Особисте страхування,та його розвиток

ЗМІСТ

ст.

ВСТУП…………………………..………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………………...5

1. Економічний зміст особистого страхування та його еволюція……..5
2. Види особистого страхування………………………………………...7
3. Законодавче регулювання особистого страхування в Україні….....11

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СУЧАСНОГО  РИНКУ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ В  УКРАЇНІ…………………………………………………..16

2.1 Тенденції розвитку ринку  страхування в Україні…………………..16

2.2 Показники ринку страхування  життя в Україні…………………….19

2.3 Загальні тенденції розвитку  ринку особистого страхування  в Україні…………………………………………………………………...……….22

РОЗДІЛ 3 ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ  ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ…………………………………………………..25

3.1 Реформування галузі  страхування життя……………………………25

3.2 Основні напрямки  розвитку особистого страхування……………...29

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….32

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………...……………34

ВСТУП

Слово "страхування" увійшло в українську мову давно. Воно має відповідники в інших  мовах: "insuranse" - у англійській, "versicherungs" - у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження. У основі його слова securus і sine cura, що означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки.

У фаховій літературі питанням з'ясування поняття страхування також приділено  значну увагу. Проте до єдиного розуміння  змісту категорії "страхування" дійти  не вдалося. Оскільки ігнорувати відоме положення про необхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту в жодному разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватися відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цього висновку полягає в тому, що він вказує на об'єктивну стабільність сутності страхування. Така позиція дає змогу сформувати поняття про страхування зусиллями багатьох поколінь.

Особисте страхування проводиться  на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події. Особливістю цієї галузі є поєднання в її рамках усіх видів страхування, що пов'язані зі страховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним її забезпе-ченням. При цьому окремі види належать до довгострокового ("накопичувального"), а окремі - до загального страхування. Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення підгалузей особистого страхування.

Метою написання курсової роботи є характеристика особистого страхування, сучасний стан та перспективи його розвитку в Україні.

Завдання роботи:

• охарактеризувати поняття особистого страхування та його види;
• описати сучасний стан особистого страхування в Україні;
• охарактеризувати проблеми та шляхи вдосконалення особистого страхування в Україні.

При написанні курсової роботи використовувалися наступні методи: порівняльний аналіз, дослідження, індукція, логічний, факторний аналіз, конкретизація, класифікація, синтез, узагальнення.

Дана курсова робота має наступну структуру: вступ, основна частина, що полягає їх трьох розділів, висновок, список використаних джерел.

Інформаційною основою курсової роботи стали наукові праці вітчизняних  і зарубіжних вчених, журнальні публікації, ресурси мережі Інтернет.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ЗАСАДИ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ В  УКРАЇНІ

1.1 Економічний  зміст особистого страхування та його еволюція

Особисте страхування - це галузь страхування, існування  якої історично зумовлено ризиковим  характером життя та діяльності людей, підвищеним ступенем ризику, пов'язаним із погіршенням довкілля, зростанням питомої ваги людей похилого віку в загальній кількості населення.

В особистому страхуванні  об'єктом страхових відносин виступають майнові інтереси, що пов'язані з  життям, здоров'ям, працездатністю страхувальника або застрахованої особи.

Характерною рисою є  той факт, що об'єкти особистого страхування  не мають вартісної оцінки: страхова сума визначається окремо в кожному  конкретному випадку, залежить від  страхувальника, його фінансової спроможності. Через це виплати страховика на користь страхувальника, його родини або застрахованої особи мають характер фінансової допомоги.

Суб’єктами особистого страхування є страховики, страхувальники, вигодонабувачі та застрахована особа [14, с. 102].

В особистому страхуванні  є певні особливості, що відрізняють  його від інших галузей страхування:

• по-перше, під страховий захист підпадає найдорожче, що є у людині - життя та здоров'я;
• по-друге, у цій галузі відносяться до особи як до об'єкта, який піддається ризику у зв'язку з його життям, здоров'ям або фізичною повноцінністю; тому застрахований повинен бути визначеною особою;
• по-третє, життя або смерть як форма існування не може бути об'єктивно оцінена, страхувальник може лише спробувати запобігти тим матеріальним труднощам, з якими зіткнеться у разі настання страхових випадків, а відтак, страхові суми визначаються з урахуванням бажань страхувальника, виходячи з його матеріальних можливостей, а не є вартістю нанесених збитків.

