ЗМІСТ 
 

Вступ

      Актуальність  теми дослідження. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян. Час визначає необхідність спрямування юридичної науки насамперед на забезпечення істини й справедливості, захист прав і свобод людини, честі, гідності й репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу майбутнього.

      Саме  тому в курсі кримінально-процесуального права України пильна увага приділяється принципу презумпції невинуватості, поваги до честі й гідності людини, справедливості та іншим наріжним каменям правосуддя.

      Приступивши до розгляду справи, слідчий, прокурор або суддя не має змоги зупинитися, зачекати, перепочити, відійти, відступити. Взявши на себе відповідальність за пошук правди та торжество справедливості, вони відповідають не тільки за свої помилкові дії, а й за неповороткість, непередбачливість, за практичну непридатність до високопрофесійної діяльності. Слід невтомно вдосконалювати свою майстерність, наполегливо опановувати науку встановлення істини, вчитися мистецтву роботи з доказами, набувати досвід, тренувати інтуїцію, розвивати прозорливість.

      "Тисячі  шляхів ведуть до хибної думки,  – зауважував Ж.Ж. Руссо, – до істини – тільки один". Кращий дороговказ на шляху до істини – знання, допитливість розуму, воля й досвід.

      Той, хто наділений правом і владою, хто має бажання й волю, не повинен  упустити свій шанс зробити таємне явним та зійти зі шляху. Готових рецептів у цій складній справі, особливо коли багато хто зацікавлений у приховуванні істини від правосуддя, немає та й не може бути. В кожному конкретному випадку шлях до істини один, а кращий дороговказ – знання, допитливість розуму, воля й досвід.

      Діяльність  органів дізнання, осіб, які провадять  дізнання, органів досудового слідства, прокуратури та суду здійснюється у певній послідовності та може поділятися на певні частини, що називають стадіями кримінального процесу.

      Стадії  кримінального процесу – це самостійні, пов'язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом суб'єктів кримінального провадження, порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.

      Виділення певних частин кримінального процесу  в стадії та відокремлення їх від  інших ґрунтується на таких характерних ознаках:

1. наявність завдань, властивих певній частині процесу;
2. визначене коло суб'єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність;
3. своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;
4. специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;
5. наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної справи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її загалом.

      Стадії  в суворо визначеній послідовності  змінюють одна одну і тісно пов'язані між собою.

      Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

      Об'єктом  дослідження є теоретичні засади кримінального процесу.

      Предмет дослідження – види проваджень у кримінальному процесі.

      Метою курсової роботи є дослідження видів проваджень у кримінальному процесі.

      Мета  роботи передбачає виконання таких  завдань:

• визначити поняття проваджень у кримінальному процесі;
• охарактеризувати провадження кримінального процесу;
• дослідити процесуальні функції суду у кримінальному судочинстві на стадіях досудового слідства та судового розгляду.

Розділ 1. Поняття проваджень у кримінальному процесі

      1.1. Поняття та зміст  кримінального процесу

      Конституція України є Основним Законом нашої  держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних галузей права.

      Норми Кримінально-процесуального кодексу  України (далі – КПК) посідають особливе місце в інформаційно-правовому просторі, оскільки є своєрідними каналами зв'язку між кримінальним матеріальним правом та правозастосовною практикою.

      Кримінальний  процес – це діяльність особи, яка  проводить дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду), що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і  спрямована на досягнення завдань кримінального  судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

      Слово "процес" походить від латинського "processus" – просування вперед.

      Поняття "кримінальний процес" вживається в чотирьох значеннях:

1. діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;
2. галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність;
3. правова наука, яка вивчає цю діяльність;
4. наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.¹

      Розрізняють три історичні форми кримінального  процесу (в усіх його аспектах):

1. обвинувальний (змагальний);
2. інквізиційний (пошуковий);
3. змішаний (континентальний).

      Історично ці форми послідовно змінювали одна одну, в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. При цьому, однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.

      З метою забезпечення найбільш ефективної боротьби зі злочинністю і створення  для громадян гарантій від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності передбачається відповідний порядок діяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду (судді), що регулюється кримінально-процесуальним правом.

      У сучасних умовах перед законодавчими органами, юридичною наукою і практикою стоїть завдання забезпечити формування суверенної правової держави, тому останнім часом внесено чимало змін і доповнень до КПК України.

