Опис екосистеми річки Плоска

 

 

Зміст                                                                                                                                                                              c.
Вступ...................................................................................................................				4
1.	Характеристика природних умов, в  яких знаходиться екосистема........			6
	1.1	Місце знаходження в рамках адміністративного, фізико– географічного районування, площа ..................................................		6
	1.2	Рельєф...................................................................................................		7
	1.3	Грунти, ґрунтовотворні і підстилаючи  породи................................		8
	1.4	Кліматичні умови.................................................................................		9
	1.5	Гідрологічна мережа............................................................................		10
2.	Видовий склад екосистеми.........................................................................			13
	2.1		Флора....................................................................................................	13
	2.2		Фауна....................................................................................................	17
3.	Схема зв’язків в біогеоценозі.....................................................................			29
4.	Вплив антропогенних чинників на екосистему........................................			32
5.	Заходи охорони екосистеми........................................................................			37
Висновки.............................................................................................................				39
Перелік посилань...............................................................................................				41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Вода – найцінніший природний ресурс. Вона відіграє виняткову роль у процесах обміну речовин, що становлять основу життя. Величезне значення вода має в промисловому і сільськогосподарському виробництві. Загальновідома необхідність її для побутових потреб людини, всіх рослин і тварин. Для багатьох живих істот вона служить середовищем існування.

Таким середовищем існування є  річки і озера. Зокрема річка  Плоска. Водні джерела використовуються в усіх можливих напрямках: водний транспорт, рибне господарство, лісосплав, побутове, промислове і сільськогосподарське водопостачання, гідро- і теплоенергетика, водна меліорація і, нарешті, масова рекреація.

Малі річки тісно пов'язані  з економікою прилеглих територій  і відіграють значну роль у розвитку соціального середовища. Водночас всебічне використання біоресурсів річок, їх зарегулювання, відбір вод на полив  та господарсько-побутові потреби, а  також перетворення річок на колектори  стічних вод порушили їх природний  стан. Річки стали забрудненими, спрямленими, мілководними, з поганою  якістю води, збідненими рослинами  й тваринами. Надміру інтенсивне використання в народному господарстві як самих річок, так і водозборів порушує їх природний гідрохімічний  та гідробіологічний режим, зменшує  водність і глибину, річки замулюються  і заростають, збільшується їх евтрофікація.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей екосистеми річки Плоскої, як частини водного фонду України.

Об’єкт дослідження – річка Плоска.

Предмет дослідження – екосистема річки.

Завданнями дослідження є:

– вивчення біологічних і екологічних особливостей екосистеми річки,  природних умов її місцезнаходження;

– дослідити видовий склад екосистеми;

– дослідити вплив людини на екосистему(антропогенний вплив);

– запропонувати можливі заходи охорони екосистеми;

Протягом останніх років вчення про біогеоценози зайняло провідне місце серед інших розділів загальної біології.

Вивчення біорізноманіття екосистем нині є одним з домінуючих напрямів наукових досліджень. Тому тема курсової роботи є актуальною.

Вперше описано вплив інвазійних видів на місцеву іхтіофауну річки Плоскої.

Для проведення опису екосистеми річки Плоскої застосовувалися польовий та камеральний методи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ УМОВ, В ЯКИХ ЗНАХОДИТЬСЯ ЕКОСИСТЕМА

1. Місце знаходження в рамках адміністративного, фізико-географічного  районування, площа

 

 

Басейн р. Плоскої розташований у межах Хмельницького адміністративного району. Починається за 2 км на захід від села Хоминці, Хмельницького району, Хмельницької області. Тече у східному напрямку і впадає в річку Південний Буг у місті Хмельницькому, в районі рогу вулиць Паркової і Примакова, і Центрального парку культури та відпочинку ім. 500-річчя міста Хмельницького. На річці розташовані села: Хоминці, Чабани, Данюки, Водички, Климківці, Волиця, Малашівці, Мацьківці, Шаровечка та місто Хмельницький (рисунок 1.1).

 

Рисунок 1.1– Річка Плоска в районі с. Мацьківці

Витік річки знаходиться на висоті 360 м над рівнем моря. Площа басейну – 128 км² .

