Відмінність об'єкта від предмета злочину

Зміст

Вступ  3

Розділ І  Загальна характеристика об’єкта злочину 5 

1.1. Поняття, сутність та значення об’єкта злочину 5 

1.2. Класифікація об’єктів злочину 12

Розділ ІІ Загальна характеристика предмета як самостійної  ознаки злочину  16 

2.1. Поняття  і ознаки предмета злочину 16

2.2. Класифікація  предметів злочину 20

Розділ ІІІ  Відмінність об’єкта від предмета злочину 25

Висновок 33

Список використаних джерел 36

Вступ

Актуальність теми: Розгляд питання про об'єкт і предмет злочину є одним з найбільш складних розділів науки кримінального права.

Об'єктом будь-якого  злочину завжди є об'єктивні відносини  між людьми, які існують у суспільстві  і охороняються законом про кримінальну  відповідальність. Ці відносини досить різноманітні і регулюються в  суспільстві різними соціальними нормами. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно-небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно-небезпечних посягань.

Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких, кримінальний закон пов’язує наявність в діях особи ознак конкретного складу злочину.

Оскільки ж  предметом злочину може виступати  лише певна річ, то він завжди є  речовою (матеріальною) ознакою злочину.

Предмет злочину  має важливе значення для питань кваліфікації діянь, визнання ступеня  соціальної небезпеки злочину, оскільки фізичні чи соціальні властивості  предмета злочину у багатьох випадках служать підставою для виокремлення суміжних злочинів, а також відмінності злочину від незлочинних дій.

Суспільні відносини  певного виду як об’єкт кримінально-правової охорони характеризується стабільністю свого існування, певною незмінністю, хоча у своєму прояві вони в багатьох випадках змінюються чи ліквідуються.

Предмет злочину, навпаки, може бути змінений тільки в  своїй фізичній, речовій сутності, він може бути знищений чи пошкоджений  тільки фізично. Пошкодженням предмета злочину вчиняється соціальна шкода  тільки через зміну суспільних відносин, існуючих з його приводу.

У зв'язку з цим  у даній роботі буде розглядатися поняття об'єкта злочину, предмета злочину, їх відмінність.

Визначивши  поняття досліджуваного об'єкта та предмета, їх значення, ми виділимо критерії класифікації об'єктів злочину, предметів злочину і опишемо характерні особливості їх співвідношення.

Ступінь наукової розробки:  Загальному поняттю предмета  та об’єкта злочину, їх співвідношенню приділяли велику увагу у своїх дослідженнях М. О. Бєляєв, В. К. Глістін, М. І. Загородников, М. Й. Коржанський, С. Д. Кравцов, В. М. Кудрявцев, Ю. І. Ляпунов, Б. С. Никифоров, В.Я. Тацій, Є. А. Фролов та ін.

Об’єкт дослідження: суспільні відносини, що виникають у сфері визначення об’єкта та предмета злочину, їх відмінностей.

При роботі над даною темою був проаналізований Кримінальний кодекс України, ряд навчальних посібників і монографій авторів.

Предмет дослідження: відмінність об'єкта від предмета злочину.

 Методи дослідження: Теоретико-методологічною основою дослідження, відповідно до поставленої мети і сформульованих завдань, стали такі наукові методи: діалектичний, порівняльно-правовий, системно-структурний, формально-догматичний (спеціально-юридичний).

Мета і завдання дослідження: Необхідно проаналізувати наукові праці, присвячені питанням об'єкта і предмета злочину і розкрити їх основні положення в даній роботі.

Структура курсової роботи: Дана курсова робота складається із вступу, основної частини, яка містить три розділи та чотири підрозділи, висновків та списку використаної літератури, загальним обсягом 37 аркушів

Розділ  І Загальна характеристика об’єкта  злочину

1.1.  Поняття та значення об’єкта злочину

Пріоритетним  завданням Кримінального Кодексу  України є охорона прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам [2, ст.1]. Саме ці суспільні відносини що охороняються кримінальним законом визначаються як  об’єкт злочину.

Правильне вирішення  питання про об'єкт злочину  має важливе теоретичне і практичне  значення. Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно-небезпечні наслідки.

Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак, є вихідним при побудові системи Особливої частини КК.

Загально-визнано, що об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.

Однак очевидним  є той факт, що не всі відносини, що складаються і існуючі в  суспільстві в певний період часу, потребують захисту кримінально-правовими  засобами. Більшість існуючих суспільних відносин регулюються і захищаються іншими галузями права. Так відносини між кредитором і боржником регулюються нормами цивільного права [ 4, ст. 527 ], відносини між платником податків і державою - нормами податкового права. Тому законодавчо визначається і відповідно з цим обмежується коло суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом.

В науці кримінального  права найбільш визнаною є точка  зору, згідно з якою об'єктом будь-якого  злочину є охоронювані законом  про кримінальну відповідальність суспільні відносини. Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується і на чинному законодавстві. Однак у статтях КК найчастіше містяться вказівки не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи охоронюваних законом суспільних відносин або на різні правові норми, що регулюють відповідні суспільні відносини.

Як ми вже  згадуали в ч. I ст. 1 Кримінального кодексу України дається приблизний перелік найбільш значущих суспільних відносин: суспільні відносини, що охороняють права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадську безпеку, навколишнє середовище, конституційний лад України, мир і безпека людства [ 2, ст.1]. Аналіз цього положення дозволяє зробити висновок про те, що в статті визначено перелік найбільш значущих суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом від суспільно небезпечних діянь.

Проте, для того, щоб визначити вичерпний перелік  суспільних відносин, регульованих ККУкраїни, необхідно проаналізувати його Особливу частину, яка побудована умовно по важливості об’єктів правової (кримінальної охорони): національна безпека; людина, її права і свободи; власність, довкілля, громадська безпека, громадський порядок та моральність, правосуддя і т.д. Усе це дає змогу зробити висновок, що проблема об'єкта злочину є однією з основних у науці кримінального права України [ 5, с.89 ].

Коло суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом, динамічний. Він змінюється в часі залежно від того, які  нові відносини складаються в  суспільстві в сфері політики, економіки та інших соціальних сферах. А далі визначення об'єкта злочину залежить від того, які нові суспільні відносини потребують захисту кримінально-правовими засобами.

Визначивши  ці суспільні відносини, законодавець вводить до Кримінального кодексу  України відповідні норми. Цей процес у кримінальному праві називається криміналізацією [10, с. 54 ].

Якщо ж законодавець приходить до висновку, що склалися в суспільстві відносини не потребують більше у захисті саме кримінально-правовими  засобами, то він скасовує кримінальну  відповідальність за конкретні діяння і виключає з Кримінального кодексу України відповідні норми (всю статтю або її частину). Це в кримінальному праві називається декриміналізацією діяння.

Об'єкт злочину - це те, проти чого він спрямований  і чому може заподіяти або спричинює шкоду. Це своєрідна «мішень», яку «вражає» злочинне діяння (об'єктом вбивства є життя людини, об'єктом хуліганства - громадський порядок) [ 17, с. 98].

Об'єкт злочину  не можна змішувати з предметом  кримінального права як галузі права. Це - теж суспільні відносини. Проте виникають вони у зв'язку з вчиненням конкретного злочину між державою і особою, яка вчинила цей злочин. Це - кримінально-правове відношення, яке є предметом безпосереднього регулювання кримінального права.

Об'єкт злочину  не можна змішувати з правовою нормою. Якщо ми звинувачуємо конкретну особу в тому, що вона порушила закон, то тут мається на увазі те, що вчинене цією особою діяння (дія або бездіяльність) суперечить конкретному закону. При цьому самій кримінально-правовій нормі шкода не заподіюється. А об'єкту злочину завжди заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння шкоди. У ст. 11 КК це визначається як критерій відмежування злочину від інших правопорушень, коли законодавець не визнає злочином дію (бездіяльність), яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не завдало шкоди і не створила загрози заподіяння шкоди особі, суспільству або державі.

Для правильного  з'ясування сутності об'єкта злочину і "механізму" злочинного посягання на нього важливо визначити структуру суспільних відносин і взаємодію між різними елементами їх складових частин.

У філософській і правовій науці загальновизнано, що структурними елементами суспільних відносин є:

1) суб'єкти (носії)  відносин;

2) предмет, з  приводу якого існують відносини;

3) соціальний  зв'язок (суспільно значуща діяльність) як зміст відносин.

