Відносини України з Туреччиною

План

 Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  3

  Розділ 1. МІЖДЕРЖАВНІ ЗВ'ЯЗКИ ТА ВІДНОСИНИ.

 1.1 Види і форми міждержавних зв’язків і відносин. . . . . . . . . . . . . . . . . .4

1.2. Підходи до досліджень міждержавних зв’язків. . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Розділ 2. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЗВ'ЯЗКІВ УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ.

2.1. Етапи формування зв’язків. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

2.2. Радянська Україна  у зовнішній політиці Туреччини. . . . . . . . . . . . . . 10

2.3.  Відносини на сучасному етапі. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

Розділ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОДІЇ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА ТУРЕЧЧИНОЮ.

3.1. Торгівельно-економічне співробітництво. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13

3.2. Українсько-турецькі відносини на сучасному етапі. . . . . . . . . . . . . . . 14

3.3. Економічні зв’язки  України і Туреччини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

Розділ 4. СПІВРОБІТНИЦТВО  У ВИРОБНИЦІЙ І КУЛЬТУРНІЙ

СФЕРІ.

4.1. Співробітництво у  виробничій та культурній сфері. . . . . . . . . . . . . . . 24

4.2. Співробітництво в  галузі туризму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28

Список використаної літератури. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Вступ

 Україна й Туреччина  – сусідні держави, які межують  через Чорне море. Ще з давніх  часів між ними існували взаємозв’язки,  які мали різний характер: як  дружні та взаємовигідні стосунки, так і певні протиріччя і  боротьба. Історичний шлях України  й Туреччини відмічений тісними  зв’язками та взаємовпливами, що  почалися з доісторичного періоду,  продовжені в тюрксько-слов`янських  контактах раннього Середньовіччя,  спільним історичним минулим  часів Османської імперії. Їх  історія, культура, економіка та  політика повсякчас перетиналися  та впливали одна на одну. Між  Україною й Туреччиною і в  минулому існували різні контакти, від так наші народи мали  можливість пізнавати один одного  та підтримувати взаємини. Ці  міждержавні стосунки мали велике  значення в минулому, а тепер  тим більше, адже Україна –  молода держава, і їй необхідно  встановлювати та підтримувати  стосунки з різними країнами  світу, а особливо з сусідніми  державами. 

Розвиток відносин з Туреччиною є одним з головних пріоритетів  України в південному напрямку. Підписаний дуже важливий Договір про дружбу і співробітництво між обома  державами строком на 10 років. Після  отримання Україною незалежності між  Києвом і Анкарою не виникало спірних  питань. У вирішенні проблем військової й екологічної безпеки в регіоні  Чорного моря, його демілітаризації  складається прямий і безпосередній  інтерес обох країн. Але і в  пошуку балансу сил у новій  і складній геополітичній ситуації, що склалася в регіоні за останні  роки, інтереси Туреччини й України  багато в чому можуть збігатися. В  Україні високо оцінюють розуміння  Туреччиною проблем, пов'язаних з поверненням  з місць депортації до Криму етнічно  спорідненого туркам кримськотатарського  народу. Туреччина є ключовою державою для України, оскільки через неї  йдуть найбільш зручні транспортні  шляхи у Середземноморський та Близькосхідний регіони. Мотиви для зближення України  з Туреччиною виглядають досить обґрунтованими: необхідність забезпечення транспортування  енергоносіїв в і через Україну, компліментарність економік, співпраця  в межах ЧЕС тощо. Розвиток партнерських стосунків з Туреччиною, на яку  нині припадає близько половини всього обсягу торгівлі України з близькосхідними  країнами, слід вести переважно в  рамках двостороннього економічного співробітництва, або в межах системи ЧЕС, уникаючи їх перетворення на стратегічний військово-політичний альянс.

Розділ 1. МІЖДЕРЖАВНІ ЗВ'ЯЗКИ І ВІДНОСИНИ.

1. Види і форми міждержавних зв’язків і відносин.

