Організація кредитного процесу в комерційних банках

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 

Кафедра банківської справи 
 
 
 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКЕ ЗАВДАННЯ

з навчальної дисципліни: «Банківські операції»

на тему:

«ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ» 
 
 
 

     Харків, ХНЕУ, 2011

ЗМІСТ 

      Вступ              3       

      1. Загальна характеристика джерел залучення банківських ресурсів 5

      1.1. Ресурси комерційного банку, їх склад та структура   5

     1.2. Депозитні та недепозитні способи формування залученого капіталу комерційного банку          7

      2. Механізм залучення коштів комерційними банками шляхом здійснення депозитних операцій                15

      2.1. Порядок та умови здійснення депозитних операцій комерційного банку                    15

      2.2. Депозитна політика банку              19

     3. Оптимізація роботи українських  банків із залучення депозитів         22

     3.1. Аналіз проблем залучення депозитів комерційними банками в Україні                   22

     3.2. Шляхи удосконалення процесу  залучення депозитних коштів  українськими банками                 25

     Висновок                  29

     Література                  31

     Додатки                  32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

      Банківські  ресурси – це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси  утворення ресурсів і надання  кредитів перебувають у тісному  взаємозв’язку. Очевидно, під впливом  змін у регулюванні банківської  діяльності, зрушень у макроекономічній і мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб можливості формування ресурсної бази банку не залишаються стабільними.

      Актуальність  теми даного дослідження полягає  в тому, що розуміння економічного змісту банківських ресурсів, визначення проблем, пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських банків, адже відправною точкою для здійснення різноманітних банківських операцій і надання послуг є саме ресурси банку, які він повинен розміщувати з найефективнішим результатом. Враховуючи це, необхідним є моделювання кожним комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

      Метою даної роботи є визначення теоретичних та практичних аспектів управління залученням коштів комерційними банками та, відповідно, формування їх депозитних ресурсів.

      Поставлена  мета передбачає вирішення наступних  завдань:

      Виявлення факторів, що впливають на формування ресурсів комерційного банку;

      розкриття сутності депозитних операцій – основного  джерела залучення банківських  коштів;

      аналіз  здійснення депозитних операцій та депозитної політики комерційних банків;

      визначення  основних проблем щодо залучення  депозитів українськими банками

      виявлення шляхів оптимізації управління залученням банківських коштів в Україні.

      Об’єктом  даного дослідження є залучення ресурсів банку, предметом виступають депозитні операції банків.

      В ході дослідження та розгляду теми даної роботи застосовувались методи аналізу, синтезу та конкретизації.

    У дослідженні були використані наукові  праці таких авторів, як А.П. Вожжов, A.M. Мороз, О.В. Васюренко, М.І. Савлук, О.Я. Стойко, Ю.М. Галіцейська та ін. Вони глибоко аналізують питання ресурсної політики, управління депозитними операціями комерційних банків та деякі інші аспекти формування ресурсної бази. Також при виконанні даної роботи бралися до уваги Закони України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк Ураїни». В аналітичному розділі використовувались статистичні дані інтернет-ресурсів: офіційний сайт НБУ, а також сайт Ассоціації українських банків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1 ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЖЕРЕЛ ЗАЛУЧЕННЯ

БАНКІВСЬКИХ РЕСУСІВ 

      1.1. Ресурси комерційного банку, їх склад та структура 

      Комерційні  банки є насамперед підприємствами, що спеціалізуються на посередницькій діяльності, яка пов’язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з  другого – з їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. За таких умов для банків є однаково важливими як операції із залучення коштів, так і з їх розміщення. Від операцій із залучення коштів залежить розмір банківських ресурсів і, отже, масштаби діяльності комерційних банків. В свою чергу, вигідне розміщення ресурсів сприяє підвищенню дохідності та ліквідності комерційних банків, забезпечує їх економічну самостійність та стабільність.

