Організація культурно-пізнавального туру до Іспанії

Курсова робота на тему: Організація культурно-пізнавального туру до Іспанії

ВСТУП

Туризм в Україні є важливою економічною гілкою. Щороку Україну відвідують понад 17 мільйонів туристів (18,9 млн. іноземних громадян у 2006), насамперед з Росії та Східної Європи, а також Західної Європи та США.

Актуальність теми роботи пов’язана з тим, що у наш час сфера екскурсійно-пізнавального туризму активно розвивається і у світі, і в Україні, тому актуальним є розгляд тенденцій розвитку  туризму у наш час та якісне обслуговування його учасників.

Іспанія – країна-мозаїка. Вона складається з материкових і острівних частин. Провінції та узбережжя володіють відмінним одне від одного обліком та характером. Навіть розташовані поруч курортні містечка відрізняються одне від одного: один може бути побудований на березі затоки і радує пальмовою набережною та широкими пляжами; інший дивиться на море з високих скель, вибираючись крутими схилами по крутих вулицях-східцях; третій - перетворений в елегантний яхт-клуб з фешенебельними готелями і ресторанами.

Значення географічного розташування на відгородженому від європейських сусідів гірським бар’єром Піренеїв Піренейському півострові, між Атлантичним океаном і Середземноморським морем, з багатьма зручними природними гаванями визначило специфіку Іспанії, на розвиток якої також подіяло сусідство з Африкою.

Мета курсової роботи – розробка екскурсійно-пізнавального туру, а саме по Іспанії екскурсійно-пізнавального характеру.

Завдання курсової роботи полягає в тому, щоб розробити вступну теоретичну частину, розробити схему маршруту, програмне забезпечення туру, зробити маркетингове дослідження та рекламну стратегію, розробити ціну вартості туру та зробити документальне оформлення туру, також зробити висновки.

Об’єктом курсової роботи є екскурсійно-пізнавальний туризм у Іспанії, а предметом курсової роботи є тур.

Розділ 1. Тур, як основний продукт діяльності туристичних підприємств

1.1.           Основні поняття туризму

Згідно із Законом України "Про туризм" сутність основних термінів туризму визначаються так:

Туризм - тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю;

Турист (мандрівник) - особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь - якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін;

Туристична діяльність - діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього закону та інших актів законодавства України;

Екскурсійна діяльність - діяльність по організації подорожей, що не перевищують 24 години у супроводі фахівця - екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо;

Туристичні ресурси - сукупність природно - кліматичних, оздоровчих, історико - культурних, пізнавальних та соціально - побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста;

Суб'єкти туристичної діяльності - підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг;

Туристична індустрія - сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів;

Туристичні послуги - послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно - рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів;

Туристичний продукт - комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі;

Туристський ваучер (путівка) - документ, що підтверджує статус особи або групи осіб як туристів, оплату послуг чи її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг;

Тур - туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, транспорт, рекреація, екскурсії тощо);

Керівник туристської групи - особа, що є представником суб'єкта туристичної діяльності і виступає від його імені, супроводжує туристів, забезпечує виконання умов договору про надання туристичних послуг, володіє фаховими знаннями про країн (місцевість) перебування, і, як правило, мовою країни перебування або загальнозрозумілою там мовою;

Гід (екскурсовод) - особа, яка володіє фаховою інформацією про країну (місцевість) перебування, визначні місця, об'єкти показу, а також мовою цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або загальнозрозумілою для них мовою, надає екскурсійно-інформаційні, організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах договору про надання туристичних послуг. Гід-індивідуал здійснює свої функції лише на підставі ліцензії;

Ліцензія на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг - спеціальний дозвіл, що підтверджує право його власника на здійснення відповідного виду або комплексу видів діяльності, визначених цим Законом та іншими актами законодавства України;

Сертифікат відповідності - документ, що підтверджує якість туристичних послуг та їх відповідність конкретному стандарту чи іншому нормативному документу.

