Охорона природи і природних ресурсів україни

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА  УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Загальна екологія”

на тему:

«ОХОРОНА ПРИРОДИ І

ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ»

Виконав:   студент ІІ курсу

 агрономічного  факультету                                              

__________________________

(підпис)

ЗМІСТ

ВСТУП

Виробництво промислової  продукції і її споживання, населення  Землі, міста і багато інших показників розвитку суспільства у XX ст. зростали по експоненційній кривій. Ні біосфера нашої планети, ні економіка, ні людина як біологічний вид це зростання довго не витримають.

На зміну освоєнню нових територій, нових видів  сировини, нових енергетичних потужностей  та інших екстенсивних форм розвитку приходять інтенсивні методи, пов'язані з багаторазовим використанням одних і тих самих природних ресурсів, утилізацією відходів, підтриманням екологічного балансу.

Необхідне і здійснення певної демографічної політики - для  стабілізації чисельності населення Землі на рівні 15-16 млрд. людей (кількість населення, яка теоретично може бути забезпечена ресурсами біосфери за умови підтримання стабільного стану останньої). Незворотність такого переходу визначається незворотністю формування екологічного світогляду й екологізації діяльності всього суспільства. Розглянемо основні напрямки і принципи такої екологізації в окремих галузях людської діяльності.

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1. Промисловість  і транспорт

Відносини, що склалися між  людиною і природою у XX ст., вимагають суттєвих змін в уявленнях про критерії розвитку суспільного виробництва. Раніше, до середини XX ст., таким критерієм визнавався лише валовий національний продукт. Сьогодні виявилося, що далеко не всяке його зростання позитивно впливає на можливості соціального розвитку. Досягнутий за рахунок руйнування довкілля, він може підірвати саму можливість розвитку суспільства.

Для того, щоби подолати величезний розрив між існуючими  технологіями і вимогами захисту  навколишнього середовища, необхідна всесвітня їх екологізація. Недостатньо просто створювати виробництво, яке викидає в біосферу нешкідливі речовини: будь-які речовини, що потрапили в біосферу "не в тому місці, не в тій кількості і не в той час", невідворотно виявляться забруднювальними. Екологізація в ідеалі означає створення такої промисловості, яка була б максимально ізольована від середовища життя. Техносфера не повинна впливати на природні процеси, що протікають поза нею.

Зараз можна говорити про декілька етапів і шляхів переходу до створення такої техносфери. Серед них: оборотне використання сировинних ресурсів, безвідходна технологія, виключення викидів шкідливих речовин і мінімізація різноманітних забруднень, рекультивація порушених промисловістю ділянок біосфери і, нарешті, запобігання випадковій загибелі живих організмів у виробничих процесах.

Відомий американський  еколог Б.Коммонер свого часу писав: "Кращі досягнення нашої технології - автомобіль, реактивний літак, електростанція, промисловість загалом - це наш провал, якщо говорити про навколишнє середовище". Розрахунки показують, що в середньому кінцевий продукт, який споживається суспільством, складає лише 1-1,5% загальної кількості залучених у виробництво ресурсів. Все решта - відходи виробництва, які порушують природні екосистеми.

Наші технологічні процеси  переважно біосферно відкриті, і  завдання полягає у тому, щоби зробити  їх максимально закритими. Майбутні технології повинні забезпечувати  використання усіх отриманих на окремих  стадіях виробництва продуктів  у виробничих циклах, аналогічних циклам природних біологічних систем. При цьому відходи одного виробництва повинні слугувати сировиною для іншого. Так може бути організований безвідходний територіально-промисловий комплекс. Сучасні науково-технічні розробки свідчать про те, що завдання із створення таких комплексів принципово може бути вирішеним.

Перехід на замкнуті виробничі  цикли, скорочення витрат ресурсів на одиницю продукції, оборотне використання ресурсів - ось основні завдання екологізації промисловості, вирішення  яких буде означати перехід у сфері технічного прогресу від екстенсивного розвитку до інтенсивного. Регенерація і реутилізація відходів зробить технологічний цикл повністю замкнутим. Поєднання багатьох таких технологічних циклів і безвідходних територіально-промислових комплексів у єдину систему стане фундаментом для створення техносфери, яка включатиме також енергетику, транспорт і, вірогідно, агропромислові об'єднання. Звичайно, техносфера не буде цілком ізольованою від біосфери, але вона повинна бути настільки ізольованою, щоби не порушувати екологічного балансу в біосфері і її природного розвитку.