      Ресурси комерційного банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні  банку і використовуються ним  для здійснення кредитних, інвестиційних  та інших активних операцій. [4, c.25]

      Банківські  ресурси з точки зору джерел утворення  поділяються на власні і залучені.  До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів. [4, c.25]   

      Головним  джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал. [5, c.31]

      Структура ресурсів окремих комерційних банків є індивідуальною і залежить від  ступеня їх спеціалізації, особливостей їх діяльності, стану ринку кредитних ресурсів та інших факторів. Так, універсальні комерційні банки, які здійснюють переважно операції з короткострокового кредитування, як основний вид залучених ресурсів використовують короткострокові депозити, а іпотечні банки, які займаються довгостроковим кредитуванням під заставу нерухомості, мобілізують кошти шляхом випуску та реалізації довгострокових зобов’язань (іпотечних облігацій).

      На  рис. 1.1 подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення. [4, c.26] 

      Рис. 1.1. Класифікація ресурсів комерційного банку. 

      Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу. [3, c.41]

      Пасивні операції банку можуть здійснюватись  у формі:

      1) залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

      2) недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.

      Основний  вид пасивних операцій - залучення  коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними. Депозити слугують важливим джерелом коштів, завдяки яким банки формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти найчастіше залучаються для підтримання ліквідності банків. [5, c.36] 

           1.2. Депозитні та недепозитні способи формування залученого капіталу комерційного банку 

     Переважна частина ресурсів комерційного банку  формується за рахунок залученого капіталу, а не власного. Так, співвідношення між власними і залученими коштами складає 1:20. [4, c.27]

      Залучені кошти - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:

     - кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;

     - кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань банку (облігацій та векселів);

     - кошти, отримані від інших комерційних банків;

     - позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.

      Комерційні  банки залучають вільні грошові  кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні  види банківських рахунків. Проте, практично  усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти. [3, c.43]

      Згідно  Закону України «Про банки і банківську діяльність», депозит (вклад) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору[1]. Коротка класифікація банківських депозитів міститься на рис. 1.2.  

Рис. 1.2. Класифікація банківських депозитів за категоріями вкладників та за строками використання коштів 

      Депозити  до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку  на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків. [4, c.30]

      Депозити  до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріоритетних завдань розглядають  роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсомістких депозитів. 

      За  користування залишками коштів на клієнтських  рахунках банки нараховують відсотки за  низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків,  за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок та бланків векселів,  за прийом і перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам,  за відправку запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунку тощо. [5, c.38]

      Строкові  депозити мають такі особливості:

– чітко встановлений строк зберігання;

– оформляються депозитною угодою;

– не використовуються для здійснення поточних платежів;

– при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції. [4, c.31]

      За  строковими депозитами сплачується  високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового  ринку та інших факторів. Визначальним при встановленні величини відсоткової ставки за строковими депозитами є термін, на який розміщені кошти: чим триваліший термін, тим вища процентна ставка. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. На величину відсоткової ставки впливає і частота виплати доходу: чим рідше здійснюються виплати, тим вищий рівень процентної ставки. [5, c.39]

      Однією із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним. Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

1. спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);
2. спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);
3. термін обертання (строкові і до запитання);

4. умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката). [3, c.46]

      Депозитний  сертифікат - це письмове свідоцтво  банку про внесення юридичною  особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку. В той же час дострокове вилучення власником строкового депозиту означає для нього втрату доходу, а для банку - втрату частини ресурсів.

      Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх  заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної  книжки, у якій відбиваються усі  операції по рахунку. Зняття грошей з  ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску. По ощадних вкладах банки нараховують відсотки. Ощадні вклади можуть не мати чітко встановленого строку зберігання. Отже, ощадні вклади передбачають тривале осідання на рахунках стабільних залишків коштів, що використовується банками для розширення активних операцій. [4, c.33]

      До  залученого капіталу комерційного банку  належать також кошти, отримані від  випуску та продажу боргових зобов’язань (облігацій та векселів). Облігація - це цінний папір, що емітується банком для залучення коштів. Власники облігацій фактично надають банку довгострокову позику, за що отримують фіксований прибуток по ній протягом терміну дії позики. З настанням терміну погашення облігації банк повертає власнику номінальну вартість даної облігації. В Україні банківські облігації не дістали належного розвитку. До причин, що призвели до такого становища відносяться: незабезпеченість облігацій, нездатність комерційних банків довести статутні капітали до розмірів мінімальних вимог НБУ, фінансові труднощі, з якими постійно стикаються  комерційні банки, а також нерозвинений вторинний ринок цінних паперів.

      Банківський вексель має депозитну форму  і цим нагадує сертифікат. Проте, на відміну від останнього, банківський  вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передати його третій особі шляхом індосамента. Для придбання банківського векселя покупець перераховує кошти на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує бланк векселя на ім’я покупця із зазначенням дати зарахування грошей. Погашення банківського векселя відбувається шляхом його викупу після закінчення строку обертання або ж дострокового викупу векселя. У банківському векселі вказується розмір прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продається вексель за номіналом, а викуповується банком за ціною продажу. [5, c.41]

      Одним із джерел поповнення ресурсів комерційного банку є позики, одержані у інших  комерційних банків. Міжбанківський кредит - це позичковий капітал комерційного банку, що передається іншому банку у тимчасове користування на умовах повернення і платності. Кредитними ресурсами торгують комерційні банки у яких в окремі періоди часу є надлишок ресурсів. Комерційні банки залучають міжбанківські кредити для:

     - розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами;

     - отримання прибутку на купівлі-продажу ресурсів;

     - регулювання банківської ліквідності та виконання вимог щодо обов’язкового резервування;

     - встановлення більш тісних ділових стосунків між банками. [4, c.35]

      Кредитні  відносини між комерційними банками  здійснюються на договірних засадах  шляхом укладання кредитних договорів, в яких обумовлюється сума кредиту, термін, рівень відсоткової ставки, порядок погашення та інші умови. При розгляді питання про надання міжбанківського кредиту банк-кредитор робить оцінку фінансового стану банку-позичальника, яка здійснюється на підставі: дотримання обов’язкових економічних нормативів діяльності комерційного банку, наявності прибутку та збитків, аналізу якості активів та пасивів, створення резервів під певні ризики, виконання зобов'язань комерційним банком у минулому, якість банківського менеджменту. З впровадженням в Україні ринку державних цінних паперів (ОВДП) значна частина операцій купівлі-продажу міжбанківських ресурсів відбувається під забезпечення цих цінних паперів.

      Терміни міжбанківських депозитів можуть бути різними від одного дня до шести  місяців. Досить активно використовуються міжбанківські депозити (овернайт) на термін не більше одного операційного дня без урахування неробочих днів банка, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності. Сплата процентів за депозитом овернайт здійснюється одночасно з його поверненням. [4, c.36]

      Якщо  комерційний банк залучив депозитні ресурси на міжбанківському ринку і не може їх повернути у встановлений термін, то він купує грошові кошти у іншого банку та розраховується зі своїм попереднім банком-кредитором. При порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту звичайно застосовуються штрафні санкції.

      Процентна ставка за міжбанківськими депозитами пов’язана з обліковою ставкою НБУ  і, як правило, є нижчою ніж за кредитами, наданими суб’єктам господарської діяльності. Разом з тим,  банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках у порівнянні з кредитуванням суб’єктів господарської діяльності, оскільки комерційні банки є більш надійними партнерами. Комерційні банки на купівлі-продажу ресурсів на міжбанківському ринку можуть отримувати суттєві доходи. [3, c.50]

      Загальний розмір отримання комерційним банком міжбанківських ресурсів обмежується  певним розміром власного капіталу банку. Забороняється їх надання та отримання  банківськими установами (філіями, управліннями, відділеннями тощо), які не є юридичними особами, крім випадків, коли це здійснюється за дорученням юридичної особи. Банківські установи можуть купувати та продавати ресурси тільки в системі одного банку, який має філійну мережу.