Деякі поняття не знайшли визначення у Законі України "Про туризм":

Туроператорська діяльність - діяльність  з  формування, просування та реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на основі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем;

Турагентська діяльність - діяльність з просування та реалізації туристичного продукту, яка здійснюється на основі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем;

Туризм внутрішній - подорожі в межах України громадян, які постійно проживають в Україні;

Туризм виїзний - подорожі громадян, які постійно проживають в Україні, в іншу країну;

Туризм в'їзний - подорожі в межах України громадян, які не проживають в Україні постійно;

Туризм соціальний - подорожі, що фінансуються із коштів, які виділяються державою на соціальні потреби;

Туризм самодіяльний - подорожі з використанням активних засобів пересування, які організовуються туристами самостійно;

Просування туристичного продукту - комплекс засобів, спрямованих на реалізацію туристичного продукту (реклама, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, організація туристичних інформаційних центрів продажу  туристичного продукту, видавництво каталогів, буклетів тощо);

Туристична путівка - документ, який підтверджує факт передачі туристичного продукту;

Туристичний ваучер - документ, який встановлює право туриста на послуги, що входять в склад туру, і підтверджує факт їх отримання.

Туристична індустрія - це сукупність засобів транспорту, розміщення, об'єктів харчування, розваг і пізнавання оздоровчого, спортивного, ділового та іншого призначення, що входять до організацій, які здійснюють туроператорську та турагентську діяльність, а також організацій, що надають екскурсійні послуги та послуги гідів перекладачів.

Туристична індустрія складається з матеріально-технічної бази, забезпечує зайнятість значної кількості людей і взаємодіє практично з усіма галузями національної економіки. У більш широкому розумінні туристичну індустрію можна визначити як міжгалузевий самостійний комплекс, який складається з:

-         пасажирського транспорту (залізничний, повітряний, водний, автомобільний);

-         різноманітних спеціалізованих туристичних підприємств, організацій та підприємств різних галузей, що не мають чітко вираженого туристичного характеру (транспортного машино – та автомобілебудування, паливної промисловості, капітального та шляхобудування, місцевої промисловості з вироблення сувенірів, харчової промисловості, галузей сільського господарства);

-         широкої сфери послуг, якими користується турист (інформаційні мережі, зв'язок, радіо, телебачення тощо).

У своєму функціонуванні туристична індустрія опирається на матеріально - технічну базу (МТБ). До неї відносяться туристичні фірми (туроператори та турагенства), готелі, мотелі, кемпінги, туристичні бази, підприємства харчування і торгівлі, автотранспортні підприємства, пункти прокату туристського обладнання та інвентарю, бюро реалізації туристичних путівок, контрольно -порятункові служби, туристичні клуби, станції тощо.

