Відносні величини структури та їх використання при вивченні доходів і витрат населення

28

Зміст

Вступ

Одним з основних показників, що відбивають якість життя населення, є рівень життя. Поняття рівня життя визначається співвідношенням грошових доходів населення і прожиткового мінімуму, питомою вагою бідних і багатих, купівельною спроможністю середніх шарів, забезпеченістю житлом, об'єктами господарсько-побутового призначення і комунальних послуг і т.д.

Іншими словами, в основі рівня життя населення лежать наявність у людей гарної роботи і гідної зарплати, можливість користуватися гарантованими якісними послугами.

В останні роки особливу актуальність набувають проблеми, пов’язані із забезпеченням росту доходу населення. За даними Держкомстату України, у структурі доходів населення основну частину (більш 50%) складає заробітна плата. Зміна співвідношення середньої заробітної плати і величини прожиткового мінімуму в останні роки складалося не на користь заробітної плати. Збільшення доходів населення, ріст купівельної спроможності і споживчого попиту багато в чому залежать від пожвавлення і розширення промислового виробництва. У свою чергу, підвищення добробуту населення і зв'язане з ним збільшення платоспроможного попиту будуть сприяти розвитку економіки країни.

Основною метою написання даної курсової роботи є теоретичне дослідження самого понять „доходи і витрати” і особливості утворення доходів населення України зокрема.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

      дослідження механізму формування доходів;

      вивчення особливостей формування різного виду доходів населення (доходи від підприємницької діяльності, заробітна плата, доходи від оренди тощо).

      аналіз фактологічного матеріалу Держкомстату України про стан доходів населення України.

Предметом курсового дослідження є дослідження особливостей формування доходів в ринковій економіці.

Об’єктом дослідження виступає процес формування доходів населення України.

1.Сутність доходів та витрат населення України і їх структура

Розподіл доходів - це стадія відтворення, яка займає проміжне місце між виробництвом і споживанням. Реалізована на ринку продукція перетворюється на грошову виручку. Після вилучення з неї вартості спожитих засобів виробництва залишається грошовий (валовий) доход, або новостворена вартість, у процесі розподілу якого виникають вертикальні зв'язки: між державою і членом суспільства, між державою і підприємством, між підприємством і його працівником, між власником засобів виробництва і найманим робітником та ін. У цих зв'язках виявляються різноманітні форми доходів, кожна з яких має своє економічне призначення.

Об'єктивно розподіл доходів залежить від того, що новостворена вартість складається з необхідного продукту, який використовується для задоволення потреб безпосередньо виробників, і додаткового продукту для задоволення особистих потреб підприємців і загальних суспільних потреб (розширення виробництва, соціальної та духовної сфери, створення резервів).

Спочатку здійснюється розподіл доходу між державою і підприємством будь-якої форми власності. Об'єктом такого розподілу є прибуток - різниця між ціною, за якою підприємство реалізує свою продукцію, та її собівартістю.

Прибуток підприємства розподіляється на дві частини: одна йде в розпорядження держави, друга - залишається в розпорядженні підприємства. Це особлива форма розподілу, від якої залежить існування держави, фінансування загальнодержавних програм розвитку народного господарства, соціально-культурних заходів, утримання державного апарату, забезпечення оборони країни. Разом з тим в результаті розподілу доходів підприємство повинно мати умови для відповідної господарсько-фінансової діяльності.

Підприємство сплачує державі податок на прибуток до державного бюджету. Світова практика господарювання в умовах ринкових відносин має в основному однаковий принцип розподілу прибутку у вигляді податку. Розмір останнього залежить тільки від розміру прибутку і має для всіх однакову міру вилучення (певна частка з прибутку).

Важливе значення має установлення пропорції розподілу прибутку між державою і підприємством. Якщо вилучається надмірна частка прибутку, то підприємство втрачає стимули для розвитку виробництва, не має можливості для поліпшення соціальних умов життя людей. По суті, підривається основна ланка народного господарства, від якої залежить доля розвитку всього суспільства.

Водночас, якщо держава не матиме достатніх коштів, то це негативно відбиватиметься на науково-технічному і економічному прогресі всього суспільства. Розвиток фундаментальних наук, нових напрямів технічного прогресу, розв'язання ряду глобальних проблем можливі тільки за умови участі держави та її централізованих фондів.

