Відповідальність за незакінчений злочин

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………    4

Розділ 1. Стадії вчинення злочину і незакінчений злочин: поняття, значення та проблеми розмежування………………………………………6

1.1. Поняття та значення стадії виникнення злочину…………………………6

1.2. Стадії вчинення злочину і незакінчений злочин: проблеми розмежування…………………………………………………………………….8

Розділ 2. Готування до злочину, як вид попередньої злочинної

діяльності і відповідальність за нього…………………………..……........12

2.1. Поняття і форми готування до вчинення злочину ……………………………………………………………………………………12

2.2. Відповідальність за готування до злочину ……………………………….18

Розділ 3. Замах на вчинення злочину ………………………………………21

3.1. Поняття та ознаки замаху на злочин ……………………………………21

3.2. Кримінальна відповідальність за замах на злочин …………………….26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………….32

Вступ

Актуальність теми. В умовах значних соціальних перетворень, спрямованих на побудову правової держави та громадянського суспільства в Україні, важливими залишаються питання практики застосування та вдосконалення положень Кримінального Кодексу України 2001 р.

 Питання про кримінальну  відповідальність за незакінчений  злочин, завжди були актуальними  у вітчизняній кримінально-правовій  науці. 

Боротьба зі злочинною діяльністю є ефективною, коли з нею боряться не в загальному, а в кожному конкретному випадку вчинення злочину, незалежно від того чи закінчений злочин, чи незакінчений. Тому, неостанню роль відіграє вірне визначення в кримінальному законі поняття незакінченого злочину, стадій вчинення злочину та відповідальності за попередню злочинну діяльність ( готування до злочину і замах на злочин ).

Для суспільних відносин, що існують на сьогодні в  нашій країні, небезпечним є не тільки завершені в повній мірі злочини, а й умисні дії, що входять до складу попередньої злочинної діяльності, і які виражаються у створенні умов для подальшого вчинення злочину ( готування до злочину ), а також і дії, безпосередньо спрямовані на його вчинення ( замах на злочин ), але, які не призвели до закінчення злочину через певні причини. З цих причин дії такого роду наділені суспільною небезпечністю і відповідальність за них, що передбачена в законі, є важливою умовою дотримання суспільного порядку, прав і свобод людини і громадянина.

Отже, актуальність та доцільність існування кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність зумовлена об′єктивною  необхідністю, оскільки діяння особи, навіть перерване на певному із його етапів, становить певну суспільну  небезпечність, а притягнення особи до відповідальності є виконанням принципу невідворотності кримінальної відповідальності. З іншого боку, встновлення такого роду відповідальності спрямовується на привенцію злочинів, відвернення настання шкоди, що може бути завдана закінченим злочином.

Встановлення  кримінальної відповідальності за попередню  злочинну діяльність в кримінальному  законі є свідченням того, що вже  на початкових етапах злочинної діяльності особа зазнає кримінально- правової репресії з метою захисту суспільних відносин від будь-яких посягань. Це також є свідченням того, що кримінальне право в цілому виконує свою функціональну роль щодо охорони всіх об'єктів, що перебувають під його захистом.

Саме ці аспекти  і обумовлюють актуальність даної  теми та необхідність даного дослідження.

Справжній інтерес до розробки цієї проблеми виник лише після проголошення незалежності України в процесі  підготовки нового Кримінального кодексу. Зокрема, дослідженню найбільш спірних  проблем цієї теми присвятили свої роботи Ю.В.Александров, Ю.В.Гродецький, О.О.Дудоров, Б.С.Житнигор, В.А.Клименко, П.С.Матишевський, М.І.Мельник, А.О.Пінаєв, В.П.Тихий, П.Л.Фріс, М.І.Хавронюк, Н.В.Чернишова, С.Д.Шапченко, А.В.Шевчук тощо. З необхідністю дослідження цієї проблематики зіткнулася і наука кримінального права у Російській Федерації. Свої роботи їй присвятили, зокрема, Є.В.Благов, М.В.Гринь, А.П.Козлов,  М.П. Рєдін, М.В.Феоктистов та інші.