У другій половині XX ст. міжнародні економічні відносини у світовому  господарстві набули надзвичайного  значення. Цьому сприяло розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, окремими фірмами та організаціями. Міждержавні  відносини відображають господарські зв’язки між державами, регіональними об'єднаннями, підприємствами, фірмами, установами, юридичними та фізичними особами для виробництва та обміну товарів і послуг, матеріальних і фінансових ресурсів. Основою їх є ринкові системи і механізми. У світовому господарстві розвиваються усі найважливіші форми міжнародних економічних відносин:

1) міжнародна торгівля  товарами та послугами;

2) міжнародна міграція  капіталу;

3) міжнародна міграція  робочої сили;

4) міжнародна передача  технології;

5) міжнародні валютно-фінансові  та кредитні відносини;

6) міжнародна економічна  інтеграція;

7) міжнародні зусилля  у вирішенні глобальних економічних  проблем.

Усі форми міжнародних  економічних відносин взаємопов'язані  й взаємозалежні. Для них на сучасному  етапі характерне:

1) зростання масштабів  і якісна зміна характеру традиційної  міжнародної торгівлі готовою  продукцією — із суто комерційної  вона значною мірою перетворилась  у засіб безпосереднього обслуговування  національних виробничих процесів;

2) інтенсифікація міграції  капіталу в різних формах;

3) зростання масштабів  міграції робочої сили;

4) прискорення і розширення  інтеграції економік країн і  регіонів;

5) швидкий обмін науково-технічними  знаннями;

6) розвиток сфери послуг;

7) об'єднання зусиль у  вирішенні глобальних економічних  проблем.

1.2. Підходи до досліджень міждержавних зв’язків.

  Вкрай важливим виявився комплексний історико-політологічний підхід до аналізу міждержавних відносин України і Туреччини. Співпраця з Туреччиною набуває для України особливого значення. Вона - найближчий сусід, історично пов'язана з Україною і належить до п'ятірки країн, з якими відносини останнім часом розвивались найінтенсивніше. Тому її проголошено стратегічним партнером України. Туреччина визнала незалежність України 16 грудня 1991 р. Протокол про встановлення дипломатичних відносин було підписано 3 лютого 1992 р. 4 травня 1992 р. було підписано Договір про дружбу та співробітництво між Україною і Турецькою Республікою. Зближення України з Туреччиною зумовлено взаємною зацікавленістю у транзиті енергоносіїв, компліментарністю економік, співпрацею у форматі Чорноморського економічного співробітництва тощо. Між Україною і Туреччиною існує багато спільного: обидві країни визнають політичну погоду в Чорноморському регіоні, мають однакову стратегічну мету, зокрема вступ до Євросоюзу та розбудову (на різних рівнях) відносин з НАТО. Україну цікавить розвиток двосторонніх торговельно-економічних відносин, у тому числі продаж Туреччині зброї. Регулярні взаємні візити на вищому рівні з часу здобуття Україною незалежності-запорука вдосконалення різновекторних добросусідських контактів. Так, за останні роки було поповнено новими документами договірно-правову основу україно-турецьких відносин, що має істотно сприяти розширенню співробітництва двох держав у економічній, енергетичній, юридичній та інформаційній сферах. Зокрема, за підсумками переговорів на найвищому рівні в Анкарі в листопаді 2000 р. було ухвалено дев'ять україно-турецьких документів. Окрім того, підписано Міжурядову угоду стосовно оперативного сповіщення про ядерні аварії, Міжурядову угоду про правову допомогу та співпрацю у цивільних справах, обмін інформацією щодо ядерних установок, Міжурядову угоду про взаємний захист інформації і матеріалів, обмін якими здійснюється в процесі співробітництва в галузі оборонної промисловості; Міжвідомчу угоду про співпрацю в галузі фармацевтичної промисловості, Угоду про співробітництво в галузі обміну інформацією між Українським національним інформаційним агентством Укрінформ та Анатолійським агентством. Як наголосив Міністр закордонних справ, вперше на переговорах прозвучала думка про вироблення довготривалої економічної програми на 10-15 років. Туреччина - четвертий найбільший торговий партнер України (після Росії, Німеччини і Туркменії), а Україна - 16-й торговий партнер Туреччини. Рівень товарообміну між двома країнами 2002 р. досяг рекордної позначки - 1 млрд. 430 млн. доларів США. Щодо інвестицій в Україні, то Туреччина посідає 20 місце серед 111 іноземних держав. Обсяг турецьких інвестицій збільшився і досяг 37 млн. доларів. В Україні працює 257 компаній з турецькими інвестиціями, переважно в Одесі, Києві, Криму та Донецькій області, 20 турецьких будівельних компаній у межах 41 проекту на загальну суму 500 млн. доларів США. Українські ж інвестиції в Туреччині дуже маленькі - майже 300 тис. доларів.

