає мінімуму сумарних витрат виробництва на випуск запланованого обсягу продукції. Разом з тим мінімізація витрат ресурсів повинна відбуватися в межах, що відповідають технічним, психофізіологічним, соціальним та іншим нормам.

 Різноманітність видів трудової діяльності людей  обумовлює різноманітність об'єктів  нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати  робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

 Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого — для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний розвиток (що передбачає наявність вільного часу). В Україні така норма робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин при нормальних умовах праці. В законодавчому порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

 На мікроекономічному  рівні нормування робочого часу набуває вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими діями, трудовими рухами).

 Своєрідною  формою нормування робочого часу є встановлення необхідної чисельності персоналу, В цьому випадку нормується також робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи працівників.

 Детальніше  нормування робочого часу буде розглянуто в наступному параграфі.

 До другої групи об'єктів нормування праці  належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

 При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у  вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

 У промисловості  поширеним об'єктом нормування праці  є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

 Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш досліджені з-поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.

 Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм.

2. Аналіз  трудового процесу  та витрат робочого часу, оцінювання продуктивності.

 Раціональне використання робочого часу на підприємстві починається із встановлення найдоцільніших режимів праці й відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий і місячний режими.

 Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку  і закінчення, тривалість і час  початку і закінчення перерв у роботі.

 Добовий режим праці й відпочинку включає  кількість змін (циклів) за добу.

 Тижневий  режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість  вихідних днів за тиждень, роботу у  вихідні чи святкові дні, порядок  чергування змін.

 Місячний  режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих  днів у даному місяці, кількість  працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

 Режими  праці й відпочинку регулюються  Кодексом законів про працю України.

 Загальними  вимогами до режимів роботи є:

 · дотримання встановленої законом загальної  тривалості робочого часу;

 · забезпечення рівномірного чергування часу роботи і перерв між змінами, для чого розраховується тривалість циклу обороту  змін — періоду, за який всі працівники відпрацюють у всіх змінах, передбачених графіком;

 · забезпечення повного використання обладнання і  робочого часу для підвищення продуктивності праці;

 · обмеження  кількості змінних графіків на підприємстві, оскільки це утруднює процес управління.

 Для виявлення резервів раціональнішого  використання фонду робочого часу працівників  проводиться класифікація видів  витрат робочого часу за такими напрямками:

 1. Час роботи і час перерв у роботі

 1.1. Час роботи  — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник виконує трудові функції. Він включає:   
 
 

   1.1.1. Час підготовчо-завершальної роботи Тті що витрачається на підготовку до виконання завдання, і дії, пов'язані з його завершенням (одержання завдання, інструктаж, здавання готової продукції тощо).

 1.1.2. Час оперативної роботи   витрачається на безпосереднє виконання трудового завдання. Він включає:

 1.1.2.1. Основний час   — час безпосереднього перетворення предмета праці;

 1.1.2.2. Допоміжний час   — час управління обладнанням, вимірювання показників, переходів тощо.

 1.1.3. Час обслуговування робочого  місця   складається з:

 1.1.3.1. Часу організаційного обслуговування  , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням змінного завдання;

 1.1.3.2.Часу  технічного обслуговування  , що витрачається на догляд робочого місця, пов'язаний з виконанням даної конкретної роботи.

 1.2. Час перерв   — це загальна тривалість змінного часу, протягом якого працівник не виконує трудові функції з різних причин. Він включає:

 1.2.1. Час регламентованих перерв   заздалегідь передбачений, об'єктивно необхідний. До нього належать:

 1.2.1.1.Час  перерв, зумовлених особливостями  техніки, технології та організації  виробництва ;

 1.2.1.2.Час  перерв, обумовлених трудовим законодавством  ;

 1.2.1.3.Час  на відпочинок та особисті  потреби  .

 1.2.2. Час нерегламентованих перерв  , складається з непередбачуваних, небажаних зупинок в роботі. Це:

 1.2.2.1.Час  перерв, зумовлених недоліками у  технології та організації виробництва  , наприклад перебоями постачання, несправністю устаткування;

 1.2.2.2.Час  перерв, зумовлених порушеннями  трудової дисципліни   — запізненнями, прогулами тощо;

 1.2.2.3.Час  відпусток з дозволу адміністрації  .

 2. Нормований та ненормований робочий час

 2.1. Нормований робочий час включає  всі затрати часу, що є об'єктивно  необхідними для виконання конкретного  завдання, а отже, підлягають нормуванню. Це таке:

 2.1.1. Час продуктивної роботи  .

 2.1.2. Час регламентованих перерв  .

 2.2. Ненормований робочий час не  є об'єктивно необхідним, а отже, не включається до складу норми.  Це таке:

 2.2.1. Час непродуктивної роботи  .

 2.2.2. Час нерегламентованих перерв  .

 Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи обробки інформації, проводяться при необхідності фотографії робочого дня і хронометражні спостереження.

 Для обліку тривалості робочого дня застосовуються показники його фактичної і нормальної тривалості. Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), включаючи понаднормові години і виключаючи години простоїв. Вона розраховується діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні. Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю годин роботи, встановленою законом для даної групи працівників.

 Коефіцієнт  використання робочого часу розраховується діленням фактичної тривалості робочого дня на нормальну. Чим ближчий  він до 1, тим вищий рівень організації і дисципліни праці на даному підприємстві.

      Типова  структура норми  часу.  Сумарна величина нормуємих елементів затрат часу на одиницю продукції (виконання операції) є штучно-калькуляційним часом (Тшк), або повною нормою часу за певних організаційно-технічних умов. Норма штучно-калькуляційного часу використовується як основна планово-облікова одиниця з метою планування виробництва, організації праці, нарахування заробітної плати тощо. Розгорнута формула повної норми штучно-калькуляційного часу має такій вигляд

Тшк = Тп-з + То + Тд + Торг + Ттех + Тв  +Тос + Тпт

де Тп-з  – норма підготовчо -  завершального  часу, яка встановлюється: – в  одиничному і дрібносерійному виробництві на одну деталь (виріб); у серійному - на партію деталей (виробів): у масовому приєднується до часу обслуговування робочого місця; То - норма основного часу; Тд - норма допоміжного часу; Торг та Ттех – норма часу, відповідно, на організаційне та технічне обслуговування робочого місця; Тв - норма часу регламентований відпочинок; Тос – норма часу на регламентовані особисті потреби; Тпт – норма часу на регламентовані перерви з організаційно-технічних причин.

На практиці часто об’єднують основний і допоміжний час, час організаційного і технічного обслуговування, час на відпочинок та особисті потреби. У серійному та одиничному виробництвах час регламентованих перерв Тпр, як правило, відсутній. В такому разі формула штучно-калькуляційного часу набуває спрощеного вигляду

      Тшк = Тп-з + Топ + Тоб + Твоп;

      де  Топ – норма оперативного часу; Тоб – норма часу на обслуговування робочого місця; Твоп – норма часу на відпочинок та особисті потреби.

      В середині повної (штучно-калькуляційної) норми виділяють так звану  норму штучного часу, яка відображає сумарні затрати часу (за винятком підготовчо – завершального) на виготовлення окремої одиниці продукції (виконання операції) при певних організаційно-технічних умовах.

      Тшт = Топ + Тоб + Твоп = То + Тд + Торг + Ттех + Тв + Тос 

      У разі запуску  деталей у виробництво  партіями (п), підготовчо-завершальний час дається на всю партію (Тп-з). Тоді, відповідно, норма

                        штучно-калькуляційного часу буде

        У серійному виробництві, коли вироби запускаються у роботу не поштучно, а партіями вживається норма часу на партію виробів (Тпар) – сумарний час виготовлення партії виробів за певних організаційно-технічних умов.

     Методи  аналізу затрат робочого часу. Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два основних методи вивчення затрат робочого часу: метод безпосередніх вимірів і метод моментних спостережень.

     Метод безпосередніх вимірів полягає в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень в різні проміжки фіксується стан об’єктів, що спостерігаються: працівників, верстатів, машин. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

     Дані  по елементах групуються і підсумовуються у відповідності з прийнятою схемою класифікації витрат робочого часу (основний, допоміжне, відпочинок, втрати з організаційних причин і т.д.). Таким чином складається фактичний баланс робочого часу за зміну.

     До  основних методів вивчення з використанням  спеціальних приладів (секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів) фактичних затрат робочого часу протягом зміни або коротший період належать: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж.

     Під хронометражем у  нормуванні праці  розуміють вивчення будь-якої операції шляхом спостереження та вимірювання робочого часу, що йде на виконання окремих її елементів.

     Мета хронометражу - виявлення чинників, що впливають на тривалість кожного елемента операції, циклічно повторюючись.

     Перед початком виміру затрат часу дані про окремі елементи трудової операції заносяться у спеціальний хронометражний лист спостережень (хронокарту). Залежно від тривалості і характеру елементів операції визначають кількість вимірів щодо кожного елемента. Проводячи хронометраж, спостерігач записує тривалість окремих елементів операцій, а також усі перерви в хронокарту.  Під час виконання кожного елемента операції звичайно робиться 10-20 вимірів, а у випадку короткочасних операцій - 30-60. Опрацьовуючи й аналізуючи хронометражні спостереження, спочатку виключають помилкові виміри, а потім розраховують середню тривалість виконання кожного елемента. Наприклад, якщо затрати часу на виконання якої - небудь операції при різних вимірах становили 10, 13, 11, 10, 11, 10, 10, 10, 10 і 11 с, то середня величина часу виконання даного елемента визначається як середнє арифметичне:

     Сума  середніх затрат по всіх елементах  операції покаже середній час на виконання  операції в цілому.

