Видатні жінки математики

Міністерство освіти і науки України

Мала академія наук України

Рівненська мала академія наук

Гощанська районна державна гімназія

Секція “ Математична”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Видатні жінки математики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                       Підготувала

                                                                                                                       учениця 8 класу

                                                                                                                       Науковий керівник

                                                                                                                       Вчитель математики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гоща – 2011

 

 

 

План

 

 Вступ                                                                                                                                  

1.Перші   жінки-математики    ……………………………………….  4

  1.1. Гіпатія   Олександрійська   ………………………………………  4   

  1.2. Теано  ……………………………………………………………...  5

2.Французькі жінки-математики  …………………………………..  6

2.1. Емілія де Шателе ………………………………………………….  6

2.2. Ніколь Лепот  ……………………………………………………..   7

2.3. Софі Жермен  ……………………………………………………..   8

3. Жінки-математики царської Росії ……………………………….   10

3.1.Софія Василівна Ковалевська   ……………………………………  10

3.2. Єлизавета Литвинова  …………………………………………….  13

3.3. Катерина Наришкіна  …………………………………………….  14

4.Жінки-математики СССР………………………………………….  15

4.1. Ніна Карлівна Барі  ……………………………………………….  15

4.2. Софія Олександрівна Яновська  …………………………………  17

4.3. Олена Красильщикова  ……………………………………………  19

4.4. Ольга Олександрівна Ладиженська   ……………………………..  20

4.5. Ізабела Башмакова  ……………………………………………….   21

4.6. Ольга Олійник  ……………………………………………………   22

4.7. Галина Сита  ……………………………………………………….  23

4.8. Зінаїда Слєпкань  ………………………………………………….  25

 

 Висновок 

 

 Список використаної  літератури

 

                                                                                                                           

 

 

 

 

 

 

Вступ

       Математика – надзвичайно важлива наука. Видатних математиків, які розвивають цю науку, відомо багато. Почесне місце серед них посідають жінки. Вони створили наукові праці та підручники, які збагатили скарбницю світової математичної літератури.

  У даній Курсовій роботі розповідається про жінок - математиків, які своїми працями збагатили математичну науку. Наша Батьківщина завжди була багата математичними талантами, у тому числі і жіночими. Але в той  час вони не знаходили державної підтримки і, як правило, гинули без пори і часу. Щоб бути "двигуном" математичної науки, треба багато і дуже наполегливо працювати. Тільки наполегливою працею людина прокладає в науці свій шлях і створює чудові духовні цінності, служить своєму народові, складаючи предмет його законної гордості. Життя жінок - математиків склалася важко. Нелегко було пробивати дорогу до науки жінкам, долаючи і складні умови того часу і свої важкі настрої, які їх часом охоплювали під впливом життєвих невдач, боротьби між особистим і громадським, між почуттям і боргом. Серед жінок-математиків найбільш відомі  Гіпатія   Олександрійська

Теано, Емілія де Шатене, Ніколь Лепот, Софі Жермен, Софія Василівна Ковалевська , Єлизавета Литвинова, Катерина Наришкіна, Ніна Карлівна Барі

Софія Олександрівна  Яновська, Олена Красильщикова, Ольга  Олександрівна Ладиженська, Ізабела  Башмакова, Ольга Олійник, Галина Сита, Зінаїда Слєпкань.

Опису життя  і діяльності цих вчених і присвячена ця робота.

1. Перші жінки-математики.

1.1. Гипатія  Олександрійська. 

