Використання сучасних напрямів хореографії на заняттях з ритміки

ЛУЦЬКИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ

Циклова комісія викладачів музично-теоретичних дисциплін

 та фахових методик

КУРСОВА РОБОТА

з методики роботи з дитячим хореографічним колективом

на тему:

«Використання сучасних напрямів хореографії на заняттях з ритміки»

Студентки 4 курсу В групи

напряму підготовки 5.01010201

спеціальності “ Початкова освіта ”

Шабали Богдани Сергіївни

Керівник: викладач ритміки та хореографії

Царик Тетяна Мирославівна

Національна шкала

Кількість балів_______Оцінка:ЕСTS______

Члени комісії: _________   Жорняк Б.Є.

                                ___________    Ткачук С.М.

                                ___________    Царик Т.М.

м. Луцьк – 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

Хореографія в наш час набуває все більшої популярності. Історично сформовані соціальні функції танцю: гедоністична, пізнавальна, виховна, комунікативна, психологічна та оздоровча, сприяють масовому залученню людей різного віку до цього виду діяльності.

У формуванні естетичної і художньої культури особистості хореографічне мистецтво є найважливішим аспектом виховання.

Хореографія – це світ краси руху, звуків, світлових фарб, костюмів, тобто світ чарівного мистецтва. Діти прагнуть побачити це на балетних виставах, у художніхальбомах, відеофільмах. Наступні їх самостійні думки і судження часом заслуговують на повагу. Доктор Селія Спарджер, авторкниги«Анатомія і балет», колишній консультант Королівського балету Англії, писала, що «балет є надто складним засобомвиховання постави, дисциплінованого і красивого руху, швидкої мозкової реакції і зосередженості, щоб обмежити його вивчення лише для небагатьох обраних». В українській освіті заняття хореографією стають обов'язковими. Вони виховують і розвивають не тільки художні навички виконання танців різних жанрів, а й вироблення у дитинизвички і норми поведінки у відповідності до осягання законів краси. [25, c. 12]

Розвиток творчих можливостей дитини відбувається в умовах реалізації її художніх здібностей. Цей творчий процес, що має активно діалогічний характер, дає змогу особистості не тільки прилучатися до культурних цінностей, удосконалюючи власний духовний світ, а й включатися до творення культури. За роки незалежності України в теорії і практиці культури актуальними стали питання щодо пріоритетних тенденцій, що простежуються як на рівні універсальних ознак, так і притаманних розвиткові сучасної хореографії, що є важливим чинником всебічного формування особистості. Розширення хореографічних технологій, поява нових жанрів (танець, композиція, шоу-вистава тощо) значною мірою сприяють появі хореографічних колективів інноваційного спрямування, зокрема дитячих. Оскільки емоційний аспект свідомості, естетичні ідеали особистості є первинні стосовно інтелекту, у формуванні духовного світу дитини, актуалізується виховний потенціал музично-хореографічного мистецтва.

Сучасне хореографічне виховання дітей набуває системного характеру. Державні програми «Освіта. Україна XXI століття», закони «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту та виховання» сприяють успішному розвиткові сценічної хореографії, ставлять перед нею нові завдання. Хореографічна культура, що утверджується як танцювально-образна модель входження особистості дитини у світ художньої культури, потребує удосконалення технологій, професійної майстерності, спрямованих на активно діалогічний характер спілкування та на розвиток духовно-творчого потенціалу як особистості, так і загалом культури. [18, c. 22]

Хореографія – засіб естетичного виховання широкого профілю, її специфіка визначається різнобічним впливом на людину. Вирішуючи ті ж задачі естетичного і духовного розвитку і виховання дітей, що і музика, танець дає можливість фізичного розвитку, що стає особливо важливим при існуючому положенні зі здоров'ям підростаючого покоління. Тренування найтонших рухових навичок, яке проводиться в процесі навчання хореографії, пов'язане з мобілізацією і активним розвитком багатьох фізіологічних функцій людського організму: кровообігу, дихання, нервово-м'язової діяльності. Сучасні танці з їх стрімкими ритмами, незвичайними і складними положеннями тіла добре тренують витривалість, вестибулярний апарат, систему дихання і серце.

На жаль, в нашій країні словосполучення "сучасний танець" може означати все, що завгодно.Тому пропонуємо звернутися до тлумачного словника, щоб краще зрозуміти такі поняття як «сучасна танцювальна культура», «сучасний танець».

Отож, «сучасна танцювальна культура» – різнобарвне панно стилів, напрямів, течій хореографічного мистецтва. Дослідницька думка (А. Амашукелі, Д. Бернадська, В.Верховинець та ін.) класифікує танцювальне розмаїття на три самостійні, естетично визначені групи : класичний, народний та сучасний. [23, c. 15]

«Сучасний танець» - це самостійна форма мистецтва, де по-новому з’єдналися рухи, музика, світло і фарби, де тіло, дійсно, знайшло свою повнокровну мову. Сучасний танець переконує людей у тому, що мистецтво є продовження життя і осягнення себе, що ним може займатись кожен, якщо подолає в собі лінь і страх перед незнайомим.

Сучасні танці допоможуть дитині повірити у свої сили, свою унікальність і неповторність, вони виховують індивідуальність, піднімають упевненість у своїх силах й адекватну самооцінку. Плюс сучасних танців – спілкування та знаходження спільної мови з однолітками.

На актуальності розвитку хореографічних навичок молодших школярів засобами сучасного танцювального мистецтва наголошували Л.Богатикова, М.Боголюбська, В.Верховинець, О.Конорова, Б.Мануйлів та ін. [31, c. 14]

Важливість розвитку внутрішнього світу учнів початкових класів засобами танцю доводиться в працях Г.Ільїної, С.Руднєвої, Є.Фіга та ін. Проблема формування творчої сфери дитини засобами хореографії та ритміки розглянута в наукових працях Н.Георгян, О.Горшкової, Ю.Ушакової, Т.Чурпіти.

Питання сучасної теорії хореографічного виховання висвітлені в роботах О. Мартиненко, Т.Морозовської, О.Таранцевої, В.Нілова та ін.[4, c. 30]

В умовах модернізації системи освіти в Україні важливим залишається питання формування засобами хореографічного мистецтва молоді, яка б уміла цінувати велику спадщину світового й національного мистецтва. В умовах сьогодення з’являються твори хореографічного мистецтва, в яких існує не тільки синтез з іншими видами мистецтва, а й синтез різних хореографічних напрямків в одому творі. Що дає більше можливостей в розкритті природи дитини, її матеріальних та духовних цінностей в різних образах. Тому сучасні напрямки хореографічного мистецтва дедалі частіше стають об’єктом дослідження та вивчаються як науковцями так і хореографами нашого часу.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: «Використання сучасних напрямів хореографії на заняттях з ритміки».

Об’єкт дослідження: процес формування хореографічних навичок у дітей.

Предмет дослідження: використання сучасних напрямів хореографії на заняттях з ритміки.

Мета дослідження: науково обґрунтувати важливість використання напрямів сучасного танцю у розвитку хореографічних навичок школярів.

Згідно з метою дослідження, було визначено такі завдання:

1. охарактеризувати напрями сучасної хореографії;
2. розкрити методологічні основи викладання сучасного танцю;
3. з’ясувати вплив сучасного танцю на розвиток хореографічних навичок у дітей;
4. виявити успішні умови використання напрямів сучасного танцю на заняттях з ритміки;
5. провести експериментальне дослідження ефективності впливу напрямів сучасного танцю на розвиток хореографічних навичок у дітей.

Для вирішення поставлених завдань, використано теоретичні та емпіричні методи дослідження.

Теоретичні методи включили аналіз психолого-педагогічної літератури, дедукцію, індукцію, порівняння; аналіз і синтез (під час обробки та інтерпретації результатів); узагальнення (у процесі формування висновків).

Емпіричні методи дослідження: педагогічне спостереження (пряме, опосередковане), бесіди, опитування, анкетування, вивчення результатів діяльності учнів; констатуючий експеримент; статистичний метод обробки експериментальних даних.

Структура дослідження: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Робота ілюстрована 3 рисунками (на 19, 21, 22 сторінках), 3 таблицями (на 20, 22, 23 сторінках). Загальний обсяг роботи становить 67 сторінок, основний текст викладено на 34 сторінках.

РОЗДІЛ 1. ПСИХОЛОГО - ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНОГО ТАНЦЮ НА ЗАНЯТТЯХ З РИТМІКИ

1. Стилі та напрями сучасного хореографічного мистецтва

У формуванні естетичної і художньої культури особистості хореографічне мистецтво є найважливішим аспектом естетичного виховання. Хореографія - це світ краси руху, звуків, світлових фарб, костюмів, тобто світ чарівного мистецтва. Хореографічне мистецтво – це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного,бального, сучасного танців.

Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом.

Аналізуючи будь-яку систему танцю (класичний, народний, історико-побутовий, бальний танець), ми можемо чітко виділити визначений набір рухів, що властиві тільки цій системі танцю. Особливо чітко це можна простежити в класичному балеті, де існує століттями відшліфована, чітко зафіксована мова рухів. Коли ж мова заходить про сучасний танець, то найчастіше аналіз мови рухів лексичного модуля заміняється міркуваннями про сучасність теми доробку, сучасності звучання музики, сучасності героїв твору. [7, с. 37]

Початок XX століття ознаменований новими відкриттями в області вивчення фізіології і психологіїлюдини. Занепад класичного танцю привів до пошуку нових виразних засобів в області сценічного руху і танцю. Педагоги, практики і теоретики займалися дослідженням фізичних рухів людини на сцені.

Вихід України на світовий культурний простір після проголошення незалежності сприяв активному проникненню до країни великої кількості нових художніх форм, опанування якими раніше було неможливо. Тому нинішній розвиток сучасних форм хореографії, розширення сфери інтересів вітчизняних фахівців завдяки вивченню більшого різноманіття їх стилів і видів відбувається під знаком інтеграції в галузі культури та мистецтв. Активне співробітництво та обмін досвідом між українськими та зарубіжними фахівцями відкрили необмежені можливості для творчого пошуку, проте недостатня теоретична база, нечітке усвідомлення характерних ознак різних напрямків сучасної хореографії призвели до змішування різних за сутністю стилів та видів. В результаті утворилися нерегламентовані художні форми, які не можна було однозначно класифікувати.

Наукові роботи стосовно даної проблематики проводились у дисертаційних дослідженнях із мистецтвознавства: В.В. Пастух, Т.Г. Кохана, Л.Л.Васильєвої, В.І.Романенко, П.М.Білаша, Д.П.Бернадської. У даних дослідженнях аналізувались і розглядались окремі танцювальні форми модерністичного, імпресіоністичного танцю, музичні форми джазу, року, імпресіонізму на вітчизняному тлі, а також балетмейстерське мистецтво в Україні початку ХХ ст. [28, c. 9]

Перфоманс – вид та сукупність різних постмодерністичних авторських виконань в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні основою перфомансу є експеримент. Перфоманс також включає в себе певні техніки сучасного танцю і мистецтва – пантоміму, рок- і поп-стилі, відео, кіно, новітні технології (світло, музику, піротехніку). Серед сучасних представників перфомансів можна виділити роботи та танцювальну техніку Піни Бауш, Тріши Браун, Стіва Пекстона, студії-трупи Г. Абрамова, М. Огризкова, Н. Каспарової, Н. Агульник, Л. Венедіктової. Важливо додати, що усі представники виду перфоманс постійно експериментують, створюючи нові авторські техніки, котрі поєднують, як професійні засоби танцю, так і аматорські.

Джаз – жанр професійної музики, що виник на початку ХХ ст. в південних штатах США внаслідок взаємодії африканської та європейської танцювальної музики. Джерелами джазу були імпровізаційні форми африканської народної музики, зокрема блюз, регтайм. А також танцювально-побутова музика білих переселенців. Для джазу характерні: імпровізаційність, підвищена емоційність, витончена ритмічність (синкопованість, поліфонія). [9, c. 43] Художня особливість джазового танцю, так як і джаз музики – повнота вільності рухів всього тіла танцівника і окремих його частин як по горизонталі, так і по вертикалі сценічного простору. Джазовий танець – це, в першу чергу, втілення емоцій танцівника, а не форми або ідеї, як це відбувається в танці модерн.

Сьогодні можна виділити такі види джазу: степ, бродвей-джаз, класичний джаз, афро джаз, флеш, стріт, соул (ліричний джаз), фанк. В чистому вигляді найбільше джаз виражений в стріт джазі, який набув найменше змін. Всі сучасні молодіжні напрямки: брейк, хіп-хоп, фанкі, твіст, чарльстон, шейк, бугі-вугі – це похідне від джаз танцю і є побутовим модним танцем.

