Облік витрат та розрахунків собівартості продукції на підприємстві

5

міністерство освіти і науки україни

                         Національний авіаційний університет

курсова робота

з бухгалтерського обліку на тему:

«Облік витрат та розрахунків собівартості продукції на  підприємстві»

                                                                                                                    Підготувала

                                                                          студентка

                                                                                   314 групи ФЕП

                                                                                  Мащенко В.В.

Київ 2010 р.
ЗМІСТ

Вступ             

1. Теоретичні основи обліку витрат виробництва і собівартості продукції             

1.1. Поняття про собівартість виробництва і реалізації продукції             

1.2. Характеристика основних методів калькулювання             

1.3. Облік витрат та собівартості продукції за МСБО             

2. Економічна політика підприємства в сфері формування витрат на виробництво продукції             

2.1. Характеристика підприємства та структура його виробництва             

2.2. Склад виробничих витрат за економічними елементами             

2.3. Загальновиробничі витрати             

2.4. Порядок формування собівартості реалізованої продукції підприємства             

2.5. Документальне оформлення та облік витрат на виробництво             

3. Шляхи вдосконалення обліку витрат виробництва та собівартості продукції             

3.1. Аналіз і оцінка ефективності формування виробничих витрат             

3.2. Автоматизація обліку витрат і собівартості продукції             

Висновки             

Список використаної літератури             
 

Вступ

Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки конче потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали правдиву та об'єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи – прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення, як на своєму підприємстві, так і партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку.

Випуск продукції, яка буде реалізована і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси – це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу, як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції. Коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежить від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонального організованому обліку витрат на виробництво. Все це зумовило актуальність теми і вибір випускного дослідження.

Предметом дослідження є організація і методологія обліку витрат виробництва і собівартості виробленої продукції на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності в сучасних умовах господарювання.

Об'єктом дослідження є фінансово-господарська діяльність ВАТ "Луцькпластмас", облік витрат виробництва та відображення їх у системі бухгалтерського обліку і звітності з метою поліпшення управління витратами виробництва. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методичні прийоми економічних досліджень та емпіричні прийоми бухгалтерського обліку, аналізу ВАТ "Луцькпластмас".

В процесі дослідження використовувалися законодавчі та нормативні акти, методики з питань витрат виробництва, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з питань бухгалтерського обліку та аналізу. Інформаційною базою проведеного дослідження є офіційні матеріали Міністерства фінансів України, дані бухгалтерського обліку і звітності ВАТ "Укрпластмас".

Метою і завданням дослідження є удосконалення організації та методології бухгалтерського обліку витрат виробництва і умовах формування ринкових відносин.

Для реалізації цієї мети в дослідженні розв'язуються такі завдання:

–        розкривається економічна суть витрат виробництва;

–        дається оцінка та проводиться класифікація витрат виробництва в сучасних умовах господарювання;

–        визначаються загальні підходи до формування та обліку витрат діяльності підприємств незалежно від форм власності;

–        досліджується організація обліку витрат виробництва.

1. Теоретичні основи обліку витрат виробництва і собівартості продукції

1.1. Поняття про собівартість виробництва і реалізації продукції

Процес виробництва полягає у споживанні матеріальних, трудових, енергетичних, фінансових, інформаційних і інших ресурсів підприємства та трансформації їх у готову продукцію, яка реалізується споживачам за гроші, які знову ж (за винятком частки виділеної на споживання) направляються в ресурси. Тобто постійно відбувається кругообіг.

Витрати виробництва в загальному плані являють собою сукупність затрат живої та уречевленої праці (засобів та предметів праці) на виробництво продукції.

Затрати живої праці – це праця працівників, вкладена в вироблювану продукцію, послуги. Затрати уречевленої праці включають в себе витрати засобів і предметів праці.

Класифікація виробничих витрат – це розподіл витрат, що становлять собівартість продукції на економічно однорідні групи з метою планування, обліку і аналізу собівартості.

У Методичних рекомендаціях з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затверджених наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 № 47 пропонується класифікація витрат за ознаками, наведеними в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Класифікація витрат за ознаками [8, 255]

Основними витратами підприємства є, як правило, витрати операційної діяльності. Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю. Втрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

–        матеріальні витрати;

–        витрати на оплату праці;

–        відрахування на соціальні заходи;

–        амортизація;

–        інші операційні витрати.