Взагалі особисте страхування, як соціальний інститут захисту людини  було притаманне людству з моменту пізнання себе і свого місця в природі і суспільстві. Розвиток такого  інституту -  це закономірний  наслідок удосконалення  превентивних форм багатовікової боротьби людства з небезпеками, які його оточували. Особисте страхування – це дуже стародавній інститут. Воно відоме ще древнім римлянам, коли була організована релігійна спільнота, учасники якої вносили спеціальний вступний внесок. У разі смерті одного із членів організація хоронила його за свій рахунок та передавала певну суму коштів його нащадкам. Існували у Древньому Римі й всім відомі каси легіонерів. Їх страхувала держава, проте легіонери вносили певний внесок, щоб їх родичі у разі смерті годувальника отримали страхове відшкодування [1; с. 145].

В Італії ще в роки середньовіччя  були установи, які за певний внесок бідних батьків при народженні дівчинки, давали можливість видати її заміж  з приданим. А у XVII ст. була випущена державна позика венеціанського лікаря Тотті. Для придбання цієї позики учасники страхування поділялись на 10 груп, кожний підписувався на певну суму. Той, хто переживав всіх останніх у своїй групі, ставав нащадком коштів померлих. Тотті вважається батьком, засновником особистого страхування, саме він ввів у страхування віковий поділ.

В 1699 р. в Англії з’явилась перша  професійна організація „Еквітебель”, яка займалась особистим страхуванням: спочатку вдів та сиріт, а потім всіх бажаючих жителів.

Страхуванням життя в Царській Росії почали займатись з 1897 р. 5 страхових компаній, 3 з яких були іноземними. В 1904 р. вже страхуванням життя займалось 14 страхових компаній. Саме в Росії вперше було введено страхування робочих місць за рахунок коштів підприємців та запрваджені лікарняні каси [3; с. 276].

18 червня 1583 року у Лондоні складено  перший договір про страхування життя. Практично через сто років  (1693) Е. Галлей друкує науково - обґрунтовані розрахунки визначення тенденцій підвищення чи зниження рівня смертності – так звані «таблиці смертності», які стали підвалинами теорії страхування життя. У 1774 році в Англії прийнято закон про страхування життя, що лишається в складі чинного законодавства в цій країні й досі. До набуття Україною статусу незалежної держави страхування на її території здійснювалось згідно з економічними, соціальними і правовими умовами, чинними у відповідні періоди існування Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Турецько-татарського іга, Царської Росії, колишнього СРСР. Центри страхування, зокрема й особистого страхування, традиційно базувались в Україні у містах, які мали політично-економічну вагу у ті періоди (Київ, Полтава, Львів,  Одеса,  Харків) [5, с. 111].

З 1917 р. особистим страхуванням став займатись Держстрах в урізаному варіанті. Тому що частину піклування за особистим страхуванням з приводу медичного, пенсійного, соціального забезпечення взяла на себе держава.

Особисте страхування – досить великий вид страхування, який поєднує  ризикову та заощаджу вальну функції страхування. Конкретними страховими подіями за цим видом страхування є дожиття до закінчення терміну страхування чи втрата здоров’я в результаті реалізації певних ризиків. Сформований страховий фонд є важливим джерелом інвестицій в економіку держави.

1.2 Види особистого страхування

Необхідність особистого добровільного  страхування зумовлюються як ризиковим  характером відтворення робочої  сили, так і підвищенням ступеня  ризику життя у зв’язку з урбанізацією, погіршенням довкілля, а також  зростанням частки людей похилого віку в загальній чисельності населення. це ускладнює захист особистих інтересів громадян з боку держави та її рахунок і передбачає формування захисних механізмів за рахунок перерозподілу індивідуальних доходів.

Особисте страхування  включає:

1. страхування від нещасних випадків;
2. страхування життя;
3. добровільне медичне страхування;
4. страхування додаткової пенсії [7, с. 99].

1. Страхування від нещасних випадків включає:

• індивідуальне страхування;
• страхування дітей та школярів;
• страхування робітників і службовців за рахунок підприємств та організацій;
• обов'язкове страхування пасажирів;
• державне обов'язкове особисте страхування військовослужбовців, працівників митних, контрольно-ревізійних, податкових, правоохоронних органів;
• державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту під час виконання службових обов'язків і т. п. (ст. 7 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування").

2. Страхування життя – це страхування, яке здійснюється на добровільній основі шляхом укладення договору страхування між страховиком (страховою компанією) та страхувальником (юридичною чи фізичною особою), згідно з яким страховик бере на себе зобов’язання здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку, а страхувальник зобов’язується своєчасно сплачувати страхові внески.

