Виробничі запаси. 5

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………….……………………………………………… 3

РОЗДІЛ I  ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ…………... 5

1.1 Економічна сутність запасів, їх класифікація за завдання обліку…………... 5

1.2 Оцінка виробничих запасів…………………………………………………… 11

РОЗДІЛ ІІ СИНТЕТИЧНИЙ ТА АНАЛІТИЧНИЙ ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ…………………………………………………………………. 15

2.1 Облік надходження  виробничих запасів…………………………………….. 15

2.2 Облік використання  та списання виробничих запасів…………………....… 18

2.3 Порядок відображення  інформації про виробничі запаси в облікових регістрах і звітності………………………………………………………….. 22

РОЗДІЛ ІІІ  ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ  ТА ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКУ ЇЇ РЕЗУЛЬТАТІВ……………………………………………….. 26

ВИСНОВОК………………………………………………………………………..….... 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………..…… 36

ДОДАТКИ

ВСТУП

Найбільш важливою і значною частиною активів підприємства, є запаси - вони займають особливе місце  у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності, при визначенні результатів господарської діяльності підприємства та при висвітленні інформації про його фінансовий стан. Запаси відносяться до складу оборотних активів, тому що можуть бути перетворені на грошові кошти протягом року або одного операційного циклу.

У собівартості промислової продукції частка витрат сировини і матеріалів становить близько 50%, а в деяких галузях промисловості (наприклад, хімічній, текстильній, харчовій) сягає 80%. Тому актуальність цієї ділянки не викликає сумніву і потребує дослідження як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

Запаси є  однією з найбільших складових собівартості продукції, робіт, послуг. Від правильності ведення обліку запасів залежить достовірність про отриманий  підприємством прибуток та збереження самих запасів.

Ефективність  господарської діяльності підприємств в значній мірі залежить від оцінки та раціонального використання виробничих запасів. На підприємстві запаси можуть мати різне призначення залежно від функцій, яку вони виконують у процесі виробництва, а також від особливостей підприємства.

Необхідними передумовами правильної організації обліку запасів  є:

• раціональна організація складського господарства;
• розробка номенклатури запасів;
• наявність інструкцій з обліку виробничих запасів;
• правильне групування (класифікація) запасів;
• розробка норм витрачання запасів.

Актуальність  теми полягає у тому, що добре  побудований, належним чином організований  облік виробничих запасів, тобто  якісна поінформованість про їх наявність  та рух мають суттєве значення в управлінні виробничою діяльністю кожного підприємства.

Теоретичне  і практичне значення вирішення  зазначених питань щодо обліку виробничих запасів на підприємстві і зумовили вибір теми, визначили основні  завдання і цільову спрямованість  курсової роботи.

Метою роботи є  дослідження теоретичних положень і діючої практики обліку виробничих запасів.

Завданням курсової роботи є:

• висвітлення теоретичної основи обліку виробничих запасів підприємства;
• аналіз порядку ведення обліку виробничих запасів;
• відображення інформації про виробничі запаси в облікових регістрах і звітності.

Об’єктом дослідження  є процес облікового забезпечення управління виробничих запасів.

Предметом дослідження  визначено методичні аспекти  обліку запасів в умовах ринкових відносин з урахуванням галузевої  специфіки.

Методи дослідження. Метод теоретичного узагальнення та порівняння для розкриття економічної сутності виробничих запасів, деталізація при їх обліку.

Інформаційною базою курсової роботи є: Закони України, Накази Міністерства фінансів, національні  стандарти бухгалтерського обліку, праці провідних вітчизняних вчених економістів.

РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОБЛІКУ ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

1.1 Економічна  сутність запасів, їх класифікація  за завдання обліку

Однією з обов’язкових умов здійснення процесу виробництва  являється забезпечення його предметами праці (запасами) – сировиною, матеріалами, паливом та інші, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції (робіт, послуг).

Поняття запасів, порядок  їх обліку та оцінки містяться в  Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”. Згідно п.4 П(С)БО 9 запаси – це активи, які:

• утримуються для споживання при виробництві продукції, виконанні робіт та наданні послуг, а також при управлінні підприємством
• знаходяться у процесі виробництва (НЗВ) з метою наступного продажу продукту виробництва;
• утримуються з метою подальшого продажу при умові звичайної діяльності.

