Відомості про транспортну галузь

ВСТУП

 

Транспортне господарство підприємства здійснює відповідно до вимог виробничого процесу переміщення  основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів, готової продукції, обладнання, інструментального оснащення, відходів. Транспортні операції забезпечують і обумовлюють ритмічний хід виробничого процесу.

Транспортні операції завжди пов'язані з підйомом і переміщенням вантажів, а тому відносяться до числа важких і трудоємких. Тому раціональна організація транспортного  господарства повинна передбачати  їх широку і послідовну механізацію.

Вся сукупність транспортних робіт на підприємстві здійснюється з допомогою трьох взаємозалежних видів транспорту: зовнішнього, міжцехового  та внутрішньоцехового.

Зовнішній транспорт  забезпечує зв'язок площадки підприємства, його базисних, ресурсних і паливних складів, а також складів готової продукції з станцією залізничної дороги,  з місцевими підприємствами і складами контрагентів.

Міжцеховий транспорт  служить для переміщення вантажів на території заводу між його окремими цехами, а також між ними і складами.

Внутрішньоцеховий (внутрішньоскладський) транспорт призначений для здійснення транспортних операцій в межах окремих  цехів і складів. Внутрішньоцеховий  транспорт, в свою чергу, може поділятися на загальноцеховий та міжопераційний. Загальноцеховий призначений для транспортування вантажів між внутрішньоцеховими складами, виробничими ділянками або лініями. Між операційний транспорт забезпечує транспортний зв'язок окремих робочих місць. Управління зовнішнім і міжцеховим транспортом, як правило, концентрується в транспортному цеху (відділі) підприємства.

Управління внутрішньоцеховим  транспортом є функцією керівників 
відповідних цехів або дільниць і здійснюється через цехову диспетчерську 
службу. 

Основними завданнями транспортного господарства є:

• Своєчасна доставка на підприємства та в його підрозділи необхідних матеріальних ресурсів;
• Оптимальне використання всіх транспортних засобів відповідно до виробничих та природно-кліматичних умов;
• Виконання необхідного комплексу навантажувально-розвантажувальних робіт;
• Проведення необхідного комплексу робіт з ремонту та обслуговування транспортних засобів;
• Забезпечення підвищення економічної ефективності транспортного обслуговування.

Об'єктом аналізу є  період дослідження – 2008-2010 роки

Метою курсового проекту  є аналіз рівня планування та праці  транспортного господарства підприємства, виявлення резервів та розробка заходів  щодо його покращення.

Завданням даної  роботи є: навчитися правильно аналізувати  певну галузь підприємства.

 

 

 

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ СУЧАСНОГО ТРАНСПОРТУ ПІДПРИЄМСТВА

 

 

1. Відомості про транспортну галузь

 

Транспорт - одна з найбільш важливих галузей, народного господарства України. Він забезпечує виробничі і невиробничі потреби матеріального виробництва, невиробничої сфери, а також населення в усіх видах перевезень. У загальній структурі ринку послуг питома вага транспортних послуг складає 33,7%

За призначенням виділяють  транспорт загального користування (для перевезення готової продукції, сировини та напівфабрикатів з місць виробництва до пунктів споживання або подальшої переробки, задоволення потреб населення у просторовому переміщенні з виробничою або приватною метою), відомчий (внутрішньовиробничий, внутрішньобудівельний, внутрішньогосподарський, внутрішньозаводський і внутрішньопортовий) та особистого призначення.[2]

Розрізняють також транспорт  наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в'ючний, трубопровідний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний та електронний.

Усі види транспорту розвиваються. Одні з них відіграють важливу  роль у міжнародних економічних  і пасажирських зв'язках (морський, повітряний), інші обслуговують в основному  внутрішні зв'язки.[7]

Усі види транспорту є  складовими єдиної транспортної системи -територіального поєднання взаємозв'язаних видів транспорту, які, взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби народного господарства й населення в перевезеннях вантажів і пасажирів.

За функціональними  особливостями транспорт поділяється  на вантажний та пасажирський. Це пов’язано з тим, що транспорт виступає необхідною передумовою функціонування як матеріального виробництва, так і сфери обслуговування, в тому числі пасажирських перевезень.

Пасажирський транспорт  е галуззю невиробничої сфери  і належить до інфраструктурних галузей. Вантажний транспорт - галузь виробничої інфраструктури. Не виробляючи безпосередньо матеріальної продукції, вантажний транспорт є четвертою галуззю матеріального виробництва після видобувної, переробної промисловості і сільського господарства. Жодна з названих трьох основних галузей матеріального виробництва не здатна функціонувати без транспортного забезпечення. Продукт тільки тоді готовий до споживання, коли він доставлений до споживача.

З одного боку, транспорт  є неодмінною умовою функціонування самого виробництва, де він здійснює доставку сировини, паливно-енергетичних ресурсів, комплектуючих, устаткування і т.п., а з іншого - доставляє готову продукцію до споживача. Таким чином, в процесі виробництва готової продукції транспорт істотно впливає на її собівартість, а звідси й на ефективність і ціну. Зменшення транспортної складової у собівартості виробленої продукції сприяє підвищенню ефективності виробництва. [1]

Транспорт є необхідною умовою спеціалізації і комплексного розвитку народногосподарських комплексів регіонів, формування ТВК як локального, так і районоутворюючого значення. Він сприяє суспільному територіальному поділу праці, формуванню зв’язків між населеними пунктами та всередині їх. Без транспорту неможлива інтеграція України у загальносвітову економічну систему. За призначенням виділяють транспорт загального користування, відомчий та особистого призначення.  Окремі види транспорту не функціонують ізольовано. Виконуючи спільну функцію по забезпеченню народногосподарського комплексу вантажними і пасажирськими перевезеннями, різні види транспорту формують між собою тісні взаємозв’язки. Внаслідок цього складається транспортна система, яка розвивається у взаємодії з усім народногосподарським комплексом країни. Транспортна система являє собою територіальне поєднання шляхів сполучення, технічних засобів транспорту і служби перевезень, які об’єднують всі види транспорту і всі ланки транспортного процесу у їх взаємодії і забезпечують успішне функціонування народногосподарського комплексу країни в цілому.[5]

Роботу транспортної системи забезпечує транспортна  інфраструктура, що включає в себе шляхи сполучення, рухомий склад, вантажно-розвантажувальне господарство транспортних та інших підприємств  і організацій, які здійснюють навантаження, розвантаження і перевалку вантажів (що перевозяться всіма видами транспорту), а також засоби управління і зв’язку, різноманітне технічне обладнання.

Формами територіальної організації транспорту є залізничні станції, вузли, автостанції, морські і річкові порти, пристані, аеропорти. Взаємодія різних видів транспорту здійснюється в транспортних вузлах змішаного типу. Найбільш характерними є змішані перевезення вантажів залізничним і автомобільним транспортом. Технологічна взаємодія залізничного і автомобільного транспорту проходить при змішаному залізнично-автомобільному взаємозв’язку, коли перевезення вантажів розпочато одним видом транспорту, а продовжується воно в пункті перевантаження, іншими.

Автомобільний транспорт  забезпечує функціонування виробництва тих регіонів, де відсутні залізниці. Він здійснює перевезення вантажів із залізничних станцій або ж, навпаки, розпочинає перевезення і доставку вантажів у пункти перевантаження на залізничний транспорт, а також при доставці автомобільним транспортом вантажів із складів відправників на залізничні станції вивіз вантажів із станцій на склади отримувача.[8]

Формування транспортної мережі, її видова структура, щільність  шляхів сполучення як у цілому, так  і окремих видів транспорту, проходження основних магістралей визначаються галузевою структурою господарства, його виробничою спеціалізацією, територіальною організацією, густотою населених пунктів, особливостями історичного розвитку, природними умовами, а також економіко-географічним положенням території країни або її регіонів.

 

1.2 . Організація використання та технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів

Залежно від виробничих умов застосовують дві основні форми  використання транспорту: індивідуальну  і бригадну. За умов оренди за кожним водієм закріплюється автомобіль і встановлюється розрахункова ціна за перевезення 1 т. вантажу на 1 км. пробігу. Щомісяця за цими цінами розраховують вартість виконаних робіт. Заробіток водія дорівнює різниці між вартістю робіт і витратами на  експлуатацію автомобіля.

