ЗМІСТ

     ВСТУП……………………………………………………………………..3-8

РОЗДІЛ 1. ОДЯГ КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ ГЕТЬМАНЩИНИ ХVІІІ СТ. У КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ……………….9-11

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ЧОЛОВІЧОГО СТАРШИНСЬКОГО ОДЯГУ У ЗАГАЛЬНІЙ КЛАСИФІКАЦІЇ.......................................................................................12-14

РОЗДІЛ 3. ФУНКЦІЇ ТА СЕМАНТИКА УКРАЇНСЬКОГО КОСТЮМУ

      3.1. Функції українського костюму................................................15-19

      3.2. Семантика українського одягу................................................20-22

РОЗДІЛ 4. ЧОЛОВІЧИЙ КОСТЮМ СТАРШИНИ ХVІІІ СТОЛІТТЯ

      4.1. Верхній одяг.............................................................................23-27

      4.2. Натільний одяг і поясний одяг.................................................28-30

      4.3. Зачіски та головні убори..........................................................31-32

      4.4. Прикраси, зброя і оздоблення комплексу чоловічого

     старшинського костюму...................................................................34-35

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….....36-38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ...…………....39-40

  ДОДАТКИ…………………………………………………………….......41-50

ВСТУП

     Одяг є одним з важливих елементів традиційної матеріальної культури кожного народу, адже саме в ньому відбито народний побут, господарювання людей, їх смаки та уподобання. Тому процеси виникнення одягу, його становлення та розвиток, функціонування в певні історичні періоди були і є предметом дослідження учених різних галузей знань, зокрема етнографів, етнологів, істориків, антропологів, краєзнавців, що свідчить про актуальність нашого дослідження.

      ХVІІІ століття загалом, і для України, зокрема,  – це знакова межа між модерністю й традиційнстю, це період стрімких змін та нищення традиційного світу.  Це за влучним спостереженням Ю. Лотмана, - «полігон для істориків». І чоловічий старшинський одяг не є виключенням. Саме ХVІІІ ст. – це той час, коли старшина Гетьманщини пертворюється із просто заможного козацького стану в еліту українського суспільства, яка стала активно прилучатися до європейської культурної спадщини, запозичуючи новомодні тенденції  і не лише в одязі, а й в побуті, способі самого життя, манерах, поведінці. [12, с. 294]

     ХVІІІ ст. – це період постійного зв'язку України-Гетьманщини з країнами Центрально-Східної Європи. Цей зв'язок зробив її залежною від суспільно-політичного, економічного і культурного життя сусідів. Найбільший вплив на Гетьманщину в ХVІІІ ст. мала Російська імперія і Річ Посполита. Україна була частиною Російської імперії і залежала від неї в політичному і культурному відношенні, але ця залежність почала проявлятися лише з другої половини ХVІІІ ст. Перша ж половина цього історичного періоду позначилась сильним впливом з боку Речі Посполитої, що продовжував даватися взнаки до початку ХІХ ст. Впливи обох могутніх держав не могли не позначитися і на такому аспекті української матеріальної культури як одяг, зокрема на старшинському – одязі нової української елети, яка мала тісні контакти як з російськими, так і польськими вищими суспільними  верствами.[4, с. 197-198]

     Народний  одяг українців — яскраве й  самобутнє культурне явище, котре не обмежувалося функціональним призначенням, завжди виступаючи у вигляді упредметнювача духовних традицій народу та його світоглядних уявлень. Разом з тим народний одяг несе в собі національну символіку та найвиразніший знак національної культури. [22, с. 17]

     Для України ХVІІІ ст. багато в чому було переломним, адже події, які відбувались в цей період принципово змінили стиль життя українського суспільства і визначили основні напрямки його політичного, соціально-економічного і, зокрема, культурного розвитку на подальше майбутнє. Варто лише згадати, що починається століття із рішучого кроку І. Мазепи на зустріч Карлу ХІІ, а закінчується тріумфом катеринівського абсолютизму. Всі ці історичні перепетії ХVІІІ ст. привносять модернізаційні зміни не лише, і не стільки в політичне і соціально-економічне життя Гетьманщини, скільки в сферу культури, зокрема в матеріальний побут.

