Київський гуманітарний інститут 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 

З курсу «Економіка підприємства» 

На тему: «Виробнича структура підприємства» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                          Студентки II го курсу

                                                                                                          Спеціальність Маркетингу

                                                                                                          Група12201

                                                                                                          Шамка Аліна Іванівна 

                                                                                                          Керівник

                                                                                                          Доц.Карпинський  Іван               

                                                                                                          Федорович

Київ 2011 
 

     План

     Вступ……………………………………………………………………………3

     Розділ  1. Підприємницька структура виробництва

         1.1 Сутність та елементний склад структурного виробництва…………..5

         1.2Чинники виробничої структури підприємства………………………9

         1.3Принципи формування виробничої структури…………………….11

     Розділ  2. Структура основного виробництва.

         2.1 Виробнича структура та її організація………………………………..16

         2.2. Виробнича програма та її обґрунтування…………………………….18

Розділ 3.Основі напрямки вдосконалення виробничої структури підприємства………………………………………………………………..28

     Висновки………………………………………………………………………..32

     Список  використаної літератури……………………………………………...34

     Додатки………………………………………………………………………….36 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Вступ

     Основну діяльність кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються  у відповідних підрозділах. Тому важливим є точне та функціональне  розміщення кожного підрозділу на підприємстві, що в свою чергу сприятиме продуктивній роботі виробництва.

     Підприємство  як складна виробнича система  має виробничу та організаційну  диференціацію, що виражається в  поділі його на виробничі, обслуговуючі підрозділи та апарат управління з  певною функціональною структурою.

     Виробнича структура підприємства – це склад, кількісне співвідношення і розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови та взаємозв’язку.

     Виробнича структура характеризує частку окремих  підрозділів у загальній чисельності  працівників підприємства, у сукупному  випуску продукції, вартості основних фондів. Для підприємств є важливим встановлення оптимальної виробничої структури.

     У процесі діяльності всі його підрозділи вступають у двосторонні вертикальні  і горизонтальні відносини. Відносини  по вертикалі пов'язані з ієрархічною структурою підприємства і управлінням діяльністю його підрозділів із одного центру - апарату управління. Горизонтальні зв'язки обумовлені внутрішньою кооперацією між підрозділами згідно з технологічною або продуктовою їх спеціалізацією.

     В курсовій роботі я намагатимусь висвітлити всі чинники, принципи , елементи виробничої структури підприємства.

     Ця курсова робота складається з трьох основних розділів, а також підпунктів в яких висвітлені всі фактори виробничої структури підприємства.

     Також в цій роботі є вступ, висновок, додатки до роботи та список літератури , якою я користувалася при написанні своєї роботи.

     Метою даної курсової роботи є аналіз виробничої структури підприємства, який діє через економічні інтереси та складається з комплексу економічних способів методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.

     Об’єктом дослідження даної роботи є організаційна структура підприємства та діяльність центрів відповідальності підприємства.

     Предметом курсової роботи є підприємство та його виробничі підрозділи, а саме їх розміщення, розміри та чисельність.

     Основним  завданням роботи є висвітлити основні фактори виробництва, надати повну характеристику структури виробництва на підприємстві.

     В роботі аналізується підприємницька структура виробництва загалом, тобто її сутність, принципи та чинники, а також напрямки вдосконалення її виробництва. Велике значення в системі вдосконалення підприємством та його підрозділами відіграє структура.

     Основними законодавчими актами якими ми будемо керуватися в роботі є Закони України: «Про власність», «Про підприємництво», «Про підприємства в Україні»

     Отже, перейдемо до детального розгляду питань, наведених у плані курсової роботи.

      Розділ 1. Підприємницька структура виробництва. 

1. Сутність  та елементний склад  структурного виробництва.

     Динамічні умови ринкового середовища породжують необхідність ефективної адаптації  суб’єктів господарювання до виникнення нових можливостей та загроз щодо їх діяльності. В разі ігнорування  можливостей вдосконалення внутрішніх процесів, підприємство втрачає свої  конкурентні позиції, виникає загроза його витіснення з ринку і банкрутство. Однією з вагомих запорук успіху підприємства, що гарантує вирішення проблеми адекватної реакції на зміни середовища функціонування , є ефективно побудована структура.

