Видатні люди Кіровоградщини

ЗМІСТ

ВСТУП           3-4

РОЗДІЛ 1. Огляд подій життя І.Г.Ткаченка

1.1 І.Г.Ткаченко: людина, педагог, науковець     5-9

РОЗДІЛ 2. Моральне й фізичне виховання у педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка

2.1 Співпраця дошкільного закладу, школи, сім’ї та громадськості 10-12

2.2 Формування творчої особистості      12-15

2.3 І.Г.Ткаченко як наставник       15-19

РОЗДІЛ 3. Архівні документи та видання

3.1 Огляд архівних документів в яких зафіксовані події життя та діяльності І.Г.Ткаченка          20-21

3.2 Анотації          22-36

ВИСНОВКИ          37-38

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА       39-41

ДОДАТКИ

ВСТУП.

 Актуальність теми полягає в ознайомлені з діяльністю нашого земляка, педагогічна система якого вибудовувалася на турботі про здоров’я вихованців (фізичне та духовне), основу її складали  розумове, моральне, трудове та естетичне виховання, виховання здорового способу життя в підростаючого покоління, припинення процесу  виродження нації.

На сьогодні перед нами постає завдання не тільки рухатись вперед, а і

зберегти для майбутнього ті предковічні надбання народу, які лежать у підвалинах його існування. Серед численних інститутів, що виникли, як засіб збереження, пропаганди історичної минувшини, залучення молоді до її вивчення, особливе місце посідають музеї навчальних закладів.

Історично так  склалося, що виникнення музеїв пов'язано  з так званою "суспільною музейною потребою", яка з'являється вже в ранні періоди розвитку суспільства. Якщо дослідити, що являло собою "музейне" ставлення до об'єктів навколишнього світу на самих ранніх етапах, то з’ясується, що його не можна пов'язувати тільки з накопиченням матеріальних цінностей. Зберігали, скоріш за все, ті предмети, які були пам'яттю, своєрідними доказами (документами), що підтверджували соціальний або професійний стан людини у суспільстві.

Видання та архівні  документи, що знаходяться в музеї  школи №1 с.Богданівка, Знам’янського району знайомлять нас з діяльністю видатної особистості Кіровоградщини, Героєм Соціалістичної Праці, заслуженим вчителем України, кандидатом  педагогічних наук,  колишнім директором школи І.Г.Ткаченком.

Об’єктом курсової роботи є видання та архівні документи в яких задокументована освітня діяльність  та педагогічна спадщина Івана Гуровича, спогади про нього колег, учнів, односельців.

Предметом - описання архівних документів та з’ясування особливостей видань, присвячених І.Г.Ткаченку: людині, педагогу, науковцю.

Метою курсової роботи є вибрати найбільш репрезентативні архівні документи та видання, описати та анотувати їх.

Провівши інформаційно-аналітичне дослідження маємо завдання з’ясувати зміст його здобутків з питань навчання,  виховання,  управління школою,  актуальність його гуманістичних педагогічних ідей в умовах оновлення освіти і утвердження сучасної української держави. Описати найбільш репрезентативні архівні документи,  зробити  огляд та анотування видань.

Структура курсової роботи: вступ; основна частина, яка включає огляд зафіксованих подій життя та діяльності І.Г.Ткаченка; висновки; джерела та література (27 позицій); додатки (таблиці до праці І.Г.Ткаченка щодо введення виробничого навчання при вивчені курсу шкільних наук. Праця містить наслідки експериментально - педагогічних дослідів щодо зміни якості знань учнів, їх умінь, ставлення до праці в процесі створення матеріальних цінностей, суспільного добра, відносин в колективі).

РОЗДІЛ 1. Огляд подій життя І.Г.Ткаченка

1. І.Г.Ткаченко: людина, педагог, науковець.

Люди, як зорі…  Одні - промайнуть на небосхилі, немовби метеорит, інші – трохи поблискають і згаснуть, а є люди – як зорі першої величини – яскраві, помітні, по них орієнтуються у просторі, бо щодня сходять вони на одному й тому ж місці, ясним і рівним промінням освітлюють дорогу, стають дороговказом, за яким звіряють життєві шляхи… Таких людей пам’ятають вічно. [10. С.7].