      ХVІІІ ст. виробило свою шкалу матеріальних цінностей для елітної верстви, дотримання яких вважалося необхідним, щоб бути приналежним до суспільної верхівки. Уявлення старшини про пріоритетні складові матеріального світу в цей період формуються і розвиваються в межах того кола цінностей, що був пріоритетним для представників вершини соціальної ієрархії. В українському суспільстві даного періоду спостерігається вже домінування аристокритичної побутової тенденції. Бажання козацької старшини оточити себе вишуканими речами, організувати своє життя на манер аристократії, з якою козаки розправилися в ХVІІ ст. явно відчувається в смаках нової правлячої верстви. І це ми спробуємо в даній роботі прослідкувати на прикладі такого елементу матеріальної культури, як одяг, - одяг козацької старшини. [4, с. 201-202]

      Стосовно  того, яке значення відігравав одяг, зовнішність, мода в цілому в житті  козацької старшини, особливо тоді, коли вона стає вже правлячою верствою, то слід згадати очевидно універсальне для всіх часів твердження Фернана  Броделя про те, що «ніколи ніхто  не міг нічого вдіяти з бажанням піднятися вище по суспільній драбині, або з прагненням носити одяг, який був на Заході основою такого просування».

      Найперші  згадки про матеріальну культуру українців ХVІІІ ст. ми черпаємо із досліджень О. Рігельмана і Д. Бантиш-Каменського, які звернули особливу увагу на вбрання козаків та їхніх дружин. Так, дуже вагомою є праця О. Рігельмана «Літописне повіствування про Малу Росію». У книзі на основі величезного фактичного матеріалу представлено широку панораму історичного минулого українського народу з найдавніших часів до 80-х років XVIII ст. Праця Рігельмана з додатком «Список именной всем бывшим в Малой России гетьманам», альбомом (28 портретів та двох карт України) є цінним джерелом для докладного вивчення особливостей чоловічого старшинського одягу України 17-18 ст. До неї додано також «Особое списание о бывших запорожских казаках», етнографічний опис української людності й 28 малюнків українських типів (у відповідному одязі), виконаних Т. Калинським, які унаочнюють узагальнюючу інформацію про козацьке вбрання і дають можливість для його порівняння.

[8, с. 93-94]

     Спираючись  на достовірні матеріали, вбрання різних верств українського суспільства, в  тому числі і старшини, описували  І. Крип'якевич, М. Костомаров, Я. Головацький. Провідним дослідником козацького побуту та вбрання, безсумнівно, є Д. Яворницький. Для нас важливою є його праця «Історія запорізьких козаків», яка є найбільш повним історичним дослідженням, що охоплює період 1471 -1734 рр. У третьому томі, що охоплює складний і драматичний період в історії Запорізької Січі (1686-1734 рр.) висвітлюється життя і побут запорожців, містяться цінні відомості про чоловічий козацький одяг цього періоду.

     В основу даної роботи увійшли також дослідження української культури і одягу етнографів і істориків ХХ століття і сучасних: Апанович Олени, Буряк Лариси, Васіної Зінаїди, Гуслистого Федора, Лозко Галини, Маслійчука Володимира, Ніколаєва Тамари, Стамерова Костянтина, Стельмащук Галини та інших дослідників. Також для вивчення українського чоловічого старшинського одягу ХVІІІ ст. були використані енциклопедії, навчальні посібники для студентів вищих навчальних закладів: Макарчука Степана, Матейко Катерини, Дністрянського Миколи, Косміної Тамари, Пономарьова Анатолія та інших авторів.

     У праці Олекси Воропая – доктора слов’янської етнології «Звичаї нашого народу: етнографічний нарис», крім опису народно-календарних звичаїв протягом цілого року, здійснено порівняння українських народних звичаїв зі звичаями інших європейських народів і показано культурну спорідненість нашого народу з народами Західної Європи. Воропай дав досить докладний опис всіх елементів українського костюму. Зокрема в даній праці ми використали інформацію, що стосувалася таких елементів, як вуса, зачіски та поясний одяг.

Ми вважаємо, що однією із найбільш ґрунтовних досліджень, де найбільш докладно висвітлено особливості  українського костюму є монографії Тамари Ніколаєвої «Історія українського костюма» та «Український костюм: надія  та ренесанс». В першій праці висвітлюються витоки традиційного українського костюма та його багатовікова історія, тісно пов’язана з процесом розвитку української спільності. Представлене широке розмаїття народного вбрання відповідно до історико-етнографічних регіонів України, в тому числі і Лівобережної України, детально розглядаються його численні компоненти та прийоми оздоблення.