При укладенні договору страхування до кожного клієнта  застосовується індивідуальний підхід. З тієї простої причини, що в світі  немає двох однакових людей, страхування життя проводиться за індивідуальними тарифами, що залежать від індивідуальних особливостей конкретної людини: її статі, віку, стану здоров’я, професії і інших об’єктивних чинників. При цьому кожен клієнт гарантовано отримує високопрофесійну консультацію, якісні фінансові послуги та європейський рівень обслуговування.

Договір страхування  обов’язково містить основну програму страхування та може містити одну або декілька програм додаткового страхування. Програми встановлюють спеціальні умови страхування, як, наприклад, вимоги до віку застрахованої особи, перелік страхових випадків, порядок сплати страхових внесків, умови здійснення страхових виплат.

Страхування життя є  універсальним інструментом для вирішення багатьох соціальних завдань. Насамперед, це матеріальне забезпечення особи після досягнення пенсійного віку чи у випадку втрати дієздатності через нещасний випадок. На Заході виплати за довгостроковими договорами страхування складають основу доходу громадян пенсійного віку [15, с. 65].

3. За своїм призначенням медичне страхування є формою захисту інтересів громадян у разі втрати ними здоров'я з будь-якої причини. Воно пов'язане з компенсацією громадянам витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги, та інших витрат, пов'язаних із підтримкою здоров'я:

• відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням;
• придбанням медикаментів;
• лікуванням у стаціонарі;
• отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням;
• проведенням профілактичних та оздоровчих заходів тощо.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є:

• страхувальники — окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;
• страховики — страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;
• медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

При індивідуальному страхуванні страхувальниками, як правило, виступають окремі громадяни, які уклали договір із страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів.

При колективному страхуванні страхувальником, як правило, є підприємство, організація, установа, яка укладає договір із страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів тощо) за рахунок їхніх грошових засобів.

Страхові організації  укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку  зобов'язується гарантувати страховик [13, с. 88].

Мета ДМС — гарантування громадянам (застрахованим особам) при настанні страхового випадку оплати вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів та фінансування профілактичних заходів.

4. У більшості розвинених країн світу пенсійне забезпечення громадян здійснюється із трьох джерел:

1. державної пенсійної системи (в межах соціального страхування);
2. пенсійних фондів підприємств, професійних спілок та міжнародних організацій;
3. страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

При такій структурі  системи пенсійного забезпечення страхування  додаткової пенсії здійснюється страховими компаніями та пенсійними фондами, а  гарантована (основна) пенсія виплачується державою і залежить від здатності  держави акумулювати необхідні для цієї мети грошові засоби.

з усього розмаїття страхового забезпечення пенсійними фондами виділяють  три головних напрямки:

1. індивідуальне страхування пенсій, коли клієнт страхує ("купує") пенсію певного розміру;
2. індивідуальне страхування пенсії в страховій компанії чи пенсійному фонді, яке ґрунтується на нагромадженні індивідуальних засобів у страховій організації і отриманні пенсії, адекватної нагромадженій сумі;
3. групове страхування, коли пенсії учасників адекватні загальній сумі.

Найпоширенішим є другий варіант страхового забезпечення громадян. Засади, на яких цей варіант j ґрунтується, мають бути покладені в основу реформування пенсійної системи України в цілому. Передбачається, що пенсійне страхування в Україні має базуватися на системі персональних пенсійних рахунків громадян. Вона акумулюватиме грошові засоби й інвестуватиме їх у спеціальні державні облігації які будуть індексуватися відповідно до рівня інфляції.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднують, тривалістю дії договорів страхування, а також порядком накопичення коштів для здійснення страхових виплат.

1.3 Законодавче  регулювання особистого страхування  в Україні 

У становленні системи особистого страхового законодавства в історичних рамках розвитку держави і права виділяють певні етапи.

На першому етапі  відбувається зародження особистого страхування  та намічаються його основні інститути [4, с. 202].

На другому етапі - ХVІ- початок ХХ століття, який можна  назвати “дореволюційним” – страхування стає на математичну основу та формуються основи договору особистого страхування, здійснюється формування страхового законодавства. В період від 1917 року і аж до введення в дію Цивільного кодексу УРСР в 1964 році страхування здійснювалось монополістом – Держстрахом і було жорстко централізоване. Окремого законодавчого акту, що регулював би здійснення такої діяльності не існувало, натомість існував ряд відомчих актів, які залишались невідомими для широкого кола страхувальників, тим самим ставлячи їх в нерівні умови зі страховиком.

