Объект преступления. 21

ВСТУП

Основною метою курсової роботи є комплексний аналіз теоретичних проблем визначення поняття та класифікації об'єкта злочину.

У своїй курсовій роботі я поставила такі задачі:

• систематизувати та узагальнити погляди вчених-правознавців нашої країни та зарубіжних країн на поняття об’єкта злочину;
• виявити притаманні об’єкту злочину ознаки, що дають змогу відмежувати його від предмету злочину, предмету охоронюваних суспільних відносин, предмету злочинного впливу;
• виділити та проаналізувати види об’єкту злочину; 
  виявити проблемні питання в юридичній літературі, пов’язані із поняттям об’єкта злочину;
• проаналізувати розмежування злочинів за об’єктом під час кваліфікації.

Об’єктом курсової роботи є дослідження об’єкта злочину  в вітчизняній та зарубіжній літературі, розподіл об’єктів злочину на види та проблемні питання, пов’язані із кваліфікацією злочинів в залежності від об’єкта.

Предметом курсової роботи є поняття об’єкту злочину, його співвідношення з поняттями предмету злочину, предмету охоронюваних суспільних відносин, предмету злочинного впливу.

У ході дослідження використано такі методи:

• історико-правовий метод (аналізуючи вчення про об’єкт злочину);
• порівняльно-правовий метод (використовувався при аналізі та порівнянні кримінального вітчизняного та зарубіжного законодавства. Також при порівнянні різних поглядів вчених-правознавців);
• конкретно-історичний метод (полягав у вивченні специфіки та динаміки розвитку об’єкта злочину в історичному контексті).

Актуальність теми полягає  в тому, об'єкт злочину — надзвичайно важливий, елемент складу злочину. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об'єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Таким чином, правильне встановлення об'єкта злочинного посягання має велике теоретичне та практичне значення.

 Теоретичну базу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності з кримінального права, кримінології, криміналістики, кримінально-процесуального права. У дослідженні використані праці таких вчених, як М.І.Бажанов, В.В.Сташис, В.Я.Тацій, Ю.В.Баулін, М.Й.Коржанський, А.Н.Трайнін, Г.П.Новоселов, Е.А.Фролов, Г.А.Крігер та інші.

ПОНЯТТЯ ОБ’ЄКТА ЗЛОЧИНУ

Проблема об'єкта злочину - одна з основних у науці кримінального  права. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. При цьому важливо відзначити, що теорія кримінального права із самого початку свого існування притримується положення, відповідно до якого об'єктом злочину є суспільні відносини. Так, ще в 1925 р. А.А. Піонтковський писав, що об'єктом усякого злочинного діяння виступають суспільні відносини, що охороняються апаратом кримінально-правового примусу. Але перші дослідники об'єктом злочину визнавали суб'єктивні права особи (A. Feuerbach), норми права в їх реальному бутті (М. С. Таганцев), цінності, як умови здорового існування суспільства (К. Binding), охоронювані нормами права життєві інтереси (F. Liszt), правові блага (Н. Welzel) тощо.

У подальших наукових працях під об'єктами злочинів розуміли конкретні відносини, речі та стани  осіб чи речей (С. В. Познишев), матеріальні та нематеріальні цінності (А. Н. Трайнін), суспільні інтереси (Б. С. Нікіфоров), охоронювані кримінальним правом блага (С. Б. Гавриш).

Проте найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об'єкта злочину в якості суспільних відносин поставлених під охорону кримінального закону¹ (В.Я.Тацій, М.Й.Коржанський, Б.С.Нікіфоров та ін.). Такої ж позиції дотримувалися і автори фундаментальної праці “Курс советского уголовного права” за редакцією Н.А.Бєляєва та М.Д.Шаргородського. Значною мірою таке формулювання правової природи об’єкта злочину було зумовлене й ідеологічними міркуваннями: в такий спосіб підкреслювалося, які саме суспільні відносини в соціалістичному суспільстві охороняються найвагомішим правовим регулятором – кримінальним законом.

Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується також і на чинному Кримінальному Кодексі. Однак деякі статті КК найчастіше всього вказують не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (наприклад, статті 115-118, 146, 152, 162, 296 КК), або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 143, 202, 213 КК).

Визнання суспільних відносин об'єктом злочину випливає із загального вчення про суспільну сутність і призначення кримінального права, яке покликане охороняти найцінніші соціальні здобутки - особу (як сукупність суспільних властивостей і ознак людини та громадянина), її життя, здоров'я, волю, недоторканність, власність та інші законні права й свободи. Об'єктом кримінально-правової охорони є також і громадський порядок, громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України тощо. У ст. 1 КК наводиться перелік найбільш важливих, найголовніших об'єктів, що перебувають під кримінально-правовою охороною. Проте повний і вичерпний перелік таких об'єктів міститься в Особливій частині цього Кодексу, де встановлюється і кримінальна відповідальність за конкретні посягання на них.

Завдяки об'єкту як суспільним відносинам визначається небезпека протиправної поведінки особи, відокремлюється її соціальний зміст - суспільна небезпека. Ст. 11 КК закріплює, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Звідси, злочинним слід вважати все те, що посягає на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Якщо об'єктом кожного злочину є певні суспільні відносини, то неможливо водночас визнавати об'єктом окремих злочинів щось інше (майно, речі, предмети, норми права тощо). В іншому разі це може призвести до неправильної соціальної оцінки та юридичної кваліфікації злочину.

Але науковцями обґрунтовується й інша точка зору, згідно з якою вищевказана концепція не цілком відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей. На їхню думку, такий підхід до цієї проблеми дещо недооцінює значення людини у сфері соціального життя, яка визнана Конституцією України найвищою соціальною цінністю, а її права, свободи та їх гарантії мають визначати зміст і спрямування діяльності держави. Відтак вони стверджують, що об'єктом злочину, який найповніше, порівнюючи з іншими елементами складу злочину, відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, слід визнавати не якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності².

Подібна позиція простежується  і в працях А.Н. Трайніна, на думку  якого об'єктом посягання в  його конкретному життєвому втіленні можуть бути як матеріальні, так і  нематеріальні цінності — політичні, моральні, культурні та інші³.

Прихильники цієї теорії визначення об'єкта злочину зазначають, що цінності — це те, що має суттєве  значення для людини і суспільства  в цілому, тому вони охороняються нормами  різних галузей права, а найважливіші з них бере під захист кримінальне законодавство. Будь-яке злочинне діяння, спрямоване проти цих найважливіших цінностей, створює загрозу спричинити або спричинює їм шкоду, відтак вони є об'єктом злочину.

Отже, на їхню думку, об'єкт  як елемент складу злочину — це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямовано злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду. Структурну основу об'єкта злочину, згідно з цією концепцією, утворюють суб'єкти; їхні дії або стан по відношенню один до одного; інтереси суб'єктів; матеріальне втілення потреб та інтересів суб"єктів у вигляді предметів.

Відома також точка  зору, згідно з якою об'єктом злочину  є людина. Зокрема, Г.П. Новоселов  стверджує, що злочин спричиняє або  створює загрозу спричинення  шкоди не чомусь (благам, нормам права, відносинам тощо), а комусь, і, відповідно, як об'єкт злочину потрібно розглядати не щось, а когось⁴.

Таке розуміння об'єкта злочину суперечить позиції законодавця, не враховує категорію потерпілого  від злочину, вносить дисбаланс  у поняття об'єкт і предмет злочину, не дає можливості чітко розмежовувати об'єкти різних складів злочинів. Очевидно, тому вона і не дістала підтримки у кримінально-правовій науці.

Отже, об'єктом злочину  є суспільні відносини між  людьми, що існують у суспільстві. Однак, як зазначає Є.А. Фролов, це не означає, що кримінальне право охороняє всі без винятку суспільні відносини. Норми кримінального права направлені на захист лише тих суспільних відносин, спричинення шкоди яким внаслідок тих чи інших причин здатне завдати істотної шкоди інтересам суспільства в цілому. Отже об'єктом злочину є не всі і не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які охороняються кримінальним правом⁵.

Відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання (звичаєві, моральні, партійні тощо), а також правом заборонені (наприклад, відносини, що виникли внаслідок згоди між правопорушниками про вчинення злочину), не можуть бути об'єктом злочину.

ЗМІСТ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН, ЩО ВИСТУПАЮТЬ ЯК ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

У вітчизняній теорії кримінального права прийнято виділяти такі структурні елементи суспільних відносин:

• суб'єкти (носії) відносин;
• предмет, з приводу якого існують відносини;
• соціальний зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин⁶.

СУБ’ЄКТНИЙ СКЛАД

Суб'єктами суспільних відносин (учасниками відносин) можуть виступати держава, різноманітні об'єднання громадян, юридичні та фізичні особи. Безсуб'єктних відносин у суспільстві бути не може. Якщо немає учасників відносин, то не існує й самих відносин, які завжди являють собою певні соціальні зв'язки, стосунки між їх учасниками. Чітке встановлення кола учасників суспільних відносин, тобто їх суб'єктивного складу, а також їх соціальних функцій у самих відносинах, дозволяє визначити та відокремити ті суспільні відносини, які виступають об'єктом того чи іншого злочину.

ПРЕДМЕТ

Предметом суспільних відносин є все те, з приводу чого або  у зв'язку з чим існують ці відносини. До предметів відносин належать майно, речі, матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. Наприклад, в  об'єкті такого злочину, як підміна чужої дитини (ст. 148 КК), остання є лише предметом відносин, що охороняються законом, а їх суб'єктами виступають батьки цієї дитини. Залежно від особливостей предмета всі суспільні відносини прийнято поділяти на дві основні групи - матеріальні (предметом яких є майно, тварини, рослини тощо) та нематеріальні (державна влада, духовні блага тощо).

СОЦІАЛЬНИЙ  ЗВ’ЯЗОК

Соціальний зв'язок як зміст суспільних відносин - це певна  взаємодія, певний взаємозв'язок суб'єктів  цих відносин. Важливо зазначити, що соціальний зв'язок завжди виникає та існує з приводу конкретного предмета суспільних відносин, а тому йому властивий предметний характер. Так само, як і суспільні відносини, соціальний зв'язок має об'єктивний прояв, тобто існує у реальній дійсності. Ззовні соціальний зв'язок виявляється насамперед у різних формах людської діяльності (нормальне функціонування органів державної влади; раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві тощо), а також в особливостях правового або соціального статусу громадян, у соціальних інститутах тощо. Ось чому для з'ясування сутності соціального зв'язку потрібно спочатку встановити зміст діяльності (поведінки) суб'єктів відносин.

Соціальний зв'язок як елемент суспільних відносин завжди знаходиться в нерозривному зв'язку з іншими їх структурними елементами. З одного боку, на його зміст впливають суб'єкти суспільних відносин, бо він є певною формою їхньої взаємодії і взаємозв'язку; з другого — його не можна розглядати у відриві від предмета суспільних відносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв'язку з чим виникають і функціонують суспільні відносини.7 Отже, і сам соціальний зв'язок завжди виникає й існує у зв'язку з тими чи іншими предметами суспільних відносин. Тому слід визнати, що соціальний зв'язок завжди має предметний характер. Безпредметного соціального зв'язку в суспільстві бути не може. Важливо зауважити й те, що соціальному зв'язку, як і суспільним відносинам, завжди властивий об'єктивний характер. Він існує як щось дане, реальне, наявне і лише в такому вигляді виступає як елемент об'єкта злочину.

Інші дослідники цієї проблеми вважають, що суспільні  стосунки включають чотири ланки:          

1. суб'єкти;          
2. їх дія або стан по відношенню один до одного;          
3. інтереси суб'єктів;          
4. матеріальне втілення потреб і  інтересів  суб'єктів  у вигляді предметів.