Для цілей бухгалтерського  обліку запаси включають:

• сировина, основні й допоміжні матеріали, комплектуючи вироби та інші матеріальні цінності, що призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
• незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємство ще не визнано доходу;
• готову продукцію, що виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;
• товари у вигляді матеріальних цінностей, що придбані (отримані)та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;
• малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються потягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року;
• молодняк тварин та тварини на вирощуванні та відгодівлі, продукція сільського та лісного господарства.

Запаси признаються  активами тоді, коли існує імовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, зв’язані з їх використанні, та їх вартість може бути достовірно визначена.

До складу запасів  включаються всі товарно-матеріальні  цінності, якими підприємство володіє на певну дату, незалежно від місця їх знаходження. Одночасно на території, що належить підприємству, можуть знаходитись предмети , що є власністю інших фізичних та юридичних осіб. Такі предмети не є запасами підприємства.

Важливою передумовою  раціональної організації обліку запасів є їх класифікація.

Всі запаси, наявні в економіці, визначені як сукупні. Вони містять  у собі сировина, матеріали, основні  і допоміжні, напівфабрикати, деталі, готові вироби, а також запасні  частини для ремонту засобів  виробництва. Основна частина сукупних запасів виробництва являє собою предмети виробництва, що входять у матеріальний потік на різноманітних стадіях його технологічної переробки.

Сукупні запаси виробництва  підрозділяються на два види: виробничі  і товарні запаси.

Виробничі запаси – придбані або самостійно виготовлені вироби, які підлягають подальшій переробці на підприємстві. Специфічною особливістю виробничих запасів є те, що вони в процесі виробництва використовуються повністю і тому для кожного нового процесу виробництва їх потрібно заміняти повністю новими. Також важливим є, що саме виробничі запаси повністю переносять свою вартість на вартість виробленої продукції.

Товарні запаси – придбані підприємством товари, призначені для  подальшого перепродажу.

Виробничі і товарні запаси підрозділяються на поточні, підготовчі, страхові, сезонні і перехідні .

Поточні запаси забезпечують безперервність постачання виробничого  процесу між двома постачаннями, а також організацій торгівлі і споживачів. Поточні запаси складають  основну частину виробничих і товарних запасів. Їхній розмір постійно змінюється.

Підготовчі запаси виділяються  з виробничих запасів при необхідності додаткового їхній підготування перед використанням у виробництві (сушіння лісу, наприклад). Підготовчі запаси товарних засобів виробництва формуються в разі потреби підготувати матеріальні ресурси до відпустки споживачам.

Гарантійні запаси (або  запаси страхові) призначені для безупинного  постачання споживача у випадку  непередбачених обставин: відхилення в періодичності й у розмірі партій постачань від запланованих, зміни інтенсивності споживання, затримки постачань у шляху. На відміну від поточних запасів розмір гарантійних запасів - розмір постійна. При нормальних умовах роботи ці запаси недоторкані.

Сезонні запаси утворяться при сезонному характері виробництва продуктів, їхній споживання або транспортування. Сезонні запаси повинні забезпечити нормальну роботу організації під час сезонної перерви у виробництві, споживанні або в транспортуванні продукції.

Перехідні запаси - це залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду. Вони призначаються для забезпечення безперервності виробництва і споживання в звітному і такому за звітним періоді до чергового постачання.

Виробничі запаси формуються в організаціях-споживачах. Товарні запаси знаходяться в організацій-виготовлювачів на складах готової продукції, а також у каналах сфери обертання. Запаси в каналах сфери обертання розбиваються на запаси в дорозі і запаси на підприємствах торгівлі. Запаси в дорозі (або транспортні запаси) знаходяться на момент урахування в процесі транспортування від постачальників до споживачів.

Кожна окрема організація  в ланцюжку постачальників і споживачів є, з одного боку, організацією-постачальником, а з іншого боку - організацією-виготовлювачем. Отже, виробничі і товарні запаси завжди є на підприємстві.

Виробничі запаси в бухгалтерському обліку відображають у розрiзi класифiкацiйних груп. Згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань i господарських операцій підприємств i організацій, затвердженим наказом Мiнiстерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291 та зареєстрованим у Мiнiстерствi юстиції України 21.12.99 р. за № 882/4185, видiленi такі рахунки для обліку виробничих запасів:

201 «Сировина  й матеріали»,

202 «Купівельні  напівфабрикати та комплектуючі  вироби»,

203 «Паливо»,

204 «Тара й  тарні матеріали»,

205 «Будівельні  матеріали».