      Кримінальний  процес – специфічна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Важливо знати, яке місце посідає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.

      Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу  залежить і загальний підхід до вчення про кримінально-процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.²

      Діяльність  особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування  і судового розгляду кримінальних справ  має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі  певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).

      Працюючи  в цьому напрямі, правоохоронні  органи вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю.

      Держава, визнаючи і встановлюючи правову  боротьбу зі злочинами, передбачає, по-перше, які саме діяння (дії чи бездіяльність) визнаються злочинами і які заходи покарання повинні застосовуватись до осіб, які їх вчинили (що становить предмет вивчення кримінального права); по-друге, які державні органи покликані здійснювати правову боротьбу зі злочинами, як ці органи утворюються і функціонують (законодавство про судоустрій і прокуратуру); по-третє, в якому порядку, якими заходами і з додержанням яких принципів і правил повинно проводитись встановлення обставин вчинення злочинів, винних осіб і їх покарання (кримінальний процес). Усе це і складає кримінально-процесуальне право.

      Забезпечити розкриття і розслідування злочинних  дій, застосування справедливого покарання  до особи, винної у вчиненні злочину, можливо тільки за допомогою відповідної  діяльності. Характеризуючи її, слід зазначити, що така діяльність складається з:

1. вирішення питання про порушення кримінальної справи;
2. розкриття і розслідування злочинів, забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи;
3. розгляду і вирішення кримінальної справи по суті;
4. виконання прийнятих процесуальних рішень.

      Вона  відрізняється від інших видів  діяльності змістом, принципами побудови і порядком здійснення, завданнями і суб'єктами, які її виконують.

      Ці  конкретні ознаки, властиві діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді), є складовими кримінального процесу.

      У навчальній і монографічній літературі на сьогодні немає спільної думки  щодо визначення кримінального процесу. Низка визначень, що існують, не збігаються ні за змістом, ні за редакційним викладенням. Наприклад, С. В. Бородін зазначає, що "кримінальний процес – це врегульована законом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду за широкої участі громадськості, спрямована на попередження тих злочинів, що готуються, розкриття і розслідування вчинених злочинів, вирішення справи і покарання тільки винних осіб, і породжує правові відносини між її учасниками".³

      М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко дають  таке визначення кримінального процесу: "це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності".

      Це  визначення в цілому відображає головну суть кримінального процесу, а саме, що ця діяльність здійснюється в межах закону певними органами і спрямована на встановлення злочину і покарання винних осіб.

      У деяких визначеннях, наприклад, немає  згадки про кримінально-процесуальні відносини як структурні елементи кримінального процесу. Однак це не означає, що їх автори відкидають зв'язок кримінально-процесуальної діяльності з кримінально-процесуальними відносинами. А.С. Кобліков, наприклад, висловлює думку, що в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ виникають і розвиваються кримінально-процесуальні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані законом.

      Аналогічними  є судження Д.А. Постового про  наявність між суб'єктами кримінально-процесуальної  діяльності передбачених процесуальним законом відносин – процесуальних відносин.⁴

      Визнання  того факту, що кримінально-процесуальна діяльність породжує, змінює, застосовує правовідносини, дає підстави включити цю тезу у визначення кримінального  процесу.

      Кримінально-процесуальна діяльність охоплює також вирішення питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироків. Справа вважається вирішеною судом, коли вирок (ухвала), постанова набрали чинності. Тому поняття "вирішення справи" навряд чи охоплює вирішення всіх правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироку.

      Враховуючи  всі ці міркування найбільш вдалим по суті є визначення кримінального  процесу, яке дав О.О. Чувильов: "Кримінальний процес – це регульована законом  діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, яка складається з вирішення заяв (повідомлень) про злочин, розслідування, вирішення кримінальних справ, а також питань, пов'язаних із виконанням вироків, і породжує правові відносини між її суб'єктами, спрямована на забезпечення ефективності правосуддя".⁵

      Зрозуміло, що в діяльність правоохоронних органів  з розкриття і розслідування  злочинів входить вирішення не тільки зазначених, а й багатьох інших, не менш важливих, проблем.

      Отже, кримінальний процес – це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства.

      Важливу роль у вирішенні завдань у боротьбі зі злочинністю відведено саме кримінальному судочинству. Кримінально-процесуальний закон (ст. 2 КПК) вказує, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.