Такий підхід, з однієї точки зору, є вдалішим, тому що  повніше  і  конкретніше визначає  структуру  суспільних  стосунків.  Конкретний   вміст   і значення елементів суспільних стосунків може бути  всіляким.  Далеко не все з них можна назвати об'єктом злочинного  посягання. Наприклад, об'єктом злочину, передбаченого статтею  263  КК  України  є встановлений в країні порядок поводження  із  зброєю,  бойовими  запасами  і вибуховими речовинами, який  складає  частину  суспільних  стосунків, які забезпечують суспільну безпеку.  Визначення  об'єкту  цього злочину відображає певний стан суспільних стосунків,  але  не містить інформації про суб'єктів стосунків, їх інтересах і так далі.

Але поширенішою є теорія тричленного змісту сіспільних відносин, які складають об’єкт злочину.

З урахуванням викладеного можна зазначити, що всі елементи суспільних відносин перебувають у нерозривному зв'язку між собою. При заподіянні шкоди хоча б одному з елементів суспільних відносин руйнуються, спотворюються всі інші. Механізм спричинення шкоди суспільним відносинам полягає в тому, що злочин, посягаючи хоча б на один із його елементів, руйнує їх у цілому.

Таким чином, кримінальне  право об'єктом злочину визнає суспільні відносини: об'єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які посягає злочин, завдаючи їм певної шкоди або створюючи загрозу завдання такої шкоди.

Правильне встановлення об'єкта злочину має важливе теоретичне та практичне значення. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Усе це дозволяє дійти висновку, що вчення про об'єкт злочину є одним із ключових у кримінально-правовій науці.

ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ ТА ЗЗОВНІ СХОЖІ ПОНЯТТЯ

В науці кримінального  права існують ззовні схожі поняття: предмет злочину, предмет охорнюваних суспільних відносин, предмет злочинного впливу тощо. Їх слід відрізняти від об’єкта злочину.

ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ

Від об’єкта злочину  слід відрізняти предмет злочину⁸. Якщо об’єкт виступає завжди у якості суспільних відносин, завжди є обов’язковим, необхідним елементом кожного складу злочину, то предмет злочину – це факультативна ознака складу злочину, який виявляється не у всіх злочинах.

Наприклад, при крадіжці об’єктом злочину є відносини  власності, а предметом – майно, речі, цінності. При незаконному  носінні зброї – об’єктом злочину є відносини громадської безпеки, а предметом – зброя. Однак предмет злочину відсутній у таких, наприклад, злочинах, як умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК), ухилення від призову за мобілізацією (ст. 336 КК).

Предмет злочину – це будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин – це визначення з точки зору механізму (процесу) вчинення злочину⁹.

Предмет злочину – це  будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діях особи ознак конкретного складу злочину – це визначення з точки зору законодавчої конструкції складу злочину¹⁰.

Законодавець по-різному  описує ознаки предмета злочину в  законі про кримінальну відповідальність. Вибір того чи іншого способу (прийому) при законодавчому визначенні предмета злочину багато в чому залежить від характеру злочину, а також від індивідуальних властивостей його предмета.  
Так, у багатьох випадках у самому законі йдеться лише про певний вид предметів, і через те будь-який з предметів даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Нарешті, у деяких випадках просто неможливо дати такий вичерпний перелік ознак предмета злочину, наприклад, коли практична діяльність людей викликає появу нових і нових предметів.

Іноді законодавець безпосередньо  в статті КК дає приблизний або  вичерпний перелік предметів  злочину, прагне максимально визначити  їх у диспозиції кримінально-правової норми. Так, у ч. 1 ст. 204 КК дається приблизний перелік предметів злочину: в самому законі є вказівка на те, що ним можуть бути алкогольні напої, тютюнові вироби або інші підакцизні товари.