206 «Матеріали, передані в  переробку»,

207 «Запасні частини»,

208 «Матеріали сільськогосподарського  призначення»,

209 «Інші матеріали».

За призначенням матеріали класифікують у такому порядку:

1. Сировина та основні  матеріали. До них належать  предмети праці, що входять  до складу вироблюваних продуктів i становлять їх основу.

2. Допомiжнi матеріали. До них належать матеріали, які або приєднуються до основних матеріалів, щоб надати їм певних споживчих якостей (лаки, фарби), або витрачаються для обслуговування процесу виробництва.

З. Паливо. Економічно цей  вид матеріалів належить до допоміжних матеріалів, але відокремлюється  в обліку у зв’язку з його важливістю в народному господарстві i великою питомою вагою в загальних витратах матеріалів.

4. Тара. До якої належать предмети, призначені для пакування продукції, пляшки, ящики, мішки тощо (як порожня, так i та, що є під матеріалами i готовою продукцією). Тара, що призначена для виробничих або господарських потреб належить до основних засобів або малоцінних предметів, залежно від терміну служби. Тара одноразового користування в особливу групу не виділяється i входить до собiвартостi матеріалів.

5. Запасні частини для  ремонтів — окремі запасні  частини для ремонтів машин,  обладнання, транспортних засобів. Призначені для виконання ремонтів, заміни зношених частин тощо.

У деяких галузях промисловості, наприклад, у машинобудування, підприємства купують у порядку виробничої кооперацi напівфабрикати, наприклад, деталі, які підлягають подальшій обробці або витрачається безпосередньо на збирання готової продукції. У цих випадках напівфабрикати розглядають як основні матеріали.

Важливою умовою правильної організації бухгалтерського обліку матеріалів є розроблення номенклатури матеріалів.

Перелік матеріалів, згрупованих  за характерною для них ознакою i вiдповiдним чином зашифрованих iз  вказівкою одиниці виміру, називається  номенклатурою матеріалів. На кожному документі на надходження або витрати має бути вказано не тільки назву матеріалу, а і його номенклатурний номер.

Однією з  важливих умов правильної організації  бухгалтерського обліку матеріалів є попереднє розроблення норм запасу матеріалів за кожним номенклатурним номером i норм витрат кожного виду матеріалів. На кожний вид виробленої продукції, що потрібно для контролю за станом залишків матеріалів на складах підприємства в межах потреб, а також за правильним використанням у виробництві.

Таким чином, необхідними  умовами організації обліку виробничих запасів є:

а) правильна  організація складського господарства;

б) наявність  інструкції з обліку матеріалів;

в) правильна  класифікація матеріалів;

г) розроблення  номенклатури матеріалів;

д) розроблення норм запасу i норм витрат матеріалів.

Сировина, основні  та допомiжнi матеріали, паливо, супутні напівфабрикати, комплектуючі вироби, запасні частини, тара, що використовується для пакування і транспортування продукції (товарів), інші матерiальнi ресурси відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собiвартiстю, давальницька сировина відображається за балансом за цінами, указаними в договорі.

Поточний облік  матеріалів здійснюють не за фактичною  собiвартiстю, а за раніше встановленими  цінами (наприклад, за попередній місяць). Обліковими цінами можуть бути: оптові ціни промисловості, договiрнi тощо.

Фактична собiвартiсть матеріальних ресурсів визначається, виходячи з витрат на їх придбання, включаючи оплату процентів за придбання в кредит, наданий постачальником цих ресурсів, націнки (надбавки), комiсiйнi винагороди, сплачені постачальникам i зовнiшньоекономiчним організаціям, вартість послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання i доставку, що здійснюється сторонніми органiзацiями.

1.2 Оцінка виробничих запасів

Важливе значення для правильного обліку має також порядок оцінки запасів. Згідно з Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, придбані або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первинною вартістю.

Первинною вартістю запасів, які придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

• суми, які сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю);
• суми, які сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші послуги у зв'язку з пошуком та придбанням запасів;

— суми ввізного мита;

• суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству;
• затрати по заготівлі, на навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати по страхуванню і ризику транспортування запасів;
• інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням. До таких витрат зокрема, належать прямі витрати підприємства на доробку і підвищення якісних характеристик запасів.

Первинною вартістю запасів, виготовлених власними силами підприємства, є собівартість їх виробництва, яка визначається згідно з Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”. Первинною вартістю запасів, які внесені до статутного капіталу, визнається узгоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Первинною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість.

Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю одержаних запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первинна вартість запасів, які придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів або їх еквівалентів, яка була передана (одержана) в процесі обміну.

Не включаються до первинної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, у якому вони були здійснені (установлені):

• понаднормативні втрати і недостачі запасів;
• відсотки за користування позиками;
• витрати на збут;

— загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів і приведенням їх до стану, придатного до використання за призначенням.

Первинна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених П(с)БО 9 “Запаси”.

У разі відпуску матеріалів у виробництво, продажу або іншому вибутті згідно з П(с)БО 9 “Запаси”оцінка їх здійснюється по одному з таких методів:

• ідентифікованій собівартості одиниці запасів;
• середньозваженій собівартості;

— собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

— собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

• нормативних затрат;
• ціни продажу.

Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, які мають однакове призначення і однакові умови використання, застосовується тільки один із зазначених методів.

За ідентифікованою собівартістю оцінюються запаси, які відпускаються, і послуги, які виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють один одного.

Оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів шляхом ділення сумарної вартості таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надійшли на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень запасів.

Оцінка запасів по методу ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, яка є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахування в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходжень запасів.

Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися і переглядатися.

Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки на товари. Цей метод застосовується підприємствами, які мають значну і перемінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Середній процент торгової націнки визначається шляхом ділення запиту торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок за звітний місяць на продажну вартість одержаних у звітному місяці товарів і залишок товарів на початок звітного місяця.

РОЗДІЛ ІІ СИНТЕТИЧНИЙ ТА АНАЛІТИЧНИЙ ОБЛІК ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ

2.1 Облік  надходження виробничих запасів

Синтетичний облік наявності і руху виробничих запасів ведеться на рахунку 20 «Виробничі запаси» за субрахунками:

201 «Сировина  й матеріали»,

202 «Купівельні  напівфабрикати та комплектуючі вироби»,

203 «Паливо»,

204 «Тара й  тарні матеріали»,

205 «Будівельні  матеріали».

206 «Матеріали, передані в переробку»,

207 «Запасні  частини»,

208 «Матеріали  сільськогосподарського призначення»,

209 «Інші матеріали».

По дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» та його субрахунків відображають надходження відповідних запасів на підприємство та збільшення їх вартості в результаті дооцінки, по кредиту — витрати на виробництво, відпуск в переробку, на сторону, а також зменшення вартості запасів внаслідок уцінки.

Переважну більшість виробничих запасів підприємства придбають у постачальників на підставі укладених договорів (контрактів, угод). На відвантажені (відпущені) матеріальні цінності постачальник виписує рахунок-фактуру та інші розрахунково-платіжні документи (у яких вказуються назва, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість, сорт, ціна кожного виду матеріальних цінностей, що відпускаються, ставка і сума ПДВ, загальна сума, що підлягає до оплати), а також податкову накладну. Податкова накладна надає право покупцеві, зареєстрованому як платник ПДВ, на включення до податкового кредиту суми ПДВ, сплачену постачальнику при придбанні матеріальних цінностей (робіт, послуг).

Витрати на придбання обладнання, що не потребує монтажу, транспортних засобів, вільно розміщених верстатів, будівельних машин і механізмів, сільськогосподарських машин та інвентарю, виробничого інвентарю та інструментів тощо відображаються на рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Устаткування і будівельні матеріали, передані підрядній організації для виконання робіт, після підтвердження їх використання списуються з кредиту цього субрахунку на дебет рахунка 15 «Капітальні інвестиції».

Автомобільні шини, що є на колесах та в запасі при автомобілі, які враховані в ціні автомобіля і включені в його інвентарну вартість, обліковуються в складі основних засобів.

Аналітичний облік обмінного фонду машин, вузлів та агрегатів ведеться за групами: придатні для експлуатації (нові та відновлені); що підлягають відновленню (на складі), що знаходяться в ремонті.

Приймання матеріалів, що надійшли на склад підприємства, здійснюється на підставі накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей (форма № М-20) або оформляється прибутковим ордером (форма № М-4), якщо під час приймання виявлені розходження між фактичною кількістю матеріальних цінностей, що надійшли, і кількістю, вказаною у накладній. При цьому недостача (псування) матеріальних цінностей, виявлена при прийманні їх від залізниці (порту), оформляється комерційним актом, а при прийманні їх на складі - приймальним актом. Ці акти є підставою для пред'явлення претензії винуватцю недостачі (або псування) матеріальних цінностей (транспортній організації, постачальнику - у разі недовантаження або неправильної упаковки (затарення), що послужило причиною псування цінностей при перевезенні).

Матеріали, доставлені автотранспортом, прибуткуються на підставі товарно-транспортних накладних (форма № 1-ТН, форма № 1-ТН спирт). Приймання матеріалів від своїх цехів та інших підрозділів (невикористані матеріали, відходи виробництва (обрубки, обрізки, стружка тощо), непоправний брак, матеріальні цінності від списання основних засобів або малоцінних і швидкозношуваних предметів, зношені шини та утильна гума тощо) здійснюється за накладною, яка виписується цехом-здавальником або іншим підрозділом.

Синтетичний облік придбаних запасів на рахунку 20 «Виробничі запаси» та його субрахунках підприємства обліковують за фактичною собівартістю їх придбання (заготівлі), яка, як зазначалося раніше, включає: покупну вартість і транспортно-заготівельні витрати (витрати по транспортуванню, навантаженню, розвантаженню, доставці до складів підприємства, включаючи націнки постачальницьких і посередницьких організацій, вартість послуг товарних бірж і брокерських контор, мито і митні збори тощо). Ця собівартість виявляється, як правило, тільки наприкінці місяця - після відображення всіх заготівельних операцій і розподілу їх між окремими видами запасів. Документи ж на оприбуткування і списання витрачених матеріалів, що надходять до бухгалтерії, вимагають їх систематичного опрацювання і відображення в облікових регістрах, що неможливо робити без попередньої оцінки матеріалів. Тому аналітичний облік запасів протягом місяця ведуть за прийнятими обліковими цінами: покупними (з відокремленим обліком транспортно-заготівельних витрат) або за розрахунково-плановою собівартістю (з відокремленим обліком відхилення від фактичної собівартості).

Наприкінці місяця вартість використаних у виробництві запасів і списаних за обліковими цінами, а також вартість залишку запасів на складах коригують до фактичної собівартості (шляхом списання транспортно-заготівельних витрат або відхилення планової собівартості запасів від фактичної).

Запаси, які надійшли на підприємство без товаросупровідних документів постачальника (невідфактуровані поставки), приймаються на облік за приймальними актами (форма № М-7) і оформляються записом по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідні субрахунки) в кореспонденції з кредитом рахунка 631«Розрахунки з постачальниками і підрядниками». Після одержання від постачальника рахунків-фактур та інших товаросупровідних документів раніше зроблений запис (у цій же кореспонденції рахунків) сторнується і робиться звичайний запис на суму, яка значиться в одержаних документах.

Транспортно-заготівельні витрати, пов'язані з придбанням (заготівлею) виробничих запасів (оплата залізничного тарифу, водного фрахту, навантажувально-розвантажувальних робіт тощо), обліковуються на аналітичному рахунку «Транспортно-заготівельні витрати», який відкривається в складі рахунка 20 «Виробничі запаси». На суму транспортних та інших витрат, які підлягають оплаті постачальникам та іншим стороннім організаціям, у бухгалтерському обліку підприємства роблять запис по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси», аналітичний рахунок «Транспортно-заготівельні витрати», і кредиту відповідних рахунків (631 685 та ін.). Таким чином на дебеті синтетичного рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок) відображається покупна вартість запасів і транспортно-заготівельні витрати, що в сукупності становлять їх фактичну собівартість.

Облік розрахунків з постачальниками і підрядчиками (транспортними та іншими сторонніми організаціями) за надані послуги по перевезенню вантажу здійснюється в журналі-ордері № 6, а при спрощеній формі обліку - у відомості форма № В-7 «Відомість обліку розрахунків з постачальниками» (яка за своїм змістом аналогічна журналу-ордеру № 6).

Оприбуткування виробничих запасів, одержаних з інших джерел, відображається записом по дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» (відповідний субрахунок) у кореспонденції з кредитом рахунків:

40 «Статутний капітал» (на вартість запасів, внесених засновниками (учасниками) до статутного капіталу підприємства);

719 «Інші доходи від операційної діяльності» (на вартість безоплатно одержаних запасів від інших юридичних осіб, а також оприбуткованих раніше, не взятих на облік цінностей);

742 «Доход від реалізації необоротних активів» (на вартість придбаних запасів у результаті обміну на необоротні активи).

2.2 Облік використання та списання виробничих запасів