Організація курортного відпочинку в туристичних дестинаціях на прикладі Прикарпатського регіону

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний університет

Факультет ресторанно-готельного та туристичного бізнесу

                                                  Кафедра готельно-ресторанного та

                                                                    туристичного бізнесу

КУРСОВА РОБОТА

з організації туризму

на тему :

«Організація курортного відпочинку в туристичних дестинаціях (на прикладі Прикарпатського регіону)»

Київ 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..........3                                                                                                                         

Розділ 1

Теоретичні засади організації курортного відпочинку

1.1.Сутність, поняття та характеристика курортного відпочинку………….…….6  

1.2.Фактори, що сприяють розвитку рекреаційного комплексу в курортних дестинаціях………………………………………………………………………….13

1.3 Характеристика  курортних дестинацій України……………………………..                                    

Розділ 2

Аналіз рекреаційного комплексу Прикарпатського регіону

2.1. Особливості розміщення курортних зон……………………..………………21

2.2. Характеристика основних рекреаційних ресурсів Прикарпатського регіону………………………………………………………………………...……..24

2.3. Організація відпочинку в курортних дестинаціях Прикарпатського регіону (на прикладі санаторію «Бескид»)………………………………………………...29

Розділ 3

Проблеми та перспективи  розвитку курортного відпочинку в Прикарпатському  регіоні      

 3.1. Пріоритети розвитку курортних дестинацій Прикарпатського регіону……………..………………………………………………………………...32

Висновки……………………………………………………………………………35                                                                                                                   

Список використаних джерел……………………………………………………38                                                                               

Додатки……………………………………………………………………………...42

ВСТУП

Реформування  національної економіки пов'язане  з глибокими структурними перетвореннями у всіх сферах суспільного життя, трансформацією господарського комплексу України, здійсненням ефективної регіональної політики і т.д. Не менш важливим завданням залишається пошук раціональних методів та способів активізації розвитку тих видів діяльності, для котрих існують всі необхідні умови і які по своїй соціальній результативності та економічній віддачі можуть скласти гідну конкуренцію традиційним галузям господарства. Серед таких своєрідних "ядер росту" пріоритетне місце займає рекреаційна сфера. Рекреація – поняття, близьке до туризму, але більш широке. Рекреація – це процес, змістом якого є відпочинок людей у період вільного від роботи часу.

Формування  високорозвинутого ринку рекреаційних послуг вимагає врахування особливостей планувальної організації рекреаційних дестинацій, основу якої складають  природні та історико-культурні ресурси, матеріально-технічна база, відпочиваючі. Можливості багатоцільового використання рекреаційних ресурсів, різновідомча підпорядкованість об'єктів рекреаційної інфраструктури, специфіка виробництва та надання рекреаційних послуг значно ускладнюють процеси ринкового реформування цієї галузі. Це в значній мірі можна пояснити відсутністю єдиного нормативно-методичного забезпечення здійснення роздержавлення та приватизації рекреаційних об'єктів, визначення їх вартості, оцінки рекреаційних ресурсів та встановлення плати за їх використання і т.п.

В сучасних умовах розвиток рекреації все більше впливає  на економіку України та її регіонів. Саме це викликає підвищений інтерес  багатьох вчених і практиків до проблем  розвитку рекреації. Актуальність теми обумовлена тим, що формування нового підходу до розвитку рекреаційно-туристичної галузі пов’язане з необхідністю вирішення проблем соціально-економічного розвитку української держави, поліпшення рівня якості життя її населення.

Проте досягнення світової і вітчизняної економічної науки, законодавчі заходи ще не призвели до належного вирішення проблем регулювання розвитку рекреаційної сфери, регіональні підрозділи якої ще не здатні функціонувати і здійснювати послуги на рівні світових стандартів.

Неефективність  системи державного регулювання, структурні диспропорції і малоефективна система  управління рекреаційною системою створили велику кількість авторських підходів до вирішення перелічених проблем. Все це потребує переосмислення, а, можливо, і синтезування положень із різних предметних областей з метою уточнення теоретико-методологічної бази організації діяльності курортних дестинацій. Подальшого вирішення потребують питання формування адекватної ринкової системи підприємств рекреаційної галузі, концепції удосконалення структури регулювання діяльності рекреаційної системи.

Важливе суспільне  значення рекреаційних утворень зумовлює необхідність наукового дослідження  названих проблем в процесі планувальної організації та розвитку рекреаційних регіонів України та ефективного використання їх природно-ресурсної бази.

