Основні податки в Україні та їх роль у формуванні бюджету

МІНІСТЕРСТВО  НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

МІНІСТЕРСТВО  ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНОЛЬНИЙ  ФАРМАЦЕВТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УПРАВЛІННЯ ТА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Фінанси» 

на тему:  «Основні податки в Україні та їх роль у формуванні бюджету» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                          Виконала:

                                                          студентка 3 курсу

                                                          спеціальності ЕП

                                                          групи 1

                                                          Попович А. П.

                                                          Перевірила:

                                                          викл. Деркач Н.Ю. 
 
 
 
 
 
 

                                               Харків 2010

 Зміст

 Вступ...……………………………………………………………….……..…..........3

Розділ 1. Загальна характеристика основних податків в Україні…...…...………6

   1.1 Сутність, функції та класифікація  податків……….…………...………....6

   1.2 Елементи системи оподаткування України…………………………........10

   1.3 Основні податки України……………………………………….……....... 13

   1.4 Контроль над виплатою податків…………………………………….….. 24

Розділ 2. Аналіз структури та динаміки доходів держбюджету України............29

   2.1 Процес формування та структура доходів держбюджету України….......29

   2.2 Приклад  схеми, сплати податків в Україні……………………………......30

   2.3Аналіз структури зведеного бюджету України за 2003-2004р.р………....32

Розділ 3. Пропозиції щодо поліпшення податкової системи в Україні…..........38

   Висновок………………………………………..…………………....................42

   Література………………………………………………………………………44 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Серед багатьох економічних ланок, за допомогою, яких держава впливає на ринкову  економіку, важливе місце займають податки. За умов ринкових відносин, а особливо в перехідний до ринку період, податкова система являється одним із важливих економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки.

      Податки є, по суті, головним засобом формування бюджету держави. Це джерело, що забезпечує існування бюджетної сфери суспільства, цілої армії наших громадян – лікарів, вчителів, науковців, діячів культури і мистецтва, пенсіонерів, малозабезпечених, а також студентів. Повнота сплати податків визначає долю не тільки цих людей, а й усієї економіки. Бо чим більшу стипендію отримає студент, тим більше грошей повернеться туди, звідки прийшли податки, тобто в економіку.

    Існує кілька десятків різних податків і  зборів. Основними видами податків, які покликані забезпечувати  більшу частину бюджетних надходжень є податок на додану вартість, податок на прибуток і прибутковий податок з громадян. Однак, на сьогодні податки сплачує лише половина української економіки. Причин можна знайти безліч: починаючи з неефективної роботи величезної армії контролюючих органів і закінчуючи недосконалою законодавчою базою.

    Податкова система кожної держави відображає її специфічні умови. У світі не існує  держав з однаковими податковими  системами, але це не означає, що створення  податкової системи та податкова  політика проходять спонтанно. Створення  податкової системи — дуже серйозна наукова проблема. Вона потребує глибокого аналізу господарського життя в державі, доходів населення і підприємницьких структур, бюджету сім'ї. Тільки за такими матеріалами можна зробити висновок про доцільність введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси.

    Принципи  структури побудови системи оподаткування  в Україні, податки, збори в бюджети та державні цільові фонди, а також  права, обов’язки  і відповідальність  платників визначає Закон України «Про систему оподаткування», який був прийнятий у 1991році, а потім неодноразово доповнювався.

    Податкова система України будується на принципах стимулювання науково-технічного прогресу, виходу вітчизняного виробника на світовий ринок високотехнологічної продукції, стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності, рівнозначності й пропорційності стягування податків, як із юридичних, так і із фізичних осіб, недопущення податкової дискримінації, соціальної справедливості, економічної ефективності та інших немало важливих принципах.

    Мета даної роботи – це вивчення економічної сутності податків, їх характеристика, роль та значення у формуванні доходів Державного бюджету України.