Мета  і завдання роботи. Метою роботи є розробка на теоретичному рівні всіх аспектів, що стосуються поняття попередньої злочинної діяльності, особливостей кожної із стадій вчинення злочину, кримінальної відповідальності за попередню злочинну діяльність та призначення покарання за неї.

Для досягнення визначеної мети були поставлені такі завдання:

- провести детальний  юридичний аналіз кожної із стадій попередньої злочинної діяльності, визначити і дослідити об'ємні і суб'єктивні ознаки кожної із стадій;

- визначити  критерії розмежування стадій  між собою та їх теоретичне  і практичне значення;

- провести дослідження  видів готування до злочину та видів замаху на злочин та визначити їх значення;

- визначити  підстави і характер кримінальної  відповідальності на кожній із  стадій попередньої злочинної діяльності.

Об'єктом  дослідження - є суспільні відносини, що виникають в процесі притягнення особи до кримінальної відповідальності на кожній із стадій попередньої злочинної діяльності. Предметом дослідження виступають норми чинного кримінального законодавства, які регламентують стадії вчинення злочину, їх види, визначають підстави кримінальної відповідальності за них, керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України.

Нормативної базою  дослідження були Конституція України, діюче кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство України, Постанови  Пленуму Верховного Суду України.

Структура роботи зумовлена її метою, поставленими завданнями.

Розділ 1. Стадії вчинення злочину і незакінчений злочин: поняття, значення та проблеми розмежування

1.1. Поняття та значення стадії виникнення злочину

Здійснювані в об’єктивному світі, скеровані волею вчинки людей, проходять в процесі їх реалізації окремі етапи. В кримінальному праві, що має справу з суспільно-небезпечними діяннями, юридичним вираженням цих етапів людських вчинків є стадії вчинення злочину.

Злочин  відповідно до кримінального права є актом зовнішньої суспільно-небезпечної поведінки людини, що здійснюється в часі, просторі, проходячи певні стадії від початку і до закінчення. Тому і всі стадії здійснення злочину є такими ж актами. Ще до початку умисної злочинної діяльності суб’єкт злочину уявляє собі вже її кінцевий результат. Це визначає спосіб і характер діяльності суб’єкта, направленої на реалізацію злочинного умислу [1, с. 95].

Таким чином, виокремлення стадії вчинення злочину  в кримінальному праві потрібно визнати відображенням фактів об’єктивної дійсності.

Розуміння такого поняття як стадії злочину  неможливе без розуміння і  визначення поняття злочину [2, с. 104], під яким розуміють винне суспільно-небезпечне заборонене діяння (дія чи бездіяльність) вчинене суб’єктом злочину (ст. 11 КК України). Граматичне тлумачення злочину  дозволяє зробити висновки про те, що мова йде вже про закінчений злочин. Це ж стосується і всіх статей Особливої частини КК [3, с. 261], де відповідальність за  умисний злочин встановлюється при умові вчинення винним всіх дій (бездіяльності), що утворюють об’єктивну сторону злочину [4, с. 140]. Проте в реальній дійсності нерідко буває так, що через певні причини задуманий особою злочин реалізується не до кінця. Припустимо, що злочинець для здійснення крадіжки грошей з банку набуває інструментів, отримує відомості щодо порядку несення служби охороною банку і про систему сигналізації, складає схему, підбирає співучасників, розподіляє ролі, але не доводить злочин до кінця, оскільки затримується співробітниками правоохоронних органів. Або ж, виконавши всі перелічені дії, він проникає до приміщення банку і пробує відкрити сейф з грошима, але не зумівши це зробити, тікає з місця злочину. З наведених прикладів видно, що спочатку особа створює умови для вчинення злочину, потім виконує дії, що безпосередньо посягають на охоронюваний об’єкт і лише після цього реалізує злочинний намір. Для правильного вирішення питання про кримінальну відповідальність за конкретні злочинні дії необхідно виділити їх в самостійні стадії. Тому обов’язково потрібно наголосити. Що для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, становлять небезпеку не лише закінчені злочини, але й умисні дії, що виражаються у створенні умов для подальшого вчинення злочину, а також безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, але які не призвели до його закінчення з причин, що не залежали від волі винного.

