Виробнича потужність та виробнича програма підприємства

План

Вступ

Розділ 1. Виробнича потужність та виробнича програма підприємства.

1.1.           Виробнича потужність підприємства.

1.2.           Виробнича програма підприємства.

1.3.           План організаційно-технічних заходів на підприємстві.

Розділ 2. Розрахунок та використання виробничої потужності підприємства.

2.1  Розрахунок виробничої потужності підприємства.

2.2. Визначення додаткового обсягу виробництва продукції.

2.3. Розрахунок забезпечення додаткового обсягу виробництва продукції трудовими та матеріальними ресурсами.

Розділ 3. Розробка плану організаційно-технічних заходів на підприємстві та їх вплив на показники виробничої діяльності підприємства.

4. Довідкова інформація.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Тема даної курсової роботи “Організація виробництва продукції на підприємстві” є досить актуальною на сьогодні, адже необхідно розробляти на підприємстві шляхи і методи організації високопродуктивної роботи, яка б забезпечила найбільш ефективне використання технічних, матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Курсова робота складається з таких розділів:

1. Виробнича потужність і виробнича програма підприємства.

2. Використання виробничої потужності підприємства та організація додаткового виробництва продукції.

3. Розробка плану організаційно-технічних заходів на підприємстві та їх вплив на показники виробничої діяльності підприємства.

Виробнича потужність підприємства – це його здатність до випуску максимальної кількості продукції за одиницю часу до визначеної дати за допомогою сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнутому рівні їх удосконалення.

Основним завданням обчислення виробничої потужності є виявлення і використання резервів у сфері технічного прогресу і вдосконалення організації виробництва з метою збільшення випуску продукції. Для оцінки реального стану використання виробничих потужностей застосовують систему показників, яка дає змогу комплексно проаналізувати використання і розробити заходи щодо реалізації резервів виробничої потужності.

В сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них.

Для виявлення резервів виробництва важливе значення для підприємства має розробка річного плану підприємства, а саме порядок розробки, який повинен дати можливість проявити свою ініціативу всіх працівників підприємства.

При написанні теоретичної частини курсової роботи використовували підручник Платкіна Я. Д. та Янушкевича О. К. “Організація і планування виробництва на машинобудівному підприємстві”. У навчальному посібнику висвітлюються проблеми машинобудування – важливої галузі економіки, яка на сьогодні як ніколи потребує впровадження сучасних методів виробничого менеджменту: управління виробничим процесом, виробничими ресурсами, якістю і конкурентноздатністю продукції.

У розрахунковій частині курсової роботи будуть здійснені такі обчислення, як розрахунок виробничої потужності певного виду обладнання; визначення резерву виробничої потужності; трудомісткості додаткового обсягу продукції; визначення додаткової потреби в матеріальних ресурсах.

У першому розділі здійснено вибір організаційно-технічних заходів, які включаються до плану і впровадження цих заходів може вимагати або ж не вимагати додаткових капітальних вкладень. За рахунок цих заходів проводяться розрахунки економічної чисельності працівників та економію матеріалів (алюмінієвого прокату, труб, лаку і фарби).

Розділ 1. Виробнича потужність і виробнича програма підприємства

1.1. Виробнича потужність підприємства

Виробнича інформація про виробничі потужності підприємства є важливим фактором наукового управління їх діяльністю.

Здатність підприємства і їхніх підрозділів виготовляти максимальну продукцію перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці, насамперед їх активна частина – знаряддя праці, треба вважати основним фактором формування виробничої потужності підприємства. При цьому зазначимо, що виробничу потужність мають не знаряддя праці, а відповідні виробничі одиниці, в яких перші організаційно функціонують.

Виробнича потужність підприємства (підрозділу) – це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу за визначений термін за допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягнотому рівні їх досконалості і освоєння.

Особливості виробничої потужності є динамічність. Її величина встановлюється тільки на певний момент.

Основним завдання розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резервів, пов’язаних з технічним прогресом й удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.