На теперішньому рівні  взаємовідносин людства І біосфери важливого екологічного змісту набувають  питання "що виробляти?", "як виробляти?" і "скільки виробляти?". Суспільство не повинне виробляти не надто потрібні і "короткоживучі" товари. В умовах обмеженості ресурсів біосфери гостро постає питання про недоцільність виробництва таких товарів і розвитку життєво не необхідних технологій. У США, наприклад, лише один продукт із 40 розроблених поступає на ринок, а від 40 до 80% споживчих і 20-40% промислових товарів потерпають на ринку невдачу. Таким чином, ринкова економіка розвинутих країн у її теперішньому вигляді сприяє надмірному виснаженню природних ресурсів планети. Один з вражаючих прикладів такого фактично злочинного ставлення до долі біологічних ресурсів - виробництво одноразових дерев'яних паличок для їжі в Японії, Кореї і Китаї, для якого використовується високоякісна деревина з тропічних лісів Південно-Східної Азії і Нової Гвінеї (Горнунг, 1983). Така сама ситуація з виробництвом полімерних виробів і тари: з одного боку, на предмети короткотермінового використання витрачаються невідновні природні ресурси, а з іншого - "пластмасове" забруднення середовища виявляється украй стійким. Величезна кількість подібних прикладів свідчить про необхідність розвивати виробництво, виходячи з реальних потреб людини, на основі соціальної рівності і врахування обмежених ресурсів і можливостей природи. На разі ж зберігається становище, коли, за деякими підрахунками, кожен мешканець економічно розвинутої країни світу протягом свого життя ненавмисне наносить збитків біосфері у розмірі коло 1 млн. доларів.

Те саме стосується і  транспортних засобів. Чи насправді  потрібна висока швидкість і потужність, про які так турбуються конструктори, створюючи все більше швидкісні автомобілі й авіалайнери (автомобілі загального вжитку, до речі, практично ніколи не їздять на запроектованій швидкості 160-180 км/год)? Натомість швидке переміщення більш ніж на 3 часові пояси викликає у людини дискомфорт і виявляється протягом кількох тижнів. Більшість людей відчувають недомогання при різкому розгоні чи гальмуванні автомашини. З біологічної точки зору розробка нових видів комунікації повинна йти не по традиційному шляху збільшення швидкості пересування, а за рахунок засобів зв'язку, які б забезпечували "ефект присутності" людини в будь-якому бажаному місці (системи телекомунікацій, Інтернет, голографія та ін.). Швидкісний транспорт, звичайно, повинен залишитися, але не як масовий вид пересування.

1.2. Сільське господарство

Екологізація сільського господарства зачіпає цілу низку  важливих питань. Ми розглянемо такі з  них: перехід від хімічних до біологічних  та інтегральних методів захисту  врожаю; від екстенсивних - до інтенсивних методів господарювання; від монокультур - дополікультур; екологічної оптимізації сільськогосподарського ландшафту.

Широке застосування різноманітних пестицидів у сучасному  сільському господарстві становить  небезпеку навіть для людини.

Загрози ж для біоти настільки різноманітні, що їх важко перерахувати. Головне джерело цих небезпек - невибірковість дії хімічних препаратів. Зокрема, внаслідок хімічної обробки полів, садів чи лісів разом із "шкідливими" видами різко знижується чисельність інших форм комах. Проте невдовзі після обробки чисельність масових небезпечних видів відновлюється, а в умовах зниження чисельності природних ворогів та паразитів вони отримують можливість успішно розмножуватися. Взагалі, в одноманітних за видовим складом агроценозах створюються сприятливі умови для масових розмножень попередньо відносно нечисленних видів організмів, що пов'язані з даною культурою. З еволюційної точки зору наявність таких колосальних спалахів чисельності плюс імовірні мутагенні впливи деяких хімічних засобів призводить до того, що на наших очах швидкими темпами протікає мікроеволюція в напрямку добору стійких до дії хімпрепаратів організмів. Зараз існує вже понад 400 таких резистентних форм комах, і ця кількість швидко зростає.