Термін  «стадія злочину» (в перекладі  з грецької слово «стадія» означає  відому відстань, стародавню грецьку  міру довжини) законодавець не вживав раніше. Проте в нині діючому Кримінальному Кодексі даний термін використовується, а статті 13–17 Кримінального Кодексу України присвячені стадіям злочину, тому у назві розділу ІІІ Загальної частини Кримінального Кодексу і застосовується термін «стадії злочину». Вживання цього терміну в Кримінальному Кодексі України є одним із позитивних нововведень, що дозволяє конкретизувати і уточнювати поняття злочину та визначати особливості відповідальності особи за попередню злочинну діяльність.

Нерідко термін «стадії вчинення злочину» вживається в подвійному значенні: 1) для визначення тих етапів, які проходять закінчені злочини; 2) для визначення особливостей відповідальності за злочинне діяння в залежності від етапу, на якому було припинено вчинення злочину.

В кримінальному  праві відіграє важливу роль саме таке розуміння «стадій». Якщо злочин закінчений, то характер діяння, за загальним  правилом, немає суттєвого значення для відповідальності і кваліфікації закінченого злочину, при умові. Що ці дії не включають іншого злочину [5, с. 11].

Юридичне  поняття стадій вчинення злочину  передбачає розмежування завершеної (закінченої) злочинної діяльності і злочинної  діяльності, припиненої на одному із основних етапів підготовки і вчинення злочину. Та обставина, що дії, спрямовані на вчинення злочину,  завершились невдало, створює специфічні особливості в характері і ступені суспільної небезпечності діяння, а отже, і особливості відповідальності за ці дії в порівнянні з закінченим злочином того ж виду.

Тому, коли мова йде про стадії вчинення злочину, то мається на увазі не процес розвитку конкретного злочину, від готування до закінченого злочину. Говорячи про стадії, як кримінально-правову категорію, вказується на різні форми здійснення конкретного злочинного діяння, що відрізняються одне від одного в залежності від моменту, коли злочинна діяльність була припинена.

Таким чином, стадії мають самостійне значення для визначення відповідальності в  порівнянні з закінченим злочином і  в силу цього виділяються в  законі і в сучасній науці кримінального права.

Що  стосується безпосередньо самого поняття  стадій злочину, то тут немає єдиної думки, і ряд учених дають різноманітні визначення.

Під стадіями П.І.Грішаєв розуміє стани підготовки і здійснення умисного злочину, які розрізняються між собою характером здійснених дій і моментом припинення злочинної діяльності [6, с. 193]. Н.А. Беляєв і М.І. Ковальов стадіями злочину визначають певні етапи в розвитку умисного злочину, які полягають в готуванні до вчинення злочину, в замаху на його вчинення і в здійсненні закінченого злочину[7, с. 234]. З цього приводу професор Станин В.В. висловлюється так: стадії вчинення злочину – це етапи здійснення умисного злочину, які відрізняються за характером дій і ступенем їх суспільної небезпеки[8, с. 165]. Н.В.Чернишов, М.В. Володько і М.А. Хазін вважають, що стадії вчинення злочину – це етапи навмисного злочину, які він може проходити від моменту задуму до повного завершення[9, с. 114].

М.Й. Коржанський визначає поняття стадій злочину як здійснення злочинного наміру в декілька етапів, які різняться ступенем реалізації цього наміру, ступенем закінченості злочину [10, с. 75]. А.Н. Ігнатов, Ю.А. Красинов під стадіями навмисного злочину розуміють визначені етапи його підготовки і безпосереднього здійснення (етапи розвитку злочинної діяльності) [11, с. 180].

Ще  цілий ряд учених дають найрізноманітніші  визначення поняття «стадії злочину». Всі дефініції є, звісно, правильними, і всі вони в тій чи іншій  мірі відрізняться одна від одної. Проте  для всіх визначень спільним є те, що стадії вчинення злочину – це етапи, які проходить злочин від початку до кінця злочинної діяльності суб’єкта злочину.