Басейн річки відноситься до Дністровсько-Дніпровської Лісостепової провінції, яка займає центральну частину лісостепової зони в межах Подільської і Придніпровської височин, що приурочені до Українського щита. Розташована в межах Київської, Житомирської, Черкаської, Вінницької, Кіровоградської, Хмельницької і Одеської областей.

Плоска розташована у межах Вовчко-Бужоцького природного району, який загалом не має рівнинних місцевостей, за винятком хіба що річкових заплав, якою є заплава Плоскої. Хоча Плоска і має малий басейн, але він розташований у двох геоботанічних районах. Верхів’я і середня течія знаходяться в межах Волочисько-Антонівського геоботанічного району, де колись у доагрикультурні часи були лучні степи, остепнені луки і болота по долинах річок, у тому числі і Плоскої. Нижня течія розташована в Уланівському геоботанічному районі, де в давнину переважали остепнені луки, лучні степи, які повністю перетворені тепер на поля.

 

1.2 Рельєф

 

Рельєф району в якій розташована р. Плоска не має рівнинних  місцевостей, за винятком заплави самої  річки. Долина цієї водної артерії має досить пологі береги, широку заплаву, звідси, ймовірно, походить сама назва річки – Плоска.

Рельєф області сформувався  під дією внутрішніх і зовнішніх  сил, що впливають на земну поверхню. Внутрішні сили спричинили тектонічні рухи, які розбили кристалічний щит і фундамент плити на окремі блоки і підняли або опустили їх. У результаті цього в межах Подільського плато виділились Горинь-Слуцька, Верхньобузька, Придністровська височини, що відповідають блокам, і Товтровий кряж вздовж тектонічного розлому, а в межах Волинської височини – Шепетівська рівнина на місці опущеного блоку.  
    Серед зовнішніх рельєфоутворюючих чинників найбільше значення має діяльність поверхневих вод. Водна ерозія (розмив і змив відкладів текучими водами-річками і опадами) утворює промоїни, яри, балки, долини з пологими, скелястими чи каньйоноподібними схилами. Змив відкладів з великих площ призводить до виположування схилів та вирівнювання поверхонь. 
 Значний вплив на формування поверхні області має господарська діяльність людини. Такі нераціональні її форми діяльності як вирубування лісів, розорювання схилів, розробка кар'єрів, спричиняють утворення промоїн, ярів, зсувів, осипищ, підсилюють площинний змив. У той же час, людина штучно закріплює схили, веде протиерозійні заходи тощо.

Середню частину Хмельниччини від Збруча до її східних меж займає Верхньобузька височина, до неї відноситься і басейн Плоскої.

Верхньобузька височина є  найвищою ділянкою області: абсолютні  висоти часто перевищують 350 м, піднімаючись у ряді місць до 396 м Західна частина її має найбільш рівну поверхню, це – так звана Авратинська височина. Тут беруть початок найбільші ріки області – Збруч, Случ і Південний Буг, які разом з притоками останнього (Бужком, Іквою, Плоскою, Вовком) розчленовують Верхньобузьку височину. Долини рік неглибокі, мають пологі схили і широкі заболочені заплави. В центральній і східній частинах височини до схилів прив’язана густа мережа глибоких балок, що надає її поверхні горбогірного вигляду. Лише в розширеній долині Південного Бугу, на схід від Меджибожа, поверхня вирівнюється, цю рівнину називають Летичівською.

 

1.3 Грунти, грунтовотворні і підстилаючі породи

 

Переважають у басейні Плоскої, опідзолені чорноземи. Однак можна виявити тут сірі та ясно-сірі опідзолені грунти.

Грунтовотворні  породи – це леси і лесовидні  суглинки, піски, супіски, вапняки, глини, алювіальні відклади. На території з рівнинним рельєфом і лісостеповою рослинністю вони стали основою для формування різних типів грунтів. На лесах і лесовидних суглинках, які утворилися чорноземні і сірі лісові грунти.

Набільшу  площу займають лісостепові опідзолені грунти, які об'єднують такі підтипи: ясно-сірі і сірі лісові, темно-сірі і черноземи опідзолені.