Недоліки застосування біоцидів очевидні - це і поступове зниження ефективності через виникнення резистентності, і висока вартість хімікатів, і загибель багатьох інших видів організмів, і шкода здоров'ю людини. Вихід є, і полягає він у широкому використанні різноманітних біологічних засобів захисту рослин. Такими є: розведення і випуск в агроценози спеціалізованих комах-хижаків та паразитів, комахоїдних птахів; створення й застосування вірусних та бактеріальних препаратів, які б уражали виключно конкретний вид комахи-шкідника; популяційно-генетичний метод - внесення у природні популяції шкідливих видів особин, які не здатні давати нащадків або є носіями летальних генів; спеціальна селекція на стійкість до бактеріальних і вірусних захворювань у сільськогосподарських культур.

Сьогодні в арсеналі засобів захисту рослин вже є  ентомофаги, патогенні гриби, віруси, бактерії, селективні методи, генна  інженерія, а також способи керування  агроценозами, які не допускають масових  розмножень якогось небажаного виду - правильні сівозміни, різночасні посіви у різні роки, полікультури тощо. В поєднанні з екологічними хеморегуляторами й хемоефекторами - вибірковими хімічними засобами захисту (атрактантами, феромонами) - весь такий збалансований, оптимізований комплекс захисту рослин називається інтегральним методом захисту. Застосування цього методу вже дозволило в ряді сільськогосподарських регіонів США наполовину зменшити використання пестицидів. При цьому в програмі розвитку сільського господарства цієї країни протягом найближчих кількох десятиліть планується у 1,5-2 рази скоротити площі сільськогосподарських земель з метою відтворення на вивільнених територіях природних ландшафтів та екосистем!

Слід зазначити, що з  часу виникнення (10-15 тис. років тому), сільське господарство розвивалося в основному екстенсивно. Інтенсифікація землеробства триває всього декілька століть. Але вона призвела до того, що в деяких розвинутих країнах площа сільськогосподарських угідь почала скорочуватися за одночасного зростання загальної продукції. Наприклад, у Великобританії з 1946 по 1965 рр. врожаї зросли вдвічі; у Голландії з XVII до середини XX ст. середній урожай зернових зріс у 10 разів (!). Правда, при цьому на кожен гектар вноситься коло 300 кг різноманітних добрив, що породжує своє коло природоохоронних проблем.

Наступним кроком на шляху  інтенсифікації сільського господарства мало б бути розширення тепличного господарства із застосуванням різноманітних  біотехнологій, і одночасне звільнення нераціонально зайнятих малопродуктивними  угіддями просторів суші. Вже зараз існують схеми раціонального використання сонячної енергії у величезних теплицях площею в десятки гектарів, де вегетація відбувається безперервно протягом року, а вихід продукції з одиниці площі в декілька разів вищий, ніж на полі.

І нарешті, наступний шлях у напрямі інтенсифікації - створення фітодромів, проекти яких уже розроблені. Згідно з ними, рослини вирощуються на автоматизованих лініях у рухомих касетах методом гідропоніки. На кожній такій лінії щодня йде посівна і збір урожаю. При такому конвеєрному виробництві можна добитися збільшення урожаю з одиниці площі в десятки разів.

Таким чином, інтенсифікація сільського господарства дозволить  вивільнити і повернути біоті  планети місця мешкання, необхідні  для її існування й розвитку, а  заодно й вирішити проблему забезпечення людства продуктами харчування.

Один з найцікавіших екологічно перспективних напрямів перетворення сільського господарства полягає у спрямованому ускладненні  агроценозів. Найбільш ефективними  за ступенем використання сонячної енергії на Землі є складні екосистеми типу лісів, степів чи прісних вод. Перехід від вирощування монокультур до полікультур обіцяє знизити їхню вразливість до шкідників та захворювань: у складних екосистемах взаємозв'язки між видами такі, що різкі спалахи чисельності якогось із них швидко подавляються механізмами зворотного зв'язку екосистеми. Поля майбутнього, можливо, будуть багатоярусними, і зможуть давати урожай протягом більшої частини року: щось буде дозрівати дуже рано, щось пізніше і т.д.

З інших напрямів екологізації сільського господарства варто розглянути екологічну оптимізацію ландшафту і збереження та розвиток традиційних способів господарювання.

