Основные направления исследований сексуального поведения

Вступ

   Біологічна сексологія розкриває багато фундаментальних передумов, детермінанти й компоненти сексуальної поведінки й мотивації на рівні індивіда, пари та популяції. Оскільки сексуальна поведінка не зводиться до репродуктивної біології і є поліфункціональною та багаторівневою, жодна біологічна дисципліна зокрема, ані всі вони разом узяті, не можуть претендувати на всебічне пояснення. Генетичні, нейрофізиологічні, психогормональні та інші спеціальнонаукові теорії й піходи не виключають один одного, а межі правомірності кожного підходу неможливо встановити апріорно; вони прояснюються і змінюються в ході розвитку науки, на основі зіставлення й критичного аналізу даних, одержаних різними науками. Ендогенні чинники психосексуального розвитку й поведінки не можна зрозуміти окремо від середовищних і ситуативних. Якщо це правильно стосовно тварин, то суто біологічне пояснення людської сексуальності неможливе. Правові норми не можуть повністю регулювати статеву поведінку, а виключно обумовлюють її межі і перебувають під соціальним і культурним контролем. Тому соціокультурний підхід у сексології охоплює широке й досить різнорідне коло досліджень, в основі яких лежать такі принципи: 1) сексуальна поведінка й мотивація – не біологічні, а соціокультурні явища; 2) вихідна одиниця дослідження – не індивід і не пара, а соціальне ціле; 3) сексуальна поведінка й настановлення індивідів походні від соціонормативної культури суспільства, яка в свою чергу залежить від його соціальної структури та способу життя; 4) окремі елементи сексуальної культури, норми сексуальної поведінки та інші, з одного боку, кореняться в біологічному спадку людини, а з другого – детерміновані внутрішньою логікою й послідовністю культури як системного цілого, але сексуальна культура в цілому – соціальне явище; 5) хоча сексуальна культура різних людських суспільств має спільні компоненти, в цілому вона дуже різноманітна й історично мінлива; звідси випливає необхідність її порівняльно-історичного дослідження, що інтегрує дані соціології, етнографії, соціальної історії, історичної психології, історії держави і права, етології та мовознавства; 6) різні соціальні групи й верстви того ж самого суспільства можуть істотно відрізнятися за своїми настановленнями та поведінкою; цим зумовлюються багатоматітні статеві, вікові, соціопрофесійні, етнічні, конфесійні, сексуально-орієнтаційні та інші сексуальні субкультури; 7) окремі елементи сексуальної культури й уся вона в цілому нерозривно зв’язані з загальнішими соціокультурними явищами й змінюються разом з ними. Культура не просто забороняє чи дозволяє ті або інші прояви сексуальності, вона визначає їхню соціальну, етичну й естетичну цінність.

    Все це обумовлює вивчення та дослідження сексуальної поведінки в соціологічному контексті. Проаналізувавши соціологічну літературу присвячену темі сексуальної поведіки, мною було виявлено, що більшість досліджень  присвячені сексуальній поведінці молоді. Тому, в своїй роботі я буду намагатися детально розкрити саме цей аспект, а також контрацептивну поведінку молоді. Також у свою роботу я включила опис дослідження сексуальних домагань на робочому місті.

1)Теоретико-методологічні підходи до вивчення сексуальної поведінки

    Необхідною передумовою наукового дослідження сексуальної поведінки було подолання релігійного ставлення до неї, принципова установка на те, щоб аналізувати статеве життя в природно-історичному напрямку на основі реальних фактів. Подібних змін наукове світоуявлення зазнало на початку ХХ століття. При цьому науковці розуміли сексуальність як природну властивість індивідів, яка знаходить вираз через статеву діяльність та обумовлені нею відносини.

   За недовгий час існування наукового інтересу до явища сексуальності останнє розглядали: в рамках сексології; в психоаналітичному ракурсі; в рамках соціальної антропології; в соціологічному напрямку.