       Робота вимірюється  не тільки  за допомогою хронометражу, а  й на основі затвердженої системи нормативів часу на трудові рухи.

     Для  глибшого вивчення трудового процесу  широко використовується метод мікроэлементного аналізу, коли операція розчленовується на найпростіші рухи такі, як «простягнути руку», «натиснути», «рух очей», «рух ніг».  Так типизовано 19 мікрорухів, у тому числі 10, що виконуються руками, 7 для ніг і туловища та 2 для очей. Усього система містить 22 види та 50 різновидів мікрорухів, на які розроблені мікроелементні нормативи.

     За  допомогою аналізу виконання кожного такого микроэлемента в часі й у просторі можна моделювати ручні прийоми і розраховувати час, необхідний для їх виконання.

     Розрізняють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий.

     Фотографія  робочого дня - це засіб вивчення шляхом спостереження і виміру всіх без винятку затрат часу протягом  повного робочого дня або деякої його частини..

       Головне завдання фотографії  робочого дня полягає у виявленні втрат робочого часу протягом  зміни, визначенні причин, що викликають ці втрати, і розробленні необхідних організаційно-технічних заходів для їх усунення.    

     На  підставі матеріалів фотографії робочого дня проектується раціональна організація  обслуговування робочих місць, нормується підготовчо-заключний час, час перерв на відпочинок і особисті потреби робітника, визначається склад бригади і розподіл роботи всередині бригади,

     Залежно від об’єкта спостереження розрізняють  такі фотографії: використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія); часу роботи устаткування; виробничого процесу.

     На  заключному етапі проводиться опрацювання  даних фотографій робочого дня (а  їх повинно бути проведено не менше  трьох), їхній аналіз, розробляються  організаційно-технічні заходи щодо усунення втрат робочого часу і проектируется раціональний (нормативний) баланс робочого часу за зміну. 

      Фотохронометраж застосовується для досліджень нестабільних трудових процесів в індивідуальному та дрібносерійному виробництвах з тривалістю окремих операцій понад 0,25 години. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Норми затрат праці, їх класифікація, особливості визначення й застосування.

 Величезна різноманітність трудових процесів та умов їх виконання потребує забезпечити  більш-менш рівну інтенсивність  праці на різних за змістом та складністю роботах. Це можливо лише за умови визначення норм праці на єдиній нормативній базі. Така нормативна база складається з універсальних нормативних матеріалів, що розробляються науково-дослідними установами для використання на різних підприємствах при проектуванні норм затрат праці на конкретні роботи.

 Нормативні матеріали — це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом.

 Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування величезної кількості нормативних матеріалів. їх класифікують за різними ознаками. За призначенням і сферою використання розрізняють загальнопромислові, галузеві та місцеві нормативи, за мірою укрупнення — диференційовані та укрупнені та інші.

 Для розуміння змісту нормативних матеріалів найсуттєвіше значення має їх класифікація за видами: нормативи режимів роботи устаткування; нормативи часу; нормативи  обслуговування; нормативи чисельності  та нормативи підлеглості.

 Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані кількісні характеристики режимів роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання. Ці нормативи призначені для визначення раціональних режимів роботи обладнання і часу машинної роботи.

 Нормативи часу — це науково обґрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу. Це найпоширеніший вид нормативів, оскільки робочий час є універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування. Ці нормативи призначені для визначення норм затрат праці на машинно-ручних і ручних роботах. Вони поділяються на такі групи: нормативи основного часу; допоміжного часу; часу підготовчо-завершальної роботи; часу обслуговування робочого місця; часу на відпочинок та особисті потреби.

 Нормативи обслуговування — це регламентовані величини, які характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ та інших об'єктів, що закріпляються за одним або групою працівників.

 Нормативи чисельності — це регламентовані величини, що визначають кількість  працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для встановлення чисельності працівників на роботах, де її визначення через інші нормативи утруднене (наприклад, чисельності спеціалістів — конструкторів, технологів, економістів).

 Нормативи підлеглості — це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю  підпорядкованих їм працівників. Найчастіше вони використовуються для визначення кількості керівників первинних ланок — бригадирів, майстрів, старших майстрів тощо.

 Якщо  роботи на підприємстві виконуються  за типовою технологією, що вже відпрацьована  в раціональних організаційно-технічних  умовах на певній кількості підприємств, які мають такі самі види робіт, на ці роботи розробляються типові норми. Вони (типові норми) відіграють роль еталона для підприємств, що освоюють дану технологію.

 Конкретні норми праці для певного трудового  процесу визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма пращ — вторинною і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для багатьох значень факторів. Норматив — це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами. Норма — це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.