Вже пройшов той час, коли ідеалом сільськогосподарського ландшафту вважалося поле від  горизонту до горизонту без жодної купини чагарників чи групи дерев. Монотонний сільськогосподарський ландшафт був лише одним з етапів освоєння земель. Такий ландшафт зручний для механізованого догляду за посівами, але іде врозріз із екологічними вимогами підтримання біорізноманіття як засобу стабілізації екосистем. При уніфікації ландшафту біологічне різноманіття різко зменшується, оскільки для існування більшості видів тварин і рослин необхідна певна строкатість (гетерогенність) природних умов. Нерозорані заліснені ділянки серед поля, невирівняні впадини з водою, нескошувані клапті з купами валунів, живі загорожі, смуги перелогів, зарослі чагарниками й травою узбіччя доріг - всі ці острови неторканої землі виявляються не тільки острівками порятунку для багатьох видів тварин, але й плацдармом наступу на види, що наносять збитки врожаю. Тут можуть зберігатися гнізда птахів і перетинчастокрилих комах - важливих запилювачів квіткових рослин (коло 80% рослин Землі потребують запилення їх комахами).

Ще один можливий напрям екологізації сільського господарства - збереження і розвиток історично складених для даних типів екосистем традиційних - "примітивних", але здебільшого екологічно "м'яких" способів господарювання. При цьому забезпечується найбільш повне збереження місцевих сортів і порід, а також повніше використовуються "незручні" для сучасного господарства ландшафти.

Враховуючи зростання  сільськогосподарського забруднення, у рослинництві й тваринництві, так  само, як і в промисловості, доцільно використовувати такий показник, як відходоємність виробництва одиниці продукції. При його розрахунку слід враховувати всі збитки, які наносяться біоті. Така "екологічна ціна" може виявитися вже в найближчому майбутньому не менш важливим показником, ніж урожайність чи рентабельність у традиційному розумінні.

Отже, можна сказати, що сільське господарство вже сьогодні може бути екологічно раціонально "вбудоване" в природні ландшафти, і його сусідство  з дикою природою виявиться тільки на користь сільському господарству, якщо його грамотно організувати. В майбутньому суспільстві, без сумніву, багато звичних нам форм господарювання поступляться місцем полікультурам, фітодромам або іншим формам отримання продуктів харчування і промислової сировини. Місцями збережеться "примітивне" господарство - без пестицидів і механізації. Найважливіше те, що уявлення про невідворотність поглинання останніх неторканих просторів, які зберігають генофонд дикої природи, в жодному разі не може бути виправдане.

1.3. Експлуатація  біологічних ресурсів

Важливим резервом охорони природи і одночасно перспективним напрямом отримання великого обсягу продукції тваринного й рослинного світу є всебічна екологізація використання "диких" біологічних ресурсів. І тепер, і в майбутньому в біосфері будуть існувати значні площі територій і акваторій, на яких людина зможе експлуатувати живі природні ресурси, що відновлюються природним шляхом. З природоохоронних позицій важливою є та обставина, що організація сталого, ощадливого використання природно відновлюваних біологічних ресурсів послужить одночасно і методом надійної охорони більшості великих тварин, збереження котрих у природі пов'язане з найбільшими труднощами.

Розглянемо коротко  два найважливіші напрямки такої  екологізації - перехід від промислу до господарства і розширення спектру одомашнених та окультурених форм організмів.

Перехід від промислу до господарства стосовно все більшого числа об'єктів тваринного і рослинного світу, грибів та мікроорганізмів дозволив би вдало поєднати отримання всезростаючої  кількості високоякісних і різноманітних продуктів природного походження з завданнями надійної охорони максимального числа господарських цінних видів. Такий перехід сприяв би реалізації вимоги розширеного відтворення при експлуатації живих природних ресурсів. Принаймні для десятків видів великих ссавців і птахів, плазунів, земноводних, риб, кількох тисяч видів рослин він буде запорукою їх надійної охорони.

Одомашнення і окультурення практикуються зараз у відношенні приблизно кількох сотень видів  тварин і кількох тисяч видів  рослин. Використовуючи лише окремі види домашніх тварин і культурних рослин, людина ніби згорнула природний спектр різноманітності потенційно корисних для неї форм живої природи. Завдання полягає в тому, щоби його знову розширити. Це необхідно для довгострокових інтересів сталого розвитку людства і для збереження різноманіття форм збереження живої матерії.