   Сексологія – дуже молода галузь соціального знання. Започаткували її наприкінці ХІХ ст. дослідники Х. Елліс, Л. Крафт-Еббінг, І. Блох; останній у 1907 р. у книзі “Сексуальне життя нашого часу у його відношенні до сучасної культури” проголосив створення нової “науки про стать”, проте ця гучна заява залишилася не почутою впродовж сорока наступних років.

   Серйозний крок сексології уперед був обумовлений роботами сексолога Альфреда Кінзі. Головна наукова цінність цих робот – набуття великої кількості нової інформації про сексуальну поведінку та різноманітність її форм. Завдяки А. Кінзі сексологія вперше отримала кількісний фундамент. Результати його досліджень продемонстрували наявність у соціумі широкого діапазону індивідуальних і соціальних сексуальних практик.

   Значний внесок до вивчення сексуальності внесли прихильники психоаналітичного напрямку. Так, засновник психоаналізу Зіґмунд Фрейд, досліджуючи неврози, дійшов висновку, що саме сексуальний потяг (лібідо) є рушійною силою розвитку людства, основою культурних факторів. Існування цивілізації, згідно з Фрейдом, пов’язане зі взаємовиключними тенденціями: ерос визиває прагнення людей до спільного життя – і одночасно культурні вимоги та заборони обмежують сексуальний інстинкт.

   Послідовник Фрейда Карл Ґустав Юнґ здійснив вагомий вклад до розуміння психологічного підґрунтя статевих взаємин. Згідно з його концепцією, психологічна структура особистості містить у собі такий елемент, як “внутрішня особистість” – притаманний індивіду вид і засіб відношення до внутрішніх, підсвідомих психічних процесів. Цей елемент включає в себе ті людські якості, які відсутні в зовнішній свідомій установці. Юнґ вважає, що ця внутрішня особистість безпосередньо пов’язана зі статтю: так, у жінок вона вміщує в себе чоловічі риси і має назву “анімус”; у чоловіків, навпаки, чим більш мужнішою є зовнішня установка, тим більше жіночих рис витиснуто до внутрішньої, до “аніми”. Саме аніма й анімус відповідають за особливості сексуальної поведінки індивіда, обумовлюють підсвідомий вибір статевого партнера і подальший розвиток стосунків.

   Сторонниця психоаналітичного напрямку Карен Хорні багато уваги приділяла вивченню феномена жіночої сексуальності. Заперечуючи тезис З. Фрейда щодо біологічно обумовлених заздрощів до чоловіків як рушійної сили жіночого розвитку, К. Хорні привернула наукову увагу до культурно-історичних детермінант своєрідності психології жінки. На її думку, приниження соціальної ролі жінок у сучасному суспільстві й одночасна згода жінок з таким положенням («жіночий мазохізм» як соціальний феномен) обумовлено впливом пуританської релігійної моралі, у рамках якої сексуальність була тотожною до непристойності, а жінка вважалася символом гріху. Вивчаючи жіночі неврози, Хорні зазначала їхній вплив на сексуальну поведінку і репродукційну функцію жінок: відповідно до практичних висновків дослідниці, багато які розповсюджені функціональні розлади жіночого здоров’я (вагінізм, фригідність, лейкорея й навіть безпліддя) обумовлені соціо- та психогенними факторами . Аналіз типових невротичних відхилень дозволив Хорні дійти висновку, що найбільш вагомі невротичні прояви складаються в жіночій психіці в підлітковому віці. Саме в цю пору дівчата підсвідомо обирають алгоритм поведінки, який охоплює сексуальні та соціальні аспекти життя жінки, та користуються ним у подальшому житті.

