Основные теории возникновения государства

Основні теорії виникнення держави

ВСТУП

Вивчення процесу  походження держави має не тільки чисто пізнавальний, академічний, але  й політико-практичний характер. Воно дозволяє глибше зрозуміти соціальну  природу держави, її особливостей й  риси, дає можливість проаналізувати причини й умови їхнього виникнення й розвитку. Дозволяє чіткіше визначити  всі властиві їм функції - основні  напрямки їхньої діяльності, точніше  встановити їхнє місце й роль у  житті суспільства й політичної системи.

Сучасна дійсність  не відособлена від минулого й  майбутнього. Вона лише нова, важлива  віха в історії. Сьогодення, втілюючи в собі різнобічні, складні, часом  суперечливі тенденції минулого, заперечує віджиле, наділяє перспективне іншою якістю, породжує тим самим  нові тенденції і явища, що закладають передумови майбутнього. Відповідно, щоб  зрозуміти сучасну державу й  право потрібно знати як вони виникли, які основні етапи пройшли  у своєму розвитку, які причини  впливали на їхнє утворення, становлення, розвиток, зміну їхньої форми й  змісту.

Саме у цьому  полягає актуальність обраної теми. Кардинальне перетворення нашого суспільства  люди найчастіше зв'язують із правом, із правовою державою, із правосуддям, із правами людини. Але  як  виникло право? Як з'явилося це суспільне явище, цей незамінний у сучасному  цивілізованому суспільстві соціальний регулятор? Це питання цікаве багатьом і тим більше тим, хто вибрав юриспруденцію своєю професією - теперішньою або майбутньою.

Мета даної курсової роботи - розгляд питань про поняття, походження й розвиток держави і  права. Відразу слід зазначити, що питання  про утворення держави і права  розділяється на два досить відмінних  друг від друга питання: про походження держави і права й про його розвиток. Питання про походження права є питання про те, як утворилося в суспільстві те явище, що йменується правом. Питання про розвиток права  є питання про те, які фактори, під впливом  яких  відбувається перетворення права, надбання ним таких форм, у яких ми можемо бачити право сьогодні.

Згідно з метою  курсової роботи висунуті наступні завдання:

розгляд питання  походження держави, фактори, теорії походження та типи держав;

відокремлення влади  в первіснообщинному суспільстві  від державної організації;

розгляд понять держави  та її ознак;

аналіз походження права, фактори, поняття права та його ознаки;

знайти відмінності  права від соціальних норм первісного суспільства;

визначити взаємовплив  держави і права;

визначити роль держави  і права в організації суспільства.

Теорія держави  й права вивчає розмаїтість першопричин  утворення й розвитку держави  й права. При цьому особливе значення надається зміні організаційно-виробничої структури суспільства. Кардинально  ускладнилося в період розкладання  первіснообщинного ладу буття суспільства, погроза його ослаблення, розпаду  й навіть загибелі породжує необхідність в особливій, що стоїть над ним, регульованій силі, а звідси в державі, що забезпечує його життєздатність і цілісність. Цей тривалий і складний процес поступово здобував усе більш чітко виражений політичний характер. У міру поглиблення соціального розшарування населення механізм держави усе більше виявлявся у володінні верхів суспільства, що ставлять його на службу в першу чергу своїм інтересам.

Об'єкт дослідження  – інститут держави на початкових етапах розвитку суспільства.

Предмет дослідження  – процес становлення, походження і  розвитку понять та практичного втілення держави.

Надалі необхідність держави обумовлюється всією  сукупністю причин всілякого, насамперед, загальнонаціонального порядку. Держава  виступає як певне вираження цивільної  спільності, здобуваючи при цьому  той, або інший ступінь відносної  самостійності. Вона починає функціонувати, багато в чому підкоряючись своїй  внутрішній закономірності розвитку. 