     Монографія  Т. Ніколаєвої «Український костюм: надія та ренесанс»   є для нас цікавою тим, що в ній простежується процес формування високохудожніх комплексів національного костюма українців, взаємодії на різних етапах з культурами інших народів. Так, нами був взятий до уваги матеріал і з розділу «Костюм Лівобережної України у контексті реформ XVIІІ ст.», де охарактеризовано особливості впливу загальноєвропейської і російської моди на український традиційний костюм.

      Також в даній роботі викоритстані матеріали  із монографії Костянтина Стамерова  «Нариси з історії костюмів», що являє собою систематизований і узагальнений огляд історії  костюмів народів світу від найдавніших  часів до ХХ століття. Не оминув автор  і опису українського одягу. В  розділі «Український костюм» Стамеров знайомить нас з основними  силуетами, особливостями крою, тканинами, головними уборами, зачісками, прикрасами і різними складовими костюма на різних історичних етапах, торкаючись і ХVІІІ ст.

     При дослідженні українського одягу  Лівобережної України був також залучений матеріал із монографії Г. Стельмащука «Традиційні головні убори українців», де вперше досліджено розвиток головних уборів та зачісок, які побутували на території Україні з найдревніших часів до початку XX століття. Виявляються всі види і форми головних уборів різних соціальних груп населення. Ми взяли до уваги лише ті відомості, які стосуються чоловічих головних уборів і зачісок ХVІІІ ст.

      Об'єкт  дослідження – матеріальна культура України в ХVІІІ столітті.

     Предмет дослідження – особливості чоловічого старшинського одягу Гетьманщини в ХVІІІ ст.

       Мета  дослідження полягає у вивченні особливостей формування чоловічого старшинського одягу Гетьманської України в ХVІІІ ст.

       Завдання  дослідження:

       1) з'ясувати основні тенденції впливу загальноєвропейської культури на чоловічий старшинський одяг ХVІІІ ст.;

        2) визначити місце чоловічого старшинського одягу у загальній класифікації;

       3) охарактеризувати функції і семантику українського костюму;

       4) проаналізувати особливості і виділити основні елементи чоловічого старшинського костюму  ХVІІІ ст.

             Хронологічні  межі дослідження. Дане дослідження охоплює увесь період ХVІІІ століття, коли українська культура знаходилася під впливом турецької, перської, польської і російської культур. Значна увага буде звернена на другу половину ХVІІІ століття, коли культура Гетьманщини розвивалась переважно під впливом російської, яка увібрала в себе загальноєвропейські тенденції.

       Географічні межі. Гетьманщина або Військо Запорозьке — це північна частина території Наддніпрянщини (умовний термін для позначення тієї частини українських етнографічних земель, які входили до складу Російської імперії). Гетьманщина розташовувалась на лівому березі Дніпра, відповідно інша назва її – Лівобережна Україна. Тому в роботі крім поняття «Гетьманщина», будуть використані поняття «Наддніпрянщина» і «Лівобережна Україна».

Практичне значення роботи. Матеріали даної роботи можуть бути використані при вивченні культури Лівобережної України у складі Російської імперії на уроках історії в 8-х класах, так як вона має додатки, які можуть послужити наочними засобами, крім того, вона містить багато цікавих фактів, що викличуть інтерес у учнів 13-14 років. Також робота може бути залучена як додатковий матеріал викладачами ВУЗів на лекціях та семінарських заняттях по історії України, по етнографії України, культурології, Доцільним може бути використання даних матеріалів в ЗОШ на історичних гуртках, де учні мають змогу більш поглиблено вивчати культуру  українського народу

      Структура роботи. Робота складається із: вступу, 4-х розділів, загального висновку, списку використаної літератури (25 одиниць), а також додатків у вигляді ілюстрованих малюнків (18 штук). 
 