   Соціальні антропологи-структуралісти збагатили наукове уявлення про феномен сексуальності через вивчення особливостей сексуальної поведінки в різних культурах. Структурна антропологія дозволяє знайти патернизований зв’язок між не пов’язаними, на перший погляд, один з іншим елементами культури, передусім, між сексуально-шлюбними відносинами та структурною організацією простору, часу, соціуму. Наприклад, С. Дж. Тамбайа в дослідженні тайської сільської культури установив, що в селянських поселеннях північно-східного Таїланду різні частини домівки не тільки мають у своїй назві, а й символізують правила шлюбу і сексуальної поведінки: близьким родичам, шлюбні відносини з якими заборонені, дозволяється входити до спальної кімнати, проте спати в ній не дозволяється. Інакше кажучи, уявлення про сексуальні взаємини об’єктивизуються в культурно-побутовій сфері, організуючи певний соціальний порядок.

   Видатний соціальний антрополог Маргарет Мід, спираючись на дані своїх досліджень, виявила культурні засади сексуальних ролей. У кожному з племен, які вона вивчала, жінки та чоловіки виконували абсолютно різні соціальні ролі, іноді протилежні їхнім біологічним ролям. Дослідниця зазначала, що хоча кожне суспільство певним чином визначає ролі чоловіка і жінки, це не завжди супроводжується існуванням істотних протилежностей між цими ролями і тим паче не обов’язково зумовлює відносини в руслі дихотомії «влада – підкорення», яка притаманна європейській культурі.

Крім виявлення розбіжностей сексуального життя в різних культурах, антропологи установили деякі спільні майже для всіх суспільств риси. До них належать, наприклад, заборона інцестуальних відносин та надання переваги гетеросексуальним стосункам; ці табу обумовлені, так би мовити, біологічним здоровим глуздом: прагненням мати здорове потомство.

   Соціологічні дослідження сексуальності здебільшого пов’язані з вирішенням конкретних соціальних проблем: вивчаються фемінізм, ґендер, транссексуальність, сексуальна віктимність та девіації та ін. Серед глибоких теоретико-методологічних підходів до дослідження сексуальності слід виділити постструктуралізм та неомодернізм. Французький дослідник Мішель Фуко, прихильник постструктуралістської соціальної теорії, аналізував соціальну реальність як хаотичний світ, упорядковування якого можливе лише через владний дискурс. У своїй роботі “Історія сексуальності” дослідник виділяє три вісі конституювання сексуальності:

·утворення знань щодо неї;

·система влади, яка регулює сексуальну практику;

·форми, в яких індивіди можуть і повинні визнавати себе як суб’єктів сексуальності.

    На думку Фуко, дослідницький інтерес має бути спрямовано не стільки на сам факт існування сексуальних заборон та механізмів іх підтримання, скільки на те, як саме влада за допомогою своїх багаточисельних поліморфних практик стає спроможною контролювати індивідуальну поведінку. Аналізуючи західноєвропейську культуру, Фуко приходить до висновку, що саме влада створює виробництво і фіксацію сексуального різномаїття, розповсюджує різні форми сексуальності.

   Видатний британський соціолог Ентоні Ґідденс аналізує сексуальність в руслі своєї критичної теорії пізнього модерну. Сучасний світ, на думку Ґідденса, характеризується складним переплетінням повсякденних практик, які розміщені в часі та просторі й генерують багатоманітність соціальних систем. Соціальна реальність знаходиться під впливом двох тенденцій – глобалізації та детрадиціоналізації. Найбільш очевидна ознака соціального життя сучасності – безпрецедентний за обсягом, глибиною та швидкістю змін динамізм.

Динаміка соціальних змін обумовлює “створену невизначеність”, яка випливає не із стихійних природних процесів, а із соціалізації середовища. Ця невизначеність робить суттєвою ознакою суспільного буття ризик, який підриває онтологічну безпеку. Підтримати це відчуття, що зникає, має довіра – впевненість у надійності особи або системи щодо певного комплексу подій чи наслідків; довіра містить віру в порядність або любов іншої особи чи у правильність абстрактних принципів системи.