Отже, важливим принципом розподілу доходу є встановлення оптимального співвідношення, яке створювало б сприятливі умови для поєднання економічних інтересів суспільства і підприємств.

Сукупний суспільний продукт у натуральній формі складається із засобів виробництва (засобів і предметів праці) та життєвих засобів. Засоби виробництва спрямовуються на виробниче, а життєві засоби - на особисте споживання.

Важливе значення має розподіл фонду життєвих засобів. Він охоплює, як правило, основну частку всього продукту, яка утворюється на основі необхідного і частини додаткового продукту. За своїм матеріально-речовим складом фонд життєвих засобів - це сукупність предметів споживання і послуг, який об'єктивно необхідний для задоволення особистих потреб людини, забезпечує відтворення і розвиток її здатності до праці, утримання непрацездатних членів сім'ї.

Коли йдеться про розподіл необхідного продукту, то цей процес іноді вважають тотожним процесу розподілу фонду життєвих засобів. Проте фонд життєвих засобів і необхідний продукт - це не тотожні поняття, а отже, не синоніми.

У системі суспільного відтворення необхідний продукт формується у процесі виробництва, проходить через фази розподілу, обміну і споживання. Головним функціональним призначенням необхідного продукту є відтворення робочої сили. Лише на фазі споживання необхідний продукт набуває своєї завершеної форми як фонд життєвих засобів, тобто виступає у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо забезпечують особисте споживання.

Таким чином відбувається процес трансформації необхідного продукту у фонд життєвих засобів. Це можна показати на такому прикладі. Завод виробляє верстати. З усієї маси вироблених верстатів одна частина йде на заміщення спожитих засобів виробництва, друга становить необхідний продукт, а решта утворює додатковий продукт. Зрозуміло, верстати, які утворюють необхідний продукт, це тільки матеріальна передумова останнього. Заперечувати це означає, що підприємство, яке виробляє засоби виробництва, не створює необхідного продукту. Насправді воно створює матеріальний еквівалент необхідного продукту, який потім трансформується через обмін на життєві засоби.

Після реалізації продукції необхідний продукт набуває грошову форму, яка надходить до працівника у вигляді заробітної плати, грошових виплат із суспільних фондів споживання. Далі працівник свої грошові доходи на ринку (тобто через обмін) перетворює на предмети споживання і платні послуги. Крім цього, він одержує через суспільні фонди споживання безплатні послуги. І тільки після всього цього на стадії споживання необхідний продукт набуває форму фонду життєвих засобів.

Як бачимо, необхідний продукт послідовно набуває різні форми, виступає у вигляді натуральної продукції, грошових доходів, товарів і послуг, фонд життєвих засобів виступає тільки у вигляді предметів споживання і послуг, які безпосередньо споживаються працівниками і членами їх сімей. Іншими словами, це необхідний, а також частина додаткового продукту на стадії споживання.

Структура фонду життєвих засобів буде такою. Спочатку можна виділити товари і послуги разового користування та товари і послуги тривалого користування.

До товарів і послуг разового користування належать продукти харчування, послуги транспорту і зв'язку, послуги культурно-освітніх установ, освіти і охорони здоров'я, побутові послуги.

До товарів і послуг тривалого користування належать житло, товари господарсько-побутового і культурного призначення, одяг, взуття, білизна тощо.

Структуру фонду життєвих засобів можна розглядати також за формами розподілу. Серед них є такі форми, де розподіл залежить від трудової, а також підприємницької діяльності суб'єктів: заробітна плата тих, хто працює за наймом, і особисті доходи працівників від реалізації продукції колективних підприємств, доходи від індивідуальної трудової діяльності, доходи від підсобного господарства, кооперативної діяльності, доходи підприємців.

Також є доходи, безпосередньо не пов'язані з оцінкою результатів праці. Це суспільні фонди споживання. Вони можуть надходити до населення через державний бюджет, а також через спеціальні фонди підприємств (в Україні вони мають назву фондів соціального розвитку).

І нарешті, є доходи від власності - дивіденди від акцій, відсотки від паю на майно, відсотки від вкладів в ощадних банках та ін.

Одна (переважна) частина доходів перетворюється (в основному через ринок) у предмети споживання населення, а друга (через накопичення і інвестування на основі ринкових відносин) в засоби виробництва для розширеного відтворення, економічного зростання.