      Слід  також внести деякі уточнення в поняття розкриття злочину, оскільки вчені-правознавці та практичні працівники трактують його по-різному. X.С. Таджієв, наприклад, дає таке визначення: "Викрити злочин – означає висвітлити два питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив?". Автор робить висновок, що процесуальним критерієм для визнання злочину викритим є винесення постанови про притягнення особи як обвинуваченого. Приблизно таку саму позицію має А.К. Гаврилов, зазначаючи, що злочин вважається викритим з моменту, коли зібрані докази дозволяють пред'явити обвинувачення конкретній особі.

      Інші  автори обстоюють думку, що злочин можна  визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі.⁶ Наприклад, В.І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документу на стадії розслідування.⁷

      Слід  зазначити, що згідно з наказом МВС  України "Про затвердження положення  про основи організації розкриття  органами внутрішніх справ злочинів загальнокримінальної спрямованості" від 30 квітня 2004 р. № 458 безпосереднім розкриттям злочину в системі МВС України вважається: затримання злочинців на місці вчинення злочину, або за свідченням очевидців після його вчинення; одержання оперативної та іншої інформації про особу, яка вчинила злочин, чи місце знаходження речових доказів, знарядь злочину; встановлення інших фактичних даних (слідів, свідків, матеріалів, документів, речей тощо), які свідчать про вчинення злочину конкретною особою, знайшли підтвердження в ході досудового слідства і покладені в основу обвинувачення.

      Однак ці положення, пропоновані різними  авторами і відомчим наказом міністра МВС України, з питань розкриття  злочинів не відповідають основним принципам  і завданням кримінального процесу  та Основного Закону України.

                            1.2. Структура кримінального процесу

      Кримінальній  процес не вичерпується системою дій  органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду, спрямованих  на вирішення завдань кримінально-процесуального провадження.

      У кримінальному процесі можна виділити три основних елементи:

• кримінально-процесуальне право, тобто право, що регламентує кримінально-процесуальну діяльність;
• засновану на законі та інших нормах процесуального права діяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;
• правовідносини учасників процесу.

      Яким  є зв'язок цих елементів? Це зв'язок змісту та форми.

      Кримінально-процесуальне право являє собою закріплену в законі та забезпечену державним  впливом типову модель діяльності органів  дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду по здійсненню правосуддя.

      Кримінально-процесуальне право – галузь права, якою регулюються  суспільні відносини у сфері  правосуддя. Об'єктом кримінально-процесуального права є кримінально-процесуальні відносини потерпілого й обвинуваченого з посадовими особами органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, а також відносини між іншими учасниками кримінального процесу.⁸

      Кримінально-процесуальне право – система правових норм, що встановлюють типову модель та визначають процесуальну форму діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури та суду по встановленню об'єктивної істини та вирішенню інших задач судочинства, розгляду та розв'язанню кримінальних справ, здійсненню правосуддя, створюють необхідні юридичні гарантії встановлення істини та захисту прав і свобод людини.

      Систему кримінально-процесуального права  утворюють норми права загальної  та особливої частини, в рамках яких можуть виділятись окремі процесуальні інститути. До загальної частини  норми, якими визначаються задачі та принципи кримінального процесу, статус окремих учасників процесу, загальні норми доказового права та інші норми, що визначають найбільш важливі процесуальні гарантії правосуддя. Особлива частина охоплює норми, якими регулюються кримінально-процесуальні відносини на різних стадіях кримінального процесу.

      Інститути кримінально-процесуального права  – це сукупність взаємопов'язаних об'єктом  правового регулювання певних процесуальних  норм. Наприклад, інститут окремої слідчої  дії – це правові норми, що визначають умови її проведення, коло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встановленої процедури.

      Кримінально-процесуальні норми – це встановлені державою загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних відносин, що забезпечуються системою державного примусу та іншого впливу і мають своїм завданням ефективне здійснення кримінального судочинства.

      Норма кримінально-процесуального права – це загальнообов'язкове правило поведінки учасників кримінального судочинства, а джерело кримінально-процесуального права – це форма юридичного закріплення та вираження таких норм поведінки.

      Основним  джерелом кримінально-процесуального права є Конституція України та Кримінально-процесуальний кодекс України.

