Міністерство  аграрної політики України

Одеський  державний аграрний університет

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 

з управлінського обліку на тему:

“Облік витрат на енерго і водопостачання, утримання живої тяглової сили та інших допоміжніх виробництв» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                    Виконала: студентка 4 курсу 6 групи

                                    Економічного факультету

                                    Денної форми навчання

                                    Спеціальності «Облік і аудит»

                                    Дудченко Т.В,

                                    Керівник: Селіванова С. 
 
 
 
 
 
 

Одеса 2010 
 
 

     Зміст 
 

  Вступ

     Перехід до ринкових відносин зовсім по-іншому визначає місце підприємства в економіці. Ефективність його роботи багато в чому залежить від управлінської діяльності, яка забезпечує реальну економічну самостійність підприємства, його конкурентноздатність і позицію на ринку.

     Практика  розвитку провідних ринкових країн  показала, що для ефективного управління підприємством необхідна така облікова інформація, яка, на відміну від інформації фінансового обліку дозволяла б менеджерам в умовах конкуренції формувати гнучку цінову політику на ринку із урахуванням витрат і доходів суб’єкта господарювання як за номенклатурою товарів, так і сегментами ринку. Як наслідок це привело до виділення в економічно розвинутих країнах управлінського обліку як окремої системи обліку і звітності, інформація якої використовується виключно для внутрішніх потреб підприємства.

     Кожному підприємству при його створенні  ставиться цілком конкретна мета, яка пов’язана з виробництвом продукції, виконанням робіт або  наданням послуг.

     Ті  підрозділи підприємства, які безпосередньо пов’язані з реалізацією його статутних засад, відносяться до основного виробництва. Проте залежно від географічного розміщення підприємства на території країни або його технологічних особливостей на підприємствах можуть створюватись допоміжні виробництва. Головною метою створення і діяльності таких виробництв є забезпечення необхідних умов для реалізації завдань, поставлених перед підрозділами основного виробництва.

     Проте створення підрозділів допоміжного  виробництва, поряд з іншим, може бути зумовлене і економічною стороною даного питання. Так, не зважаючи на те, що підприємство може знаходитися на території централізованого забезпечення електроенергією, водою, централізованим опаленням, а також є можливість замовляти транспорт у транспортних компаній та здійснювати ремонт у спеціалізованих станцій технічного обслуговування, все ж таки, спираючись на проведені розрахунки та економічну вигоду, підприємство може прийняти рішення про започаткування в себе тих чи інших видів допоміжних виробництв, тому актуальність їх обліку не викликає жодних сумнівів.

     Метою курсової роботи є вивчення стану  та напрямків удосконалення обліку енерго- і водопостачання, утримання  живої тяглової сили та інших допоміжних виробництв на конкретному об’єкті  дослідження.

     Для досягнення поставленої мети необхідно виконати ряд завдань: дослідити економічний зміст витрат на виробництво, вивчити порядок ведення первинного, синтетичного та аналітичного обліку витрат та наданих послуг енерго- і водопостачання, утримання живої тяглової сили та інших допоміжних виробництв, з’ясувати порядок розподілу цих витрат та визначити напрями удосконалення їх обліку.

     Об’єктом  дослідження курсової роботи стало  досліджуване підприємство Каховський державний агротехнічний коледж. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 Теоретичні основи обліку витрат на виробництво

     1.1 Економічний зміст витрат на виробництво їх  визнання та класифікація 

     Зважаючи  на те, що виробничі витрати є  породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

     Витрати – це використані у процесі  виробництва різні речовини і  сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного  виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва.

     Методичні основи формування в бухгалтерському  обліку інформації про витрати підприємств  усіх форм власності, окрім банків і  бюджетних установ, та розкриття  її у фінансовій звітності регламентується П(С)БО 16 «Витрати».

