Облік витрат та виконаних робіт машинно-тракторним парком

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Одеський державний  аграрний університет

Економічний факультет

Кафедра бухгалтерського  обліку і аудиту

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з управлінського обліку на тему:

«Облік витрат та виконаних робіт машинно-тракторним парком у Ялтушківській дослідно-селекційній станції, Вінницької області, Барського району»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 4 курсу 7 групи

Економічного факультету

Денної форми навчання

Спеціальності «Облік і  аудит»

Керівник: Селіванова Н.М.

 

 

 

 

 

Одесса - 2011

Зміст

Вступ........................................................................................................
1. Теоретична основа обліку витрат на виробництво      1.1. Економічний  зміст витрат на виробництво,їх  визнання та класифікація ………………………………………………………      1.2. Наукові  основи обліку витрат на виробництво…………….
Природно-економічна характеристика господарства……………
3. Облік та розподіл витрат на утримання машинно-тракторного парку та сільськогосподарської техніки
3.1. Первинний і зведений облік витрат і виконаних робіт машинно-тракторним парком та сільськогосподарською технікою…………………………………………………………
3.2. Синтетичний і аналітичний облік витрат і виконаних робіт машинно-тракторним парком та сільськогосподарською технікою…………………………………………………………
3.3. Порядок закриття аналітичних рахунків по обліку витрат на утримання машинно-тракторного парку та сільськогосподарської техніки……………………………………………………………
Висновки і пропозиції Список використаної літератури Додатки

 

 

Вступ

Управлінський облік – це процес виявлення, вимірювання, збирання, нагромадження, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Метою управлінського обліку є організація обробки інформації про діяльність сільськогосподарських підприємств, яка необхідна для внутрішніх користувачів, що дозволить ефективно застосовувати відповідні методи і прийоми в процеси обліку витрат і калькулювання з метою прийняття ефективних управлінських рішень.

Важливою складовою  матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств є машинно-тракторний парк. Високоефективне використання машинно-тракторного парку забезпечується встановленням раціональних технологічних і організаційних систем та іншими заходами по реалізації споживацьких властивостей сільськогосподарських машин, які гарантують високу якість виконання робіт у задані агротехнічні строки з найбільшою економічною ефективністю. Тобто поставлено завдання значно збільшити віддачу від створеного виробничого потенціалу та того, що надходить у сільське господарство. Ця проблема ще більш загострюється в умовах переходу до ринкових відносин в аграрному секторі, проведення земельної реформи, поширення нових організаційних форм господарювання.

Машинно-тракторний парк – це сукупність машин для механізації  робіт при вирощуванні, збиранні та переробці продукції рослинництва і тваринництва в окремому господарстві. Ефективність використання машинно-тракторного  парку значно залежить від організації праці механізаторів. Однією з умов високопродуктивної їх роботи є впровадження раціональних змінних та добових режимів праці й відпочинку.

Метою курсової роботи є  дослідження стану та розробка напрямків удосконалення обліку витрат на експлуатацію машинно-тракторного парку.

Для досягнення поставленої  мети потрібно визначити: економічний зміст витрат на виробництво та їх класифікація; первинний і зведений облік витрат і виконаних робіт машинно-тракторним парком та сільськогосподарською технікою; синтетичний і аналітичний облік витрат і виконаних робіт машинно-тракторним парком та сільськогосподарською технікою; порядок закриття аналітичних рахунків по обліку витрат на утримання машинно-тракторного парку та сільськогосподарської техніки; визначення пропозицій по вдосконаленню обліку виконаних робіт машинно-тракторного парку.

Об'єктом дослідження  є діяльність Ялтушківської дослідно-селекційної станції, Вінницької області, Барського району. Інформаційну основу роботи склали: річні звіти, дані первинного бухгалтерського обліку, спеціальна література по досліджуваній темі вітчизняних і закордонних авторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні основи обліку витрат на виробництво.

 

1.1. Економічний  зміст витрат на виробництво,їх визнання та класифікація

Витрати – це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи та виготовлення нового продукту праці.

Визначення витрат згідно П(С)БО 16 "Витрати" витратами визнаються:

• витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов'язань;
• витратами звітного періоду визначаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені;
• витрати визначаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для якого вони здійснені;
• витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені;
• якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визначаються шляхом систематичного розподілу його вартості між відповідними звітними періодами.

Витрати не визнаються коли:

• попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;
• погашення одержаних позик;
• інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам наведеним у пункті 6 Положення (стандарту).