      Норми кримінально-процесуального кодексу  України мають відповідати за суттю і змістом положенням Конституції  України, приводитись у відповідність  з її нормами.

      Кримінально-процесуальні відносини являють собою, як справедливо зазначає М.С. Строгович, правову форму діяльності органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а сама ця діяльність є змістом кримінально-процесуальних відносин.⁹

      Кримінально-процесуальні відносини – це, по-перше, правовідносини між органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором та судом; по-друге, це правовідносини вказаних суб'єктів процесу з потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим та іншими учасниками процесу, а також правовідносини цих учасників процесу між собою.

      Окремі  напрями кримінально-процесуальної  діяльності називаються кримінально-процесуальними функціями.

      Функція – це характерний вид діяльності, роль, призначення. У кримінальному  процесі є п'ять основних функцій:

1. розслідування,
2. нагляд,
3. обвинувачення,
4. захист,
5. правосуддя.

      Розслідування спрямоване на встановлення істини, нагляд – на додержання законності, обвинувачення  – на прилюдне викриття обвинуваченого у вчиненні злочину. Захист – система  дій, спрямованих на спростування обвинувачення, виявлення сумнівів щодо обґрунтованості обвинувачення, даних, які вказують на невинність обвинуваченого або на пом'якшуючі його відповідальність обставини. Функція правосуддя спрямована на всебічне вивчення всіх обставин справи, прилюдне дослідження всіх доказів, доводів обвинувачення та захисту, встановлення об'єктивної істини, законне та справедливе вирішення справи по суті.

      Кримінальний  процес не зводиться тільки до судового розгляду. Акту правосуддя передує  попереднє розслідування кримінальних справ, у процесі якого закладаються передумови для винесення судом законного та справедливого вироку.

      Усі дії учасників процесу здійснюються у визначеному законом порядку, з додержанням передбачених законом  умов і послідовності, тобто згідно з процесуальною формою.

      Діяльність  уповноважених державою органів  здійснюється у певній послідовності  і може бути поділена на певні частини, або етапи, які прийнято іменувати  стадіями кримінального процесу.¹⁰

      1.3. Поняття, ознаки  і система стадій (проваджень) кримінального процесу

      Кримінальний  процес є одним із видів правозастосовного  процесу з притаманною тільки йому структурою. Для виокремлення стадій кримінально-процесуальної  діяльності в науці і практиці використовується функціонально-часовий  підхід. Цей підхід повністю узгоджується із тлумаченням слова "стадія" в українській мові. В словниках воно визначається як період (час), етап (логіка) у розвитку чого-небудь, які мають свої особливості.

      Таким чином, першим і основним критерієм  віднесення тієї чи іншої частини  кримінально-процесуальної діяльності до стадії є забезпечення руху справи. Кожна із стадій кримінального процесу вносить певний вклад у досягнення його мети. Досягнути мети кримінального процесу можна тільки виконавши всі його завдання. Поступальне виконання завдань процесу відображається в його стадіях. Рушійною силою кримінального процесу, яка спонукає органи дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду до процесуальної діяльності, є визначена законом необхідність встановлення обставин злочину та виконання всіх інших завдань кримінального процесу. Дане положення випливає із принципу публічності кримінального процесу. Це означає, що ініціаторами провадження процесуальних дій у справах публічного обвинувачення є органи, які ведуть процес.¹¹

      Другим  критерієм, який випливає із загального розуміння поняття "стадія", є наявність у кожної стадії своїх специфічних характеристик. При чому притаманні для кожної із стадій ознаки, про які мова піде далі, є особливими, що, своєю чергою, також є підставою для виокремлення стадій кримінального процесу.

      Ознаками  стадії є її завдання, коло учасників  стадії, процесуальні засоби, етапи, кінцеві  рішення.

      Завдання  стадії – це наперед визначений, запланований для виконання обсяг  процесуальної діяльності в стадії, яку необхідно здійснити для досягнення мети кримінального процесу. Кожна стадія забезпечує виконання своїх завдань, що в кінцевому рахунку призводить до виконання завдань кримінального процесу, визначених ст. 2 КПК. Згідно із цією нормою закону завданнями кримінального процесу є: 1) швидке і повне розкриття злочинів; 2) викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний. Тільки повне виконання цих завдань процесу може призвести до досягнення його мети, якою є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь.