Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Основи мікроекономічної реструктуризації у перехідний період

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Кафедра економіки, менеджменту та державного управління

Індивідуальне науково-дослідне завдання

з навчальної дисципліни «Національна економіка»

на тему

«Основи мікроекономічної реструктуризації у перехідний період»

Перевірив: Виконав:

Викладач Дубик В. Я. Студент Іванух Ю. О.

_____________________ ___________________

підпис групи 402-Ф

«___» _________ 20___р. «__» __________20___р.

Львів – 2011

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………..3

Теоретичні основи мікроекономічної реструктуризації ………….……………4

1.1. Поняття реструктуризації та її види…………………………………………4

1.2. Реструктуризація підприємств як запорука успішної структурної перебудови економіки країни…………………………………….…………5

Аналіз мікроекономічної реструктуризації за умов трансформаційної економіки України……………………………………………………………...…8

2.1. Початковий етап перехідного періоду та проблема «прихватизазії»….….8

2.2. Тенденції структурних змін економіки України в розрізі суб’єктів господарювання……………………………………………………………...9

3. Успішна мікроекономічна реструктуризація як перший крок на шляху до світового лідерства – досвід, вартий уваги…………………………………….12

Висновки……………………………………………………………………….…….14

Список використаних джерел………………………………………………………15

Вступ

Будь-які процеси в економіці не є безперервними, процес розвитку відбувається циклічно, послідовно, хоча інколи і не зовсім логічно. Протягом років ми маємо нагоду спостерігати економічні спади та піднесення, зміни під впливом дій суб’єктивних законів господарювання, економічної політики та влади, що веде до зміни й самого типу економіки.

Україна теж не виняток. Не так давно наша держава перебувала у стані переходу до ринкової економіки, що і зумовлює актуальність даної теми.

Процес ринкової трансформації – це складний процес перетворень на всіх рівнях економічного і політичного життя країни, що передбачає руйнування старої економічної моделі та формування принципово інших господарських механізмів, фінансової стабілізації, оздоровлення і розвитку. Розрізняють три взаємозалежні етапи, за посередництвом яких відбуваються економічні зміни: лібералізація економіки і макроструктурна стабілізація; макроструктурна реформа; мікроекономічна реструктуризація можливостей економіки.

Метою моєї роботи стане дослідження базової ланки вищевказаного процесу, а саме: мікроекономічної реструктуризації.

Протягом 90х років ХХ ст. в Україні докорінно перебудовано економічні функції держави, визначено основні інструменти макроекономічного регулювання, сформовано каркас ринкової інфраструктури та ринкових інститутів, побудовано фінансову, бюджетну, банківську та інші системи, які у сукупності визначають економічну інфраструктуру незалежної держави.

Тому завданнями, які я ставлю перед собою в процесі дослідження виступають:

з’ясування значення мікроекономічної реструктуризації в процесі економічної перебудови;
аналіз проведення мікрореструктуризації в перехідний період в Україні;
виявлення помилок та застосування успішного досвіду у цій сфері.

Теоретичні основи мікроекономічної реструктуризації

1.1. Поняття реструктуризації та її види

Реструктуризація – це процес здійснення організаційно-економічних, правових і технічних заходів, спрямованих на зміну структури об’єкта, його управління, форми власності, організаційно-правових форм з метою оздоровлення, покращення чи просто перебудови об’єкта.

Метою, безпосередньо, економічної реструктуризації є забезпечення достатнього рівня рентабельності шляхом оптимізації капітальних і поточних витрат, обсягу продажу, збалансованої цінової політики та ін.[3].

Реструктуризація економіки передбачає проведення довготермінових якісних та сутнісних структурних змін усіх підсистем економічної системи і передусім відносин економічної власності та господарського механізму з метою підвищення ефективності її розвитку та конкурентоспроможності на світовому ринку.

Отже, економічна реструктуризація в широкому розумінні:

передбачає комплексність змін, а не зміни тільки однієї сфери;
є постійним інструментом управління, а не реалізацією одноразової мети;
може охоплювати майнові перетворення як елемент змін;
підлягає модифікації і коригуванню в ході реалізації.

Можна виділити три рівні реструктуризації економіки:

макрорівень (на рівні національного господарства загалом);
мезорівень (на рівні певної галузі, сфери);
мікрорівень (на рівні підприємства).

Невід’ємною складовою трансформаційної економіки є реструктуризація національної економіки (макроекономічний рівень) шляхом реструктуризації підприємств як основного елемента народного господарства (мікроекономічний рівень).

Заходами мікроекономічної реструктуризації є нові капітальні вкладення, перерозподіл робочої сили, закриття старих виробництв, підвищення конкурентоспроможності підприємств, що вимагають часу і великих грошових витрат [2].