1.2.           Структура та територіальна організація індустрії туризму

Виробництво турпродукту є основною функцією індустрії туризму, яка, як міжгалузевий комплекс, підвладна дії всіх сучасних процесів, притаманних світовому господарству. Сучасна світова економіка на межі ХХ-ХХІ ст. характеризується процесом глобалізації, що полягає перш за все в певній єдності виробничої сфери, але розповсюджується й на інші сфери життя, формуючи відповідний життєвий стандарт. Процес цей ґрунтується на поступальному русі науково-технічного прогресу, прояви якого відбиваються в усіх аспектах життєдіяльності: це техніка і технології, засоби пересування і комунікації, планувальні особливості й архітектура поселень, облаштування помешкань, насиченість їх складними технологічними приладами тощо. Новітні технології сприяють інтернаціоналізації економіки, її «над державності», що знаходить прояв у формуванні різних економічних союзів, в інтеграційних процесах. Розробка та впровадження новітніх технологій, що забезпечують стійкі позиції на світовому ринку, потребують значної концентрації діяльності, тобто виробничих потужностей і капіталу, та забезпеченості кадрами відповідної кваліфікації. Тому сучасній економіці притаманні процеси централізації діяльності та концентрації капіталу, що в поєднанні з міграцією робочої сили сприяє процесу глобалізації. На розвиток індустрії туризму і туристичного ринку пропозиції справляє значний вплив загальний перебіг процесів на світовому ринку послуг та його регіональні прояви. Слід зазначити, що своєрідність прояву глобалізаційних процесів на національних ринках (глокалізація), відтворена у різнорідності форм їх територіальної організації, є одним з найскладніших і найактуальніших питань географічних досліджень світового господарства, суспільно-географічних досліджень ринкових процесів. Світовому ринку послуг, як складовій світогосподарської системи, притаманні всі процеси, викликані глобалізацією суспільного життя. Світове господарство на сучасному етапі є динамічною інноваційною системою, що базується на циклічній зміні товарів та їх груп в індустріальній економіці. Відповідна циклічність прослідковується й на ринку послуг і полягає в хвилеподібному поширенні інновацій та інноваційних технологій у сфері послуг, в їх перебігу з країн, що становлять соціально-економічно розвинений Центр до країн Напівпериферії та Периферії. До того ж дедалі цей процес відбувається все динамічніше. Динамізм посилюється постфордистськими тенденціями в організації виробничого процесу, зокрема, переходом від великих підприємств, що випускають в значному обсязі стандартну продукцію до дрібносерійного виробництва спеціалізованої і диференційованої продукції. Постфордистська схема організації виробництва стимулює світогосподарські зв'язки, інтенсифікує діяльність на світовому ринку як «вглиб» (в напрямку поглиблення спеціалізації, що знаходить свій прояв у проведенні стратегії «нішевої економіки»), так і «вшир» (у напрямку освоєння нових ринків у різних регіонах та країнах світу). Ця система підтримується та заохочується світовою фінансовою системою, якій з 80-х років XX ст. притаманні процеси дерегуляції - зняття жорсткого державного контролю за фінансами. Наслідком дерегуляції стало формування єдиного світового ринку капіталу, діяльність якого (кредитні ставки, обмінні курси валют, правила зовнішньоекономічної діяльності тощо) не залежить від національних фінансових систем та політичної кон'юнктури окремих країн. Тобто, Функцію контролю над фінансами все більшою мірою став виконувати сам капітал. Переважні функції розпорядника цим капіталом перебирають на себе транснаціональні корпорації (ТНК) - фінансово-промислові групи, процеси кооперації між складовими яких сприяють їх діяльності як суб'єктів світового господарства, підвищують відкритість національних економік, впливаючи на міжнародний поділ праці. Таким чином, світове господарство функціонує на основі міжнародного поділу праці між національними економіками та транснаціонального поділу праці, що склався внаслідок конкуренції ТНК. Основною рушійною силою світового господарства є не стільки міждержавна торгівля, скільки світові потоки капіталу у формі прямого інвестування, які переважно управляються ТНК. Ринку фінансів притаманна концентрація в світових фінансових центрах, представлених «світовими містами». «Світові міста» є вузловими елементами територіальної структури світового господарства, що сформувалися внаслідок його глобальної транснаціоналізації як центри контролю та управління інтеграційними світогосподарськими процесами. Переважна фінансова та технологічна роль ТНК надає їм можливість створення стратегічних альянсів у найважливіших сферах світової економіки і на будь-яких територіях, посилюючи глобалізаційні тенденції, в тому числі й на основі інтегрованого інформаційного простору. Інтеграційні процеси підсилюються розвитком нових комунікаційних технологій, виникненню яких в свій час сприяла саме потреба прийняття швидких управлінських рішень на основі аналізу великих масивів інформації, внаслідок чого виникла індустрія інформації як інтелектуальна галузь економіки. Якісним зрушенням в бік глобальності комунікаційних систем став запуск з 60-х років XX ст. супутників задля комерційних телекомунікацій. Це прискорило розвиток інформаційно-залежних видів бізнес-діяльності, таких як фінансова, надання ділових послуг тощо. Подальше впровадження скловолоконних технологій, що збільшили обсяг, покращили якість і прискорили передачу інформації, і їх використання в трансконтинентальних комунікаціях створили єдиний інформаційний простір, прискоривши процеси глобалізації світового господарства, його територіальну структуризацію. Таким чином, глобалізація в сучасних географічних дослідженнях світового господарства розглядається як процес розширення меж інтернаціоналізації до загальносвітових, підвищення ступеня взаємозалежності держав, наслідком чого є формування глобального ринку. Проявами глобалізації є зростання взаємозалежності національних ринків, розмивання національно-державних економічних кордонів, що впливає на економічну безпеку країн, створюючи нові геополітичні реалії, транснаціоналізація світового господарства, зростання ролі фінансових центрів в управлінні світогосподарськими процесами. Глобалізація в той же час не відміняє основ функціонування ринку на конкурентних засадах, навпаки, глобалізаційна модель розвитку світового господарства передбачає вільний перебіг капіталу між країнами відповідно до кон'юнктури ринку: з країни зі слабкими конкурентними перевагами до країни, що може забезпечити стабільність високої норми та маси прибутку.