      Комерційні  банки позичають кошти у Національного  банку України шляхом одержання кредитів через:

      – закриті кредитні аукціони;

      – ломбардний кредит (кредитування під забезпечення державних цінних паперів);

      – операції РЕПО. Це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ та комерційними банками) про продаж-купівлю державних цінних паперів на певний строк із зобов’язанням зворотного продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за заздалегідь обумовленою ціною; [4, c.39]

      – рефінансування у формі переобліку векселів та перезастави векселів.

      Економічна  сутність кредитів НБУ полягає у  тому, що на макрорівні через кредитування комерційних банків здійснюється емісія грошей в обіг і розширюється обсяг  сукупної грошової маси в економіці, а на мікрорівні кредити НБУ сприяють підтриманню комерційними банками своєї ліквідності на необхідному рівні та зміні структури їхніх активів на користь кредитування своїх клієнтів. [2]

     Таким чином, джерела залучення банківських коштів можна умовно поділити на депозитні і недепозитні, до останніх належать кредити, надані іншими комерційними банками, рефінансування НБУ, операції РЕПО та ін. Однак пріоритетну роль у функціонуванні банків відіграє все ж таки залучення депозитів фізичних та юридичних осіб, які і формують переважну більшість залучених банківських ресурсів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2 МЕХАНІЗМ  ЗАЛУЧЕННЯ КОШТІВ КОМЕРЦІЙНИМИ  БАНКАМИ ШЛЯХОМ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕПОЗИТНИХ  ОПЕРАЦІЙ 

     2.1. Порядок та умови здійснення депозитних операцій комерційного банку  

     Депозитні операції - це операції із залучення  грошових коштів на депозитні рахунки. Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції: відкриття  та реєстрація депозитного рахунку, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку. [4, c.35]

      Комерційний банк відкриває клієнту строковий  або ощадний депозитний рахунок  на підставі таких документів:

а) депозитної угоди;

б) картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);

в) паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб). [7]

      Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один із яких зберігається  у банку, а інший у клієнта. Укладена угода засвідчує право комерційного банку керувати на свій розсуд залученими грошовими коштами і право вкладників отримувати у встановлений термін суму депозиту та відсотків за його користування. В депозитній угоді передбачається: дата внесення депозиту, сума депозиту, форма зарахування коштів на депозитний рахунок, відсоткова ставка за користування депозитом, періодичність сплати відсотків, порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів, права, зобов’язання та відповідальність сторін тощо. В угоді проставляється номер відкритого особового депозитного рахунку. В номер рахунку вносять параметри, що характеризують вид, тип вкладу, строк дії, термін закінчення угоди, тип контрагента, відсоткову ставку та інше. [3, с.56]

      Підписана депозитна угода передається  в бухгалтерію банку. Всі особові рахунки вкладників підлягають реєстрації як у бухгалтерії, так і в депозитному відділі банку. Датою відкриття депозитного рахунку є дата надходження грошей на депозитний рахунок. Форма надходження грошей обумовлюється угодою. Юридичні особи мають право перераховувати кошти на депозитний рахунок тільки з поточного рахунку, а фізичні особи можуть вносити кошти готівкою або перераховувати з поточного рахунку.

      Для забезпечення безпеки рахунку та надійності виконання фінансових операцій з використанням карток власник  рахунку обирає один, тільки йому відомий  персональний ідентифікаційний номер (ПІН). Для здійснення фінансової операції, що виконується за допомогою картки, клієнт повинен на спеціальній клавіатурі ввести обраний ним ПІН-код.

      Установи  комерційних банків приймають від  фізичних осіб ощадні вклади до запитання, строкові, цільові та інші.

      Вклад, за яким строк зберігання на перед не визначено, сума якого може бути видана у будь-який час на першу вимогу вкладника, має назву до запитання. Кошти на вкладний рахунок можуть бути внесені готівкою або перераховані з поточного рахунку. На цьому рахунку можуть здійснюватися безготівкові розрахунки, як і за поточними рахунками фізичних осіб. [7]