   Феномен активної довіри, за Гідденсом, є ключем до розуміння трансформацій інтимного життя, що розповсюджені в сучасному світі. Між глобалізацією соціального життя і трансформаціями інтимності існує пряма залежність. При цьому, вважає автор, зміни сексуальності мають розглядатися саме в руслі формування нових механізмів довіри. Ця довіра досягається через взаємне саморозкриття індивідів, а сексуальність стає важливим елементом самореалізації особи.

   Соціальні трансформації інтимності в першу чергу обумовлюють зміну соціально схвалених форм сексуальності. Інституціонально-правові основи відносин (шлюб) поступаються відносинам на базі “чистих відносин”, відносинам заради відносин. У сучасному “суспільстві розлучення” якість стосунків стає важливішою, ніж особа партнера, тому люди заздалегідь схильні до зміни партнера, якщо стосунки з ним перестають їх задовольняти.

    Цікаві теоретичні неомарксистські розробки в соціологічному дискурсі сексуальності пропонує американська дослідниця Гейл Рубін. На її думку, в традиційному суспільстві інструментом додержання екзогамії та миру між племенами був обмін жінками. Із того факту, що жінки мають певну купівельну вартість та можуть бути використані в торгівлі між чоловіками, виник соціальний порядок, що зберігається й донині. По суті, це система влади, що спрямована на концентрацію матеріального та символічного капіталу в руках батьків, старших чоловіків. Таким чином, біологічна сексуальність трансформується в продукти людської діяльності [2, С. 20].

2)Цілі та сценарії сексуальної поведінки

    Характерною особливою рисою сексуального життя людини є множинність, неоднорідність цілей, досягненню яких служить вступ до сексуальних стосунків. Сексуальна поведінка може задовольнити цілий ряд інших (крім сексуальної) потреб.

   Що стосується цілей сексуальної поведінки, то ними можуть бути:

              релаксація, зняття статевого напруження;

              дітонародження – означає задоволення потреби у зачатті та у акті народження;

              лише одна хтива насолода як самоціль (гедонізм);

              пізнання, задоволення статевого зацікавлення;

              комунікація, здобуття почуття психологічної, особистої інтимності, повного злиття з іншою людиною [3, С. 67].

   Сексуальна поведінка, за сучасними уявленнями, – це система дій та стосунків, які опосередковують задоволення статевого потягу. Сексуальні поведінка, і це треба постійно мати на увазі, – це соціальна людська поведінка, в якій людина переслідує конкретні цілі, намагається реалізувати певні інтереси, але на основі використання біологічних механізмів. В сексуальній поведінці з’єднані фізіологічні, психологічні та соціокультурні методи і процеси, але з’єднані таким чином, що перші являються складовими останніх.

   Займаючись даною проблематикою, дослідники відокремлюють п’ять ідеал-типових сценаріїв сексуальної поведінки: пронатальний; романтичний; комунікативний; гедоністичний; ринковий. Всі ці сценарії являють собою послідовність сексуально значущих подій.

   Отже, розглядаючи конкретні сексуальні сценарії, перш за все звернемося до “шлюбно-пронатального” сценарію.  Якщо ми будемо розглядати жіночий варіант цього сексуального сценарію, то акцентуації підлягають взаємовідносини з чоловіком, сексуальне життя структуроване народженням дітей, родами та абортами. Значущість сексу зводиться до його додатку до шлюбу, він може бути окреслений як одноманітний та рутинний. Чоловіча версія сексуального сценарію будується навколо взаємовідносин із жінкою. Чоловічий шлюбний сценарій різниться від майже такого самого жіночого, перш за все, наявністю сексуального потягу як основи шлюбних відносин. По-друге, існує протиріччя між ствердженнями жінок в аналогічних сценаріях про відсутність сексуального задоволення і чоловіків, і жінок.