     Оскільки  підприємство являє собою соціально  економічну систему ,то для вирішення  проблеми дослідження  його структури  доцільно застосувати системний  підхід.

     Підприємство  як система має ряд характерних  особливостей серед них можна виділити такі його характеристики:

     -по-перше,  підприємство є відкритою системою, це означає що воно має зв’язки  з зовнішнім середовищем.

     -по-друге,  підприємство є перетворювальною  системою. Формальною ознакою може  бути наявність двох зв’язків підприємства. Наявність типів зв’язків дає змогу сформулювати критерії економічної ефективності підприємства.

     - по-третє підприємство є динамічною  цілеспрямованою системою. Це означає,  що для кожного підприємства  можна визначити мету його  існування, яку воно намагається досягти у процесі свого функціонування.

     -по-четверте  підприємство є системою управління. Це означає, що для будь якого  підприємства можна виділити два взаємопов’язані елементи –суб’єкт управління і об’єкт управління.

     -по-п’яте підприємство є штучною системою тобто продуктом життєдіяльності суспільства, що зумовлює певну специфіку його функціонування.

     Структура підприємства - категорія, що відображає склад його виробничих та управлінських підрозділів, систему взаємозв’язків щодо обміну матеріальними та інформаційними  потоками між ними.

     Виробнича структура підприємства –комплекс цехів, бригад, інших виробничих підрозділів підприємства і форми їх взаємозв’язку. Ця структура залежить від характеру продукції , яку виробляє підприємство ,рівня спеціалізації і кооперування з іншими підприємствами, технологічного процесу, виробничих потужностей. Як правило, підприємство має основні цехи, в яких безпосередньо виготовлюють продукцію, і допоміжні цехи та служби, що обслуговують та забезпечують роботу основних цехів.

     Спеціалізовані  підприємств мають просту виробничу  структуру, а універсальні - складну. Виробнича структура є формою організації виробничого процесу підприємства.

     Первісним ланцюгом в організації виробничого  процесу та базовим осередком виробничої системи є робочі місця, на яких виконуються робітниками  певні операції з виготовлення продукції чи обслуговування виробничого процесу за допомогою необхідного устаткування, інструментів, пристроїв, розташованих на відведеній площі.

     Сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однорідної продукції, створює виробничу дільницю — окрему адміністративну одиницю, очолювану майстром за наявності в зміну не менш 25 робітників.

     Першою  класифікацією виробничої структури  є тип основного підрозділу підприємства.

     Цех являє собою територіально та адміністративно відокремлений підрозділ підприємства, в якому основні виробничі і допоміжні дільниці та обслуговуючі служби виконують певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації та кооперування праці. Кількість цехів залежить від конструктивних і технологічних характеристик продукції, що виготовляється, її обсягів та рівня спеціалізації підприємства. Сукупність однорідних цехів на великих підприємствах становить виробництво.

     Виходячи  з викладеного, можна дати загальне визначення: виробничою структурою називається група робочих місць, підрозділів, господарств виробничого призначення, яка має технологічні або коопераційні взаємозв’язки і розташована на певній площі.

     Можна виділити різні структурні побудови підприємств:

• цехову,
• без цехову,
• корпусну
• комбінатську(див.дод.1.1)

     Виходячи  із сутності і змісту виробничого  процесу як сукупності основних, допоміжних і обслуговуючих процесів виробничого призначення, а також ураховуючи призначення та характер продукції, яка виготовляється, або робіт, що виконуються на підприємстві, розрізняють:

• основне,
• допоміжне,
• обслуговуюче,
• побічне,
• підсобне, виробництва, на базі яких створюються відповідні дільниці, цехи та господарства.

     Цехи  основного виробництва спеціалізуються  на виготовленні профільної продукції  підприємства, що призначена для задоволення потреб зовнішніх споживачів.

     Якщо  взяти до уваги машинобудівні підприємства, то до них належать ливарні, ковальсько-пресові, механічні, складальні; на металургійних — доменні, сталеплавильні, прокатні цехи; на взуттєвих та швейних підприємствах — закрійні та швейні. На великих підприємствах для побудови короткого шляху матеріального потоку та забезпечення ефективності виробничих процесів однорідні за профілем цехи об’єднуються в корпуси.

