Відображення філософських поглядів письменника у трилогії Джона Рональда Руєла Толкіна “Володар перснів”

Київська  гуманітарна академія

 

 

 

 

 

Курсова робота

з дисципліни «Історія зарубіжної літератури»

на  тему: Відображення філософських поглядів письменника у трилогії Джона Рональда Руєла Толкіна “Володар перснів”

 

 

 

 

 

Виконав: студент  4-го курсу

Заочного  відділу навчання

(Романо-Германської  філології)

Полоз Евгеній Григорович

                                                            Перевірив науковий керівник: Загребельна Н.К

 

 

 

 

Київ-2012

Зміст

Зміст……………………………………………………………………………3

 

Розділ І. Проблеми формування світогляду Джона Рональда Руєла Толкіна           ………………………………………………………………………………….5                                                  

 

Розділ ІІ. „ Володар перснів” як вияв міфологічної свідомості……………8

 

Розділ ІІІ. Основні моральні категорії твору……………………………….10

 

1. Проблема вільного  вибору особистості…………………………………..10

 

2. Випробування  владою……………………………………………………...11

 

3. Вияв гуманістичних поглядів автора у творі……………………………..13

 

Розділ ІV. „ Володар кілець” і світові війни ХХ століття…………………..15

 

Розділ V. Компонент католицизму в авторському світогляді……………...18

 

Висновки………………………………………………………………………..21

 

Література………………………………………………………………………22

 

Abstract…………………………………………………………………………..24

 

 

 

Зміст

«Володар Перстенів» («Володар Перснів», помилковий переклад "Володар кілець") (англ. The Lord of the Rings)  — епічний роман у жанрі «фентезі», написаний філологом та професором Оксфордського університету Дж. Р. Р. Толкіном. Оповідь почалася як продовження до попередньої роботи Толкіна, «Гобіт», але згодом розвинулась у набагато більшу історію. Її було написано поетапно між 1937 та 1949 роками, істотну частину — протягом Другої світової війни.

Назва книжки стосується головного антагоніста оповіді, Темного Володаря Саурона, який в  ранню епоху створив Єдиний Перстень, щоб керувати іншими Перснями Влади і зрештою використати їх як зброю для завоювання і підкорення цілого Середзем'я. Оповідь починається в спокійному Ширі — землі гобітів, що немало нагадує англійську сільську місцевість, а далі розгортається в північно-західному Середзем'ї, описуючи перебіг Війни за Перстень з точки зору її героїв, а саме гобітів Фродо Беґінза, Семвайза Ґемджі, Меріадока Брендібака і Переґріна Тука, а також їхніх основних союзників та супутників: Араґорна, Боромира, Ґімлі, Леґоласа і Ґендальфа.

”Володар перснів“ розроблений як особиста розвідка Толкіна своїх власних інтересів у філології, релігії (зокрема, католицизм ), казки, норвезької та загальної німецької міфології,  а також кельтської,  слов'янської, перської, грецької  та фінської міфології . Питання про безпосередній вплив Вагнера “Кільце Нібелунгів” на роботу Толкієна часто обговорювалася критиками.

 

«Володар перснів» отримав змішані відгуки з моменту його створення. Огляди в різних засобах масової інформації були, в цілому, дуже позитивні. Всі літературні досягнення Толкіна повільно визнавалися значним внеском в літературу.

 

 Вістен Г’ю Оден, шанувальник творів Толкіна, вважає що “Володар Перснів” за "шедевр", вважає що, що в деяких випадках він перевершив досягнення поеми Джона Мільтона “Втрачений Рай”

Критик Річард Дженкінс  в «The New Republic», піддав критиці роботу за відсутність психологічної глибини.

 

Величезна популярність епічної саги Толкіна, значно розширило  попит на фентезі. Багато в чому завдяки «Володару Перснів», жанр розквітнув протягом 1960-х років, і користується популярністю і по сей день.

Актуальність  дослідження зумовлюється необхідністю пошуку адекватних шляхів інтерпретації  такого самобутнього й складного  феномену, яким є міфотворчість Дж.Р.Р.Толкіна.