       Гипатія  Олександрійська - видатна представниця  давньогрецької філософії та  математики. Гипатія, за описом  істориків, була жінкою надзвичайної  краси і больще розуму. Батько Гипатії - Теона Олександрійський, великий вчений-математик, який написав тлумачення до астрономічного твору Птолемея і на знамениті геометричні "Початки" Евкліда. Освіту Гипатія отримала під керівництвом свого батька, що належав до числа вчених Олександрійської школи. Гипатія, крім математики, займалася також філософією та астрономією. Її твори до нас не дійшли. Але добре відомо, що Гипатія написала грунтовні коментарі з теорії конічних перерізів Аполлонія Перги і на алгебраїчні твори Діофанта Олександрійського. Крім того, нею складено ряд робіт з філософії та астрономії. Стверджують, що Гипатії належить честь винаходу ареометра - приладу для визначення щільності рідини, астролябії - приладу для визначення широт і довгот в астрономії, і планісфери - зображення небесної сфери на площині, за яким можна обчислювати схід і захід небесних світил.Близько 400 року Гипатія була запрошена читати лекції в знамениту Олександрійську школу. Вона зайняла кафедру філософії, одну з провідних кафедр школи. Лекції вона читала у присутності великої кількості слухачів. Слава про неї рознеслася далеко за межі Олександрії. Свої лекції Гипатія зазвичай починала з викладу вибраних питань математики, потім переходила до її додатків та інших наук, сукупність яких становила давню філософію. На уклін до жінки - філософу і математику з усіх кінців Римської імперії стікалися вчені, щоб долучитися до джерела краси і розуму. Ця зростаюча в народі популярність язичниці Гипатії не подобалася архієпископу Кирилу, і він вирішив знищити її. Кирило нацькував на Гипатію ченців і ті, зачекавши її біля будинку, накинулися на Гипатію і потягли її до церкви. Там, під покровом розп'ятого Христа, роздер на шматки весь одяг, нещасну знівечили уламками черепиці і битих судин. Потім тіло мучениці волочили по вулицях Олександрії. Коли порив сказу натовпу трохи вщух, тіло Гипатії було розрубати на шматки і спалено на вогнищі. З загибеллю Гипатія Олександрійської фактично зайшло сонце давньогрецької математики. Гипатія була її останньою представницею. "Після цих останніх спалахів полум'я грецької математики згасло, як недогорілих свічка", - писав Ван дер Варден в книзі "пробуджує наука".

  1.2. Теано

Перше ім'я жінки, яке  зустрічається в історії математики — це Теано. Про неї відомо тільки, що вона була найуважнішим слухачем у  школі Піфагора.І тільки більше ніж через тисячу років потому здобула визнання жінка-філософ, математик і астроном.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Французькі  жінки-математики.

  2.1. Емілія  де Шателе.

Емілія-Габріель народилася 17 грудня 1706 року в Парижі, батько барон  де Бретей, дав їй (дуже високій і негарній) блискучу початкову освіту. У 19 років вона вибрала собі чоловіка, який згодом ніколи й ні в чому її не обмежував,— маркіза де Шателе-Ламонт, вийшла за нього заміж і народила двох дітей, ставши господинею в його середньовічно¬му замку Сірей-сюр-Блез, що в Шампані біля м. Люневіль (неподалік від Нансі). Захопившись Емілією, Дюк де Рішельє (хрещеник короля Луї XIV) схилив її до модних тоді математики, фізики та філософії, тож вона самотужки стала вивчати праці Рене Декарта (1596 —1650), віталістичну натурфілософію Готфріда Вільгельма Лейбніца (1646 — 1716) й розвивала ідеї Йоганна І Бернуллі (1667-1748), знайшовши підтримку ще й П'єра Луї Моро де Мопертюї (1698-1759). А в 1734-1745 рр. була вона музою Вольтера («Про філософію Ньютона»), розділяла з ним захоплення Джоном Локком (1632 —1704) й Ісааком Ньютоном (1643 —1727), який бачив світ раціональним, упорядкованим і керованим фізикою; розмірковувала про деїстів з їхньою вірою, що Бога можна шанувати й без церкви. Удвох вони обладнали в замку лабораторію, де й проводили свої експерименти, посилаючи звіти в Париж у королівську Академію. Емілія разом з Вольтером переживали приголомшливий тріумф одних його творів і страх провалу чи заборони інших.У 1740 р. анонімно у формі «листів до сина», вона видала в Парижі свої «Основи фізики» як спробу підсумувати всі досягнення науки і філософії XVII століття, зіставивши їх з найновішими, і отримала високу оцінку Леонарда Ейлера (1707—1783), якому поступилась її праця «Про природу й поширення вогню» на премію Паризької АН (1738)...

Емілія де Шателе померла 10 вересня 1749 року від родової гарячки...