П(С)БО 16 "Витрати" регламентує  порядок витрат діяльності за такими економічними елементами:

• матеріальні затрати;
• витрати на оплату праці;
• відрахування на соціальні заходи;
• амортизація;
• інші операційні витрати.

До складу елементу "Матеріальні  затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукції власного виробництва):

• сировини й основних матеріалів;
• купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
• палива й енергії;
• будівельних матеріалів;
• запасних частин;
• тари і тарних матеріалів;
• допоміжних та інших матеріалів.

До складу елементів "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами і тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елементу "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елементу "Інші операційні витрати" включаються  витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Групування витрат за економічними елементами дає можливість встановити потребу в оборотних  та необоротних активах, показує  скільки активів витрачено незалежно де вони вироблені, на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат. Дана класифікація витрат не дозволяє обчислити собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат  конкретних підрозділів підприємства.

Класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Можна вирізнити три напрями класифікації витрат (рис. 3.1.1), в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

 

 

 

 

Рис. 3.1.1. Класифікація витрат

Вичерпані та невичерпані витрати

Для визначення фінансових результатів під витратами приємства слід розуміти різницю між вичерпаними та невичерпаними витратами. Як відомо, фінансовий результат (прибуток або збиток) – це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає питання: які витрати належать до звітного періоду? Припустімо, підприємство витратило гроші на придбання товарів та устаткування. Чи є це витратами звітного періоду? Безумовно, ні, оскільки мав місце лише обмін грошей, тобто одного виду активів на інші види активів (товари й устаткування).

Отже, витрачені кошти — це невичерпані (ще не спожиті) витрати, які принесуть користь у майбутньому.

Тепер припустімо, що ми реалізували  товари і ввели в експлуатацію устаткування. Отже, замість товарів ми отримали дохід (у вигляді грошей або дебіторської заборгованості), і для отримання цього доходу була використана певна частина вартості устаткування (у вигляді амортизації). Тому собівартість реалізованих товарів та амортизаційні відрахування — це вичерпані (спожиті) витрати. Якщо частина товарів була втрачена внаслідок пожежі або іншого випадку, це означає збитки, оскільки товари не були обмінені на інші активи й не дали жодної користі.

Витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами активів. Наприклад, нарахована заробітна плата за січень, яку буде виплачено на початку лютого. Чи є ця зарплата витратами за січень, чи вона належить до витрат лютого, коли буде сплачено гроші робітникам і службовцям?

Оскільки праця робітників і службовців була використана в січні, а зарплата є грошовою формою витрат на оплату праці, зрозуміло, що ці витрати пов'язані з виникненням зобов'язань, для погашення яких пізніше буде передано активи.

Виходячи з цього, можна дійти висновку, що вичерпані (спожиті) витрати (Expired Costs) – це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Своєю чергою, невичерпані (неспожиті) витрати (Unexpired Costs) – це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати  відображаються в активі балансу, а  вичерпані витрати – у звіті про фінансові результати (звіті про прибуток).

Витрати на продукцію  та витрати періоду

На практиці не всі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом або придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів розрізняють витрати на продукцію та витрати періоду.

Витрати на продукцію (Product Costs) – це витрати, пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. У торговельному підприємстві витратами на продукцію є чиста вартість придбання товарів для реалізації.

Витрати періоду (Period Costs) – це витрати, що не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Підприємства, що виробляють продукцію, вважають такими витратами витрати на здійснення всіх інших функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо) вартісного ланцюжка.

У торговельних підприємствах  витратами періоду є витрати  обігу.

Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, наприклад, витрати на оренду слід сплачувати незалежно від кількості придбаних або реалізованих товарів. Але витрати на придбання товарів будуть вичерпані лише тоді, коли ці товари реалізують і отримають дохід.

Вичерпані витрати на продукцію (товари) відображаються у звіті про прибуток як собівартість реалізованої продукції (товарів).

Прямі і непрямі  витрати

Важливою рисою витрат у виробничій і невиробничій сфері є характер їхнього зв'язку з певним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом тощо. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі і непрямі.

Прямі витрати (Direct Costs) – це витрати, які можна віднести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Відповідно, непрямі витрати (Indirect Costs) – це витрати, що не можна віднести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Вираз "економічно доцільним  шляхом" означає, що при розв'язанні питання щодо віднесення витрат до певного об'єкта слід керуватися принципом співвідношення витрат і вигід.

Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від  того, що є об'єктом витрат.

Основні та накладні витрати

Виробничі витрати традиційно поділяють на основні та накладні витрати.

