Виробничий цикл

Зміст

1. Вступ…………………………………………………..…………………4
2. Розділ ІІ Види підприємств, їх організаційно-правові форми……………………………………………………………………………...7
1. Поняття суб’єкта господарювання, види та організаційно-правові форми підприємств………………………………………………………………..7
2. Організаційна і виробнича структура підприємства……………….14
3. Види і організаційно-правові форми об’єднань підприємства……………………………………………………………………..17
3. Розділ ІІ Техніко-технологічна база і виробнича потужність підприємства…………………………………………………………………….23
1. Поняття та характеристика техніко-технологічної бази виробництва……………………………………………………………………...23
2. Технічний розвиток виробництва…………………………….……25
3. Поняття, види та чинники формування виробничої потужності підприємства……………………………………………………………………..29
4. Механізм розрахунку виробничої потужності підприємства та визначення рівня її використання………………………………………………35
5. Визначення максимально можливого випуску продукції за наявної потужності…………………………………………………………..……………40
4. Розділ ІІІ Організація виробництва і забезпечення якості продукції…………………………………………………………………………45

• Організація виробництва як форма забезпечення ефективної діяльності підприємства…………………………………………………………45

3.2 Організаційні типи  виробництва та їх характеристика…………….51

5. Розділ IV Виробничий цикл, його характеристика та структура………………………………………………….……………………56

4.1 Методи організації  виробництва…………………………………….56

4.2 Якість та конкурентоспроможність  продукції……………………...61

4.3 Стандартизація та сертифікація  продукції…………………………..66

4.4 Державна політика у  сфері управління якістю продукції………….70

6. Розділ V Практичні розрахунки……………………………………….74
7. Висновки та пропозиції
8. Список використаної літератури
9. Додатки

Вступ

Виробничий цикл — один із найважливіших показників, який є основою для розрахунку багатьох інших показників виробничо-господарської діяльності підприємства. Наприклад, на основі виробничого циклу встановлюються строки запуску виробів у виробництво, розраховуються потужності виробничих підрозділів, визначається обсяг незавершеного будівництва та деякі інші показники.

Виробничий цикл — це календарний  період часу, протягом якого виріб  або партія виробів, що обробляються, проходять усі операції виробничого  процесу або певної його частини  і перетворюються на завершений продукт.

Інтервал календарного часу від  початку першої виробничої операції до закінчення останньої називається  тривалістю виробничого циклу в  часі, яка вимірюється в днях, годинах, хвилинах, залежно від виду виробу та стадії оброблення.

Виробничий цикл включає:

Час виконання технологічних операцій — основна складова виробничого циклу, яка необхідна для здійснення конкретних робочих операцій перетворення предмета праці на готову продукцію. Підготовчо-завершальний час виділяється робітникові для ознайомлення із здаванням і для здачі готової продукції. Тривалість операційного циклу складається з часу виконання технологічної операції та підготовчо-завершального часу, тобто тривалість операційного циклу — це час оброблення однієї партії деталей на конкретній операції технологічного циклу.

Тривалість проходження природних  процесів визначається особливостями  технології (це час твердіння бетону, охолодження металу тощо), тобто  природні процеси характеризуються тільки затратами часу.

Тривалість обслуговуючих процесів складається з часу виконання  контрольних операцій, складських та транспортних (включаючи навантаження й розвантаження) операцій. Сукупність усіх складових виробничого процесу  утворює його робочий період.

Частина виробничого циклу —  це перерви, які складаються з  між-операційних і міжзмінних перерв.

Міжопераційні перерви утворюють:

• перерви між партіями виникають під час оброблення партії деталей, адже не всі деталі обробляються одночасно. Скорочувати ці перерви можна за рахунок скорочення обсягу транспортних партій деталей, однак це потребує певного збільшення затрат на транспортування деталей між робочими місцями;
• перерви очікування — виникають при порушенні ходу виконання технологічного процесу, коли попередня технологічна операція вже закінчилася, а робоче місце на наступній операції ще не звільнилося від виконання певної роботи;
• перерви комплектування — виникають на складальних операціях, коли на місце складання надходять не всі найменування деталей.

Міжзмінні перерви (на обід, вихідні  та святкові дні, між змінами) є невід'ємною  складовою частиною виробничого  процесу.