Кожна країна, маючи  свій набір, своє сполучення передумов  історичного розвитку, формує неповторний, індивідуальний образ національної державності. Загальні закономірності розвитку держави в кожній країні проявляються неоднозначно. Теорія держави  й права, опираючись на наукові результати історико-юридичних досліджень, формулює, відкриває найбільш загальні закономірності розвитку й функціонування держави.  

1. Теоретичні аспекти  виникнення та функціонування  держави

1.1. Держава як  уніиверсальна політична форма  організації суспільства.

Держава – організація  політичної влади в суспільстві, яка здійснює управління процесами  за допомогою системи загальнообов’язкових норм поведінки і механізму їх впровадження.

Це поняття правового  характеру, воно відображає дуже складне, багатоаспектне суспільне явище. Тому жодне з існуючих визначень не відображає достеменно його специфіки.

Наприклад, давньогрецький філософ Платон (428-348 рр. до н.е.) кращою формою держави вважав союз людей, об’єднаних засадами загальної користі та справедливості, де правлять мудрі філософи, багаті мужі (аристократія) і панує рівність.

За Арістотилем (384-322 рр. до н.е.), держава – союз вільних  людей, зосередження всіх розумових  і моральних інтересів громадян.

Вищим виявом людського  мистецтва вважав державу Фома Аквінський (1224-1274 рр.), мету якої вбачав у тому, щоб готувати людей до блаженства у потойбічному світі.

Нідерландський  вчений Гуго Гроцій (1583-1645 рр.), твердив, що держава – союз вільних людей, укладений з метою дотримання права і загальної користі.

Його співвітчизник  Бенедикт Спіноза (1632-1677 рр.) розглядав  державу як результат домовленості між людьми.

Як наслідок змови  багатих проти бідних характеризував державу французький гуманіст Жан-Жак  Руссо (1712-1778 рр.).

Тривалий час  домінувала класова теорія держави  Карла Маркса, Володимира Ульянова (Леніна), за якою держава – це диктатура  пануючого класу.

За сучасними  уявленнями, держава – це специфічна політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади  народу, воля якого є обов’язковою для населення усієї країни [1].

Державна влада  відрізняється від влади первісного соціальне однорідного суспільства  такими ознаками:

у первісному суспільстві  соціальна влада виражає і  захищає інтереси всіх членів суспільства; у соціальне неоднорідному –  інтереси домінуючої його частини або  соціальної групи;

у первісному суспільстві  носії влади не відокремлюються  за соціальним статусом чи професійно від інших членів суспільства, а  у соціальне неоднорідному суспільстві  носії влади в організаційному  відношенні відокремлені у певні  структури, «загони»;

у первісному суспільстві  населення не оподатковується;

у соціальне неоднорідному  для утримання державної влади  встановлюються податки;

у первісному суспільстві  органи влади не поділяються за окремими функціями на певні види, а у  соціальне неоднорідному суспільстві  функції влади розподіляються між  окремими органами, виникає специфічна структура влади;

у первісному суспільстві  влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій території вони б не перебували; а в державі  влада поширюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території;

у державі складається  система особливих загальнообов'язкових  правил поведінки – юридичних  норм, яких не знало первісне суспільство. Поняття про такі норми стало  позначатися з певних причин терміном право.

Держава відрізняється  від інших організацій за такими ознаками:

у кожній країні із соціальне неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава, а  організацій – багато;

тільки держава  виступає офіційним представником  усього суспільства; всі інші організації  репрезентують лише його частину;

тільки держава  може вирішувати загальносуспільні  справи, інші ж організації вирішують  справи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства;

держава має у  своєму розпорядженні специфічний  апарат, який наділений владними повноваженнями і має матеріальні засоби для  реалізації цих повноважень, для  виконання своїх завдань та функцій; тільки держава може встановлювати загальнообов'язкові для всього населення правила поведінки – юридичні норми;

тільки державна влада характеризується суверенітетом. Його ознаки: верховенство влади, повнота  влади, самостійність і формальна  незалежність влади від будь-якої іншої організації (або особи) як у певній країні,, так і за її межами.