Для будь-якого суспільства першочергове значення має мотивація економічної діяльності. Мотив означає спонукальну причину з приводу будь-якої дії. У цьому випадку йдеться про те, що спонукає суб'єктів до економічної діяльності, основним змістом якої є виробництво життєвих засобів (матеріальних благ і послуг).

Мотиваційний механізм економічної діяльності - поняття досить складне. Воно включає мету мотивації, суб'єктів виробничих відносин і об'єктів господарства, економічні інтереси і стимули до діяльності, основні принципи функціонування механізму.

Первинним мотивом діяльності людей є їх потреби у засобах Існування: продуктах харчування, одязі, житлі тощо. Вже давно відомо, що без потреби немає виробництва, а споживання життєвих засобів відтворює потребу.

Необхідність задовольняти свої потреби змушує людей діяти, вступати в активну взаємодію не лише з природою, а й між собою. Отже, виникають суспільні виробничі відносини, в яких важливою рушійною силою є певний мотиваційний механізм економічної діяльності.

Мета мотивації - це забезпечення відтворення суб'єктів виробничих відносин: працівників, трудових колективів, підприємців. Якщо немає нормальних умов для відтворення, то мотиви до конкретної економічної діяльності зникають.

Головним об'єктом господарювання, а також основним джерелом відтворення суб'єктів виробничих відносин виступає національний доход.

У механізмі мотивації поєднуються економічні інтереси держави, підприємств і працівників. Реалізація і поєднання цих інтересів відбуваються на основі матеріальних стимулів до праці.

Реалізувати економічний інтерес підприємства означає виробити чистий продукт, створити прибуток, достатній для стимулювання колективу і розширення виробництва. Реалізувати економічний інтерес працівника означає забезпечити йому необхідний продукт, який дає можливість задовольнити його традиційні особисті потреби в матеріальних, соціальних і духовних благах.

Основою матеріальних стимулів до праці є система розподілу доходів. Ця основа залежить від форм власності на засоби виробництва. Економічний стимул, як правило, відбиває залежність одержання продукту в особисте розпорядження суб'єкта від результатів його праці або економічної діяльності.

Економічні стимули є засобом встановлення взаємозв'язку між інтересами і виступають певною формою реалізації різних видів економічних інтересів. Щоб одержати заробітну плату, працівники повинні створити чистий продукт, прибуток, тобто реалізувати економічний інтерес підприємства.

Мотивація діяльності починається не тільки з проголошення власності, Досвід показує, що реалізація останньої залежить від пропорцій розподілу доходів, значну роль тут відіграє держава.

Оголошення певної форми власності, в тому числі приватної, ще недостатньо для створення мотивації економічної діяльності. За допомогою непосильних податків можна вилучати значну частину доходів і підірвати мотиви до економічної діяльності. Тому мотиваційний механізм діяльності залежить від створення справедливої системи розподілу доходів, яка повинна бути побудована на основі таких принципів:

      отримання доходів за працю, в тому числі підприємницьку, землю, капітал;

      залежності основної частини доходів від результатів праці, рівня економічної діяльності суб'єктів господарства;

      розмір доходів при врахуванні рівня розвитку продуктивних сил повинен забезпечувати нормальні (суспільне необхідні) умови життя; сталості розподілу доходів. "Якщо в бюджет сім'ї кожного тижня, кожного місяця і кожного року не надходить стійкий потік грошей, - то такій сім'ї, - справедливо зауважував П. Самуельсон, - життя осточортіє, навіть якщо воно суцільно і складається із святих";

      відсутності зрівнялівки в розподілі доходів;

      неприпустимості надмірної диференціації доходів у суспільстві, дотриманні соціальної справедливості;

      усуненні всякої дискримінації за статтю, національністю, соціальним походженням.

У соціальне орієнтованій ринковій економіці мають враховуватися істотні відмінності у здібностях працівників. Це означає, по-перше, створення однакових умов для їх розвитку; по-друге, надання роботи за здібностями; по-третє, створення необхідних умов для високоефективної праці. Таким чином, національне багатство є тим середовищем, де створюються необхідні умови для благополучного в матеріальному відношенні життя людей, де формується і підтримується рівень життя населення (добробут). Під рівнем життя населення в статистиці розуміється забезпеченість населення тими благами і послугами, які необхідні і достатні для задоволення як життєво важливих матеріальних потреб людей (їжа, одяг, житло, предмети культури і побуту), так і соціально-культурних (праця, зайнятість, дозвілля, здоров'я, освіта, природне середовище незаселеного і т.д.). У грошовому виразі вся дана сукупність благ і послуг, фактично споживаних протягом даного часу в домогосподарстві, є вартість життя.

У статистиці виділяють наступні види рівня життя:

      достаток (користування благами і послугами, які забезпечують всесторонній розвиток людини);

      нормальний рівень (споживання благ і послуг з науково обгрунтованих норм, які достатні для повноцінного відновлення фізичних і інтелектуальних сил людини);

      бідність (споживання благ і послуг на рівні можливості збереження працездатності людини);

      убогість (мінімальне споживання благ і послуг на рівні біологічного виживання людини).

2.Статистичне дослідження доходів населення

Проаналізуємо рівень та динаміку доходів населення України з 2008 по 2010 рр. .

З даних таблиці, представленій видно, що за аналізований період доходи населення збільшились на 241885 млн. грн., або на 63,42% переважно за рахунок збільшення доходів від власності. Заробітна плата збільшилась на 118347 млн. грн., або на 73,68%, прибуток та змішаний доход — на 36799 млн. грн., або на 63,01%, доходи від власності (одержані) — на 9006 млн. грн., або на 81,34%, соціальні допомоги — на 77733 млн. грн., або на 51,37%.

Наявний дохід порівняно з 2008 р. збільшився на 172678 млн. грн. (на 57,89%), а у розрахунку на одну особу — на 3793,9 грн. (на 59,92%).

(млн. грн.);

(млн. грн.);

(млн. грн.).

Розташовуваний дохід обчислюється по формулі:

(млн. грн.);

(млн. грн.);

(млн. грн.);

(млн. грн.);

(млн. грн.);

(млн. грн.);

Отже, найбільшу частину доходів населення України в 2008 – 2010 рр. займала заробітна плата — ≈43%, а найменшу — доходи від власності — ≈3% загального обсягу доходів населення.

Розрахуємо середньоарифметичний рівень доходів населення за 2008 – 2010 рр.:

(млн. грн.).

Розрахуємо таким чином середньоарифметичну просту по кожному елементу доходу населення:

(млн. грн.) — середньоарифметична заробітна плата;

(млн. грн.) — середньоарифметичний прибуток та змішаний дохід;

(млн. грн.) — середньоарифметичні доходи від власності (одержані);

Проаналізуємо абсолютні показники ряду динаміки доходів населення. Розрахункові дані представлені в табл. 2.1

Одним із показників аналітичного дослідження динаміки є абсолютний приріст (зменшення). Це різниця між двома рівнями ряду динаміки. Він показує, наскільки даний рівень ряду перевищує рівень ряду, прийнятий за базу порівняння.

Абсолютне значення одного відсотка дорівнює відношенню абсолютного приросту до темпу приросту за той же самий період. Цей показник розраховується для ланцюгового ряду.

Пункти росту використовуються в тому випадку, коли проводиться порівняння досить віддалених у часі показників. Пункт росту (або пунктопроцент) – це різниця базових темпів росту (або приросту) в процентах або коефіцієнтах двох суміжних періодів. 

            Отже, середній темп приросту доходів населення за аналізований період для базисного ряду становить 0,278 або 27,8%, а для ланцюгового — 0,634, або 63,4%. Держкомстатом України у жовтні 2009р. проведене опитування 10,5 тис. домогосподарств, що брали участь у вибірковому обстеженні умов їх життя, стосовно наявності товарів тривалого користування.

Підсумки опитування, розповсюджені на всі домогосподарства України, свідчать, що у порівнянні з результатами аналогічного опитування, проведеного у жовтні 2008р., покращилася забезпеченість домогосподарств окремими товарами тривалого користування, зокрема, холодильниками, пральними машинами, пилососами, кольоровими телевізорами та музичними центрами (див. табл. 2.2).

           Кольорові телевізори та холодильники мали відповідно дев’ять з десяти домогосподарств, пральні машини — майже чотири з п’яти, пилососи — три з п’яти, мобільні телефони — майже половина, швейні машини та фотоапарати — відповідно кожне третє домогосподарство, відеомагнітофони — кожне п’яте та мікрохвильові печі — кожне сьоме домогосподарство.

Незважаючи на необхідність направляти суттєву частину коштів на харчування, окремі сучасні товари домашнього побуту та культурного призначення стали більш доступними для багатьох домогосподарств. Порівняно з 2008 р. збільшилися до рівнів 12 – 14% частки домогосподарств, які мали комп’ютери, програвачі CD-дисків, мікрохвильові печі. Дещо зросли, але все ще залишалися низькими, частки домогосподарств, які мали такі сучасні товари тривалого користування, як відеокамери, супутникові антени та кухонні комбайни (3 – 5%).

Слід відзначити, що темп зростання середньодушових сукупних витрат на непродовольчі товари за 9 місяців 2009 р. порівняно з аналогічним періодом 2008р. перевищив індекс споживчих цін на ці товари: відповідно 128,1% проти 103,1%. Це сприяло розвитку можливостей населення щодо оновлення наявної у них побутової техніки та придбання нових сучасних видів товарів тривалого користування. Обсяг продажу холодильників, телевізорів, магнітофонів, пральних машин та фотоапаратів у роздрібній торгівлі за 9 місяців 2009р. у порівнянні з відповідним періодом 2008 р. зріс у 1,3 раза, пилососів та відеокамер — відповідно в 1,4 та 1,5 раза, кухонних комбайнів та комп’ютерів — в 1,6 раза, мікрохвильових печей — в 1,9 раза.

Як свідчать дані опитування, частки наявних у домогосподарствах пилососів, холодильників, пральних машин, автомобілів та швейних машин, які були придбані протягом останніх п’яти років, зросли порівняно з 2008 р. у 1,2 –1,5 раза. У 2002 – 2009 рр. були куплені кожні три з п’яти фотоапаратів, кожні чотири з дев’яти кольорових телевізорів, кожні два з п’яти відеомагнітофонів, кожний третій пилосос, майже третина пральних машин та магнітофонів, кожний п’ятий холодильник та автомобіль. У цей період були куплені майже всі наявні в домогосподарствах мобільні телефони. Близько половини відеомагнітофонів, два з п’яти магнітофонів, третина кольорових телевізорів, майже чверть холодильників та п’ята частина пральних машин були придбані 5 – 10 років тому. Разом з тим, залишалася значною частина товарів, придбаних домогосподарствами більше 10 років тому. Серед домогосподарств, які забезпечені відповідними товарами, такі швейні машини мали дев’ять з десяти домогосподарств, автомобілі — майже два з трьох, холодильники — більше половини, пральні машини — чотири з дев’яти, пилососи — майже кожні два з п’яти домогосподарств.

У 2009 р., як і за даними попереднього опитування, все більшу перевагу домогосподарства надавали імпортним товарам культурно-побутового призначення. Всі наявні в домогосподарствах мобільні телефони, майже всі відеомагнітофони, кожні дев’ять з десяти фотоапаратів та швейних машин, майже кожні чотири з п’яти магнітофонів, майже два з трьох автомобілів та кожні три з п’яти пилососів – імпортного виробництва. Найбільш швидкими темпами зростає частка імпортних товарів в таких групах, як кольорові телевізори (з 76% у 2008 р. до 80% кольорових телевізорів, якими користувалися домогосподарства у 2009 р.), холодильники (відповідно 42% проти 46%), пральні машини (51% проти 57%). Більшість фотоапаратів, пилососів, магнітофонів, пральних машин, відеомагнітофонів, кольорових телевізорів, холодильників та швейних машин були куплені домогосподарствами новими. Були придбані такими, що вже були у користуванні, майже кожний дев’ятий мобільний телефон та кожні два з п’яти автомобілів. Міські домогосподарства, як і в 2008 р., були забезпечені товарами тривалого користування значно краще, ніж сільські. Холодильники мали 97 із 100 міських домогосподарств проти 89 — серед 100 сільських, кольорові телевізори — 92 проти 81, пральні машини — 81 проти 69, пилососи — 73 проти 44, фотоапарати — 37 проти 26, швейні машини — 33 проти 29, відеомагнітофони — 24 проти 14, музичні центри — 16 проти 8. Слід відмітити, що забезпеченість такими товарами, як музичні центри, пилососи та кольорові телевізори зростає більш швидкими темпами в сільських домогосподарствах, а комп’ютерами, програвачами CD-дисків та мікрохвильовими печами — в міських.

         Серед домогосподарств з дітьми найкраще були забезпечені товарами тривалого користування, які полегшують хатню роботу або сприяють навчанню та вихованню дітей, домогосподарства, які мають одну або дві дитини. Багатодітні домогосподарства (з трьома та більше дітьми) продовжували обмежувати свої потреби у придбанні цих товарів.

Зокрема, серед 100 домогосподарств з однією або двома дітьми холодильники мали 97 домогосподарств (серед багатодітних — 89), пральні машини — відповідно 87 (80), пилососи — 76 (52), кольорові телевізори — 96 (89), фотоапарати — 55 (44), відеомагнітофони — 33 (26), комп’ютери — 18 (11).

Наявність працюючих осіб у складі домогосподарств сприяла більш високому рівню їх забезпеченості сучасними товарами культурно-побутового призначення порівняно з домогосподарствами, у складі яких працюючих осіб немає. Найбільші розбіжності були відмічені щодо наявності відеокамер, комп’ютерів, музичних центрів, програвачів CD-дисків, відеомагнітофонів, мікрохвильових печей, фотоапаратів, кухонних комбайнів, мобільних телефонів, автомобілів та магнітофонів. Частки домогосподарств, які мали ці товари, серед домогосподарств, у складі яких є працюючі особи, були в 19 – 4 рази вище, ніж серед домогосподарств, в яких ніхто не працював.

Рис. 2.1. Динаміка частки домогосподарств з працюючими особами у своєму складі та без працюючих осіб, які мають товари тривалого використання

Наявність працюючих осіб у складі домогосподарств ( рис. 3.1.) сприяла більш високому рівню їх забезпеченості сучасними товарами культурно-побутового призначення порівняно з домогосподарствами, у складі яких працюючих осіб немає. Найбільші розбіжності були відмічені щодо наявності відеокамер, комп’ютерів, музичних центрів, програвачів CD-дисків, відеомагнітофонів, мікрохвильових печей, фотоапаратів, кухонних комбайнів, мобільних телефонів, автомобілів та магнітофонів. Частки домогосподарств, які мали ці товари, серед домогосподарств, у складі яких є працюючі особи, були в 19 – 4 рази вище, ніж серед домогосподарств, в яких ніхто не працював.

Зберігалася суттєва диференціація в забезпеченості необхідними товарами домашнього побуту та культурного призначення серед різних за рівнем матеріального добробуту груп домогосподарств (рис. 2.2.).

Рис. 2.2. Частка 10% найменш та найбільш забезпечених домогосподарств, які мають товари тривалого використання

Частки домогосподарств найменш забезпеченої децильної групи та групи з середньодушовими сукупними витратами нижче прожиткового мінімуму, які мали пилососи, швейні машини,  пральні машини та кольорові телевізори, були відповідно в 1,7 – 1,1 раза та в 1,3 – 1,1 раза менше, ніж серед найбільш заможних домогосподарств, які складають десятий дециль (у 2008 р. — в 1,8–1,2 раза та в 1,3 – 1,1 раза). Слід відмітити, що серед найменш забезпечених домогосподарств частки пилососів, автомобілів, пральних машин, холодильників та кольорових телевізорів, куплених більше 10 років тому, були в 1,4 – 1,6 раза вищими порівняно з відповідними показниками серед 10% найбільш заможних домогосподарств.

3.Основні зміни структури доходів населення, їх причини

У структурі сукупних доходів виявляється політика держави, спрямована на те, щоб в умовах ринкової економіки кожна працездатна людина сама відповідала за свій матеріальний добробут. За структурою доходів можна судити про середній рівень життя населення конкретної країни. Так, якщо основну частку доходів складає заробітна плата, то це свідчить що тут переважає виробнича діяльність, розвинена сфера послуг, а частка підприємницького доходу та особистого капіталу, підприємницькій прибуток забезпечує працею вільні робочі місця. Тут основний дохід заробляє частина населення у формі найманого працівника. Висока частка заробітної плати у загальних доходах свідчить про економічний стан країни.