Використання фольклору на уроках природознавства

_{Вступ                                                                                                                                                        3}

_{Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій                                                     6}

_{1.1  Сутність та педагогічний  зміст екологічного  виховання                        6}

_{1.2 Українські звичаї  і традиції як  засіб підвищення  ефективності виховання  учнівна уроках природознавства                                                            10}

_{Розділ 2. Методика використання народних звичаїв  і традиційна уроках природознавства                                                                                                                           14}

_{2.1 Формування пізнавальної активності молодших школярів під час використання народознавчих елементів як   засобів вивчення}

  _{природи                                                                                                                                            14}

_{2.2 Педагогічні можливості: практичне використання  народних звичаїв  і традицій у  навчальних циклах  природознавчого  характеру                               19}

_{Висновки                                                                                                                                          25}

_{Список  використаної літератури                                                                                      28}

_Вступ

Формування нової національної стратегії освіти не може не враховувати тисячолітній досвід екологічного виховання молодших поколінь. Етнічна ментальність нашого народу довела потужні внутрішні можливості українства до самоорганізації та самозбереження. Саме в цих категоріях духовності закладено феномен виживання українців у найнесприятливіших історичних умовах [20, 41]. Розглядаючи в історичній ретроспективі екологічний аспект освітньої діяльності українців, маємо на меті визначити найважливіші чинники життєстійкості етносу, її культуротворчу роль, показати роль моралі, сакральних факторів у дотриманні екологічної рівноваги, важливість урахування етнічного і національного в навчально-виховному процесі як умови природовідповідної педагогічної діяльності [55, 45].

Прогресивний розвиток суспільства став можливим завдяки спільним фізичним і духовним зусиллям усього роду, які нагромаджувалися сотнями поколінь. Великий екологічний досвід - витвір суспільної свідомості далекого минулого - лежить в основі української етнопедагогіки, фольклору і традицій. Саме етнопедагогіка максимально співвідносна дії закону відповідності етносу географічному середовищу і в побудові оптимальних національних педагогічних систем і моделей школи може бути рушійною силою [60, 14].

Екологічну  культуру вчені визначають як засвоєння особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки [68, 38]. Структуру екологічної культури особистості складають "знання, почуття, відношення, поведінка" [30, 17]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки.

Ось чому зараз перед учителями та вихователями стоїть завдання екологічної освіти і виховання молоді, а починати слід з найменших школярів, враховуючи їхні морально-психологічні особливості. Діти цього віку сприймають на віру все сказане вчителем, його думка є для них більш вагомою, ніж думки друзів-однолітків, інших дорослих. Вони більш емоційні, ближче до серця сприймають негаразди інших, сильніше співпереживають. Тому народні природознавчі традиції охорони довкілля є дієвим засобом формування екологічної культури у дітей молодшому шкільному віці.

Проблеми екологічного виховання  та формування екологічної культури школярів у процесі використання народних природознавчих традицій досліджували класики педагогічної думки (В.О. Сухомлинський [63], К.Д. Ушинський [66] та ін.), сучасні педагоги (В.П. Горощенко [12], Н.С. Жесткова [18], Л.І. Іщенко [22], А.І. Кузьмінський [34], Н. Є. Мойсеюк [42], М.М. Фіцула [67] та ін.), методисти (Н.П. Байбара [1], О.А. Біда [3], О.М. Варакута [5], О.Л. Іванова [20], С.К. Іващенко [21], С.С. Клименко [26], Н.С. Коваль [28-29], І.М. Коренева [33], О.З. Плахотип [51], Н.О. Пустовіт [53], О.Н. Химинець [68] та ін.), вчителі-практики (Г.М. Бондаренко [4], О.А. Гаври-ленко [10], Ю.І. Рева [55], Л.К. Різник [56], Л.М. Руденко [57], А.О. Степанюк [61], О.І. Ткаченко [65], Н.В. Хлонь [69], З.А. Шевців [71] та ін).

Проте аналіз вищенаведених праць  показав, що проблема екологічного виховання  учнів молодшого шкільного віку в них розкрита неповно, фрагментарно або в контексті загального екологічного розвитку особистості. Тому необхідність удосконалення процесу екологічного виховання на уроках у початкових класах у процесі використання народних звичаїв і традицій зумовило актуальність проблеми й вибір теми даного дослідження.

Об’єкт дослідження - екологічне виховання молодших школярів в процесі навчально-виховної діяльності.

Предмет дослідження - використання народних звичаїв і традицій як засобу екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити особливості методики екологічного виховання молодших школярів на основі використання народних звичаїв і традицій у процесі навчальної діяльності.

Гіпотеза дослідження: якщо в процесі навчальної діяльності забезпечити практичне використання народних звичаїв і традицій, то показники екологічної вихованості в учнів початкових класів підвищаться.

Відповідно до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:

• Розкрити сутність та структуру екологічного виховання учнів.
• Розкрити шляхи екологічного виховання учнів молодшого шкільного віку на основі використання народних звичаїв і традицій.
• Визначити вплив експериментальної методики на результативність процесу екологічного виховання молодших школярів.

Для розв’язання поставлених завдань  і перевірки гіпотези використано  адекватні авторському задуму методи дослідження - аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація й узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду з проблем екологічного виховання учнів

Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя початкових класів щодо оптимізації процесу екологічного виховання учнів засобами народних звичаїв і традицій.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

_{Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій}

_{1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання}

Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи  посідає в Україні особливе місце. Чорнобильська катастрофа, високий  рівень радіаційної, хімічної забрудненості  довкілля привели до зростання захворюваності і смертності населення, скорочення тривалості життя, втрати величезної площі сільськогосподарських угідь, безповоротного зникнення окремих класів, родів та численних видів рослин і тварин і т. ін. Тому ставлення людини до природи розглядається як важлива громадянська характеристика особистості.

Екологічну культуру вчені визначають як засвоєння особистістю екологічних (природоохоронних) моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки [33, 17].

Структуру екологічної культури особистості  складають "знання, почуття, відношення, поведінка" [23, 40]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них "системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки" [23, 41].

Відповідно до сучасних наукових досліджень, екологічний розвиток особистості  проходить три стадії. На первинному рівні дитина виконує вимоги, боячись  покарання. На конвенційному рівні дотримання екологічних норм визначається намаганням належати групі, суспільству, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій piвень екологічного розвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно [35, 20].

Формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних  видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких  її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. [24, 107]. До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші форми занять [35, 19].

Складовою екологічної культури є "екологічна свідомість як сукупність уявлень (індивідуальних та групових) про взаємозв'язки у системі "людина-природа" і в самій природі, ставлення до природи, а також відповідних стратегій і технологій взаємодії з нею" [33, 17].

В умовах загострення проблем взаємодії  людства й природи перед  сучасною педагогічною наукою та практикою постає низка невідкладних завдань, пов’язаних з необхідністю виховувати молоде покоління не у згубній традиції якомога більше брати від природи, а у шанобливому ставленні до всього сущого, що споконвіку притаманне українському народові [24, 107].

Сучасний рівень розвитку засобів  впливу на довкілля вимагає від кожної людини уміння прогнозувати й запобігати можливим негативним наслідкам своєї  діяльності. Вибір оптимальних варіантів  взаємодії з природою потребує глибокого аналізу, творчого підходу тому засвоєння екологічних знань не може обмежуватися рівнем застосування їх за взірцем. Обов’язково має досягатися творчий рівень оволодіння знаннями.

В шкільній практиці поширені різноманітні методи й засоби навчання, що сприяють активізації творчої пізнавальної діяльності учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвиткові умінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати на практиці. До них відносяться різні види дидактичного матеріалу в тому числі ігри та вікторини. Ігри та вікторини на екологічну тематику стимулюють інтерес учнів до проблем навколишнього середовища і надають урокам яскравого емоційного забарвлення. Різноманітні ігри та вікторини можна використовувати на всіх етапах уроку: під час опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення й узагальнення знань [15, 41-42].

Загальновизнано, що "екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання особистості" [51, 38]. Екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів. При цьому вони стають широко обізнані про навколишню природу, оточуюче середовище, засвоюють досвід поміркованого й обережного ставлення людей праці до довкілля.

Підпорядкована справі державного становлення української нації, "екологічна діяльність на уроках, у позакласний та позашкільний час стає джерелом формування екологічної свідомості" [25, 31]. Зокрема, всебічне вивчення природних, соціально-економічних умов та історичних особливостей рідного краю, реалізація завдань охорони природи постає як один із найдієвіших засобів формування активної життєвої позиції учнів на ґрунті поліаспектного сприйняття ними змісту екологічного виховання.

В результаті проведеного теоретичного аналізу цілком очевидними стають такі функції екологічного виховання:

теоретико-методологічна - зумовлює наявність фундаментальних основ, з позицій яких дається пояснення взаємозв’язку предметів та явищ навколишнього середовища;

соціально-культурна - виявляється в екологічній свідомості особистості, здатності помічати та реагувати на екологічні проблеми;

дидактична - пов’язана із забезпеченням школярів системою екологічно спрямованих знань у сфері охорони природи;

практична (діяльнісна) - пов’язана із практичною допомогою у вирішенні екологічних проблем, участю в активній природоохоронній діяльності.

Вважаємо за необхідне розкрити основні джерела формування екологічної  культури молодших школярів, якими  виступають:

а) пізнавальна діяльність учнів, що пов'язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістю цього виду роботи є те, що в процесі її учні здобувають екологічні знання з безпосереднього оточення. Така діяльність розвиває інтерес дітей до природоохоронної роботи, формує позитивне ставлення до екологічної діяльності;

б) дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну природоохоронну роботу. Це практичний пошук, відкриття раніше невідомих фактів екологічної діяльності. У дослідницькій діяльності особливо яскраво виявляється активність учнів, вміння їх самостійно розв’язувати екологічні проблеми. Творчий пошук ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральних якостей особистості, у даному випадку екологічної культури.

в) практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Вона формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку екологічні знання у переконання та практичні навички природоохоронної роботи [51, 38-39].

Екологічний матеріал за своїм змістом  є дуже різноплановим (природничим, історичним, літературним, географічним). Основними джерелами його надходження є науково-природнича та інша література (науково-популярна, довідкова, художня); місцева періодична преса (обласні та районні газети і журнали); повідомлення місцевого радіо та телебачення; власні спостереження учителя та учнів за природою та працею людей своєї місцевості; натуральні наочні посібники (колекції місцевих корисних копалин, зразки ґрунту, гербарії рослин та ін.); ілюстрації, малюнки, фотокартки, діапозитиви із зображенням екологічно небезпечних явищ і т. ін.; спогади, розповіді спеціалістів про екологічні проблеми [27, 69-70].

Таким чином, екологічне виховання  слід розглядати не лише як діяльність учнів, спрямовану на формування екологічних  знань, але й як одну з умов розвитку екологічної свідомості та життєвої екологічної культури.

_{1.2 Українські звичаї і традиції як засіб підвищення ефективності виховання учнівна уроках природознавства}

На певному етапі біологічної  еволюції наші далекі предки "вийшли з сфери суцільного підпорядкування біологічним законам і самі стали джерелом творення культурогенного потоку інформації, завдяки чому відбувалася їхня дальша адаптація до дії законів природи: через виробництво (перманентний розвиток і вдосконалення знарядь праці), засоби комунікації (мова), традиції, мораль, звичаї і т. ін. Мінімально змінюючись генетично і вдосконалюючи свої суспільні інститути, людина змогла вижити і розвинутися у світі жорсткого природного відбору" [30, 17]. Невід'ємною умовою суспільної еволюції став процес навчання і виховання.

Основою релігії давніх слов'ян, особливо тих, що жили на землях біля середнього Дніпра, був культ природи. В уявленні давньої людини все, що оточувало її, було живе, одухотворене, наділене магічною силою, яка так чи інакше на неї впливала. Головні елементи і сили природи, особливо ті, що здавалися найбільш містичними, стародавня людина обожнювала [51, 37]. Однак, на відміну від греків і римлян, наші предки не наділяли їх людською подобою і не приписували їм різних людських рис і пристрастей, а уявляли їх як осіб вищої духовної сфери.

Молитви і релігійні обряди справлялися якнайближче до таємничих сил природи: під особливим деревом (зокрема, дубом), на полі, біля криниць, в лісі, біля річок і озер. Опоетизовані в народній творчості і літературі верба, тополя, калина, явір, липа - надбання нашої історії. На узвишші, часто на узліссі встановлювалися і язичницькі ідоли - боввани. Сама природа була не тільки оселею, а й частиною єства вищих сил; приміщення чи будови для молитов були не потрібні: храми і капиша з'явились порівняно недавно, уже за княжої доби. Український лісостеп і степ, родючі землі, неповторні краєвиди були тими природними чинниками, які формували національний характер [30, 17].

Пантеїзм вірувань сприяв відчуттю єдності з природою. Під час  відправляння ритуалів людина ніби розчинялась  у просторі. Ритуали супроводжувалися проникливим співом, характер і зміст якого залежав від призначення обряду. Так виникли й дотепер зберегли високий естетизм стародавньої традиції гаївки, щедрівки, колядки, веснянки, обжинки, голосіння і т. ін. [46, 42]. У ритуалі брали участь всі члени роду: від найстаріших до найменших, дня яких споглядання обряду було водночас і великою школою естетичного, морального виховання, і уроком набуття природничих знань та суспільного досвіду.