РОЗДІЛ 1. ЧОЛОВІЧИЙ СТАРШИНСЬКИЙ ОДЯГ ХVІІІ СТ. У КОНТЕКСТІ ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

     ХVІІІ ст. – це період постійного зв'язку України-Гетьманщини з країнами Центрально-Східної Європи. Цей зв'язок зробив її залежною від суспільно-політичного, економічного і культурного життя сусідів. Найбільший вплив на Гетьманщину в ХVІІІ ст. мала Російська імперія і Річ Посполита. Україна була частиною Російської імперії і залежала від неї в політичному і культурному відношенні, але ця залежність почала проявлятися лише з другої половини ХVІІІ ст. Крім того, варто наголосити на тому, що культура Російської імперії у цей період повністю була підпорядкована загальноєвропейській моді і у всьму намагалася її наслідувати.  Перша ж половина цього історичного періоду позначилась сильним впливом з боку Речі Посполитої, що продовжував даватися взнаки до початку ХІХ ст. Впливи обох могутніх держав не могли не позначитися і на такому аспекті української матеріальної культури як одяг, зокрема на старшинському – одязі нової української елети, яка мала тісні контакти як з російськими, так і польськими вищими суспільними верствами. [16, с. 34-35].

     Розвиток  українського чоловічого старшинського  костюма цього періоду відбувася  у своєрідних соціально-культурних і політичних умовах. З одного боку, Україна продовжувала зміцнювати зв'язки з зарубіжною Європою, а з іншого – вона перебувала в залежності від Росії. Щоправда, остання в  особі Петра І прагнула увійти до загальноєвропейського культурного  процесу, посиливши орієнтацію на Захід. На відміну від Росії Україна  впліталась у цей процес більш  органічно, поскільки була й залишалася важливим осередком духовної культури, що притягав до себе іноземців як Заходу, так і Сходу.

      Московія  ж тільки-но «прорубала вікно в  Європу», цілеспрямовано форсуючи зближення  з нею, що нерідко досягалося впровадженням  суто зовнішніх атрибутів. Зокрема, у костюмі штучно порушувалися традиційні елементи та силоміць насаджувалися  нові, європейські. Так, згідно з указом Петра І заборонялося з'являтися при дворі в «російському»  вбранні; за словами сучасниці, «іноземна манера спостерігалася і в етикетах, і в хатніх лаштунках, і в уборах, і в столах». Усе це стосувалося насамперед вищих верств суспільства.

      Загалом петровські реформи за всієї своєї  позитивної спрямованості значно послабили  усталені культурні зв'язки між поколіннями [13, с. 85-91].

      Дедалі  посилювалися прагнення придворної знаті до розкоші у побуті та в  одязі, спроби наслідувати спосіб життя  Західної Європи. Однак це поки що не відповідало об'єктивному станові  культури та економічного розвитку імперії.

      Костюм  «благородних мужів» петровської епохи  складався з дорожнього кафтана, поли якого обшивалися позументом, довгого камзола, коротких панталонів, черевиків з багатьма пряжками та довгих панчіх. На голову вдягали завиту перуку та прямокутного капелюха.

      Найбільше віддалився від традиційного вбрання  жіночий одяг. Що ж стосується чоловічого старшинського вбрання, то тут про  радикальні зміни говорити не можна, в основі своїй він залишався  традиційним, але зміни і запозичення  звичайно ж присутні і в ньому. Так, чоловіки стали також носити кафтани (каптани), розшиті золотом  жупани та ін.

      Розквітом придворної моди були часи імператриць  Анни та Єлизавети. На численні бали, парадні  виїзди, полювання придворні мали з'являтися в яскравих багатих нарядах, причому вдягати одне вбрання  суворо заборонялося. Вельможі змагалися  між собою у розкоші костюмів. За царювання Катерини ІІ вони стали  ще більшими розтратниками, у будень носили золотканий із шитвом одяг, парадні  ж кафтани повністю обшивалися діамантами. Це був період максимального використання в одязі діамантів і кольорового  каміння.

      Реформи Петра І викликали певну двоїстість культури Росії та Лівобережної України («Малоросії»), що входила до її складу. Прилучення вищих верств суспільства до західноєвропейських цінностей призводило до нівелювання національних рис. З іншого боку, різкі відмінності умов життя, населення великих міст і глибокої провінції сприяли збереженню у побуті останньої патріархальних звичаїв і традицій. Водночас відбувався і неминучий взаємовплив різних верств суспільства, міста і села. Риси західноєвропейської культури в різних регіонах імперії набували своєрідного національного забарвлення і проникають навіть у селяньский побут [16, с. 37-39].