Кримінально-правове  поняття злочинної діяльності відповідає розвитку злочину в реальній дійсності, воно відображає цей об’єктивний процес. Умисна злочинна діяльність може проходити 3 етапи: готування, замах і закінчений злочин. Відповідно і розрізняють три стадії умисної злочинної діяльності:

1. стадія готування до вчинення злочину;
2. стадія замаху на вчинення злочину;
3. закінчений злочин.

Перші дві стадії у теорії кримінального  права прийнято об’єднувати поняттям «попередня злочинна діяльність», оскільки вони мають місце до закінчення злочину, тобто передують його завершенню і здійснюються не як самоціль, а  для успішного його завершення. Ці дві стадії називають ще незакінченою злочинною діяльністю.

Сутність  кожної з трьох стадій вчинення злочину  зводиться до такого: готування до злочину в загальній формі  являє собою створення реальних умов для наступного вчинення злочину; замах – дія (в окремих випадках бездіяльність), що безпосередньо спрямована на вчинення злочину,  тобто це часткове виконання об’єктивної сторони конкретного злочинного посягання, якщо злочинець не доводить злочин до кінця з причин, які від нього не залежать; закінчений злочин – діяння, що містить усі ознаки конкретного складу злочину в повному обсязі.

Розмежування  стадій в кримінальному праві  засновано на розкритті об’єктивно існуючих а не привнесених свідомістю меж між цими стадіями.

Cтадії, як відрізняються між собою, відображають реально існуючі в об’єктивній дійсності етапи в розвитку цілеспрямованого діяння, вони можуть  бути визначені законодавством, юридичною наукою і судовою практикою з достатньою чіткістю. Це визначення стадій подано як в законі, так і в науці кримінального права.

Стадії  вчинення злочину є видами цілеспрямованої  діяльності, етапами реалізації злочинного наміру і тому  можуть мати місце  тільки у злочинах, вчинених з прямим умислом. Ступінь реалізації умислу виражається в різноманітних  діяннях, які характеризують кожну стадію вчинення злочину з об’єктивно існуючими між ними достатньо чіткими межами. Чим більшою мірою реалізований умисел, тим більшою мірою реалізований злочин, тим більшу шкоду можу заподіяти чи заподіює винний [2, с. 105]. Так, ступінь реалізації злочинного умислу при готуванні здійснюється в такій поведінці, з допомогою якої створюються умови, що  полегшують вчинення злочину в майбутньому. Більшим ступенем реалізації злочинного умислу характеризується замах, при якому задуманий злочин уже починає здійснюватись,  отримує деякий розвиток його об’єктивна сторона. Повна реалізація злочинного умислу наступає на стадії закінченого злочину при досягненні бажаного злочинного результату. Тому, визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити, зокрема, і зі стадії вчинення злочину [4, с. 143].

Стадії  вчинення злочину відрізняються  між собою і моментом закінчення злочинного діяння. Нерідко особа  відразу реалізує свій злочинний  намір, вчиняючи закінчений злочин, і тоді питання про стадії не виникає. Іноді винний виконує або першу стадію (готування), або другу (замах), і на цьому його злочинні дії зупиняються через причини, які не залежать від волі винного. Але навіть і тоді, коли злочин проходить всі три (дві) стадії, самостійне кримінально-правове значення набуває лише остання стадія. В цьому відношенні судова практика виходить з того, що кожна попередня стадія поглинається наступною. Таким чином, стадія замаху поглинає готування, а закінчений злочин – дві попередні стадії (і готування, і замах на злочин). Відповідно стадії готування і замаху на злочин набувають самостійного кримінально-правового значення тільки лише у випадку, коли злочинне діяння обмежується першою чи другою стадією. В зв’язку з цим статті КК України про караність не тільки закінченого злочину, але й стадій попередньої злочинної діяльності, визначають підстави кримінальної відповідальності  за незакінчений злочин, якими є встановлення в діянні особи складу незакінченого злочину і кваліфікуються, як замах чи готування до злочину.

Отже, визначивши поняття стадій злочину, на основі дослідженої проблеми можна  визначити і значення стадій злочину. Встановлення вказаних стадій необхідно  для вирішення питання про  кримінальну відповідальність і  покарання особи, що вчинила ті чи інші діяння (дії чи бездіяльність), що не утворюють складу закінченого злочину. Визначення стадій злочину дозволяє відрізнити злочинну поведінку від незлочинної. Діяння, що утворюють стадії, характеризуються різним ступенем суспільної небезпеки, чим ближче та чи інша стадія до закінченого злочину, тим небезпечніше вчинене особою діяння, що звичайно повинно враховуватись при призначенні покарання.

Стадії  злочину, як інститут кримінального  права мають також значення для  застосування багатьох норм КК, зокрема, про добровільну відмову від злочину, момент  вчинення злочинного посягання і чинності кримінального закону в часі, в тому числі і його зворотньої дії, про місце вчинення злочину і чинність кримінального закону в просторі, про співучасть у злочині,  повторність та сукупність злочинів, звільнення від кримінальної відповідальності, при призначенні покарання тощо.

Отже, стадії вчинення злочину є дуже важливим та необхідним інститутом кримінального  права.

1.2. Стадії вчинення злочину і незакінчений злочин: проблеми розмежування

Визначаючи  поняття злочину (ст.11 КК України), складу злочину як підстави кримінальної відповідальності (ст.2 КК України), законодавець має на увазі закінчений, тобто завершений злочин [12, с. 21]. Це ж стосується і всіх редакцій диспозицій статей Особливої частини Кримінального кодексу України. Однак у житті нерідко трапляється, що через певні причини задуманий особою злочин реалізується не до кінця. Тому для суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом, становлять небезпеку не лише закінчені, тобто цілком виконані чи доведені до кінця злочини, але й такі умисні дії, що створюють умови для подальшого вчинення злочину, а також безпосередньо спрямовані на його вчинення, але і не закінчені через причини, що не залежали від волі винного [1, с. 95].

Розділ  ІІІ Загальної частини КК України  має назву «Злочин, його види та стадії», в якому визначено поняття  злочину, класифікація злочинів, закінчений та незакінчений злочин, готування  до злочину, замах на злочин, кримінальна відповідальність за незакінчений злочин і добровільна відмова при незакінченому злочині.

В.П. Тихий, зазначає, що статті 13-17 КК України  присвячені стадіям злочину, тому у  назві розділу III Загальної частини  КК і застосовується термін «стаді . злочину». КК України визнає злочинними та карними три стадії вчинення злочину: 1) готування до злочину (стаття 14 КК); 2) замах на

злочин (стаття 15 КК); 3) закінчений злочин (частина  перша статті 13 КК) [2, с. 104-105].

Однак у чинному законодавстві не розкривається зміст терміна «стадія злочину», натомість у ч. 2 ст.13 КК Загальної частини КК України закріплено, що незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин. На нашу думку, такий підхід не позбавлений недоліків, адже передбачивши терміни «стадії злочину» та «незакінчений злочин» і не розкривши їх зміст, як у теорії, так і на практиці виникає проблема розуміння їх суті та співвідношення.

Зауважимо, що термін «стадії вчинення злочину» поряд  з іншими його найменуваннями - «етапи здійснення злочину», «ступені розвитку злочинної діяльності» - досить широко використовувався у працях учених-криміналістів. Традиційно в наукових дослідження незакінчена злочинна діяльність пов’язувалась і зі стадіями вчинення злочину, і у більшості випадків ототожню-валась із готуванням до злочину, замахом на його вчинення і закінченим злочином, хоча існували й інші думки [13, с.7; 14, с.4]. Професор С.В. Познишев виділяв три стадії вчинення злочину: готування, замах і закінчений злочин [15, с. 344].

Однак значна частина вчених, характеризуючи стадії вчинення злочину, пропонували ширший обсяг цього поняття. Тому до стадії вчинення злочину відносили п’ять стадій: а) виникнення умислу, б) виявлення умислу, в) готування до злочину, г) замах на злочин і д) закінчений злочин [16, с. 15-16].