Аналіз зазначених у  чинному законодавстві предметів  злочину свідчить про те, що ті чи інші речі, а також цінності законодавець найчастіше вирізняє як предмет з урахуванням особливого правового режиму, викликаного їх корисними чи шкідливими властивостями, а також з урахуванням їх економічного призначення. Саме ці ознаки (властивості) предметів і є тими обставинами, з приводу яких чи шляхом впливу на які вчинюється злочин. До таких предметів необхідно віднести податки і збори (ст. 212), порнографічні предмети (ст. 301), вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини (ст. 263) та ін. З приводу корисних властивостей речей вчиняється більшість корисливих злочинів, і тому саме вони виокремлюються законодавцем як предмети відповідних злочинів (гроші, дорогоцінні метали, твори мистецтва та інші товари). Ці і деякі інші властивості тієї чи іншої речі, у свою чергу, викликають необхідність надання їй певної правової значущості в конкретному складі злочину, що і визначає її нерозривний зв'язок з самим суспільне небезпечним діянням.

Предмет злочину в  окремих випадках може збігатися  з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Такий збіг має місце, коли ті чи інші предмети, які входять до структури об'єкта злочину, законодавець наділяє додатково і функціями предмета суспільного відношення, тобто надає йому ще додатково й інше правове значення.  
Так, збігаються предмет злочину і предмети суспільних відносин у таких злочинах, як крадіжка, грабіж, шахрайство, й інших злочинах проти власності.

У зв'язку з викладеним виникає питання про місце  предмета в складі конкретного злочину. Вважається, що предмет злочину не може претендувати на роль самостійної ознаки складу злочину. Таке рішення викликане тим, що склад злочину являє собою сукупність його Обов'язкових елементів (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єктивної сторони і суб'єкта злочину). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад злочину і, отже, кримінальну відповідальність. Предмет же злочину, як уже зазначалося, є не обов'язковим, а факультативним стосовно загального поняття складу злочину. Отже, його можна називати лише ознакою, а не елементом складу злочину.

Слід мати на увазі, що предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди існує поряд з  об'єктом. Саме об'єкт і предмет  у сукупності утворюють самостійний  елемент складу злочину. Однак, якщо об'єкт злочину є обов'язковою ознакою складу злочину, то предмет - факультативною. Предмет відрізняється від об'єкта ще й тим, що йому не завжди завдають шкоди. Якщо шкода, завдана об'єкту, завжди має соціальний характер, то предмету злочину внаслідок суспільне небезпечного посягання насамперед завдається фізичної шкоди, яка викликає певні негативні соціальні зміни в об'єкті. Шкода предмету як матеріальній речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження чи змінення. Наприклад, при продажу в торговельних підприємствах фальсифікованих товарів злочинець погіршує якість товарів, хоча і зберігає при цьому зовнішній вигляд (розведення сметани кефіром, спиртних напоїв водою, додавання до вершкової олії маргарину) (ст. 225). Страждає предмет і при вчиненні таких злочинів, як знищення або пошкодження майна (ст. 194); незаконне полювання (ст. 248); незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249) та ін.

Разом з тим при  вчиненні цілого ряду злочинів предмет  не зазнає шкоди. Це має місце тоді, коли злочин вчиняється шляхом створення (виготовлення) заборонених до виробництва предметів або шляхом безпосереднього посягання на інший елемент охоронюваних законом суспільних відносин.

ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИННОГО ВПЛИВУ

Поряд із предметом суспільних відносин і предметом злочину правомірним є виокремлення і такого поняття, як предмет злочинного впливу, потерпілий від злочину.

Під предметом злочинного впливу слід розуміти той елемент суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, який піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, в першу чергу завдається шкоди. Тому таким предметом може бути суб'єкт, сам соціальний зв'язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з'ясування "механізму" завдання шкоди самому об'єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру наслідків суспільно небезпечного діяння.  
Отже, щодо потреб кримінального права предмет має потрійне значення:

1. предмет охоронюваних суспільних відносин;
2. предмет злочину;
3. предмет злочинного впливу.

Кримінально-правове  значення предмета злочину проявляється у таких аспектах:

1) включення предмета  злочину в комплекс ознак конкретного  складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації;

2) предмет злочину  може виступати критерієм розмежування  суміжних злочинних діянь. Наприклад,  предметом шахрайства (ст. 190 КК) є  майно, яке на момент вчинення  злочину перебувало у власності держави, колективу або приватних осіб, а предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) є майно, яке лише повинно було перейти у цю власність від інших суб'єктів;

3) предмет посягання  може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь. Наприклад, за предметом розрізняють кримінально карану контрабанду (ст. 201 КК) і контрабанду як адміністративне правопорушення;

4) ті чи інші ознаки  предмета посягання можуть бути  пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину (наприклад, викрадення офіційного документа утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, а викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК) тощо.