 

2.2.  Ніколь Лепот

 

Ніколь Лепот народилася в Парижі як Ніколь-Рейн Етабль де ла Брієр 5 січня 1723 року, стала дружиною відомого в столиці годинникового  майстра Ж.Лепота й першою у Франції вченою жінкою. Вона цікавилась природничими науками, філософією й математикою, допомагала чоловікові перевіряти астрономічні спостереження Жозефа Деліля й склала таблицю коливань маятникфі різної довжини, а коли надійшов час появи комети, передбаченої ще Едмондом Галеєм, активно долучилася до пошуків «астрономічної точності» моменту її повернення до Сонця: Клод Клеро й Жозеф Лаланд вивели необхідні алгебраїчні формули, а величезну, тоді ще ручну, обчислювальну роботу взяла на себе Лепот (1759), опублікувавши низку праць про комети.

Померла Нвколь Лепот  у Парижі 6 грудня 1788 року.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Софі  Жермен 

Софі Жермен народилася 1 квітня 1776 року в Парижі в родині ювеліра. Тринадцятирічною в батьківській бібліотеці натрапила вона на двотомну «Історію математики» Жана Монтеклю (1758), де й прочитала про Архімеда, який навіть у хвилину смерті «креслив кола на еллінському піску». Прочитане викликало таке прагнення до математичних занять, що злякало домашніх: вгамувати дочку не вдалося навіть найсуворішими покараннями – забирати одяг, позбавляти світла, тепла, а то й їжі. Доходити до всього їй доводилося самотужки, адже жінок до Політехнічної школи не брали: діставала конспекти лекцій, в оригіналі читала Леонарда Ейлера та Ісаака Ньютона, осиливши для цього латинь; під чоловічим ім’ям (М. Леблан) – листувалась із «королем математики» Карлом Фрідріхом Гауссом, вражена його фундаментальними «Арифметичними дослідженнями» (1801); її адресатами були також Жан Фур’є і Жозеф Луї Лагранж, який «гаряче цікавився вищоб арифметикою», а також Андрієн Марі Лежандр.

Жермен цікавилася акустикою  і теорією чисел, окремі формули  якої названі тепер її ім’ям, як і вираз середньої кривизни в  теорії поверхонь. За свідченням Лагранжа (1828), їй вдалося довести частинний випадок Великої теореми Ферма. За дослідження згинання пластинок у теорії пружності їй, першій з жінок, присуджено премію Паризької академії наук (1816), а саму роботу використано під час будівництва Ейфелевої вежі (1889). Відомі також її «Міркування про стан наук і літератури в різні культурні епохи» (1833).

Саме втручання Жермен врятувало  Гаусса, коли 1807 року французи окупували  Геттінген, а той, зворушений, відгукнувся  листом: «Смак до абстрактних наук узагалі й понад усього до таємниць чисел зустрічається вкрай рідко: однак не дивується цьому; чарівлива привабливість цієї науки відкривається тільки тим, хто має сміливість зануритися в неї. Але коли особа тієї статі, яка, відповідно до наших звичок і упереджень, має зустріти набагато більші труднощі, ніж чоловіки, щоб ознайомитись з тими тернистими дослідженнями, все ж таки досягає успіху в подоланні перешкод і осягає найбільш приховані їхні частини, тоді, без сумніву, ця особа наділена найшляхетнішою сміливістю. Справді, ніщо не може довести мені таким утішним і менш сумнівним способом, що принади цієї науки, яка збагатила моє життя радощами, не є химеристими, як і прихильність, якої Ви її удостоїли» (30.04.1807).

Софі Жермен померла в Парижі 17 (27) червня 1831 року.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Жінки математики  царської Росії

3.1. Софія Василівна  Ковалевська. 