      Традиційний український одяг цього періоду  рельєфно відзеркалює соціальну  структуру суспільства. В костюмі  української знаті, як і раніше використовувалися  дорогі місцеві та імпортні матеріали. Крім того, наявнішими стали західноєвропейські, а також східні впливи, переосмислені  та пристосовані до місцевих умов. Це можна  простежити у назвах одягу, його видах, крої, оздобленні.

      Для виготовлення нарядного жіночого і  чоловічого вбрання заможних мешканців  Лівобережжя вживали багато орнаментовані  шовкові тканини – парчу, оксамит, штоф. Характер орнаментації відповідав ренесансному та бароковому стилям. Тканини  прикрашалися досить великими елементами стилізованих квітів, листя, плодів, вписаних у різноманітні медальйони. Окрім  привізних, в ужитку були й дорогоцінні  місцеві тканини.

      Використання  багатокольорових орнаментованих коштовних  тканин підтримувалося постійними торгівельними  стосунками з країнами Заходу та Сходу. Такі тканини йшли переважно на верхній  чоловічий та жіночий одяг: жупани, кунтуші, плащі-накидки тощо. З однотонних шовкових тканин використовували атлас  і камку. [11, с. 113-114].

      Отже, ми можемо зробити висновок про те, що старшинський одяг Лівобережжя увібрав  у себе багато рис західноєвропейської  культури, але при цьому зберіг свою традиційну українську (східнослов'янську) самобутність. Так, в першій половині ХVІІІ століття активно проявлявся вплив польської моди, яку поступово починяє витісняти на задній план російська мода, яка інтенсивно розширювала свої зв'язки із західноєвропейським світом, що найбільш яскраво проявилося за часів царювання Анни, Єлизавети і, особливо, за Катерини ІІ. Тому загалом Російська імперія у ХVІІІ столітті була носієм загальноєвропейської культури. В зв'язку з цим чоловічий одяг гетьманської старшини змінювався у контексті загальноєвропейської культури.

РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ЧОЛОВІЧОГО СТАРШИНСЬКОГО ОДЯГУ У ЗАГАЛЬНІЙ КЛАСИФІКАЦІЇ 

     На  початку XVIII ст. традиційний одяг українців  складався з кількох комплексів — натільного, поясного, нагрудного і верхнього вбрання, регіональних типів та зональних варіантів. Обов'язковою приналежністю комплексів були пояси, головні убори, взуття та прикраси, що сукупно створювали образ етнічного вбрання. Традиційний одяг розрізнювався ще й за сезонними ознаками, статево-віковими (у цьому плані виділялися комплекси чоловічого та жіночого одягу) й функціональними: існував одяг для повсякденного носіння, а також святковий та обрядовий.

     За  основу нами була взята класифікація, розроблена Ніколаєвою Тамарою. Основу натільного як чоловічого, так і жіночого одягу складала сорочка різних типів: тунікоподібна, з плечовими уставками, з цільнокроєним рукавом та на кокетці. Сорочки слугували також за вихідний вид одягу: чоловічі — з прямим розрізом ворота, жіночі — з поликами. Українські чоловічі сорочки,  як правило, заправляли в шаровари, як це було прийнято і серед старшини, і серед рядових козаків, і серед селян Наддніпрянщини.

      Наступну  групу вбрання, що прикривало й захищало стегна людини, можна назвати поясним, або стегновим, одягом. У чоловіків поясним одягом були штани. Обидві ці групи складали те, що умовно називається основним комплексом костюма. Такий в основі комплекс українського одягу мав велике розмаїття регіональних ознак. Так, на території Гетьманщини шаровари були незмінним елементом козацького старшинського костюму, незважаючи на вплив модних тенденцій спочатку з боку Польщі, а з середини ХVІІІ ст. – з боку Росії. Так, під впливом європейської моди в Росії, наприклад, широко поширеними були кюлоти – штани до колін, що щільно прилягали до ноги. [14, с. 15].

     На всій території України дістав поширення нагрудний одяг, який захищав верхню частину фігури. Побутували дві основні форми цієї групи одягу — з рукавами (кофти, куртки) та без рукавів (кептарі, лейбики тощо). їхній розвиток залежав від місцевих традицій та конкретного призначення. Вони могли бути з хутра або тканини, зовсім короткими або дуже довгими, легкими або утепленими, прямоспинними або «під стан».