Структура будь-яких суспільних відносин завжди незмінна. Включення до структури якихось  інших, органічно не властивих їй елементів (наприклад, зовнішніх умов виникнення відносин), як і виключення з її складу будь-яких обов'язкових елементів, призводить до того, що відносини втрачаються, зникають або ж замінюються якимись іншими, більш загальними поняттями.

З другого боку, розглядаючи структуру суспільних відносин, слід зазначити, що вона є  не просто сумою частин, з яких складається, а цілісною системою елементів, які  її утворюють і які відповідним  чином пов'язані і взаємодіють  один з одним.

До складу будь-яких суспільних відносин входять їх суб'єкти (учасники відносин). Безсуб'єктних відносин у реальній дійсності не існує. Якщо немає учасників відносин, то не існує і самих відносин, які завжди являють собою певний соціальний зв'язок між самими учасниками.

Суб'єктами суспільних відносин може бути сама держава, різні  об'єднання громадян, юридичні і  фізичні особи.

Встановлення  учасників суспільних відносин, або їх суб'єктного складу, а також їх соціальних функцій у самих відносинах, у багатьох випадках дає можливість визначити і ті суспільні відносини, що є об'єктом того чи іншого злочину. Цю властивість суб'єктів у суспільних відносинах нерідко використовує і сам законодавець як для окреслення меж чинності кримінального закону, так і для вказівки на ті суспільні відносини, які є об'єктом конкретного злочину.

Так, Кримінальний кодекс визначає, що відповідальність за розголошення державної таємниці несуть лише особи, яким відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або ж стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків [ 2, ст. 328 ]. У Кримінальному кодексі також безпосередньо закріплено, що відповідальність за примушування жінки чи чоловіка до вступу в статевий зв'язок може нести лише особа, від якої жінка чи чоловік були матеріально або службово залежні [ 2, ст. 154 ]. Отже, правильне визначення суб'єктного складу і з'ясування соціальної ролі особи в ньому не тільки сприяє визначенню кола тих відносин, які охороняються конкретною кримінально-правовою нормою, але й дає можливість з'ясувати їх зміст, оскільки в соціальних функціях особи відбивається як зміст, так і характер соціальних зв'язків у відносинах.

Предметом суспільних відносин справедливо називають  усе те, з приводу чого або у  зв'язку з чим існують і самі відносини. Тому предметом суспільних відносин можуть бути насамперед різного роду фізичні тіла, речі (природні об'єкти, різні товари чи предмети, що не мають ознак товару), а також сама людина.

Наприклад, в  об'єкті такого злочину, як ненадання  допомоги хворому медичним працівником [ 2, ст. 139], хвора людина - лише предмет охоронюваних законом відносин, а їх суб'єктами є медичні працівники.

Усі суспільні  відносини залежно від особливостей їх предмета необхідно поділяти на дві групи - матеріальні і нематеріальні. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, водойми, дикі тварини тощо), називають матеріальними. У нематеріальних відносинах функції предмета виконують вже інші соціальні цінності (наприклад, державна влада або духовні блага).

Обов'язковим структурним елементом будь-яких суспільних відносин є соціальний зв'язок, що його справедливо розглядають і як зміст самих відносин. Такий висновок обумовлений тим, що соціальний зв'язок є ніби дзеркалом внутрішньої структури суспільних відносин, у ньому виявляються його сутність і соціальні властивості.

Під соціальним зв'язком, як правило, розуміють певну  взаємодію, певний взаємозв'язок суб'єктів. Тому соціальний зв'язок притаманний  лише людині і являє собою одну з форм загального зв'язку і взаємодії.

Зовні соціальний зв'язок найчастіше знаходить свій вияв у різних формах людської діяльності. Форми цієї діяльності можуть бути різноманітними: нормальна робота підприємств торгівлі, громадського харчування, підприємств служби побуту; раціональне використання природних ресурсів; забезпечення безпечних умов праці на виробництві, нормальна службова діяльність та ін. У деяких випадках соціальний зв'язок, як і самі суспільні відносини, може виявлятися не тільки у вигляді діяльності.

