Облік власного капіталу

39

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Поняття власного капіталу та його функції

2. Нормативні джерела з обліку власного капіталу

3. Організація облікової політики підприємства

4. Організація документування операцій з обліку власного капіталу

5. Бухгалтерський облік власного капіталу та розрахунків з учасниками

6. Облік власного капіталу в умовах застосування інформаційних технологій

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Основою ринкової економіки є відносини власності, які в системі бухгалтерського обліку виражені категорією «власний капітал». Підприємство, що відокремлено від інших здійснює господарську діяльність, повинно володіти капіталом. Структура і динаміка власного капіталу є найсуттєвішим показником, що визначає фінансовий стан підприємства. В той же час основним джерелом, де акумулюється та систематизується необхідна інформація, є бухгалтерський облік. Він відображає процес формування власності, обсяг прав власників, розподіл результатів їх діяльності, тобто інформацію про формування та використання власного капіталу як фінансової основи діяльності підприємств.

Великий спектр організаційно-правових форм підприємств, де спостерігаються відмінності у відносинах власності, регулюванні майнових питань, зумовлює особливості обліку власного капіталу та відображення цієї інформації у фінансовій звітності. Розкриття цих особливостей та методичне забезпечення обліку власного капіталу в підприємствах сприятиме підвищенню повноти та достовірності інформації про їх фінансово-майновий стан у фінансовій звітності, що дозволить користувачам звітності приймати обґрунтовані та виважені управлінські рішення. Тому на сучасному етапі діяльності підприємств виняткове значення мають вдосконалення методики обліку формування відносин власності та власного капіталу.

Мета даної роботи полягає в дослідженні теоретичних та прикладних аспектів організації бухгалтерського обліку власного капіталу на підприємстві.

Для досягнення поставленої мети поставлено такі завдання:

- розкрити поняття власний капітал та визначити його функції;

- провести ознайомлення з нормативними джерелами щодо обліку власного капіталу;

- дослідити організацію облікової політики на підприємстві;

- провести ознайомлення з організацією документування операцій з обліку власного капіталу;.

- дослідити організацію бухгалтерського обліку власного капіталу та розрахунків з учасниками;

ознайомитися з організацією бухгалтерського обліку запасів в умовах застосування інформаційних технологій.

Об’єктом дослідження є комплекс теоретичних і практичних питань організації бухгалтерського обліку власного капіталу в ТОВ «Ранок»

   Предметом дослідження є теоретичні і практичні аспекти організації бухгалтерського обліку власного капіталу на підприємстві.

Питання організації бухгалтерського обліку власного капіталу на підприємстві висвітлені в наступних джерелах інформації: нормативно-правова база, спеціальна та періодична література з питань бухгалтерського та податкового обліку

Для дослідження вищезазначених питань були використані такі джерела інформації: дані первинного, аналітичного та синтетичного обліку ТОВ «Ранок»; законодавчі та нормативно-правові документи України, що регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку в сільськогосподарських формуваннях України; економічна фахова література з питань обліку та аудиту.

1.    Поняття   власного    капіталу    та    його     функції

Термін «капітал» походить від лат. capitalis – «головний». У повсякденному житті під капіталом розуміють: у вузькому розумінні - суму заощаджень, достатню для ведення підприємницької діяльності, а в широкому розумінні - все те, що має певну цінність.

З точки зору економічної теорії капітал є вартістю, яка має властивість самозростати, приносячи так звану додану вартість.

Можна дати узагальнене визначення капіталу. Капітал - це вартість, яка в своєму русі зростає, приносячи дохід, тобто це - самозростаюча вартість [2. c. 327].

Капітал, який приносить відсоток, - це капітал-власність, тобто гроші, які продаються на особливому ринку, - ринку капіталів. Позичені гроші, тобто гроші, надані в кредит функціонуючим підприємцям, - це капітал-функція. Якщо капітал-власність приносить дохід в формі відсотка, то капітал-функція - у формі підприємницького доходу, тобто частини прибутку на позичений капітал, яка залишається після сплати відсотків.

Отже, підприємство для забезпечення господарської діяльності повинно володіти капіталом в певному розмірі.