Мета роботи – дослідити відображення філософських поглядів письменника у трилогії Джона Рональда Руєла Толкіна  “Володар перснів” та визначити їх роль у цьому процесі.

Для досягнення поставленої мети необхідне розв’язання  наступних завдань:

визначити філософські погляди письменника, встановити межі його міфологічних, літературних, структурних можливостей;

виявити характер “авторськох поглядів” Толкіна, окреслити їх зв’язки з традиційними міфологічними системами і визначити роль філософських поглядах в цих зв’язках;

з’ясувати особливості  механізмів перетворення представників  народів Середзем’я на героїв квестів;

провести структурний  аналіз суб’єктів та об’єктів квесту з метою виявлення специфіки  їх взаємодії.

 

Об’єктом дослідження є художньо-міфологічно-філософічна система, створена Толкіном.

 

Предметом вивчення є світогляд, міфологічні та моральні засоби створені автором.

Матеріал дослідження  охоплює всю сукупність текстів, що належать до циклу «Володар Перснів»

Розділ  І. Проблеми формування світогляду Джона Рональда Руєла Толкіна.

 

Ключем до розуміння  поглядів та світогляду автора твору  є його життя, його досвід та вся  сукупність вражень, емоцій, почуттів, які супроводжували його земний шлях. Іноді вони є прихованими, іноді  лежить на поверхні, проте неможливо  зрозуміти витоки, особливості літературного твору, не знаючи умов його створення та життєвих факторів, що впливали на формування світогляду автора.

Джон Рональд  Руєл Толкін народився у місті Блумфонтейн, столиці північно- африканської Помаранчевої республіки. Треба сказати, що тогочасна Африка була майже середньовічною, за винятком форпостів цивілізації – портів та залізниць, проте, незважаючи на жахливий клімат, нудне життя, постійну завантаженість голови родини, всі вони жили щасливо . Про Африку у Д.Р.Р Толкіна залишилися дуже уривчасті та розмиті спогади, але до кінця життя південні країни в нього асоціювалися з важкою спекою та посохлою високою травою. Ці асоціації легко простежити у творах автора.

Наприклад, для  героїв „ Володар перснів” у південних країнах нещадно світить сонце, „ хмар там майже ніколи немає, а люди з чорними обличчями дуже жорстокі”. Д.Р.Р Толкін  мав намір створити цикл більш-менш пов’язаних між собою легенд, від космогонічних до казково-романтичних, і хотів присвятити ці легенди моїй країні, моїй Англії. Переїзд родини на північ був глибоко символічним для подальшої долі митця. З цього моменту та до самої смерті Д.Р.Р Толкіна незмінно приваблювала північ – не реальна, географічна, та міфологічна. Північ суворих воїнів та дихаючих вогнем драконів, працелюбних гномів та загадкових ельфів, зачарованих скарбів та мудрих чаклунів.

Мати письменника  вважала, що діти повинні рости біля річки чи озера, серед дерев та зелені. Це одна з причин, чому природа  займає величезне місце у працях Д.Р.Р Толкіна, вона є для нього головним життєтворчим началом. Природа завжди пов’язана з гармонією. Мати автора, Мейбл Толкін, католичкою і виховувала Джона та його брата Хіларі Артура в релігійному ключі. Всі його твори просякнуті християнськими ідеями.

У школі один з викладачів, що мав схильність до середньовіччя, прищеплював учням любов до давньоанглійської та середньовічної англійської мови. Саме він дав молодому Рональду Толкіну підручник англосаксонської мови для початківців. У книзі були приклади текстів, зокрема уривки з героїчної поеми „Беовульф”. Досить швидко опанувавши початкові етапи вивчення мови, учень взявся за всього „Беовульфа” – і впорався з цим. Потім він почав вивчати середньовічну англійську. Більш за все його цікавили основи мов – корні їх походження, „скелети”. Рональд Толкін шукав їх у шкільній бібліотеці, книжкових крамницях, з кишенькових грошей він покупав філологічні праці. Згодом він прийшов до думки створити свою власну мову.