І.Г.Ткаченко народився в  селянській родині 6 лютого 1919 року в  селі Цибулеве Знам’янського району. В 1933 році на "відмінно" закінчив  Цибулівську семирічну школу. Під впливом класного керівника А.С.Конюха  він обирає професію педагога. "Мені дуже тоді хотілося в усьому  наслідувати свого вчителя Андрія Степановича, - згадував Іван Гурович. – Того пам’ятного вечора остаточно вирішилася моя доля"…[11. С.7]. Протягом 1934 року І.Г.Ткаченко навчається на робітфаці педагогічного інституту в Зінов’євську (нині Кіровоград). Того ж року вступив на перший курс фізико-математичного факультету  Кіровоградського педагогічного інституту. Педагогічну діяльність розпочав у 1935 році. За рекомендацією кафедри фізики поєднував навчання з викладацькою роботою на підготовчих курсах та четвертому курсі вечірнього робітфаку. За свідченнями його друга і соратника І.А.Шевченка, ще навчаючись у передвоєнні роки в педагогічному інституті, І.Г.Ткаченко викладав методику математики на молодших курсах, а своїм вчителем вважав Боднарова Йосипа Павловича, духовним батьком – ректора Королюка Сидора Карповича.

14 червня 1939 року І.Г.Ткаченку  було видане свідоцтво за №17 Кіровоградського педагогічного  інституту народного Комісаріату  освіти УРСР про те, що він  з 1934 до 1937 року навчався на фізико-математичному факультеті і на підстав  наказу Наркома освіти УРСР від 4 червня 1935 року № 601 гр. Ткаченку Івану Гуровичу надається кваліфікація викладача фізики та математики в 5-7 класах неповної середньої школи. Йому також надавалося право "скласти іспити (заочно або екстерном) з дисциплін ІV курсу відповідного факультету педагогічного інституту… та скласти державні іспити з встановлених дисциплін на даному факультеті нарівні з студентами стаціонарного педагогічного інституту. Після складання державних іспитів свідоцтво це обмінюється на диплом".

Після закінчення навчання І.Г.Ткаченко був направлений  Знам’янським районним відділом освіти директором Богданівської вечірньої школи, яку необхідно було організувати. Заняття вечірньої школи за відсутності власного приміщення проводились у тісних класах денної школи. Молодому педагогу через перевантаженість колег доводилося, крім математики,  викладати російську та німецьку мови.

Через деякий час І.Г.Ткаченко з вечірньої школи переходить викладати математику в денній школі, директором якої був Сидір Йосипович Кушнір.

У зв’язку з тяжкою хворобою (туберкульоз і емфізема легень) він не служив у Червоній Армії, в жовтні 1939 року був знятий з військового обліку.

З початком війни в армію  пішло багато вчителів. Влітку 1941 року І.Г.Ткаченко вступив до місцевого  винищувального батальйону, який вів  боротьбу з ворожими лазутчиками, з порушниками військового порядку. Йому доручили керувати евакуацією майна, худоби, устаткування, машин на схід. Під час одного з таких рейсів він потрапив під  бомбардування, був контужений, опинився під німецькою окупацією. Зв’язавшись з партизанським підпіллям, І.Г.Ткаченко виконував чимало важливих доручень. З вересня 1941 по 9 грудня 1943 року він був членом штабу підпільно-диверсійної групи ім. Б.Хмельницького, що діяла в с. Богданівці. За участь у партизанському русі Іван Гурович був нагороджений орденом "Червона Зірка" (1945р.) і медаллю "Партизан Вітчизняної війни" ІІ ступеня (1946р.).