     В осінньо-зимовий період використовувалися  різні види теплого щільного одягу, які захищали від холоду весь стан людини. Ця група надягається поверх основного комплексу і тому називається  верхнім, або становим, одягом. Він  ділиться на осінньо-весняний; плащоподібний  та хутряний зимовий.

     Поєднані  в певний комплекс окремі складові традиційного костюма обов'язково доповнюються поясами, які здавна виконували захисну, а також оберегову функції. В  українців пояси здебільшого  побутували у вигляді вужчої або  ширшої досить довгої пов'язки, яка  тримала стегновий одяг, з'єднувала натільний та стегновий одяг, а  також підтримувала поли верхнього  вбрання. Чоловічий костюм доповнювався червоним або зеленим вовняним поясом, смушковою шапкою, чобітьми з чорної або кольорової шкіри. Поверх сорочки вдягали безрукавку, яка з кінця XVIII ст. замінялася на жилетку та свиту. Окрім свити, нерідко вбиралися ще й у жупан, взимку одягали хутрянки. 

      З кліматичними умовами безпосередньо  пов'язане взуття, яке виконує  необхідні захисні функції та створює потрібні умови для існування  людини. В Україні здебільшого  побутувало взуття, що прикриває стопу  ноги. Воно було плетеним (личаки), стягнутим (постоли) та зшитим (черевики). Взуття, що прикриває стопу та гомілку, було зшитим (чоботи, зшиті валянки) або  валяним. Що стосується української старшини, то вона носила переважно чоботи. В окрему класифікаційну групу одягу виділяються головні убори, що мають захисну функцію, їх різновиди ми розглянемо далі. [1, с. 132-133].

     Важливими показниками для виділення певних класифікаційних підтипів кожної зі складових одягу є вже відомі нам етнографічні ознаки. Так, матеріал поділяється залежно від способу  виготовлення (домотканий чи фабричний), від сировини (лляний, конопляний, бавовняний, шовковий, вовняний, шкіряний, штучний, синтетичний тощо), а також техніки  виготовлення (плетений, в'язаний, тканий, валяний і т. д.). Належне значення для класифікації одягу мають  його крій (форма окремих шматків матерії), конструкція (способи з'єднання деталей крою), техніка шиття (ручна або машинна), технологія шиття тощо, а також способи носіння складників одягу та характер їх поєднання у певний комплекс. І нарешті, класифікаційною ознакою може бути саме призначення одягу, залежно від якого його можна поділяти на святковий, буденний, робочий, обрядовий і т. д.

      Святковий одяг був не тільки новішим, із кращого  матеріалу, а й «модного» покрою (запозиченого частково у турків, але переважно у поляків, росіян) більше прикрашався. Для будня шили одяг із грубішої тканини, часом доношували колишнє святкове вбрання, прикрас було менше. Для окремих видів праці створювався спеціальний робочий костюм. [15, с.252].

     Кожна з названих груп одягу має своє походження, довгий шлях розвитку та значну кількість місцевих варіантів, котрі  пов'язані з такими етнографічними ознаками, як матеріал, крій, колорит, орнаментика  та опорядження, характер поєднання  в комплекс та способи носіння, а  також із назвами вбрання, які  інколи краще за інші етнографічні ознаки вказують на його походження.

      Наведені  нами класифікаційні ознаки традиційного одягу у своїй сукупності здатні всебічно відтворити той безмежно розмаїтий, багатобарвний та глибоко символічний  феномен, що його являє собою українське народне вбрання.

      Говорячи  про  загальну класифікацію традиційного українського одягу, варто зазначити, що одяг гетьманської старшини не мав  якихось рязючих відмінностей і  повністю включався в цю класифікацію. Адже незважаючи на модернізаційні зміни  в матеріальній культурі українського суспільства, зокрема в одязі, що відбувалися у ХVІІІ ст. під впливом Польщі і Росії, старшинське вбрання в основі своїй зберігало традиційну самобутність, а змінювались переважно декоративно-художнє оформлення, якість, тканини, з яких його виготовлявляли та інші окремі елементи костюму, але про це мова піде у наступних розділах.