1.2. Реструктуризація підприємств як запорука успішної структурної перебудови економіки країни

Реструктуризація підприємств виступає найважливішим чинником розвитку локальних і глобальних перехідних процесів національної економіки. За сучасних умовах вона припускає не тільки ринкову, а й цивілізаційну трансформацію, результатом якої є становлення нової фірми, адаптованої до реалій інформаційного суспільства. Макроекономічні, галузеві, регіональні реформи безпосередньо залежать від результатів реструктуризації вихідної ланки господарювання[6].

Сутність реструктуризації підприємств виявляється в сукупності внутрішніх характеристик:

1) Сутність – ресурсна раціоналізація й рекомбінація у формі трансформації внутрішнього середовища і зовнішньої мережі підприємства, його взаємозв'язків із зовнішнім середовищем у цілому, що забезпечують зростання аллокаційної й адаптивної ефективності підприємства;

2) Причина – системні мікродисфункції підприємства, які порушують його рівноважний стан як економічної системи і мають внутрішній, мережний, середовищний і соціальний характер;

3) Кінцева мета – створення підприємства з високим рівнем аллокаційної й адаптивної ефективності;

4) Потенціал – сукупність чинників, що виконують роль рушійних сил реструктуризації та забезпечують необхідні умови для її здійснення;

5) Результат – досягнення позитивного синергічного ефекту, зростання ринкової вартості підприємства.

Реструктуризація передбачає зміни структури майна (правового статусу); організаційної структури підприємства; виробничої структури; структури виробничої програми; структури залученого капіталу; структури активів; структури доходів і витрат; структури персоналу; інформації; інших структур.

Реструктуризаційні зміни, які проводяться на підприємствах, можуть стосуватись:

модернізації - оновлення устаткування і технології;
реорганізації - зміни методів і поділу праці; потоків інформації;
адаптації - пристосування елементів підприємства до поточних умов;
нововведень – продуктових і процесних.

Основними способами реструктуризації підприємств є:

1) об’єднання окремих підприємств і утворення нової юридичної особи, тобто їх реорганізація;

2) виокремлення структурних підрозділів і утворення на цій основі нових юридичних осіб;

3) ліквідація або перепрофілювання підприємств;

4) санація підприємств – їх оздоровлення за рахунок державного бюджету[4].

Реструктуризацію варто розглядати як глибокі зміни у внутрішньому середовищі підприємства й у його зовнішній мережі, а також у взаємозв'язках підприємства із зовнішнім середовищем у цілому.

Трансформаційна реструктуризація підприємств у широкому значенні – це комплексний процес становлення якісно нового господарюючого суб’єкта в умовах локальних і загальних перехідних процесів, а також економічної глобалізації.

У вузькому значенні реструктуризація – це процес перетворення підприємств – ланок командно-адміністративної економічної системи – на фірму – організаційну одиницю бізнесу, що діє в ринковій економічній системі (Табл. 1.2.1)[6].

Таблиця 1.2.1

Зміст реструктуризації підприємств в умовах трансформаційної економіки

Умови й чинники трансформаційного процесу	Об’єкт трансформації	Трансформаційний процес	Результат трансформації
Локальна перехідна економіка	Підприємство – ланка командно-адміністративної системи	Власне ринкова реструктуризація підприємств	Фірма – організаційна одиниця бізнесу, агент ринкової економіки
Загальні перехідні процеси до «нової економіки знань», економічна глобалізація	Фірма	Цивілізаційна трансформація й інтернаціоналізація	Нова фірма постіндустріального типу

Власне ринкової реструктуризації підприємств притаманна особлива інноваційна природа, тому що її здійснення – це не лише підприємницька інновація, а й значною мірою державна.

Власне ринкова реструктуризація підприємств і приватизація взаємозалежні, тому що радикальна зміна власності виступає умовою формування ринкового агента – фірми. Для перехідної економіки України характерна була асинхронність і певна автономність процесів приватизації й реструктуризації підприємств, наслідком чого є низький (найчастіше негативний) економічний ефект приватизації.

Таким чином, реструктуризація підприємств є найважливішим чинником досягнення цілей перехідного періоду, умовою ринкової й цивілізаційної трансформації національної економіки, її інтеграції в сучасні світогосподарські процеси.

Аналіз мікроекономічної реструктуризації за умов трансформаційної економіки України

2.1. Початковий етап перехідного періоду та проблема «прихватизазії»

Перші роки незалежності нашої держави увінчались букетом невирішених питань, котрі постали після розпаду командно-адміністративної системи СРСР. Стан господарства, у тому числі, потребував змін. Проблемою стала невизначеність, непослідовність та безконтрольність дій як влади, так і суб’єктів господарювання у цій сфері.