Об’єктом дослідження є туристично-рекреаційний комплекс Прикарпаття.

Предметом дослідження є встановлення особливостей організації відпочинку в курортних дестинаціях Прикарпатського регіону.

Метою роботи є розкриття структури та територіальної організації рекреаційної діяльності в Прикарпатському регіоні, а також дослідження організації відпочинку підприємствами туристичної індустрії України, вивчення умов відпочинку, оздоровлення та лікування засобами туризму в курортних дестинаціях даного регіону.

Для досягнення зазначеної мети поставлено наступні завдання:

• визначити сутність поняття та здійснити характеристику рекреаційних ресурсів, як головну складову відпочинку населення
• встановити фактори, що сприяють розвитку рекреаційного комплексу в курортних дестинаціях
• здійснити характеристику курортних дестинацій України
• зробити характеристику основних рекреаційних ресурсів Прикарпатського регіону.
• виявити особливості розміщення курортних дестинацій (зон) Прикарпаття
• дослідити організацію відпочинку в курортних дестинаціях Прикарпатського регіону на прикладі санаторію «Бескид»
• визначити пріоритети розвитку курортних дестинацій Прикарпатського регіону
• запропонувати напрями реформування сфери організованого оздоровчо-лікувального туризму для дітей та молоді в Прикарпатті.

Методи дослідження. Методи наукового дослідження, які використовуються в роботі для розкриття теми: загально-наукові (літературний метод, метод дедукції та індукції), порівняння, соціальні (районування, типізація), статистичний.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

В  першому  розділі окреслені теоретичні аспекти  питання. Другий розділ присвячений розгорнутій характеристиці рекреаційним комплексам на конкретному прикладі (Прикарпатський регіон). У третьому розділі розглядається пріоритети розвитку курортних дестинацій  у прикарпатському регіоні.

 Робота складається з  41 сторінки і 4 додатків в яких використано контурні карти, фотографічний матеріал і таблиці.

РОЗДІЛ  1

Теоретичні  засади організації курортного відпочинку

1. Сутність, поняття та характеристика курортного відпочинку

Курортологія як наука  про курорти і практиці Курортотерапия випередила аналогічні закордонні досягнення. Курортологія довела ефективність використання природних фізичних факторів. Науково обгрунтоване розширення і уточнення показань дало можливість успішно лікувати на курортах хворих, раніше на курорти не направляються, у тому числі хворих на тяжкі форми ішемічної хвороби серця, хворих після кардіохірургічних операцій, після церебральних судинних кризів, з важкою патологією бронхолегеневої системи та інше.

При всіх безперечних  досягненнях вітчизняної курортної  науки і практики визначився цілий  ряд проблем, настійно вимагають  їх дозволу.

Зберігаються відомі, часом дуже великі, диспропорції у складі санаторного контингенту хворих. Так, кардіологічні хворі становлять близько 50%, хворі із захворюваннями шлунково-кишкового тракту - 12%, а із захворюваннями органів дихання - не більше 5%, хоча за поширеністю серед населення ці захворювання не багато поступаються одне одному. Причини - дефекти санаторно-курортного відбору в поліклініках, а також недоліки діагностики в самих санаторіях.

Один з найважливіших  принципів - це зв'язок санаторно-курортного лікування з досанаторним етапом. Лікарі поліклінік досить необізнані у питаннях Курортотерапия, показань і протипоказань до неї. У зв'язку з цим, в оздоровниці прибуває 4-9% хворих, яким санаторно-курортне лікування не тільки не показано, але і протипоказано. [10,с. 14]

Головна особливість  лікування на курорті - пріоритетне  використання активних і навіть сильнодіючих природних лікувальних факторів (клімату, мінеральних вод, лікувальних  грязей), для яких характерні потужне  саногенетическое дію і можливі  патогенетичні ускладнення при неправильному використанні. Тому очевидно, що кожен лікар, який працює на курорті, повинен бути кліматотерапевтом, тобто повинен знати лікувальні можливості свого клімату і вміти застосовувати їх для лікування. З іншого боку, фахівець-курортолог зобов'язаний знати і можливі ушкоджують властивості клімату курорту, вміти захистити від них своїх хворих.