    Об’єктом  дослідження є основні податки  України. Предмет дослідження – економічні відносини, що виникають з приводу формування централізованого фонду коштів на державному рівні.

    Для досягнення поставленої цілі необхідно  розв’язати наступні задачі: розглянути теоретичні питання основних податків України; зробити основний акцент на висвітленні механізму нарахування та сплати податків до бюджету; структуру доходів бюджету; розглянути й узагальнити чинне законодавство України щодо оподаткування, зокрема, Закон України "Про податок на додану вартість", Закон України "Про Державний бюджет України", Закон України "Про систему оподаткування", Указ Президента України "Про деякі зміни в оподаткуванні" та ряд інших.

    Представлена  робота складається із трьох розділів. У першому розділі висвітлені теоретичні питання (поняття, класифікація та функції податків); у другому розділі – наведені приклади розрахунку податків та значення їх частки у формуванні Державного бюджету України; третьому – пропозиції щодо поліпшення системи оподаткування України. 

    При написанні роботи була використана інформація, як із навчальних посібників, так і із періодичних видань. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1.Загальна  характеристика основних податків в Україні

    1.1. Сутність, функції та класифікація  податків

    Податки, по суті, являються важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві, і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. Вони є одним із основних методів мобілізації державних доходів. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється, в основному, у грошовій формі.

    У сучасній літературі, про податки, приводиться  велика кількість різного роду їх визначень, але при цьому в  усіх незмінно підкреслюється, що податок - платіж: обов’язковий. Іншими словами, платежі, які не являються для  платників обов’язковими, не відносяться до податкових, тобто будь-які добровільні виплати, внески, відрахування [1, 64с.].

    Отже, податки – це обов’язкові платежі  юридичних та фізичних осіб до бюджету, з метою створення централізованого фонду грошових засобів, необхідних для виконання державою своїх функцій.

    У фінансовій термінології використовується п’ять термінів, які відображають платежі держави – плата, відрахування, вкладення, податки, збори.

    Плата - передбачає конкретну еквівалентність відносин платника з державою. Наприклад, це плата за воду, за газ та ін. Розмір плати залежить від кількості використаних ресурсів.

    Відрахування  і вкладення – передбачають цілісне значення платежів. Воно може бути тільки частковим (відрахування), тобто встановленим згідно економічному змісту платежів, або повним (вкладення), коли витрати засобів у повному об’ємі виробляється тільки по цільовому призначенні.

    Податки – встановлюються для підтримання  державних структур і для фінансового забезпечення виконання ними функцій держави – управлінської, оборотної, соціальної та економічної. Вони не мають ні елементи конкретного обміну, ні конкретного цільового призначення [1, 68].

    У Законі України «Про систему оподаткування» приведене значення податку і зборів (обов’язкового платежу): під податком і збором (обов’язкового платежу) до бюджету та державні цільові фонди слід розуміти обов’язковий вклад до бюджету відповідного рівня або державний цільовий фонд, який здійснений платниками по порядку і на вимогах, що визначаються законами України про оподаткування.

    Характеризуючи  функції, які виконують податки, можна виділити наступні:

    1)Фіскальна.

    Дана  функція являється найважливішою  у характеристиці сутності податків, тому що вона визначає їх суспільне призначення. Беручи до уваги цю функцію держава повинна отримувати достатньо податків, але, головне – надійних. Податкові надходження мають бути постійними та стабільними і рівномірно розподілятися у регіональному розрізі;  

    2) Економічна.

    Через дану функцію держава впливає  на процес відтворення стимулюючи або  стримуючи його, відповідно держава посилює або зменшує тиск на умови нагромадження капіталу, а також може впливати на платоспроможний попит населення.

    Економічну  функцію можна розділити на:

• регулюючу функцію;
• стимулюючу функцію;

    Через регулюючу функцію держава впливає на різні сторони діяльності платників.

