Відповідальність за прострочення сплати аліментів

ЗМІСТ

ВСТУП  …….3

РОЗДІЛ І ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СІМЇ

1.1 Порядок  та розміри  стягнення аліментів на дітей………………………….6

1.2 Визначення заборгованості  за аліменти та її стягнення………………….11

РОЗДІЛ ІІ ПОКАРАННЯ ЗА НЕСПЛАТУ АЛІМЕНТІВ

2.1 Ухилення від сплати  аліментів ……15

2.2 Відповідальність за  прострочення сплати аліментів……………………...17

ВИСНОВКИ  …...27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність  теми. Актуальність цієї теми полягає в тому, що ухилення від сплати аліментів це явище, яке стало поширеним особливо в наш час. Статистика уперто стверджує, що кількість розірвань шлюбів з кожним роком неупинно зростає. Звідси — зростає й актуальність аліментного питання.

Утримання аліментів - найбільш розповсюджений вид стягнень по виконавчих документах. Змінність законодавства в частині утримання аліментів постійно виникає жвавий інтерес до себе у платників і одержувачів, аліментів. Поняття «аліменти» передбачає грошову форму участі в утриманні дитини.

Мета роботи – полягає в тому щоб зясувати та проаналізувати кримінальну відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, та притягнення винних осіб до відповідальності.

Завдання курсової. Під час написання курсової роботи, було покладено такі завдання:

1. Зясувати порядок та розміри стягнення аліментів на дітей;
2. Долідити визначення заборгованості та її стягнення;
3. Охарактерезувати  відповідальність за прострочення сплати аліментів.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається із змісту; вступу; основної частини, яка містить два розділи які складаються з чотирьох питань; висновку та списку використаних джерел і літератури.

Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів (наприклад, пряма відмова від сплати встановлених судом аліментів, приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміна місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), ненаданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо. Злісним ухиленням є будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.

Поняття злісності належить до оціночних категорій і має  бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов’язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб.

Не може визнаватися  злісним ухилення від сплати аліментів  чи злісним ухилення від утримання  дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов’язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, не виділення із сімейного бюджету коштів,

Однією з важливих задач нашої держави є викорінювання  злочинності та всіх причин, що її породжують. Рішення цієї задачі здійснюється спільними зусиллями всіх державних органів, громадських організацій і всіх шарів громадськості. Звідси різноманіття форм і методів, використовуваних у боротьбі зі злочинністю. Зокрема, поряд із застосуванням позбавлення волі до небезпечних злочинців застосовуються покарання, не зв’язані з позбавленням волі,  що не представляють великої суспільної небезпеки.

Прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції  України створює для цього  міцну законодавчу базу. Коло злочинних  посягань визначає безпосередньо кримінальне  законодавство. Щоб це законодавство  було досить ефективним, необхідно  правильно його застосовувати.

Кримінальне право України знаходить  своє відображення в кримінальному законодавстві, яке являє собою єдину нормативну систему. Кримінальне законодавство України складається з кримінальних законів, які зведені в Кримінальний кодекс.

В нормах кримінального закону сформульовані підстави і принципи кримінальної відповідальності. Згідно з Основним Законом України кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння.

РОЗДІЛ І.  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СІМЇ

1.1 Порядок та розмір стягнення аліментів на дітей

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Питання про виконання цього обов'язку виникає здебільшого, якщо один з батьків проживає окремо від дитини. У такій ситуації виконувати обов'язок, передбачений , один з батьків може шляхом участі в утриманні дитини в натуральній чи у грошовій формі.

При певних обставинах батьки зобов'язані утримувати повнолітніх  дітей.

По-перше, такий обов'язок виникає, якщо повнолітні дочка або  син, які потребують матеріальної допомоги, є непрацездатними за умови, що батьки можуть надати таку допомогу [ 3; с.43].