Суб'єктами глобального ринку, таким чином, є держави, ТНК та міжнародні організації, що здійснюють координуючу роль в сфері міжнародного поділу праці. Вони здійснюють регуляторну політику в світогосподарських зв'язках - держави на протекціоналістських чи неоліберальних засадах, ТНК на підставі власних маркетингових стратегій, міжнародні організації на засадах міжнародних норм та угод. Регулятором глобального ринку є перебіг та акумуляція капіталу. Саме каскадна акумуляція капіталу (його перебіг з країн-лідерів з високим рівнем економічного розвитку і розвиненим ринком капіталу до країн-послідовників з дещо нижчим рівнем і т.д.) є підставою диференціації національних ринків та ієрархізації форм просторової організації світового господарства. Дослідники (Ю. Шишков, Н. Мироненко, Б. Яценко та інші) зазначають, що сучасне світове господарство являє собою ярусну, багатополюсну та асиметричну (внаслідок нееквівалентності обміну) систему.

Динамізм, диверсифікація та реструктуризація сфери послуг є результатом як проведення державної політики (часто протекціоналістської для багатьох галузей третинної сфери), так і транснаціоналізації: серед 500 провідних ТНК світу, які щорічно визначаються журналом «Fortune» за обсягами річного прибутку, біля 50% спеціалізуються в сфері послуг. Обіг світового ринку послуг постійно зростає, складаючи зараз майже чверть вартості світового експорту. На нього припадає також 40% прямих інвестицій в світі. Відповідно зростає й чисельність зайнятих, бо більшість робочих місць створюється саме в сфері послуг. Простежується загальна тенденція прямої залежності між рівнем розвитку окремої країни, часткою сфери послуг у ВВП та часткою зайнятих у сфері послуг: чим вищий рівень економічного розвитку, тим більш розвиненим є національний ринок послуг, тим більшу роль він відіграє на світовому ринку послуг, оскільки може продукувати послуги, що виступають товаром міжнародної торгівлі.

Для світового ринку послуг характерне постійне зростання обсягів діяльності. За останні двадцять років обсяг експорту послуг виріс майже у 4, а імпорту - у 3,6 рази, розвиваючись практично рівноцінно. Стабілізація темпів росту в останнє десятиріччя, після значних коливань 70-80-х років XX ст., може свідчити про певну впорядкованість на ринку послуг, яка на даному етапі закріпилась і в певних геопросторових формах поляризованої світогосподарської системи.
У структурі експортних операцій світового ринку послуг переважають транспортні та туристичні.

На транспортні послуги, що включають оренду (фрахт) транспортних засобів, які здійснюють перевозку пасажирів та вантажів, і комплекс супутніх послуг з обслуговування в портах(навігаційне, технічне обслуговування,розвантажувально/навантажувальні роботи, зберігання тощо) припадає майже чверть загальних обсягів діяльності. Майже третину світової торгівля послугами становлять послуги, пов'язані з мандрівками населення в ділових та особистих цілях. Тобто, можна стверджувати, що на ринок туристичних послуг, з урахуванням транспортної складової, припадає майже 40% обсягу світової торгівлі послугами. Картосхема «Ринок, послуг (експорт)». Картосхема «Ринок послуг (імпорт)» На світовому ринку послуг домінують економічно розвинені країни. Так, на долю восьми розвинених країн (США. Велика Британія, Франція, Німеччина, Японія, Бельгія, Нідерланди, Італія) припадає 2/3 світового експорту послуг і понад 50% імпорту. При цьому цікавим є співвідношення товарів і послуг в експортно-імпортних операціях цієї групи країн: на США та Велику Британію припадає 30% світового експорту послуг і тільки 20% експорту товарів. Сфера послуг цих країн, а також Швейцарії, Австрії, Бельгії, Гонконгу та ряду інших орієнтована переважно на експорт, про що свідчить співвідношення частки експорта й імпорта послугу ВНП. У той же час значна частка послуг в експорті не є прерогативою розвинених країн. В ряді країн, що розвиваються, послуги також складають значну частку їх експорту, що почасти перевищує 50%. На країни, що розвиваються, та країни перехідної економіки припадає 24% вартості світового ринку послуг і ще 1% надають міжнародні організації.

