Організація й ефективність фінансових ресурсів підприємств

Зміст

Вступ

Перехід до ринкової системи  викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки - фінансів підприємства. Фінансові умови господарювання зазнали суттєвих змін, які знайшли своє відображення в лібералізації економіки, зміні форм власності, проведенні широкомасштабної приватизації, зміні умов державного регулювання, введення системи стягнення податків з підприємств. В результаті проведених в країні реформ з’явились: недержавний сектор економіки, сучасна банківська система, ринки товарів і послуг, капіталу. Але головним надбанням є те, що з’явилися умови для початкового формування, так званого середнього класу підприємців. Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентоспроможної продукції, а головне - це отримання високих прибутків від своєї діяльності. А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, розширеного виробництва, росту доходів підприємства і його власників. Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Актуальність даної  проблеми і визначила вибір теми курсової роботи.

Головна мета даної роботи - проаналізувати організацію й ефективність фінансових ресурсів досліджуваного підприємства, виявити основні проблеми в управлінні фінансами і визначити шляхи удосконалення фінансових ресурсів.

Об'єктом дослідження виступає ВАТ «Росток». Це підприємство харчової галузі, що робить хлібобулочні вироби, реалізовані як через власну мережу магазинів, так і оптовим покупцям.

При проведенні аналізу  фінансових ресурсів підприємства ВАТ «Росток» були застосовані такі прийоми й методи як горизонтальний аналіз вертикальний аналіз, аналіз коефіцієнтів (відносних показників), порівняльний аналіз.

1. Джерела формування фінансових ресурсів

1.1. Сутність, склад, структура фінансових ресурсів

Фінансові ресурси фірми - це частина коштів у формі доходів і зовнішніх надходжень, призначених для виконання фінансових зобов'язань і здійснення витрат по забезпеченню розширеного відтворення [7].

Фінансові ресурси й  капітал являють собою головні  об'єкти дослідження фінансів фірми. В умовах регульованого ринку частіше застосовується поняття "капітал", що є для фінансиста реальним об'єктом і на який він може впливати постійно з метою одержання нових доходів фірми. У цій якості капітал для фінансиста-практика - об'єктивний фактор виробництва. Таким чином, капітал - це частина фінансових ресурсів, задіяних фірмою в оборот і доходи, що він приносить, від цього обороту. У такому змісті капітал виступає як одна з форм фінансових ресурсів.

З визначення фінансових ресурсів маємо те, що за походженням вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (притягнуті). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у вигляді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі - у вигляді зобов'язань перед службовцями фірми, чистий прибуток являє собою частину доходів фірми, що утвориться після відрахування із загальної суми доходів обов'язкових платежів - податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків та інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток перебуває в розпорядженні фірми й розподіляється по рішеннях її керівних органів.

Зовнішні, або притягнуті фінансові ресурси діляться також  на дві групи: власні й позикові. Такий розподіл обумовлений формою капіталу, у якій він вкладається  зовнішніми учасниками в розвиток даної фірми: як підприємницький або як позичковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення залучених власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позичкового капіталу - позикових засобів.

Позичковий капітал - це грошовий капітал, наданий у борг на умовах зворотності й платності. На відміну від підприємницького капіталу позичковий не вкладається у фірму, передається їй у тимчасове користування з метою одержання відсотка. Цим видом бізнесу займаються спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (банки, кредитні союзи, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди тощо) [13].

Всі фінансові ресурси  фірми як внутрішні, так і зовнішні залежно від часу, протягом якого  вони перебувають у розпорядженні  фірми, діляться на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад один рік). Цей розподіл є досить умовним, а масштаб часових інтервалів залежить від фінансового законодавства конкретної країни, правил ведення фінансової звітності, національних традицій.

У реальному житті в грошовій формі капітал фірми тривалий час залишатися не може, оскільки він повинен заробляти нові доходи. Перебуваючи в грошовій формі у вигляді залишків коштів у касі фірми або на її розрахунковому рахунку в банку, вони не приносять доходів фірмі або майже не приносять. Перетворення капіталу із грошової форми в продуктивну називається фінансуванням.

Прийнято розрізняти дві форми фінансування: зовнішнє й внутрішнє /4/. Такий розподіл обумовлений  жорстким зв'язком між формами  фінансових ресурсів і капіталу фірми із процесом фінансування. Характеристика видів фінансування представлена в таблиці 1.1.