Протягом тривалого  часу у вітчизняному та східноєвро- лепському правознавстві, юридичній  науці деяких інших країн панували уявлення про державу, що походили від  ідеї класового устрою суспільства, в світлі якої вона розглядалася "як знаряддя, машина для придушення одного класу іншим", "організація  економічно пануючого класу тощо. Але наполягання на класичності  такого визначення сутності держави  і на безперечності його сприйняття було б невірним. За найдавніших  часів розрізнялися дві функції  держави – забезпечення загального блага і здійснення організованого примусу. Панування в політичній думці тієї чи іншої з них обумовлювалось конкретними історичними обставинами  розвитку суспільства. Тому, природно, на стадії розвитку капіталізму, коли суспільство мало яскраво виражену класову структуру, коли в ньому  існували антагоністичні класові протиріччя, сформувалось вчення про класову  боротьбу як основу уявлень про державу  і право. За таких умов воно було історично виправданим. Але навряд чи це вчення може бути основою для  дослідження і конструювання  сучасних держави і права, коли в  суспільстві сформувались нові умови, зокрема:

а) суспільство позбавлено чітко визначених класів, а існує  складна і розгалужена соціальна  структура;

б) соціальні протиріччя вже не є антагоністичними, а тому організоване державою насилля щодо великих соціальних груп втрачає  свою актуальність;

в) рівень матеріального  достатку дозволяє забезпечити все  більш широким верствам населення  рівень життя, що відповідає сучасним уявленням про людську гідність [2].

Разом з цим, відмова  від теорії класового насильства як пануючої теорії сутності держави  і права однозначно не визнає заміни її будь-яким іншим вченням. Для цього  потрібний аналіз історичних умов, що складалися, тенденцій і динаміки їх розвитку. Сучасний період розвитку людства характеризується тим, що метою  його є всебічний розвиток людини, забезпечення умов її життя, прав і  свобод. Дійсність просякнута ідеями гуманізму, пріоритету загальнолюдських цінностей. Все це знаходить своє відображення у сучасних найбільш розвинутих країнах – правових, демократичних, соціально-орієнтованих.

Держава повністю не зливається із суспільством, не розчиняється в ньому, вона є організацією, яка  певним чином відокремлена, інституалізована у вигляді механізму держави (державної  системи), має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі пог треби та інтереси. Тому вивчення характеристик держави  повинно здійснюватись як з точки  зору єдності держави й суспільства, так і їх відокремленості. Методологічним підходом до подібного аналізу поняття, сутності та призначення держави  є тлумачення держави як особливої  форми організації суспільства, форми, яка є його внутрішньою  організацією, структурою соціальних відносин, засобом їх упорядкування  і забезпечення безперешкодного  існування, а в зовнішньому аспекті  об'єднує суспільство у вигляді  території, фізичних осіб та їх об'єднань, державних посадових осіб та органів, законів та інших правових документів. Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка  характеризується тим, що вона:

1) всеохоплююча  організація – об'єднує в єдине  ціле всіх членів суспільства,  відображує та забезпечує загальносуспільні  інтереси і потреби;

2) територіальна  організація – об'єднує членів  суспільства (громадян) за територіальним  принципом, а територія є матеріальною  базою держави;

3) єдина організація,  що об'єднує все суспільство  як ціле, тоді як всі інші  соціальні організації (політичні  партії, професійні та молодіжні  спілки, асоціації підприємців тощо) охоплюють лише окремі верстви  населення;

4) офіційна організація  – репрезентує суспільство, виступає  від його імені, і такою визнана  іншими державами;

5) універсальна  організація, бо об'єднує членів  суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер  їх життя;

6) верховна організація  – є вищим за значенням та  силою об'єднанням суспільства,  всі інші соціальні організації  у сфері загальносуспільних інтересів  підпорядковані їй;

7) централізована  організація – внутрішня структура  держави здійснюється за ієрархією,  тобто підпорядкованістю нижчих  організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади  і управління, державних підприємств  і установ) вищим, і насамкінець  – загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам).

Незважаючи на те, що держава є формою організації  інтересів усіх членів суспільства, вона не об'єднує їх абсолютно в  усіх сферах, аспектах їхнього життя. Поряд із загальносуспільним інтересом  існують інтереси особливі та індивідуальні, які відображуються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними  об'єднаннями чи особисто індивідом. Держава не повинна сама втручатися у сферу цих інтересів, але  обов'язком її є забезпечувати  їх незалежність, гарантувати і охороняти  від втручання з боку інших  суб'єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявність  гарантованих державою сфер їх "самостійного" життя – важлива ознака цивілізованості  держави і суспільства [7].

Особливості держави  як організації всього суспільства  накладають свій відбиток на форми, процеси  об'єднання громадян, упорядкування  їх суспільного життя, забезпечення нормальних умов існування та розвитку, що здійснюються за допомогою механізму  держави – сукупності органів  влади і управління державних  підприємств і установ, які концентрують, спрямовують зусилля громадян на здійснення загальносуспільних справ. Форми державної діяльності різні  – управлінські, матеріально-технічні, ідеологічні, охороню тощо. Проте  властивою тільки державі є правотворчість – встановлення, зміна чи відміна  загальнообов'язкових для всього населення правил поведінки у  вигляді юридичних нормативних  актів.

Існування будь-якого  соціального інституту обумовлено певними суспільними потребами, тому і його функціонування спрямоване на забезпечення цих потреб. Особливість  держави полягає у тому, що вона є легітимною формою виявлення та вираження "загального" інтересу, засобом його забезпечення. В умовах соціального розшарування суспільства, опосередкованості взаємодії його членів держава виступає як інструмент вираження цього інтересу, причому  двояким чином:

а) шляхом проведення безпосереднього волевиявлення  громадян – референдумів;

б) опосередковано, через діяльність вищих представницьких  органів державної влади. При  цьому "загальний" інтерес набуває  спеціальної форми виразу у вигляді  законів [5].

Подальша конкретизація "загального" інтересу щодо різних сфер суспільного життя, життєвих ситуацій, конкретних регіонів і т. ін. здійснюється спеціально створюваним для цього  державним апаратом управління. Він  складається з державних службовців – громадян, які професійно займаються виробленням конкретних рішень, здійснюючи координацію загальносуспільних інтересів  з особливими інтересами окремих  регіонів, галузей суспільного виробництва  та індивідуальними інтересами громадян. Це обумовлює необхідність організації  об'єднань державних службовців у  різноманітні державні органи – міністерства, комітети, відомства, місцеві органи управління тощо. Особливість державного забезпечення "загального" інтересу полягає у тому, що держава забезпечує домінування загальносуспільних потреб над певними особливими та індивідуальними  інтересами.

Державна влада  характеризується як вияв державної  організації суспільства, включає  в себе особливості держави і  характеризується поширеністю за територією, універсальністю, самостійністю, верховністю, легітимністю, незалежністю, повнотою. У найбільш концентрованому вигляді  ознаки державної влади виявляються  через її суверенність:

а) верховенство –  державна влада є вищою владою у суспільстві;

б) повнота (неподільність) – державна влада належить народу, який є її єдиним джерелом;

в) самостійність  – державна влада не залежить від  волі будь-яких інших організацій, окремих  осіб чи інших суспільств.

Суверенність державної  влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ідеологічно  впливати на суспільні відносини. Це забезпечується особливими державними утвореннями і засобами їх впливу (підприємствами, армією, судами, поліцією тощо). 

1.2. Причини та  передумови виникнення держави.

Держава є важливим, об’єктивно закономірним надбанням  людської цивілізації, творінням людської практики, розуму. Світова цивілізація  пройшла довгий шлях розвитку від  примітивних до високоорганізованих  форм співжиття. Тривалий час історія  не знала інституту держави. Основними  формами суспільної організації  були рід, община, плем’я, об’єднання (союз) племен. Тобто первісне стадо  змінювалось на досконаліше об’єднання людей – первісну родову общину (рід), що означає колектив людей, що походили від одного пращура і  вели спільне господарство.

Поступовий перехід  від колективного до парних шлюбів, заборона шлюбів усередині роду приводили  до активного спілкування між  окремими родами, внаслідок чого вони об’єднувались у фратрії та племена. Такі об’єднання здійснювались на основі мовної, економічної, територіальної та шлюбної спільності [3].

Колективна власність  на засоби виробництва, соціальна єдність  членів роду (племені) визначили й  відповідні форми організації суспільної влади. Влада – це здатність владно можного суб’єкта визначати варіанти поведінки підвладного і домагатися здійснення такої поведінки.

У родовій общині управління здійснювали всі дорослі  члени роду (чоловіки й жінки). Усі  важливі справи вони вирішували спільно  на зборах членів роду (племені). На таких  зборах обиралися старійшини, вожді, керівники та ловчі.

Отож, влада у  первісному суспільстві:

базувалася на родових  відносинах (рід об’єднував людей  за дійсною чи допустимою кровною  спорідненістю, був власником засобів  виробництва, об’єднував членів роду для колективної праці, виступав господарським осередком для  виробництва матеріальних благ);

у соціальному розумінні  була безпосередньо суспільною (не існувало спеціального апарату управління та примусу);

мала такі якості, як єдність, взаємодопомога, співробітництво (члени роду виконували свої функції  на засадах переконання, примус застосовувався дуже рідко);

здійснювалася рядовими та виборними членами роду добровільно, без спеціального апарату управління. Військо формувалося з усіх чоловіків  роду чи племені, здатних носити зброю.

Для регулювання  суспільних відносин між людьми та їхніми об’єднаннями в суспільстві  формуються соціальні норми, що орієнтують людей на досягнення їхньої мети. Первісні люди виконували соціальні норми  добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального  життя в суспільстві, первісний  лад не був ідеальним. Необхідним був подальший розвиток суспільного  виробництва, пошук способів удосконалення  знаряддя виробництва, засобів праці.

Отже, первісні люди від привласню вального господарства, що базувалося на мисливстві, збиранні коріння, ягід, іншої їжі рослинного світу, рибальстві, поступово почали переходити до виробництва. Розвивалося  скотарство, обробіток землі, вирощування  злаків, ремесло й торгівля.

З розвитком знарядь  праці, тобто продуктивних сил (приблизно V тисячоліття до н.е.), виникли умови  для створення надлишкового продукту, його обміну, приватної власності. В  результаті з’явилися групи людей, наділених можливостями привласнювати  продукцію, створену іншими групами  людей. Між цими групами постійно виникали суперечності, конфлікти.

Загроза втратити не лише продукти своєї праці, а й  життя, змусила людей до такої  організації співжиття, яка б  не тільки захистила їх фізично, але  сприяла узгодженню, захисту різноманітних  їхніх інтересів, які з плином часу постійно розширювалися [8].

Це зумовило виникнення інституту держави, яка взяла  на себе функції організації внутрішнього життя за допомогою загальнообов’язкових норм, правил поведінки, механізмів їх впровадження, а також захисту  своїх громадян від зовнішніх  сил. Держава стала єдиною формою організації суспільного життя.

Отже, загальними причинами  виникнення держави стали:

три великі поділи праці: відокремлення скотарства від  землеробства (вирізнення скотарських  племен); відокремлення ремесла від  землеробства (відокремлення ремесла  від рільництва); відокремлення торгівлі від виробництва (виникнення й розвиток торгівлі).

поява надлишкового продукту, патріархальної сім’ї, приватної  власності та майнової нерівності;

утворення класів як великих груп людей з протилежними інтересами й виникнення між класових конфліктів;

неспроможність  суспільної влади первісного ладу врегулювати  класові суперечності та конфлікти  та виникнення публічної влади.   

Розкриваючи ці причини, треба наголосити, що економіка первісного ладу прогресувала з подальшим вдосконаленням знарядь праці. Щодо розподілу, то потрібно мати на увазі виділення скотарства, відокремлення ремесел від землеробства і появу купців, зайнятих обміном.                                                                                                 За нових економічних умов одна сім’я мала змогу не лише забезпечити себе засобами існування, але й мати надлишковий продукт, який зосереджувався в руках старійшин, військових начальників. Важливу роль відіграли також майнова міжродова, а потім і внутрішньовидова нерівність, з’являється приватна власність, класи, групи людей, які займають протилежне місце у суспільстві.

У цих умовах родоплемінна організація існувати не могла. Потрібний  був орган, здатний зберегти і  забезпечити функціонування суспільства  як цілісного організму. Новому органу потрібна була місцева влада з  певними установами, особливим загоном  людей, які б займалися лише управлінням  і володіли можливістю здійснювати  організаційний примус. Таким органом  і стала держава.

Держава  як нова організаційна форма життя суспільства виникає внаслідок неолітичної революції, переходу людства до відтворюючої економіки, тобто у процесі зміни матеріальних умов життя суспільств, становлення його нових організаційних форм. Первісна держава виникає, щоб організаційно забезпечити функціонування відтворюючої економіки, нових форм трудової діяльності.

Як правило, найдавніші держави виникають як міста-держави. Воно поступово стає адміністративним, господарським і релігійним центром. Це місто разом з прилеглою  до нього невеликою сільськогосподарською  місцевістю і стає містом-державою. У такому місті постійно проживають вожді і жерці, воно стає місцем, де відбуваються засідання рад і  зборів. Місто-держава знає чітку  соціальну диференціацію, майнове  розмежування, поділ праці.

З розвитком суспільства  поступово усвідомлювалися важливість успішного управління, керівництва, відбувалася його спеціалізація, а  та обставина, що особи, які здійснюють управління, накопичують відповідний  досвід, приводила до довічного виконання  громадських обов’язків. Чимале значення в закріпленні таких порядків мала і релігія. У ранньокласовій державі відбувається подальше виокремлення знаті, передача посад від батьків  до дітей і головним чином на цій  основі збагачення певних суспільних груп.

Класова природа  первісних держав чітко визначилася  лише з часом, коли розмежування суспільства, класоутворення привели до захоплення держави тим чи іншим класом і пристосування її до своїх інтересів та потреб. Процеси утворення класів і держави не можна розуміти спрощено, нібито спершу виникли класи, потім їхній антагонізм привів до появи держави. Ці процеси відбувалися паралельно, взаємодіючи один з одним. Ранньокласова держава не є результатом діяльності лише панівного класу. Вона – результат розвитку всього суспільства в цілому на етапі становлення відтворюючої економіки. Але, зрозуміло, той чи інший клас, захопивши державу, міг стати за допомогою держави і панівним класом.

При цьому поступово  зникає практика виборності, змінюваності вождів, воєначальників, членів міських  магістратів, рад. Їм на зміну прийшла  інша практика – присвоєння посад  і передача їх своїм нащадкам. У  ранньокласовій державі особлива роль належить жерцям, що забезпечують знання і дотримання релігійних норм. Крім того, правитель у ранньокласовому  суспільстві, як правило поєднує  світську і релігійну владу, вважається посередником між божествами і народом. Теократична державність була первинною  в багатьох регіонах.

Таким чином, на відміну  від соціальної організації первіснообщинного  ладу, держава являє собою нове політичне, структуроване і територіальне  утворення. Політичне, тому, що, на відміну  від родової общини(яка захищала загальні інтереси її членів), держава  стала виражати і захищати класові  інтереси. Держава є також і  структурованим утворенням, вона виділилася із суспільства як особлива група  людей, основним заняттям яких стало  державне управління, організаційна  діяльність. У ній з’явилися нові інструменти управління: суди, в’язниці, поліція, армія, інші органи, що можуть застосовувати примус.

На відміну від  первісного суспільства, держава стала  територіальним утворенням. Якщо первісна община мала у своїй основі засновану  на спорідненій організацію, то держава  поступово шляхом переростання цих  общин у сусідські переходить до осілого способу життя, якого  вимагало землеробство. Першим етапом територіальної організації стало  місто, що поєднувало вже не стільки  родичів, скільки населення, що проживало  на певній території. Відтепер і апарат держави орієнтувався на управління тими чи іншими групами, що проживало  на певній території в межах державних  кордонів [10].

Таким чином, з аналізу  нової, державної форми організації  суспільства можна зробити висновок, що ознаками держави є єдиний територіальний простір, на якому здійснюється господарська діяльність; наявність особливої  верстви людей – апарату управління і примусу; єдина система податків і фінансів. До цих ознак варто  додати і мову, єдину для спілкування  на території тієї чи іншої держави, єдину оборонну і зовнішню політику, транспортну, інформаційну, енергетичну  системи.

2. Основні теорії  походження держави і права.

2.1. Теологічна теорія.

Ця теорія бере свій початок ще з часів Стародавнього  Єгипту та країн Месопотамії. Згідно цієї теорії походження кожної держави  пов’язане з божественною волею. Це обґрунтовує її вічність, непорушність і святість. Найбільшого поширення  ця теорія набула у період становлення  феодалізму. Відомими представниками цієї теорії у середньовічній Європі були  богослови і мислителі Аврелій Августін і Фома Аквінський. Фома Аквінський стверджував, що процес створення держави є аналогічним процесу створення Землі Богом. У XX ст. палкий послідовник Фоми Аквінського відомий католицький професор і філософ Жак Мартен, виступаючи проти капіталізму і буржуазної демократії, протиставляє їм християнську демократію. Істинне буття, за Ж. Мартеном, - це духовний світ, а держава – це реальність другого порядку, підпорядкована духовному світові й залежна від нього.

Ця теорія багатоаспектна, сьогодні є поширеною в багатьох мусульманських країнах (Саудівська Аравія, ОАЕ та в інших).

Згідно з теологічною  теорією, існує вищий божественний закон, який має лежати в основі держави. Прихильники цієї теорії пов’язують розвиток держави з діяльністю релігійних діячів, дотриманням релігійних канонів  або орієнтацією держави на божественні  начала.

Існування антигуманних режимів, з погляду віри, не суперечить їй, бо релігія не заперечує існування  добра і зла на Землі [25]. 

2.2. Патріархальна  теорія

Ця теорія бере свій початок у Стародавній Греції. ЇЇ засновником вважається Аристотель. Представниками цієї теорії були Платон, Р. Філер та Н. К. Михайлівський, М. Н. Покровський. Сутність цієї теорії полягає  у твердженні, що держава походить від сім’ї, є результатом розростання  сім’ї. Сім’я, як початковий осередок суспільного життя, розростається  у плем’я, а плем’я – у державу. Батьківська влада над дітьми трансформується у владу монарха  над своїми підданими. Піддані мають  підкорятися своєму монархові, а  монарх у свою чергу – проявляти  до них батьківську турботу. Розглядаючи  суспільні відносини у державі  як аналогію сімейних відносин, Платон виступав проти поділу суспільства  на бідних і багатих, проти права  приватної власності. Як має бути мудрим глава сім’ї, так мають  бути мудрими і правителі держави. Платон стверджував, що поки філософи не стануть царями або навпаки  царі – філософами, а саме не об’єднають політика та філософія, до тих пір  не буде кінця бідам держави. Прихильне  ставлення до цієї теорії на території  України було у історика, громадського діяча М. Драгоманова. В Росії  цієї теорії дотримувався відомий теоретик М. Михайловський.