     Відповідно  до п.6 П(С)БО 16 витратами звітного періоду  визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

     Основними критеріями, якими необхідно керуватись при відображенні витрат у бухгалтерському  обліку і визнанні їх витратами певного  періоду є (у відповідності з П(С)БО 16:

• витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов’язань;
• витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов’язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені;
• якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

     Не  визнаються витратами і не включаються  до звіту про фінансові результати:

• платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо;
• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
• погашення одержаних позик;
• інші зменшення активів або збільшення зобов’язань, що не відповідають ознакам, наведеним у п.6 П(С)БО 16;
• витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

     Для правильної організації обліку витрат у відповідності з їх особливостями, складом та значенням у процесі виробництва, а також для потреб контролю, аналізу, обчислення собівартості та управління витратами їх поділяють на групи (класифікують) за тими ознаками, які визначаються метою класифікації. В основу класифікації витрат в управлінському обліку покладено принцип: різні витрати для різних цілей, тобто мета, з якою здійснюють класифікацію, визначає її методику та склад окремих груп витрат.

     Наведемо  коротко характеристику окремих  груп витрат.

     Вичерпані (спожиті) витрати – це витрати  звітного періоду, що призводять до зменшення активів або збільшення зобов’язань у процесі поточної діяльності для отримання доходу у звітному періоді. До них можна віднести витрати сировини і матеріалів, нарахування оплати праці і т. ін. на виробництво продукції, яка реалізована у звітному періоді. Вичерпані витрати відображають у звіті про фінансові результати як собівартість реалізованої продукції.

     Невичерпані (неспожиті) витрати – це збільшення зобов’язань або зменшення активів у процесі поточної господарської діяльності для отримання доходу у майбутньому. До таких витрат можна віднести витрати на придбання матеріалів, які ще не витрачені (не спожиті), товарів, які ще не реалізовані і відображаються у складі активів підприємства як запаси.

     Витрати на продукцію – це витрати, пов’язані  з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації, тобто це – виробничі витрати.

     Прямі витрати – це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта обліку витрат економічно доцільним методом. Це означає, що при  вирішенні питання про доцільність  прямого віднесення витрат на конкретний об’єкт обліку витрат (вид продукції, замовлення тощо) необхідно керуватися принципом співвідношення витрат і вигод. До прямих відносять в першу чергу вартість основних матеріалів та зарплати, витрачених на виготовлення конкретного виду продукції.

     Непрямі (опосередковані) витрати – це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об’єкта обліку витрат прямим методом (наприклад, амортизація будівлі цеху, в якому виробляють різні види продукції). Одні й ті витрати можуть бути одночасно прямими для одного об’єкта обліку витрат і непрямими – для іншого (наприклад, опалення і освітлення цеху – прямі витрати цеху, але непрямі витрати для конкретного виду продукції, яка виробляється у цьому цеху).

     Основні витрати – це прямі витрати  на продукцію, без яких саме виробництво продукції стає неможливим. До основних відносять: прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші прямі витрати (амортизація, орендна плата тощо, які можна віднести на конкретний об’єкт обліку витрат).

     Накладні виробничі витрати – це витрати на продукцію, які не можуть бути віднесені до певного об’єкта обліку витрат економічно доцільним методом (непряма зарплата, витрати на утримання обладнання, утримання виробничих приміщень тощо). Це загальновиробничі витрати. Їх розподіляють між окремими видами продукції умовно, пропорційно до попередньо обраної бази.

     Релевантні  витрати – це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття  певного управлінського рішення. Поняття  релевантних витрат дуже широко використовується в управлінському обліку.

     Нерелевантні  витрати – це витрати, які не залежать від прийнятого (або можливого) управлінського рішення. До них належать не лише минулі витрати, а й частина майбутніх витрат, які будуть незмінними при різних варіантах рішення.

     Постійні  витрати – це такі витрати, сума яких не залежить від обсягу виробництва, тобто вони не змінюються при зміні  обсягу виробництва до певної межі (наприклад, витрати на освітлення приміщення цеху не залежать прямо від кількості окремих видів продукції, що в ньому виготовлені).

     Змінні  витрати – це витрати, сума яких пропорційно змінюється залежно від зміни обсягу виробництва (наприклад, витрати основних матеріалів на виготовлення продукції).