По-друге, якщо повнолітні діти продовжують навчання і у  зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється в разі закінчення навчання. Аліменти на неповнолітню дитину виплачуються тому з батьків, з ким проживає дитина. Якщо дитина утримується в державному або комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному чи іншому дитячому закладі, аліменти продовжують сплачуватися одним з батьків на користь іншого, з яким проживала дитина, за умови, що вони використовуються за цільовим призначенням. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на повнолітню дитину до 23 років має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також власне дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до ст. 197 Сімейного Кодексу України суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами, враховуючи матеріальне становище та сімейний стан платника аліментів. За позовом платника аліментів суд вправі повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами. Це може мати місце у випадку, коли буде встановлено, що заборгованість виникла у зв'язку з тяжкою хворобою платника аліментів або іншою обставиною, що має істотне значення.

 У виникненні заборгованості  за аліментами на дитину винною  може бути і особа, на користь  якої присуджено аліменти. Тому  суд вправі звільнити платника  аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

Якщо між батьками дитини відсутня домовленість про сплату аліментів на дитину, той з них, з ким проживає дитина, має право звернутися з відповідним позовом до суду. У цьому випадку сплата аліментів провадитиметься за рішенням суду.

Аліменти на дитину присуджуються  за рішенням суду з дня подання  позову. Отже, на день винесення судового рішення у відповідача вже буде заборгованість зі сплати аліментів

За рішенням суду може бути присуджено аліменти і за період, що передує поданню позову про  стягнення аліментів, але не більше ніж за три роки, якщо позивач  надасть суду докази того, що він  вживав заходів щодо отримання аліментів з відповідача, але не міг їх отримати у зв'язку з його ухиленням від сплати.

Підставою для утримання  аліментів у цьому випадку  є виконавчий лист, судовий наказ  виданий судом. У виконавчому  документі зазначається причина, порядок  та розмір утримань із заробітної плати працівника. Він направляється державним виконавцем за місцем роботи платника аліментів і є обов'язковим для виконання на всій території України.

Якщо питання про  обов'язок сплачувати аліменти та їх розмір було вирішено в судовому порядку,   після набуття законної сили рішенням суду позивач може отримати виконавчий документ для подальшого подання до виконавчої служби. У разі якщо відповідач добровільно не виконує рішення суду, аліменти стягуються виконавчою службою в примусовому порядку.

  Згідно з ст.74 ЗУ  « Про виконавче провадження»  визначається примусовий порядок  стягнення аліментів. У разі  наявності заборгованості із  сплати аліментів понад три  місяці стягнення може бути  звернено на майно боржника. Звернення  стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника.

 Розмір заборгованості  із сплати аліментів визначається  державним виконавцем за місцем  виконання рішення у порядку,  встановленому Сімейним кодексом  України. У разі визначення  суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику:

1) у разі якщо виконавчий документ уперше надійшов для виконання;

2) за заявою сторін виконавчого провадження; у разі надсилання постанови до адміністрації підприємства, установи, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця для проведення відрахування із заробітної плати (доходів), пенсії та стипендії боржника;

3) у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з надходженням виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби;

4) за власною ініціативою.

 У разі виїзду  особи, зобов'язаної сплачувати  аліменти, на постійне місце проживання  до іноземних держав, з якими  Україна не уклала договорів  про надання правової допомоги, стягнення аліментів за рішенням  суду проводиться на день виїзду  за весь період до досягнення дитиною повноліття. З осіб, які працюють за контрактом на території іноземних держав і одержують заробітну плату (доходи) тільки за кордоном, аліменти стягуються в порядку та розмірах, передбачених законом. У разі стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови державного виконавця. При цьому розмір аліментів у разі їх стягнення у частці від заробітку (доходу) не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. У разі якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, адміністрація підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа - підприємець, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

 Після закінчення  строку, передбаченого законом для  стягнення аліментів, у разі  відсутності заборгованості із  сплати аліментів адміністрація  підприємства, установи, організації, фізична особа, фізична особа - підприємець, які проводили відрахування, повертають постанову державного виконавця про стягнення аліментів органу державної виконавчої служби з відміткою про перерахування в повному обсязі стягувачу утриманих сум аліментів. У разі якщо утримані суми аліментів стягувачу не перераховані, державний виконавець письмово повідомляє стягувачу про розмір заборгованості, роз'яснює йому права, та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. За наявності заборгованості із сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності за злісне ухилення від сплати аліментів  

Так, згідно зі статтею 164 Кримінального кодексу України  за злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до двох років [2; с.59].

У силу статті 92 КпШС України  аліменти можуть виплачуватися у добровільному порядку особисто особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти, або через власника чи уповноважений ним орган за місцем її роботи, одержання нею пенсії, стипендії.

Підставою для утримання  та переводу аліментів в добровільному  порядку є письмова заява громадянина, що подана за місцем роботи, яку бухгалтерія реєструє як виконавчий документ.

Власник або уповноважений  ним орган підприємства, установи, організації щомісячно переводить аліменти особі, яка зазначена в  заяві, в триденний строк з дня, встановленого для виплати заробітної плати.

Якщо громадянин, з  якого утримуються аліменти за його заявою, змінює місце роботи, навчання або одержання пенсії, стягнення  аліментів припиняється. Про це негайно  повідомляється стягувач. Утримання  аліментів може бути поновлено на підставі знову поданої громадянином заяви. Заборгованість по аліментах у цих випадках може бути утримана з боржника по його заяві або стягнена в судовому порядку. Утримання аліментів на підставі заяви може проводитись у тих випадках, якщо загальна сума, яка підлягає утриманню на підставі заяви та наявних виконавчих документів, або тих, що надійшли пізніше, становить більше половини заробітку, а також якщо з боржника стягуються за рішенням суду або за постановою судді аліменти на дітей від іншої матері, непрацездатних батьків, одного з подружжя та інших родичів. Такий добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувача в будь-який час звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. При виїзді громадянина, який зобов'язаний сплачувати аліменти, за кордон на постійне місце проживання в держави, з якими Україна не має договорів про надання правової допомоги, стягнення аліментів провадиться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 

2.1 Визначення заборгованості  за аліменти та її стягнення

Після винесення судом  рішення про стягнення аліментів, виконавчий лист направляється судовим  виконавцем за місцем роботи відповідача.

За вимогою стягувача  виконавчий лист видається йому на руки. У цьому випадку від стягувача аліментів залежить пред'явлення в майбутньому виконавчого листа до боржника. Якщо стягувач не пред'явить виконавчий лист до стягнення, то у такому випадку заборгованості по аліментах не виникає.  Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час може бути проведено не більше, як за трирічний строк, що передував пред'явленню виконавчого листа до виконання. Це положення закону судова практика відносить до тих випадків, коли боржник з поважної причини не може тривалий час сплачувати аліменти (тяжка хвороба, перебування в складі Збройних сил України на строковій службі).

  Якщо стягнення аліментів не провадиться в зв'язку з розшуком відповідача, вони мають бути виплачені за весь минулий час, з дня, зазначеного у виконавчому листі. Заборгованість по аліментах у цьому випадку стягується, незважаючи на досягнення повноліття особою, на яку були присуджені аліменти. Розмір заборгованості по аліментах визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного відповідачем за час, протягом якого не провадилося стягнення. Якщо відсутні дані про заробіток відповідача за час його розшуку або він не працював, заборгованість визначається виходячи з заробітку, який він отримував на час стягнення заборгованості.

 Розмір заборгованості за минулий час визначається судовим виконавцем, виходячи із зарплати відповідача. Після визначення цього розміру судовий виконавець дає вказівку про стягнення заборгованості, а за наявності спору про її розмір це питання вирішується судом.

З метою поліпшення матеріального  забезпечення неповнолітніх дітей, Верховна Рада України 21 листопада 1992 року прийняла Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», глава 11 якого визначає розмір, умови, строки сплати тимчасової допомоги на неповнолітніх дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, або коли стягнення аліментів неможливе.

Згідно з цим Законом тимчасові  допомоги поширюються на неповнолітніх  дітей, батьки яких: розшукуються органами внутрішніх справ в зв'язку з ухиленням  від сплати аліментів; притягненні  до кримінальної відповідальності за скоєння злочинів та з інших підстав; відбувають покарання у виправно-трудових установах, де не мають заробітку, з якого можуть бути стягнуті аліменти у встановленому законом мінімальному розмірі; знаходяться на лікуванні в лікувальних закладах без сплати допомоги по соціальному страхуванню, в інших випадках, коли стягнення аліментів неможливе з причин, які не залежать від осіб, зобов'язаних до їх сплати. Розмір допомоги на одну дитину встановлюється в сумі 50% мінімальної зарплати.

Під час розшуку батьків сплата коштів на неповнолітніх дітей для відшкодування додаткових витрат, пов'язаних з виключними обставинами (тяжка хвороба, каліцтво дитини та ін.), провадиться в повному розмірі, встановленому рішенням суду. Зазначені кошти сплачуються також у випадках, коли рішення судів про стягнення додаткових витрат не можуть бути виконані з причин, які не залежать від осіб, зобов'язаних до їх сплати.

Зазначені допомоги виплачуються за рахунок сум, що стягуються з батьків, які ухиляються від сплати аліментів під час їх розшуку, нарахуванням 10%ної надбавки на ці суми, а також за рахунок відрахувань 50% суми державного мита, що стягується за розірвання шлюбу судами та органами РАЦСу.

Виплата допомоги та коштів для відшкодування додаткових витрат, зазначених в главі 11 наведеного Закону, покладена на органи соціального захисту населення. Сплата допомоги припиняється у випадку розшуку відповідача або досягнення дітьми повноліття. Суд вправі за позовом особи, яка сплачує аліменти, звільнити її повністю або частково від сплати заборгованості по аліментах, що утворилася, коли встановить, шо несплата аліментів мала місце внаслідок хвороби цієї особи або з інших поважних причин і що її матеріальне становище не дає можливості сплатити цю заборгованість . суд має право звільнити від сплати заборгованості, якщо встановить, що вона утворилася внаслідок непред'явлення виконавчого листа до виконання з вини особи, на користь якої присуджені аліменти.

Кошти на утримання дитини за рішенням суду присуджуються у частці від доходу її матері, батька (ст. 183 СК України) і(або) у твердій грошовій сумі (ст. 184 СК України). Відповідно до зазначених норм у кожному конкретному випадку розмір аліментів визначає суд.

 Рішення суду є  загальнообов'язковим до виконання.  Разом з тим, досить поширеними є факти невиконання судових рішень. Це - одна з причин виникнення заборгованості за аліментами. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.

 У разі сплати  аліментів за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії заборгованість за аліментами погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

  Відповідно до п. 4 ст.194 Сімейного Кодексу України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому ст. 199 Сімейного Кодексу України, - до досягнення нею двадцяти трьох років.  Якщо за виконавчим листом, пред'явленим до виконання, аліменти не стягуються у зв'язку з розшуком платника аліментів або у зв'язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час (п. 2 ст. 194 СК України). Такими є загальні положення щодо стягнення заборгованості за аліментами.

  Закон не обходить регламентацією і питання щодо визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу). Така заборгованість відповідно до ст. 195 СК України визначається, виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилось їх стягнення.

 Якщо платник аліментів не  працював на час виникнення  заборгованості, але працює на  час визначення її розміру,  заборгованість визначається із  заробітку (доходу), який він одержує.

  Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, заборгованість обчислюється, виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості. Слід звернути увагу на положення ст. 196 Сімейного Кодексу України, якою передбачена відповідальність за прострочення сплати аліментів. Так, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Закон звільняє від сплати неустойки платника аліментів, який є неповнолітнім. Зазначимо, що притягнення до відповідальності платника аліментів, з вини якого виникла заборгованість, є правом, а не обов'язком одержувача аліментів. Окрім того, встановлений законом розмір сплати неустойки може бути досить відчутним для фізичної особи. Тому закон допускає можливість зменшення розміру неустойки. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального становища та сімейного стану платника аліментів.

РОЗДІЛ ІІ.      ПОКАРАННЯ ЗА НЕСПЛАТУ АЛІМЕНТІВ 

2.1 Зісне ухилення  від сплати аліментів

Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст.164КК) складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують конституційні права та свободи людини і громадянина.

Безпосереднім об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток. Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей. Потерпілим від цього злочину можуть виступати діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди І та II групи).

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у  зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу (ч. 1 ст. 199 Сімейного кодексу України).

Об'єктивна  сторона злочину (ч. 1 ст. 164 КК) передбачає дві форми: 1) злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); 2) злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їхньому утриманні.

При ухиленні від сплати аліментів склад цього злочину  може мати місце лише за наявності  рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. Однак, наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного до відповідальності за ст. 164 КК у випадку вчинення цього злочину у формі ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Під ухиленням від  сплати аліментів розуміються дії  або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення  суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів (наприклад, пряма відмова від сплати встановлених судом аліментів, приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміна місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо). Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), ненаданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо. Злісним ухиленням є будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за шість місяців відповідних платежів.

Злочин є закінченим з моменту, коли зазначене ухилення набуло злісного характеру.

Суб'єкт злочину - спеціальний (батьки й усиновителі).

Суб'єктивна  сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими  ознаками злочину (ч. 2 ст. 164 КК) є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

2. 2 Відповідальність за прострочення сплати аліментів

 При виникненні  заборгованості з вини особи,  яка зобов'язана сплачувати аліменти  за рішенням суду, одержувач аліментів  має право на стягнення неустойки  (пені) у розмірі одного відсотка  від суми несплачених аліментів  за кожен день прострочення.

   Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

  Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

 Для стимулювання  учасників сімейних відносин  до виконання своїх обов'язків  у Сімейному Кодексі України закріплено низку норм, які передбачають міри відповідальності за їхнє невиконання. Однією з яскравих новел є відповідальність у вигляді неустойки за прострочення сплати аліментів

  Проблеми сімейно-правової відповідальності завжди викликали гострі дискусії. У науці не вироблено єдиної позиції по багатьом моментам аж до теперішнього часу. Наріжним каменем є питання про те, чи можна вважати примусове стягнення аліментів мірою відповідальності. Це питання вирішується окремими вченими у різні способи залежно від того, який зміст вони вкладають у поняття санкції й відповідальності.

  На думку одних учених, стягнення аліментів у судовому порядку саме по собі вже є юридичною відповідальністю, оскільки обов'язок тут здійснюється в результаті владного примусового втручання держави. Те, що ніяких додаткових обов'язків до тих, які батьки мали до моменту покладення на них юридичної відповідальності, не виникає, не вважається принциповим. Поряд з цим свого часу пропонувалося виділяти як специфічну рису сімейно-правової відповідальності те, що вона не виражається у формі покладання додаткового обтяження на зобов'язану особу.

 Інші вчені вважають, що стягнення аліментів у судовому  порядку не є відповідальністю, хоч і являє собою санкцію,  тому що містить елемент примусу. Не будь-яка санкція, що встановлена у випадку порушення зобов'язання, є реалізацією відповідальності. Санкції поділяють на дві основні групи: міри відповідальності й міри захисту. Тобто поняття санкції й відповідальності не ідентичні. Відповідальність являє собою систему заходів примусового характеру, які застосовуються до правопорушника й викликають в його майновій сфері негативні наслідки. При стягненні аліментів у судовому порядку платник не несе жодного додаткового обтяження. На думку окремих учених, широке розуміння відповідальності, коли примусове виконання обов'язку саме по собі вважається мірою відповідальності, приводить до фактичної безвідповідальності, оскільки така відповідальність нічим не обтяжує правопорушника, окрім примусового виконання того обов'язку, який існував незалежно від (без) правопорушення3. У зв'язку із цим у юридичній літературі пропонувалося ввести систему спеціальних мір відповідальності, зокрема закріпити в сімейному законодавстві відповідальність за несплату аліментів.