Капіталу притаманні наступні характеристики:

- він є основним фактором виробництва;

- характеризує фінансові ресурси підприємства, що приносять прибуток;

- є головним джерелом формування добробуту власників;

- є головним показником ринкової вартості підприємства;

- його динаміка є важливим «барометром» рівня ефективності господарської діяльності підприємства.

Власний капітал - це загальна вартість засобів підприємства, які належать йому на правах власності та використовуються ним для формування його активів.

За П(С)БО 2 «Баланс» власний капітал включає такі елементи (рис. 1.1.) [11, c. 152]:

Рис. 1.1. Структура та взаємозв’язок окремих елементів власного капіталу

Враховуючи принцип єдиного грошового вимірника, капітал у бухгалтерському обліку є сукупністю майнових засобів, призначених для господарських цілей, виражених в грошовій одиниці, тобто підсумок по активу балансу або тотожний йому підсумок по пасиву балансу.

Кожне підприємство для здійснення господарської діяльності повинно мати економічні ресурси, які називають активами підприємства. Якщо активи підприємства формуються тільки за рахунок власних коштів (власного капіталу), то має місце наступне балансове рівняння:

Активи = Власний капітал                                                                       (1.1)

Активи підприємства можуть поповнюватись за рахунок коштів інших юридичних і фізичних осіб. В цьому випадку підприємство матиме заборгованість (зобов'язання). З урахуванням заборгованості наведене вище рівняння набуває вигляду:

Активи = Власний капітал + Зобов'язання                                           (1.2)

У західній економічній літературі зобов'язання називають пасивами. В Україні поняття «пасиви» охоплює власний капітал і зобов'язання. В усіх випадках власний капітал є складовою частиною загальних джерел підприємства або частиною його активів.

Перетворюючи рівняння можна визначити власний капітал наступним чином:

Власний капітал = Активи - Зобов'язання                                           (1.3)

У формулі величина власного капіталу визначається як різниця між вартістю активів і зобов'язаннями до сплати.

Власний капітал відображає величину вартості засобів, які належать власникам підприємства. Капітал власника відображає розмір участі власників (засновників, учасників, акціонерів) підприємства у фінансуванні його активів. На величину власного капіталу впливають:

- інвестиції, які збільшують активи за рахунок додаткових коштів власника підприємства;

- вилучення коштів власниками підприємства, що зменшує активи підприємства;

- доходи, які призводять до зростання власного капіталу;

- витрати, які зменшують величину власного капіталу.

Якщо за звітний період доходи перевищують витрати, то підприємство отримує прибуток, і навпаки, у випадку перевищення витрат над доходами -збиток. Отже, доходи та інвестиції збільшують власний капітал, витрати і вилучення - зменшують.

Характеристика складових власного капіталу. Основним елементом власного капіталу є статутний капітал - один із основних показників, що характеризує розміри та фінансовий стан підприємства. Статутний капітал - це організаційно-правова форма капіталу, величина якого визначається установчими документами суб'єкта господарювання згідно з чинним законодавством. Це сукупність внесків (часток, акцій за номінальною вартістю) засновників (учасників) в майно, виражених у грошовому вимірнику, при створенні підприємства для забезпечення його статутної діяльності. Основними нормативними документами з формування статутного капіталу виступають Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України та Закон України «Про господарські товариства».

Господарським кодексом України передбачено особливості формування статутного капіталу на підприємствах різних форм власності. Класифікацію підприємств відповідно до способу формування статутного капіталу наведено на рис. 1.2 [2. c. 330].

Рис.1.2. Види підприємств залежно від способу формування статутного капіталу згідно з Господарським кодексом України

Статутний капітал як найважливіша складова власного капіталу підприємства виконує наступні функції (рис.1.3) [2. c. 331..

Сума, яка на дату реєстрації підприємства оголошена, але фактично не внесена засновниками, представляє собою неоплачений капітал підприємства. Невкладені кошти засновників (учасників) зменшують реальний розмір статутного капіталу та в пасиві балансу відображаються в дужках, що означає необхідність віднімання від підсумку за розділом.

Учаснику товариства, який повністю вніс свою частку до статутного капіталу, а, отже, погасив свою заборгованість перед товариством, видається свідоцтво товариства.

Рис. 1.3. Функції статутного капіталу в господарських товариствах

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю, командитного товариства, повного товариства, товариства з додатковою відповідальністю формується за рахунок внесків його учасників та засновників. Для формування статутного капіталу можуть бути внесками:

- будинки, споруди, обладнання;

- цінні папери;

- інші матеріальні права, в тому числі на інтелектуальну власність;

- права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, авторські права тощо;

- грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Не можуть бути внесками для формування статутного капіталу:

- засоби, отримані під заставу;

- векселі;

- кошти, отримані в кредит;

- бюджетні кошти.

Приватні акціонерні товариства мають право випускати тільки іменні акції. Обіг іменних акцій фіксується товариством, яке зобов'язане вести Книгу реєстрації акцій. Реєстраційною інформацією в даному випадку є дані про власників акцій, час їх придбання, пакет акцій кожного акціонера.

Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається.

Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.

Пайовий капітал - це сукупність добровільно розміщених у товаристві для здійснення його господарсько-фінансової діяльності коштів фізичних і юридичних осіб. Він формується за рахунок сум пайових внесків членів споживчих товариств, житлово-будівельних кооперативів, кредитних спілок та інших підприємств, а також паїв членів сільськогосподарських виробничих кооперативів (СВК) у сільському господарстві, одержаних у результаті розподілу на паї колективної власності.

Додатковий капітал складається з емісійного доходу, тобто доходу, одержаного від розміщення акцій власної емісії за цінами, які перевищують номінальну вартість; дооцінки активів; безоплатного одержання необоротних активів; іншого додаткового капіталу, фондів спеціального призначення.

Суми вилученого капіталу відображають вартість акцій власної емісії, які на даний момент не розміщені серед акціонерів. Вилучений капітал не впливає на суму власного капіталу. Він показує, що капітал належить підприємству, але не закріплений за конкретною фізичною особою (акціонером). Вилучений капітал повинен бути перепроданий або анульований.

Кошти резервного капіталу використовуються відповідно до напрямів, передбачених установчими документами: як правило, у випадку недостачі прибутку за рахунок резервного капіталу покриваються непередбачені витрати, погашаються борги перед кредиторами при ліквідації підприємства, виплачуються дивіденди за привілейованими акціями тощо. Резервний капітал формується шляхом щорічних відрахувань від чистого прибутку товариства або за рахунок нерозподіленого прибутку.

Резервний капітал створюється для покриття збитків товариства, а також для збільшення статутного капіталу, виплати дивідендів за привілейованими акціями, погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо.

Нерозподілені прибутки - це прибутки, одержані в результаті господарсько-фінансової діяльності підприємства, зменшені на суму прибутків, використаних у звітному році. Нерозподілений прибуток є власністю акціонерів (учасників, засновників) і збільшує суму власного капіталу. Якщо фінансовим результатом діяльності є збиток, то сума збитку зменшує суму власного капіталу.

2. Нормативні джерела з обліку власного капіталу

Законодавче регулювання нових напрямків господарської практики супроводжувалось нормативним урегулюванням бухгалтерського обліку власного капіталу підприємств. Отже на цей момент нормативна та законодавча база України містить наступні основні елементів.

Нормативною базою формування власного капіталу є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал». Цим положенням (стандартом) визначаються зміст та форма звіту про власний капітал і загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього положення (стандарту) стосуються підприємств, організацій та інших юридичних осіб всіх форм власності (за винятком банків та бюджетних закладів) [23].

П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал» надає узагальнену за звітний рік інформацію про зміни (збільшення, зменшення) статутного фонду, капіталу, пайового капіталу, додаткового, резервного, несплаченого і вилученого капіталу, а також про нерозподілений прибуток. Додаткова інформація, розкриття якої в поясненнях звіту вимагається П(С)БО 5, висвітить призначення та умови використання всіх елементів власного капіталу підприємства.

Такий нормативний документ - Господарський кодекс України визначає правові основи здійснення підприємницької діяльності в Україні, розкриває сутність підприємництва, його суб'єкти й об'єкти, організаційні форми, обмеження в здійсненні підприємницької діяльності. Окремим поділом виділені умови здійснення підприємницької діяльності і порядок державної реєстрації [3].