Процес формування і використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Різниця між ними полягає в тому, що одні фактори впливають на збільшення виробничих потужностей, а інші дають змогу оцінити рівень їх використання. Для вивчення факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, необхідний аналіз і класифікація їх відповідно до основних елементів процесу виробництва – засобів праці, предметів праці і самої праці. При класифікації вони можуть бути розділені на дві групи: фактори, що впливають на розширення фронту роботи, і фактори, які позначаються на підвищенні продуктивності технологічного устаткування і робочих місць.

У загальному вигляді класифікація факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, зображена на рис. 1.1. Особливістю цих факторів є те, що для збільшення заходів, пов’язаних з ними, потрібні капітальні вкладення.

Цілком іншу природу мають фактори, які впливають на використання виробничих потужностей. Заходи, пов’язані з ними, спрямовані в основному на використання резервів, мають організаційний характер і не вимагають великих капітальних вкладень в основне виробництво. Ці фактори можна розділити на соціально-економічні і організаційно-технічні.

Кількісний вираз факторів, які впливають на поліпшення використання виробничих потужностей, виявляється у співвідношенні часу роботи і часу витрат у плановому періоді. Ці фактори діють у сфері організації функціонуванні засобів праці в часі. Тільки повному використанню виробничих потужностей сприяє скорочення часу непродуктивної роботи устаткування.

Аналіз суті й особливостей впливу факторів, що впливають на рівень використання виробничих потужностей, дає змогу функціонально їх класифікувати на зовнішні і внутрішні (рис. 1.2.) Така класифікація може бути застосована при оцінці внутрішньозаводських резервів використання виробничих потужностей. Керуючись нею, виявити резерви в їх сукупності, визначити питому вагу кожного з них, а також дати їх кількісну оцінку.

У класифікаціях на рис. 1.1, 1.2 фактори показані у загальному вигляді. Однак це не виключає їх подальшої диференціації.

Аналіз і класифікація факторів дають змогу чітко розмежувати такі поняття, як “випуск продукції”, “використання виробничої потужності”, “розвиток виробничої потужності”, а також сформулювати більш досконалі методологічні принципи обгрунтування величини виробничої потужності. Закономірність вияву і дію факторів на рис. 1.1, 1.2, що впливають на величину і рівень використання виробничих потужностей підприємств, не зазначає змін у зв’язку з переходом до роботи в ринкових умовах. Більше того, є методологічною передумовою виявлення ефетивного використання наявних резервів в обох аспектах (величини і рівня використання), оскільки саме в ринкових умовах мобілізація ринкових резервів збільшення і поліпшення використання виробничих потужностей підприємств виступає важливим фактором підвищення ефективності до роботи.

Виробнича потужність підприємств є величиною змінною, вона залежить від умов діяльності підприємства і встановлюється тільки на певний момент часу. Виробнича потужність підприємства визначається в тих самих одиницях вимірювання, в яких обчислюється продукція, яку виготовляє підприємство.

Виробнича потужність визначається за формулою:

,                                                    (1.1)

де n – кількість провідного обладнання, шт.;

КФРЧ – корисний фонд робочого часу, год.;

КВН – коефіцієнт виконання норм виробітку;

ТЄ – трудомісткість обробки одиниці виміру, год.

Потужність може визначатися за іншою формулою:

,                                                         (1.2)

де Пн – нормативна годинна продуктивність одиниці обладнання, шт./год.

Якщо на підприємстві виготовляється декілька видів продукції, то виробнича потужність підприємства визначається за формулою:

,

де - максимально можливий випуск кожного виду продукції;

Ці – оптова (договірна) ціна одиниці продукції.

При розрахуну випуску продукції з діючих виробничих потужностей розраховують середньорічну виробничу потужність.

   ,                     (1.3.)

де Пn.p. – виробнича потужність на початок року;

Пввед. – виробничі потужності, які вибули протягом планового періоду;

tввед. – кількість місяців функціонування введених виробничих потужностей;

Пвиб. – виробничі потужності, які вибули протягом планового періоду;

tвиб. – кількість місяців, протягом яких виробничі потужності не функціонують.