Ясно-сірі поширені на підвищеннях та схилах в різних районах області, але найбільше – в її південно-західній та південній частинах. Вони сформувалися на лесах і лесовидних суглинках під лісовою рослинністю.  
    Гумусовий горизонт має невелику товщину, вміст гумусу незначний (від 1,5 % до 2,2 %). Грунти безструктурні, мають кислу реакцію, малий вміст поживних речовин і тому потребують вапнування, внесення добрив.

Чорноземи опідзолені розташовані в центральній і південній частинах області. Вони утворилися на вирівняних плато під лісовою і степовою рослинністю, мають глибокий гумусовий шар (від 80 см до 90 см), вміст гумусу в верхньому горизонті – від 3,0 % до 4,0 %. Внаслідок інтенсивного використання поступово погіршуються властивості цих грунтів, насамперед, структура і водно-повітряний режим.

Найродючішими в області є чорноземи типові. Вони утворилися на лесах і лесовидних суглинках під степовою рослинністю  в південно-західній і центральній  частинах області. Переважають малогумусні (від 4 % гумусу до 4,5 % гумусу) і середньогумусні (біля 8 % гумусу) чорноземи. Глибина гумусового горизонту 90 см. Вони мають сприятливі фізичні властивості, добре забезпечені поживними речовинами.

 

1.4 Кліматичні умови

 

Кліматичні умови території  басейну р. Плоскої, загалом, подібні  до клімату області, яка має помірно-континентальний клімат з теплим літом, м’якою зимою і достатньою кількістю опадів. Він сформувався під впливом різноманітних чинників. Головним з них є географічна широта, з якою пов’язана висота Сонця над горизонтом і величина сонячної радіації. Висота Сонця над горизонтом на території області в червні в полудень досягає від 63° до 65°, в грудні – від 16° до 18°, а в рівнодення – від 39,5° до 41,5°. Тривалість дня змінюється від 8 до 16,5 години.

Показники висоти Сонця над горизонтом та зміни хмарності протягом року впливають на зміну сонячної радіації в межах від 130 кал/см² в грудні до 530 кал/см² в червні, досягаючи за рік 101 ккал/см².                                   

Хмельниччина розташована вглибині материка, і тому на її клімат мають  вплив континентальні повітряні  маси, які приносять суху погоду. Взимку сюди доходить повітря Сибірського  антициклону, яке приносить холодну  погоду, а влітку має вплив Азорський  максимум. Навесні і на початку  осені на територію області проникає арктичне повітря, яке приносить  різке похолодання.

В усі пори року територія області  перебуває під впливом циклонів, які формуються над Атлантичним  океаном. Влітку вони зумовлюють значну хмарність, опади, зниження температури  повітря, а взимку – потепління, відлиги, снігопади.

Середньорічна температура повітря  коливається від 6,8 °С в північній і центральній частинах області до 7,3 °С – в південній.

Влітку повітря може нагріватись до плюс 39 °С (абсолютний максимум), а взимку охолоджуватись до мінус 34 °С (абсолютний мінімум).

На території області випадає достатня кількість опадів (від 530 мм до 670 мм на рік). В літній період часто бувають зливи та грози.

 

1.5 Гідрологічна мережа

 

Плоска є правою притокою Південного Бугу, її довжина становить             30 км. Має 31 притоку, від 1 км до 4 км кожна, загальною протяжністю –

79 км, густота річкової сітки – 0,85 . Площа басейну досягає – Похил річки — 0,6 м/км. Живлення змішаного типу (снігове, дощове і підземне). Льодостав з середини грудня по першу декаду березня (рисунок 1.2).

 

Рисунок 1.2 – Льодостав на річці Плоска

Cвій початок ця водна артерія бере західніше с.Хоминці, приймає у верхів'ї шість приток – три лівих і три правих. У с. Чабани утворює невеличкий ставок, а в с. Данюки – ще менший. У Водичках річка розливається у досить великий став, а потім плине все далі на схід, прийнявши у середній течії чотири притоки - дві ліві та дві праві. Ліва притока північно-східніше Водичок утворює два ставочки, а потім впадає у Плоску, яка в свою чергу західніше Волиці наповнює невеличкий ставок, а біля Малашівець і Шаровечки розливається у водосховище.