Отже, європейська інтеграція передбачає складний і тривалий процес внутрішнього реформування, а також  реформування відносин із третіми сторонами. До інтеграційного процесу належать багато обов'язкових стадій, які  має пройти будь-яка країна, що має  намір навіть у майбутньому стати  складовою єдиної Європи. Це стосується і України: зволікання не додає дивідендів, а лише ускладнює процедури узгодження. Сам процес інтеграції повинен допомогти  Україні розвинути сильнішу економіку, підвищить ефективність системи  демократії та рівень внутрішнього розвитку. Звичайно, сильна економіка, ефективне  господарювання потрібні, незалежно  від того, до якого союзу країна воліла б пристати. Радше навпаки: чим вищий рівень економічної  динаміки продемонструє країна, тим  бажанішим партнером вона зможе  стати у міжнародних відносинах.

Розділ 2. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЗВ'ЯЗКІВ УКРІЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ.

2.1 Етапи формування  зв’язків.

Туреччина і Україна, як самостійні держави, народилися на уламках імперій, що розпалися. Ряд  соціально-економічних і політичних чинників, зокрема, національно-визвольна  боротьба народів, що входили до складу Російської та Османської імперій, призвели зрештою до їх занепаду.

Після повалення  Російської імперії, голова Центральної  Ради М.Грушевський, перший президент  УНР, прагнучи побудувати суверенну  демократичну Українську державу, підкреслював особливу важливість "економічного й культурного співробітництва, кооперації народів Чорного моря". Османська імперія на кінець XIX ст. втратила значну частину своїх територій  у Європі, Північній Африці та Азії. Вступивши в Першу світову  війну на боці австро-німецького блоку, імперія зазнала поразки. За умовами  перемир'я, нав’язаними Антантою, Османська  імперія фактично припинила своє існування. 29 жовтня 1923 р. Туреччина  була проголошена республікою. Так, на руїнах Османської імперії виникла  нова суверенна держава. У той  час Україна здійснювала активну  зовнішньополітичну діяльність щодо підтримки  Туреччини, хоча ситуація тут також  була досить складною. В Україні  в результаті подій жовтня 1917 р. та проголошення Української Соціалістичної Радянської Республіки (УРСР) на певний час встановилося двовладдя, розпочалася громадянська війна. Таке внутрішньополітичне становище не сприяло широкому розгортанню зовнішньополітичних відносин України і Туреччини. Проте вони мали місце. Туреччина, одна з перших країн світу, визнала незалежну Українську державу (УНР) і встановила з нею дипломатичні відносини. Першим послом УНР у Туреччині був призначений М.Суховкін, якого пізніше змінив О.Лотоцький. У Туреччині султанський режим змінився республіканським. У той же час, була ліквідована УНР і на території України встановився режим радянської влади.

Уряд УРСР продовжував розвивати і зміцнювати дружні відносини з урядом Туреччини. Початком цих відносин стало підписання представником УСРР Ю.Коцюбинським (сином визначного українського письменника М.Коцюбинського) та надзвичайним посланником Ангори (Анкари) Алі-Фуад-пашою конвенції про репатріацію турецьких військовополонених та громадян, інтернованих під час Першої світової війни.

У 1922 р. в Анкарі було підписано Договір про дружбу і братерство між Україною і Туреччиною. Він відповідав життєвим інтересам  обох країн, став правовою основою зміцнення  і подальшого розвитку добросусідських  відносин, закріпивши, зокрема, оформлення політичного союзу і започаткувавши досить активне торговельно-економічне і культурне співробітництво. В  умовах дипломатичної та економічної  блокади Туреччини з боку країн  Антанти цей договір значною  мірою сприяв військовим перемогам  турецьких патріотичних сил. З утворенням 30 грудня 1922 p. CPCP, союзні республіки втратили безпосереднє право на участь у міжнародних відносинах. Тоталітарний режим обмежив, але не припинив добросусідські відносини України з іншими країнами. Україна займала важливе місце в загальносоюзному експорті у країни зарубіжного Сходу, в тому числі Туреччину. Туреччина ввозила в Україну свої традиційні товари - вовну, тютюн, бавовну, цитрусові, горіх-фундук тощо. До Туреччини експортували чавун, різні види сталі, електродвигуни, а також вугілля, ліс, борошно, цукор. Частка України в зовнішньоторговельному обороті СРСР з Туреччиною у другій половині 20-х pp. складала 45%. У 30-х і наступних роках була надана значна допомога Туреччині в спорудженні велетнів текстильної промисловості - комбінатів у Кайсері і Назіллі, заводів по виробництву скла поблизу Стамбула та ряду інших підприємств.