Частка країн перехідної економіки в міжнародній торгівлі послугами поки що незначна. Так, для країн СНД характерне від'ємне сальдо торгівельного балансу особливо в фінансових, інформаційних та інших бізнес-послугах. Інтенсивність змін компонентної структури сфери послуг відповідає глобалізаційній перебудові світогосподарських зв'язків. Аналіз динаміки структурних зрушень на ринку послуг за другу половину XX ст. свідчить, що в цілому по світу третинна сфера перебрала на себе понад половину всіх зайнятих. Порівняння структурних змін зайнятості економічно активного населення країн Західної та Східної Європи засвідчує розрив між ними приблизно у ЗО років. Особливо швидкими були темпи зростання зайнятості в сфері послуг у постіндустріальних країнах. Так, при середньосвітових темпах в 1,4 рази для Японії характерні найбільші темпи - 1,6 рази, для європейських країн вони дещо нижчі (1,4-1,5), для США -1,2, що свідчить про певну насиченість ринку. Найбільш швидкими темпами зростали виробничі галузі третинної сфери: при середньосвітовому показнику 2,9 у Японії, Німеччині, Франції вони становили понад 3,1. Споживчий сектор сфери послуг зростав повільніше (з середніми темпами 1,4 рази) і був більш диференційований по країнах, що свідчить про значний вплив внутрішніх умов ринкового середовища на розвиток цього сектору.

Таким чином, технологізація всіх сфер життєдіяльності диверсифікувала галузеву структуру послуг у бік збільшення питомої ваги виробничих послуг. 

1.3.           Класифікація видів туризму

Класифікувати види туризму можна за різними ознаками, до найважливіших з яких належать: мста туризму, часові, територіальні характеристики, індивідуальні запити та фінансові можливості клієнтів.

Класифікація видів туризму за метою.

Беручи за основу мету туризму, можна виділити такі види туризму:
       Екскурсійний туризм - подорож із пізнавальною метою. Це найбільш поширена форма туризму, якою займаються сучасні вітчизняні туристичні фірми. Бажання громадян України ознайомитися з історичними, культурними, природними та іншими пам'ятками різних регіонів України та за кордоном, задовольняється великою кількістю пропозицій туристичних підприємств (фірм, організацій).
       Рекреаційний туризм - подорож із метою відпочинку, оздоровлення і лікування. Цей вид туризму поширений не тільки в Україні, а й у всьому світі.
       Діловий туризм - це обслуговування клієнта під час виконання ним професійних обов'язків як за місцем проживання, так і в інших регіонах, що дозволяє більш якісно і з меншими витратами організувати свою діяльність або поїздку.
До сфери ділового туризму належить організація різних конференцій, семінарів, симпозіумів тощо. Тут велике значення має наявність при готельних комплексах спеціальних залів, обладнання для зв'язку (телефони, факси, Інтернет), приміщення для ведення переговорів та ін.

Етнічний туризм - поїздки з метою побачень з рідними та близькими. Ця форма туризму пов'язана з відвідуванням і виїздом у віддалені регіони або інші країни. Туристичні організації допомагають з оформленням проїзних квитків, закордонних паспортів, візових формальностей.

Спортивний туризм - поїздки з метою участі в спортивних заходах та підтримки улюблених команд. До послуг туристичних фірм звертаються керівники спортивних команд, організатори змагань, об'єднання вболівальників та окремі громадяни.

     Релігійний туризм - подорож, яка має за мету виконання релігійних процедур, місій, відвідування святих місць та ін. Як правило, туристичні фірми обслуговують, в основному, традиційні маршрути.

Пригодницький туризм - туризм пов'язаний із фізичними навантаженнями, а іноді і з небезпекою для життя. При організації таких турів, пригоди можуть бути підготовлені спеціально і забезпечені всіма можливими засобами безпеки. Останнім часом винятком стають подорожі з незапланованими пригодами. В основному, це стосується мисливського туризму, сплавів гірськими річками, подорожей у незаселені та необжиті місця та ін.

Соціальний туризм - це подорож із метою участі в громадських заходах (мітинги, демонстрації, публічні виступи, марші).