У нижній течії річка плине дуже повільно поблизу Мацьківців та Шаровечки. У  м. Хмельницькому Плоска утворює своєрідну меандру. А біля парку ім. Михайла Чекмана річка закована в камінні «береги». Саме тут Плоска впадає у Південний Буг.

На  річці Плоска розташовані 2 водосховища. Малашевецьке і Шаровецьке.

Їх  характеристики можна представити  у таблиці 1.1:

Таблиця 1.1 –  Водосховища на р. Плоска

Територія розташування       Назва водосховища Мак. напір нагреблі, м. Ємкість, млн. . Площа водного дзеркала,   Довжина берегової лінії, км. Вид регулювання Відомча належність с. Шаровечка Шаровецьке 3,5 1,38 0,64 4,6 Сезонне ТОВ “Торговий дім” „Бартер сервіс” с. Малашівці Малашевецьке 4 1,04 1,24 5,5 Сезонне В Оренді

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ВИДОВИЙ СКЛАД ЕКОСИСТЕМИ

2.1 Флора

 

 

У басейні Плоскої збереглись невеликі дубово-грабові ліси і ліски. їх і нині можна побачити біля Хоминців, Водичок, Малашівців та у мікрорайоні Гречани м. Хмельницького. У долині річки панують суходільні та заплавні луки.

Суходільні  луки розміщуються на різноманітних підвищеннях - схилах долин, і часто займають різні грунти, а тому відзначаються строкатістю асоціацій і видового складу. У різних асоціаціях домішується різнотрав'я, яке представлене переважно шавлією лучною, жовтецем повзучим, деревієм звичайним, волошкою лучною, королицею звичайною, гадючником шестипелюстковим і суховершником звичайним.

На  заплавних луках ростуть осока  рання, тимофіївка лучна, мітлиця біла, куничник наземний, тонконіг лучний, костриця червона і китник лучний.

Безпосередньо у воді найпоширенішими є рогіз, роголисник занурений, елодея канадська, латаття біле і рдест кучерявий.

Волошка лучна (Centaurea jacea) – польова рослина родини айстрових. Висотою зазвичай близько метра. Прямостоячі, міцні, шорсткі на дотик пагони у верхній частині гілкуються, закінчуючись одиночними кошиками. Листя – видовжене, сивувате від опушування. Нерозкритий кошик представляє собою жовтувату, гладеньку кульку. Цвіте протягом усього літа прикрашаючи луки і поляни яскравими рожевими плямами. Окремі квітучі рослини можуть зустрітися навіть восени, після листопаду.

Королиця звичайна (Leucanthemum vulgare Lam.) – рослина родини Айстрових. Багаторічна рослина висотою до 60 см, здебільшого з одним кошиком. Листки прості, довгасті, по краю зарубчасто-зубчасті. Кошики великі – від 3 см до 6 см у діаметрі. Язичкові квітки білі, трубчасті – жовті. Сім'янки без чубка. Цвіте з травня до кінця літа. Росте на луках, схилах, галявинах, уздовж доріг по всій Україні. Королиця має сплячі бруньки, які розвиваються при пошкодженні рослини. Якщо ранньою весною зрізати стебло королиці під корінь, то з пазух прикореневих листків розвинеться кілька нових пагонів – цього ніколи не буває за нормальних умов розвитку. Білі язичкові квітки – маточкові, добре помітні комахам; трубчасті – двостатеві, в них пиляки дозрівають раніше від маточок. Пиляки зростаються своїми краями і утворюють трубочку, через яку проходить стовпчик маточки, виносячи приймочку над тичинками. Ростовий стовпчик, досягнувши пиляків, виштовхує з них дозрілий пилок, який переноситься комахами на квітки з дозрілими приймочками. На ніч і в дощову погоду кошики закриваються, захищаючи пилок від намокання

Тимофіївка лучна (Phléum praténs) – рясна багаторічна трава з роду Тимофіївка. Поширена і є рідною для більшості Європи, за винятком середземноморського регіону. Рослина виростає до 150 см заввишки, з листям до 45 см завдовжки і 1 см шириною. Суцвіття 15 см завдовжки і 10 мм шириною, з щільно упакованими колосками. Цінна кормова рослина. Вона не вимагає родючого грунту, стійка до морозу, але не дуже добре переносить посуху. Добре переносить випас худоби.