Будь-яке підприємство при організації фінансово-господарської діяльності, спирається на Податковий кодекс України. Він містить у собі такі питання, як об'єкт і суб'єкт оподаткування, тобто визначає з чого утворюється прибуток підприємства, хто є платником податку. Так само в кодексі розкриті поняття доходів і витрат підприємства, амортизаційних відрахувань. Податковий кодекс України дуже важливий, тому що визначає сутність доходів і витрат, що дозволяє будь-якому підприємству відповідно до закону визначити суму оподаткованого прибутку [17].

Закон України «Про господарські товариства» визначає організаційні, економічні, правові норми утворення господарських товариств. У законі сказано, що акціонерні товариства утворяться на основі встановленого договору і статуту. Установчі документи повинні містити в собі зведення про вид діяльності, склад засновників, назва, місце знаходження, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутку і збитків, склад і компетенцію об'єднання [6].

Закон України «Про цінні папери і фондовий ринок» упорядкує види цінних паперів, що можуть бути випущені в Україні. Законом затверджується, що акціонерне товариство, що прийняло вклад засновника повинно розподілити між ними акції відповідно їхнім внескам і виплачувати по акціях відповідні дивіденди [7].

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організації ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності в Україні В Балансі Статутний капітал відображається як зафіксована в засновницьких документах загальна вартість активів, яка є внеском власників (учасників) в капітал підприємства [5].

Цивільний кодекс України регулює особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників [26].

Інструкція щодо застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та організацій, встановлює значення та порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку. Інструкція направлена на забезпечення однаковості відображення однорідних за змістом господарських операцій на відповідних синтетичних рахунках та субрахунках [8].

3. Організація облікової політики підприємства

Об’єктом дослідження даної курсової роботи було обрано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ранок», юридична адреса: 37207, Полтавська область, Лохвицький район с. Харківці.

Товариство засноване з метою виробництва продукції, у тому числі сільськогосподарської продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, здійснення інших законних видів діяльності, одержання на цій основі законного прибутку та його розподілу між учасниками на умовах, обумовлених в Установчому договорі, Статуті та діючому законодавстві України.

Товариство має право здійснювати будь-яку наукову, виробничу, господарську та комерційну діяльність, за винятком тієї, яка заборонена законодавством України.

Для здійснення тих видів діяльності, які потребують спеціального дозволу (ліцензій), Товариство має право одержати його у порядку, встановленому законодавством України.

Предметом діяльності Товариства є:

- ведення сільськогосподарського виробництва;

- переробка сільськогосподарської продукції як власного виробництва, так і придбаного у інших виробників;

- оптова і роздрібна торгівля продукцією власного виробництва;

- надання агротехнічних та інших послуг жителям сільських населених пунктів, селянським (фермерським) господарствам, сільськогосподарським та іншим підприємствам та організаціям;

- виготовлення та реалізація малогабаритної сільськогосподарської техніки і інструментів, дрібного інвентарю тощо;

- надання транспортних та комунально-побутових послуг учасникам Товариства та іншим категоріям громадян;

Майно товариства складається з основних фондів та оборотних засобів, а також цінностей. вартість яких відображена в балансі товариства.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться згідно Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та плану рахунків, діючих методичних рекомендацій Мінагрополітики. Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, веде статистичний облік. Порядок ведення бухгалтерського обліку та статистичної звітності визначається чинним законодавством.             

Облікова політика товариства розроблена головним бухгалтером і викладена у наказі «Про організацію бухгалтерського обліку і облікову політику». В цьому наказі розкрито методичні принципи побудови бухгалтерського обліку, техніка його ведення та складання фінансової та статистичної звітності, а також організація роботи бухгалтерської служби. При формуванні даного наказу були враховані принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності, а саме: безперервності, нарахування і відповідності доходів і витрат, повного висвітлення.

Облікова політика – сукупність принципів, ме­тодів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності – таке визначення облікової політики наведене в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [5] та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [21]. Тому, формуючи облікову політику, і підприємства мають обирати найвигідніші для них принципи, методи і процедури обліку так, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати своєї діяльності та забезпечити зіставність фінансових звітів. Оскільки ведення бухгалтерських операцій та складання фінансової звітності підприємства по­винні базуватись на єдиних та незмінних мето­дичних засадах, господарюючі суб’єкти на початку фінансово-господарського року повинні визначити облікову політику, яку і затвердити наказом керівника.