     На  підприємствах з невеликим обсягом  і відносно простими виробничими процесами доцільно обмежитися дільничною структурою підрозділів, не створюючи цехів.

     Основне виробництво, як правило, складається  з окремих фаз або стадій, за якими класифікуються відповідні цехи:

     - заготівельні (ливарні, ковальські, пресові, металоконструкцій та ін.);

     - обробні (механічні, деревообробні, термічні, гальванічні тощо);

     - складальні (цехи вузлового складання та загального складання, випробування, фарбування готових виробів і т. ін.).

     Допоміжні цехи-сприяють випуску основної продукції, виготовляють допоміжні види виробів, які необхідні для нормальної роботи основних цехів

     Наприклад:

     Виготовлення інструментів, запчастин для ремонту устаткування, виробництво енергії, надання ремонтних та енергетичних послуг. Важливішими з цих цехів вважаються інструментальні, ремонтно-механічні, ремонтно-енергетичні, ремонтно-будівельні, модельні, штампові та ін.

     Побічні цехи-переробляють відходи основного та допоміжного виробництв і виготовляють непрофільну продукцію або відновлюють допоміжні матеріали для потреб виробництва.

     Наприклад:

     Цех виробництва товарів широкого вжитку, цех регенерації виробничої суміші, мастил, обтиральних матеріалів тощо.

     Підсобні  цехи-здійснюють підготовку основних матеріалів для основних цехів, а також виготовляють тару для упакування продукції.

     Обслуговуючі  цехи і господарства виробничого призначення забезпечують нормальну роботу основних та допоміжних цехів шляхом транспортування і збереження сировини, напівфабрикатів, готової продукції, проведення необхідних санітарно-технічних заходів, підтримання благоустрою їх приміщень і території тощо. До категорії обслуговуючих господарств належать: складське господарство, у складі якого різноманітні склади та комори; транспортне господарство, яке формується на базі депо, гаражів, ремонтних майстерень, транспортних та вантажно-розвантажувальних засобів; санітарно-технічне господарство, що об’єднує водопровідні, каналізаційні, вентиляційні та опалювальні пристрої; центральна заводська лабораторія, яка складається з відповідних лабораторій механічної, металографічної, хімічної, пірометричної, рентгенівської тощо.

     У виробничу структуру не входять  різні загальнозаводські служби, а також господарства і підрозділи капітального будівництва, охорони  довкілля, культурно-побутового обслуговування працівників, наприклад, житлово-комунальне господарство, підсобне господарство, їдальні, профілакторії, медичні установи, дитячі ясла, садки, клуби, спортивні та оздоровчі підрозділи тощо. 

     1.2. Чинники виробничої структури.  

     У практичній діяльності фахівці, використовуючи термін «виробнича структура підприємства», вкладають у нього дещо глибший зміст. Виробнича структура підприємства являє собою склад виробництв, цехів та господарств, їх технологічну взаємодію, порядок і форми кооперування, співвідношення за кількістю робітників, вартістю устаткування, площею і територіальним розташуванням.

     Організаційне формування виробничої структури підприємства базується на взаємозв’язках та відносинах певного складу основних, допоміжних цехів та обслуговуючих господарств виробничого призначення, що зумовлені технологією виготовлення продукції або надання послуг.(див. дод. 1.2)

     Виробнича структура підприємства залежить від  таких чинників:

     1. Конструктивні і технологічні особливості продукції. Вид продукції визначає характер виробничих процесів, які, у свою чергу, впливають на склад основних цехів, обсяг виготовлення продукції. Складність конструкції та технології виготовлення виробів визначає відповідний рівень різноманіття виробничих зв’язків та залежності, розгалуженість структури.

     2. Обсяг випуску продукції. Кількість виробів певного найменування, типорозміру та виконання, що виготовляються чи ремонтуються підприємством або його підрозділами протягом планового періоду, визначає формування відповідних за спеціалізацією та потужністю структурних утворень. Збільшення обсягів продукції впливає на диференціацію виробничої структури, ускладнює внутрішньовиробничі зв’язки. Так, на великих підприємствах можуть створюватися кілька однорідних цехів.

     3. Номенклатура продукції. Від неї залежить можливість пристосування цехів та дільниць для виробництва тільки певної продукції або більш різноманітної. Вузька номенклатура відносно спрощує виробничу структуру, а широка значно її ускладнює.

     4. Рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами. Збільшення рівня спеціалізації сприяє однорідності випуску продукції, зменшенню різноманітності цехів, спрощенню виробничої структури. Навпаки, універсальність виробництва ускладнює структуру. Кооперування з іншими підприємствами зменшує різноманітність виробничих процесів, що скорочує склад цехів і спрощує зв’язки.

     5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. Він виявляється у створенні гнучкіших комплексно-автоматизованих та автоматизованих цехів, які мають високу продуктивність і спеціалізацію.

     6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів. Якщо крім підготовки виробництва, безпосередньо процесу виготовлення виробів, їх випробування, складування, транспортування передбачається також сервісне обслуговування в процесі експлуатації, то це зумовлює створення регіональних спеціалізованих підрозділів.

     Виробнича структура підприємства динамічна. Вона змінюється в часі під впливом  перелічених та інших чинників, які  обумовлюють необхідність її вдосконалення. Основною вимогою до структури є  забезпечення раціональнішого сполучення в часі і просторі всіх елементів та їх ланок виробничого процесу.

     Виробнича структура підприємства визначає розподіл праці між цехами та обслуговуючими господарствами, формалізує внутрішньозаводську  спеціалізацію та кооперування, у  галузевому масштабі вказує на міжзаводську спеціалізацію виробництва. На основі виробничої структури формується загальна та управлінська структури підприємства. 

     1.3. Принципи формування виробничих структур.  

     Побудова  виробничої структури ґрунтується  на вимогах принципів просторової  організації ідеального процесу, таких як: спеціалізація, пропорційність, прямо точність. Під час побудови оптимальної структури виробничої системи до її складу включаються тільки ті елементи і підсистеми, які забезпечують економію ресурсів.

     На прикладі машинобудівних підприємствах основні цехи та дільниці формуються залежно від характеру операцій, що виконуються, та ступеня готовності предметів праці за такими принципами спеціалізації: технологічний, предметний або змішаний .

     Технологічна  форма спеціалізації розвивалася поступово разом з підвищенням технічної озброєності, масштабів виробництва, що спонукало його поділ на фази з відокремлюванням відносно самостійних підрозділів.

     У разі технологічної формі спеціалізації  виробничого підрозділу виконується  тільки певна частина однорідних операцій при широкій номенклатурі оброблюваних предметів праці, які виходять з нього в стані напівфабрикату з подальшою обробкою на інших стадіях для того, щоб стати готовим чи частковим продуктом. При цьому використовується однотипне устаткування, іноді близьке за габаритами.

     Прикладом цехів технологічної спеціалізації  на машинобудівному заводі є ливарний, кувальний, термічний, гальванічний, механічний та ін. У свою чергу, механообробний цех у своєму складі має токарну, фрезерувальну, свердлильну, шліфувальну та інші дільниці. У таких цехах (дільницях), як правило, виготовляється вся номенклатура заготовок або деталей. Складальний цех також може бути віднесений до технологічно спеціалізованих, якщо в ньому складаються всі вироби, що випускаються заводом ( див.дод. 1.3).

     При технологічній спеціалізації виготовлення за конструктивними характеристиками простої однорідної продукції здійснюється шляхом послідовної переробки незмінної  за своїм складом сировини. Це визначає послідовне розташування устаткування на певній площі, що забезпечує прямоточний характер просування предметів праці у виробничому процесі.

     Розміщення  устаткування на механічній дільниці, побудованій на технологічному принципі. (див.дод 1.4.)

     Переваги  технологічної структури полягають у поширенні регулювання завантаження устаткування, повнішому використанні матеріалів; розширенні можливостей маневрування робітниками завдяки їх високій кваліфікації, універсалізації, обміну досвідом; застосуванні прогресивної технології; більшій гнучкості в разі освоєння випуску нової продукції та розширенні її номенклатури; спрощенні технічного керівництва підрозділом; додатковому системному ефекті за рахунок посилення функціональних, синергійних та спрощених просторових зв’язків.