Соціальний  зв'язок як елемент суспільних відносин завжди знаходиться в нерозривному зв'язку з іншими їх структурними елементами. З одного боку, на його зміст впливають суб'єкти суспільних відносин, бо він є певною формою їхньої взаємодії і взаємозв'язку; з другого - його не можна розглядати у відриві від предмета суспільних відносин, яким завжди виступає те, з приводу чого або у зв'язку з чим виникають і функціонують суспільні відносини. Отже, і сам соціальний зв'язок завжди виникає й існує у зв'язку з тими чи іншими предметами суспільних відносин.

Суспільні відносини, котрі виступають об'єктом злочину, є первинними не тільки щодо закону про кримінальну відповідальність, але й щодо самого злочину.

Отже, об'єкт злочину - це охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, на які спрямовано суспільно небезпечне діяння і яким заподіюється шкода або створюється реальна загроза заподіяння шкоди. Ці відносини досить різноманітні (економічні, соціальні, політичні й ін.) і регулюються в суспільстві різними соціальними нормами (нормами права, моралі, звичаями).

Однією з  характерних ознак об’єкта злочину  є його реаліність.

Злочин завжди посягає на об'єктивно існуючий об'єкт, на певну реальність. Не можна посягати на те і завдавати шкоди тому, чого ще немає в об'єктивній реальності. Навіть більше, внаслідок злочинного посягання не тільки завдається реальної шкоди охоронюваним суспільним відносинам, але й, у свою чергу, створюються нові — кримінально-правові відносини. Ці відносини складаються вже між злочинцем і державою з приводу вчиненого ним злочину.

Слід запам’ятати, що об'єктом злочинів є не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність. Тому не тільки безпосереднім і родовим, але й загальним об'єктом усіх злочинів є не вся сукупність суспільних відносин, а тільки ті, які законодавець поставив під охорону кримінального законодавства. 
1.2. Класифікація об’єктів злочину

Суспільні відносини, на які посягають злочини і  які є об'єктами таких злочинів, дуже різноманітні. Тому з'ясування усіх видів об'єктів та їх наукова класифікація є необхідними, адже вони сприяють більш повному розкриттю сутності, а також соціально-правової значущості об'єктів, дають змогу визначити їхній вплив на розвиток кримінального законодавства і вдосконалення практики його застосування. Значною мірою класифікація об'єктів злочину полегшує застосування кримінального закону при кваліфікації злочинів.

У кримінальному  праві об'єкти злочину класифікуються по вертикалі і по горизонталі. По горизонталі кваліфікація проводиться на рівні безпосереднього об'єкта. Відповідно до неї виділяють три види об'єктів: основний безпосередній, додатковий безпосередній і факультативний безпосередній об'єкт.

У науці кримінального  права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів по вертикалі. У більшості юридичний джерел радянського періоду, присвячених проблемі об’єкту злочину, “вертикальна” класифікація об’єктів включає три рівні: загальний об’єкт, родовий та безпосередній. [9, с. 29]

Ця схема  була запропонована ще в 1938 році Меньшагіним і визнана більшістю вчених, оскільки цілком відповідає потребам практики та є логічною. Ця класифікація є найпростішою, оскільки ґрунтується на співвідношенні філософських категорій «загального», «особливого» і «окремого» [ 19, с. 80].

За такою класифікацією, загальний об’єкт утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону кримінального закону [11, с. 98]. Він охоплює різноманітні суспільні відносини, які значною мірою різняться між собою за своєю соціальною значущістю, сферою дії тощо.

Загальний об'єкт  злочину має важливе значення для визначення природи і сутності злочинів, ступеня їх суспільної небезпечності, відмежування від незлочинних діянь  та ін.

Так, до числа загальних об'єктів кримінально-правової охорони Кримінального кодексу України відносить національну безпеку України,  права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадську безпеку, навколишнє середовище, конституційний лад України, мир і безпека людства [2,  ст. 1].

Загальний об'єкт дає можливість встановити, порушені суспільні відносини взагалі і в якій мірі вони порушені, чи можна при наявності ознак складу злочину визнати діяння злочинним.

Проте відповіді  на питання, які конкретно суспільні  відносини порушено, визначення загального об'єкта не дає, тому при подальшій конкретизації теорія кримінального права виділяє родовий об'єкт.

Під родовим  об'єктом розуміють об'єкт, яким охоплюється  певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною  сутністю суспільних відносин, які через це повинні охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм [ 5, с. 98].