Модерн як напрям виник у ХХ столітті і в дослівному перекладі модерн танець – сучасний танець. Ця система танцю пов’язана з іменами великих виконавців і хореографів. На відміну від джазового і класичного танцю цей напрям створився на основі творчості того чи іншого конкретного діяча. Першими виконавцями танцю модерн були – А. Дункан, М. Грехем, які були творцями свого власного бачення світу і вираження його через танець. Танець модерн, перш за все танець ідеї і певної філософії. А рухи створюються в залежності від того, що хоче висловити виконавець. [23, c. 78]

У танці модерн виділяється явна спроба виконавця збудувати зв’язок між формою танцю і своїм внутрішнім станом. Більшість стилів танцю модерн сформувались під впливом якоїсь чіткої філософської думки і певного світосприйняття. Матір’ю модерного мистецького танцю вважають АйседоруДункан, проте вже в другій половині ХІХ і на початку ХХ ст. починається нова доба у мистецькому світі Європи, з’являються мистецькі індивідуальності, вони оголошують війну «академізмові», що став синонімом догматизму і закостенілості, і всі вони шукають нових шляхів, і засобів мистецького прояву. Тоді з’явилась на сценах Європи і Америки американка ЛюїФуллер, яку слід називати творцем нового сценічного танцю. Танець був повним вільної уяви, Люї Фуллер, загорнута повністю у звої шовкової матерії, малювала в просторі танцювальні лінії, ілюміновані світлом і кольором, що було до деякої міри аналогічне тогочасному імпресіоністичному малярству. Її танці не мали визначеної теми, вона танцювала те, що в дану хвилину підказувала їй уява і настрій, і тим вона наближалася до сьогодні відомого безпредметного мистецького танцю – імпровізація (контактна імпровізація).

Незабаром після появи цієї новинки, на інший шлях впроваджує сценічний танець Айседора Дункан і записується в історії хореографічного мистецтва як творець нового танцювального стилю та стає однією з найвідоміших танцюристок світу. «Класичний балет мертвий» сказала вона, її бажанням було дати нове обличчя мистецькому танцю, в якому вирувало б життя, енергія і краса, дати мистецтво, в якому відбивався б широкий діапазон чуттєвого стану людини. [15, c. 13] Мотиви до своїх танців вона шукала в природі, джерелі правди і краси, і в гармонії з рухами тіла творила вільні, погідні і похмурі в настрою танці. Для поширення хореографічної ідеї вона засновувала школи і сама ними керувала. АйседораДункан була ізольований феномен, геніальна у своїх революційних починаннях.

Імпровізація – вид і танцювальна система сучасної хореографії американського походження.. На сьогодні імпровізація у сучасній хореографії є творчим актом митця у момент виконання, без попередньої підготовки, танцювальна фантазія на тему. Це головний чинник для всієї сучасної хореографії (модерн джаз, перфоманс, хіп-хоп, контемпорарі, постмодернізм, постмодерн, джаз, теп). Містить певні сучасні танцювальні техніки – традиційну, дунканівську − імпровізація від внутрішнього настрою, постмодерністичну– імпровізація Форсайта з деконструктивними експериментами, контактну імпровізацію – імпровізація з партнером Пекстона, імпровізацію звільнення– імпровізація, вільна від законів та обмежень, яка передбачає миттєве застосування будь-якої танцювальної техніки чи пластики (модерну, джазу, буто, йоги, акробатики тощо). Імпровізація та контактна імпровізація активно застосовуються у сучасному балеті, а також у системі професійної хореографічної освіти. [3, c. 23]

Контемпорарі–вид сучасної хореографії неокласичного спрямування європейського походження. Саме причетність цього виду до неокласики і відповідає його другій назві – контампорен. На сьогодні контемпорарі (контампорен) є сукупністю синтезованих авторських технік неокласичного спрямування (танцювальні лабораторії, студії, авторські та академічні театри Франції, Люксембурга, Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Данії), які містять фундамент класичного танцю (системи), неокласичні балетні прийоми, а також техніки модерн джазу, імпровізацїі. [9, c. 54]

Хіп-хоп – вид і танцювальна система авторських студійних технік масово-популярного синтезованого танцю в сучасній хореографії американо-європейського походження. На сьогодні вид хіп-хоп  поєднує різні стильові форми танцю − соул-фанк, джаз рок, хіп-хоп, диско, техно, хаус, брейк, чорний поп, особливістю яких є емоційна передача настрою музики та співу, а також висока віртуозність та динамічна виразність. Також хіп-хоп як професійний вид сучасної хореографії, активно розвивається, збагачується різними виразними засобами інших видів сучасної хореографії: модерн джазу, імпровізації, сьогоденної молодіжно-побутової, вулично-танцювальної субкультури.