У травні 1993 року був прийнятий  Декрет Кабінету Міністрів України  “Про страхування”, який мав чимало недоліків та прогалин. В березні 1996 року Верховна Рада України прийняла новий закон України “Про страхування”, який став першим нормативно-правовим актом, що найбільш повно регулював виникнення, зміну та припинення правовідносин з особистого страхування. В той же час, він не враховував специфіки проведення страхування життя, в результаті чого такий вид страхування практично не розвивався.

Від часу прийняття згаданого  Закону актуальною залишалася потреба  в подальшому вдосконаленні страхового законодавства у зв’язку із зміною умов господарювання, та у вiдповiдностi до вимог ст. 5 Угоди про партнерство та співробітництво між Європейським співтовариством та Україною від 16.06.1994 року, відтак, 4 жовтня 2001 року приймається нова редакція Закону України “Про страхування”, що містить ряд новел порівняно з попередньою редакцією.

Окрім нормативно-правових актів, правове регулювання особистого страхування здійснюється також за допомогою Правил страхування, що розробляються страховиками самостійно. В спеціальній літературі дискусійним залишається питання про правовий характер таких Правил страхування.

Правовідносини страхування можна згрупувати залежно від предмету регулювання у дві основні групи. Перша група – відносини, що виникають з приводу організації страхування, регулюється нормами інших галузей права. Друга група – правовідносини, що регулюють власне страхування, тобто процес формування і використання страхового фонду, які регулюються нормами цивільного права.

Норми, що регулюють страхові відносини утворюють у своїй  сукупності самостійний інститут цивільного права, складовою частиною якого  є норми, що регулюють особисте страхування.

У Цивільному кодексі  УРСР та в новому Цивільному кодексі  норми, що регулюють договір страхування  розташовані в групі договорів  про надання послуг, що є цілком вірно, оскільки предметом даного договору є послуга, яка полягає в передачі страхувальником страховику за плату і на певний строк ризику понесення непередбачуваних втрат [13, с. 192].

Суб’єктами страхових  правовідносин виступають страховики, страхувальники, вигодонабувачі та застраховані особи. При цьому всі вони є  учасниками страхових правовідносин, але лише страховик та страхувальник виступають сторонами страхового зобов’язання.

Найбільш  прийнятним для позначення особи, що призначається страхувальником  для отримання страхових виплат є термін вигодонабувач, як фізична  чи юридична особа, що призначається страхувальником за згодою застрахованого для отримання страхових виплат в передбачених законом або договором випадках, і яка тим самим отримує “вигоду”, оскільки попередньо участі в страхових правовідносинах не приймає, на відміну від інших осіб, що мають право на отримання страхової суми.

Аналіз страхових правовідносин дає можливість встановити загальні ознаки, що властиві як договору майнового, так і договору особистого страхування, а саме: забезпечення задоволення майнових потреб, що виникають у страхувальника у зв’язку з настанням страхового випадку, а також те, що майнова необхідність, що з’являється у особи в результаті настання страхового випадку, забезпечується зі страхового фонду, який утворений шляхом попередньої акумуляції грошових коштів (страхових внесків) учасників страхування.

В той же час, договір особистого страхування  є самостійним цивільно-правовим договором, якому притаманні наступні ознаки: самостійний характер, наявність  страхового ризику, який присутній  навіть при страхуванні на дожиття, двосторонній характер договору, в якому одне зобов’язання (сплата страхувальником внеску) виникає обов’язково, а інше – поставлено в залежність від певної умови, що проте не робить договір особистого страхування умовною угодою, взаємний характер договору особистого страхування, що має різний прояв у ризикових та накопичувальних видах особистого страхування, випадковий характер настання страхової події, строковий характер, реальний характер договору особистого страхування. Договір особистого страхування слід віднести до договорів про приєднання та до публічних договорів, а договори страхування з призначенням застрахованої особи (самостійного учасника) чи  вигодонабувача необхідно визнати договорами на користь третьої особи.

Підсумовуючи вищесказане, договір страхування особи – це угода, за якою одна сторона (страхувальник) передає за плату і на певний строк іншій особі (страховику) ризик матеріальних втрат, пов’язаних з обставинами, що можуть статися в житті страхувальника або іншої особи (застрахованого), натомість страховик зобов’язується сплатити страхувальнику страхову суму в разі настання передбачених договором обставин.

Страховий поліс, що знаходиться  у страхувальника є документом, що підтверджує факт укладення договору.

Страховий поліс (свідоцтво – це письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником і з достовірністю свідчить про наявність договірних зв’язків між ними [5, с. 125].