    Через стимулюючу функцію держава шляхом диференціації ставок податків, встановлення податкових пільг, податкових канікул, особливого режиму оподаткування у вільних (спеціальних) економічних зонах стимулює зростання виробництва, нагромадження капіталу і підприємницьку активність.

    3) Контролююча.

    Шляхом  контролюючої функції оцінюється ефективність кожного податку і податкової системи в цілому.

    4) Розподільна.

    За  допомогою даної функції здійснюється формування дохідної частини бюджету з послідуючим перерозподілом коштів і направлення їх на фінансування різноманітних заходів пов'язаних з реалізацією функцій держави [20,11].

    Говорячи  про види податків, то на сьогоднішній день вони різноманітні і формують різноманітні групи, по різним ознакам [15, 71].

    Їх  можна класифікувати :

    1. За формою оподаткування:

    а) Прямі податки - податки, що встановлюються безпосередньо на платника і залежать від величини об'єкта оподаткування (доход, вартість майна);

    - особові прямі податки;

    - реальні прямі податки.

    б) Непрямі податки - податки, що встановлюються в ціні реалізації продукції, є надбавкою до ціни виробника і тут немає безпосереднього зв'язку між реальним платником податку і державою. Зв'язок між реальним платником податку (споживачем) і державою опосередковується через об'єкт оподаткування. Розмір непрямих податків для окремих платників не залежить від величини його доходу;

    - акцизи (універсальні (ПДВ) і специфічні);

    - мито;

    2. За економічним змістом об'єкта оподаткування:

    а) податки на доходи;

    б) податки на майно;

    в) податки на споживання.

    Податки на майно виплачуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами являються заробітна плата і інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємства. Податки на споживання сплачуються не при отриманні доходу, а при його використанні. Вони сплачуються в формі непрямих податків. Податок на майно встановлюється відносно рухомого або нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при покупці, податки на майно виплачуються постійно, до тих пір поки майно знаходиться у власності [15, 73].

    3.  За рівнем державних структур, які їх встановлюють:

    а) Загальнодержавні податки.

    Загальнодержавні  податки встановлюють вищі органи влади; їх стягнення є обов'язковим на всій території України, незалежно від того до якого бюджету (державного чи місцевого) ці податки зараховуються. Ставки загальнодержавних податків встановлюються єдині для всіх платників. В Україні нараховується 19 основних податків.

    б) Місцеві податки  і збори.

    Місцеві податки можуть встановлюватися  виключно місцевими органами без  будь-яких обмежень з боку центральної  влади. Нараховується 2 місцевих податки  і 14  місцевих зборів.

    4.  За способом стягнення:

    а) Окладні.

    Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а потім встановлення розміру податку для кожного  платника окремо.

    б) Розкладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі, відповідно до потреб держави в доходах, а потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях і між платниками.

    5. За джерелом сплати податків:

    а) Податки, що включаються до ціни реалізації, зверх ціни виробника, джерело їх сплати - виручка підприємства.

    б) Податки і збори, що включаються  до собівартості продукції, джерелом сплати є виручка.

    в) Податки, джерелом сплати яких є прибуток.

    г) Податки, джерелом сплати яких виступає заробітна плата працівників (прибутковий  податок, відрахування до доходів із заробітної плати) [15, 75]. 

   1.3. Елементи системи оподаткування

    Оподаткування – це система розподілу доходів  між фізичними або юридичними особами та державою [20, 2].

    Сплата  податків базується на виділенні  таких елементів системи оподаткування: суб’єкт і носій податку, об’єкт та одиниця оподаткування, джерело сплати, податкова ставка и квота.

    Суб’єкт, або платник податку – це фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається із встановлення платників, так як податкова служба держави повинна чітко знати, хто вносить той чи інший податок до бюджету, та хто відповідає за обов’язки перед державою.