Перспективними в санаторно-курортному лікуванні є методи, які використовують штучно модельовані природні фактори: галотерапія - лікування в умовах регульованої дихальної середовища мікроклімату штучних соляних печер; спелеотерапія - вплив на організм мікроклімату карстових печер; нормобаричної інтервальна гіпоксітерапія - інтервальна гіпоксичне тренування, в якій в умовах нормального барометричного тиску, нормобаріі, повторні короткочасні гіпоксичні інтервали чергуються з нормооксіческімі періодами; штучна ландшафтотерапія - лікування хворих в умовах зимових садів зі спеціальним підбором лікарських рослин і трав.

Поряд з природними факторами на курортах широко використовуються преформовані методи апаратної фізіотерапії. Крім класичних методів водолікування, електро-та світлолікування в курортній практиці ефективні: гіпербарична оксигенація; озонотерапія в лікуванні облітеруючих захворювань судин, сухі вуглекислі ванни; використання солей Мертвого моря в чистому вигляді і в поєднанні зі штучним радоном; лазеротерапія.

Широко використовуються в курортній  практиці і всі інші види немедикаментозної  терапії. Це стосується насамперед до психотерапії. Найбільш складні її види, перш за все гіпнотерапія, аутотренінг, здійснює фахівець психотерапевт, але потрібно пам'ятати, що діяльність усього медичного персоналу повинна бути наповнена психотерапевтичним змістом, вся обстановка санаторію повинна надавати позитивний вплив на психіку хворого. [10,с. 32]

Формування  системи рекреаційного природокористування  є об'єктивним наслідком зростаючих потреб суспільства в рекреації. При розгляді рекреаційного природокористування  необхідно перш за все визначити  соціально-економічну суть рекреації, її місце і роль у розвитку суспільства.

Для сучасного етапу суспільного  розвитку характерне зростання ролі рекреації в процесі відновлення  сил людини. Термін "рекреація" є сукупністю етимологічних значень: recreatio (лат.) - відновлення; recreation (франц.) - розвага, відпочинок, зміна дій, яка виключає трудову діяльність і характеризує простір, пов'язаний з цими діями. Отже, поняття "рекреація" характеризує не тільки процес і заходи щодо відновлення сил людини, але і той простір, в якому це відбувається. Це той випадок, коли сукупність етимологічних значень терміна досить повно визначає суть явища і процесу.

Таким чином, рекреація - це процес відновлення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою заходів і здійснюється у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях. Таке визначення підкреслює відновлювальну функцію рекреації [8, c. 92].

Зміни як в матеріально-технічній  базі і організації виробництва, так і в соціальній сфері сучасного суспільства, безумовно, вплинули на соціально-економічну роль рекреації в процесі суспільного відновлення. Сьогодні вона впливає не тільки на відновлення робочої сили, але і на людину в цілому. Відновлення робочої сили охоплює комплекс суспільних відносин, пов'язаних з головною відновлювальною силою -людиною. Тому кожна суспільно-економічна формація характеризується своїми, тільки їй властивими закономірностями і особливостями відновлення робочої сили.

На початку становлення  і розвитку капіталізму надлишок і дешевизна робочої сили, нескладність виробничих процесів і низький рівень соціальних потреб позбавляли працедавців від необхідності займатися проблемами рекреації. Умови виробництва були такі, що економічна "цінність" життя працівника була мізерною. Цінністю для власника були машини, які масово заміщували живу робочу силу.

Основним фактором, який визначає підвищення ролі рекреації, перетворює її в сучасних умовах в один з  найважливіших компонентів відновлення  робочої сили, є науково-технічна революція. Вона веде до ускладнення виробництва в цілому і його окремих технологічних процесів, до різкого зростання в ньому значення робочої сили. Одночасно із зміною елементів виробництва зростають вимоги до робітника: рівня його загальної освіти і професійної підготовки, кваліфікації, фізичного стану і здатності швидко адаптуватися до мінливих умов виробництва [8, c. 93].

Узагальнюючи все вищесказане, можна поділити функції рекреації  на 3 основні групи:

1) медико-біологічну,

2) соціально-культурну,

3) економічну.

Медико-біологічна функція полягає в санаторно-курортному лікуванні й оздоровленні. Оздоровлення з допомогою туризму - один з шляхів вирішення проблеми зняття виробничої і невиробничої психологічної втоми людини.

Соціально-культурна функція - це провідна функція рекреації. Культурні, або духовні потреби - це потреби пізнання в найширшому розумінні, пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому.

Економічна функція рекреації  полягає у відновленні робочої  сили працівників [8, c. 94].