Стосовно рослинного світу перспективним є окультурення все більшої кількості різноманітних  технічних, харчових, лікарських, декоративних видів, створення і розширення лісових плантацій з метою отримання деревини та інших лісоматеріалів.

Розведення в неволі з господарськими й естетичними  цілями рідкісних видів тварин і  рослин дає безпосередню вигоду. Це вселяє впевненість, що такі види, входячи  в багатоманітне господарство людини, тим самим будуть урятовані від знищення. Як би згодом не зменшувалася їх чисельність у природі, їм не буде загрожувати небезпека вимирання, а їхній основний генофонд буде збережено. З іншого боку, штучне розведення великої кількості економічно цінних видів рослин і тварин сприятиме задоволенню попиту на них за рахунок ферм і плантацій, а не за рахунок їхніх ресурсів у дикій природі.

1.4. Економічні стимули

Економічні стимули  були й залишаються одними з найважливіших  у розвитку суспільства, тому виникає завдання їх оптимального використання у вирішенні насущних проблем охорони й раціонального використання тваринного і рослинного світу, а також середовища мешкання живих організмів.

Підприємства і галузі суспільного виробництва повинні  вирішувати виробничі завдання, враховуючи всі можливі втрати, пов'язані з руйнуванням природного середовища. Для цього необхідні такі критерії якості довкілля, які б відповідали принципу сталого розвитку економіки і суспільства. Головні екологічні критерії якості довкілля за відношенням до людини і живої природи такі:

- Збереження екологічної рівноваги (на певному просторі, у певному регіоні, нарешті, загалом у біосфері)

- Збереження всього видового різноманіття рослин і тварин (оскільки втрачений вид принципово не може бути відтворено)

На основі цих принципів  формулюються практичні вимоги до екологізації економіки:

1) визначення абсолютних  і відносних цінностей в охороні  природи,

2) екологізація вартісної  оцінки промислової і сільськогосподарської  продукції,

3) адекватна оцінка  впливу забруднень відходами  виробництва на природні екосистеми  і людину.

Виходячи з першої вимоги, для визначення економічної  доцільності і пріоритету заходів  з охорони конкретного виду необхідно  комплексно врахувати його координати по таких осях виміру:

- ступінь рідкісності  (поширеності) в даний момент,

- тенденції змін чисельності  (зниження, зростання, стабільність),

- ступінь ендемічності  на території, підпорядкованій  адміністративним органам того  рівня, на якому визначається  природоохоронний статус,

- величина потенційної  генетичної (таксономічної) втрати (зокрема, вид, який є єдиним  представником родини, повинен мати  перевагу перед видом - єдиним  представником роду, а той у  свою чергу - над одним з багатьох видів роду і т.д.),

- реальне чи потенційне господарське значення даного виду. Таким чином, кожен біологічний вид можна охарактеризувати набором з 5 незалежних оцінок, сума яких дозволить прийняти об'єктивне економічне рішення.

Цікавими є підходи  до визначення абсолютної цінності біологічного виду. Логіка одного з них полягає в наступному. Для підтримання екологічного балансу екосистем нашої планети небезпечною є втрата (виходячи з емпірично неодноразово доведеного "правила 10") 10-20% існуючих видів організмів. 20% видів приблизно від 1,5 млн. описаних складає 300 тис. Зникнення цієї кількості видів дорівнює втраті світового національного продукту внаслідок повного руйнування біосфери Землі. Світовий національний продукт, за даними ООН, складає 3400 млрд. доларів, звідси середня умовна вартість виду - 11,3 млн. доларів.

Стосовно другої вимоги, то вона базується на тому, що в умовах обмеженості природних ресурсів невідворотно постає питання про  плату за користування ними.

Ціна кінцевого продукту будь-якого виробництва також  повинна враховувати показники "природомісткості" цього виробництва. Природомісткість повинна включати і "відходомісткість" виробництва - тобто кількість забруднювальних речовин, які утворюються під час виробництва й експлуатації даного виду продукції, будь це реактивний лайнер чи шматок штучної шкіри. Наприклад, шматок натуральної шкіри може виявитися еколого-соціально-економічно вигіднішим для суспільства, ніж шматок шкірзамінника таких же розмірів, оскільки при виробництві полімера відбувся викид у довкілля великої кількості шкідливих відходів.