Потужні корені цієї школи проросли у високопродуктивній і природовідповідній господарській діяльності. Набожне ставлення до землі, початки якого яскраво проглядаються ще від трипільців (4 тис. до н. е), було пронесено через тисячоліття і закарбувалось у висловлюваннях "Земля - мати", "Земля - годувальниця". Нею клялися: "Хоч землю їж" [60, 105]. Немало повір'їв, що збереглися і дотепер, у давнину виконували роль заборон, імперативів і навчали берегти все живе: дерева, звірів, птахів, не забруднювати водойми, криниці. Заборони акумулювали природжений естетизм, потяг до краси, гармонії з природою: чорногуза не займай - "згорить хата", у воду не плюй - "вона свята".

Діти пізнавали життя під  час трудової діяльності: разом з  батьками полювали, обробляли землю, оволодівали ремеслами тощо. Перші  моральні настанови і знання вони одержували через звичаї, обряди, традиції, народний фольклор. Великий образно-емоційний потенціал несла в собі казка, яка за язичницькою традицією втілювала ідею спорідненості життя тварин і рослин з життям людини, поетизувала роль надприродних сил, а отже, виховувала любов до природи. Ігри та ігрові пісні ("Льон", "А ми просо сіяли", "Зайчик", "Ворон", "Коза", "Гуси", "Просо"), зоофагічні танці, загадки також мали природничий зміст і передавали досвід природо-відповідної поведінки [60, 110].

Природні прикмети відігравали велику роль у виховному процесі, з дитинства входили у свідомість, розвивали спостережливість, образне мислення, сприйняття кольорової гами навколишньої природи: "Ясний місяць дощу не бачить", "Червоне вечірнє небо - жди дощу", "Трапляється такий год, що на день по сім погод", "Сухий квітень - голодний рік"-, "Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає", "Як травень дощі сіє - жито половіє", "Як у травні дощ не впаде, то і золотий плуг не виоре", "Не радій великому посіву, а радій гарному врожаю", "Зима біт, та снігу не їсть, а тільки сіно".

Після прийняття християнства все  ж велику роль продовжували відігравати  служителі язичницького культу і  носії ізотеричних знань та магії - волхви. Будучи невід'ємною часткою  культури праукраїнців, дохристиянські вірування відігравали роль екологічного чинника в пристосуванні етносу до природного середовища.

У сучасних умовах у практиці початкового  навчання формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних  видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.

Таким чином, в важливим засобом екологічного виховання школярів є народні традиції, тобто досвід, звичаї, норми поведінки, смаки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Дотримуючись традицій своїх предків у сфері збереження і охорони довкілля, люди зможуть урятувати навколишнє середовище від знищення й екологічної кризи.

_{Розділ 2. Методика використання народних звичаїв  і традиційна уроках природознавства}

_{2.1 Формування пізнавальної активності молодших школярів під час використання народознавчих елементів як засобів вивчення природи}

Одним із головних завдань сучасної початкової школи є створення  необхідних умов, у яких би формувалася  творча особистість дитини, здатна розвивати народні традиції, спрямовані на гармонізацію взаємин людини з  природою, її високу духовність. Учитись у природи, вміти спостерігати за її життям - ця мудра філософія народу, що знайшла широке відображення в численних народних прикметах та прислів'ях, казках, легендах, повір'ях, піснях, обрядовості тощо.

Завдяки екологічній свідомості "набуті знання та інформація стають особистісними цінностями, ідеалами, переконаннями, сподіваннями, відбувається усвідомлення людиною себе, свого місця, ролі, зв'язку з природою" [30, 18].

Джерелом екологічної свідомості, звичайно, є виховання. Звідси незмінна актуальність визначення процесу виховання як становлення рівноваги між особистістю і навколишнім середовищем. Серцевиною ж його є задоволення морально-етичних потреб людини. Трактуємо виховання не лише як об'єктивний, а й "екологічно зумовлений процес, визначальний чинник формування екологічної свідомості та культури" [55, 46]. Проте висока екологічна культура можлива лише в разі покладання в основу гуманістично-екологічного типу цінностей: єдність свободи (гуманізму) і співпричетності (шанобливість перед життям, зв'язок з природою). Реалізація такої свідомості - екологічної - має спиратися на мудрість, творчість, красу і святість усього сутнього.

У свідомості особистості неможливо  вибудувати ієрархію цінностей без  відповідних знань про світ, без  уміння використовувати їх для прогнозування наслідків своїх дій. [20, 40]. Але самих природничо-наукових знань недостатньо, бо екологічна культура є способом адаптації етносу до свого середовища.