Екологічний туризм - екскурсії та подорожі з турботою про навколишнє середовище. В процесі подорожі екскурсоводи пояснюють необхідність охорони природних ресурсів, важливість захисту навколишнього середовища. В багатьох випадках екотуризм стає супутником і невід'ємною частиною інших видів туризму.
      Сільський, зелений туризм - тимчасове переміщення туристів у сільську місцевість з метою відпочинку та ознайомлення з місцевим способом життя, культурою, традиціями, звичаями. Цей вид туризму часто використовують сім'ї з дітьми, міська молодь, які намагаються вибратись на природу на вихідні дні або в короткотермінові відпустки.

До видів туризму за метою можна віднести розважальний, навчальний, військовий, екстремальний, агротуризм та багато інших.
Це далеко не повна класифікація видів туризму за метою подорожей. Ціль туристичної поїздки може бути будь-яка і, якщо туристичне підприємство може організувати виконання поставленої мети шляхом надання відповідних послуг, то туристична подорож здійснюється.

Всі ці види туризму тісно переплітаються між собою і виділити їх у чистому виді не завжди можливо. Наприклад, діловий туризм може поєднуватись з екскурсійним або спортивним, етнічний - з релігійним, екскурсійний - з рекреаційним і т.д.
Завдання туристичного підприємства - надати клієнту максимум можливостей по поєднанню різних видів туризму.

Класифікація видів туризму за часовими характеристиками

За часовою характеристикою туризм можна класифікувати різними способами. Найбільш суттєвими є сезонність, прив'язка до конкретних подій, час, виділений клієнтом на подорож.

Сезонність - один із найважливіших показників в туристичному бізнесі, який означає нерівномірність руху туристів протягом року. При цьому можна виділити два основні критерії підвищеної активності туристів. Це час виїзду туристів до місць відпочинку (прив'язка до певної мети подорожі) і сезонність туристичної активності в даному регіоні.

Прив'язка до конкретних подій супроводжує окремі види туризму і примушує працівників туристичної індустрії більш ретельно готуватись до таких подій, особливо коли вони великомасштабні (наприклад, Олімпійські ігри, міжнародні ярмарки, концерти зірок естради тощо).

Час, виділений туристом на подорож, може бути обмежений як об'єктивними (тривалість відпустки або кількість вихідних днів), так і суб'єктивними (бажання "розвіятись" на кілька днів) причинами. У відповідності з можливостями і побажаннями клієнта турагент може підібрати найбільш цікавий маршрут, обмежений виділеним часом і наявними можливостями (квитки на авіа або залізничний транспорт, місця в готелях в тих чи інших регіонах і т. ін.).

Класифікація видів туризму за територіальними ознаками

За територіальними ознаками можна виділити різні види туризму, до найважливіших з яких належать приміський, внутрішньо-регіональний, внутрішньодержавний та міжнародний туризм.

Приміський туризм - виїзди за місто в період відпусток або на вихідні дні.
Це можуть бути виїзди на природу, поїздки в приміські бази відпочинку, пансіонати, відвідування історичних, культурних місць, розташованих поблизу міста та ін.
По тривалості подорожі цей вид туризму розподіляється на маршрути вихідного дня (короткотривалі подорожі), подорожі околицями міста від 2 до 7 днів (середньотривалі подорожі) і поїздки на термін більше 7 днів (довготривалі подорожі).
      Внутрішньорегіональний туризм - поїздки та подорожі в межах певного регіону. Регіоном може бути як область, так і територіальна спільність комплексу областей, об'єднаних загальними культурно-історичними, природно-кліматичними, економічними або іншими особливостями, наприклад - Карпатський регіон.
Перевагами в роботі туристичного підприємства при цьому виді туризму є досконале знання туристичних можливостей та умов регіону, широка можливість використання транспортних маршрутів, відносно низькі ціни на послуги, достатньо високий попит населення на подібні подорожі.

Внутрішньодержавний туризм - подорожі, обмежені державними кордонами країни для громадян з постійним місцем проживання у цій країні. Цей вид туризму був найбільш розвинутим в Україні і в колишньому СРСР через політичні та економічні обмеження, відносну замкнутість і неможливість виїзду за кордон. Але з розпадом Радянського Союзу, здобуттям незалежності, відкритістю країни роль внутрішнього туризму та його вплив на загальний стан розвитку туризму в Україні зменшився.
Останнім часом проводиться значна робота по відновленню втрачених позицій. Відновлюються зони відпочинку, відроджуються рекреаційні заклади, все більше популярними стають подорожі й екскурсії по Україні, будуються готелі, мотелі, кемпінги, інтенсивно розвиваються транспортні комунікації - вся інфраструктура в цілому.
Приміський, внутрішньорегіональний та внутрішньодержавний туризм прийнято називати внутрішнім туризмом.