Власні залучені фінансові  ресурси - це основна частина всіх фінансових ресурсів фірми, що базується  на момент створення фірми й перебуває в її розпорядженні протягом всього її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом або статутним капіталом фірми. Залежно від організаційно-правової форми фірми, її статутний капітал формується за рахунок випуску й наступного продаж акцій (звичайні, привілейовані або їхні комбінації), вкладень у статутний капітал паїв, доль і т.д. За годину життя фірми її статутний капітал може дробитися, зменшуватися й збільшуватися, у тому числі за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів фірми [7].

Таблиця 1.1.

Структура джерел фінансування підприємства

Структура власного капіталу підприємства представлена на рисунку 1.1.

Джерелами власних фінансових ресурсів є :

• статутний капітал (засобу від продаж акцій і пайові внески учасників);
• резерви, накопичені підприємством;
• інші внески юридичних і фізичних осіб (цільове фінансування, пожертвування, благодійні внески й ін.).

При створенні підприємства джерелом придбання основних засобів, нематеріальних активів, оборотних  коштів є статутний капітал. За його рахунок створюються необхідні  умови для здійснення підприємницької діяльності. Статутний капітал являє собою суму засобів, наданих власниками для забезпечення статутної діяльності підприємства [11].

Зміст категорії «статутний капітал» залежить від організаційно - правової форми підприємства:

• для державного підприємства - вартісна оцінка майна, закріпленого державою за підприємством на праві повного господарського ведення;
• для товариства з обмеженою відповідальністю – сума часток власників;
• для акціонерного товариства - сукупна номінальна вартість акцій всіх типів;
• для виробничого кооперативу - вартісна оцінка майна, наданого учасниками для ведення діяльності;
• для орендного підприємства - сума внесків працівників підприємства;
• для підприємства іншої форми, виділеного на самостійний баланс, - вартісна оцінка майна, закріпленого його власником за підприємством на праві повного господарського ведення [5].

При створенні підприємства внесками в його статутний капітал  можуть бути кошти, матеріальні й  нематеріальні активи. У момент передачі активів у вигляді внеску в статутний капітал право власності на них переходить до господарюючого суб'єкта, тобто інвестори втрачають речові права на ці об'єкти. Таким чином, у випадку ліквідації підприємства або виходу учасника зі складу утвореної юридичної особи, він має право лише на компенсацію своєї долі в рамках залишкового майна, але не на повернення об'єктів, переданих ним у свій час у вигляді внеску в статутний капітал. Отже, статутний капітал відбиває суму зобов'язання підприємства перед інвесторами.

Статутний капітал формується при первісному інвестуванні засобів. Його величина оголошується при реєстрації підприємства, а будь-які корегування розміру статутного капіталу (додаткова емісія акцій, зниження номінальної вартості акцій, внесення додаткових внесків, прийом нового учасника, приєднання частини прибутку й ін.) допускаються лише у випадках і в порядку, передбачених чинним законодавством і установчими документами.

Формування статутного капіталу може супроводжуватися утворенням додаткового джерела засобів - емісійного доходу. Це джерело виникає у випадку, коли в ході первинної емісії акції продаються за ціною вище номіналу. При одержанні цих сум вони зараховуються в додатковий капітал.

У процесі виробництва  продукції, виконання робіт, надання  послуг створюється нова вартість, що визначається сумою виторгу від реалізації /5/.

Виторг від реалізації є основним джерелом відшкодування  витрачених на виробництво продукції (робіт, послуг) засобів, формування фондів коштів, його своєчасне надходження  забезпечує безперервність кругообігу засобів, безперебійність процесу діяльності підприємства. Несвоєчасне надходження виторгу тягне перебої в діяльності, зниження прибутку, порушення договірних зобов'язань, штрафні санкції [4].

Використання виторгу  відбиває початковий етап розподільних процесів. З отриманого виторгу підприємство відшкодовує матеріальні витрати на сировину, матеріали, паливо, електроенергію, інші предмети праці, а також зроблені підприємству послуги. Подальший розподіл виторгу пов'язаний з формуванням амортизаційних відрахувань як джерела відтворення основних фондів і нематеріальних активів. Частина виторгу, що залишилась - це валовий дохід або знову створена вартість, що направляється на оплату праці й формування прибутку підприємства, а також на відрахування в позабюджетні фонди, податки (крім податку на прибуток), інші обов'язкові платежі.

1.2. Прибуток  і амортизаційні відрахування

Надходження виторгу  від реалізації свідчить про завершення кругообігу засобів. До надходження  виторгу, витрати виробництва й  обіги фінансуються за рахунок джерел формування оборотних коштів. Результат кругообігу вкладених у діяльність засобів - відшкодування витрат і створення власних джерел фінансування: амортизаційних відрахувань і прибутку.

Прибуток і амортизаційні  відрахування є результатом кругообігу засобів, вкладених у виробництво, і зараховуються до власних фінансових ресурсів підприємства, якими вони розпоряджаються самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення  основних виробничих фондів і нематеріальних активів. Амортизація по своїй економічній  сутності - це процес поступового переносу вартості основних засобів і нематеріальних активів (а також малоцінних і швидкозношуваних предметів) у міру їхнього зношування на вироблену продукцію, перетворення в процесі реалізації в грошову форму й накопичення ресурсів для наступного відтворення активів, які амортизуються. Це цільове джерело фінансування інвестиційного процесу[24].

Прибуток як економічна категорія - це чистий дохід, створений  прибавочною працею. Прибуток є економічним  показником, що характеризує фінансові  результати підприємницької діяльності. Крім того, через прибуток реалізується принцип матеріальної зацікавленості в процесі її розподілу й використання, а також принцип матеріальної відповідальності. Нарешті, прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки його використання можна визначити як накопичення й споживання. Пропорції розподілу прибутку на накопичення й споживання визначають перспективи розвитку підприємства [16].

Прибуток є джерелом фінансування різних за економічним змістом потреб. При його розподілі перетинаються інтереси як суспільства в цілому в особі держави, так і підприємницькі інтереси підприємств і їхніх контрагентів, інтереси окремих працівників. На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається повністю в розпорядженні підприємства, його значна частина у вигляді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, які виникають між підприємством і державою із приводу розподілу створеного чистого доходу.

Розподіл прибутку, що залишився після цього частини, - прерогатива підприємства.

Фонд накопичення використовується на науково - дослідницькі, проектні, конструкторські  й технологічні роботи, розробку й  освоєння нових видів продукції, технологічних процесів, на витрати, пов'язані з технологічним переозброєнням і реконструкцією, на погашення довгострокових позичок і сплату відсотків по них, сплату відсотків по короткострокових позичках понад суми, що відносяться до собівартості продукції, приріст оборотних коштів, витрати на проведення природоохоронних заходів, внески в якості вкладів засновників у створення статутних капіталів інших підприємств, внески союзам, асоціаціям, концернам, якщо підприємство входить у їхній склад, і ін.

Фонд споживання використовується на соціальний розвиток і соціальні потреби. За рахунок його фінансуються витрати по експлуатації об'єктів соціально-побутового призначення, що перебувають на балансі підприємства, будівництво об'єктів невиробничого призначення, проведення оздоровчих і культурно-масових заходів, здійснюється виплата деяких спеціальних премій, надання матеріальної допомоги, доплата до пенсій, компенсація подорожчання вартості харчування в їдальнях і буфетах і т.п.

Прибуток - основне джерело  формування резервного фонду. Цей капітал  призначений для відшкодування непередбачених втрат і можливих збитків від господарської діяльності, тобто є страховим по своїй природі. Порядок формування резервного капіталу визначається нормативними документами, що регулюють діяльність підприємства даного типу, а також його статутними документами [2].

У сучасних умовах господарювання розподіл і використання амортизаційних відрахувань і прибутку на підприємствах  не завжди супроводжується створенням відособлених грошових фондів /18/. Амортизаційний фонд як такий не формується, а рішення питання про розподіл прибутку у фонди спеціального призначення залишено в компетенції підприємства, але це не міняє сутності розподільних процесів, що відбивають використання фінансових ресурсів підприємства.

Додатковий капітал  як джерело засобів підприємства утворюється, як правило, у результаті переоцінки основних засобів і інших матеріальних цінностей. Нормативними документами забороняється використання його на меті споживання.

Специфічним джерелом засобів  є фонди соціального призначення й цільового фінансування: безоплатно отримані цінності, а також безповоротні й поворотні державні асигнування на фінансування невиробничої діяльності, пов'язаної зі змістом об'єктів соціально-культурного й комунально-побутового призначення, на фінансування витрат, що перебувають на повному бюджетному фінансуванні й ін. [2].

Оскільки фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи з цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у підсумках фінансово - господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово - господарською діяльністю підприємства.

Самофінансування - обов'язкова умова успішної господарської діяльності підприємств в умовах ринкової економіки. Цей принцип базується на повній окупності витрат по виробництву  продукції й розширенню виробничо - технічної бази підприємства, він означає, що кожне підприємство покриває свої поточні й капітальні витрати за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування поки не може бути забезпечений на підприємствах, що випускають необхідну споживачеві продукцію з високими витратами на її виробництво й не забезпечують достатній рівень рентабельності по різних об'єктивних причинах. До них відносяться підприємства житлово-комунального господарства, пасажирського транспорту, сільськогосподарські й інші підприємства, що одержують асигнування з бюджету. Те ж характерно й для підприємств оборонного значення, господарська діяльність яких не може вважатися підприємницькою й фінансується за рахунок засобів, отриманих від реалізації продукції [7].

При тимчасовій недостатності  в засобах потреба в них  може забезпечуватися за рахунок позикових фінансових ресурсів.

Притягнуті позикові фінансові ресурси фірми найбільше  часто зустрічаються у формі:

• банківських кредитів і позичок;
• засобів від випуску й продажу облігацій фірми;
• позик від інших небанківських суб'єктів ринку.

1.3. Кредиторська заборгованість та  ресурси, отримані від продажу цінних паперів

Кредиторська заборгованість - це перш за все заборгованість по заробітній платні, відрахуванням до позабюджетних  фондів, пов’язані з фондом оплати праці, резерв майбутніх платежів і ін. Утворення заборгованості по заробітній платні викликане тим, що між строком її нарахування і днем виплати є деяка кількість днів за роботу, в які господарюючий суб’єкт ще повинен виплатити робітникам. «Резерв майбутніх платежів створюється за рахунок нагромадження ресурсів, призначених на оплату майбутніх відпусток робітників. Вказані ресурси не належать підприємству або мають цільове призначення. Проте вони постійно знаходяться у підприємства, котре використовує їх на свій розсуд до моменту погашення даної заборгованості».

Ресурси, отримані від продажу цінних паперів. Цінні папери представляють собою грошові документи. Вони можуть існувати в формі відокремлених документів або записів на рахунках. До них відносяться акції, облігації, векселі, заставні свідоцтва, страховий поліс і ін.

Пайовий внесок - представляє  собою суму грошового внеску, сплачену юридичною або фізичною особою при  вступі до спільного підприємництва. Пайовий внесок є обов’язковим для  вступу до товариства з обмеженою  відповідальністю, змішаного товариства, спільного українсько-іноземного товариства. Він вноситься: грошовими ресурсами; шляхом передачі у власність підприємства майна і інших матеріальних цінностей, прав користування землею, водою і іншими природними ресурсами; майнових прав (в тому числі на використання винаходів, «ноу-хау»); шляхом представлення майна у користування господарюючого суб’єкта без відшкодування на протязі деякого проміжку часу витрат володаря (на утримання, ремонт, амортизацію будівель, приміщень, обладнання, інструментів, транспорту); шляхом відрахувань від заробітної плати робітників на протязі деякого проміжку часу [11].

««Ноу-хау» (знаю як) - комплекс різноманітних науково-технічних, економічних, соціальних знань, які практично  необхідні для певної діяльності, але ще не стали загальним надбанням».¹

При визначенні ціни «ноу-хау» необхідно пам’ятати, що вона окупиться  майбутнім прибутком, який отримає  користувач, в іншому випадку у  нього буде менший прибуток або його не буде зовсім. В світовій практиці ціна «ноу-хау» складає 5% від майбутнього прибутку, але є випадки, коли вона досягає 20%.

Існує декілька способів оплати «ноу-хау». Основні з них:

• роялті - поступові виплати за «ноу-хау» пропорційно визначеним показникам в ході його використання. Роялті зазвичай нараховується з прив’язкою до показників зростання прибутку або зростання випуску продукції і т.д.;
• паушальний платіж одночасовий, обговорений раніше платіж. Паушальні платежі використовуються, коли важко спрогнозувати ефект дії "ноу-хау" або вартість ліцензій невелика;
• «кост-плас» - виплати за додаткові послуги по узгодженим розцінкам поверх обговореної ціни [13].

Інвестиційний внесок представляє  собою джерело самокредитування діяльності підприємства. Інвестиційний  внесок - це грошовий внесок робітника в розвиток даного підприємства, котре вкладнику нараховує відсоток в розмірі і в строки, визначені договором або положенням про інвестиційний внесок.

1.4. Кредит

Кредит - буквально означає "розпорядження визначеною сумою грошей на протязі деякого часу, тобто ті, у кого є надлишок ресурсів, можуть їх давати в кредит тим, хто відчуває нестачу або має потребу в додаткових сумах" [5].

В даний час кредит має величезне значення. Він вирішує  проблеми, що стоять перед всією економічною системою. Так за допомогою кредиту можна перебороти труднощі, пов’язані з тим, що на одній ділянці визволяються тимчасово вільні ресурси, а на інших виникає потреба в них. Кредит акумулює капітал, що визволився, тим самим, обслуговує прилив капіталу, що забезпечує нормальний відтворювальний процес. Також кредит прискорює процес грошового обігу, забезпечує виконання цілого ряду відносин: страхових, інвестиційних, грає велику роль у регулюванні ринкових відносин.

Джерелом позичкового  капіталу служать, по-перше, ресурси  що вивільняються з кругообігу: засоби, призначені для відновлення основного капіталу (тобто амортизаційний фонд); частина оборотного капіталу, що вивільняється в грошовій формі в зв'язку з розбіжністю часу продажу товарів і купівлі сировини, палива, матеріалів. Капітал, тимчасово вільний у період між надходженням ресурсів від реалізації товарів і виплатою заробітної плати.

Іншим джерелом позичкового  капіталу виступають грошові прибуток і нагромадження приватного сектора. Потрібно відзначити, що починаючи з 50-60 років нашого сторіччя існує тенденція підсилення залучення грошових заощаджень працюючих і службовців. Цьому сприяли, у першу чергу, поліпшення соціально-економічного становища розвинених країн; зміни в структурі споживання.

У якості третього джерела  позичкового капіталу виступають грошові нагромадження держави, розміри яких визначаються масштабами державної власності і часткою валового національного продукту [1].

Таким чином, можна зробити  висновок, що тимчасово вільні ресурси, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові нагромадження приватного сектора і держави утворюють джерела позичкового капіталу.

Кредит виступає в  двох головних формах: комерційного і  банківського, що розрізняються по складу учасників, об'єкта позичок, динаміці, розміру відсотка і сфери функціонування.

Комерційним кредитом називають  кредит, наданий одним функціонуючим  підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Комерційний кредит оформляється векселем, його об'єктом є товарний капітал. Він обслуговує кругооборот промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання. Особливістю комерційного кредиту є те, що позичковий капітал тут зливається із промисловим. Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів і одержання прибутку. Розміри цього кредиту обмежені величиною резервних кредитів промислових і торгових капіталів. Передача цих капіталів можлива тільки в напрямках, визначених умовою угоди: від підприємця, на підприємстві якого виробляють засоби виробництва, до підприємців, на підприємствах якого вони споживаються, або від підприємця, що виробляє товари, до торгових фірм, що реалізують їх [4].

Потрібно відзначити, що комерційний кредит має обмежені можливості, тому що його можна одержати не у всякого кредитора, а лише в того, хто виробляє сам товар. Він обмежений по розмірах (тимчасовим вільним капіталом), має короткостроковий характер, а позичальник часто потребує в довгостроковому кредиті.

Обмеженість комерційного кредиту переборюється банківським. Банківський кредит дається у вигляді грошової позички, банками й різноманітними кредитно-фінансовими установами підприємцям і іншим позичальникам. Об'єктом банківського кредиту виступає грошовий капітал, що відокремився від промислового. Угода позички тут відділена від актів купівлі-продажу. Позичальником може бути фірма, держава, приватний сектор, а кредитором - кредитно-фінансові установи. Метою кредитора є одержання прибутку у вигляді відсотка. Кредитор надає позичковий капітал позичальнику на умовах повернення, терміновості і сплати відсотка.

Як було відзначено вище, банківський кредит переборює кордони комерційного кредиту, тому що він не обмежений напрямком, термінами і сумами кредитних угод. Сфера його використання ширша: комерційний кредит обслуговує лише обіг товарів, банківський кредит - і нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових прибутків і заощаджень усіх прошарків суспільства.

В останній період велике значення має лізинг. «Лізинг - довгострокова  оренда машин, устаткування, транспортних засобів, споруд виробничого призначення з погашенням заборгованості протягом декількох років». Використання лізингу має свої переваги, оскільки при цій формі співробітництва для перебудови виробництва на базі сучасної технології і випуску продукції, що відповідає самим суворим вимогам ринку, не потрібно споконвічних володінь важливих ресурсами. Всі витрати на даному етапі покривають лізингові компанії. Лізинг не є банківською операцією у вузькому значенні слова. Він відноситься до близької до банківської форми фінансування, що може здійснюватися торгово-промисловими підприємствами як побічна операція. Але в першу чергу це компетенція спеціально створених лізингових товариств [2].

Останнім часом одержали широке поширення іпотечний кредит і овердрафт. Іпотечний кредит - це довгострокові позички під заставу нерухомості (землі, виробничих і житлових будинків). Основним його джерелом служить емісія іпотечних облігацій корпораціями і банками. Овердрафт, надається приватним особам, що мають право платежу чеками в сумі, яка перевищує залишок на рахунках. Овердрафт припускається у відомих межах, наприклад, у суму місячного окладу на термін не більш 15 днів. Протягом установленого строку клієнт зобов'язаний погасити виниклу заборгованість, після чого він одержує право на новий кредит у вигляді овердрафта.