ЗНАРЯДДЯ І  ЗАСОБИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗЛОЧИННОГО ДІЯННЯ

Предмет злочину необхідно  відрізняти від знарядь і засобів здійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину. Предмет - це те що піддається злочинній дії для нанесення шкоди об'єкту посягання; знаряддя і засоби - за допомогою (за допомогою) чого злочин скоюється. Знаряддя і засоби - суть інструментарій, який використовує винен для скоєння злочину, для дії на предмет посягання (наприклад, ніж при здійсненні вбивства, "фомка" при здійсненні квартирної крадіжки, розмножувальна техніка при виготовленні фальшивих грошей і так далі).

Одна і та ж річ  може в одних випадках виступати  як предмет злочину, в інших - як знаряддя або засіб скоєння злочину. Так, наприклад, автомобіль буде предметом  злочину при його угоні і засобом  скоєння злочину при вивозі на нім викраденого майна; зброя буде предметом злочину при його розкраданні і знаряддям скоєння злочину при нанесенні ним поранення і тому подібне.

ПОТЕРПІЛИЙ  ВІД ЗЛОЧИНУ

Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. За загальним правилом, потерпілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть виступати потерпілими. Згідно з КПК (ст. 49) потерпілий є учасником кримінального процесу (при цьому має бути винесена відповідна постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду), він має певні процесуальні права та обов'язки. Щодо кримінологічного аспекту, то в межах віктимології (вчення про жертву злочину) вивчаються всі потерпілі - жертви злочинних посягань: живі та загиблі, засуджені та недієздатні, у відокремленні та у своїй сукупності.¹¹

Кримінально-правове  розуміння поняття «потерпілий» має певні особливості. КК пропонує декілька варіантів позначення потерпілого  від злочину: «потерпілий» (ст. 116), «потерпіла» (ч. 2 ст. 134), «потерпіла особа» (ч. 1 ст. 152), «потерпіла (потерпілий)» (ч. 2 ст. 154) тощо. Структура особи потерпілого включає три основних компоненти (так звані підсистеми):

1. соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо);
2. соціальні ролі особи, включаючи сукупність видів її діяльності в системі суспільних відносин як громадянина чи члена трудового колективу, сім'янина;
3. морально-психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує.

У своїй сукупності потерпілий від злочину та його поведінка мають важливе кримінально-правове значення, оскільки враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Сама ж кримінально-правова  оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежить, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге, від його соціальної, моральної та правової характеристики. Наприклад, у статтях 116, 118, 123, 124 КК передбачено значне пом'якшення кримінальної відповідальності у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого, що викликала стан сильного душевного хвилювання, перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Навпаки, у ст. 350 КК встановлюється більш сувора відповідальність за погрозу вбивством, умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку. Перелічені обставини також визнаються такими, що пом'якшують або обтяжують покарання (наприклад, п. 7 ч. 1 ст. 66, п. 4 ч. 1 ст. 67 КК).

Залежно від певних вихідних критеріїв, усіх потерпілих від злочинів можна класифікувати на декілька груп: 1) за об'єктом злочинного посягання (потерпілий від вбивства; потерпілий від зґвалтування; потерпілий від крадіжки тощо); 2) за типом поведінки потерпілого від злочину (потерпілий з правомірною поведінкою; потерпілий з неправомірною поведінкою; потерпілий з нейтральною поведінкою); 3) за формою вини злочинного посягання (потерпілий від навмисного злочину; потерпілий від необережного злочину) тощо. Існують й інші класифікації потерпілих, наприклад, залежно від їх статі, віку, специфіки виконуваної діяльності, соціального статусу, рівня освіти тощо.