Основні витрати (Prime Costs) – це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У практиці основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Прямі матеріальні  витрати (Direct Materials) – це вартість витрачених матеріалів, які стають частиною готової продукції і які можна віднести до певного виробу економічно доцільним шляхом.

У деяких випадках певні  види матеріалів, які є частиною виробленої продукції, не включають  до складу прямих витрат.

Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, ґрунтуючись на принципі економічної доцільності, включають до виробничих накладних витрат.

Прямі витрати  на оплату праці (Direct Labor) – це заробітна плата робітників, яка може бути включена у собівартість певних виробів економічно доцільним шляхом.

Витрати на оплату праці  інших категорій виробничого  персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і зарплату робітників, яку  не можна прямо віднести на продукцію (оплата простою, додаткові виплати тощо), розглядають як непряму зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі  витрати (Other Direct Costs) – це решта прямих витрат, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці.

Прикладом таких витрат є амортизація або оренда спеціального устаткування, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції тощо.

На практиці ці витрати  не завжди мають місце, тож і в  літературі основні витрати нерідко  обмежують прямими матеріалами та прямими витратами на оплату праці.

Виробничі накладні витрати (Manufacturing Overheads) – це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом. В Україні такі витрати називають загальновиробничими.

Виробничі накладні витрати  розподіляються між виробами пропорційно  до обраної бази.

Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати  в сумі становлять конверсійні витрати.

Конверсійні витрати (Conversion Costs) – це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.

У багатьох сучасних автоматизованих  виробництвах прямі витрати на оплату праці доволі часто не перевищують 5% виробничих витрат. Тому їх включають  до складу виробничих накладних витрат.

Зрештою у таких підприємствах виробничі витрати мають тільки два елементи: прямі матеріальні витрати та виробничі накладні витрати.

Невиробничі витрати  охоплюють: витрати на управління, дослідження  і розробки, збут продукції та інші функції бізнесу.

В Україні вони згруповані у три статті: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Склад виробничих і невиробничих витрат в Україні визначає Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати".

Релевантні  та не релевантні витрати

Для прийняття управлінських рішень необхідно розрізняти релевантні та нерелевантні витрати.

Релевантні  витрати (Relevant Costs) – це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття рішення, а нерелевантні витрати (Irrelevant Costs) – це витрати, що не залежать від прийняття рішення.

Витрати, що становлять різницю  між кількома рішеннями, називають диференціальними витратами (Differential Costs).

Минулі витрати зазвичай є нерелевантними для прийняття  рішень стосовно майбутніх витрат.

Дійсні витрати (Outlay Costs) – це витрати, що потребують сплати грошей або витрачання інших активів.

Альтернативні витрати (Opportunity Costs) – це вигода, яка втрачається, коли вибір одного напряму дії вимагає відмовитися від альтернативного рішення.

Щоб управляти витратами, важливо знати, як вони поводяться, тобто є вони змінними чи постійними.

Маржинальні та середні витрати

Маржинальні витрати (Marginal Costs) – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції.

Контрольовані та неконтрольовані витрати

Для контролю діяльності окремих підрозділів та оцінки роботи їх керівників вирізняють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані витрати (Controllable Costs) – це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або справляти на них значний вплив.

Відповідно, неконтрольовані витрати (Non-Controllable Costs) – це витрати, які менеджер не може контролювати або не може на них впливати.

Практичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані  залежить від сфери повноважень  менеджера.

Одні й ті самі витрати  можуть бути контрольованими з боку начальника цеху одного підприємства та неконтрольованими для начальника цеху іншого підприємства.

Класифікацію витрат на контрольовані і неконтрольовані  покладено в основу системи обліку за центрами відповідальності.

Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вирогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) у натуральних та грошових вимірниках. З формулювання мети можна визначити основні завдання обліку виробництва. Це:

• визначення складу та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладення (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового та управлінського обліку;
• своєчасне та повне відображення виготовленої продукції, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрами відповідальності та суміжних періодів;
• встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;
• формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) у передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

Щоб виконати ці завдання обліковим працівникам необхідно  чітко знати Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та загальноприйняту класифікацію витрат.

 

 

1.2. Наукові основи обліку витрат на виробництво

В Україні бухгалтерський облік ґрунтується на міжнародно визначених нормах обліку та звітності, ведеться на підприємстві з дня його реєстрації до моменту ліквідації та поділяється на фінансовий та управлінський.