        Софія Василівна Ковалевська  (1850 - 1891 рр..)-видатний російський  математик; перша в світі жінка  - професор і член - кореспондент Петербурзької академії наук. Батько Софії Ковалевської - Василь Васильович Корвін - Круковський був генерал-лейтенантом артилерії; мати - Елізовета Федорівна - онука відомого астронома академіка Ф. Ф. Шуберта. Дитинство своє Софія Ковалевська провела в селі – Палібін, Вітебської губернії, в маєтку свого батька. Першим її вчителем з вищої математики була звичайна стіна дитячої кімнати, обклеєна пожовклими листами літографованої курсу вищої математики М. В. Остроградського, по якому колись навчався сам батько. Софія довго стояла у цієї загадкової стіни, намагаючись розібрати символи вищої математики, невідомий нею мову диференціального й інтегрального числення. Вона по-своєму розкривала їх зміст і запам'ятовувала на довгі роки. Для розуміння деяких формул знадобилася тригонометрія, яку вона спіткала самостійно за підручником фізики Н. П. Тиртова, подарованого батькові самим автором. Батько помітив потяг дочки до математики і незабаром Софія стала брати уроки у відомого педагога А. Н. Страннолюбского. На перших же заняттях з Софією Страннолюбскій був украй здивований тим, що його учениця всі премудрсті вищої математики схоплювала буквально на льоту. Складалося враження, що все це вона знає наперед. Так воно й було насправді. Багато чого з того, що пояснювалося вчителем, вона засвоїла давно. Жінці було важко в дореволюційній Росії. По суті вона була безправним істотою. Її інтереси зазвичай замикалися сімейним вогнищем. Доступ жінкам до вищих навчальних закладів був заборонений. Так Софія Ковалевська не могла в умовах царської Росії вступити до університету і змушена була виїхати за кордон. Жінок в університети і там не приймали. Скільки довелося пережити і вистраждати, щоб досягти мети! Щоб отримати паспорт заміжньої жінки, який був потрібен для виїзду за кордон, вона вступила в фіктивний шлюб з В. О. Ковалевським.      Приїхавши в Берлін, Софія Ковалевська поспішає послухати лекції всесвітньо відомого математика, професора Берлінського університету Карла Вейерштрасса. Вчена рада Берлінського університету не допускав жінок у свої стіни, він не зробив виключення і для Ковалевської. Тоді Софія зважилася звернутися особисто до Вейєрштрасс.   Верштрасс прийняв Софію Ковалевську дуже холодно і, щоб швидше відв'язатися від настирливої відвідувачки, дав їй кілька важких завдань, сподіваючись, що вона не впорається із завданням. Однак, Софія впоралася із завданнями і після цього Вейєрштрасс погодився займатися з нею приватно. Незабаром Софія стала його улюбленою ученицею. Роки наполегливої праці закінчилися для Ковалевської трьома самостійними науковими дослідженнями. За ці роботи в 1874 році Ковалевської була присужена ступінь доктора філософії "з найвищою похвалою". Ціною великого завзяття та наполегливості, подолавши труднощі, Софія Ковалевська отримала вищу освіту і навіть вчений ступінь доктора. За кордоном вони прославили себе поряд видатних відкриттів і в галузі математики стала знаменитістю. Пристрасне її бажання повернутися на Батьківщину і працювати на користь російської науки не була підтримана царським урядом. Їй дали зрозуміти, що в жінок-професорів царська Росія не має потреби. Втративши всяку надію отримати кафедру на Батьківщині, Ковалевська в 1883 році за пропозицією видного шведського вченого-математика професора Міттаг-Лефлера займає посаду приват-доцента в Стокгольмському університеті. У Швеції Софія Ковалевська не тільки читає лекції, але і веде наукову роботу і займається літературою. У 1888 році С. Ковалевська закінчила наукову роботу - "Задача про обертання твердого тіла біля нерухомої точки". Ця робота стала справжнім науковим тріумфом Ковалевської. Вона вирішила проблему, над якою вчені билися безуспішно протягом багатьох років. У 1889 році Ковалевської була присуджена ще одна премія, цього разу Шведською академією наук, за другу роботу про обертання твердого тіла. П. Л. Чебишев в 1889 році спільно з академіками В. Г. Імшенецьким і В. Я. Буняковського домігся обрання Ковалевської членом-кореспондентом Російської академії наук. Про смерть Софії Ковалевської є  декілька версій: 1)10 лютого 1891 на 42-му році життя у розквіті своїх творчих сил Софія Ковалевська померла від запалення легенів;2) 29 грудня 1891р. Софія Василівна Ковалевська помирає від параліча серця, в віці сорок одного року, на самому розквіті власного творчого життя.Світ втратив найбільшого математика, літератора, борця за розкріпачення жінок. Роботи Ковалевської внесли величезний внесок у теорію диференціальних рівнянь, теорії алгебраїчних функцій, теоретичну і небесну механіку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2.Єлизавета  Литвинова