Внутрішній туризм - тимчасовий виїзд громадян конкретної країни з постійного місця проживання в рамках національних кордонів цієї країни для відпочинку, задоволення пізнавальних інтересів, занять спортом та з іншою туристичною метою.
      Міжнародний туризм - поїздки з туристичною метою за межі країни постійного проживання. В міжнародному туризмі виділяють дві його форми - іноземний (в'їзний) і зарубіжний (виїзний), які різняться між собою за напрямками туристичних потоків. Один і той самий турист може бути класифікований як в'їжджаючий і виїжджаючий одночасно залежно від того, стосовно якої країни фіксується його переміщення. Розрізняють країну походження туриста, яку він залишає, і країну призначення, куди він прибуває. В першому випадку мова йде про виїзний, в другому - про в'їзний туризм.

Для туристичних підприємств при організації міжнародної туристичної діяльності велике значення мають існуючі міждержавні угоди і обмеження, які об'єднують різні країни.

Класифікація видів туризму за індивідуальними запитами

Частина туристів вибирає для своєї подорожі нетрадиційні маршрути, що має бути передбачено діяльністю туристичного підприємства. Природно, що організувати колективні (групові) виїзди по відпрацьованих маршрутах набагато простіше, але кількість туристів, які надають перевагу індивідуальним подорожам, зростає з кожним днем, і це спонукає туристичні підприємства диверсифікувати свій туристичний продукт.

В основі поділу туризму за такою ознакою, як індивідуальний запит, лежить бажання туриста вплинути на:

- маршрут подорожі - клієнт хоче визначити перелік бажаних місць для відвідування, а інколи і їх послідовність;

- час подорожі - клієнт може обумовити конкретні терміни подорожі (тривалість і дату відправлення), бажані зупинки в окремих пунктах, збільшити або зменшити тривалість транзитних стоянок;

- формування розважальної програми - в окремих випадках турист хоче відвідати спортивні змагання або інші масові видовища, мати повну інформацію про можливість його участі в розважальних заходах у місцях майбутніх зупинок;

- перелік додаткових послуг - оренда засобів пересування (автомобіль, яхта, літак, велосипед тощо), наявність туристичного та спеціального спорядження (водні лижі, акваланги, намети, фото-, кінокамери та інше), вимоги до режиму харчування, проживання, відпочинку.

Класифікація видів туризму за фінансовими можливостями

Фінансові можливості клієнта здебільшого визначають майбутній маршрут подорожі, рівень комфортності та засіб пересування. Крім цього, фінансовий стан впливає і на вид подорожі. За цією ознакою можна виділити наступні види туризму:

- груповий за відпрацьованими маршрутами - найбільш дешева форма за інших рівних умов. Низька ціна пояснюється знижками, які надаються туристичним групам. Знижки мають місце і при виборі традиційного для туристичних фірм маршруту (їх надають підприємства транспорту, розміщення, харчування, які обслуговують маршрут);

- індивідуальний за відпрацьованими маршрутами - більш дорогий вид подорожі, оскільки при його оформленні не діють знижки, які надаються групам;

- груповий за індивідуальними маршрутами - знижки надаються у випадку оптимального розміру групи (наприклад, визначеного по кількості місць в туристичному автобусі), а також залучення в індивідуальний маршрут традиційних місць відпочинку;

- індивідуальний за індивідуальними маршрутами — найбільш дорога форма обслуговування, оскільки всі перераховані вище знижки тут не діють. При організації такої подорожі необхідна розробка та додаткове відпрацювання маршруту.

1.4.           Культурно-пізнавальний туризм

Тур є ринковим продуктом туристичних підприємств, формою, яку набуває споживання послуг, матеріальних і нематеріальних благ, заходом, який реалізує мету подорожування і в той же час результатом діяльності турфірми, джерелом її прибутку. Складовими туру є маршрут, програма та комплекс послуг по життєзабезпеченню туриста, в межах яких реалізується на відповідному якісному рівні мета подорожування. Маршрут і програма забезпечують мету подорожування, а міроприємства з життєзабезпечення туриста під час подорожування - безпеку та комфортність при реалізації цієї мети.