   Другий тип сценарію – це романтичний сценарій. Тут вже діють такі категорії: “коханці”, “закохані”, “кохані”. Сексуальне життя будується на базі почуттів, вони можуть стати основою вступу до шлюбу. Підкреслюється лише важливість емоційного залучення. Розрив відносин пов’язаний з тяжкими емоціями. Романи окреслюються як космічні, і ревнощі – це їх невід’ємний атрибут. У жіночій версії реконструкція сексуальності значить і реконструкцію почуттів і емоцій.

   Саме поняття “кохання” є бажанням життя, “кохання” охоплює широкий спектр різних почуттів і дій. На думку Е. Гідденса, “романтичне кохання – це жіноча риса, жіночий шлях до визволення. Адже для жінок кохання – це основа для сексу, а для чоловіків – все навпаки” [4, C. 128]. Цієї думки притримуються й інші вчені, які вважають, що сексуальне бажання і кохання більш тісно пов’язані у жінок, ніж у чоловіків. Для чоловіка прояв емоційності проблематизує його маскулінність, саме через це він обмежує себе. Таким чином, ми можемо дійти таких висновків щодо романтичного сценарію: сексуальна концепція жінок в даному випадку – це “романтичне кохання”, яке слугує основою для сексу. Для чоловіка – це сексуальне володіння об’єктом кохання-пристрасті або кохання-прихильності.

   Комунікативний сексуальний сценарій має такі особливості. Перш за все слід відмітити те, що на сцені сексуальних взаємодій “акторами” є друзі, близькі люди. Сексуальні відносини при цьому виступають як серія паралельних або послідовних зв’язків, де одні мають постійний характер, а інші – короткочасний. Щодо розрізнених на основі сексу сценаріїв, то для жінок в такому випадку сексуальні відносини є наслідком особистісної комунікації, вираження її іншими засобами, тобто ідентичність жінки в сексуальній сфері будується як ідентичність “жінки-подруги”. А для чоловіка комунікація є наслідком сексуальних відносин. В комунікативному сценарії репрезентація сексуальності значно змінена порівняно з іншими сексуальними сценаріями. Головною цінністю тут є індивідуальна комунікація із партнером, у тому числі й еротична.

   Сутність гедоністичного сценарію полягає в наступному: на сцені взаємодіють сексуальні партнери, і сексуальні відносини тут мають вигляд автономної сфери і природного прояву людини. Сексуальне задоволення у цьому сценарію є невід’ємним елементом сексуальних відносин. Сексуальність, з позиції гедоністичного сценарію, – це набір тілесних практик і досвіду, які приводять до задоволення. Людина має бути сексуально компетентною, а це визначається й досвідом, і знаннями, й навичками, а також орієнтацією, яка спрямована на задоволення партнера.

   В наш час крім усіх сценаріїв, які були вже згадані вище, слід визначити такий вид сценарію, як “ринковий”. Саме в цьому випадку на сексуальній сцені діють не партнери, коханці та інші, а “спонсори”, “проститутки”, “утриманки”.

За даним сценарієм чоловік, який вступає у сексуальні відносини для задоволення сексуальних потреб, має все це оплачувати; жінки ж вступають у сексуальні відносини лише для того, щоб отримати матеріальні блага [5, С. 133]. Слід зауважити, що саме цей сценарій найбільш виразно демонструє гендерну асиметрію певного “договору”.

Що стосується соціальної компетентності чоловіка в певних сексуальних відносинах, то це його статус, частіше матеріальний, тобто це можливість чоловіка купити сексуальні послуги; а сексуальною компетентністю жінки виступає її “професіоналізм”, інакше кажучи, здатність ці послуги продати.

   Таким чином, розглянувши сексуальність в ідеально-типовому варіанті, ми можемо говорити про те, що сексуальні відносини в даному випадку – це різні сценарії сексуальної поведінки, які все ж не вичерпують усіх можливих інтерпретацій сексуальної поведінки.