Такої позиції  дотримувалися і деякі радянські  вчені. Професор О.А. Герцензон, аналізуючи проблему стадій, перераховує чотири стадії: а) виникнення умислу (наміру), б) готування до злочину, в) саме злочинне діяння, г) злочинний наслідок. Критерієм такого розмежування, на його думку, є ступінь реалізації злочинного наміру. Пізніше О.А. Герцензон запропонував іншу схему стадій вчинення: а) виникнення умислу, б) виявлення умислу, в) готування до злочину, г) замах на вчинення злочину, д) закінчений злочин. Як видно, перелік доповнений новою стадією - виявленням умислу, «саме злочинне діяння» замінено «замахом», «злочинний наслідок» замінено «закінченим злочином». Також, на думку вченого, критерієм розмежування стадій варто вважати близькість настання суспільно небезпечних наслідків. Зазначимо, що О.А. Герцензон вважав, що стадії вчинення злочину властиві тільки умисним злочинам із матеріальним складом [17, с.346].

Професор А.А. Піонтковський виключив із переліку стадію виникнення умислу, вважаючи, що першою стадією є виявлення умислу, другою- готування до злочину, третьою - замах на злочин, четвертою - закінчений злочин [18, с.403]. Заперечуючи наявність стадії виявлення умислу, на думку М.Д. Дурманова, першою стадією вчинення злочину є виникнення умислу, а далі в тій же послідовності, що й в інших авторів. Обґрунтовуючи свою позицію, М. Д. Дурманов зазначає, що стадія виявлення «голого» умислу не є

етапом  на шляху до реалізації умислу і  не відрізняється від формування умислу. Такої позиції дотримувалися й інші вчені [19, с.30]. Однак у більшій частині публікацій з проблем стадій вчинення злочину проводився аналіз тільки трьох стадій, які були зазначені в кримінальному законі: а) готування до злочину, б) замах на вчинення злочину, в) закінчений злочин. Такої ж позиції, за окремим винятком, дотримуються автори наукових праць останніх років [20, с.261].

Вищевикладене свідчить про відсутність у науці  кримінального права єдності  думок щодо проблеми стадій вчинення злочинів. Погоджуючись із думкою Л.Д. Єрмакової, в оцінці такої розмаїтості поглядів відносно поняття стадій, їх змісту і кількості: «такі різні позиції ..., - пише вона, - можна пояснити тим, що автори мають на увазі різні поняття: перше поняття пов’язане і зі стадіями розвитку злочинної діяльності від виникнення умислу і до його закінчення, а друге - фактами, коли злочинна діяльність особи переривається через обставини, які не залежать від неї, і злочин незакінчений» [21, с.4].

Ще раніше М.Д. Дурманов писав, що термін «стадії вчинення злочину» необхідно вживати у двох значеннях: 1) для визначення тих етапів, які проходять закінчені злочини й 2) для визначення особливостей відповідальності за злочинне діяння залежно від етапу, на якому було припинене вчинення злочину [5, с.11, 13]. Позицію М.Д. Дурманова підтримувала Н.Ф.Кузнєцова, яка чітко розмежувала два поняття стадій: 1) стадії вчинення злочину і 2) види незакінченого злочину. До першого поняття стадій відносились: а) формування умислу (умисел на вчинення злочину), б) підготовчі дії, в) виконання злочину, г) настання суспільно небезпечних наслідків. Для поняття стадій у другому значенні булла збережена нею термінологія, яка визначена в законі (ст. 19 КК РСФСР 1926 р.): а) готування, яке ототожнюється і зі стадією підготовчих дій, б) замах, який тотожний стадії виконання злочину, в) закінчений злочин тотожний стадії настання суспільно небезпечних наслідків. Стадія формування умислу знаходиться поза рамками кримінально-правових відносин, тому не має значення. Л.М. Колодкін, використовуючи поняття готування й замаху на злочин, які були закріплені в кримінальному законі, намагався розмежувати і виявити відмінності між поняттями «стадії злочину» і«стадії умисної діяльності, які спрямовані на досягнення злочинного наслідку» [22, с.27].