Про потреби населення  в організованих курортних дестинаціях (рекреаційних територіях), які б спеціалізувалися на окремих видах рекреаційної діяльності, почали говорити на початку 70-х років ХХ ст. Сьогодні рекреація постає як глобальне явище, що має стабільні темпи зростання, тому її вважають одним із найперспективніших напрямів суспільно-економічного розвитку. Рекреація як біологічна функція виявляється на конкретній території шляхом дії об’єктивних умов та суб’єктивних чинників, які забезпечують переваги її розвитку на цих територіях. Ми пропонуємо поетапний розгляд принципів планувальної організації перспективних курортних дестинацій.

Характеристика  природних умов та рекреаційних ресурсів потенційної рекреаційної зони. Урізноманітнення та розширення рекреаційної діяльності внаслідок розвитку туризму як масового явища є головною причиною виділення нових рекреаційних територій, а основа їхнього виділення – конкретні ландшафти з індивідуальним набором сприятливих для відпочинку характеристик та природних умов. Оцінка та врахування природних умов і ресурсів сприяють ефективному веденню рекреаційної діяльності в кожній ландшафтній місцевості та правильному виділенню профілю рекреаційної зони.

Природні умови  з огляду на їхню циклічність та періодичність необхідно розглядати окремо для зимових та літніх видів  відпочинку.

Основа територіальної організації туризму – наявність  на цій території рекреаційних ресурсів. Виділяють такі їхні типи: природні, історико-культурні та соціально-економічні [3, c. 72].

Природні рекреаційні  ресурси формують компоненти ландшафтних  комплексів. Їхні властивості повинні  мати сприятливі для рекреаційної діяльності якісні та кількісні параметрами, що відповідають потребам відпочинку, лікування та оздоровлення суб’єкта рекреації.

Рельєф залежно  від ступеня розчленованості  сприяє формуванню пішохідного, гірськолижного, водного та інших видів відпочинку, зумовлює естетичність території.

Кліматичні  характеристики повинні враховувати сонячний, температурний, вітровий режими, вологість повітря та опади, що оцінюють з урахуванням теплового стану людини та її потреб. Кліматичний комплекс також повинен охоплювати дані про стан повітря: чистоту, насиченість фітонцидами, ступінь іонізації. Кліматичні дані є основою для розрахунку середньорічної кількості сприятливих для кліматотерапії днів.

Гідрологічні  складові потенційної рекреаційної зони також є сприятливим рекреаційним чинником. Ріки, озера, ставки, водосховища  створюють можливість для водних видів спорту, прогулянок на воді, купання, любительського рибальства. Крім того, до водних плесів тяжіють водоплавні птахи, які є об’єктом спортивного мисливства. Наявність підземних мінеральних вод, пелоїдів свідчить про доцільність розвитку лікувально-оздоровчої рекреації на цій території. Доглянуті джерела стають для рекреанта під час походу головним постачальником питної води [3, c. 74].

Лісові рекреаційні  ресурси є однією з головних умов для визначення та формування рекреаційних зон. Важливе значення має ступінь благоустрою лісових територій, їхній видовий та віковий склад, продуктивність. Рекреаційне використання лісових ресурсів здебільшого залежить від їхньої приуроченості до відповідних місцевостей. Характеристики лісових ресурсів необхідні для територіальної організації оздоровчих видів рекреації.

Компоненти  ландшафтних комплексів, їхні властивості  можуть сприяти, обмежувати або перешкоджати організації чи проведенню рекреаційної діяльності. Ландшафт комплексно відображає потенційні властивості природного середовища, тому для будь-якого проекту необхідне ландшафтне обґрунтування [3, c. 74].

Історико-культурні  рекреаційні ресурси мають пізнавальне  значення і можуть бути використані  для задоволення духовних потреб населення. Географічне довкілля – основа життєдіяльності етносу, тому пам’ятки культури, історії, архітектури, народної творчості є його надбанням, що відрізняється унікальністю і неповторністю, тож не може не привертати уваги туристів, адже людині завжди було притаманно цікавитися культурою та надбанням інших етнічних груп [3, c. 75].

Соціально-економічні рекреаційні ресурси беруть участь у рекреаційній діяльності побічно. Вони формують матеріально-технічну базу перспективної території. Економічні параметри “продукції” рекреаційної діяльності залежать від різновиду рекреаційного ресурсу, його місцезнаходження, транспортної доступності, технології використання та екологічних характеристик, стану рекреаційного середовища. Ефективність рекреаційної діяльності функціональної зони значно залежить від розгалуженості об’єктів інфраструктури та кваліфікованих трудових ресурсів [3, c. 76].