3)Традиції вивчення сексуальної поведінки молоді в Україні та Росії

   Массові соціологічні опитування почали використовуватися для вивчення сексуальності людини на початку ХХ століття. Перший з них був проведений у 1902 році В. Фавром, який опитав у Харкові біля 2000 студентів трьох вищих навчальних закладів. До початку першої світової війни на території Російської імперії було прведено як мінімум 5 обслідувань сексуальності. Окрім дослідження в Харкові було проведено три “статевих переписа студентів”: в 1904 р. В Московському університеті (М. Членов), а потім за аналогічною програмою — в університетах Томська та Юрьєва(Тарту). В 1908 році В. Жбанков провів перше в світі обслідування “статевого життя жінок, що навчаються”. Він опитав студентів та вчительок Москви, 80% яких були у віці до 25 років. Розквіт досліджень сексуальної поведінки спостерігався у Радянському Союзі у 20-ті роки, коли було проведено більше 30 масових соціологічних опитувань в основному серед молоді в самих різних мічстах та селах. І до революції, і в 20-ті роки вивчалося широке коло питань, що відносяться до сексуальної поведінки, наприклад: відношення до сім'ї і до шлюбу; мотивація сексуальних відносин; характеристики першого сексуального партнера;  еротичне сприйняття; мастурбація; венеричні захворювання; аборти і методи контрацепції; проституція і т.п.

   Серед різноманітних характеристик сексуальної поведінки особливо виділяють  

вік початку статевого життя. В Україні та Росії початок статевого життя у чоловіків був достатньо раннім. По результатам опитування В. Фавра, 73% студентів у віці 17-20 років вже мали досвід статевого життя. Медіанний вік сексуального дебюту в першу треть ХХ століття у студентів був приблизно між 17 та 18 роками. Згідно з данними досліджень в германії, медіанний вік у німецьких студентів був більш високим — 19,8 років. Більшість досліджень проведених на території України та Росії свідчили про те, що 10-15% всіх опитаних чоловіків почали статеве життя до 15 років, чого не було в ті часи ні в Германії, ні в Австрії.

   Дівчата починали статеве життя пізніше. Особливо помітним їх відставання від парубків було в дореволюційному місті серед людей з високим рівнем освіти. Згідно з оцінками В. Жбанова, майже 90% московських студенток і вчительок у віці від 17 до 20 років були незайманими, у віці 21-25 років — 45,4%. Медіанний вік сексуального дебюту наближався до 26 років. В тих хто ніколи не був у зареєстрованому(церковному) шлюбі, число тих, хто мав сексуальний досвід дорівнювало 18%.

   Однак, в середньому для країни вік початку статевого життя у жінок був набагато нижчим, що було пов'язано з відносно низьким середнім віком вступу в перший шлюб. Згідно з данними перепису населення 1897 року він складав у Європейській частині Російської імперії 21,4 роки, згідно з данними 1926 року,

в СРСР у мешканок міст він дорівнював 21,5, у сільських дівчат — 20,9, тоді як в англії і Уельсі на межі століть середній розрахунковий вік вступу у перший шлюб був більше 26 років, у Франції дорівнював 24 рокам.

   Після війни і революції вік початку статевого життя у жінок в містах понизився. Медіанний вік сексуального дебюту у студенток з досвідом статевого життя згідно з данними обслідувань знаходився в межах від 19,5 до 21 року. Оскільки значна частина респонденток (40-60%) не мала цього досвіду, можна припустити, що імовірнісний вік початку статевого життя у цієї групи дорівнював приблизно 21-22 рокам. Радянські дослідники відмічали, що у другій половині 20-х років жінки починали статеве життя трохи пізніше, ніж у перші роки революції.