    Термін  «платник податків» визначає суб’єкт оподаткування. Але цей суб’єкт в більшій мірі являється тільки транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки платить податок, скільки перечислює до бюджету частину отриманих доходів. Реальним платником, або носієм кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів та послуг, а якщо так, то і усе, що в їхній ціні відображається, - і затрати виробництва та реалізації, і прибуток всіх ланок, у яких відбувається рух товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки  основним споживачем у будь-якій країні являється її народ, то саме громадяни скрізь були, є та будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків [20, 5].

    Об’єкт  оподаткування вказує на, що саме начисляється той, чи інший податок. Згідно до Закону України «Про систему оподаткування», в Україні об’єктами оподаткування являються: дохід (прибуток) , майно юридичних чи фізичних осіб, додана вартість товару чи послуги, спеціальне використання природних ресурсів та інші об’єкти, визначені законами про оподаткування. Об’єкт оподаткування повинен бути стабільним, підлягати чіткому звіту, мати безпосереднє відношення до платника, відображати саме його вплив на даний об’єкт.

    Одиниця оподаткування – це одиниця вимірювання (фізичного або грошового) об’єкта оподаткування. Фізичне вимірювання досить відображає об’єкт оподаткування. Наприклад, оцінка земельної дільниці при оподаткуванні проводиться в гектарах, акрах, квадратних, метрах и т.д. Чім більші розміри об’єкта оподаткування, тим більше одиниця вимірювання. Грошове вимірювання може бути безпосереднім – при оцінці доходів, та посереднім – при оцінці тієї, ж самої земельної дільниці (по ринковій або нормативній вартості), майна та ін.

    Джерело виплати податку – це дохід платника, із якого він сплачує податок. Джерело виплати може бути безпосередньо зв’язаний із об’єктом оподаткування (якщо оподатковується сам дохід або майно, яке приносить дохід), а може і не мати відношення до об’єкту оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які знаходяться в особистому використанні та не приносять доходу їх власникам). Взагалі, правомірним являється пов’язування джерела сплати податку із об’єктом оподаткування. Таке оподаткування справедливе, оскільки тільки дохід являються джерелом сплати [5, 34].

    Податкова ставка – це законодавчо установлений розмір податку на одиницю оподаткування. Існують  два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний та диференційований. При універсальному встановлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому –декілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямках. Перший – у межах платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка. Другий – в межах різноманітних характеристик та оцінок об’єкта оподаткування.

    Встановлення податкових ставок являється важливою та найбільш складною проблемою оподаткування. Саме не бездоганність ставок може порушити, як фіскальну значимість, так і регулюючу дію того чи іншого податку. Встановлення ставок податків може базуватися на емпіричному методі і економіко-математичному моделюванні [5, 37].

    По  побудові податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

    Тверді ставки встановлюються у грошовому виразі на одиницю оподаткування в натуральному вичислені. Вони  можуть бути двох видів: фіксовані – встановлені у конкретних сумах, відносні –визначені відносно до певної величини (наприклад, в процентах до мінімальної заробітної плати).

    Процентні ставки встановлюються тільки відносно об’єкту оподаткування, який має грошовий вираз (сума податку, також має тільки грошовий вираз, за виключенням натуральних податків). Вони розподіляються на три види: пропорціональні, прогресивні та регресивні.

    Пропорціональні – це єдині ставки, які не залежать від розміру об’єкта оподаткування. Вони спрощують податкову роботу, найбільш відповідають принципам рівномірності платників.

    Прогресивні – це такі ставки, розмір яких збільшується по мірі збільшення об’ємів об’єкта оподаткування. Прогресія шкали оподаткування може бути простою та східчастою. При простій підвищенні ставки використовуються до усього об’єкту оподаткування, результатом чого являються невгодними для платника інтервали оподаткування його розмірів. При східчастій шкалі прогресії підвищенні ставки використовуються не до всього об’єкту оподаткування, а тільки до тієї його величини, яка перевищує інтервальні обмеження. У даному випадку більшість залежить від стрімкості та крутизни прогресії. Стрімкість характеризує розміри інтервалів – чим вони менші, тим крутіше прогресія. Крутість характеризує співвідношення максимальної та мінімальної ставок. Обидва ці показники при помірній податковій політиці повинні бути стриманими, створюючи відносно пільгові умови для верств населення з низьким рівнем доходів [7, 73].