     Дійсні (реальні) витрати – це витрати, які  зумовлюють зменшення активів або збільшення зобов’язань і вимагають сплати грошей або витрачання інших активів. Дійсні витрати відображають в системі обліку в міру їх здійснення (наприклад, нарахування оплати праці, списання витрачених матеріалів і т. ін.).

     Можливі витрати – це втрачена вигода, коли вибір одного варіанта рішення зумовлює відмову від іншого варіанта альтернативного рішення, який також забезпечував одержання певної вигоди. У такому випадку вибір одного варіанта призводить до втрати вигоди, яку міг би забезпечити інший варіант. Сума цієї втраченої вигоди і враховується як можливі витрати. Їх ще називають альтернативними витратами.

     Маржинальні витрати – це витрати на виробництво  додаткової одиниці продукції понад  досягнутий рівень, тобто це сума змінних  витрат з розрахунку на одиницю продукції.

     Середні витрати – це середня арифметична  собівартість одиниці продукції, розрахована відношенням загальної суми витрат до кількості одиниць виготовленої продукції.

     Контрольовані витрати – це такі витрати, рівень яких менеджер може контролювати або змінювати своїми діями (рішеннями). Рівень контрольованості витрат залежить від рівня управління та часу, протягом якого здійснюється контроль за витратами.

     Неконтрольовані витрати – це витрати, які менеджер не може контролювати та на які не може впливати своїми рішеннями. По суті, зовсім неконтрольованих витрат не буває, але є витрати, які не може проконтролювати конкретний менеджер за відведений період часу.

     При калькулюванні собівартості продукції  важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.

     П(С)БО 16 регламентує порядок витрат операційної  діяльності за такими економічними елементами:

• матеріальні затрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати.

     До  складу елемента «Матеріальні затрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

• сировини й основних матеріалів;
• купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
• палива й енергії;
• будівельних матеріалів;
• запасних частин; тари й тарних матеріалів;
• допоміжних та інших матеріалів.

     Класифікація  за статтями застосовується в обліку при формуванні і визначенні фактичної (звітної) собівартості. Вона дає можливість здійснювати контроль цільового витрачення коштів та виявити резерви зниження собівартості продукції.  

1.2 Наукові основи  обліку на виробництво 

     В практику діяльності підприємств України  поняття управлінського (внутрішньогосподарського) обліку було введено Законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [2], де зазначалося, що це «…система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством».

     Як  зазначають В. Б. Моссаковський та С. Я. Бублик, поняття управлінського обліку подається багатьма авторами. В основу визначення цього терміну, що даються вченими розвинених країн (Р. Ентоні та Дж. Рис, В. Нідлз, Ч. Т. Хонгрен та Дж. Фостер, Д. Друрі тощо), як правило, покладено поняття управлінського обліку, прийняте Американською асоціацією бухгалтерів, а саме: управлінський облік – це процес ідентифікації інформації, обчислення і оцінки показників і надання даних користувачам інформації для вироблення, обґрунтування і прийняття рішень.

     Окремі  з іноземних авторів, не дивлячись  на те, що їх роботи присвячені управлінському обліку, взагалі не дають визначення цього терміну, наприклад, А. Апчерч. Визначення управлінського обліку, що подаються у російських та українських виданнях, або наближаються до наведеного вище, або стосуються лише окремих сторін управлінської інформації та її обробки.

     Автори  зазначають, що у Законі України  «Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні» подане зовсім інше тлумачення поняття управлінського обліку, як системи обробки та підготовки інформації, адже дефініція «підготовка» має включати зовсім інше значення ніж аналіз, розробка альтернативних рішень, пропозиції щодо прогнозування діяльності. Сюди, на думку авторів, зовсім не входить планування та бюджетування. [23 , 129-138]

     За  визначенням професійної організації  – інституту управлінських бухгалтерів (Institute of Management Accountants – IMA), - управлінський облік (management accounting) – це процес, який, додаючи цінності, безперервно вдосконалює планування, проектування, вимірювання й функціонування систем фінансової та нефінансової інформації, що спрямовує дії менеджменту, мотивує поведінку, підтримує і створює культурні цінності, необхідні для досягнення стратегічних, тактичних і оперативних цілей організації.