Роголисник занурений (Ceratophyllum demersum). Може рости на великій глибині – до 9 метрів. Стебло — довге, тонке, у верхній частині – гіллясте, всипане маленьким голкоподібним листям яскраво- або темно-зеленого кольору.

Коріння у роголисника немає. Його роль виконують особливі бліді, майже безбарвні гілки в нижній частині стебла. Вони проникають в мул і, як якорі, утримують рослину. Поживні (мінеральні) речовини поглинає вся поверхня роголисника: і стебло, і листя, а не коріння, як у більшості інших рослин. Квітки – дрібні, ледве помітні, без пелюсток. Тичинкові і маточкові квітки розташовані на одній рослині.

Роголисник все життя проводить у воді, запилюється – теж під водою. Дозріваючи, тичинки відділяються від квітки і спливають на поверхню, де пилок висипається з пиляків. Пилок важчий за воду, тому опускається і потрапляє на приймочки маточок. Водне запилення — рідкісне явище в світі рослин. Роголисник занурений – багаторічна рослина. Восени, коли температура знижується до 12 °С, більша частина рослини відмирає, а верхівки пагонів з бруньками опускаються на дно водойми, де і зимують.

Росте як на сонці, так і в тіні, але яскравого сонячного світла не любить. Прагне на глибину або  в тінь дерев, що ростуть на березі. Мешкає у водоймах із стоячою або повільно проточною водою. Краще росте у помірно жорсткій воді, що має нейтральну або слаболужну реакцію. Дуже невибагливий. Добре витримує широкий діапазон температур – від 12 °С до 30 °С, але в теплій воді розвивається значно швидше.

Інколи витісняє з водоймища  інші рослини. По річці, яка заросла  роголисником, нерідко важко плисти на човні.

Підводні луги з роголисника  відіграють важливу роль в житті  водоймища. Вони слугують притулком  для риб і дрібних безхребетних. Також очищають воду і насичують її киснем.

Латаття біле (Nymphaea alba) – багаторічна водяна трав'яниста кореневищна рослина родини лататтєвих.

Листки довгочерешкові, цілокраї, плаваючі, серцеподібно-овальні до 30 см. завдовжки. Квітки двостатеві, правильні, великі, до 16 см. у діаметрі. Пелюстки білі, трохи довші за чашолистки, до центру зменшуються і поступово переходять у тичинки. Цвіте у з червня по серпень. Плід – ягодоподібний, зелений, багатонасінний, його поверхня вкрита рубцями. Достигає у серпні – вересні. Росте в стоячих водоймах та водоймах з повільною течією.

Буває, що дрібні водойми висихають, і тоді плаваючі листя з довгими  гнучкими черешками відмирають. Але  через деякий час на кореневище з'являються  маленькі листя на міцних прямостоящих черешках.

Блискучі, глянсуваті листки латаття  зверху покриті восковим нальотом і  не змочуються водою. Обірвані черешки  піднімаються на поверхню і плавають. Якщо занурити лист латаття під воду і з силою подути в кінець черешка, то на поверхні листової пластинки з'явиться велика кількість дрібних блискучих пухирців повітря. Справа в тому, що на поверхні листа до 11 мільйонів дрібних продихів. Їх можна бачити під мікроскопом на тонкому зрізі верхньої шкірки листа. Через продихи повітря проходить до підводного стебла. У сильну лупу можна бачити пучки голочок на зрізі черешка листа в кутах повітроносних судин. Ці голочки оберігають черешки латаття від поїдання равликами. 

Кінчики пелюсток латаття виділяють  мед. Їх відвідують жуки, мухи і бджоли. Комахи переносять пилок з квітки на квітку, запилюючи маточки.

Після запилення квітка в'яне і  виростає плід з чорним насінням.