За бригадної форми  використання транспорту можуть бути організовані постійні і тимчасові  бригади водіїв. Постійні бригади  перевезеннями вантажів займаються протягом року. Як правило, їх створюють  за типами автомобілів (самоскиди, бортові та інші). Такі бригади ефективно працюють тільки у великих господарствах. При цьому створюються бригади для перевезення одного виду вантажу (комбікорму, худоби, птиці, яєць, молока). Проте сезонний характер виробництва у сільському господарстві обмежує цілорічне використання постійних бригад у повному складі. Тому на період перевезення сезонних вантажів організовують тимчасові бригади (для перевезення органічних добрив, заготівлі сільгосппродукції, транспортного обслуговування постійних і збиральних агрегатів, тощо). Такі бригади включають до складу збирально-транспортних загонів і вони забезпечують безперебійну роботу збиральних агрегатів. Це стосується збирання, наприклад зернових, кормових культур, цукрових буряків.[11]

Для підвищення ефективності використання транспорту до складу бригад включають навантажувально-розвантажувальні засоби, які виконують роботи по перевезенню цукрових буряків органічних добрив та ін. Підвищенню продуктивності транспортних засобів сприяє їх якісний ремонт і техобслуговування. Нині коефіцієнт технічної готовності автомобілів становить 0,80-0,85, тобто 15-20% автомобілів перебуває в ремонті.

Ефективність використання автомобілів зростає також при  зменшенні простоїв та простоїв їх під навантаженням і розвантаженням, чого досягають шляхом механізації цих робіт.

У сільському господарстві багато вантажів з малою об’ємною масою доводиться перевозити автомобілями із недостатнім об’ємом кузова. Тому їх відповідно готують до роботи автомобілів так, щоб вони були максимально  зайняті протягом дня і року. Цьому сприяють організація двозмінної роботи, підмінити водіїв на час відпустки, вихідних днів і т. ін.[10]

Ефективність використання автотранспорту залежить від його структури. Так у сільськогосподарських  підприємствах має бути не лише 60% самоскидів, до 30% автомобілів вантажопідйомність до 6 т. і до 70% малої вантажопідйомності до 2 т. При перевезеннях на великі відстані більш ефективні автомобілі великої вантажопідйомності. Важливим є також використання причепів, автопоїздів, скорочення повторних перевезень, поліпшення дорожньої мережі. Організація технічного обслуговування і зберігати машин полягає в проведенні за графіками відповідного технічного обслуговування і ремонту після використання нормативного обсягу робіт в умовних гектарах, відпрацьованих годинах або витраченому паливі. Своєчасне проведення технічного обслуговування та ремонтів запобігає виходу з ладу агрегатів у процесі їх роботи.

У сільському господарстві для забезпечення робочого стану  техніки створюють планово-запобіжну систему технічних обслуговувань і ремонтів, яка передбачає чітко визначений час їх  використання та проведення відповідних заходів. Система являє собою комплекс організаційно-технічних заходів, які забезпечують більш економічне підтримання техніки у робочому стані протягом всього сезону її служби.

Ремонти техніки планують відповідно до встановлення міжремонтних строків відпрацьованих машинами. Здійснення техоглядів, поточних ремонтів, а в  підприємствах, які мають добре  обладнані ремонтні майстерні, відбувається два завдання: по-перше, питання зайнятості механізаторів у міжсезонні періоди польових робіт та підвищення якості ремонтів; по-друге здешевлення ремонтів за рахунок усунення передплати ремонтними підприємствам.

Технічне обслуговування – це комплекс заходів, які дають змогу уникнути передчасного зносу і помилки машин, тобто це система профілактичних заходів, спрямованих на запобігання аварійним поломкам, порушенням регулювання, що істотно підвищує продуктивність машин і якість робіт. Під час ремонтів усувають помилки, які вже сталися.

Планово-запобіжна система  технічних обслуговувань і ремонтів тракторів передбачає використання таких заходів: змінне техобслуговування (ЗТО), періодичні техобслуговування (№1, 2 і 3 або ТО-1, ТО-2 і ТО-3), сезонні  техобслуговування (СТО), поточні ремонти, капітальні ремонти, періодичний огляд і зберігання машин. Ці заходи проводять через чітко встановлений період роботи: ТО-1 – через 1,25 год.; ТО-2 – 500 год.;  ТО-3 – 1000 год.; ПР – 2000 год.; КР – 6000 год.