Основне призначення облікової політики полягає в:

- упорядкуванні облікового процесу на підприємстві;

- методологічному та методичному забезпеченні відображення майна підприємства, господарських операцій та результатів його діяльності;

-  наданні бухгалтерському обліку планомірності та цілеспрямованості;

- забезпеченні ефективності обліку [25. c. 215]

Облікова політика ТОВ «Ранок» забезпечує дотримання принципів організації обліку та складання фінансової звітності.

На вибір облікової політики підприємства чинить вплив значна кількість різноманітних факторів, основними з яких є:

- специфіка та обсяги діяльності;

- організаційно-правова побудова;

- стратегія і тактика фінансово-господарського розвитку;

- аспекти системи оподаткування;

- свобода в прийнятті рішень з питань ціноутворення та вибору партнерів;

- забезпеченість технічними засобами функцій менеджменту;

- рівень інформаційного забезпечення підприємства;

- рівень кваліфікації бухгалтерських працівників;

- чисельність працюючих на підприємстві та кількість матеріально відповідальних осіб;

- віддаленість структурних одиниць тощо.

Зміст облікової політики оформляється спеціальним наказом або розпорядженням про облікову політику, що затверджується керівником підприємства. Він несе відповідальність за його зміст, оскільки саме його підпис робить наказ про облікову політику чинним.

Облікова політика ТОВ «Ранок»  розроблялась та формувалась головним бухгалтером та була затверджена наказом директора товариства.

В ТОВ «Ранок» директор та головний бухгалтер організовують обліковий процес, працю виконавців, надають інформаційно-технологічне забезпечення обліку.

Товариство, спираючись на вищевказаний Закон України та національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, самостійно визначає свою облікову політику (додаток A), яку воно повинно застосовувати постійно, тобто із року в рік. Відповідно до П(С)БО 1, облікова політика розкривається у примітках до фінансових звітів, де підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису принципів оцінки статей звітності та методів обліку за окремими статтями звітності.

Якщо в товаристві відбудуться зміни облікової політики, то у примітках до фінансової звітності розкривається причини і сутність змін. Крім того, вони повинні бути обґрунтовані і оформлені наказом керівника.

Принцип послідовності вимагає щоб прийнята товариством облікова політика застосовувалася послідовно із року в рік, а її перегляд допускається лише у випадках, прямо передбачених П(С)БО. Такі випадки змін в обліковій політиці підприємства обумовлено в пункті 9 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» [24].

Так облікова політика може змінюватися тільки, якщо:

- змінюються статутні вимоги, наприклад, необхідність унесення змін до облікової політики може бути викликано реорганізацією, зміною власників, зміною видів діяльності підприємства тощо, що зафіксовано внесеними змінами до статуту (установчого договору) підприємства;

- змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

- зміни облікової політики забезпечать більш достовірне відображення подій або господарських операцій в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності підприємства.

Перегляд облікової політики з ініціативи товариства можливе за умови обґрунтування, що такі зміни забезпечать більш достовірне відображення подій (господарських операцій) у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності.

Якщо ТОВ «Ранок» змінить метод оцінки вибуття запасів із середньозваженої собівартості на метод ФІФО, обґрунтувавши таке рішення достовірнішим відображенням операцій із запасами в бухгалтерському обліку, це і є прикладом зміни облікової політики.

Разом з тим п. 10 П(С)БО 6 визначено, що не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для подій або операцій, які:

- відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

- не відбувалися раніше.

Як правило, облікова політика застосовується підприємством до подій та операцій з моменту їх виникнення (п. 11 П(С)БО 6). Виняток становлять лише випадки, коли при внесенні змін до облікової політики неможливо визначити достовірно суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року. У такій ситуації облікова політика поширюється тільки на події та операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики (п. 13 П(С)БО 6). Теоретично такою датою може бути будь-яка, вибрана підприємством. Проте з практичної точки зору найприйнятнішим моментом є 1 січня, оскільки коригування облікової політики з початку нового звітного року забезпечить послідовність облікового процесу протягом цього періоду та більшу зіставленість показників фінансової звітності.

Зміни облікової політики оформлюються в тому самому порядку, що і вже прийнята товариством  облікова політика - відповідним розпорядчим документом - наказом.