    Регресивні  ставки, на відмінну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання. У такій політиці є свій резон, так як багатство суспільства – це сукупність багатства його членів, а регресивні ставки стимулюють створення та зростання багатства. На практиці прогресивні та регресивні ставки можуть застосовуватися, як окремо, так і разом – у вигляді прогресивно-регресивної та регресивно прогресивної шкали ставок. 

    Податкова квота – це частина податку в доході платника. Вона може бути визначена в абсолютному розмірі та відносному вираженні. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. З позицій соціальної справедливості механізм оподаткування обов'язково має включати податкову квоту. Однак справа в тому, що тоді значно зменшується податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому на практиці оподаткування податкової квоти законодавчо не встановлюються [7, 74]. 
 

    1.3. Основні податки в Україні

    Згідно  Закону України "Про систему оподаткування", до загальнодержавних податків і зборам відносяться :

1. ПДВ;
2. акцизний збір;
3. податок на прибуток;
4. податок на доходи фізичних осіб;
5. мита;
6. державна мита;
7. плата за землю;
8. місцеві податки;
9. та ін. [20, 6].

    1. Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком і основним джерелом доходів державного бюджету. Сутність податку виражається в тому, що це є частина новоствореної вартості, яка сплачується до бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг.

    Його  платниками виступають як суб'єкти, так  і не суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) за умови, коли у них обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх 12-ти календарних місяців перевищував 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Платниками ПДВ є також особи, які ввозять (пересилають) товари на митну територію України, в тому числі фізичні особи — по підакцизних товарах, в обсягах вартістю понад 200 екю, та які здійснюють підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти (крім фізичних осіб за умови сплати ринкового збору) [2, 3].

    Відповідно  до міжнародних норм справляння ПДВ  та необхідності створення єдиної бази даних про платників податку останні проходять спеціальну реєстрацію у державній податковій інспекції з наступним отриманням свідоцтва про реєстрацію та індивідуального податкового номера платника. За цих умов платники отримують право на нарахування податку і складання податкової накладної при продажу товарів (робіт, послуг).

    Порядок визначення суми ПДВ. яка підлягає сплаті до бюджету зображена на схемі  №1.1[6, 54]. 

  Схема №1.1 "Схема визначення ПДВ"

    Об'єктом  оподаткування податком на додану вартість (ПДВ) є операції з:

    — продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі з оплати вартості послуг за договорами (угодами, контрактами) оперативної оренди (лізингу);

    — ввезення (пересилання) товарів на митну  територію України, та отримання робіт, послуг, які надаються нерезидентами для їх використання чи споживання в межах України:

    — вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за її межами [2, 5].

    Другим  важливим елементом є його ставка. Для обчислення ПДВ Законом встановлено дві ставки — "20 відсотків" та "нульову ставку". При цьому, платники податку ведуть окремий облік з продажу та придбання щодо операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 відсотків і звільнених від оподаткування та операцій, вартість яких не включається до складу валових витрат виробництва (обігу), імпортних та експортних операцій.

    Суми  податку на додану вартість, які підлягають сплаті до бюджету чи відшкодуванню з бюджету визначаються (з використанням ставки 20 відсотків) визначаються у такому порядку:

    1. На основі операцій з продажу  товарів (робіт, послуг) визначається  база оподаткування, за винятком операцій звільнених від оподаткування і щодо яких застосовується нульова ставка.

    2. Обчислюються суми податку по  операціях з продажу товарів  (робіт, послуг)

    ПДВ = БО х 20%: 100

    Для подальших розрахунків визначаємо ціну продажу