Крім відпрацьованого часу, періодичність проведення технічних обслуговувань і ремонтів тракторів визначають у кілограмах витраченого палива або в пильності умовних гектарів, які диференційовано по марках машин. Ремонти і техобслуговування планують по кожній машині окремо. Для цього використовують дані про фактичний виробіток після останнього відповідного ремонту або техобслуговування до початку планового року, планове навантаження на рік і періодичність проведення. Починають планувати з капітального ремонту, а потім розраховують поточний ремонти і техобслуговування за формулами:

 

 , де

Кпр і К пр – кількість  капітальних і поточних ремонтів;

К _ТО-3 К _ТО-2 і К _ТО-1 – кількість відповідних технічних обслуговувань;

Окр, Опр, О _ТО-3, О _ТО-2, О _ТО-1 – фактичний виробіток після останнього ремонту або техобслуговування до початку планового року;

Оп – плановий виробіток;

Мкр, Мпр, М _ТО-3, М _ТО-2 і М _ТО-1 – періодичність проведення ремонтів або техобслуговувань.

Такою ж, як і для тракторів, залишається система ремонтів; техобслуговування  для самохідних комбайнів і автомобілів, крім ТО-3, яке не виконується. По с/г  машинах здійснюють тільки поточні  ремонти, змінні і сезонні техобслуговування, а також їх зберігання.

Зберігання машин потрібно відповідно до встановлених правил по кожному їх виду в гаражах (автомобілі, трактори);  сараях чи під навісами (комбайни, оприскувачі, сівалки та інша складна техніка), на бетонних майданчиках для зберігання машин.

Для комбайнів періодичність  проведення ремонтів і техобслуговування  визначають у годинах, фізичних гектарах збиральної площі або в тонно-гектарах.[9]

Витрати на утримання  машинно-тракторного парку та автомобілів  у господарствах складаються з вартості ремонтів, техобслуговувань, витрат на ремонти або заміну шин чи гусениць та на зберігання техніки. Для цього встановлюють нормативи цих витрат з розрахунку на одиницю роботи (на 1 ум. га, 1га.) на 1 год. роботи обладнання тваринницьких ферм і ремонтних майстерень, на 1000км. пробігу автомобілів.

Потім за обсягом відповідних  робіт розраховують суму витрат –  спочатку по марках машин, потім і  загальну.

При відсутності відповідної  ремонтної бази капітальні ремонти  найдоцільніше проводити в спеціалізованих підприємствах системи «Агротехсервіс» та інших ремонтних заводах за договорами.

 

 

1.3 Методика використання сільськогосподарського автотранспорту.

 

 

  Успішний розвиток  аграрних підприємств неможливий  без ефективної роботи транспортних  засобів. Транспортні операції присутні на всіх стадіях виробництва сільськогосподарської продукції, починаючи із завезення в господарство необхідних матеріалів закінчуючи відвезенням готової продукції до місць її реалізації. За допомогою надійних перевезень забезпечується безперервність аграрного виробництва.

   Вантажний автотранспорт  залишається основним видом транспорту  в сільськогосподарських підприємствах,  оскільки на його частку припадає  близько 80% вантажобороту Широке  використання автомобільного транспорту  пояснюється тим, що він виконує перевезення на великі відстані, з більшою швидкістю, високою маневреністю найменшими витратами коштів і праці на одиницю транспортної роботи порівняно з іншими видами транспорту.[3]

  Однак, протягом  останніх років кількість вантажних автомобілів у сільськогосподарських підприємствах зменшується. Так, якщо у 1996 році в господарствах налічувалося 262 тис. вантажних автомобілів, то в 2000 році — 227 тис. Аналіз наявності рухомих засобів з розрахунку на одиницю площі свідчить, що відбувається незначне збільшення кількості вантажних автомобілів у розрахунку на 1000 га сільського дарських угідь та ріллі. Це пояснюється процесами передачі сільськогосподарських земель від аграрних підприємств до селянських (фермерських) господарств і особистих підсобних господарств громадян.