Оцінка рівня використання виробничих потужностей відіграє важливу роль у системі управління діяльністю підприємства. Для оцінки реального стану їх використання потрібна система показників.

Кожний з показників, який входить до тієї чи іншої групи, має строго визначене призначення в системі аналізу і використання для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей.

До показників використання виробничих потужностей відносять:

1. Коефіцієнти використання потужностей розрізняють:

- Коефіцієнт використання проектної потужності, який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж передбачений проектом рівень. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченої проектом (у грн., т, шт.), до величини проектної потужності в аналогічних дослідженнях. На основі отриманих за допомогою цього коефіцієнта відомостей можна оцінювати процес освоєння проектних потужностей, досягнуті техніко-економічні показники в межах нормативного строку, скорочення періоду введення в дію нових потужностей, тобто можна врахувати фактор часу при оцінюванні рівня використання нових потужностей.

- Коефіцієнт використання виробничого потужності, який характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. Цей коефіціент можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.

2. Ступінь прогресивності технічного процесу характеризується питомою вагою впроваджених нових технологій.

3. Ступінь прогресивності обладнання характеризується рівнем механізації та автоматизації виробництва.

4. Показник використання обладнання. Розрізняють:

- екстенсивне використання, яке визначає використання обладнання в часі, найчастіше характеризується коефіцієнтом змінності, а також залежить від величини внутрішньозмінного та цілозмінного простоювання обладнання. Найбільш достовірним методом визначення коефіцієнта змінності роботи обладнання Кзм є ділення планового розрахункової або фактично трудомісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання в роботі в одну зміну

,                                                                                     (1.4)

де - сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість продукції, маш./год.;

Свст – кількість одиниць встановленого обладнання;

Фд – дійсний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, год.;

- інтенсивне використання характеризує використання обладнання по потужності (найчастіше характеризує продуктивність одиниці обладнання в натуральному виразі або обсягом виробленої продукції в розрахунку на одиницю потужності);

- інтегральний показник визначається як добуток екстенсивного та інтенсивного використання. Найчастіше в якості інтегрального показника використовується показник фондовіддачі.

В цехах, де основна робота виконується вручну і низький рівень механізації робіт, використання виробничої потужності визначається на основі використання корисної виробничої площі.

Під час аналізу використання виробничих потужностей підприємства обов’язково визначити ступінь використання різних груп обладнання. З цією метою розраховують коефіцієнт завантаження обладнання, який визначається як відношення трудомісткості виробничої програми завантаження певної групи обладнання (О) до пропускної здатності тієї ж групи обладнання за один і той же період часу (Р).

                                                        (1.5)

де Ni – кількість виробів кожного найменування, які обробляються на даній групі обладнання, шт.;

Тєі – трудомісткість обробки одиниці виробу, год/шт.

В результаті розрахунків можна отримати:

1. О=Р Кзав = 1 – це ідеальний випадок завантаження обладнання.

2. О>Р Кзав > 1 – “вузьке місце”, тобто пропускна здатність обладнання менша, ніж планове завантаження.

3. О<Р Кзав < 1 – “широке місце”, тобто існує недозавантаження обладнання.

Найбільш небезпечним для підприємства є другий варіант, оскільки така група обладнання буде стримувати завантаження всіх суміжних з нею груп обладнання.

Розрізняють такі основні шляхи ліквідації “вузьких місць”:

- збільшення коефіцієнта змінності роботи обладнання;

- зменшення або номенклатури виробів, або кількості виробів, які обробляються на певному обладнанні;

- зменшення трудомісткості обробки одного виробу;

- збільшення коефіцієнта виконання норм виробітку;

- збільшення корисного фонду робочого часу;

- зменшення простоювань обладнання в ремонті.