1.2. Фактори, що сприяють розвитку рекреаційного комплексу в курортних дестинаціях

Слід зазначити, що рекреаційні  ресурси свідчать про потенційні можливості курортної дестинації, а не реалізацію. Усі рекреаційні ресурси за ступенем впливу на формування та розвиток рекреаційної діяльності на певній території можна розділити на такі групи: 1) ресурси, функціонально необхідні для конкретних видів відпочинку; 2) ресурси, що впливають на процес відпочинку та його ефективність; 3) ресурси, що впливають на можливість рекреаційного будівництва та функціонування інфраструктури [2, c. 95].

Рівень концентрації та комбінування рекреаційних ресурсів визначає масштаби перспективної курортної дестинації (рекреаційної зони) та її спеціалізацію. Вона може бути інтегральною, що охоплює всі види рекреаційної діяльності, або спеціалізованою залежно від наявних рекреаційних ресурсів.

Вивчення рекреаційного  попиту та потреб суб’єкта рекреації. Повноцінна організація рекреаційної діяльності можлива тільки в тому випадку, коли вихідними даними є рекреаційні потреби. Складові різних рівнів рекреаційних потреб етносу такі: потреба пізнання та активних розваг, відновлення фізичних кондицій організму, духовна прив’язаність. Потреби суб’єкта рекреації фіксовані комплексом оздоровчих, лікувальних, культурно-пізнавальних чи інших занять та залежать від наявності необхідних для реалізації цього комплексу природних умов і ресурсів. До питання рекреаційного попиту треба підходити індивідуально. Однак естетична привабливість ландшафту, висока розчленованість рельєфу, наявність оглядових майданчиків, унікальних пам’яток природи та культурні надбання того чи іншого регіону завжди будуть користуватися рекреаційним попитом. У разі формування потенційної рекреаційної зони потрібно пам’ятати, що повинна утримуватися рівновага між попитом на рекреаційні ресурси території та її можливостями [2, c. 96].

Принцип рекреаційної єдності території та оцінка можливих наслідків рекреаційного природокористування. У разі рекреаційного планування необхідне визначення допустимих та оптимальних навантажень на ландшафт, які забезпечують стійкість природних комплексів – важливу умову збереження рекреаційного потенціалу території. Стійкість – це здатність протистояти дії сил, що намагаються вивести територіальну систему зі стану рівноваги. Стійкість до рекреаційних навантажень залежить від багатьох природних факторів: крутості схилів, типу ґрунтового покриву, складу і віку трав’яного, чагарникового та деревного покриву, кліматичних характеристик тощо, а також різновиду рекреаційних занять та кількості рекреантів. Критичне рекреаційне навантаження на досліджувану територію не повинне перевищувати очікуваного потоку туристів, тобто оптимальної ємкості території. Потрібно зазначити, що не можна визначити загального навантаження, якщо невідомий прогнозований термін перебування суб’єкта відпочинку на рекреаційній території та тривалості самовідновлення пошкоджених рекреаційною діяльністю елементів природних комплексів. Коли розриваються зв’язки між компонентами природного комплексу, порушуються процеси обміну речовин та енергії, відбувається рекреаційна дигресія. Вона виявляється в погіршенні санітарного стану, естетичного вигляду території, в розвитку несприятливих процесів (площинної ерозії, зсувів) із-за тривалого неконтрольованого використання рекреаційної території. Конструювати виділену для провадження рекреації територію треба з урахуванням просторово-часових параметрів, що допоможе організувати рекреаційну діяльність на цій території ефективніше, правильно розподілити рекреаційне навантаження [2, c. 97].

Принцип екологічного ризику в рекреаційному природокористуванні. Для будь-якої території є екологічна межа щодо використання рекреаційних ресурсів. Тому в процесі формування рекреаційних зон треба утримувати оптимальну рівновагу між природними передумовами, можливостями та потребами споживачів рекреаційних ресурсів із метою збереження навколишнього середовища та динамічного використання складових природних комплексів за умов інтенсивного рекреаційного використання.

Ландшафтознавець може бути в цій ситуації проектувальником, який дає рекомендації    щодо    облаштування    території,    на    підставі    всебічного    вивчення взаємозв’язків між природними компонентами на основі ландшафтних карт. Ландшафтні карти відображають об’єктивну структуру природного комплексу, дають синтетичне уявлення про природні умови території. Їх використовують під час складання планів господарського розвитку, в тому числі рекреаційного, оскільки ці карти відображають цілісні, об’єктивно існуючі природно-територіальні комплекси.