Знання, відчужені від національного  ґрунту, історії, традицій, не розкривають почуття приналежності до свого народу. Будуючи зміст освіти лише на наукових знаннях, школа розвиває молодь однобічно, що призводить до деформації людської психіки, зміни ціннісних критеріїв і спонукань до дії.

Саме  народні традиції є фундаментом, на якому вивершуються моральні цінності та ідеали, світогляд і світосприйняття, який органічно поєднує минуле, сучасне і прийдешнє [56, 23].

Таким фундаментом був український  народний календар, побудований відповідно до біоритмів довкілля як сукупність принципів екологічного виховання. У свідомості дитини формувалися уявлення про закономірність перебігу подій, явищ, природних і соціальних процесів, що сприяло саморефлексії людини щодо свого місця у світі, спонукало до вироблення внутрішніх імперативів екологічно доцільної поведінки.

Відчуваючи  співпричетність до всього сутнього, людина не відокремлювала себе від  природи і гармонійно співіснувала з нею. Спілкування з природою на засадах народного календаря  здійснювалося під час традиційних  свят, які були і святом природи. Це сприяло злиттю світу людини зі світом природи. Еколого-педагогічний потенціал народного календаря сприяв вихованню не лише екофільної особистості, а й дбайливого господаря, патріота своєї землі, Батьківщини.

Практична діяльність формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання в переконання. Саме за таких умов відбувається єднання емоційних, прикладних чинників, інтенсивно формується світогляд дитини.

Без знань  закономірностей сезонного розвитку природи наші предки не могли обійтися в багатьох галузях народного господарства. Ці знання базувалися на безпосередніх спостереженнях за фенологічними індикаторами в природі, які показували синхронний зв'язок між окремими сезонними явищами і явищами, що вказують на необхідність виконання тих чи інших господарських робіт. Наприклад, побутують такі народні прикмети: "Овес сій, коли березовий лист стане розвиватись" або "Сій овес до розпускання осики" і т.д. Перевірку наведених прикмет краще організовувати в формі практичної роботи. Для здійснення її вчитель може запропонувати учням самостійно зібрати народні прикмети, пов'язані зі спостереженнями за фенологічними факторами своєї місцевості, або ж дібрати їх з літературних джерел та усної народної творчості.

Основна мета проведення спостережень - вивчити вплив антропогенних факторів на мікроклімат і сезонний розвиток природи, характер цього впливу (позитивний, негативний) та використовувати зібрані дані для розробки можливих заходів з охорони природи, створення банку даних. А також навчитися відрізняти нормальні цикли розвитку природи від порушених діяльністю людини. Наприклад, можуть спостерігатися зміщення часу сезонного розвитку дерев, кущів, трав поблизу промислових підприємств під дією забруднення повітря і ґрунту тощо.

Результати  проведеного учнями аналізу фенологічних спостережень варто використати  для можливих розробок заходів з  охорони довкілля, визначеної інтенсивності  впливу місцевих умов [7, 14].

Народний календар українців є  джерелом народної моралі, що теж є складовою частиною національно-історичної пам`яті. Бо саме через календарні обрядові дійства передавались загальнолюдські цінності - розуміння добра і зла, совісті, честі, справедливості. Так, наприклад, 7 квітня традиційно є найбільшим весняним святом - Благовіщенням. Саме з Благовіщенням пов`язаний в українців своєрідний обряд, який у народі називали “Вдовиним плугом”. Ця високогуманна форма засвідчує про добродійство народної моралі і шляхетність суспільних взаємин серед простого народу. Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли оброблятиме ниви вдовам і сиротам. Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось з односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома.

Народні традиції розглядаються як один із дидактичних засобів вирішення завдань щодо створення умов, за яких виникають реальні можливості реалізувати духовний, інтелектуальний і фізичний потенціал особистості.

Тобто виникають умови для виявлення й розвитку нахилів і здібностей школярів, пізнання природи, суспільства, людини, істини; вироблення цілісного-гуманного і незалежного - погляду на навколишній світ; розвитку в дітей потреби постійно навчатися і самонавчатися; набуття ними способів і досвіду практичної діяльності в природі.

Аналіз практики роботи початкової школи дозволив зробити висновок, що переважна більшість учителів ознайомлюють учнів з народними  традиціями спілкування з природою. Проте, в основному це інформативне ознайомлення. Виявлено також, що учні більше цікавляться народними традиціями саме свого регіону. Практично ця робота в школах України проводиться в різноманітних організаційних формах ("зелені" й "сині" патрулі, клуби, гуртки юних друзів природи, шкільні лісництва, екологічні стежки, олімпіади і т. ін.).