Основним моментом, що змусив Д.Р.Р Толкіна писати, і була його любов до мов. Ще будучи учнем найпрестижнішої школи Бірмінгема, він із захопленням вивчав готську, давньоанглійську, давньоісландську, фінську мови. Через мови він вивчав і міфологію скандинавських країн, Британії. І, звичайно, все це залишило істотний відбиток на його світогляді.

 Світи автора багато в чому схожі на наші. Він власне є алегоричним відображенням нашого світу. У ньому діють ті самі закони совісті, честі, добра. З часом світи Д.Р.Р Толкіна все більше розширюється, збагачуються деталями, стають все реальнішими і все більше наповнюються філософським змістом.

Влітку 1914 року Рональд побував на канікулах  на корнуольськом узбережжі. З того часу в його фантазію назавжди увійшло  море. І це згодом вилилося в вірш „Подорож Еарендела Вечірньої Зірки”, що став початком власної міфології Д.Р.Р Толкіна. У кінці літа розпочалася перша світова війна. Д.Р.Р Толкін вступив на офіцерські курси, проте не покинув ані університетських занять, ані штучних мов, ані поезії.

Рональд брав участь в одній із найзапекліших та найтриваліших баталій – битві в районі річки Соммі. Близько місяця він провів в окопах. Сам Д.Р.Р Толкін стверджував, що перша світова війна ніяк не вплинула на його творчість. Проте особисті втрати були: загинули двоє з четвірки „Чайного клубу”. З жовтня 1916 і до кінця війни Д.Р.Р Толкін хворів тифом. Проте навіть тоді він продовжував працювати над вже окресленою міфологією, яка потім стала „Сільмарілліоном”. Але мабуть не випадковим є те, що після тривалої паузи у роботі нової глави „Володаря перснів” яка була написана у 1945 році. І сам Д.Р.Р Толкін казав: „Мій Сем Скромні повністю змальований з тих рядових, війни14-го року, моїх товаришів, до яких мені за людським рахунком було дуже далеко”. „Володаря перснів” він писав і видавав протягом сімнадцяти років.

Згодом Д.Р.Р Толкін став викладачем спочатку Лідсу, а потім Оксфорду і все життя займався філологією, що передусім вплинуло на коло його літературних уподобань і спосіб мислення. На початку 1930-х років в Оксфорді утворилося літературне товариство „Інклінги”, де студенти та викладачі збиралися для читання неопублікованих творів. Р.Толкін, К.Льюіс, а пізніше ще один відомий англійський фантаст Ч.Уільямс вступив до його лав. Цей клуб не був „ втечею від реальності”, як до цього часу полюбляють представляти фантастику як таку. Соратники створювали нову реальність. На своїх засіданнях члени клубу обговорювали не лише літературні питання, а й теологічні.

Після виходу трилогії „ Володар перснів” Д.Р.Р Толкін вже майже нічого не писав, хоча приголомшливий успіх, здавалося б, давав можливість подальшої розробки оригінальних ідей та тем для Д.Р.Р Толкіна. Проте письменник лише спостерігав за зростанням ажіотажу, викликаного його книжками, і продовжував займатися наукою. Він взагалі мало реагував на метушню навколо нього, залишаючись в своєму консерватизмі дійсним англічанином-джентльменом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІ. „ Володар перснів” як вияв міфологічної свідомості.

 

Особливе положення  „ Володаря перснів” Д.Р.Р Толкіна у культурному просторі сучасного суспільства пов’язане з роллю міфологічної свідомості, як такої. Суспільна свідомість, схильна до спрощення та поляризації, мислить себе саме в міфі, свідченням чого є і „ легенди” сьогодення (здатні бути правильними настільки, наскільки відповідають істині подвійні, бінарні моделі світобудови). Для людині, очевидно, є важливою виводимість етичних категорій, основоположних концептів з певного зведення легенд, з міфологічного претексту, в якому зафіксовані обіграні кожним з наступних поколінь прообрази добра та зла, є важливою укоріненість побутової моралі в певному сакралізованому художньому просторі. Почуття природної та естетичної вмотивованості, необхідність такого претексту, до якого ти ставишся не просто з повагою, але і як до рідного та улюбленого (свідомо обраного). Існує потреба не просто в міфі, але в розгалуженій міфології. Справа ще й у тому, що в культурі постмодернізму безпосередня, серйозна релігійність начебто є неможливою. Потрібна міфологія одночасно серйозна, „справжня”, але почасти й ігрова. Важливим є „момент опосередкованості, необхідна одночасно серйозність та відсторонення. Сучасному інтелектуалові потрібна віра, але віра умовна, ігрова” . При цьому можна створити свою міфологію, а можна взяти й готову, якою є світ Д.Р.Р Толкіна.