8 березня 1943 року І.Г.Ткаченко був заарештований місцевою поліцією і разом з іншими односельчанами-заложниками відправлений до тюрми СД (служби безпеки) в Кіровоград, де перебував до 6 квітня того ж року. Потім був відправлений до концентраційного табору в село Тернова Балка Компаніївського району Кіровоградської області. В першій декаді липня 1943 року в’язня повернули до тюрми служби безпеки для відправки до Німеччини, але медичною комісією біржі праці він був визнаний дистрофіком і в серпні 1943 року  випущений з тюрми. Після повернення в Богданівку, вживши усіх заходів конспірації, знову включився в підпільну роботу, виконуючи відповідні завдання штабу групи до 9 грудня 1943 року – дня визволення села від гітлерівських окупантів.

З перших днів звільнення Знам’янського району (1944р.), від фашистських окупантів І.Г.Ткаченко був призначений директором Богданівської середньої школи, якою керував протягом 35 років.

В 1945 році Іван Гурович став науковим кореспондентом науководослідного інституту педагогіки УРСР, а в 1947 році заочно з відзнакою закінчив фізико-математичний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна.

З середини 50-х років у  республіканських та всесоюзних періодичних  виданнях, у збірках статей, що виходили у видавництві "Радянська школа", з’являються перші публікації І.Г.Ткаченка з досвіду роботи педагогічного колективу Богданівської школи.

У 1960 році творча діяльність богданівського директора була відзначена орденом Леніна. У березні 1962 року йому було присвоєно звання Заслужений вчитель Української РСР.

Протягом 1964-1965 років богданівський директор напружено  працював над дисертаційним дослідженням на тему "Шляхи і методи вдосконалення  політичного навчання і трудового  виховання старшокласників сільської  школи" (науковий керівник кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник УНДІП І.А.Винниченко). І.Г. Ткаченко неодноразово звертався до В.О.Сухомлинського з проханням стати науковим керівником його дисертаційного дослідження, радився з ним щодо змісту дисертації, обсягу автореферату, тощо. Про що свідчить лист В.О.Сухомлинского до Ткаченка І.Г. від 28 липня 1970р. "Автореферат Ваш я прочитав з великою увагою. Це і є справжня наука. Ніяких зауважень на полях автореферату я не робив, тому що суттєвих зауважень немає. ". [2]

Особисте знайомство І.Г.Ткаченка з В.О.Сухомлинським, відноситься  до другої половини 40-х років. У своїх  спогадах про В.О.Сухомлинського І.Г.Ткаченко зазначає: "Мені, як і моєму поколінню  вчителів, випало велике щастя понад  чверть століття духовного спілкування з Василем Олександровичем, збагачуватися його ідеями, осмислювати практику багатогранну, своєрідну, неповторну". [12. С.109].

З 1970 року І.Г.Ткаченко керував роботою школи передового досвіду директорів шкіл області. У квітні того ж року був відзначений медаллю Н.К.Крупської.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 липня 1971 року "Дорогого, всім рідного Івана Гуровича – Зірку ниви народної освіти" [3] "за великі заслуги в навчанні і комуністичному вихованні" було "так справедливо оцінено Радянською державою" [4] представлено до звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої медалі "Серп і молот". [13]

У 1971 році видавництвом "Радянська школа" була видана його монографія "Трудове виховання старшокласників", яка була логічним результатом десятирічних експериментальних досліджень. Дана книга була відзначена республіканською премією Педагогічного товариства УРСР на честь 50-річчя СРСР.

У 1973 році І.Г.Ткаченко захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук в Українському науково-дослідницькому інституті педагогіки. 70-ті роки були надзвичайно плідними в педагогічній діяльності богданівського директора. Одна за одною з’являються друком його книги. Про високий авторитет директора, визнання його наукових заслуг засвідчує запрошення від Президента  АПН СРСР академіка В.Столєтова виступити з доповіддю на Загальному зібранні Академії 13-16 лютого 1973 року, присвяченому обговоренню широкого кола питань життя школи. Аналогічне запрошення він отримав на 11-12 грудня  1974 року. У складі делегації Кіровоградської області, у березні 1977 року, брав активну участь у роботі четвертого з’їзду учителів Української РСР, а в 1978 році обирався делегатом Всесоюзного з’їзду учителів.

У 1979 році, коли директору Богданівської школи виповнилося 60 років, на бюро райкому партії було прийняте рішення відправити його на пенсію. І.Г.Ткаченко стає пенсіонером союзного значення.