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин підсистем і системи на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші – мінімальну. В зв’язку з цим середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей, а підприємство практично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції. Отже, йдеться про розв’язання такого комплексного завдання, як поліпшення використання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування і формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Наявність таких потужностей тісно пов’язане з формуванням комплектних резервів. Під комплектними резервами поліпшення використання виробничих потужностей підприємств слід розуміти можливість збільшення випуску певного виду продукції однакової кількості усіма його підрозділами. При цьому величина комплектних резервів перебуває у прямій залежності від рівня пропорційності у виробничих потужностях, тобто від організаційної досконалості побудови системи машин.

Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в забезпеченні узгодженого функціонування системи машин і як наслідок – формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження усіх ланок підприємства в межах визначеного режиму роботи.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрувань наявними у них потужнісними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони повинні бути використані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

1.2. Розробка різного плану виробництва на підприємстві

План виробництва та реалізація продукції є головною складовою річного виробничо-економічного плану підприємства. Він передбачає забезпечення виробництва потрібного суспільству продукцією при найкращому використанні виробничих потужностей, матеріальних та трудових резервів підприємства.

План виробництва та реалізації продукції складається з трьох основних частин:

1) виробнича програма;

2) розрахунок використання виробничих потужностей;

3) план реалізації продукції.

Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продукції, тобто завдання по асортименту, кількості, якості, строках та вартості запланованої до випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничої потужності та відповідній структурі робіт.

Виробнича програма є вихідною базою для розрахунку потреби підприємства в матеріальних, трудових та фінансових ресурсах.

Виробнича програма розраховується з метою:

- забезпечення високих та стійких темпів росту виробництва продукції;

- максимального використання виробничих потужностей підприємства;

- раціонального використання матеріальних ресурсів та палива;

- забезпечення росту продуктивності праці;

- оновлення асортименту та номенклатури продукції і підвищення її якості;

- розвитку спеціалізації виробництва та окремих виробничих підрозділів підприємства.

Під час розробки виробничої програми вирішують наступні завдання:

1. Визначають плановий обсяг та асортимент продукції, яку планується виробляти на підприємстві. Під асортиментом продукції розуміють номенклатуру продукції та питому вагу окремих видів продукції в загальному її обсязі. Обсяги та асортимент продукції, що планується виробляти на підприємстві, залежать, по-перше, від суспільних потреб та, по-друге, від наявності та використання виробничих потужностей підприємства.

2. Визначають шляхи покращення використання виробничих потужностей та можливості їх раціонального розширення. Оскільки обов’язковою умовою планування виробництва продукції є оновлення асортименту, або підвищення обсягів виробництва, то під час розробки виробничої програми розраховують організаційно-технічні заходи, які б забезпечували потрібне розширення виробничих потужностей, перехід до виготовлення нових видів продукції, а в деяких випадках реконструкцію, оновлення або капітальне будівництво нових виробничих потужностей.

3. Передбачають розподіл виробництва продукції в часі. Для того, щоб встановлені строки були реальними, необхідно забезпечити підготовку виробництва, виготовлення напівфабрикатів в заготівельних виробництвах, забезпечити ритмічність та обсяги матеріально-технічного постачання. Календарне планування виробництва передбачає, крім того, такий розподіл виготовлення продукції в часі, який забезпечував би дотримання спеціалізації виробництва. Для цього передбачають обмеження кількості найменувань продукції, яка виготовляється в цехах підприємства в окремі відрізки планового періоду.

Під час планування виробництва продукції використовують як натуральні, так і вартісні показники. Вся система показників повинна забезпечувати можливість обліку та контролю виконання плану по виробництву продукції, виконання плану по асортименту, трудомісткості, а також забезпечувати можливість порівняння обсягів виробництва в різні періоди часу.

Натуральні показники є вихідними для визначення потреби підприємства в робочій силі, в паливі, матеріально-технічних ресурсах, обладнанні, виробничих площах. В цьому випадку продукція обліковується в штуках, тоннах, кіловат-годинах, метрах кубічних, кілометрах, умовних банках та ін. За допомогою натуральних показників найбільш чітко визначається обсяг виробництва та його динаміка. Але натуральні показники мають обмежене застосування, оскільки вони широко використовуються лише у виробництвах, які випускають одноманітну продукцію.