  Як свідчить практика, потреба у вантажних автомобілях  має сезонний характер. Найбільша  потреба спостерігається в період  збирання урожаю і перевищує  середньорічну в кілька разів.  Тому часто в такі періоди  на транспортні роботи в сільське господарство залучають автотранспорт зі сторони, що призводить в кінцевому підсумку до підвищення собівартості сільськогосподарської продукції.

  Підвищення собівартості  перевезень пояснюється незадовільним  станом автомобілів, необхідністю проведення значної кількості ремонтів та технічного обслуговування для підтримання наявної техніки в робочому стані. У сільському господарстві більшість транспортних засобів є морально та фізично зношеними. Так, у структурі парку вантажні автомобілі випуску до 1988 р. становлять майже 60% транспортних засобів і лише 3,6% — до трьох років експлуатації (рисунок). Вони вже давно відпрацювали свій амортизаційний строк і не відповідають сучасним вимогам аграрного виробництва. Однак купувати нову техніку сільськогосподарські товаровиробники не спроможні через відсутність фінансових ресурсів. Нестача автомобілів негативно позначається на якості та кількості зібраного урожаю, а отже, на показниках діяльності господарств.

  Перехід до ринкової  економіки, розвиток різноманітних форм господарювання в аграрній сфері вимагає вдосконалення організації транспортного обслуговування, пошуку резервів підвищення ефективності використання автомобільного транспорту. Організація транспортного обслуговування має забезпечувати: підвищення ефективності роботи автопарку, здійснення перевезень вантажів при мінімальних затратах  коштів і часу, якісне, своєчасне та повне задоволення потреб замовників, мінімальні втрати сільськогосподарської продукції тощо.

  Виконання наведених  вимог можливе за рахунок дії багатьох чинників, зокрема, раціональної структури автопарку, забезпечення своєчасного технічного обслуговування та ремонту, надійної шляхової мережі, поєднання роботи вантажних автомобілів з іншими видами транспорту, надійності вантажно-розвантажувальних засобів

  Структура автопарку  залежно від особливостей сільськогосподарських  вантажів, що перевозяться, повинна  бути збалансованою як за марками,  так і вантажопідйомністю. При  виборі вантажних автомобілів  перевагу потрібно надавати тим, які мають найбільшу продуктивність і потребують найменших витрат на одиницю роботи. На коротких відстанях перевезення ефективніші при використанні автомобілів-самоскидів. Із збільшенням відстані вони втрачають свої переваги порівняно з бортовими автомобілями.[4]

  Ефективне використання  автотранспорту та підтримання  його в роботоздатному стані  залежить також від матеріально—технічної  бази, до якої належать пункти  технічного обслуговування, ремонтні  майстерні, гаражі, машинні двори.  Отже, в сільськогосподарських підприємствах необхідно створити всі умови для своєчасного здійснення технічного обслуговування та якісних поточних ремонтів техніки.

  Однак у багатьох  господарствах відсутні належні  умови для проведення зазначених  робіт, не вистачає коштів для придбання необхідних запасних частин, що призвело до суттєвого зменшення обсягів поточних і капітальних ремонтів машин та агрегатів. Уже кілька років у сільськогосподарських підприємствах велика кількість транспортних засобів простоює в розкомплектованому вигляді. Проте від своєчасності проведення й якості ремонтних робіт та технічного обслуговування значною мірою залежить ефективність транспортних робіт.

  Слід наголосити  ще на одній проблемі, від вирішення  якої залежить зменшення втрат  сільськогосподарської продукції під час транспортування та рівень високопродуктивного використання автотранспорту — це стан шляхової мережі. Адже не всі внутрішньогосподарські дороги в господарствах мають тверде покриття, не всі впорядковані. Перевезення вантажів такими дорогами значно зменшує виробіток вантажних автомобілів, впливає на середню технічну швидкість, а також підвищується собівартість одиниці транспортних робіт. Впорядкування стану внутрішньогосподарських доріг забезпечить ефективніше використання транспортних засобів, оскільки через ненадійну шляхову мережу експлуатаційні можливості автотранспорту використовуються не повною мірою. Однак ця проблема не вирішиться ближчим часом, бо будівництво шляхової мережі у сільському господарстві в останні роки майже повністю припинилося.