Елемент витрат є сукупністю однорідних за своїм економічним змістом витрат. В залежності від обсягів виробництва та завдань обліку, кожен з цих елементів витрат може бути розподілений на додаткові елементи.

З метою отримання більш детальної інформації для управління, витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), групуються за статтями калькуляції. Стаття калькуляції – це певний вид витрат, о утворюють собівартість.

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції – одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші – за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутнім у кількох статтях калькуляції.

Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг), затвердженими наказом Державного комітету промислової політики Ук­раїни № 47 від 02.02.2001 р. рекомендується виділяти наступні статті калькуляції:

–        сировина та матеріали;

–        купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій;

–        паливо й енергія на технологічні цілі;

–        зворотні відходи (вираховуються);

–        основна заробітна плата;

–        додаткова заробітна плата;

–        відрахування на соціальне страхування;

–        витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

–        загальновиробничі витрати;

–        втрати від браку;

–        інші виробничі витрати;

–        попутна продукція (вираховується).

До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції підприємства можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки, технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти з однієї типової статті кілька статей калькуляції.

Крім витрат операційної діяльності в обліку виділяють фінансові витрати, до яких відносять витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов'язані з залученням позикового капіталу, втрати від участі в капіталі та інші витрати.

До інших витрат згідно П(с)БО 16 входять:

–        собівартість реалізованих фінансових інвестицій;

–        собівартість реалізованих необоротних активів;

–        собівартість реалізованих майнових комплексів;

–        втрати від неопераційних курсових різниць;

–        витрати на ліквідацію необоротних активів;

–        залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

–        інші витрати звичайної діяльності.

Собівартість – грошовий вираз безпосередніх затрат підприємства, пов'язаних з виробництвом та реалізацією продукції. Собівартість включає в себе затрати підприємства на оплату праці, на відшкодування знарядь праці, що споживаються в процесі виробництва, вартість сировини, матеріалів, послуг, наданих іншими підприємствами, витрати по реалізації продукції та обслуговування виробництва.

Собівартість – грошовий вираз частини вартості продукції. На відміну від ціни, яка є грошовим виразом вартості продукції, у собівартість не входить та частина продукції, яку створює додаткова праця і яка виступає у грошовій формі у вигляді чистого доходу.

Метою обліку витрат та визначення собівартості продукції (робіт, послуг) є документоване, своєчасне, повне і достовірне відображення фактичних витрат на виробництво продукції для забезпечення контролю за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів [8, 258].

Собівартості належить велика роль у контролі за мірою праці і мірою споживання, за витратами виробництва на кожному підприємстві. Вона є основою для організації виробничо-господарської діяльності підприємства на принципах господарського розрахунку. В собівартості відображаються всі процеси, пов'язані з виробництвом продукції, а саме: рівень продуктивності праці і організації виробництва; ступінь використання основних та оборотних засобів, тощо. Узагальнюючим показником рівня собівартості продукції є показник затрат на 1 грн. товарної продукції.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 «Витрати» для звітності визначають виробничу собівартість, яка включає прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та загальновиробничі витрати. При цьому загальновиробничі витрати розподіляються на змінні і постійні. Змінні відносяться безпосередньо на собівартість окремих видів продукції, а постійні розподіляються відповідно до прийнятої бази розподілу при нормальній потужності.

Не включаються до виробничої собівартості продукції витрати, пов'язані з-операційною діяльністю (адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати).

Собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. Наднормативні витрати можуть виникнути при застосуванні методу нормативних затрат. Крім того, в колективному договорі підприємство може установлювати підвищені розміри надбавок та доплат, але якщо такі виплати перевищують розміри, установлені КЗпП чи Генеральною угодою, різниця також відноситься до наднормативних виробничих витрат. Крім того, до наднормативних виробничих витрат відносять інші заохочувальні та компенсаційні виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові й матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені зазначеними актами норми.

Калькуляція (лат. calculatio – обчислення) – це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт, послуг, а також обчислення заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат.

Калькуляції, в залежності від виду використаної інформації та завдань розрізняють на планові (провізорні), звітні, кошторисні, нормативні.

Калькуляції собівартості складають за встановленим переліком витрат і від обсягу витрат поділяють на собівартість цехову, виробничу, повну, галузеву.

У найбільш загальному значенні калькуляція являє собою розрахунок у грошовому вимірнику витрат на здійснення будь-якого господарського процесу: придбання основних засобів та виробничих запасів, виробництво продукції (робіт, послуг) в основних, обслуговуючих та допоміжних структурних підрозділах, реалізацію активів, визначення втрат від браку тощо.