В період з липня 1979 року по липень 1982 року І.Г.Ткаченко працював старшим науковим співробітником, завідуючим лабораторією з проблем трудового виховання і профорієнтації учнів сільських шкіл НДІ педагогіки УРСР, а після її ліквідації – учителем історії і суспільствознавства.

Помітним протягом 80-х  – початку 90-х років був внесок І.Г.Ткаченка до педагогічної науки в Україні. Керуючи лабораторією на базі Богданівської школи, пізніше працюючи доцентом Кіровоградського педінституту, він публікує книги, наукові публікації присвячені педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського, багато розмірковує над актуальними проблемами і перспективами розвитку школи.

Життєвий шлях І.Г.Ткаченка закінчився 26 липня 1994 року. Похований  він на кладовищі с.Богданівка. Щорічно  на його могилу лягають квіти від  його колишніх учнів та нинішніх вихованців Богданівської середньої школи.

За традицією, яка склалася, більшість учнів І.Г.Ткаченка вибрали місце роботи в рідному селі – голова колективного сільськогосподарського підприємства, інженери, агрономи, зоотехніки, хлібороби, робітники меблевої фабрики, залізниці, сфери обслуговування, педагоги місцевих шкіл. Немало його учнів стали докторами, кандидатами наук – Ковальов І.З, Волков Л.О., Босий В.В.. Ніколаєнко С.Н. – народний депутат України, голова комітету з питань науки і освіти Верховної ради України ІVскликання; міністра освіти і науки України (2005-2007 роки).[14].

РОЗДІЛ 2. Моральне й фізичне виховання у педагогічній спадщині І.Г.Ткаченка

2.1 Співпраця дошкільного закладу, школи, сім’ї та громадськості

У національній доктрині розвитку освіти України одним із пріоритетних завдань виховання підростаючого покоління визначено потребу  виховання "свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу  життя, збереження й зміцнення фізичного та психологічного здоров’я учнів". [15 С.2].

Аналіз педагогічної системи  видатного українського педагога, Івана Гуровича Ткаченка засвідчує, що турбота про здоров’я вихованців (фізичне та духовне) була важливою складовою його педагогічної системи, основу якої складали розумове, моральне, трудове та естетичне виховання. У складних умовах сьогодення виховання здорового способу життя в дітей та підлітків можна досягти тільки спільними зусиллями батьків, вихователів дошкільних закладів, вчителів шкіл, викладачів закладів позашкільної освіти, засобів масової інформації, політичних діячів… [16. С.87.].

І.Г.Ткаченко неодноразово зауважував, що, дбаючи  про поєднання виховних зусиль дошкільного закладу, школи, сім’ї і громадськості, слід ураховувати такі фактори:

"По-перше, члени батьківського  комітету здебільшого  мають  вищу й середню  освіту, вони - люди високої моральної і  духовної культури. Їм під силу  не лише функції організаторів  роботи по створенню матеріальних  цінностей для закладів освіти, а й функції суто навчальні й виховні.

Практика переконливо  показує, що в окремих випадках педагогічні  заходи батьківського комітету дають  високий ефект у навчально-виховній  роботі.

По-друге, кожне село має  свої традиції.

Дошкільний заклад, школа, сім’я і громадськість повинні вивчати, знати й використовувати їх для виховання нової людини – активного будівника Української держави.

По-третє, велике значення має вивчення рівня матеріальної і духовної культури кожної сім’ї, їх поглядів на проблеми виховання громадянина Української держави."

Тому роль організатора єдиної лінії двох ланок освіти, сім’ї, громадськості з проблеми виховання  повинні взяти на себе дошкільні  навчальні заклади, школи та їх педагогічні  колективи, "школа знакомиться с семьями своих будущих первоклассников, учителя задолго до первого звонка ходят по домам, беседуют с родителями, выясняют, готовят ли детей к школе, что знают ребята и умеют". [7]

Отже, школа, сім’я і громадськість  повинні бути предметом постійної  уваги і турботи педагогічного колективу. [17 С.10-11].