Метою створення будь-якого  підприємства є здійснення певного  виду діяльності для отримання прибутку. Фінансові результати діяльності підприємств  характеризують прибутки та збитки. Для  їх визначення зіставляють отримані доходи та видатки.

Як зазначає Лахтінова  Л.А., у вітчизняному бухгалтерському  обліку існують певні критерії для  визначення витрат підприємства [11, с. 70].

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та розкриття її у фінансовій звітності визначає П(С)БО 16 "Витрати". Норми цього П(С)БО стосуються фінансової звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ) [11, с. 69].

Але визнання витрат подається у п. З П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" та п. 4 П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати", відповідно до яких витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками) [3, 4].

Відповідно до п. 16 П(С)БО 16 загальновиробничі витрати поділяються  на постійні та змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належить витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягів діяльності. Змінні загально виробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

До постійних загально виробничих витрат належать витрати  на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже не змінними) за зміни обсягу діяльності. Постійні загально виробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат із використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо)за нормальної потужності. Нерозподілені постійні загально виробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених загально виробничих витрат не може перевищувати їхню фактичну величину. Перелік і склад змінних і постійних загально виробничих витрат встановлюється підприємством.

Максімова В. зазначає, що необхідними умовами постановки в організації ефективної системи  контролю є визначення центрів відповідальності підприємства та формування частково децентралізованої організаційної структури фірми [13, с. 155]. Зокрема, як справедливо відзначає Є. Калюга, відсутні чіткі визначення меж місця виникнення витрат і центру витрат. Одні економісти не вбачають істотних відмінностей між ними, інші чітко відокремлюють одне поняття від іншого [10, с. 158]. Попри справедливість зауваження Є. Калюга припускається помилки, розглядаючи місця виникнення витрат, як об'єкти контролю, а центри відповідальності – як суб'єкти контролю.

Дослідження Є. Калюги є  найбільш ґрунтовним серед відомих досліджень об'єктів контролю. Однак у ньому відсутня чіткість відносно визначення об'єктів.

Максімова В. стверджує, що об'єкти контролю потребують чіткого  визначення та класифікації за певними  ознаками. У процесі вирішення  перелічених завдань неминуче виникає  проблема контролю витрат у місцях їх виникнення. Місця виникнення витрат – це цехи чи ділянки виробництва, що відокремлюються в самостійні об'єкти обліку, що дозволяє класифікувати та відображати витрати, які виникають у підрозділах підприємства, і забезпечує дієвий і всебічний контроль ефективності роботи підприємства.

Стосовно процесу виробництва місця виникнення витрат можна класифікувати на виробничі й обслуговуючі. До виробничих належать цехи, дільниці, бригади; до обслуговуючих – відділи і служби управління, склади, лабораторії тощо.

У спеціальній літературі використовують різні терміни, пов'язані з обліком витрат: моделі управлінського обліку, системи управлінського обліку витрат, системи обліку витрат на виробництві і калькулювання продукції тощо [15, с. 19].

В сільськогосподарських  підприємствах виробництво продукції  багатьох культур здійснюється при комплексній механізації виробничих процесів. Проте існуючий рівень технічного оснащення не відповідає сучасним вимогам, не забезпечує проведення польових робіт в оптимальні строки. Тому зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств є актуальним питанням сьогодення. Зараз більше 40% всіх витрат рослинництва становлять витрати машинно-тракторного парку (МТП), тому для більш ефективного його використання необхідно здійснювати постійний контроль за витратами по утриманню та експлуатації МТП [20, с. 98].

Сільськогосподарський виробник, подавши до управління сільського господарства заяву разом з копіями  рахунку-фактури, договору із заводом-виробником техніки та розрахункові банківські документи, що свідчать про факт сплати коштів за сільськогосподарську техніку, може отримати часткову компенсацію її вартості за умови виключення придбаного технічного засобу в експертний перелік.

Безумовно для аграрія  придбання нової техніки, а тим  більше поява можливості скористатися державною компенсації її вартості, досить радісна подія. Але разом з тим хотілося б нагадати приказку: придбати річ – це тільки половина справи, її ще треба вміло використати. Тобто, милуючись відблисками фарб нового технічного устаткування, варто подбати й про його найбільш ефективне використання у господарстві, підібрати найбільш оптимальний варіант поєднання нової техніки з уже наявним складом машинно-тракторного парку. Треба так спланувати роботу нової техніки, щоб досягти її максимальної віддачі. В такому разі без чіткого дотримання існуючих правил організації обліку машинно-тракторного парку не обійтись.