Істотними умовами даного договору є предмет договору, тобто страхова послуга, що полягає в передачі ризику настання непередбачуваних подій однією стороною (страхувальником) іншій стороні (страховику), страховий ризик, тобто подія, що може статися в житті страхувальника чи застрахованого, страхова сума, строк дії договору особистого страхування.

Аналіз норм страхового законодавства  вказує на прогалину в частині  встановлення відповідальності страховика за невиконання або неналежне виконання договором особистого страхування. В Законі України “Про страхування” такі норми відсутні, а Правила здебільшого містять норми, що відсилають до “законодавства”. Таким чином, нагальною є потреба у встановленні відповідальності страховика. Варто доповнити Закон України “Про страхування” нормою, що встановлювала б відповідальність страховика, зокрема, у вигляді неустойки за прострочку виплати страхової суми, а також у вигляді відшкодування збитків, завданих невиконанням обов’язків страховиком. Окрім того, оскільки предметом договору страхування є послуга, що надається спеціалізованою особою громадянину, до даних відносин можна застосовувати Закон України “Про права споживачів”, зокрема в частині відшкодування моральної шкоди.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СУЧАСНОГО  СТАНУ РИНКУ ОСОБИСТОГО СТРАХУВАННЯ  В УКРАЇНІ

2.1. Тенденції розвитку ринку страхування в Україні

Страховий ринок України  за 2006 – 2010 рр. залишався найбільш капіталізованим серед інших небанківських фінансових ринків. Частка активів страхового ринку в загальному обсязі активів небанківських фінансових установ становила 68% (42 з 62 млрд. грн.).

Основні показники діяльності страховиків за 2006 – 2010 рр. свідчать про те, що за цей період:

• на 13,1% зросла кількість укладених договорів (крім договорів з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, їх кількість становила 653 168 827 одиниць), при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, зросла на 13,6%, договорів з юридичними особами – на 24,0%.;
• більш ніж на 67% зросли страхові виплати/відшкодування: валові страхові виплати/відшкодування зросли на 67,4%; чисті страхові виплати – на 68,5%;
• майже удвоє нижчими темпами, ніж страхові виплати, зростали страхові премії: на 33,3% - валові страхові премії; на 29,4% – чисті страхові премії;
• на 30% зросли загальні активи і страхові резерви. Загальні активи зросли на 30,2%, з них активи, визначені законодавством для покриття страхових резервів, – на 23,7%. Страхові резерви зросли на 29,5%, при цьому технічні резерви – на 25,1%, а резерви зі страхування життя – на 62,3%;
• на 41,1% зросли обсяги перестрахування, в тому числі обсяги премій, сплачених на внутрішньому ринку, – на 41,1%, на зовнішньому – на 34,9%;
• на 5,16%, або на 23 одиниці, збільшилась кількість страхових компаній. На кінець року їх було 469, в т.ч. "life" – 72 компанії (збільшення на 7 одиниць), "non-life" – 397 компаній (збільшення на 16 одиниць). В той же час кількість страхових брокерів зменшилась і на 31.12.2008 становила 57 (у 2007р. – 65) [13, с. 212].

За результатами І  півріччя 2010 р. в більшості показників страхової діяльності відмічалися темпи спаду, у порівнянні з І півріччям 2008 року динаміка показників свідчила про такі тенденції:

• на 15% знизилася кількість укладених договорів (крім договорів з обов’язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, їх кількість у І півріччі 2009р. становила 267 822 226 одиниць і також знизилася на 17%) , при цьому кількість договорів, укладених з фізичними особами, знизилася на 8%;
• на 16% зменшились обсяги надходжень валових страхових премій, а обсяг чистих страхових премій зменшився на 17%;
• до 10% зменшились страхові виплати/відшкодування: валові страхові виплати/відшкодування впали на 3%; чисті страхові виплати – на 10%;
• на 11% знизилися обсяги перестрахування, в тому числі обсяги премій, сплачених на внутрішньому ринку на 7,1%, на зовнішньому – на 17,8%;
• на 5% зріс обсяг страхових резервів;
• на 18% зросли загальні активи, з них активи, визначені законодавством для представлення коштів страхових резервів, – на 10%;
• на 4,1% (або на 19 компаній) збільшилась кількість страхових компаній. На кінець І кварталу 2010 року загальна кількість страхових компаній становила 477, в т.ч. СК "life" (життя) – 75 компаній (збільшилося на 6 компаній), СК "non-life" (не-життя) – 402 компанії (збільшилося на 13 компаній).