  Важливими резервами  підвищення ефективності роботи  автопарку є зменшення простоїв  під навантажувально-розвантажувальними  роботами, порожніх пробігів, збільшення  часу перебування в роботі, широке  використання причепів. Важливу  роль у скороченні простоїв відіграє правильна організація навантажувально-розвантажувальних робіт та підготовка вантажів до перевезень. Так, нарощування бортів автомобілів і причепів дозволяє значно зменшити втрати сільськогосподарської продукції, а також краще використовувати вантажопідйомність.

Один з чинників зменшення  собівартості транспортних робіт —  економне використання запасних частин, нафтопродуктів та ремонтних матеріалів. Раціональне використання нафтопродуктів можна забезпечити шляхом скорочення нераціональних порожніх пробігів, більш повнішого використання вантажопідйомності. Зменшення витрат палива можна досягти завдяки дизелізації автопарку, застосуванню стисненого та скрапленого газу як палива для двигунів. ;

   Робота автотранспорту  має бути організована так, щоб не тільки своєчасно були доставлені вантажі, а й забезпечені мінімальні витрати коштів і часу. Для досягнення мінімальних витрат на транспортних роботах потрібно використовувати ефективніші транспортні засоби для здійснення раціональних перевезень вантажів.

   Для підвищення  ефективності транспортних робіт  у господарствах потрібно систематично  проводити комплексний аналіз  роботи вантажних автомобілів  і вишукувати резерви підвищення  їх продуктивності, постійно рахувати  витрати. Адже поліпшенням! транспортного забезпечення та підвищення ефективності використання автопарку сприяє збільшенню обсягів виробництва валової продукції сільського господарства [13].

При оцінках рівня  організації та ефективності управління транспортним обслуговуванням всі  показники розбивають на дві групи: загальні та спеціальні.

До загальних показників відносять  показники ритмічності, безперервності, надійності, пропорційності, паралельності виробничих процесів. Для характеристики рівня організації праці також можна використати такі загальні показники, як коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією, коефіцієнт використання робочого часу, коефіцієнт трудової дисципліни.

1. Коефіцієнт паралельності:

                                            

,                                                   (2.3.1)

де  – тривалість виробничого циклу при паралельному виконанні робіт (при паралельній формі руху);

 – фактична тривалість виробничого  циклу за даних умов.

2. Коефіцієнт ритмічності:                                                        

   ,                                                (2.3.2)

де  – щоденне відхилення недоданої продукції в прийнятих одиницях;

t – тривалість аналізованого  періоду;

 – плановий випуск продукції.

В окремих випадках коефіцієнт ритмічності  визначають так:

,                                                   (2.3.3)

де  – фактичний випуск продукції за відповідні періоди, але не вищий планового показника.

3. Коефіцієнт безперервності:

,                                              (2.3.4)

де  – тривалість технологічної основної частини виробничого циклу.

4. Коефіцієнт прямоточності:

,                                           (2.3.5)

де  – тривалість транспортних операцій.

5. Рівень пропорційності можна оцінити за допомогою показника середньоквадратичного відхилення:

,                                           (2.3.6)

де  – пропускна здатність відповідного етапу, процесу, цеху чи операції;

– обсяг виробництва за планом;

m – кількість етапів робіт,  операцій, процесів.

6. Коефіцієнт використання робітників за кваліфікацією характеризує відповідність рівня кваліфікацій виконуваних робіт і визначається за формулою:

  ,                                                (2.3.7)

де  – середній кваліфікаційний розряд робітників;

– середній розряд виконуваних робіт.

7. Коефіцієнт використання робочого часу характеризує рівень використання максимально можливого робочого часу і визначається за формулою:

,                                               (2.3.8)

де  – ефективний, фактично відпрацьований час одним робітником або групою робітників за даний період часу;

– максимально можливий фонд робочого часу за даний період часу, людино-днів чи людино-годин.

Цей показник можна визначати за формулою:

,                                           (2.3.9)

де  – втрати робочого часу в процесі виконання роботи.

8. Коефіцієнт трудової дисципліни характеризує втрати часу, що мають місце при порушенні трудової дисципліни і визначається за формулою:

,                                (2.3.10)

де  – внутрішньозмінні втрати часу;

– цілоденні втрати робочого часу;

– тривалість зміни, год;

– плановий фонд робочого часу одного робітника в даному періоді, год;

– кількість робітників, що допустили  порушення трудової дисципліни;

– загальна кількість робітників.