 

Єлизавета Федорівна  Литвинова (до заміжжя — Івашкіна) народилася 21 вересня 1845 року в Тульській губернії Росії, де жіноча освіта тоді не заохочувалась, тож спочатку уроки математики брала в Санкт-Петербурзі у викладача Морського училища, активного поборника вищої вітчизняної освіти для жінок Олександра Страннолюб-ського, того самого, в якого починала й Софія Ковалевська, а пізніше також Олексій Крилов; 1872 року вирушає до Швейцарії (університети там брали й жінок!); 1876-го закінчує Цюріхський університет з дипломом викладача чоловічих гімназій, який, однак, Росія не визнала, тож довелось захищатись ще й у Берні — вчений ступінь доктора математики, філософії й мінералогії (1877), проте й він не дав змоги одержати вдома гідне місце викладача Вищих жіночих курсів; у 1878 році їй дозволяють викладати арифметику в молодших класах столичної приватної гімназії А. Оболенської для жінок і тільки в 1887 — у старших, але без штатної посади й права вислуги пенсії.Як вчителька, Литвинова послуговувалась першою в Росії методикою алгебри — «Курсом алгебри, заснованим на поступовому узагальненні арифметичних задач» (1868) Страннолюбського. Вона змушувала своїх учениць, розв'язуючи типові задачі, шукати аналогічні в інших збірниках, самостійно виводити правила, складати власні задачі, а пояснюючи їх, діяти логічно, осмислено, виходячи на узагальнення, чим «страшенно захоплювала».Їй належать десятки публікацій з «передової методики живого викладання математики» й перші російською мовою видані у Флорентія Павленкова в серії «Жизнь замечательных людей» популярні «Лаплас и Эйлер, их жизнь и научная деятельность», СПБ, 1892; «Н. И. Лобачевский. Его жизнь и научная деятельность», СПБ, 1895; а також виклади життів Аристотеля, Роджена Бекона, Жана Д'Аламбера, Марі Кондорсе, Джона Локка й Василя Струве; ще й серія нарисів «Правителі й мислителі»...

Померла Єлизавета Литвинова 11 травня 1956 року.

3.3. Катерина Наришкіна

 

Катерина Олексіївна Наришкіна народилася в 1895 році. Разом  з Пелагеєю Полубариновою (Кочиною) навчалася в Петербурзі на Вищих  жіночих курсах, по закінченні яких, дякуючи Надії Гернет, була залишена для підготовки до професорської діяльності, як тоді називали аспірантуру. Катю охоче взяв «завжди заглиблений у себе академік Яків Успенський (1883-1^47), худорлявий, в окулярах, який викладав дуже строго, ясно й коротко, а екзамени приймав у себе вдома (на Петроградській стороні)». Займатись стали теорією чисел, у якій він був спеціалістом, особливо в дуже витонченому її розділі — адитивності. У 1925-му Наришкіна дослідила аналоги чисел Вернутії для деяких квадратичних областей, які задовольняють певні умови...Пізніше вона працювала з академіком Володимиром Смирновим (1887-1974) у Сейсмологічному інституті АН Союзу, де мала успіх у теорії хвиль, тож у 1939-му першою з жінок країни захистилась на доктора... Була вона також професором і членом Петербурзького математичного товариства, займалась і математичною фізикою.Катерина Наришкша померла 8 березня 1940 року від тяжкої хвороби...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Жінки-математики СССР

4.1. Ніна Карлівна Барі.

    Ніна Карлівна Барі (1901 - 1961 рр..) - радянський математик, доктор фізико-математичних наук, професор МДУ. Ніна Карлівна Барі - вчений зі світовим ім'ям. З 1927 року вона - член Французького та Польського математичних товариств. Бувала кілька разів за кордоном. У 1927 році в Парижі активно брала участь у семінарі академіка Адамара. Через рік, знову в Парижі, веде велику науково-дослідну роботу. Ніна Карлівна представляла радянську математичну школу на міжнародних математичних конгресах в Болоньї (1928) і в Единбурзі (1958). Вона виступала з оглядовими доповідями і на різних математичних конференціях і з'їздах у нас в країні. Ніна Карлівна росла обдарованою дитиною. Ще в гімназії вона захопилася математикою, яку вважала улюбленим предметом. Ніна Карлівна була однією з перших жінок, що надійшли вчитися на фізико-математичний факультет Московського університету. Це був перший прийом до університету після Жовтневої революції. Вона отримала можливість спілкуватися з найбільшими вченими нашої країни - Д. Ф. Єгоровим, Н. Е. Жуковським, Н. Н. Лузіна, С. А. Чаплигін. Математичний талант Барі зауважив професор Лузін. Ніна Барі стає однією з його видатних учениць і активною учасницею семінару, проведеного ученим. У 1925 році М. К. Барі блискуче закінчила аспірантуру Московського університету, а в січні наступного року успішно захистила кандидатську дисертацію на тему "Про єдиності тригонометричних розкладів". Перші результати з теорії множин Ніна Карлівна отримала ще в студентські роки, коли вчилася на третьому курсі університету. Про результати своїх досліджень вона доповіла на засіданні математичного товариства. Її слухали уславлені вчені нашої країни. Ступінь доктора фізико-математичних наук їй присудили в 1935 році, коли вона була вже відомим вченим, що мав великі заслуги у вивченні тригонометричних рядів і теорії множин. Ніна Карлівна залишила значний  слід у науці, якою вона була віддана всім своїм серцем. Але вона не замикалася в рамках тільки "чистої" науки. Ніна Карлівна була активною общественніцей. Багато років вона була засідателем народного суду. Безоплатно багато сил та енергії віддавала Барі організації та проведення наукової роботи серед студентської молоді. Педагогічну діяльність Н. К. Барі почала в двадцять років. Студенти Московського університету, в якому працювала з 1926 року, любили Ніну Карлівна за глибокий розум, натхненні лекції, за невпинне прагнення захопити й направити своїх слухачів за неходжені стежки науки. 15 липня 1961 Н. К. Барі загинула, потрапивши під поїзд.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.2. Софія Олександрівна Яновська.

       Софія Яновська народилась у містечку Пружани колишньої Гродненської губернії. Дитинство її пройшло в Одесі, куди переїхали батьки. Там закінчила 2-у міську жіночу гімназію, де викладачем був відомий історик математик І. Ю. Тимченко, що збудив кохання дівчини до цієї науки. Подальшу освіту вона продовжувала на Вищих жіночих курсах, спочатку на природному відділенні, а потім, за порадою видатного математика того часу С. О. Шатуновський, на математичному відділенні. Шатуновський прищепив Яновської смак до філософії математики і математичної логіки. Проте серйозні заняття математикою довелося відкласти на тривалий час - час революції. До наукових занять С. А. Яновська повернулася в 1923 році. Вона їде до Москви і там в університеті включається в роботу наукового семінару Д. Ф. Єгорова та В. В. Степанова. У 1924 році Софія Яновська приступає до занять в Інституті червоної професури. Тут вона цікавиться історією та проблемами математики. Свою навчання в ІКП молодий науковець поєднує з роботою в університеті, де для студентів і аспірантів веде семінари з методології математики і природознавства. У роботі одного з таких семінарів брали участь видатні вчені (А. Н. Колмогоров, І. Г. Петровський та ін.) У 30-х роках, продовжуючи науково-педагогічну діяльність у Москві, Яновська працює в Академії наук у Ленінграді, де керує методологічним семінаром для наукових працівників. С. А. Яновська має понад 40 друкованих наукових робіт. Вона - учасник багатьох математичних з'їздів і конференцій, з трибуни яких виступає з критикою ідеалізму в сучасній філософії математики, а також з питань історії математики і математичної логіки. С. А. Яновська провела велику роботу з підвищення математичної культури в нашій країні, особливо з питань методології математики та логіки. Так, з її передмовами і коментарями вийшли "Основи теоретичної логіки" Д. Гільберта і В. Аккермана, "Введення в логіку" А. Тарського. У 1950 році в результаті досліджень наукової спадщини Н. І. Лобачевського з питань підстав геометрії Софія Олександрівна випустила у світ книгу "Передові ідеї Н. І. Лобачевського - знаряддя боротьби проти ідеалізму в математиці". У цій книзі вона показує, що великий російський вчений вів боротьбу з довільними припущеннями в математиці. У ході цієї боротьби він сформулював аксіому паралельних прямих і створив більш повну теорію паралельних ліній. За сукупність наукових робіт в 1931 році С. Яновської присуджено звання професора, а в 1935 році, без захисту дисертації, - вчений ступінь доктора фізико-математичних наук.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.3.Олена Красильщикова