     Недоліки технологічної структури: з причин великої номенклатури збільшуються втрати часу на переналагодження устаткування на інші види продукції і, відповідно, тривалість виробничого циклу; зменшується відповідальність за якість і строки виготовлення виробів у цілому; нераціональні і довгі маршрути руху деталей за групами верстатів, які зумовлені частими змінами складу і послідовності операцій, що унеможливлюють їх розташування за ходом технологічного процесу; ускладнюється та дорожчає внутрішньозаводське кооперування; ускладнюється планування і диспетчерування процесів.

     Технологічна  структура характерна для одиничного і дрібносерійного виробництв з  випуском різноманітної та нестійкої  номенклатури виробів. З поглибленням спеціалізації виробництва, а також стандартизації й уніфікації виробів та їх частин технологічний принцип формування цехів, як правило, доповнюється предметним, за якого основні цехи створюються за ознакою виготовлення кожним з них певного виробу або його частини.

     Побудова  предметної форми спеціалізації передбачає концентрацію в основних цехах усіх операцій з отримання часткових або готових виробів. У таких цехах повністю виготовляються закріплені за ними деталі або вироби вузької номенклатури, наприклад, один виріб, кілька однорідних виробів або конструктивно-однорідних деталей (див. дод. 1.5).

     Так, на автомобільному заводі функціонують цехи двигунів, кузовів, шасі, рам, заднього мосту тощо; на взуттєвій фабриці  організовані цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття та ін.

     Для цехів з предметною формою спеціалізації характерні різноманітність устаткування та оснащення, але вузька номенклатура деталей або виробів. Устаткування добирається відповідно до технологічного процесу і розташовується за ходом послідовності виконання операцій. У такий спосіб втілюється принцип прямо точності. Предметний тип виробничої структури притаманний масовому і велико серійному виробництву.

     Переваги  предметної форми спеціалізації: розташування устаткування за ходом технологічного процесу (див.дод. 1.6) дає змогу впроваджувати нову техніку, механізувати та автоматизувати виробничі процеси, створює передумови для організації поточного методу виробництва, що забезпечує скорочення маршрутів руху предметів праці та тривалості виробничого циклу з урахуванням зменшення втрат на переналагодження устаткування, між операційних і міжцехових пролежувань деталей; підвищується відповідальність за якість, строки та обсяги виготовлення виробів, які закріплено за кожним цехом та дільницею; спрощується оперативне планування та регулювання виробничих процесів, оскільки всі операції з виготовлення конкретного виробу зосереджені в одному цеху.

     Недоліками  предметної спеціалізації вважається: збільшення кількості устаткування у зв’язку з необхідністю мати в наявності всі його види для виконання різноманітних спеціалізованих операцій; не завантаженість устаткування з причин зміни обсягів виробництва; неможливість маневрування робітниками внаслідок низької кваліфікації і високої спеціалізації кожного робітника; зниження темпів технологічного прогресу, обмеженість розширення номенклатури та освоєння нової продукції; ускладненість структури виробництва та керування підрозділами.

     Практика  свідчить, що створення предметно  спеціалізованих підрозділів економічно доцільне тільки в умовах великих обсягів випуску обмеженої номенклатури виробів, коли найповніше завантажується устаткування, зменшуються втрати часу на його переналагодження в разі переходу на випуск іншого об’єкта. Такі цехи, де створюється можливість здійснювати замкнутий  цикл виробництва продукції, називають предметно-замкненими. При цьому можливі варіанти суміщення заготівельної та обробної або обробної та складальної стадій виробництва.

     Водночас  застосування ідеальної предметної структури, наприклад на автомобільному чи будь-якому машинобудівному заводі, недоцільне, бо веде до необхідності в кожному цеху монтувати всі комплекти технологічного устаткування. При цьому неможливо завантажити деякі верстати через невеликий обсяг робіт на дільниці. Тому на машинобудівних підприємствах застосовується змішана структура, за якої заготівельні виробництва та цехи будуються за технологічним принципом (ковальсько-пресовий, чавуноливарний, сталеливарний та ін.), а оброблювальні та випускаючі об’єднуються в предметно-замкнені ланцюги (цехи або дільниці).