Знання тривалості виробничого  циклу виготовлення усіх видів продукції  необхідне для:

• складання виробничої програми підприємства і його підрозділів;
• визначення термінів початку виробничого процесу за даними термінів його закінчення;
• розрахунків нормальної величини незавершеного виробництва.

Структура і тривалість виробничого  циклу залежать від типу виробництва, рівня організації виробничого  процесу й інших факторів. Для  виробів машинобудування характерна висока частка технологічних операцій у загальній тривалості виробничого  циклу. Скорочення останньої має  велике економічне значення. Як правило, тривалість виробничого циклу визначається для однієї деталі, партії деталей, однієї складальної одиниці або  партії одиниць, одного виробу. При  цьому варто враховувати, що виробом  називають будь-який предмет або набір предметів, що підлягає виготовленню на підприємстві або в його підрозділах.

За розрахунку тривалості виробничого  циклу виготовлення виробу враховують лише ті витрати часу на транспортні  і контрольні операції, природні процеси  і перерви, що не перекриваються операційним  циклом.

Скорочення тривалості виробничого  циклу має важливе економічне значення. Чим менша тривалість виробничого  циклу, тим більше продукції за одиницю  часу за інших рівних умов можна  випустити на даному підприємстві, в цеху або на ділянці; тим вище використання основних фондів підприємства; тим менша потреба підприємства в оборотних коштах, вкладених  у незавершене виробництво, тим  вища фондовіддача.

Розділ І. Види підприємств, їх організаційно-правові  форми.

В даному розділі розглядаються  питання, які дають змогу ознайомитися з поняттям суб’єкта господарювання, його видами та організаційно-правовими  формами, а також детальніше розглянути організаційну та виробничу структуру  підприємства, та дізнатися які існують  види та організаційно-правові форми  об’єднань підприємств.

1. Поняття суб’єкта господарювання, види та організаційно-правові форми підприємств.

Суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських  відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських  прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах  цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб’єктами господарювання є:

1. господарські організації – юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2. громадяни України, іноземці та особи без громадянства, яка здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3. філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Основою виробничо-господарською  ланкою економіки України є підприємство. Згідно з Господарським кодексом України підприємство - самостійний  суб'єкт господарювання, створений  компетентним органом державної  влади або органом місцевого  самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих  потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом  не встановлено іншого, діють на підставі статуту і можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської  діяльності.

Підприємство є юридичною  особою, має відокремлене майно, самостійний  баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням  та ідентифікаційним кодом і не має  у своєму складі інших юридичних  осіб.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні  можуть діяти підприємства таких  видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи).

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне, крім форми  власності, виражає головну особливість  правового становища підприємств  цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник  у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

• підприємство колективної власності, що діє на основі колективної власності;

Колективне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють  як один суб'єкт права колективної  власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи  власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної  особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Це вид недержавної  юридичної особи. Право колективної  власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;
• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

Державне підприємство являє собою  організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища  порівняно з недержавними підприємствами Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від  функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом  права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право  власності. Обсяг його залежить від  цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається  цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству  та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом  права повного господарського відання  майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє  спеціальна категорія - правовий режим  майна державних. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення  їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності, управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

а) державні підприємства, засновані  на державній власності;

б) державні підприємства, засновані  на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності;

в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого  на державній власності, є казенне  підприємство. Майно, що є у державній  власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві  повного господарського відання, а  на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і  користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне  підприємство може лише з дозволу  органу, уповноваженого управляти відповідним  державним майном. Особливості розпорядження  іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності);

Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств  можуть бути юридичні особи і громадяни  України, інших держав. Залежно від  цього є два види спільних підприємств:

а) звичайні (національні) спільні  підприємства;

б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Підприємство набуває статусу  підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної  інвестиції на його баланс. Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується  різним юрисдикціям. Порядок створення  і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство  України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації діяльності іноземного підприємства в  Україні регулюються українським  законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється  національний правовий режим господарської  діяльності.

В Україні можуть діяти  також інші види підприємств, передбачені законом.

У разі якщо в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним  призначається,  керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.  Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників  (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, підприємство визнається дочірнім.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами  та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в  підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути  суб'єкти господарювання,  інші учасники господарських відносин, а також громадяни, які не є  суб'єктами господарювання.

Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або  учасниками господарського товариства,  зберігають статус юридичної особи.

До господарських товариств  належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні  товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством  є господарське товариство, яке має  статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової  номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні та приватні товариства. Кількісний склад  акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

Приватне акціонерне товариство може здійснювати тільки приватне розміщення акцій. У разі прийняття загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносять відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства – з приватного на публічне.

Товариством з обмеженою  відповідальністю є господарське товариство,  що має статутний капітал, поділений  на частки, розмір яких визначається установчими  документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний капітал якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми  зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є  господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між  ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну  відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством  є господарське товариство, в якому  один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом  може бути звернено стягнення (повні  учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Кількість об’єктів Єдиного  державного реєстру підприємств  та організацій України (ЄДРПОУ) за організаційно-правовими формами  господарювання розглянуто в таблиці  додатка № 1 [].

Підприємство залежно  від чисельності працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих, середніх або великих.

Малими (незалежно від  форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує сто мільйонів гривень.

Усі інші підприємства визнають середніми.

З метою запровадження  спрощеної системи оподаткування  до суб’єктів малого підприємництва відносять:

• юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 мільйон гривень.
• фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах із якими, разом із членами їхніх сімей, протягом року перебуває не більш як 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, послуг, робіт) за рік не перевищує 500 тисяч гривень.

1.2 Організаційна  і виробнича структура підприємства.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а  також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управління, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов’язки  структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному  статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників  і штатний розпис, а також має  право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємств  з відповідними органами місцевого  самоврядування в установленому  законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної  особи і діють на підставі положення  про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в  установах банків відповідно до законодавства  України.

Відокремлений підрозділ  юридичної особи – це філія, інший  підрозділ юридичної особи, що знаходиться  поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги в єдиному замкнутому технологічному процесі з юридичною особою, або представництво, що здійснює представництво та захист інтересів юридичної особи.

Філія – структурно відокремлена частина юридичної особи, що знаходиться  поза межами розташування керівного  органу юридичної особи та виконує  таку ж діяльність (виробничу, наукову  тощо), що й юридична особа в цілому. Філія має своє керівництво, яке  підпорядковане керівному органу юридичної  особи і діє на підставі доручення, що отримується від відповідного керівного органу юридичної особи.

Представництво – структурно відокремлена частина юридичної  особи. Представництво діє за межами знаходження юридичної особи  від її імені. Діяльність представництва обмежується тільки представницькими функціями (укладання угод, здавання-приймання  продукції тощо).

Основним змістом діяльності кожного промислового підприємства є виробничий процес.

Виробничий процес – це сукупність взаємопов’язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали  та напівфабрикати перетворюються у  готову продукцію.

Виробничі процеси на підприємстві здійснюються у відповідних підрозділах, склад яких характеризує виробничу  структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства характеризує кількісне співвідношення і розміри внутрішніх структурних  підрозділів підприємства, а також механізм її взаємозв’язку.

Схема виробничої структури  машинобудівного підприємства показана в додатку № 2.

Види виробничих структур:

• цехова (головним виробничим підрозділом підприємства є цех).

Цех – адміністративно  відокремлена частина підприємства, в якій виконується комплекс робіт  відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації;

• безцехова (основою побудови є виробнича дільниця);
• корпусна (основним підрозділом є корпус – об’єднання однотипних цехів);
• комбінатська (на підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва).

За формою спеціалізації  основних цехів розрізняють такі типи виробничої структури:

• предметна;
• технологічна;
• змішана (предметно-технологічна).

Предметна виробнича структура  має певний ступінь замкнутості  й визначає послідовність використання засобів праці у технологічному процесі, застосування високопродуктивного  обладнання, інструментів тощо.

Технологічна виробнича  структура визначає чітку технологічну відокремленість. У кожному підрозділі здійснюються однорідні технологічні процеси з виробництва різного кінцевого продукту.

Змішана (предметно-технологічна) виробнича структура характеризує наявність на одному й тому самому підприємстві основних цехів, які організовані за предметним та технологічним принципом.

Загальна структура –  сукупність усіх виробничих, управлінських  та невиробничих підрозділів підприємства.

1.3 Види й організаційно-правові форми об’єднань підприємств.

Об’єднанням підприємств  є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств  із метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для  вирішення спільних економічних  і соціальних завдань.

Об’єднання підприємств  утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які мають право утворювати об’єднання підприємств. В об’єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворених на території інших держав.