Коли плід згниє, насіння не тонуть, а плавають, так як вони в білого латаття оточені білуватою оболонкою, наповненою повітрям, а у жовтого латаття м'якоть утримує насіння на поверхні води. Подує вітерець, і понесуться насіння латаття до іншого берега. Оболонку насіння білого латаття їдять і риби, які сприяють їх поширенню. Повітря з оболонки поступово виходить, і тоді насіння опускаються на дно. Але часто насіння потрапляють на дно не своєї рідної водойми, а якої-небудь іншої, далекої. Справа в тому, що плоди латаття складаються з соковитої, клейкої і вузької, як тісто, маси. Ця м'якоть плодів є улюбленими ласощами водяних курочок. Насіння налипають на лапки, дзьоб і пір'я курочок і переносяться ними в нові водойми.

Рдест кучерявий (Potamogeton crispus) – багаторічнаводяна рослина родини рдестових.

Багаторічна водяна рослина з невеликим стеблом і листям, 6 см завдовжки від 0,7 см до 1,3 см завширшки. Листя повністю відповідає назві – воно сильно хвилясте, з дрібними зубчиками по краю. Стебло – гіллясте, чотиригранне, сплюснуте, червонувате, тонке, до 2 м завдовжки, нагадує морські водорості. Окремі пагони можуть відламуватися і продовжувати розвиток в вільноплаваючому вигляді.

Рдест кучерявий повністю занурений  у воду, лише під час цвітіння дрібні жовтуваті квітки піднімаються над водою і запилюються вітром. Плід- дрібна горіхоподібна кістянка з гачковидний зігнутим носиком, рівним довжині плоду.

Росте в застійних і повільно проточних водах на глибині до 3,5 м. Може рости при низьких температурах і дуже слабкому освітленні. Ця властивість забезпечує виду домінування в співтовариствах. Зимує на дні водоймища у вигляді кореневищ і зимуючих бруньок.

Рдестами харчуються водні молюски, комахи, риби, на їх підводних частинах – відкладають ікру.

 

2.2 Фауна

 

У межах  басейну Плоскої можна побачити водно-болотяні зооценози, зооценози оброблюваних угідь, суходільних лук і пасовищ, а місцями зооценоз широколистих лісів. Хоча річка має невелику протяжність, але, вірогідно, тому що на ній багато ставків, іхтіофауна водойми досить різноманітна і за своїм складом близька до Південного Бугу. У Плоскій можна побачити карася, верховодку, бичка, в'юна, амура білого, гірчака, йоржа, коропа, краснопірку, лина, ляща, окуня, пічкура, плітку, рибця, товстолобика, щуку і судака. Навесні у воді і на березі вдається побачити різноманітних земноводних: жабу трав'яну, ставкову, гостроморду і озерну, кумку червоночереву, ропух сіру і зелену, квакшу, часничницю, тритонів гребінчастого та звичайного.

Часто облюбовують суходільні луки на горбах плазуни – ящірки прудка, зелена, живородна і вуж звичайний, у заплаві вдається виявити вужа водяного, черепаху болотяну. Вабить око своєю різноманітністю дике птаство, бо можна побачити тут птахів лук, боліт і водойм до 56 видів, птахів степу і полів – до 18 видів, птахів-синантропів

– до 9 видів, птахів лісів – до 47 видів.

Серед різноманіття ссавців, які мешкають на Хмельниччині у басейні Плоскої, не вдається зустріти - бабака звичайного, бобра річкового, вовка сірого, куницю кам'яну, лося, оленя плямистого, свиню дику і ховраха крапчастого. Проте досить велику щільність мають миша польова, миша хатня, миша маленька, кріт, їжак звичайний, заєць-русак, лисиця, полівка водяна, ондатра, хом'як, тхір степовий, пацюк сірий, нічниця ставкова, горностай, ласка, бурозубка і білозубка мала.

Детальніше опишемо найбільш цікаві види. Серед земноводних такими є:

Кумка червоночерева (Bombina bombina) — вид земноводних роду джерлянки, родини джерлянок ряду безхвостих земноводних.

Невеликі тварини, розміри тулуба найчастіше не перевищують 60 мм, спинна поверхня звичайно сіро-коричнюватих (інколи зелених) тонів з невиразними темнішими плямами неправильної форми.

Самці червоночеревих джерелянок мають  внутрішній резонатор, і в сезон  розмноження на першому та другому  пальцях передніх кінцівок розвиваються шлюбні мозолі. Плавальні перетинки  розвинені слабко. Забарвлення черевного  боку зазвичай представлене червоними  або червоно-помаранчевими плямами  неправильної форми на темному тлі.

У деяких зовнішньоморфологічних ознак  червоночеревої джерелянки існує певна  специфіка. Так, у забарвленні її черевної поверхні інколи можуть траплятися елементи забарвлення іншого виду — жовточеревої джерелянки (жовте чи помаранчеве тло з великими темними плямами). Для пояснення цього явища була висловлена гіпотеза, що його причиною є зворотні мутації, хоча це твердження є суперечливе у зв'язку з обмеженістю даних щодо характеру спадкування та пластичності цих ознак.

Райка деревна (квакша)(лат.Hyla arborea L.) — безхвостаамфібія з роду Райка (Hyla), родини райкових, до 5 см довжиною.

Тварини невеликих розмірів, довжина  тіла статевозрілих особин звичайно до 50-60 мм. Пальці задніх кінцівок з'єднані перетинками. Шкіра на спині гладка, на черевному боці грубозерниста. У забарвленні спини найчастіше переважають однотонні яскраво-зелені кольори, хоча трапляються (залежно від субстрату та температури повітря) світло-сірі, коричнюваті або сіро-голубуваті особини. Черевний бік білого або жовтуватого кольору.

Гребінчастий тритон (Triturus cristatus) — вид тритонів роду Triturus, поширений в Європі та частково Азії.Інші назви: Тритон гребенястий, іриця велика.

Свою назву даний вид тритонів отримав завдяки високому гребеню  уздовж спини і хвоста, який з'являється  у самціввшлюбний період. Висота гребеня може досягати 1,5 см, в районі основи хвоста гребінь має яскраво виражений перешийок. Частина гребеня, що проходить від основи голови до початку хвоста, має яскраво виражені зубці, хвостова частина гребеня, що залишилася, рівніша. Поза шлюбним сезоном гребінь у самців малопомітний.

Самці гребінчастого тритона досягають 18 см в довжину, розміри самок трохи менше — від 11 до 20 см максимум.

Зверху і з боків гребінчасті  тритони забарвлені в темнокоричневий  колір і покриті темними плямами, чому здаються практично чорними. У  нижній частині боки тритона покриті  дрібними білими крапками, помітнішими  у самців в період розмноження. Самки  забарвлені скромно, їх забарвлення  світліше, гребінь відсутній. На спинці у самки помітна жовта подовжня лінія. Черевце гребінчастого тритона  жовте або оранжеве, покрите крупними чорними плямами, візерунок індивідуальний для кожного тритона. Уздовж хвоста проходить сріблясто-сіра смуга. Шкіра  груба, шорстка, на черевці гладка.

Відрізнити самця від самки  можна за наявністю зубчатого  гребеня під час шлюбного сезону. Тривалість життя гребінчастого тритона може досягати 27 років, хоча зазвичай біля 10 років.

Гребінчасті тритони здатні видавати тихі звуки – скрип, писк і глухий свист.

Найпоширенішим видом плазунів в басейні річки Плоскої є  вуж звичайний.

Вуж звичайний (Natrix natrix) – найбільш поширений в Україні вид вужей, неотруйних змій родини вужевих (рисунок 2.1).

 

Рисунок 2.1 – Вуж звичайний

Вужі відрізняються від інших  змій «жовтими вухами» – яскраво-вираженими відмітинами на голові, частіше жовтими, але іноді білими і оранжевими. Самки більші за розміром самців, іноді досягають до 1,5 метрів, але найчастіше розміри не більше метра. Харчується в основному живими жабами, гризунами і рідше рибою. Природними ворогами вужів є лелеки, хижі птахи і деякі ссавці.