     «Суть управлінського обліку, його призначення  можна коротко передати формулюванням: «виробництво» інформації для здійснення ефективного управління», - зазначає Любов Нападовська. Вона також наголошує на тому, що основною метою управлінського обліку, який покликаний задовольняти інформаційні потреби внутрішніх користувачів, є підвищення ефективності управління, а отже – ефективності планування, нормування, контролю та прийняття управлінських рішень. [ 24, 50-52]

     А. І. Глушаченко у своїй статті «Облікова політика як елемент підвищення ефективності управлінського обліку» висловлює думку, аналогічну думці Л. Нападовської. Він пише, що управлінський облік покликаний забезпечити необхідною інформацією апарат управління підприємства, тому виникає необхідність поєднання роботи двох відділів апарату управління підприємства – економічного і бухгалтерії. При проведенні роботи з обліку накопичення витрат за об’єктами обліку на підприємстві потрібно враховувати і показники, відображені в бізнес-плані підприємства та порівнювати нормативні дані з результатом, отриманим в процесі обробки облікової інформації. На бухгалтера-аналітика покладаються функції планування, організації, мотивації та контролю. [14, 89-91]

     У Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні» також визначено право  кожного підприємства самостійно розробляти «систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій». Проте вивчення практики ведення обліку в галузях народного господарства засвідчило, що лише в сільськогосподарських підприємствах можуть бути узагальнені дані про рівень витрат на виробництво конкретних видів продукції. Тому державний комітет статистики домігся того, що згідно до виданого ним наказу від 25 червня 2004 р. №412 всі підприємства, які виробляють сільськогосподарську продукцію, незалежно від підпорядкованості та форми власності, та навіть ті, що входять до складу бюджетних установ, мають подавати звіт за формою № 50-с.-г., де наводяться дані про обсяг виробництва та рівень витрат на вироблену та товарну продукцію.

     Наявність цієї звітності призводить до необхідності дотримання єдиної методики формування витрат за видами продукції та статтями, що дозволяє уніфікувати систему показників щодо наслідків виробничої діяльності, а це вже свідчить про неможливість та недоцільність розробки власної системи управлінського обліку в кожному конкретному підприємстві.

     Вихід з цього становища слід шукати в розробці методичних рекомендацій, в яких би були враховані особливості системи контролю витрат з врахуванням технології кожної окремої галузі народного господарства. [23, 129-138]

     І. Белоусова також зазначає, що однією з першочергових проблем запровадження управлінського обліку в Україні передусім є відсутність методичних рекомендацій, які були б робочим посібником на підприємствах при розробці внутрішніх інструкцій. [11, 30-34]

     З. Гуцайлюк висуває положення про  те, що «…на сьогодні ані теоретично, ані практично не існує цілісної системи управлінського обліку як окремої інформаційної системи» в Україні. [45-49]

     З цим твердженням погоджується І. Белоусова, проте висловлює деякі зауваження:

     По-перше, не варто говорити про виділення  управлінського обліку в окрему інформаційну систему. На підприємстві в умовах використання сучасної обчислювальної техніки слід створювати (на багатьох підприємствах уже існує) єдину інформаційну систему управління підприємством. Управлінський облік, як і інші функціональні системи, має бути однією із підсистем єдиної інформаційної системи.

     По-друге, не варто на сучасному етапі говорити про відсутність системи управлінського обліку в Україні. Слід погодитися з тим, що поширення управлінського обліку у виробничій сфері вкрай недостатнє, але передумови прискорення процесу формування теоретичних основ управлінського обліку та здійснення організаційних заходів щодо його запровадження в практику підприємств у нас є, - зазначає автор. [10, 44-47]

     На  думку В. С. Моссаковського та С. Я. Бублика, запровадження управлінського обліку в підприємствах України вимагає  висвітлення трьох моментів: по-перше, уточнення функцій управлінського обліку та виконавців; по-друге, формування інформації про понесені підприємством витрати на операційні потреби, вихід продукції та результати діяльності; по-третє, здійснення організаційних заходів. [23, 129-138]