 

           Олена Олександрівна Красильщикова  народилася 7 липня 1911 року в Санкт-Петербурзі. Хоч мріяла літати, але, вступивши  до Московського авіаційного  інституту, захопилась теорією,  тож закінчила ще й державний університет (1941), стала доктором фізико-математичних наук (1951) й працювала в академічному Інституті проблем механіки (відділ Олександра Некрасова). її роботи стосуються важких математичних методів у гідромеханіці та газовій динаміці (монографію «Тонкое крило в сжимаемом потоке» перекладено англійською). Вивчала вона і вплив вібрації на лінії надпотужних електропередач...А ще Красильщикова розробила теорію руху пісків у Кара-Кумах, де «союз ветра и песка — зловещая сила, хоть он и освящен красивым именем добродушного в общем-то Эола.Правда єсть у этой грозной силы минуты отдыха и невинних развлечений. Можно тогда услышать, как поют песни, услышать тихое тонкое звучание миллиардоголосого хора песчинок, слегка сдвигаемых ветром или сползающих по крутым склонам високих барханов, поющих при этом тоненькими металлическими голосками. Но песку и ветру в пустыне все же больше по душе грозные и громкие мелодии — зловещие мелодии песчаных бурь. Бывает, что поднятый ветром песок стоит стеной. Солнца не видно. Он больно режет кожу. Его мелкие пылинки пролезают во все щели — в одежду, в обувь, забивают поры кожи, скрипят на зубах, режут глаза. Песок, подгоняемый ветром, может разгуляться вовсю. Тогда возникают подвижные песчаные бархани и песчаные бури. Песок выветривается, выдувается из-под железнодорожных путей, из-под фундаментов опор высоковольтных линий, и они повисают в воздухе. Раскаленный песок заносит дороги, заносит чуть ли не до крыши и дома (их двери предусмотрительно открываются внутрь)...Здесь и приходят на помощь исследования, сочетающие изучение золовых процессов на местности и теоретические методи, использующие математический аппарат аэродинамики» (Агаджан Бабаєв, Туркменія).

4.4. Ольга Олександрівна  Ладиженська

 

      Ольга Олександрівна Ладиженська народилася 7 березня 1922 року в містечку Кологрив, яке губилось серед російських лісів на Унжі, лівій притоці Волги, й була наймолодшою з трьох дочок учителя математики, який намагався і власних дітей навернути до улюбленої науки: організовував літні заняття за підручником геометрії Андрія Кисельова, в яких 8-річна Оля часто випереджала старших, а коли сам, заочник Кіровського педінституту, долав матаналіз, вона ж – «власний домашній професор» - таке в усе вникала, що «ніякі інші екзаменатори були вже не страшні», тож і закінчила десятирічку (1939) з відзнакою. Війна перешкоджає її планам здобути вищу освіту в Ленінграді (тепер російський Санкт-Петербург), але вже 1947 року, закінчивши з відзнакою Московський університет, вона назавжди повертається в місто на Неві, де ще аспіранткою мехмату університету «відразу виділяється винятковими здібностями й любов’ю до математики, що прямо випромінювались з її зацікавлених очей, працює пристрасно, наполегливо й цілеспрямовано, тому блискуче захищається: кандидат фізико-математичних наук (1949), доктор, професор (1955)». Її монографії, «характерні якістю задуму й глибиною ідей, що гармонійно поєднуються з високою технікою й прекрасною інтуїцією, дістають міжнародне визнання – не дарма ж американець Ліпман Берс прагне «наздогнати й випередити Ладиженську»»..Рідкісно щасливою виявилась творча співпраця Ольги Ладиженської з її ученицею Ніною Уральцевою (народилась 24 травня 1934 року в Ленінграді, де закінчила (1956) університет, стала доктором фізмат наук (1965) та професором (1965)): розрахунки поширення тепла, дифузії газу й фільтрації підземних вод; монографія «Линейные и квазилинейные уравнения эллиптического типа» (Москва, 1964, 538 сторінок), дві перші премії Ленінградського університету (1955, 1961), премія Пафнутія Чебишова (1966), Державна премія (1969)…