При визначенні обсягу виробництва продукції в натуральних показниках розрізняють основну, супутну та побічну продукцію

До супутних відносять продукцію, яку отримують в процесі виробництва одночасно з основною продукцією внаслідок технологічного процесу та характеру використовуваної сировини.

Від супутньої продукції слід відрізняти побічну, тобто таку продукцію, яку отримують замість основної в результаті порушення технологічних процесів.

Під час планування продукції в натуральному виразі розрізняють також придатну продукцію та відходи.

Придатною є продукція, якій притаманні певні хімічні, фізичні, механічні та інші властивості, які відповідають вимогам стандартів та технічних умов.

Відходи виробництва – це частина сирих матеріалів, які залишились невикористаними при підготовці матеріалів до виробництва, або відходи, отримані безпосередньо в процесі виробництва. Відходи бувають зворотніми та безворотніми.

Іноді в якості показника обсягу виробництва продукції використовують показник норм, годин, тобто показник затрат нормованого робочого часу на виготовлення продукції.

Основним недоліком цього показника є те, що він в основному характеризує фонд часу роботи обладнання (людино-годин), але не надає повної характеристики виготовлених споживчих вартостей.

До вартісних показників виробництва продукції відносять товарну, валову та чисту продукцію.

Під товарною продукцією розуміють всю готову продукцію основного, допоміжного та обслуговуючого виробництв, що вироблена в плановому періоді та призначена для реалізації на сторону. Товарна продукція визначається в діючих (договірних) цінах. До складу товарної продукції не входять некомплектна продукція, брак, роботи по виправленню браку, вартість реалізованих відходів.

Валова продукція – це категорія, яка характеризує загальний обсяг виробництва продукції підприємством у вартісному виразі за певний період часу. Валова продукція визначається в діючих та співставлених цінах. До складу валової продукції входить товарна продукція та зміна залишків незавершеного виробництва.

Чиста продукція – це категорія, яка характеризує знову створену працею працівників даного підприємства вартість. Чиста продукція відображає затрати лише живої праці. Вона більш точно, ніж валова або товарна продукція, визначає обсяг робіт, виконаних підприємством, оскільки не включає прямі матеріальні затрати, а, отже, позбавлена впливу матеріалоємності продукції.

Під незавершеним виробництвом розуміють продукцію, виробництво якої в підрозділах підприємства ще не завершені, яка знаходиться на різних стадіях виробничого процесу та підлягає подальшій обробці на даному підприємстві.

Незавершене виробництво в натуральному виразі називається заділом.

Величина заділу на підприємстві повинна бути мінімальною, тому що його збільшення призводить до потреби в додаткових оборотних засобах.

Незавершене виробництво створюється з метою:

1. Забезпечити безперебійний хід виробничого процесу. Для цього необхідно мати залишки незавершеного виробництва на окремих стадіях виробничого циклу – на робочих місцях, при транспортуванні між ними, на час технологічного контролю та на час міжопераційного пролежування. Такий залишок незавершеного виробництва називається цикловим заділом.

2. Забезпечити ліквідацію невідповідності продуктивності окремих дільниць у складі цеху. Для цього потрібно мати залишок незавершеного виробництва в обороті між різними дільницями. Такий залишок називається оборотним і його особливістю є періодичне утворення, втрачання і наступне відновлення.

3. Забезпечити ліквідацію наслідків поломки обладнання та устаткування на підприємстві. Такий залишок незавершеного виробництва називається гарантійним або справним.

Розмір незавершеного виробництва залежить від тривалості виробничого циклу і випуску продукції в одиницю часу. Але порядок розрахунку величини незавершеного виробництва за цими даними буде визначатись з урахуванням методу організації виробництва на конкретній виробничій дільниці.

Для характеристики величини незавершеного виробництва на підприємстві використовується коефіцієнт наростання витрат, який характеризує рівень витрат, який здійснило підприємство на весь обсяг незавершеного виробництва. Коефіцієнт наростання витрат визначається як відношення вартості виробів у незавершеному виробництві до повної її собівартості.