    На базі існуючих фрагментованих данних, можна припустити, що за період з початку 1930 до кінця 1950 років вік початку статевого життя в країні побільшав. Одним з факторів цього збільшення стало обмеження дошлюбних зв'язків у молоді. Як показали дослідження А. Харчева та С. Голода, серед ленінградських студентів кінця 50-х початку 60-х років частка почавших статеве життя до шлюбу, а також розповсюдженість випадків раннього сексуального дебюту була меншою, ніж серед їх однолітків у першій треті двадцятого століття. Крім того, став вище вік вступу у перший шлюб, цьому сприяла сильна деформація статевовікової структури населення країни в роки другої світової війни.

   В цілому ця тенденція суперечила загальносвітовій. В західних країнах у цей час вік сексуального дебюта знижувався. Наприклад, у французьких жінок 1942-1951 років народження він дорівнював 19,3 рокам, тобто був майже на 2 роки менше, ніж у жінок, що народилися в 1922-1931 роках. Для німкень тих же поколінь відбулося зменшення з 20,9 до 18,6 років. Для відповідних чоловічих поколінь середній вік початку статевого життя у французів залишався майже незмінним (18 років), а у німців зменшився з 20,4 до 18,4 років.

    Хоча, і Радянський Союз, не дивлячись на пануючі морально-ідеологічні установки, не залишався обабіч від загальносвітових процесів. Згідно з данними С. Голода, в 60-ті —90-ті роки серед студентської молоді спостерігалася достатньо стійка тенденція к більш ранньому початку статевого життя. Крім того, було зафіксовано зменшення відмінностей в поведінці юнаків та дівчат, наприклад, в сфері дошлюбних відношень. Згідно з данними обслідувань, проведених О. К. Лосєвою в Москві, середній вік початку статевого життя у чоловіків в 1983-1984 роках знизився у порівнянні з 1975-1976 років з 19,2 до 18,1, а у жінок — з 21,8 до 20,6 років.

   У кінці 80-х років, в період “перебудови”, зміни в масовій статевій поведінці пришвидчилися, пришвидшилося і зниження віку статевого дебюту. В 1993 році І. Кон, В. Червяков і В. Шапіро почали фундаментальну серію досліджень сексуальної поведінки в росії. Вони опитали 1615 учеників шкіл та ПТУ в Москві та Санкт-Петербурзі. Опитування, що було проведено в 1995 році, охопило 2871 підлітка 16-19 років в Москві, Новгороді, Борисоглібську та Єльце; а в 1997 році — 4000 школярів 7-9 класів, їх педагогів та батьків у восьми регіонах росії. Це обслідування продемонструвало на прикладі поколінь, наскільки “помолодшав” секс за минулі роки, особливо у дівчат. Серед мам цих школярів лише трохи більше 7% мали секс-дебют до повноліття, серед татусів до інтимного життя до 18 років долучився лише кожен п'ятий. Опитування 1995 року показало, що приблизно 47% дівчат і 48% юнаків у віці 16 — 17 років мали сексуальний досвід. Спробуємо дізнатися з чим пов'язана ця тенденція.

4)Сучасні соціологічні дослідження сексуальної поведінки в Україні

   Сучасні уявлення про сексуальність багато в чому визначаються тим моральним, соціальним і психологічним значенням, яке надавали йому попередні покоління. Як вказував Мішель Фуко в своїй роботі “Історія сексуальності”, зростання еротичної свідомості в сучасних країнах Заходу супроводжувався наполегливими спробами його пригнобити, однак сьогодні ситуація кардинально змінилась.

   Сексуальна революція 60-70–х років, цілий комплекс взаємопов’язаних культурних і соціальних чинників вплинули та обумовили еволюцію сексуальності та сексуальної культури в цілому. Лібералізація сексуальності стала можливою перш за все завдяки відокремлення сексу від функції відтворення. Формування гнучкої сексуальності стало основою сексуальної революції. Так, Е. Гідденс виділяє два основних елемента сексуальної революції: 1) становлення жіночої сексуальної автономії, яка мала значні наслідки для чоловічої сексуальності; 2) розквіт чоловічої і жіночої сексуальності.