Ці ідеї не втрачають своєї  актуальності і сьогодні, адже однією з необхідних умов успіху в спільній роботі закладів освіти з батьками є поширення психолого-педагогічних знань серед батьків та підкріплення теоретичних положень конкретними прикладами з практики виховної роботи дошкільного навчального закладу й школи.

Існували традиції і з  трудового виховання дітей. З  цього приводу І.Г.Ткаченко зазначав: "Відомо, що трудове виховання  в дошкільному закладі покликано вирішувати два основних завдання: знайомити дітей з працею дорослих та формувати у них  перші вміння і навички трудової діяльності, тобто прилучати до трудового життя народу". Це твердження передбачало спільну роботу дорослих і дітей та залучення малюків до праці уже з дошкільного віку.

Ця допомога батьків у  трудовому вихованні дітей полягала у виготовленні знарядь праці  для роботи у квітниках, городі. Окрім  цього дорослі разом з дітьми ремонтували іграшки, доглядали  за фруктовим садом,  брали активну  участь у заготівлі овочів і фруктів на зиму, горіхів, лікарських рослин для оздоровлення взимку.

Співпраця дошкільного закладу, школи, сім’ї та громадськості сприяла виробленню єдиного підходу до розв’язання навчальних і виховних завдань формування демократично орієнтованої особистості.[18]

Велику увагу  Іван Гурович приділяв не лише трудовому  і патріотичному  вихованню школярів, а й естетичному розвитку. Поїздки  в театр, філармонію, вечори зустрічі з людьми мистецтва стали невід’ємною  частиною виховної роботи. [10 С.105].

Серед методів  виховання, в практичній роботі І.Г.Ткаченко виділяє переконання, вправляння, привчання, приклад, заохочування, покарання. За допомогою цих методів формуються моральні поняття й переконання, виробляються відповідні навички й звички, моральні почуття й вольові риси характеру. Слід зазначити, що названі вище методи виховання Іван Гурович взаємопов'язував, жоден з них не розглядався як універсальний, бо людина виховується в результаті всієї суми впливів, яких вона зазнає. [16 С.88].

2.2 Формування  творчої особистості

У науково-пошуковій  і практичній діяльності І.Г.Ткаченко керувався фундаментальним визначенням  мети освіти – виховання особистості. Одним із важливих  шляхів досягнення цієї мети  в будь-які періоди  людської історії були – навчання та передача підростаючим поколінням всього змісту соціальної культури в широкому розумінні цього поняття для її відтворення і розвитку.

Будучи особистістю  працьовитою і творчою І. Г. Ткаченко завжди дбав про виховання таких  же рис в учнів, починаючи з  дошкільного віку,  вважаючи, що трудове виховання має починатися в сім’ї, в дошкільному закладі, в умовах якого в процесі  ігрової і трудової діяльності дітей  здійснюється їх моральне виховання, закладаються і формуються якості людини – трудівника. При цьому він спирався на думки висловлені  В.О.Сухомлинським: "Перш ніж зрозуміти суспільне значення праці, дитина повинна відчути, що без праці неможливо жити, що праця дає радість, повноту духовного життя". І далі: "Ми прагнемо до того, щоб праця увійшла в духовне життя уже в молодшому віці. Аналізуючи трудові процеси нашого виробничого оточення, ми знаходимо в ньому те, що яскраво, точно,  зрозуміло для дітей розкриває  суспільну і творчу значимість праці, переконує їх в тому, що вони беруть участь у створенні матеріальних цінностей для суспільства. Дитина переживає почуття гордості, честі, гідності, праця входить у їх духовне життя". [22. С.317].

Допомогти кожному  школяреві відчути почуття морального задоволення від багатогранної  трудової діяльності і вибрати головний напрямок у житті – в цьому Іван Гурович вбачав одне з найважливіших завдань з трудового виховання і морального обличчя своїх учнів. (Додаток 1)

І.Г.Ткаченко чітко  сформулював сутність поняття "активна  життєва позиція" особистості  школяра та визначив мінімум умов, які забезпечують ефективність методики виховання такої позиції школяра. [23. С.27-28].

