Вирощування озимої пшениці на СТОВ «Промінь»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСУ

Факультет аграрного менеджменту

Міжнародний магістерський курс

«Адміністративний менеджмент»

Кафедра світового сільського господарства та менеджменту ЗЕД

Курсовий проект

на тему:

«ВИРОБНИЧО-ЕКОНОМЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРИВАТНОГО ФЕРМЕРСЬКОГО ПІДПРИЄМСТВА «АГРОФІРМА«ДАНИЛІВСЬКА»»

Виконав:

Студент

Магістратури 1-го року навчання 1 групи

Фоя Олег Вікторович

Викладач:

Кандидат економічних наук, доцент

Передерій Наталія Олександрівна

Київ (2014)

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Теоретико-економічні аспекти дослідження виробничих процесів

1.1. Виробничий процес,його різновиди та структура. 5

1.2. Показники  економічної  ефективності  виробництва озимої  пшениці і методика їх визначення 7

Розділ 2 Загальна характеристика СТОВ «Промінь»

2.1. Місце розташування господарства(регіональні переваги). 16

2.2. Виробнича спеціалізація  господарства. 18

2.3. Сильні та слабкі сторони діяльності,напрямки розвитку  22

Розділ 3.Вирощування озимої пшениці на СТОВ «Промінь»

         3.1 Технологія вирощування озимої  пшениці 27

3.2 Калькуляція маржинального  доходу 34

3.3 Визначення порогу виробництва. 35

3.4 Визначення порогу рентабельності………………………………36

3.5 Окупність факторів виробництва…………………………………37

Висновки і пропозиції 39

Список використаної літератури 41

Додатки 44

Вступ

В аграрному виробництві України є дві головні галузі — рослинництво і тваринництво і третя проміжна — кормовиробництво, яка у великих господарствах має свою специфіку, структуру, організаційно-економічні основи та ін. На рослинництво і кормовиробництво припадає близько 93 % орних земель в Україні, з них до 30 % відведено під кормові культури. У рослинництві 40 — 50 % становить побічна продукція — солома хлібів, стебла кукурудзи й сорго, жом, патока та інші, які через проміжну галузь — кормовиробництво використовуються у тваринництві. Тому гармонійне поєднання рослинництва, тваринництва, кормовиробництва — необхідна умова успішного функціонування всього аграрного комплексу країни. Рослинництво в Україні, як уже зазначалося, все більше набуває рис біологічного, тобто такого, що ґрунтується на широкому використанні альтернативних — біологічних і пов'язаних з ними агротехнічних — методів вирощування сільськогосподарських культур з мінімальним застосуванням засобів хімізації в системі захисту рослин та з максимальним — біологічних джерел живлення рослин.

В Україні вирощують три основні групи сільськогосподарських культур — зернові, технічні та кормові. Деякі площі займають ефіро­олійні та лікарські культури. Серед зернових і зернобобових головними є пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, жито, просо, гречка, горох, менші або незначні площі займають сорго, соя, чина, нут, квасоля, сочевиця та деякі ін. З технічних культур сіють цукрові буряки і соняшник, льон, коноплі, ріпак, тютюн і махорку.

Основна зернова культура України — озима пшениця, середня врожайність якої складає 20—25 ц/га (у розвинених країнах — 60— 80 ц/га). Основні райони вирощування — Лісостеп і північні райони Степу. Пшениця - найважливіша продовольча культура. Не випадково озима пшениця є основним продуктом харчування у 43 країнах світу з населенням понад 1 млрд. осіб.

У хімічний склад зерна входять усі необхідні для харчування елементи: білки, вуглеводи, жири, вітаміни, ферменти і мінеральні речовини.

Найважливішим компонентом зерна є білок. Його вміст може коливатися від 8 до 22%. Всі найважливіші життєві процеси людини (обмін речовин, здатність рости і розвиватися, розмноження) пов'язані з білками. Замінити білки у харчуванні іншими речовинами неможливо.

У зерні пшениці найголовніше - це клейковинний білок.

Клейковина - це нерозчинний у воді пружно-еластичний гель, що утворюється при змішуванні розмеленого борошна з водою. Основу клейковини становлять спирто- і лужнорозчинні білки -гліадин і глютеїн. Жодний інший хлібний злак не має такого цінного поєднання цих двох важливих компонентів.