   Сексуальна революція середини ХХ ст. змінила традиційне відношення до сексу. Ряд соціальних змін обумовив глибокі зміни в області сексуальності, буквально революціонізував, за словами Гідденса, цей світ. В першу чергу йдеться про наступ “пластикового сексу”, тобто сучасних засобів контрацепції (про що більш детально буде викладено пізніше), на “романтичне кохання”; очищення сексуальних відносин від всього привнесеного до сексу, сповідання “чистої сексуальності”; утвердження права жінки на сексуальне задоволення та розгляд проблем статі з феміністських позицій; нарешті, секс стає сферою публічною і, як відмічає Гідденс, про нього говорять мовою революції.

Стосовно головних спільних принципів еволюції людської сексуальності, по-перше, ми маємо відмітити індивідуалізацію і плюралізацію культур і стилів життя, ці процеси необхідно аналізувати одночасно на соціоментальному (нормативна культура) і індивідуальному (мотиваційні структури і стилі сексуальної поведінки) рівнях.

   На сучасному етапі головна тенденція у цій сфері життя полягає в тому, що сексуально-еротична поведінка і мотивація остаточно емансипуються від репродуктивної біології, пов’язаної з продовженням роду. Також на сьогодні ознакою сексуальної еволюції є поширення вікових рамок сексуальної активності завдяки досягненням медицини.

   По-друге, слід визнати й те, що зрушення в сексуальній культурі нерозривно пов’язані зі змінами у системі гендерного порядку. Головними суб’єктами і агентами цих змін є не чоловіки, а жінки, соціальний стан, діяльність і психіка яких змінюється сьогодні значно швидше і радикальніше, ніж у чоловіків. Ці зрушення в гендерних стереотипах і поведінці визначають не “фемінізацію” чоловіків або “маскулінізацію” жінок й утворення “унісексу”, а послаблення номеризації гендерних відмінностей і пов’язаної з ними соціальної сертифікацією. Багато традиційних відмінностей між чоловічою і жіночою статтю, які зазвичай асоціюються зі статевим диморфізмом, такі як інструментальний і експресивний стиль життя або ж чоловіча немосоціальність, не стільки зникають, скільки трансформуються і перестають бути обов’язковою соціальною нормою.

   Нарешті, слід зазначити, що сьогодні зменшується розрив між повсякденною, побутовою і офіційною мораллю; звужується коло явищ, яким надається  моральна оцінка. Головним і єдиним критерієм моральної оцінки сексуальних дій і відносин стає взаємна згода партнерів. Осудженню, а інколи і юридичному переслідуванню, підлягають не тільки пряме  сексуальне зґвалтування, але й різні форми сексуального примушення, на які раніше навіть не звертали уваги.

   В останні роки завдяки вченим збільшився обсяг інформації і наукових даних щодо людської сексуальності. Треба сказати, що нові знання допомогли людям зрозуміти, що їх сексуальні хвилювання, індивідуальні особливості поведінки і проблеми притаманні не тільки ним, але й іншим людям. Як результат – відношення до індивідуальних сексуальних особливостей стало більш терплячим, а елемент таємничості, пов’язаний з сексуальністю, був фактично усунений. Насправді тільки за допомогою дослідження сексуальної поведінки люди нарешті осягнули те, що прояви сексуальності можуть бути багатоманітними, а сам термін “секс” не вичерпується лише статевим актом.

   Отже, слід зазначити те, що наукові і технічні досягнення дозволили людству позбавитись від застарілих страхів і проблем, що пов’язані з сексом, і розробити надійні засоби запобігання від небажаної вагітності, навчитися без перешкод лікувати бездітність. Але контрацептиви, сучасні методи переривання вагітності не можуть вирішити серйозні соціальні і особистісні проблеми, такі як початок статевого життя підлітками або засоби допомоги людям при прийнятті важливих рішень щодо їхнього сексуального життя.