 

4.5.Ізабелла Башмакова

 

Ізабелла Григорівна Башмакова народилася 3 ciчня 1921 року в Рос- тові-на-Дону у вірменській сім'ї адвоката, який славився ораторським мистецтвом i вже в 1932-му перебрався до Москви, де його дочка й закінчила школу та вступила на мехмат університету, зв'язавши 3 ним все своє подальше життя. Захопившись пiд впливом Софії Яновської історією математики, вона 1948 року захищає кандидатську дисертацію «3 історії теорії подільності», а 1961 — докторську, за сукупністю досліджень з античних авторів; 1968 року стає професором, а 1971 — дійсним членом Міжнародної академії історії науки.

Ізабелла Башмакова  провела самобутній аналіз арифметичних книг «Початків» Евкліда (1948) й теорії алгебраїчних чисел Єгора Золотарьова (1949); здійснила витончений розбір арифметичних розділів курсів алгебри Миколи Лобачевського (1949), проблеми алгебраїчних рівнянь у«Загальній арифметиці» Ісаака Ньютона (1959), алгебри й геометрії чисел у лекціях Михайла Остроградського (1962), диференціальних методів Архімеда (1949); «внесла вагомий вклaд у вивчення робіт Леонарда Ейлера з теорії чисел» (Герш Глейзер). Вона переклала «Нариси з історії математики» Нікола Бурбакі (1963) й праці П'єра Ферма з теорії чисел (1990), видала гарні «Лекції з історії математики в Стародавній Греції» (1958), брошури «Становлення алгебри» (1979) й «Діофант i діофантові рівняння» (1972)...Діофант — їі особлива любов: «Діофант — одна з найважливіших загадок в історії науки. Праці його подібні до сяючого вогню посеред повно непроникної пiтьми. Діофант був останнім великим математиком античності. Разом з тим вiн був першим з творців алгебри, що базувалась не на геометрії, а нa арифметиці. Саме Діофант увів вiд'ємнi числа i користувався буквенною символікою...»

 

 

 

 

4.6. Ольга Олійник

 

Ольга Арсенівна Олійник  народилася 2 липня 1925 року в селі Ма-тусів, а шкільні роки провела в містечку Сміла (тепер Черкаської області); з  початком війни сім'я економіста евакуювалася разом із заводом до м. Перм (Росія), де Ольга закінчила десятирічку (1942) й вступила на фізмат університету та відвідувала семінар професора Московського університету Софії Яновської, з якою й перебереться до столиці: закінчить з відзнакою мехмат університету ім. Ломоносова (1947) і назавжди зв'яже з ним свою долю — кандидат наук («О топологии, действительных алгебраических кривых на алгебраической поверхности», 1950), доктор («Краевне задачи для уравнений с частными производными с малым параметром при старших производных и задача Коши для нелинейных уравнений в целом», 1954), професор (1955), академік...Напрямок її наукової діяльності визначився під впливом академіка Івана Петровського — диференціальні рівняння в застосуванні до нестаціонарної фільтрації рідин і газів у пористих середовищах; до роз¬поділу тепла в тілах, які знаходяться в різних фазових станах одночасно — плавлення металу чи танення снігу; до ударних хвиль газової динаміки; до математичної теорії пружності й топології; до руху в'язкої рідини... І праця першої вітчизняної жінки, яка в 29 літ уже стала доктором фізико-математичних наук, знайшла гідне поцінування: найпер¬ша премія Чеботарьова (1952) й перший ступінь премії Ломоносова (1964); іноземний член Італійської АН у Палермо (1967) й почесний член Единбурзького королівського товариства Великобританії (1984); іменна медаль Колеж де Франс і медаль першого ступеня Карлова університету Праги...