МІНІСТЕРСТВО  ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 

Кафедра світового господарства та міжнародної  економічної інтеграції 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародна торгівля»

на тему:

«Оренда (лізинг) та лізингові компанії»

                                                                                         Виконавець:

            Слухачка 4 курсу 2 групи

            спеціальності «Міжнародна економіка»

            денної форми навчання

            Бондарчук Ксенія Володимирівна

        ______________________________ 
 
 

                         Науковий керівник:

             К.е.н. Коровайченко Наталія Юріївна

           _________________________________

Курсова робота захищена “___”_____________ 2009 р.

з оцінкою __________________ 
 
 

Київ 2009

ЗМІСТ 

Вступ..............................................................................................................................3

1. Теоретичні засади дослідження діяльності лізингових компаній

1.1. Поняття, функції та види лізингу ........................................................................4

   1.2. Фактори розвитку міжнародного лізингу...........................................................8

   1.3. Поняття, види та роль лізингових компаній у міжнародній торгівлі..............11

   Висновки  до розділу 1.................................................................................................14

   2. Аналіз діяльності лізингових компаній на світовому ринку та в Україні

   2.1. Досвід провідних  країн світу у наданні лізингових послуг.............................15

   2.2. Лізингові компанії в Україні, їх діяльність та наявні проблеми.......................17

2.3. Нормативно-правове регулювання діяльності лізингових компаній в Україні та світі............................................................................................................................21

Висновки  до розділу 2..................................................................................................24

3. Перспективи покращення функціонування лізингових компаній на ринку України

3.1. Перспективи розвитку лізингової діяльності в Україні.....................................25

3.2. Можливості гармонізації законодавства України з міжнародними нормами у сфері лізингу.................................................................................................................29

Висновки  до розділу 3..................................................................................................33

Висновки.......................................................................................................................35

Список  використаних джерел.....................................................................................36

Додатки..........................................................................................................................40 
 

ВТУП 
 

    В часи фінансово-економічної кризи  все більшого поширення в світовій економіці набувають альтернативні  методи кредитування та  інвестування. Серед них значне місце посідають лізингові операції, що протягом багатьох років довели свою ефективність.

    При активному втіленні в практику лізинг, внаслідок властивих йому можливостей, може стати потужним імпульсом технічного переозброєння виробництва та структурної  перебудови економіки.

      Що стосується нашої країни, то поряд з іншими фінансово-кредитними інструментами фінансового забезпечення, оновлення та розширення основних фондів підприємств, тема лізингу сьогодні надзвичайно актуальна. Як дуже вигідний інструмент інвестиційної політики, він має величезне значення для розвитку виробництва в період спаду економіки в країні. В період економічних потрясінь, безробіття, низької платоспроможності українських підприємств цей вид діяльності – через свою особливу економічну природу – здатний зробити вагомий внесок в підйом та розвиток національної економіки, а на міжнародному рівні – створити і закріпити нові зв’язки з іноземними інвесторами.

    Проте важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів.

    Мета  даної роботи – проаналізувати роль лізингу та лізингових компаній в світовій економіці та економіці України.

    Об’єктом  дослідження є поняття лізингу  та лізингових компаній. Предметом  дослідження – їх значення для розвитку економіки світу та України. 

     1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЛІЗИНГОВИХ КОМПАНІЙ 

    1.1. Поняття, функції та види лізингу 

    Лізинг  як вид господарської діяльності має досить довгу історію. Перші  згадки про нього датуються ХІ ст., найбільшого розповсюдження в  світі він набув у ХХ ст., а  в Україні почав використовуватись лише в 90-х рр. ХХ ст.

      У зарубіжній і вітчизняній літературі немає єдиного визначення лізингу як поняття. Проте існуючі розбіжності не є істотними. Вони стосуються лише другорядних аспектів цієї категорії, що не є визначальними і не торкаються її суті — довгострокової оренди основних засобів (машин, споруд виробничого призначення, устаткування, транспортних засобів тощо). Саме довгострокова оренда майна, тобто передача його у тимчасове користування на умовах платності, строковості і зворотності (або викупу), є основоположним, стержневим аспектом лізингу [1, с.221].

    У Законі України «Про фінансовий лізинг» за редакцією 2003. дається таке визначення лізингу: «Лізинг — це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів» [2].

    У діловому ж обороті лізинг має  ширшу, складну, багатогранну основу, містить  у собі одночасно значні властивості  кредитних і інвестиційних відносин, відносин оренди і купівлі-продажу, які тісно взаємодіють між собою, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.

    Як  різновид орендних відносин лізинг має  наступні особливості:

• предмет лізингу: зазвичай — це машини, обладнання та устаткування, споруди, виробничого призначення (перелік предметів оренди як такої є набагато ширшим, враховуючи майно споживчого характеру);
• термін лізингу: як правило він наближається до терміну повної амортизації предмета лізингу (що не є обов’язковим для оренди в цілому);
• купівля орендодавцем майна: виходячи безпосередньо з потреб орендаря [3, с.76].

    Сполучення  трьох наведених якостей, що притаманні лізингу, досить чітко відрізняє  його від інших форм оренди. Лізинг визначається як оренда майна саме виробничого призначення, яка за терміном наближається до періоду повної амортизації предмета оренди.

    За  формою організації власності, що позичається, лізинг зовнішньо подібний і до комерційного кредиту, але між ними існують принципові відмінності стосовно питання власності на майно (предмет лізингу). При лізингу право користування майном відокремлено від права власності на нього, лізинг є довгостроковою угодою, предметом лізингу є елементи основного капіталу, що не притаманно комерційному кредиту. Як бачимо, абсолютної схожості лізингу хоча б з однією із форм або видів кредиту немає, хоча до складу лізингових відносин безумовно входять відносини кредитні.

    Так, визначення лізингу як оренди об’єктів основного капіталу, а також як форми довгострокового кредиту, вказують на зовнішню схожість лізингу  з інвестиціями. Під інвестиціями прийнято розуміти фінансові операції, що пов’язані з вкладанням грошових коштів у реалізацію певних проектів, які забезпечують вигоду за період, що перевищує один рік. Таке визначення цілком відповідає довгостроковому кредиту, що має місце при проведенні лізингових операцій. Розрізняють інвестиції у фізичні, грошові та нематеріальні активи. А за допомогою лізингу можна здійснювати інвестиції у фізичні активи. Тому, враховуючи певні схожості лізингу з інвестиціями, лізингові відносини також можна розглядати, як певну форму інвестицій [4].

    Отже, лізинг поєднує в собі ознаки оренди, кредиту та інвестицій, проте є цілком самостійним видом господарської діяльності, що виконує ряд важливих функцій, зокрема:

• Фінансова функція лізингу. Виражається у тому, що лізинг є формою вкладення коштів у основні фонди, і у сьогоднішніх умовах лізинг стає доповненням до традиційних джерел коштів (бюджетні, власні кошти підприємств, довгостороковий банківський кредит та ін.) для задоволення інвестиційних потреб підприємств. 
• Виробнича функція лізингу. Полягає у оперативному та гнучкому розв’язку лізингоодержувачем своїх виробничих задач шляхом тимчасового використання, а не придбання машин та обладнання у власність. Він є найбільш ефективним при використанні дорогоцінної, з найбільшим ризиком морального старіння техніки.
• Збутова функція лізингу. Має значення лише тоді, коли до нього вдаються задля розширення кола споживачів та завоювання нових ринків збуту [5, с. 34].

    Розрізняють близько 30 видів лізингу. Класифікації здійснюються за різними критеріями. Наприклад, за терміном контракту лізинг розрізняють оперативний і фінансовий.

    Оперативний лізинг має на увазі передачу в користування майна багаторазового використовування на термін за часом коротше за його економічний термін служби. Він характеризується невеликою тривалістю контракту (до 3 - 5 років) і неповною амортизацією устаткування за час оренди. Після закінчення терміну устаткування може стати об'єктом нового лізингового контракту або повертається орендодавцю. Звичайно в оперативний лізинг здається будівельна техніка (крани, екскаватори і т. д.), транспорт, ЕОМ і т.д.

    Фінансовий  лізинг характеризується тривалим терміном контракту (від 5 до 10 років) і амортизацією всій або більшої частини вартості устаткування. Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування покупки. Після закінчення терміну дії фінансового лізингового контракту орендар може повернути об'єкт оренди, продовжити угоду або укласти нове, а також купити об'єкт лізингу по залишковій вартості (звичайно вона носить чисто символічний характер).

    За  об’єктами операцій лізинг підрозділяється  на лізинг рухомого і нерухомого майна. При лізингу нерухомості орендодавець будує або купує нерухомість за дорученням орендаря і надає йому використовування в комерційних і виробничих цілях. Так само, як і в операціях з рухомим майном, контракт полягає звичайно на термін менший або рівний амортизаційному періоду об'єкту; орендар несе всі ризики, витрати і податки під час дії контракту.

    Виходячи з особливостей організації відносин між позичальником і орендодавцем виділяється прямий лізинг, коли виробник або власник майна виступає як особа, що здає його в оренду, і непрямий, при якому здача в оренду ведеться через третю особу.

    За  методом фінансування розрізняється терміновий лізинг, при якому здійснюється одноразова оренда, і відновлюваний (револьверний), при якому договір лізингу продовжується після закінчення першого терміну контракту [1, с. 215].

    Відповідно  до українського законодавства розрізняють два типи лізингу: внутрішній і міжнародний.

    При здійсненні внутрішнього лізингу лізингодавець, лізингоодержувач і продавець (постачальник) є резидентами України. Якщо предмет лізингу знаходиться у власності резидента України, договір міжнародного лізингу регулюється законодавством України.

    При здійсненні міжнародного лізингу  лізингодавець чи лізингоодержувач є нерезидентом України. Якщо предмет лізингу знаходиться у власності нерезидента України, то договір міжнародного лізингу регулюється національними законами в області зовнішньоекономічної діяльності [6, с. 43].

    На  практиці застосовуються і інші види лізингу.

    Поворотний  лізинг (lease-back). Полягає у продажу промисловим підприємством частини його власного майна лізингової компанії з одночасним підписанням договору про його оренду.

    Часто лізинг здійснюється не напряму, а через  посередника. Основний орендодавець одержує  переважне право на отримання  орендних платежів. В договорі звичайно зумовлюється, що у разі банкрутства  третьої ланки (посередника) орендна платня буде поступати основному орендодавцю безпосередньо. Подібні операції отримали назву “сублізинг”.

    При постійній і тісній співпраці  підприємств з лізинговими компаніями можливо висновок угод за поданням “лізингової лінії” (lease-line). Ці угоди аналогічні банківським кредитним лініям і дозволяють орендарю брати додаткове устаткування в лізинг без укладення кожного разу нового контракту [8, с.28]. 

    1.2. Фактори розвитку  міжнародного лізингу 

    Очевидно  лізинг має двоїсту природу. З  одного боку, він являє собою вкладення ресурсів на поворотній основі в основний капітал. Надаючи користувачеві компоненти основного капіталу, власник у встановлені строки отримує їх назад на основі принципів строковості та повернення. За свою послугу він отримує винагороду у вигляді лізингових платежів, чим і забезпечується реалізація принципу платності. Отже, за своїм змістом лізинг відповідає кредитним відносинам і зберігає сутність кредитних операцій. Проте треба враховувати, що лізинг – це не лише фінансова угода. Водночас, оскільки кредитор і постачальник оперують капіталом не в грошовій формі, а в продуктивній, лізинг за формою подібний до інвестування [8, С. 55].

    Разом з цим для лізингу притаманні також торговельні відносини. Тому видається можливим продовжити характеристику лізингу з позицій класичної та сучасної теорій міжнародних інвестицій, а також теорії міжнародної торгівлі. Причини міжнародного руху капіталу (в тому числі і у формі міжнародного лізингу) по своїй суті не відрізняються від причин міжнародної торгівлі. Рушійним мотивом переміщення капіталу і товарів (послуг) за межі національних кордонів є пошук максимальних прибутків - найбільш прибуткового застосування капіталу і найбільш вигідної реалізації товарів (послуг). Тим не менше, розвиток світового ринку все більш тісно пов’язується з ростом обсягів міжнародного руху фінансових ресурсів розвинених країн. Тому в сучасних теоріях міжнародних інвестицій допускається мобільність фінансових ресурсів, йде мова про взаємозамінність міжнародної торгівлі і міжнародного руху капіталу [9, С. 146].

    Для еволюції теорій міжнародних інвестицій характерним є всебічний і  детальний аналіз причин вивозу капіталів  за кордон. Йдеться про розвиток найбільш загальних причин міграції капіталу: перенакопичення капіталу в одних країнах і недостатність в інших, неспівпадіння попиту на капітал з його пропозицією на різних ланках світового господарства. Ці причини включають в себе [10, с. 345]:

• можливість підвищення ефективності виробництва і збутової діяльності;
• можливість зниження ризику за рахунок географічної диверсифікації капіталовкладень;
• можливість використання недосконалості ринків різних країн.

Ці причини  є мотивами для міграції капіталу і у формі міжнародних лізингових операцій.

    По-перше, в розвинених економіках лізинг виступає додатковим важливим джерелом збуту продукції, особливо дорогого високотехнологічного обладнання, для купівлі якого підприємства не завжди мають достатньо коштів. Крім того, підприємства-лізингоодержувачі, використовуючи новітні екологічно безпечні технології, мають можливість економити на видатках, пов’язаних з забрудненням довкілля. Тому лізинг можна розглядати як еколого-інноваційний інструмент в умовах обмежених фінансових ресурсів.

    По-друге, за рахунок міжнародних лізингових операцій фірма може стабілізувати потік доходів, зменшивши ризик за рахунок географічного розподілу своєї діяльності, оскільки економічні підйоми і спади в різних країнах не відбуваються одночасно. Те ж саме стосується диверсифікації форм вкладення активів, наприклад, між прямими іноземними інвестиціями, традиційною позичкою та лізинговими операціями.

    По-третє, в умовах недосконалих ринків, що пов’язано значною мірою з відмінністю величини податкових ставок в розрізі країн, фірма має можливість переводити капітали в країни і галузі з найбільш сприятливим податковим режимом.

Це особливо важливо для лізингової діяльності, оскільки в багатьох розвинених

країнах світу діють значні податкові  та амортизаційні пільги для лізингодавців. Крім того, недосконалість ринку має  місце внаслідок впливу інституційних факторів. Часто встановлені урядами торгові бар’єри в формі тарифів і квот, в якості єдиного шляху на ринок передбачають зарубіжні інвестиції, також у формі міжнародних лізингових операцій. На відміну від інших форм іноземних інвестицій зобов’язання з міжнародних лізингових операцій відповідно до правил Міжнародного валютного фонду, не включаються до зовнішньої заборгованості держави [11, с. 32].

    В сучасних теоріях інвестицій зазначається і про можливий негативний вплив  імпорту капіталів на країни, що розвиваються та країни з перехідною економікою, зокрема, за такими напрямами: технологічна залежність; порушення економічних планів; культурні зміни; втручання ТНК в діяльність урядів країн-реципієнтів тощо [12, с. 336].

    Проте більшість сучасних економістів розглядає експорт-імпорт капіталів і особливо здатність країн їх абсорбувати чи спрямовувати в інші країни як переконливу ознаку успішного просування держави до економічного і соціального благополуччя. Така точка зору представлена в теоріях М. Портера, Т. Озави, К. Кодзіми та інших. Умовою досягнення успіху у прискоренні економічного зростання є прийняття стратегії проекспортного розвитку, орієнтованої на зовнішні ринки, та формування сприятливого клімату для притоку інвестицій. Прихильники цієї теорії велику увагу надають участі держави в процесі індустріалізації і економічного розвитку, особливо в створенні необхідної інфраструктури і інституцій, які б забезпечували приплив капіталів в інфраструктуру з метою підтримання динамічних порівняльних переваг даної країни [13, с. 61]. 

    Що  стосується міжнародних лізингових операцій, то для них у розвинених державах було створено сприятливі податково-правові  умови. Міжнародні сублізингові операції, що отримали назву “дабл діппінг” (double dipping), використовують комбінацію податкових вигод в двох і більше країнах. Наприклад, на початку 1980-х років за даною схемою купувалися літаки для США через Великобританію. Ефективність цієї угоди була зв’язана з тим, що вигоди від податкових пільг у Великобританії більші, якщо лізингодавець мав право власності, а у США - право користування. Враховуючи ці особливості, лізингова угода була побудована за такою схемою: лізингова компанія Великобританії купувала літаки (право власності) і віддавала їх в лізинг американській лізинговій компанії (право користування), яка в свою чергу передавала їх місцевим авіакомпаніям. Часто лізингові компанії в податкових цілях відкривають свої філіали в місцях з пільговим оподаткуванням (офшорних зонах) [14, с. 47]. 

1.3. Поняття, види та роль лізингових компаній в міжнародній торгівлі 

    Як  бачимо, лізинг є досить ефективним та поширеним методом міжнародної  торгівлі. Причому, основним видом є непрямий лізинг, при якому у лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти: постачальник (продавець, виробник предмета лізингу), лізингоодержувач (споживач, тобто суб'єкт, що користується предметом лізингу), лізингодавець (власник предмета лізингу).

    Лізингодавець при непрямому лізингу виконує  посередницькі функції між постачальником і лізингоодержувачем. Лізингодавцями можуть бути будь–які суб'єкти підприємницької діяльності:

• спеціалізовані лізингові компанії;
• банки та їх філії, фінансові компанії, кредитні установи, в установчих документах яких передбачено цей вид діяльності;
• торгові і виробничі фірми, для яких лізингова діяльність передбачена установчими документами;
• брокерські лізингові фірми;
• страхові та пенсійні фонди (за наявності цього виду діяльності в установчих документах).

    Домінуюча частка лізингових угод здійснюється через лізингові компанії — спеціалізовані установи, функцією яких є посередницька діяльність з надання оренди майна на певних умовах, тобто лізингу [15, c. 189].

     Основоположником  сучасного лізингового бізнесу вважається Генрі Шонфенльд, організувавши в 1952 р. в Сан-Франциско лізингову компанію “United States Leasing Corporation”, в якій лізинг став предметом основної діяльності (зараз ця компанія називається “United States Leasing International Inc.”). Цю компанію можна вважати типовим прикладом спеціалізованої лізингової компанії, особливістю якої було те, що вона не контролювалась банками, фінансовими групами і виробниками обладнання. Проте, не дивлячись на невеликий власний капітал, вона надавала лізингові послуги на суми набагато більші своїх активів. Це було пов’язано з тим, що в США до 1963 р. банкам заборонялось виступати в ролі лізингодавця. Тому банки охоче виступали в якості кредиторів лізингових компаній [16, С. 26].

    До  основних видів лізингових компаній, які функціонують в наш час, належать:

• Лізингові компанії, створені банками, орієнтуються на надання стандартних лізингових послуг широкому колу клієнтів, що не виключає, з іншого боку, переважного обслуговування клієнтів "власного" банку. Зазвичай банки не тільки фінансують діяльність дочірніх компаній, але і активно постачають їм клієнтів з числа тих, що звертаються напряму до банку за отриманням кредиту на придбання основних засобів. Природно, що компанії, які входять до структури великих банків, і самі є одними з найбільших на ринку, мають великий портфель замовлень, використовують більш сучасні методи роботи, кваліфікований персонал.
• Лізингові компанії, створені державними та муніципальними структурами, жорстко орієнтовані на здійснення лізингових угод з визначеними типами клієнтів. Умови лізингових угод, які пропонуються цими компаніями, а вони звичайно використовують пільгове бюджетне фінансування, є більш привабливими для клієнтів, у порівнянні з умовами, що їх пропонують комерційні лізингові компанії, проте доступність їхніх послуг обмежена. Нерідко перед такими компаніями питання ефективності чи хоча б надійності лізингових проектів, що реалізуються, стоїть не так гостро, як перед комерційними лізинговими компаніями.
• Галузеві лізингові компанії, що орієнтуються на обслуговування підприємств певної галузі. Багато в чому галузеві лізингові компанії орієнтуються на підпримку держави. Лізингові компанії – дочірні підприємства різних торгових домів, фірм-виробників, а також створені приватними особами, не маючи доступу до достатніх фінансових ресурсів, укладають мало лізингових угод. Ряд іноземних фірм-виробників (в основному це стосується ринку великих вантажних автомобілів) використовують лізинг в якості інструмента збуту продукції. Лізингові угоди, укладені ними, звичайно передбачають участь українського банку, прийнятного для іноземної фірми, який дає гарантію за свого клієнта — кінцевого лізингоодержувача.
• Міжнародні лізингові компанії виділяють окремим типом, оскільки вони функціонують на території двох і більше країн. Проте, вони в своїй діяльності керуються законодавством країни, в якій перебувають [17, с. 53].

    Значення  лізингових компаній важко переоцінити. Їх створення дало поштовх для  розвитку лізингу та його використання у міжнародних економічних відносинах. А саме використання лізингу є досить вигідним як для самої компанії, так і для лізингоодержувача. Зокрема, останній отримує такі переваги, як:

      — можливе використання високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче  обладнання передається в користування без попереднього викупу;

      — лізинг дозволяє підприємству запобігти  витратам, пов'язаним із моральним старінням  машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

      — лізингові платежі в повному  обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодержувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;

      — майно за лізинговою угодою не зараховується  на баланс лізингоодержувача, що  не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно;

      — у багатьох країнах законодавче  встановлені податкові пільги для  лізингових операцій;

      — порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами;

      — лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематичне; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування;

      — при укладанні лізингової угоди  орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

      — Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто  є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу) [ 20, c.4].

    Крім  того, лізингові фірми, виступаючи третьою стороною між власником об’єкту лізингу та лізингоодержувачем, по-суті є ланкою, що поєднує ці суб’єкти. Завдяки ним і відбувається співробітництво між фірмами, підприємствами, що до цього не мали партнерських зв’язків.