Ландшафтно-рекомендаційні карти рекреаційного призначення  фіксують рекреаційний потенціал природно-територіальних комплексів нижчих рангів (місцевостей, урочищ): можливе розміщення баз відпочинку, туристських стоянок, оздоровчо-лікувальних закладів, ділянок, придатних для різних видів спорту, естетично та культурологічно цінних об’єктів тощо, тобто відтворюють кількісну та якісну просторово-змістовну інформацію, яка підлягає аналізу та оцінці. У цьому випадку особливо важливим у рекреаційному оцінюванні території є перехід від характеристик окремих ресурсів до характеристик їхніх просторових сполучень, від кількісних оцінок – до якісних, від часткових – до інтегральних [2, c. 97].

Взаємопов’язане застосування проаналізованих принципів виділення  рекреаційних зон сприятиме раціональному, цільовому їхньому призначенню  з метою вирішення комплексних  завдань щодо охорони природи та задоволення рекреаційних потреб суб’єктів відпочинку.

1.3. Характеристика  курортних дестинацій України

Україна має всі необхідні  умови для розвитку рекреаційного  комплексу. В У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні  системи курортного комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральних вод, грязей), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних.

На нашій території  є мінеральні води основних бальнеологічних  груп.

Група А. Води без специфічних  компонентів та властивостей. Їхня лікувальна дія зумовлена основним іонним складом та загальною мінералізацією; азот та метан містяться у них у розчиненому стані в умовах атмосферного тиску тільки у незначних кількостях. Води цієї групи виведені на земну поверхню свердловинами, вивчені та використовуються на курортах Миргорода (Полтавська область), Куяльника (Одеська область), Трускавця (Львівська область), Феодосії (Крим), Очакова (Миколаївська область) та ін.

Група Б. Води вуглекислі. Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розчиненого вуглекислого газу, який становить 95-100% газів, а також іонним складом та загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню, вивчені та використовуються на курортах Поляна (Закарпатська область), Сойми - у санаторії "Верховина".

Група В. Води сульфідні. Фізіологічна та лікувальна дія зумовлена наявністю  сульфідів (вільного сірководню та гідросульфіди  іону). Води цієї групи вивчені та використовуються на курортах Любеня-Великого (Львівська область), Синця (Закарпатська область), Черчого (Івано-Франківська область).

Група Г. Води залізисті, миш'яковисті або миш'якові з високим вмістом  марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія  зумовлена (окрім їхнього іонного, газового складу та мінералізації) одним  або декількома з перелічених фармакологічних активних компонентів. Ця група вивчена та використовується у санаторії "Гірська Тиса" (Закарпатська область).

Група Ґ. Води бромні, йодні  та з високим вмістом органічних речовин. Виділено два типи мінеральних  вод з високим вмістом органічних речовин. Води групи вивчені та використовуються на курортах Трускавця (Львівська область), Березівських мінеральних вод (Харківська область).

Група Д. Радонові (радіоактивні) води використовуються на курорті Хмільник (Вінницька область) [7, c. 127].

В Україні є великі запаси лікувальних грязей. До них відносяться  різні за походженням природні утворення (відкладення боліт, озер та морських заток), які складаються з води, мінеральних та органічних речовин  і являють собою однорідну  тонкодисперсну пластичну масу з певними тепловими та іншими фізико-хімічними властивостями. За прийнятою класифікацією, лікувальні грязі поділяються на торфові (прісноводні, мінералізовані), мулисті (сапропелі, сульфідні, мінеральні, глинистий мул, глини) та псевдовулканічні (сопочні та гідротермальні).

В Україні експлуатується сім торфових і десять сульфідних родовищ лікувальних грязей. Особливе місце займають унікальні ресурси  озокериту Бориславського родовища у Львівській області. Торфові грязі  є у Львівській та Івано-Франківській областях. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяль-ницьке та Шаболатське (Одеська область), а також Чок-ракське (Крим) родовища.

У рекреаційних потребах населення  провідне місце належить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом є  лісова рослинність. Лісолікувальні ресурси в Україні поділені досить нерівномірно. Більше за все лісових масивів у Південно-Західному районі, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській, Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохорони, ґрунтозахисту. Кліматичні ресурси також сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища, озера, Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви - для цих ландшафтів характерне сполучення чистого повітря, наповненого киснем, та високої вологості. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються сприятливим мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Космач та ін.) [8, c. 129].