У подальшому Н.Ф. Кузнєцова дотримувалася своєї думки щодо вивчення проблеми стадій вчинення злочинів, хоча прямо й не пише про два поняття стадій. Формування умислу вона розглядає як основу для розвитку етапів, які проходить злочин від початку до кінця, і виділяє три таких етапи: а) підготовчий до вчинення злочину, б) виконання об’єктивної сторони складу злочину, в) закінчення злочину з настанням суспільно небезпечних наслідків, а також уточнила поняття видів незакінченого злочину шляхом включення ознаки припинення, через обставини, які не залежать від волі особи. Готування до злочину - це перервані підготовчі дії. Без припинення - немає готування. Замах - це перерване виконання складу злочину. Н.Ф. Кузнєцова зазначає, що перервані етапи вчинення злочину не можуть за своєю суттю призвести до закінченого злочину. Стадії ж як етапи вчинення злочину виключають їх припинення» [23, с.39-41].

Спроби  розмежувати поняття «стадій  вчинення злочину» і «незакінченого злочину» зроблені й іншими вченими [16, с.8-9]. Деякі з них тільки згадують про подвійний підхід до вивчення стадій вчинення злочину, однак досліджують дане поняття в межах кримінально-правового інституту, не розкриваючи його суті й змісту [24, с.261]. Однак більшість авторів відповідних розділів підручників з кримінального права пишуть про стадії вчинення злочину, а не про види незакінченого злочину, як пропонують окремі вчені, виходячи з аналізу ст.13-16 КК України, хоча термін «стадія» у них не вживається. Така позиція обґрунтовується тим, що готування до вчинення злочину й замах на вчинення злочин є складовою частиною закінченого злочину.

Ми вважаємо, що така думка з приводу оцінки змісту ст. 13 КК України найбільш правильна. Адже невипадково, в ч.1 ст. 13 КК України закріплене поняття закінченого злочину, а в ч. 2 тієї ж статті розкривається зміст незакінченого злочину. Закон ніби підкреслює нерозривний зв'язок двох понять, які мають єдину соціальну сутність. Суспільна небезпека, як основна

ознака  злочину, властива не тільки закінченому злочину, але й діям, які передують його завершенню. Діяння, які характеризують готування й замах, визнаються законом злочинними, якщо вони, не досягши стадії закінченого злочину, були перервані через причини, які не залежить від винної особи. Якщо ж винний вчинив діяння, яке містить усі ознаки складу злочину, то стадії готування й замаху, переростаючи одна в одну, утворять єдине злочинне діяння - закінчений злочин. Для розмежування готування й замаху від закінченого злочину закон об’єднує зазначені стадії єдиним поняттям - «незакінчений злочин».

Однак зауважимо, що не всі вчені розділяють таку думку. Так, А.П. Козлов, як прихильник подвійного підходу до проблеми стадій вчинення злочину, жорстко розмежовує стадій вчинення злочину й незакінчений злочин, вважаючи їх різними кримінально-правовими явищами, кожне з яких розвивається за своїми законами [16, с. 9, 33-35]. Тому, на його думку, варто говорити (стосовно положень кримінального закону) не про стадії вчинення злочину, а про види незакінченого злочину. А.П. Козлов пише: «соціальна й правова сутність незакінченого злочину визначена тим, що він через свої об’єктивні та суб’єктивні властивості в тій чи іншій мірі віддалений від можливого закінченого злочину» [16, с.15].

Дана  точка зору, на нашу думку, не позбавлена недоліків, а тому і викликала заперечення з боку інших учених. Погоджуємось із професором Л.Д. Єрмаковою, що при дослідженні проблеми стадій вчинення злочину варто говорити не про самостійні явища, а про поняття, які відображають явища об’єктивної дійсності, як для першого, так і для другого значення терміна «стадії» [21, с.6]. Різниця між двома поняттями полягає в тому, що перше визначає безперервний розвиток закінченого злочину. Адже вчинюване суспільно небезпечне посягання - це певний процес, який має місце у просторі і часі. Тому злочинна діяльність, як правило, проходить у своєму розвитку ряд етапів (стадій). Кримінальний закон не визначає ці етапи, в ньому тільки передбачені ознаки, які характеризують злочин як закінчений. Отже, поняття про стадії розвитку злочинної діяльності - це теоретичне поняття про весь процес вчинення злочину як про психічну, так і фізичну діяльність особи. Але дане поняття має практичне значення і є основою для законодавця при визначенні поняття незакінченого злочину.