     Любов Нападовська зазначає, що на основі використання зарубіжного досвіду в поєднанні з національною практикою доцільно створити необхідну базу для розробки та вдосконалення системи управлінського обліку в Україні. До основних переваг упровадження системи управлінського обліку відносять:

• досягнення прозорості при формуванні собівартості продукції та оптимізації асортименту продукції, що дасть змогу поступово збільшити частку найвигідніших видів продукції в продуктовому портфелі;
• реальну можливість формування гнучкої цінової політики, вигідної не лише підприємству, а й покупцям;
• появу можливості оцінки з точки зору ефективності витрат за всіма видами продукції, функціями, процесами, проектами, відповідальними особами, регіонами, а отже, підвищення ефективності контролю та управління. [24, 50-52]

     На  думку Наталії Тлучкевич, побудова управлінського обліку в сільському господарстві має передусім бути спрямована на потреби управління в інформації і забезпечувати облік та контроль витрат за об’єктами обліку: в рослинництві – це сільськогосподарські культури (групи культур); у тваринництві – групи (види) тварин як за структурними підрозділами, так і по підприємству загалом, а також аналіз, оцінку та планування напрямів розвитку фінансово-господарської діяльності підприємства.

     Слід  зазначити, що на сільськогосподарських підприємствах відсутня єдина служба, яка займається управлінським обліком, аналізом, плануванням виробничих показників та складанням внутрішньої звітності, внаслідок чого втрачається оперативність управлінських даних. На багатьох підприємствах взагалі відсутні такі складові управлінського обліку, як аналіз і планування (прогнозування).

     З метою забезпечення більшої оперативності  та аналітичності управлінської інформації на сільськогосподарських підприємствах доцільно в складі бухгалтерської служби виділити службу (відділ) управлінського обліку, що дасть змогу надати останньому більших можливостей у реалізації його функцій.

     Завданнями  управлінського обліку повинні займатись  бухгалтер-аналітик, бухгалтер-контролер  та бухгалтер-фінансист, кожен з  яких виконуватиме свою ділянку обліку. Начальник відділу здійснюватиме контроль та перевірку форм внутрішньої звітності, формування управлінських рішень у визначених напрямах та надання звітності керівництву підприємства.

     Крім  того, доцільним було б наділення  облікових працівників у підрозділах підприємства частково повноваженнями аналітиків, що дасть можливість організовувати аналітичний облік, здійснювати аналіз виконання планових показників та причин відхилень від них, формувати масив інформації про виробництво продукції, витрати в розрізі ланок та видів продукції на рівні виділених центрів відповідальності. При цьому безпосередньо на місці – у підрозділі працівник повинен займатися призначеною для нього ділянкою роботи. [28, 13-18]

     А. І. Глушаченко наголошує на тому, що сільськогосподарське підприємство самостійно визначає перелік об’єктів витрат (основного, допоміжного виробництва, інших господарств та виробництв). При цьому потрібно враховувати вимоги П(С)БО 16 «Витрати» [8], згідно з яким, об’єктами витрат можуть бути визнані: вид продукції, роботи, послуги або вид діяльності. Основний критерій при встановленні об’єктів витрат – потреба визначення пов’язаних з виробництвом витрат та порівняння їх з плановими. На сільськогосподарських підприємствах об’єктами обліку витрат можуть бути: галузі, виробничі підрозділи, окремі культури, групи культур, статево-вікові групи тварин, види виробництва. Підприємство може зазначати в наказі «Про облікову політику» використання окремих методів обліку витрат, в залежності від специфіки галузі, а також від вибору об’єкту обліку витрат: нормативний, попередільний, позамовний, «котловий».

     Витрати виробництва групуються в обліку за елементами та статтями витрат. П(С)БО 16 «Витрати» чітко визначає такі елементи витрат: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація, інші затрати.

     Статті  витрат підприємство встановлює самостійно. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств дають примірний перелік статей витрат для різних галузей. [14, 89-91]