Серед важливих економічних  завдань - екологізація планування, вдосконалення  економічних стандартів у природоохоронній галузі.

На жаль, сучасна система  економічних показників не враховує в безпосередній формі ні розміщення в довкіллі відходів, ні природомісткості продукції, ні навіть відносної цінності рідкісних і зникаючих видів організмів.

У багатьох випадках спостерігаються  конфліктні ситуації між економічними інтересами і вимогами охорони природи. Як приклад такої ситуації можна навести ставлення до лісових ресурсів. З точки зору економіки лісового господарства, стиглі і перестійні ліси повинні вирубуватися в першу чергу. При цьому абсолютно не враховується те, що ці ліси є найціннішими резерватами біотичного різноманіття рослин і тварин, багато з яких зникнуть після вирубки. В результаті в Україні продовжують вирубувати унікальні лісові масиви (зокрема, діброви у Передкарпатті і Закарпатті) тоді, коли таких екосистем уже практично не залишилося в Західній Європі.

Охорона природи не може бути збитковою для суспільства і людства загалом. Перетворити це загальне положення у реальний економічний важіль - пріоритетне завдання екологізації економічної науки.

1.5. Концепція  сталого розвитку

Ще в сорокових роках  нашого століття академік В.І.Вернадський звернув увагу на глибокі якісні зміни, що відбуваються на Землі під впливом людського розуму і виробничої діяльності людства, на глобальний характер інтелектуальних, інформаційних, екологічних і соціально-економічних процесів, пізнання яких і розумне керування якими вимагає тісної співпраці фахівців різних галузей науки і народного господарства. Через двадцять років після того розгорнув активну діяльність Римський клуб (творче об'єднання вчених різних країн під керівництвом Авреліо Печчеі), який поставив собі за мету вивчення глобальних, взаємопов'язаних соціальних, економічних, технічних, демографічних і політичних явищ, і, зокрема таких, як безконтрольний ріст населення Землі, безробіття, голод, виснаження природних ресурсів, енергетична криза, деградація природного довкілля, занепад моральних цінностей і віри. Протягом 1984-1986 pp. ефективно працювала Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку під керівництвом прем'єр-міністра Норвегії Г.Х. Брунтланд. її завданням було запропонувати довготермінові стратегії, способи і засоби забезпечення збалансованого розвитку економіки, використання природних ресурсів, росту народонаселення та охорони довкілля. Саме ця Комісія спричинилася до безпрецедентної події в історії людства - Конференції Організації Об'єднаних націй (зустрічі на найвищому рівні керівників 179 держав) з найактуальніших загальнопланетних питань - довкілля і сталого розвитку. Вона відбулася в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. Таким чином, проблема сталого розвитку - це проблема порятунку людства від наслідків його ж виробничої діяльності, які наприкінці 20 століття досягли критичних розмірів і проявилися значним обезлісенням та опустеленням планети, забрудненням атмосфери, Світового океану і ґрунтів, швидким приростом населення, злиднями, голодом, суспільно небезпечними хворобами тощо. В єдиний взаємопов'язаний блок переплелися питання наукового пізнання й освіти, виробництва і нових технологій, екологічних, соціальних і медичних проблем, міжнародних відносин і політичних подій та багато інших явищ сучасного земного буття. Усвідомлення цієї ситуації, пошук шляхів розумного виходу з неї виявилися невідкладною справою. Вона вимагає пильної уваги не лише на глобальному, але й на національному, регіональному і локальному рівнях.

Слід звернути увагу  на дві характерні особливості "Програми дій порядку денного на XXI століття ..", прийнятої в Ріо-де-Жанейро: 1) вона є загальнопланетною, вимагає  тісного міжнародного співробітництва  й реалізації її завдань на всіх рівнях адміністративної організації - від окремих держав і їх блоків до областей, районів та окремих поселень; 2) її виконання мусить стати справою не лише державних керівників і фахівців з екології, охорони довкілля, охорони здоров'я, охорони біорізноманіття та економіки, але й усіх груп населення, громадських і політичних організацій, жіноцтва, молоді й дітвори, кожної свідомої людини.