Сучасні напрямки хореографії як танцювальні дисципліни та предмети представлені у професійних вищих та середніх навчальних закладах культури та мистецтв із хореографічною спрямованістю, наприклад: Національний університет культури і мистецтв, кафедра сучасної хореографії, кафедра класичної хореографії (Київ-Україна), Училище хореографічного мистецтва „КМУАТ”, відділення класичної хореографії, відділення народної хореографії, відділення сучасного танцю (Київ-Україна). [7, c. 14]

Сучасний танець все більше застосовується в найрізноманітніших мистецьких заходах і проектах, все більше молоді захоплюються його вивченням. Сучасне хореографічне мистецтво України в даний час ще знаходиться у розвитку. Пройде не мало часу, коли воно остаточно сформується у певний культурний шар хореографії зі своїми канонами і законами.

2. Методологічні основи викладання сучасного танцю

Сучасний танець із розмаїттям стилів і напрямів усе більше знаходить застосування в мистецтві хореографії. Стрімкий розвиток мистецтва спрямовує сучасний танець на довільне трактування танцювальних рухів. [17, c. 45]

Багато педагогів сучасного танцю, вивчивши базові основи різних шкіл, створюють власну систему викладання, що об'єднує декілька напрямків. Педагог тут є самоцінною творчою особистістю і має правона пошук своїх педагогічних прийомів і методів. Цінність кожного полягає передусім у його неповторності, індивідуальності. Але завдяки проведенню щорічно семінарів з сучасної хореографії, куди приїжджають педагоги з різних міст не тільки України, але і зарубіжжя, що володіють різними техніками, обмінюються інформацією, в результаті кожен поповнює свій танцювальний і педагогічний досвід, тим самим розвивається і вдосконалюється. [9, c. 12]

Набір дітей в колективсучасного танцю не передбачає сувороговідбору за фізичними, музичними даними, приймаються всі. Виникає ще одна складність, а також особливість викладання цього виду хореографії - це індивідуальний підхід до кожної дитини, розкриття її творчої сторони, перетворення її недоліків в індивідуальну особливість виконання. Але все-таки хореографічні колективи(будь-то народного, класичного або сучасного танців) об'єднані спільними методами викладання.

Саме поняття «метод» (від грец. «мetodos» - буквально шлях до чого-небудь) це упорядкована діяльність педагога і учнів, спрямована на досягнення заданої мети. Без методів неможливо досягти поставленої мети, реалізувати зміст. [37] Метод - серцевина навчального процесу, сполучна ланка між запроектованою метою і кінцевим результатом.

Так методи викладання хореографічних дисциплін повинні забезпечувати виконання завдань навчально-тренувального процесу. Відповіднодо цього можна виділити кілька груп методів:

• всебічного розвитку;
• навчання техніки і вдосконалення в ній;
• моральне виховання;
• психологічнапідготовка і виховання вольових якостей;
• теоретична підготовка з загальних питань.

Основною метою має бути формування всебічно розвиненої гармонійної особистості, способи організації цілеспрямованого педагогічного впливу на її свідомістьі поведінку. [34, c. 95] Для викладання, побудови уроків і отримання поставлених завдань, кожен педагог повинен враховувати методи викладання, такі як:

• Метод вербального впливу. Процеста спосіб передачі учню певних знань у вигляді вступної бесіди, пояснення, опису тієї чи іншої техніки або руху.
• Метод наочності - полягає в тому, що педагог не тільки пояснює, як виконується рух, але і показує його. Наочність підвищує якість і швидкість навчання, її необхідно враховувати на всіх етапах навчання.
• Метод науковості - означає обгрунтованість елементів, рухів і всієї побудови уроку в цілому.
• Метод всебічності - підвищення рівня всебічного розвитку-головної умови. При цьому методі в учнів виробляється безліч рухових навичок, які забезпечують розвиток опорно-рухового апарату, для виконання рухів тієї чи іншої складності. Тут розглядається не тільки гармонійний фізичний розвиток тіла, але і вдосконалення морально-вольових якостей.
• Метод свідомості і активності - розуміння цілей і завдань уроків, свідоме й активне використання засобів навчального процесу. Якщо учень займається з захопленням, розумною активністю, розумінням, то засвоєння матеріалу буде більш глибоким. [19, c. 10]
• Метод повторення та систематичності. Передбачає закріплення і розвиток отриманих знань у процесі навчання. Знаннябудуються за системою: «від простого до складного», «від відомого до невідомого». Перерви в уроках негативно позначаються на організмі, падає працездатність, забуваються елементи техніки, тому необхідно систематичне проведення уроків(зазвичай 2-3 рази на тиждень).
• Метод поступовості - відображає науковий погляд на основні принципів життєдіяльності людини. І.П. Павлов підкреслював, що багато завдань, які спочатку можуть здаватися складними абсолютно нездійсненними, в кінці кінців при поступовості та обережностівиявляються задовільно вирішеними. Рівномірне наростання навантаження в навчальному періоді, збільшення обсягу та інтенсивності роботи, поступове ускладнення завдань - всі ці положення базуються на принципі поступовості.
• Метод доступності - показує залежність системи планування занять залежно від підготовки учнів. Доступність пов'язана з методами систематичності і поступовості.
• Метод колективності у поєднанні з індивідуалізацією - дає найкращі результати в навчальному процесі всієї групи. Але група складається з різних людей і в кожного свої фізичні особливості і підготовка, тому облік індивідуальних рис необхідний у колективі. При побудові уроків слід враховувати індивідуальні особливості дітей шляхом певного дозування навантажень. [24, c. 2]
• Метод міцності - визначає стійкість накопичених знань і рівня фізичної підготовки, володіння технікою виконання. Психологирозрізняють 4-ри рівні засвоєння матеріалу:

1-ий (знайомство) характеризується  умінням дізнаватися вивчений  матеріал серед інших.

2-ий (репродуктивний) характеризується  умінням відтворювати вивчений  матеріал.

3-ій (вміння) характеризується  умінням вирішувати практичні  завдання з вивченого матеріалу, застосовувати методи в конкретних  умовах.

4-ий (творчість) характеризується  вмінням створювати нові підходи  і методи вирішення проблем  у сфері діяльності.

Для кращого засвоєння матеріалу, необхідно враховувати принцип розподілу навантаження на уроці:

• Метод рівномірності - характеризується певним рівнем інтенсивності навантаження, яка зберігається в основній частині уроку. Використовується протягом всього навчального процесу для втягування організму в роботу і розвиток витривалостів підготовчому періоді.
• Метод змінності - характеризується зміною рівня інтенсивності при виконанні безперервної роботи. Цей метод вважається універсальним, оскільки передбачає широкі можливості для педагога та учня, особливо при самостійних роботах. Зміну навантаження виробляють поступово відповіднодо самопочуття учнів.
• Контрольний метод пов'язаний із застосуванням навантаження в навчальному процесі для визначення рівня підготовки та внесення змін у хід подальшого планування занять, в залежності від загальної фізичної підготовки учнів.
• Інтервальний метод полягає в багаторазовому чергуванні навантажень найвищих і найнижчих по інтенсивності з невеликим розслабленням після серії рухів. [12, c. 5]
• Повторний метод полягає у повторі, зазвичай максимальних за інтенсивністю навантажень з розслабленням між ними. При цьому обсяг навантажень може бути різним.
• Круговий метод полягає у виконанні спеціально підібраних комплексів рухів, в їх чергуванні з метою розвитку різних груп м'язів. При правильно підібраному чергуванні досягається висока інтенсивність навантаження при порівняно невеликій втомі, що дає змогу збільшити обсяг занять.
• Метод м'язової релаксації. Займає значне місце в навчально-танцювальному процесі, так рух будь-якої частини тіла є результатом поєднання збудження і розслаблення м'язів, яке необхідне для успішного виконання будь-якого танцювального елемента. Відсутність такого розслаблення часто призводить до напруженості і скутості, а так само до зниження ефективності руху. Необхідно включати в урок вправи для розвитку здатності до довільного розслаблення м'язів, такі як: вільне розгойдування руками в плечовому і ліктьовому суглобах, струшування руками і ногами, тулубом, розслаблення лежачи, велике значення має дихання, тому необхідно давати ряд вправ у поєднанні з видихом і вдихом. Систематичне застосування таких вправ сприяє більш швидкому оволодінню рухових якостей, також є засобом відновлення організму після занять. [10, c. 3]