В юнацькому  віці закладаються основи активної життєвої позиції особистості, формується  її моральний стержень. Саме тому увага  до духовного світу кожного старшокласника повинна бути абсолютно конкретною.

Зусилля педагогічного  колективу школи спрямовувались на створення моральних передумов  для вибору учнями в майбутньому  певної професії. І.Г. Ткаченко постійно акцентував на тому, що дуже важливо, ким  учень стане в майбутньому, але ще важливіше його ставлення до праці, до людей та інтересів колективу.

На переконання  Івана Гуровича виробнича практика у сфері сільського господарства, відкриває перед вихователем нові горизонти для цілеспрямованої виховної роботи, дає можливість своєчасно відчути в особистості дитини, юнака майбутнього художника, музиканта, хлібороба: "Дар хлібороба в людині, як і дар художника, треба своєчасно відкрити. А відкривши, слід терпляче і наполегливо працювати, щоб за допомогою великого будівничого – праці створити Людину.

Двадцятирічний  досвід поєднання навчання учнів  ІХ-Х класів з продуктивною працею в сільськогосподарському виробництві  дав педагогічному колективу нашої школи сформулювати один з важливих принципів трудового виховання: виховання любові до праці хлібороба має стояти в школі на рівні виховання любові до науки, техніки і мистецтва". [24. С.228]. (Додаток 2)

Важливим чинником формування особистості учня в Богданівській  школі виступали трудові традиції, шкільні свята, які були і результатом, і засобом трудового виховання: "Свято врожаю", "Свято першої борозни", "Я – член  учнівської бригади", "День книги", "День мистецтва", "Дружба поколінь", "Свято матері" тощо. [25. С.236]

Цікавим є такий  приклад. Вивчаючи побутові умови і  мікроклімат родин своїх вихованців, учителі звернули увагу, що батьки недооцінюють роль книги в розвитку дітей і сімейні бібліотеки не поповнюються новими книжками і журналами. Колективним рішенням було визначено завдання: подбати про підвищення морального авторитету книги в сім’ї та школі.  Над проблемою працювали два роки. І ось святкова подія в житті школи:  урочисте відкриття читального залу з новими гарними стелажами, новими книгами, чудовими тематичними виставками, оригінальною конструкцією столиків. Щорічно в кожному класі проводилося "Свято книги", а в першу суботу квітня – загальношкільне свято "Книга – мій друг життя".

Книга як подарунок  для дітей прийшла в кожну  сім’ю. Сімейні  бібліотеки започаткувалися  для першокласників і поповнилися  з року в рік. Чимало було сімей, де в бібліотеках книжковий фонд перевищував тисячу примірників. Так культ книги утверджувався в сім’ї і школі.[19 С.45].

В системі роботи школи важливе місце посідають  виробничі екскурсії профорієнтаційного спрямування. І.Г. Ткаченко в багатьох своїх працях осмислює роль і значення виробничих екскурсій. Він торкається цієї проблеми і в своєму  дисертаційному досліджені [26 С.117-118], і в статті "Виробнича екскурсія як форма профорієнтаційної роботи" [27], у яких характеризує  матеріальну і моральну сторони виробничої екскурсії, розглядаючи їх як будівельний матеріал для уроку і системи уроків. На думку видатного педагога, "… виробничі екскурсії доцільно проводити перед вивченням і після закінчення вивчення теми. Виробнича екскурсія – це урок в умовах виробництва. Тільки при цій умові виробнича екскурсія може служити не тільки будівельним матеріалом уроку і системи уроків, а й ефективним засобом свідомого осмислення наукових основ процесів сучасного виробництва, що дуже важливо з точки зору політехнічного навчання і трудового виховання учнів в школі". [26. С.118].

Найціннішим скарбом  для педагога була доля кожного колишнього учня, а визначалася вона тим, якою він став Людиною, як від його трудової діяльності зростає авторитет школи, зміцнюється держава, утверджуються принципи національної гідності кожного, критеріями якої є розум, працьовитість, творчість, доброта.

В практиці роботи Богданівської школи предмет  "Трудового виховання" завжди був провідним у справі формування творчої особистості, яка своїм  розумом і духовністю діє на засадах гуманістичних, гармонійних відносин людини з природою, людини з людиною, починаючи від рівня школи до загальнодержавного і міжнародного рівня.

3 І.Г.Ткаченко  як наставник

З доповіддю "Яким бути директору сучасної школи?" у 1965 році на обласній науково-практичній конференції  виступив В.О.Сухомлинський. Він підкреслив, що директор школи повинен досконало володіти основами наук, майстерністю і мистецтвом навчання і виховання, бути знаючим, досвідченим педагогом і психологом.[20 С.395].

Як жив і творив директор Богданівської СШ спільно з  учителями, учнями, батьками найкраще можна пізнати, якщо вдумливо осмислити надбання колективу  школи.

Запорукою успішної діяльності були наукові основи управління школою де провідними принципами виступали плановість, перспективність, конкретність і діловитість; правильний добір, виховання та раціональне використання кадрів; систематичність перевірки  виконання прийнятих рішень, правильні взаємовідносини  між керівництвом і підлеглими.

В практиці школи  вищеназвані принципи реалізовувались творчо, комплексно і підсилювали духовний потенціал колективу.

Досвід роботи вчителів та вихователів узагальнювався в науково-методичних доробках. Девізом роботи колективу  можна вважати висловлювання  І.Г.Ткаченка: обговорюємо і приймаємо рішення спільно, а відповідальність кожного особисто за доручену ділянку роботи.

Директор школи докладав багато зусиль і власного інтелектуального потенціалу, щоб колективна думка  щодо проблеми, яка обговорювалась, була науково обгрунтованою, цілеспрямованою, дидактично  вмотивованою, а також практично доцільною і у виховному відношенні відкривала можливості кожному вчителеві формувати в учнів науковий світогляді готовність до трудової діяльності.

На колективні обговорення  виносились актуальні проблеми навчально-виховної роботи, які передбачались річним планом і які ставило щоденне шкільне життя.

Виконанню колективно прийнятих  рішень І.Г.Ткаченко надавав вагомого значення. З метою надання вчителям практичної допомоги у виконання прийнятих рішень, адміністрація школи та керівники методичних об’єднань практикували групові та індивідуальні бесіди з учителями.

Директор, його заступники постійно вдосконалювали професійну компетентність, власну ерудицію, щоб вчитель міг  одержати конкретні й ділові поради, які враховують досягнення сучасної педагогічної науки, психології, методики і наукової організації праці.

І.Г.Ткаченко завжди приймав  управлінські рішення усвідомлено  і вмотивовано. Зокрема, він зазначав: "Досвід нашої роботи показує: треба категорично відмовитись від порад, що їх дають керівники школи вчителеві "на ходу", і які вважаються компетентними, конкретними і діловими тільки тому, що їх дала керівна особа. Поради  "на ходу" можуть бути виправдані тільки в тому разі, коли в учителя є власна думка, яку він спроможний обґрунтувати в бесіді з керівництвом школи. А роль останнього полягає в тому, що б на основі власного досвіду  і досягнень педагогічної науки, передової практики схвалити пропозиції вчителя, уточнити та доповнити їх, якщо в цьому буде потреба. Тільки тоді, коли в практику навчально-виховної роботи школи вчитель вносить власну думку, можна виявити його справжню індивідуальність, творчість"[17].

Поради учителям директора  школи були наслідком його тривалої науково-експериментальної, практичної роботи, роздумів і враховували ерудицію вчителя, його фахову майстерність.

Він завжди прагнув до логічного  закінчення малих і великих справ, тому його поради вирізнялися глибокою компетентністю і конкретністю. "До Вас, як до заслуженого педагога, буде велике прохання: прокоментуйте, будь ласка, цю дискусію, висловіть свою думку з приводу ситуації, що склалась". [6] Іван Гурович наголошував, що компетентність і діловитість повинні пронизувати аспекти діяльності кожного вчителя: урок, позакласну і громадську роботу. З цією метою в школі діяла чітка система організаційної роботи.