Складалися добрі  традиції в українсько-турецьких  відносинах у галузі культури і науки. Значна роль тут належить Всеукраїнській науковій асоціації сходознавства, створеній у 1936 р. за ініціативою  академіка А.Ю.Кримського (1871-1942). Велике значення у зближенні українського і турецького народів, поглибленні  їх культурних зв'язків мав обмін  делегаціями діячів культури, візити на різних рівнях. Проте весь потенціал розвитку українсько-турецьких відносин на той час не був використаний. Ситуація змінилася у 1944 p., коли Верховною Радою СРСР був прийнятий Закон про надання союзним республікам повноважень у зовнішній політиці. Україна стала однією із засновниць ООН, членом багатьох інших міжнародних організацій, що де-факто означало міжнародне визнання статусу України як суб'єкта світової політики. В україно-турецьких відносинах це призвело до посилення економічних, науково-технічних, культурних зв'язків.

Новий період в історії українсько-турецьких  відносин пов'язаний з відновленням незалежності України 1991 р. Проголошення незалежності України значно активізувало українсько-турецькі відносини, піднявши їх на якісно новий рівень. 16 грудня 1991 р. Туреччина однією з перших країн світу офіційно визнала Україну як незалежну державу. З лютого 1992 р. між країнами були встановлені дипломатичні відносини на новому рівні. Базовим документом цих відносин став Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою, який укладено строком на 10 років з автоматичним продовженням його чинності на наступні п'ятирічні періоди. В Анкарі та Києві діють посольства обох країн, а в Стамбулі - Генеральне консульство України.

Перші кроки Туреччини  та України у справі розвитку двосторонніх стосунків у нових історичних умовах продемонстрували взаємну зацікавленість, наміри досягнути якісно нового рівня  міждержавної взаємодії. Про це свідчать високі темпи зближення позицій  України й Туреччини з широкого кола актуальних проблем, вирішення  яких може відіграти важливу роль в економічному, соціальному та культурному  житті обох країн. Подальша активізація  контактів між обома державами  сформувала по суті новий вектор у  їхніх зовнішньополітичних курсах, спроможний радикально змінити пріоритети міжнародних орієнтацій держав Близького та Середнього Сходу, Центральної та Східної Європи.

Турецько-українські зв'язки у сфері туризму починаються  з підписанням 30.04.1994 р. Договору про співробітництво. Згідно з цим договором сторони зобов'язуються виконувати таке:

надавати пріоритетного  значення розвитку та розширенню туристичних  Ликів між двома країнами:

- заохочувати близьке  співробітництво між туристичними  організаціями та установами  двох країн;

- організовувати  тури, молодіжний туризм та різного  роду культурні і спортивні  заходи з мстою збільшення  потоку туристів;

- заохочувати проведення  виставок туризму в обох країнах  і збільшення обміну основними  статистичними даними, дослідницьким  матеріалом, туристичними виданнями  та досвідом.

- співпрацювати  в таких сферах, як розширення  туристичних пропозицій в обох  країнах, організація належного  інформування та реклами, реалізація  проектів щодо збільшення ваш  туризму и економічному та  соціальному житті, у сфері  туристичної освіти, шляхом обміну  студентами та спеціалістами  ціп сфери па додаток до  існуючих освітніх програм, і  метою збільшення потоку туристів;

- надавати пріоритет  пожвавленню обміну туристами  та потенційним можливостям сфери  для збільшення туристичного  потенціалу обох країн у рамках  співробітництва на рівні приватного  та державного секторів;

- ознайомлювати  міжнародний ринок із продукцією  місцевого туризму, встановлювати  безпосередні зв'язки між туристичними  фірмами, збільшення продуктивності  у сфері пролажу туристичних  послуг, збільшувати суму коштів, отримуваних з туризму, в бюджеті  країни та заохочувати до участі  у цьому спеціалістів обох  країн;

- інформувати один  одного про всі туристичні  заходи, що проводитимуться на  території обох країн;

- забезпечувати взаємну підтримку в питанні полегшення портових закордонних формальностей і, згідно з цим, надаючи особливого значення чорноморському ралі "Кайра", підтримку зацікавлених організацій у реалізації цього заходу;

- розглядати спільні  можливості входу в базис розвитку  міжнародних транспортних коридорів,  разом зі спрямованими інвестиціями  включно, а також обмінюватися технічною інформацією стосовно можливості реалізації інвестиційних проектів.

2.2. Радянська Україна у зовнішній політиці Туреччини.

2 січня 1922 р. було  підписано Договір про дружбу  і братерство між Туреччиною  та Україною. Виступаючи 3 січня 1922 р. на прийомі з нагоди підписання  договору, голова Великих Національних  зборів М. Кемаль-паша відзначав:  «Туреччина та Україна — найближчі  одна до одної країни. Так само  є близька й дружба між народами  цих двох країн».

Нове керівництво  Туреччини легко пішло на забуття  основ двосторонніх зв’язків, закладених у перші повоєнні роки, і охоче  підігравало відповідному підходу  більшовиків. Таким чином Анкарський договір про дружбу та братерство став наступною важливою віхою в добросусідських стосунках між Україною та Туреччиною. Він передбачав установлення дипломатичних і консульських відносин, заклав правові підвалини їх політичного союзу, започаткував активне співробітництво в торговельно-економічній та культурній сферах. Ще на початку та в середині 20-х років турецько-українські торговельні стосунки були досить інтенсивні. Українські офіційні кола надали турецьким купцям право без будь-яких перешкод приїжджати в Україну та здійснювати комерційні операції на ярмарках, які влаштовувалися у 20-ті роки. Турецькі судна могли заходити в українські чорноморські та азовські порти без спеціальної візи радянських представників у Туреччині. Значна частина турецького експорту до СРСР йшла саме через українські порти. У 1925 р. в Харкові було засновано Українсько-Східну торговельну палату з філіями у Києві та Одесі. Палата сприяла зовнішньоторговельній діяльності різних українських організацій. За даними Народного Комісаріату торгівлі УСРР, у зовнішній торгівлі України саме Туреччина посідала перше місце: у 1926– 1927 рр. частка зовнішньої торгівлі України з Туреччиною становила 45% всього обороту зовнішньої торгівлі УРСР. Важливу роль у розвитку українсько-турецьких відносин, наукових контактів, культурних зв’язків відіграла створена в січні 1926 р. Всеукраїнська наукова асоціація сходознавства (ВУНАС), діяльність якої зосереджувалася на політико-економічному та історико-етнологічному напрямах. Багато досліджень стосувалися саме Туреччини — її економіки, політики, історії, мови. Саме ВУНАС, Тюркологічна комісія на чолі з академіком А.Кримським та окремі діячі культури наприкінці 20-х у 30-ті роки завдяки контактам з турецькими колегами підтримували діалог між двома країнами.

У подальшому сталінський  ізоляціонізм і світова війна  призвели до майже повного згортання  українсько-турецьких стосунків. Тільки в 60–80-ті роки, з нормалізацією та відчутним поліпшенням відносин між Радянським Союзом і Туреччиною, активізувались і її економічні, науково-технічні та культурні зв’язки з Україною.

2.3 Відновлення  та розвиток двохсторонніх відносин  на сучасному етапі.

 Реальні двосторонні стосунки починають відтворюватися вже в умовах глибокої кризи CРСР і виникнення передумов для незалежності України. Першим документальним свідченням цього став протокол між Турецькою Республікою та Українською РСР про розвиток торговельно-економічних відносин від 1989 р.

Розпад Радянського  Союзу і утворення незалежної України поставили перед Туреччиною нові завдання і виявили нові перспективи. 5–6 березня 1992 р. відбувся офіційний  візит до Києва міністра закордонних  справ Туреччини Х.Четіна, під час якого було підписано Протокол про консультації з питань зовнішньополітичної діяльності. Вже в травні 1992 р. відбувся перший в історії наших двосторонніх відносин офіційний візит до Туреччини Президента України Л.Кравчука та був підписаний Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою.

Сторони підтвердили  «свої зобов’язання в рамках усіх підписаних між ними раніше та нині діючих актів, особливо Договору про  дружбу і братерство між Україною і Туреччиною від 2 січня 1922 р.». Договір  від 4 травня 1992 р. заклав основу для  всебічного двостороннього співробітництва  в політичній, економічній, культурній та інших сферах. Він передбачає розвиток прямих зв’язків між підприємствами, а також тісне співробітництво  в галузі охорони навколишнього  середовища, науки і техніки, зв’язку, інформатики, туризму та спорту. Зафіксовано, що «сторони погоджуються проводити  консультації з метою упорядкованого розвитку їхніх відносин та обміну думками з міжнародних і регіональних питань». Особлива увага надається  взаємодії в Чорноморському регіоні  на основі «Декларації про Чорноморське економічне співробітництво», яка була підписана в Стамбулі 25 червня 1992 р. одинадцятьма країнами причорноморського  регіону і включає взаємні  зобов’язання країн-учасниць щодо поступового  зняття обмежень на пересування капіталів, товарів, послуг і людей. Угода передбачає розвиток інфраструктури, а також  максимальне заохочення ділового партнерства. Україна й Туреччина, виходячи з  прийнятих на себе міжнародних зобов’язань, домовились також про тісне співробітництво  в рамках Наради з безпеки і  співробітництва в Європі, а також  в органах ООН. Одне з головних завдань, яке поставила перед  собою Туреччина, — допомагати новим  незалежним державам у перехідний період до ринку. Однією з причин цього є  те, що всі ці держави — її сусіди. «Перша причина — це наші власні інтереси, ми хочемо сусідів без  проблем, ми хочемо, щоб вони стояли на власних ногах і робили цей  перехід. Ми хочемо допомогти цьому  процесові». Серед своїх перших сусідів  турецький президент назвав Україну  — «одного з могутніх сусідів  Туреччини» 21. Виступаючи з промовою в українському парламенті 31 травня 1994 р., президент Туреччини, зокрема, сказав: «Туреччина надає значення тому, щоб бути для України надійним другом, корисним сусідом та серйозним  економічним і торговельним партнером, і докладає зусиль у цьому напрямі. Ми з задоволенням бачимо, що й Україна з подібними почуттями та підходами простягає нам руку дружби й співробітництва».

Іншою причиною особливої  зацікавленості Туреччини у своїх  північних сусідах є тюркський, а щодо України конкретно —  кримсько-татарський чинник. У Криму проживають, як відзначив турецький президент, «наші брати». Туреччина вважає не тільки своїм обов’язком, але й обов’язком інших держав надати їм допомогу. І якщо зараз сотні тисяч кримських татар повернулися до Криму, то сьогодні — це проблема не тільки України, яка не в змозі розв’язати її самостійно, а й усіх цивілізованих країн.

Розділ  3. СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОДІЇ УКРАЇНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ

3.1 Торгівельно-економічне  співробітництво 

Розпад СРСР і  відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року визначили сучасний етап розвитку дружніх і добросусідських  відносин між Україною та Турецькою  Республікою. У січні 1992 року було відкрито Посольство Турецької Республіки в Києві, і в січні 1993 Посольство України розпочало свою діяльність в Туреччині.

Зараз Україна і  Туреччина переживають період нової  інтенсивної співпраці без будь-яких політичних проблем. Важливою умовою, що вносить свій вагомий внесок у  подальший розвиток стосунків між  Україною і Туреччиною є Чорне  море, яке не розділяє, а поєднує  обидві держави з практично подібними  стратегічними цілями, які в основному  зорієнтовані на інтеграцію в Європейські  та Євроатлантичні структури. Обидві країни мають велику користь від взаємної співпраці. Одним із найважливіших результатів співробітництва за дванадцятирічний період стало те, що українсько-турецькі стосунки виведені на рівень конструктивного партнерства. Динамічно розвивається політичний діалог між Україною й Туреччиною. У листопаді 2000 року Президент України Леонід Кучма перебував з офіційним візитом в Туреччині, в ході якого президенти обох держав домовилися запровадити механізм регулярних політичних консультацій на найвищому рівні. У червні 2003 року відбувся державний візит Президента Туреччини Ахмета Недждета Сезера до України, що відкрив новий етап конструктивної взаємодії між нашими державами в сучасних геополітичних умовах. У грудні 2003 року та квітні 2004 року Глави Урядів України й Туреччини обмінялися взаємними візитами. Під час офіційного візиту Прем’єр-міністра Туреччини Реджепа Тайипа Ердогана до України 1-3 квітня 2004 року був підписаний Спільний план дій між Кабінетом Міністрів України й Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва, що визначає основні напрямки українсько-турецької практичної співпраці на наступні роки. Двосторонні торговельні відносини постійно розвиваються по висхідній. Наприклад, якщо обсяги взаємної торгівлі в 1992 році був лише близько 126 млн. доларів США, то вже в 2003 році вони зросли майже у 14 разів і досягли позначки 1,7 млрд. доларів США. Рушійна сила розвитку українсько-турецьких відносин - торговельно-економічне співробітництво, основою якого є промисловий, сільськогосподарський і науково-технічний потенціал. Проте за останнє десятиріччя цей потенціал катастрофічно знизився. Україна втратила значну частину зовнішніх ринків, а внутрішній заповнився імпортним "ширпотребом". За індексом людського розвитку, визначеного ООН, Україна опустилася на 102 місце серед 175 держав-членів ООН. Врахування цього фактору необхідне для правильного розуміння динаміки розвитку українсько-турецьких відносин на сучасному етапі. На сьогоднішній день Туреччина є третім за обсягом споживачем українських експортних товарів після Росії та Німеччини. Проте існуючий рівень торговельних стосунків все ще не повністю відповідає потенціалу України й Туреччини. Існує велика потреба в диверсифікації двосторонньої співпраці та реалізації широкомасштабних спільних проектів у сфері високих технологій, спільного виходу на ринки третіх країн, а також заохочення зростання потоку взаємних інвестицій. Торговельно-економічне співробітництво двох країн є важливим чинником їх відносин. Туреччина є потенційно великим торговельним партнером України, враховуючи близькість кордонів та відносну дешевизну шляхів транспортування товарів. За підсумками 1999 р. Туреччина посіла п'яте місце серед країн - торговельних партнерів України. Зовнішній торговельний обіг між двома державами склав майже 876 млн. дол. (за турецькими даними, він перевищив 1 млрд. дол.) при позитивному сальдо для України в 500 млн. дол. Стратегічним завданням на перспективу, як його визначила турецька сторона, є доведення двостороннього річного товарообігу до 2 млрд. 2дол. Експорт з України в Туреччину - це, в першу чергу, прокат чорних металів, залізо, чавун, сталь, металовироби, а також олія, спирт, добрива, хімічна продукція, вугілля тощо. Постачання з Туреччини в основному складаються з продуктів харчування, цитрусових, одягу, тканин, шкіряних виробів тощо. Обидві сторони шукають взаємовигідні шляхи розширення співробітництва. Серед проблемних питань - певний дисбаланс у двосторонній торгівлі, запровадження турецьким урядом квотування для деяких видів металургійної продукції походженням із держав не членів ЄС та Європейської угоди про вільну торгівлю, підвищення митних ставок на імпорт гарячого і холодного прокату, що обмежує експорт до Туреччини металу з України. За обсягами інвестицій в Україні Туреччина посідає 20 місце зі 114 зарубіжних країн. З 1998 р., коли набула чинності двостороння Угода про взаємне сприяння і захист інвестицій, рівень інвестицій з боку Туреччини в українську економіку помітно зріс і досяг 53,3 млн. доларів США. В основному вони перерозподіляються між промисловим сектором, сільським господарством та харчовою промисловістю, будівництвом та транспортними послугами.

3.2. Економічні зв'язки України і Туреччини

Україна і  Туреччина  є  близькими сусідами  і  стратегічними  партнерами в  багатьох   промисловості, торгівлі, економіки взагалі. У  цей  час  українсько-турецькі відносини можуть бути прикладом для інших країн. Турецька Республіка є одним з найбільших торговельних партнерів України, а товарообіг між двома країнами має стабільну тенденцію до збільшення .Економічне співробітництво між двома країнами має значний потенціал, інтерес до України турецьких інвесторів постійно підвищується. Турецькі компанії активні в секторі виробництвахімічних товарів і миючих засобів (компанія "Олівія-Бета"). Крім того, турецькі інвестори виявляють цікавість до виробництва харчових продуктів, зокрема  пива. Із залученням турецькихінвестицій побудовані пивзаводи в Одесі, Харкові. Прикладами міжнародного економічного співробітництва є спільний проект DCC і компанії Turkcell - підприємство DCC-GSM.

   Туреччина є другим найбільшим партнером України за обсягами експортних поставок.

Структура експортних поставок України за територіальною ознакою  у 2007 році. Аналізуючи структуру експортних поставок в 2007 році слід зазначити провідну позицію Туреччини, що склала 7%. Туреччина поступається тільки Росії, чиє беззаперечне лідерство доводить 26% українського експорту в цю країну.

Основні показники торгівлі між Україною та Туреччиною (млрд. дол. США)

За 2007 рік загальний товарообіг між Україною та Туреччиною збільшився на 45% і склав 4 млрд. 937 млн. дол., що майже на 1,5 млрд. більше ніж в 2006 році. При цьому експорт збільшився на 52%, а імпорт - на 26%. В 2006 році в торгівлі товарами з Туреччиною Україна мала найбільше позитивне сальдо серед усіх зовнішньо-торгівельних партнерів, воно склало 1 млрд. 609 млн. дол. Ця тенденція знайшла підтвердження і в 2007 році, де позитивне сальдо збільшилося на 67%.Аналізуючи взаємовідносини України і Туреччини слід зазначити, що протягом  останніх років державними структурами двох країн були створені сприятливі умови для подальшого розвитку взаємовигідного співробітництва в широкому спектрі напрямків. Найважливішими напрямками спільної діяльності є співробітництво в економічній, науковій галузі і сфері високих технологій.

Однією з основних статей турецького експорту в Україну є  легка промисловість. Виробництво  і експорт текстилю й одягу  має для Туреччини життєво  важливе значення. Ця індустрія стала  однією з найбільш прибуткових для  бюджету Туреччини, формуючи 10% ВВП, становлячи 17,5% промислового виробництва  і більше 20% всієї робочої сили. На малюнку 2 наведені дані про основні  країни виробниках легкої промисловості, представлені на ринку України.

Географічна структура легкої промисловості України

Туреччина є головним світовим постачальником товарів легкої промисловості  і займає провідне місце серед  присутніх на українському ринку  країн-імпортерів. Вона випереджає за показниками Китай, країни Східної  й Західної Європи. Основною проблемою  української промисловості продовжує  залишатися різке збільшення поставок імпортних товарів на українські ринки.

Розвиток двостороннього співробітництва між Україною і  Туреччиною в науково-технічній  сфері є також одним з механізмів рішення актуальної для нашої  держави проблеми підтримки і  розвитку національного науково-технічного комплексу. У наш час Туреччина  направляє значні зусилля для  розвитку і модернізації стратегічно  важливих високотехнологічних галузей, зокрема аерокосмічної сфери, а також розширення власної науково-технологічної бази. Тому Україна, що володіє відповідним науково-технологічним потенціалом, може вважати Туреччину перспективним партнером і ринком збуту наукомісткої продукції. Сьогодні на базі науково-дослідного "Мармара-центру" в Туреччині працює спільна  українсько-турецька науково-дослідна лабораторія.

Одним з перспективних  напрямків співробітництва України і Туреччини є  військово-промисловий комплекс. Для України Туреччина становить великий інтерес як ринок збуту продукції національного ВПК. Щорічно Анкара витрачає більше 4, 5% ВВП (близько 8 млрд. доларів з 2002 року) на глибоку модернізацію своїх збройних сил. Причина цих витрат, у першу чергу, це зобов'язання перед НАТО, членом якого є Туреччина. Представники українського ВПК беруть участь у перспективних тендерах на поставку танків і озброєння. Економічні зв'язки України і Туреччини обумовлені не тільки близьким розташуванням держав, але і партнерськими відносинами в ряді  напрямків. За обсягами експорту Туреччина є другою країною-партнером України, а основними статтями українського експорту є металопродукція, сільське господарство та інші. Товари турецької текстильної   промисловості і готовий одяг на українському ринку досягли лідируючої позиції і займають 32% ринку аналогічних закордонних товарів. Міністерство економіки України відзначило, що сприятиме розвитку двосторонніх взаємовигідних торгово-економічних відносин і готове до тісного співробітництва з Турецькою Республікою для досягнення позитивних результатів.