У більш вузькому значенні калькуляція – це визначення виробничої собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за окремими структурними підрозділами та підприємством в цілому в загальній сумі та в розрізі окремих статей витрат.

Основним призначенням калькуляції є отримання інформації про виробничу собівартість для організації і управління процесом виробництва і контролю за рівнем витрат на всіх етапах виробничого циклу, а також за місцями виникнення витрат.

Калькуляція дозволяє:

–        розраховувати та моделювати ціни на продукцію (товари, роботи, послуги);

–        здійснювати управління витратами;

–        визначити фінансові результати та рентабельність господарської діяльності підприємства.

Обчислення (калькулювання) виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) підприємства здійснюється за наступною схемою:

1. Формують виробничі втрати та визначають обсяги господарської діяльності за центрами витрат;

2. Визначають втрати, які формують виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) звітного періоду:

3. Визначають витрати за об'єктами калькулювання та виробничу собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) [15, 252].

Загальна схема формування виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Схема формування виробничої собівартості та собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) [15, 258]

1.2. Характеристика основних методів калькулювання

Для вірного відображення інформації про витрати, які формують виробничу собівартість продукції, необхідно знати методи калькулювання. Метод калькуляції – це система наукового обґрунтування прийомів розрахунку собівартості продукції, робіт і послуг з метою визначення ефективності організації і технології виробництва, роботи окремих ланок виробничого процесу (бригад, дільниць, цехів, служб).

В процесі калькуляційних розрахунків використовуються наступні способи обчислення виробничих витрат на виробництво продукції (робіт, послуг):

–        вилучення із загальних втрат: відходів виробництва, втрат від браку, незавершеного виробництва, вартості попутної продукції тощо;

–        підсумовування витрат при попередільному методі узагальнення даних про виробничу собівартість продукції та при виконанні замовлення протягом періоду понад один місяць;

–        прямого розрахунку (у простих виробництвах витрати діляться на випуск продукції в натуральних одиницях);

–        розподілу витрат пропорційно до обґрунтовано обраної бази розподілу маси продукції, планової собівартості, витрат по переділу, коефіцієнтів тощо.

У практиці калькулювання неможливо обійтись лише одним способом розрахунків, тому часто розподіл витрат між об'єктами калькуляції здійснюється комбінованим способом, при якому частина витрат по виготовленню продукції розподіляється одним способом, а інша частина – другим.

В залежності від технології і характеру продукції об'єктами калькулювання можуть бути:

–        один продукт (комплекс продуктів) в цілому по виробництву;

–        один продукт (комплекс продуктів) за окремими процесами, стадіями, переділами, фазами виробництва;

–        виріб (група виробів) по підприємству;

–        виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад;

–        вид робіт, послуг за структурними підрозділами підприємства;

–        напівфабрикат;

–        деталі, вузли.

В господарській діяльності суб'єктів господарювання найбільш часто зустрічаються 4 методи аналітичного формування витрат за калькуляційними об'єктами: позамовний, попередільний, попроцесний (простий) і нормативний.

Позамовний метод характерний для індивідуальних і дрібносерійних виробництв.

На виготовлення виробу (групи виробів) збираються витрати виробництва за замовленнями, на основі яких відкриваються картки. В них відображається що повинно бути виготовлено, в якій кількості та в який термін.

Виробничі витрати визначаються методом підсумовування всіх витрат з дня відкриття замовлення до його закінчення. Калькуляція складається після того, коли буде виконане замовлення.

В сучасних умовах сфера позамовного. методу розширюється внаслідок орієнтації підприємства на задоволення індивідуальних потреб споживача. Підприємства переходять від масовою випуску продукції, яка враховує запити усередненого споживача, до дрібносерійного або індивідуального замовлення малої групи людей, окремих осіб чи суб'єктів господарювання.

Попередільний метод застосовується у тих виробництвах, в яких технологічний процес чітко поділяється на окремі переділи (фази)

Суть попередільного методу полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається на кожному переділі окремо в міру виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт. Витрати повинні узагальнюватись за встановленою номенклатурою статей по фазах, стадіях, переділах.

Витрати на виробництво формуються по виробах, при цьому прямі витрати (матеріали, зарплата працівників та інше) відноситься на конкретні види виробів, а загальновиробничі витрати збираються протягом місяця окремо і розподіляються між виробами пропорційно обраної бази в кінці місяця.