Епопея є продуктом епохи модернізму. Свою міфологію Д.Р.Р Толкін не просто вигадав, але створив „на матеріалі валійських легенд, ірландських та ісландських саг, скандинавської міфології та давньогерманського епосу”. Проте створена вона людиною двадцятого століття і відбиває стан міфологічної свідомості суспільства саме цього часу. Тому книга живе ніби в двох паралельних світах: читаючи її, можна відчувати страх, відчай і радість, щиро співпереживати маленьким хобітам, дійсно бути присутньому в чудесному Середземеллі, але при цьому постійно розуміти, що ти є присутнім при вишуканій літературно-історичній грі, де кожне слово іронічно поглядає на себе ніби збоку. Справжній міфології властиві паралелі, варіанти, можливість численних трактувань, здатність відображатися та накладатися на різні історичні епохи та різні культурні архетипи, що ми і бачимо на прикладі            „ Володаря перснів”.

Сам автор висловлювався  з приводу джерел твору та його вкоріненості у колективному несвідомому  наступним чином: „Тепер – що стосується початку початків. Запитувати про це – приблизно те саме, що цікавитися, звідки з’явилася мова. Я ішов до свого світу з самого народження. Лінгвістичні структури завжди діяли на мене, як музика та колір; я з дитинства полюбив рослини і з дитинства ж прикипів до того, що називається нордичним характером і північною природою. Якщо людині хочеться написати щось у такому дусі, вона повинна звернутися до своїх коренів і той, хто родом з північно-західних земель, неодмінно передасть цей дух. Безкрайне Море численних поколінь предків на Заході, безкрані простори (звідки зазвичай з’являються вороги) на Сході. Окрім того, така людина, навіть абсолютно незнайома з усною традицією, може згадати про перекази про Морський Народ.

У мені присутнє те, що деякі психологи називають „комплексом Атлантиди”. Цілком можливо, що я успадкував його від батьків, хоча вони померли занадто рано, щоб розказати мені про щось подібне. Від мене ж, напевне, цей комплекс успадкував мій старший син... ми з ним бачимо однакові сни, де Величезна Хвиля підіймається в морі та накочується на берег, ламаючи дерева, заливаючи поля...”. Відчуття причетності до певних давніх і споконвічних уявлень, наповненість справжнім духом давнини і сьогодення водночас – ось що робить міфологію Д.Р.Р Толкіна не витонченою літературною казкою, а цілісним світом, який, здається, існує паралельно нашому і є не менш реальним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІІ. Основні моральні категорії  твору.

 

1. Проблема вільного  вибору особистості.

Персонажі Д.Р.Р Толкіна часто характеризують, як неправдоподібно добрих або невиправно злих, але цей погляд є несправедливим. По-перше, навіть у позитивних персонажів є свої слабкості: хобіти порушують заборони, ельфи і гноми не можуть подолати застарілу ворожнечу, а люди взагалі мають цілий набір позитивно-негативних рис. Водночас навіть позитивні герої можуть мати лихі помисли (як Галадріель, котра стає навіть загрозливою, коли уявляє себе володаркою Персня) і навіть намагатимуться втілити їх у життя (як Боромір, який намагався відібрати Кільце силоміць). З іншого боку, негативні герої живуть своїм життям, своїми надіями та страхами (Саруман, Горлум).

Досягненням Д.Р.Р Толкіна, є тещо, на відміну від канонічності та статичності казкових образів, його персонажі змінюються, перероджуються, стають іншими з ходом розповіді. І яким стане кожний з них, добрим чи злим, залежить не тільки від випробувань, які звалиться на їхні голови, а й від їхніх власних переконань. Найбільша трагедія „Володаря Перснів” – правильність вибору: Фродо вирішує самостійно іти до Мордора, щоб звільнити своїх товаришів від спокуси Перснем; Арагорн вибирає між вірністю Братству і двома друзями, яким загрожують жахливі тортури та неминуча смерть; Сем розмірковує над своєю вірністю Фродо, як господарю й любов’ю до свого друга, коли йдеться про смерть Горлума .

Вибір завжди дуже важкий. І він означає: отримавши, завжди щось втрачаєш. Цей мотив  пронизує весь твір Д.Р.Р Толкіна. Якщо попереду подорож, повернуться не всі. А той хто повернеться, буде розбитий, зломлений, змучений ранами та спогадами. Вільний вибір людини, що думає самостійно, - на цьому та ні на чому іншому будується моральна система у світі Д.Р.Р Толкіна. Не на беззаконні та анархії, не на сліпому слідуванні догмам, а саме на вільному виборі, що спирається на знання. Мешканці Середземелля приймають рішення, діють, б’ються за свою свободу самі. Причому хоча моральний вибір і є індивідуальним, для захисту від сил Зла треба об’єднатися – один у полі не воїн.

Змальовуючи кровожерних  орків і гоблінів, Д.Р.Р Толкін підкреслює: вони жертви. Просто їх змусили взяти до рук зброю і дали їм змогу проявити свої найнижчі найогидніші почуття. Це помітно з діалогів, які героям вдається підслухати під час подорожі до Мордору. А найголовніші переслідувачі – чорні вершники – уже давно не люди, а зломлені й підкорені Перснями привиди, які вірно і віддано служать Чорному Володарю, оскільки вороття для них нема. Навіть один з наймудріших магів – Саруман – став служити злу не тому, що сам хотів стати Чорним Володарем, а тому, що втратив надію. Щодня він бачив полчища воронів, які рухалися на захід, і змирився з поразкою. Через це Саурону було легко нацькувати його на колишніх союзників – ристанійців, пообіцявши поділитися владою. Так само втратив надію і намісник Гондора Денетор. Він укоротив собі віку, в охоплений полум’ям столиці, за кілька годин до перемоги, яку його воїни здобули разом із військами Арагорна, що прийшли на допомогу. Отже, ніколи не буває все втрачене. Д.Р.Р Толкін стверджує: у найтяжчу годину, коли надія і віра в майбутнє нібито померли, треба вірити і сподіватися. Вірити в чесність і дружбу, незрадливість і любов. Форомір навіть не замислюється над тим, щоб заволодіти Перснем, коли до його рук потрапляють Фродо і Сем. Він розуміє, як і Боромір, що Перстень, можливо, - остання надія його народу на виживання, але усвідомлює: ціна буде дуже страшною. І краще померти в бою під звуки бойового рога, захищаючи свою столицю і честь, аніж перетворитися душею і тілом на свого ворога – Чорного Володаря.

Свій обов’язок  потрібно виконати за будь-яких умов. І допомога прийде неминуче – навіть якщо її не чекаєш. На білому коні з вершником у білих шатах. Ристанійці не сподівалися на допомогу ентів та Гендальфа, гондорці – ристанійців та ельфів або на велетенських орлів, які в найтяжчу хвилину прилетіли до них у час битви під мурами Мордора. Усі разом вони змогли здолати мага-відступника Сарумана та дев’ятьох носіїв Перснів. Лише на Фродо та Сема розраховувало десятитисячне військо гондорців і ристанійців, коли виступило в напрямку Мордора проти мільйонних полчищ Саурона. У них вірили навіть тоді, коли побачили заляпані кров’ю кольчугу та меч Фродо. І ті виправдали надію.

 

2. Випробування  владою.

Спокуса владою – мотив, привнесений ХХ століттям, технологічні можливості якого перетворили  утопічні ідеї про знищення чи завоювання всього світу на загрозливу реальність. Перший тривожний дзвінок чутно вже у переказі старовинної легенди про предка Арагорна, який замість того, щоб негайно знищити Перстень, піддався спокусі владою, яка його врешті-решт і згубила. Претендентів на світове панування, здавалося, вистачало у всі епохи, проте їхні амбіції рідко простиралися на людські душі, владолюбці найчастіше цікавилися територіями, золотом, рабами. Проте влада над цим не давала почуття стабільності і незаперечності її самої; заговори, повстання і війська інших правителів з часом ставили хрест на ідеї правити абсолютно й вічно. А Перстень гарантує саме таку Владу – непереборну, абсолютну, що розтліває і тих, хто володарює, і тих, хто підкоряється. Хобіти – спочатку Більбо, а згодом Фродо – стають зберігачами чарівного персня, яке може дати повну владу над орками й тролями, над людьми та деревами, над усім світом. Великою є спокуса використати цю силу на благо – ельфам та гномам, країнам та містам... Спокуси владою зазнають тою чи іншою мірою всі персонажі трилогії, навіть наймудріші. Маг Гендальф і король ельфів тому і не піддаються спокусі, бо знають – взявши Перстень, вони не зможуть обмежитися роллю його зберігача. Вони стануть його рабами та ще гіршими за Чорного Володаря тиранами, оскільки знайдуть виправдання необхідності допомогти слабким. Безстрашний Боромир, представник країни людей, не витримує випробування. Йому здається безглуздим не використати силу Кільця проти ворогів, а знищивши Саурона, він стане могутніми та справедливим королем. Але ілюзія можливого блага є оманливою: кожен, хто отримає владу, згодом стає її рабом і вже підкоряється Персню і не може опанувати себе. Найблагородніші поривання перетворюються на протилежності, коли їх намагаються здійснити за рахунок сили. Будь-яка сила є згубною. Зі злом можна боротися, але платнею за перемогу може, дуже просто, стати твоє чисте серце. Перемога Добра над Злом не відбувається із казковою однозначністю. Ця думка надає героїко-трагічної інтонації трилогії Д.Р.Р Толкіна. У нього – як і в більшості світових релігій – активне протистояння злу паралельно руйнує твою власну душу. Боротьба зі злом – жертвування собою, але не в значенні реальної загибелі, а в значенні переродження будь-якої чистоти, що доторкнулася до бруду – хай навіть із найкращих мотивів. Добрі наміри ведуть до пекла – цей фундаментальний, найтрагічнішій парадокс нашого життя звучить у Д.Р.Р Толкіна з пронизливо-дитячою ясністю. І це трагедія, але „трагедія онтологічна, нерозв’язна, що переслідує людство в усі часи.

Перстень, як і Саурон - уособлення зла. І Чорний Володар, і воно грають майже ту ж роль, що диявол у Біблії. Люті сили знаходять найкоротший шлях до серця героїв. Кільце є сильною спокусою, сіє навколо себе розбрати і нещастя, і єдиний засіб уникнути його пагубного впливу - навіть не припускати думку, про те, щоб скористатися лютою силою.

Мудрий має  сторонитися влади, проте лише мудрому її можна довірити. Проклятий Перстень є смертельно небезпечним для найчистішої душі, але саме ця чиста душа має взяти на себе цей гріх. Перемога в тому, щоб відмовитися від сили – знищивши Перстень. Але сила знову прийде в цей світ, і знов комусь доведеться володіти нею.

 

3. Вияв гуманістичних поглядів автора у творі

У головного  персонажа, Фродо, є ще одна якість, досить рідкісна у традиційних казкових героїв. Так, більш ніж дивною є історія взаємин двох Бегінсів – Фродо та Більбо – з огидним Горлумом. Той полював спершу на старшого Бегінса, а потім зробив чимало неприємностей його племіннику. Дивним є те, що Бегінси із дивною настійливістю прощають злодія, який навіть за найгуманнішими законами заслуговує на смерть. Але саме це дивне всепрощення (яке можна назвати милосердям) виявляється „прагматичнішим” за будь-які обґрунтування типу „хто не з нами, той проти нас”. Саме Горлум, навіть не бажаючи цього, врешті-решт гине разом із страшним Перснем – але ж він міг стати жертвою справедливого гніву всіх тих, кого він ошукав, зрадив, намагався вбити. І що тоді?..  Якою дорогою пішов би головний герою?Хто провів би його до Мордору?

Однією з  центральних ідей епопеї є ідея всепрощення. Будучи гуманістом до глибини душі, Д.Р.Р Толкін відхиляє всяку думку про помсту або навіть про справедливу, але жорстоку кару. "Який жаль, що Більбо не заколов цього мерзотника, коли був такий зручний випадок! Він заслужив смерть" - говорить Фродо. Свою відповідь навіть на цілком виправданий гнів Д.Р.Р Толкін вкладає в уста Гендальфа, своєрідного голосу автора у творі: "Жаль, говориш? А проте саме жалість утримала його руку. Жалість і милосердя: без гострої необхідності вбивати не можна. Та Горлум ще зіграє свою роль в цій історії… І за це Більбо отримав чималу винагороду. Недарма він не став прислужником зла, недарма врятувався; а все тому, що він почав із жалості!". "Без гострої необхідності вбивати не можна," - говорить Д.Р.Р Толкін, інакше в душу людині легше буде прорватися злу. Вбивати, навіть вбивати заради найвищої цілі.

Як справжній  християнин, Д.Р.Р Толкін заперечує усяку відплату за несправедливі справи.

 Далі Гендальф (а з ним і автор) відповідає: "Заслужити-то він заслужив, безперечно. І він, і багато хто інші, ім'я їм - легіон. А порахуй таких, кому треба б жити, але вони мертві. Їх ти можеш воскресити - щоб вже усім було по заслугах? А не можеш - так не поспішай нікого засуджувати на смерть. Тому що навіть наймудрішим не дано знати все. Мало, дуже мало надії на виправлення Горлума, але хто поручиться, що її зовсім немає?" Таким чином, Д.Р.Р Толкін підтверджує, що не може простий смертний вирішувати чи жити комусь, чи ні. Це справа вищих сил. Життя дається кожному тільки один раз, і в кожного тільки один шанс прожити її правильно. Ніхто не в праві віднімати цей шанс у людини, нехай сама вона не раз позбавляла когось життя. Сюжет "Володаря перснів" підтверджує цю думку Д.Р.Р Толкіна. Наприкінці твору саме Горлум, хоча і мимоволі, сприяє перемозі добра.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ IV. „ Володар перснів” і світові війни ХХ століття.

 

У відомій лекції „Про чарівні казки”, що була прочитана Д.Р.Р Толкіном у шотландському університеті Сент-Ендрю, він виклав свої погляди на казкову фантастику, які стали методологічною основою всіх його „вигаданих історій”: „Коли фантастичний світ узгоджується зі світом реальним, - звичайно, з урахуванням всіх відмінностей та варіацій, - то оповідач чи міфотворець виступає не стільки творцем, скільки першовідкривачем. Він не вигадує – він скоріше відкриває неіснуючий світ, який у той самий час схожий та несхожий на наш”. Очевидно, ця схожість і змусила багатьох трактувати історію, які розповів Д.Р.Р Толкін, про зіткнення сил добра та світла, втілених у шляхетних образах людей та ельфів, гномів та хобітів, із силами зла та темряви – Чорним Володарем царства Мордою та підпорядкованими йому нечистими силами – як завуальовану притчу про другу світову війну. Тим більше, що за свідченням самого автора на початок війни була написана лише перша половина „Хранителів”, а глави про подорож хобіта Фродо до Мордору, які склали другу половину другого роману трилогії, він писав у 1944 році і одразу ж надсилав сину, який тоді служив у Королівських військово-повітряних силах.

Проте Д.Р.Р Толкін не збирався будувати параболи до сучасності, що окрім його власних заяв доводять кілька аргументів. Один із них часто наводили закордонні інтерпретатори епопеї: до жанру алегорії ніяк не „вписується” авантюрна основа сюжету – місія Фродо, який має потрапити до Мордору і там кинути Перстень Всевладдя, джерело сили Чорного Володаря, до Вогненної Гори, тим самим знищити його магічну міць. Занадто широкою для алегорії є й історично-філософська концепція Д.Р.Р Толкіна, що розкрита в епопеї: історичні епохи неминуче змінюють одна одну, а зло якщо і зазнає поразки, то все одно привносить у світ невідворотні зміни, тому що разом із потворністю та лихом зі світу зникає і щось неповторно прекрасне. І нарешті, жодна алегорія не потребує такої кількості реалістичних спостережень, подробиць, частковостей, такого дійсно британського замилування побутом та предметом неіснуючої матеріальної культури.

Сам Д.Р.Р Толкін відповідав численним критикам, що він взагалі не бачить підтексту у цій книзі: „Книга не є ані алегоричною, ані злободенною. Протягом свого розвитку казка пускала коріння у минуле і давала несподівані гілки, проте головний її зміст базувався на невідворотному виборі Персня як зв’язку між нею та „Хобітом”. Ключова глава – „Тінь минулого” – є однією з найперших написаних глав. Вона була створена задовго до того, як 1939 рік сповістив загрозу загального знищення. Джерела цієї казки закладені глибоко у свідомості і мають мало спільного з війною, яка розпочалася у 1939 році, та з її наслідками.

Реальна війна  не збігається із легендарною ані  за ходом, ані за наслідками. Якби війна  викликала чи спрямовувала розвиток легенди, тоді б Перстень був використаний проти Саурона: він був би не знищений, а поневолений, а Барад-Дур було б не зруйновано, а окуповано. Більш того, Саруман, який не спромігся оволодіти Перснем, знайшов би в Мордорі відомості про нього, зробив би Великий Перстень своїм і став би володарем Середземелля. У цій боротьбі обидві сторони зненавиділи б хобітів; хобіти недовго прожили б навіть як раби.

У Д.Р.Р Толкіна безумовно є своя теорія зла, і його інтерес до цього є не менш глибоким, аніж в інших письменників. Його теорія є досить сучасною, оскільки в її основі лежить думка, що зло є дурною схильністю. У той же час Толкін намагається примирити два давніх, і, на перший погляд протилежних розуміння зла: християнське (зло є відсутністю добра, спокусою чи оманою) та північно-героїчне (зло – зовнішня сила, проти якої слід виступати зі зброєю в руках). Переплетення цих поглядів і породжує чистий, ні на що не схожий світ Середземелля.

Сучасні Д.Р.Р Толкіну критики звинувачували його в безжалісності, а він писав одному зі своїх друзів: „Немає нічого більш безглуздого, аніж рахувати, скільки разів зустрічається слово „пощада” у книзі, просякнутій Милосердям від початку до кінця, де головний герой врешті-решт залишає всю зброю, окрім власної волі”. Т.Шиппі наполягає на тому, що причина цього ховається в особистому досвіді Д.Р.Р Толкіна. Критиків середини п’ятдесятих років часто обурювало те, що прибічники добра в книзі йдуть насильницьким шляхом.

Питання про законність насилля було особливо актуальним і важливим для часів Д.Р.Р Толкіна, проте не втратило воно важливості і в наш час, коли під гаслом „демократизації” чи „звільнення” в ряді країн відбуваються військові втручання та знищення людей за допомогою найпотужніших засобів.

Проти „Володаря перснів” та започаткованого ним жанру фентезі виступали й ті критики, які вважали його моральним протезом реальності, спокусою втекти до вигаданого світу від страхіть війни чи інших загроз сучасності . Але чи не є цей „протез” насправді найміцнішою опорою для сучасної людини, яка розгубила свої переконання та втратила віру, адже створений Д.Р.Р Толкіном світ не є ані ідеальним, ані мирним, а вимагає від своїх мешканців мужності та відповідальності. Бо ця філософська казка, як іноді називають її критики, звучить не заспокійливо, а застережливо, закликаючи людину вже двадцять першого століття до обачності та виваженості кожного кроку, кожного рішення, вчить пам’ятати уроки свого минулого.