Злочини можуть відрізнятися один від одного за суб'єктами, за формою провини, за наслідками і  т.д., але вони будуть споріднені між  собою, якщо зазіхають на одну і ту ж групу суспільних відносин. Так, вбивство, доведення до самогубства, умисне тяжке тілесне ушкодження, катування та інші є однорідними, оскільки всі вони зазіхають на відносини, що забезпечують життя та здоров’я особи, тобто на один і той же родовий об'єкт. Родовий об‘єкт злочинів найчастіше зазначається в назві глави Особливої частини КК.

Родовий об’єкт злочину визначає межі кримінальної політики в сфері боротьби з посяганнями  на відповідну групу суспільних відносин, благ та інтересів.

Якщо родовий об’єкт злочину дозволяє встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об’єктом посягання. Безпосередній об’єкт має найбільше значення як для правотворчої, так і для правознавчої діяльності [5, с. 99].

Безпосередній об'єкт злочину - це конкретні правовідносини, права, свободи, блага, цінності яким заподіюється шкода або створюється загроза  заподіяння шкоди вчиненням злочину, що підпадає під ознаки конкретного  складу злочину.

Безпосередній об‘єкт злочину є конструктивною (обов‘язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Його точне встановлення при кваліфікації діяння обов‘язкове. Недотримання цих вимог може призвести до судових помилок. Із урахуванням безпосереднього об‘єкту можна розмежовувати і суміжні склади злочинів.

У теорії кримінального  права застосовується також і  класифікація безпосередніх об’єктів злочину “за горизонталлю”. Необхідність такої класифікації виникає тоді, коли один і той же злочин одночасно  завдає шкоди кільком суспільним відносинам. Наприклад, при  розбої – страждає власність і життя або здоров’я людини [ 2, ст. 187 ]; при перевищенні влади або службових повноважень, якщо воно супроводжується насильством над особою – об’єктами виступають відносини власності і особа потерпілого.

Такі злочини  містять у собі декілька безпосередніх  об’єктів з яких законодавець обирає один, який висуває насамперед під  кримінально-правову охорону, як найбільш важливий у випадку вчинення конкретного діяння. [21, с. 13]

Об’єкт злочину, який визначає суспільну небезпеку конкретного діяння, входить в характеристику конкретного злочину та визначає його місце в системі родового та загального об’єктів злочину, називається основним безпосереднім об’єктом злочину (наприклад, життя при умисному вбивстві) [2, ст.115].

Об’єкт злочину, якому в кожному випадку посягання  на основний безпосередній об’єкт обов’язково спричиняється шкода  і який в зв’язку з цим знаходиться  під кримінально правовою охороною паралельно з основним безпосереднім  об’єктом – носить назву додаткового безпосереднього об’єкту злочину (наприклад, життя і здоров’я при розбої).

Факультативний  безпосередній об’єкт злочину - об’єкт, якому при вчиненні конкретного  злочину може бути спричинена шкода, однак він спеціально не знаходиться  під охороною при вчиненні даного злочину, а, як правило, оформляється іншою нормою кримінального кодексу (наприклад, власність при вчиненні хуліганства).

Розділ ІІ Загальна характеристика предмета як самостійної ознаки злочину 

2.1. Поняття  і ознаки предмета злочину

Проблема предмета злочину в кримінальному праві  є однією з найбільш суперечливих і маловивчених. Спеціального дослідження  предмета злочину до останнього часу не проводилось. Деякі положення  про предмет злочину розглядалися, головним чином, у зв’язку з відмежуванням його від об’єкта злочину.

Між тим, значення предмета злочину як самостійної  ознаки складу злочину та його роль в механізмі заподіяння шкоди  у сфері певних суспільних відносин і у виявленні об’єкта посягання  і кваліфікації діяння має дуже важливе самостійне теоретичне та практичне значення.

Загальному  поняттю предмета злочину приділяли  велику увагу у своїх дослідженнях М. О. Бєляєв, В. К. Глістін, М. І. Загородников, М. Й. Коржанський, С. Д. Кравцов, В. М. Кудрявцев, Ю. І. Ляпунов, Б. С. Никифоров, В.Я. Тацій, Є. А. Фролов та ін. Вивченням предмета конкретних складів злочинів займалися, зокрема, М. І. Архипцев, С. Б. Гавриш, В. І. Касинюк, М. І. Панов, М. М. Панов, А. О. Пінаєв, В. В. Сташис, А. Х. Степанюк, В. П. Тихий, зусиллями яких окреслені загальні проблеми предмета злочину або ознаки предметів окремих злочинів.