В Україні (як і в ін.країнах СНД) процес мікроекономічної реструктуризації не такий помітний, як у країнах західної та центральної Європи. Однак для оздоровлення та пожвавлення економіки все ж потрібні були вливання нового капіталу, що привело до початку реструктуризації найприйнятнішим для нас шляхом – зміною форми власності.

Державна власність, в основному, приватизовувалась на основі ваучерної схеми – колективи працівників придбавали акції своїх підприємств за номінальною ціною, використовуючи свої приватизаційні сертифікати, і зі знижкою за рахунок додаткових платежів. Керівники отримували пакети акцій своїх підприємств (до 5%) на безоплатній основі або зі знизкою. Участь іноземців у приватизаційному процесі була обмежена, оскільки права прямої участі в масовій приватизації вони не мали (їм дозволялось купити акції тільки після їх приватизації).

Схема української приватизації привела до домінантної ролі внутрішніх власників у великих і середніх підприємствах тоді, коли необхідним було залучення додаткового капіталу та стратегічного планування подальшого розвитку підприємств [1].

Глибока економічна криза призвела до зниження рентабельності підприємств і обмежила можливість реструктуризації за рахунок власних коштів. Як наслідок, у 1998 р. близько 50% українських підприємств звітували про збитки [1].

Окрім того зростала тінізація економіки, оскільки масове роздержавлення та безконтрольність даних процесів дало змогу нажитись на реформі не одній людині, що серед народу отримало назву «прихватизація».

Як наслідок, процес трансформації в Україні значно затягнувся, що дало підстави ЄБРР віднести її до групи країн, що знаходяться на менш успішній стадії перехідного періоду.

Тенденції структурних змін економіки України в розрізі суб’єктів господарювання

З початку трансформації в Україні необхідно було подолати проблеми розбалансованості щодо відповідності структури національного продукту структурі потреб головного споживача – населення. Україна у величезному обсязі виробляла сталь, електроенергію й продукти хімічної промисловості і водночас відчувала дефіцит житла, одягу, продуктів, меблів і побутової теле-, радіотехніки. Таким чином, поряд з невиправдано масштабною важкою і військовою промисловістю існувала слабка цивільна економіка (соціальний комплекс) зі зношеними основними фондами і застарілими технологіями.

Паралельно спостерігалося зменшення ВВП на душу населення з 1653 дол. США у 1991 році до 640 дол. США у 2000 році. Починаючи з 2000 року намітилася тенденція до економічного зростання ВВП на душу населення. Так, за 2000-2007 роки цей показник зріс з 640 до 3 055 дол. США, тобто майже в 5 разів.

Передумовою економічного зроcтання в Україні у 2000 - 2007 роках було реформування відносин власності, що здійснювалось у формі так званої трансформаційної приватизації, яка на відміну від традиційної приватизації (структурної реорганізації підприємств, фінансового оздоровлення, приватизаційного проектування, зміни стилю менеджменту) відбувалася за відсутності корпоративного сектору, в умовах нерозвиненого фондового ринку, тобто передбачала організаційно-правову реструктуризацію. Як наслідок, приватизаційні процеси в Україні характе ризувалися неефективною державною політикою у сфері приватизації [5].

У статистичному вимірі за період трансформації відбулося значне зростання недержавного сектору в Україні. Кількість реформованих під приємств в Україні досягла 118 747, з яких 28 854 – державні (24,3 %), 89 893 – комунальні (75,7 %). При цьому серед реформованих підприємств відбувся такий розподіл форм власності (рис. 2.2.1).

Мікроекономічна реструктуризація підриємств державної і комунальної власності привела до поступового оновлення капіталу різних галузей національного господарства шляхом збільшення кількості субєктів підприємницької діяльності (рис. 2.2.2).

Станом на кінець 2010 року в Україні загальна кількість зареєстрованих суб’єктів господарювання склала 5 970 779 одиниць, у тому числі – 1 252 437 юридичних осіб та 4 718 342 фізичних осіб-підприємців. Загальний абсолютний приріст зареєстрованих суб’єктів господарювання в Україні за 2009 рік порівняно з 2008 роком складає 4,47%.

3. Успішна мікроекономічна реструктуризація як перший крок на шляху до світового лідерства – досвід, вартий уваги

Як показує міжнародний досвід, сьогодні прорив на світові ринки забезпечується, як правило, не просто продуктом, і навіть не галуззю, а міжгалузевим комплексом, який складається з певних відтворюваних і високо технологічних систем [7].

Процес економічної глобалізації, а також ринкова орієнтація економіки України вимагають приведення в дію взаємозалежних техніко-технологічних, організаційно-економічних та управлінських чинників ефективного освоєння у виробництві науково-технічних досягнень. Базовою ланкою, початковим етапом цього процесу стає мікроекономічна реструктуризація [9].