Попередільний метод калькулювання забезпечує інформацію про формування собівартості продукції в розрізі структурних підрозділів підприємства, що дає можливість оцінити діяльність кожного з них та цілеспрямовано вести пошук резервів виробництва.

Попроцесний (простий) метод калькулювання використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не складний.

Особливістю цього методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються в цілому по процесу і діляться на кількість продукції, наданих послуг або виконаних робіт.

Попроцесний (простий, повиробний, подетальний, попродуктовий) метод характерний для масового виробництва із стійкою номенклатурою виробів, що випускаються протягом тривалого часу. Виробництво продукції проходить в одній або небагатьох технологічних стадіях, в яких не утворюється напівфабрикат і часто відсутнє незавершене виробництво. Попроцесний метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі. Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих дільниць.

Повиробний метод може використовуватися для визначення середньої собівартості калькуляційної одиниці за певний звітний період. Масовий або сервісний характер випуску продукції передбачає наявність незавершеного виробництва, що впливає на величину собівартості виробу. Повиробний метод полягає в тому, що витрати на виробництво групуються за виробами або групами однорідних виробів, а собівартість калькуляційної одиниці визначається діленням витрат за звітний період з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва на кількість випущених з виробництва виробів.

Подетальний метод калькулювання є різновидністю повиробного, який забезпечує формування собівартості виробу в розрізі окремих деталей. Подетальний метод необхідний при напівфабрикатному варіанті калькулювання у машинобудуванні. Цей метод має два варіанти: подетально-партіонний і подетально-поопераційннй.

Перший варіант полягає в тому, що прямі витрати (матеріали, оплата праці) відносяться в цілому на партію деталей, а непрямі (загальновиробничі) витрати розподіляються між деталями пропорційно обраної бази. Другий варіант відрізняється від першого тим, що собівартість деталей в частині оплати праці визначається по кожній операції або групі однорідних операцій.

Нормативний метод калькулювання є попродуктним (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб.

В нормативному методі цінним є не методика розрахунку собівартості продукції, а можливість контролю за формуванням собівартості на основі документування відхилень і змін норм [15, 261].

При співставленні фактичних витрат на виробництво на одиницю продукції з стандартними (нормативними) витратами створюється система контролю.

Виробничі поточні витрати – це всі витрати при здійсненні технологічного процесу виготовлення продукції (робіт, послуг) за калькуляційний період:

ПТв = MB + ВОП + ВСЗ + А + Ін,

де ПТв – поточні виробничі витрати за калькуляційний період; MB – матеріальні витрати; ВОП – витрати на оплату праці; ВСЗ – витрати на соціальні заходи; А – амортизація; Ін – інші виробничі операційні витрати.

За місцем виникнення поточні виробничі витрати формуються за окремими структурними підрозділами і службами

ПТв = BOB + ДП + ВУО + ЗВ + БВ,

де BOB – витрати основного виробництва за центрами витрат видами продукції, робіт, послуг; ДП – вартість послуг допоміжних виробництв; ВУО – витрати на утримання та експлуатацію устаткування; ЗВ – загальновиробничі витрати; БВ – брак виробництва.

Загальні витрати на продукцію (роботи, послуги) підприємства, що є об'єктами його господарської діяльності визначаються як сукупні виробничі витрати основних, допоміжних та обслуговуючих структурних підрозділів

ЗВ = ВВ + ВД + ВО,

де ЗВ – загальні витрати за центром витрат, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства; ВВ – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства; ВД – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності в допоміжних структурних підрозділів для основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства; ВО – виробничі витрати, які безпосередньо формувались за центрами витрат і відповідальності в обслуговуючих структурних підрозділів для основного структурного підрозділу, що є кінцевим структурним підрозділом по виготовленню об'єктів господарської діяльності підприємства.

Загальні виробничі витрати основного структурного підрозділу, який безпосередньо виготовляє готову продукцію, виконує роботи, надає послуги, як об'єкт господарської діяльності підприємства, формуються з його власних виробничих витрат та витрат допоміжних і обслуговуючих підрозділів у відповідності з наданими ними послугами. Визначення виробничих витрат допоміжних і обслуговуючих структурних підрозділів розпочинають з тих центрів витрат, які обслуговують найбільшу кількість інших структурних підрозділів.