Предметом злочину  слід вважати будь-які речі матеріального  світу, з певними властивостями  яких, кримінальний закон пов’язує наявність в діях особи ознак конкретного складу злочину [ 11, с.114].

З цього випливає, що до предмета злочину необхідно відносити лише певні речі, а не будь-які цінності. Таке рішення обумовлено тим, що законодавець, описуючи той чи інший злочин найчастіше вказує саме на певні речі, а точніше, на їх ознаки, властивості.

У ряді складів  предмет називається конкретно – незаконне поводження із зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами [ 2, ст. 263]. Тут предметами виступає: вогнепальна зброя, вибухові речовини та ін.

В тих випадках, коли предмет злочину безпосередньо  визначається у диспозиції складу злочину, він стає обов’язковим елементом складу злочину, і його відсутність свідчить про відсутність складу злочину в цілому.

Так, ст. 301 КК України  “Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів” визначає в якості предмету злочину твори порнографічного характеру, відсутність яких свідчить про відсутність складу злочину.

Наприклад, при  вирішенні питання про кваліфікацію дій осіб, які вчинили підроблення  грошей, передусім з’ясовують, чи мають  підроблені цінні папери ті ознаки, якими повинні володіти предмети злочину, передбаченого ст. 199 КК (ці цінні папери мають знаходитися в обігу, їм притаманна велика ступінь схожості зі справжніми тощо).

Оскільки ж  предметом злочину може виступати  лише певна річ, то він завжди є  речовою (матеріальною) ознакою злочину.

В багатьох складах злочинів, передбачених КК України, немає навіть згадки про предмет злочинного посягання. Наприклад, у такому злочині як крадіжка практично перерахувати навіть тільки види предметів цього злочину  є неможливим, тому він і не виділяється.

Тому предмет  злочину є не постійною (необхідною) а факультативною ознакою складу злочину.

Однак висновок про те, що предмет є факультативною ознакою  складу злочину, потребує певного уточнення. Коли ми говоримо, що предмет є факультативним, то йдеться не про конкретний склад, а про так зване загальне поняття складу злочину. Це означає, що він притаманний не будь-якому складу злочину.

У конкретному ж складі, коли він вказаний (передбачений) безпосередньо  в законі, ця ознака є обов’язковою, і він повинен бути встановлений для правильної кваліфікації злочину. Більш того, в разі, коли предмет є обов’язковою ознакою, саме він найчастіше встановлюється раніше, ніж усі інші, і не рідко за допомогою отриманих про нього даних з'ясовується решта ознак злочину.

Предмет злочину  має важливе значення для питань кваліфікації діянь, визнання ступеня  соціальної небезпеки злочину, оскільки фізичні чи соціальні властивості  предмета злочину у багатьох випадках служать підставою для розрізнення  суміжних злочинів, а також відмінності злочину від незлочинних дій [11, с. 129 ].

Законодавець по-різному  описує ознаки предмета злочину в  кримінальному законодавстві.

Виділяють три основні  ознаки предмета злочину: фізичну, соціальну  та юридичну.

Фізична ознака характеризує матеріальність предмета злочину. Матеріальність потрібно визначати емпірично: матеріальними (фізичними) слід вважати цінності, що можуть сприйматися органами чуття людини або спеціальними технічними засобами. Визначення у такий спосіб поняття матеріальності дає змогу визнавати предметом злочину ті цінності, матеріальність яких юристами здебільшого категорично заперечувалася (чи заперечується), а також надає можливість чітко відмежовувати ці предмети від тих явищ, які можуть лише усвідомлюватися людиною.

Деякі вчені правознавці критично оцінюють те що предметом шахрайства є не тільки майно, а й право на нього, а предметом вимагання, окрім цього, і будь-які дії майнового характеру. Також видається некоректною пропозиція окремих юристів щодо визнання комп’ютерної інформації “віртуальним предметом”, оскільки “віртуальність” як термін означає умовну реальність – те, чого не існує в дійсності.