Досягнення високого ступеня міжнародної конкурентоспроможності в наукомістких, високотехнологічних секторах економіки потребує не стільки лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скільки кардинальної мікроекономічної реструктуризації – для створення виробничих систем [7].

Інноваційний фактор стає вирішальним для виходу національної економіки з депресивного стану, забезпечення її сталого розвитку, зниження залежності держави від критичного імпорту, підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції і активізації експортної діяльності. Саме такий досвід нам подає Китай та Японія, адже економіка цих країн майже на 80% залежить від імпортної сировини та матеріалів і саме інноваційність виробництва дозволяє продукції цих країн конкурувати на світовому ринку, знижуючи собівартість та підвищуючи якісні характеристики.

Тому, на мою думку, принцип поєднання інвестицій з інноваціями має бути головним принципом мікрореструктуризації економіки України та її регіонів.

Головною метою структурних перетворень будь-якої країни є збільшення виробництва ВВП загалом і на душу населення, в якому переважатимуть продукти кінцевого призначення відповідно до потреб населення та імпорту. Структура ВВП зумовлена структурою продуктивних сил і задіяного основного та інших видів капіталу. З огляду на це реструктуризація має початися зі зміни структури капіталу і його організаційних форм, з мобілізації капіталовкладень і підприємизації. З досвіду ринкових країн і специфіки сформованої в Україні економічної системи її мікроекономічна реструктуризація повинна спрамовуватись на:

виховання у всіх суб’єктів ринку, зокрема у керівної ланки, усвідомлення необхідності поєднання приватних, колективних, державних і національних інтересів;
мобілізацію грошових ресурсів і капіталовкладень, контроль за рухом грошей, капіталів і товарів;
створення малих і середніх підприємств як основи виробництва переважної частини ВВП.

Висновки

В процесі виконання даної роботи я з’ясувала, що мікроекономічна реструктуризація являє собою структурні зміни в економічній системі шляхом реформування базового елемента економіки – підприємства.

Мікрореструктуризація виступає найважливішим чинником розвитку локальних і глобальних перехідних процесів національної економіки.

Заходами мікроекономічної реструктуризації в Україні в перехідний період стали нові капітальні вкладення, перерозподіл робочої сили, закриття старих виробництв, підвищення конкурентоспроможності підприємств, що вимагають часу і великих грошових витрат шляхом зміни форм власності (державна і комунальна переходила у приватну і колективну). І хоча перші кроки не увінчались успіхом через непослідовні дії урядів та безконтрольність «прихватизації», та вже з середини 2000х років ситуація стабілізувалась.

Як показує світовий досвід, задля досягнення високого ступеня міжнародної конкурентоспроможності в наукомістких, високотехнологічних секторах економіки Україна потребує не стільки лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, скільки кардинальної мікроекономічної реструктуризації. Саме тому, я вважаю, на сучасному етапі ринкових перетворень в Україні необхідним є формування цілісної національної системи регулювання реструктуризації підприємств, що включає підсистеми державного, колективно-договірного регулювання, регулювання з боку недержавних організацій і фондів, керування реструктуризацією на підприємстві.

Список використаних джерел:

Акімова І. Фактори реструктуризації підприємства в Україні: роль власності, управлінської ланки і людського капіталу/ Акімова І., Швьодіауер Г.: Наукові матеріали №13, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій в Україні// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ier.com.ua/files/publications/WP/2002/WP_13_ukr.pdf
Груба Г. І. Інституціональний механізм формування національної інноваційної системи України// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=37
Жукова Е. Ф. Реструктуризація підприємства – процес реструктуризації. Санація підприємства// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://referat-ukr.com/ekonomka-pdprimstva/restrukturizacziya-pidpriemstva-proczes-sanacziya.html
Мочерний С. В. Економічна теорія: Навч. посіб., К.: Академія, 2005// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ebk.net.ua/Book/economics/mochernyj_et/part5/505.htm
Саєнко О. Реформування відносин власності – основа економічної безпеки України// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.spfu.gov.ua/ukr/journal/200905/5_16_18.pdf
Сізонова О. М. Реструктуризація підприємств в умовах трансформаційної економіки// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/28411.html
Стеченко Д. М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Підруч. – К.: Вікар, 2006// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/984/76/1/2/ї
Структурні зміни в економіці// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua
Шпакович О.М. Інноваційна діяльність підприємства// [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://referatua.org.ua/category_content.php?c=business_economy&id=84

Основи мікроекономічної реструктуризації у перехідний період 📙 Курсовая → 🆔 159492