Основну частину зерна пшениці складають вуглеводи. Вони представлені в основному крохмалем (48-63%). Вуглеводи мають велике енергетичне значення у харчуванні людини.

Жир складає в зерні пшениці в середньому 2% і розміщується в зародку і алейроновому шарі.

Хліб з пшеничного борошна відзначається високими смаковими властивостями, добре засвоюється. Він висококалорійний - в 100 г пшеничного хліба міститься 245-255 ккал. Зерно використовується для виробництва круп, макаронів, вермішелі, кондитерських виробів тощо. У промисловості зерно пшениці використовують для одержання крохмалю, спирту. Пшеничні висівки - висококонцентрований корм для всіх видів тварин.

Солому у подрібненому і запареному вигляді можна згодовувати тваринам. У 100 кг соломи міститься 20-22 кормові одиниці. Найкраще використати солому для підвищення родючості ґрунтів - безпосередньо як добриво загорнути в ґрунт, чи для виробництва гною, компостів.

 Яра пшениця має  нижчу врожайність у порівнянні  з озимою, її сіють головним  чином у степових районах України, де практично відсутній постійний  сніговий покрив.

Вітчизняний та зарубіжний досвід свідчить, що застосування інтенсивних технологій вирощування пшениці на сучасному етапі розвитку землеробства дає можливість у зонах із сприятливими грунтово-кліматичними умовами постійно одержувати на великих площах 45—50 ц/га зерна.

Підвищення стійкості зернового господарства можливе при освоєнні зональних систем землеробства, які забезпечують раціональне використання виробничих ресурсів і біо-кліматичного потенціалу певного регіону. При цьому як сукупність факторів інтенсифікації, так і їх роль у формуванні врожаю суттєво різняться залежно від зони, рівня родючості ґрунту, використання біологічного потенціалу сорту, забезпеченості технології матеріальними ресурсами та ін.[1, 574c]

Метою дослідження, данної курсової роботи, є вивчення стану та визначення виробничо-економічних тенденцій розвитку підприємства, та дослідження шляхів підвищення родючості озимої пшениці.

Завданням цього курсового проекту є практичні розрахунки виробничо-економічних тенденцій розвитку та, зокрема, рентабельність, порогів рентабельності та виробництва, маржинального доходу та окупності факторів виробництва в приватному підприємстві «Агрофірма «Данилівська»» Васильківського району Київської області .

Об’єктом дослідження виступає фермерське господарство. «Агрофірма «Данилівська»» розташована в  Васильківському районі Київської області.

Предметом дослідження є виробничо-економічні тенденції розвитку підприємства.

В процесі дослідження були використані різноманітні економіко-статистичні методи збору й обробки інформації. Як аналітичний матеріал використовувались статистичні дані міністерства АПК України, Державного комітету по статистиці України, дані річних звітів та аналітичного обліку господарства “ Данилівська ”. Дослідження охоплюють період за 2012-2013 рр. 
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

1.1 Виробничий  процес,його різновиди та структура

Виробничий процес — це сукупність взаємозалежних основних, допоміжних і обслуговувальних процесів праці і знарядь праці з метою створення споживчих цінностей — корисних предметів праці, необхідних для виробничого або особистого споживання. У процесі виробництва працівники впливають на предмети праці за допомогою знарядь праці і створюють нові готові продукти, наприклад верстати, автомобілі, товари народного споживання та ін. Предмети і знаряддя праці, будучи речовинними елементами виробництва, на підприємстві взаємопов'язані: конкретні предмети можуть бути оброблені тільки визначеними знаряддями праці; уже самі по собі вони мають системні властивості. Однак жива праця повинна охопити ці предмети і тим самим розпочати процес перетворення їх у продукт. Таким чином, виробничий процес — це, насамперед, трудовий процес, оскільки ресурси, що використовуються людиною на його вході, як інформація, так і матеріальні засоби виробництва, є продуктом попередніх процесів праці. Розрізняють основні, допоміжні й обслуговувальні виробничі процеси.[8, 400c]

1. Основні виробничі процеси — це та частина процесів, у ході яких відбувається безпосередня зміна форм, розмірів, властивостей, внутрішньої структури предметів праці і перетворення їх на готову продукцію.
2. До допоміжних виробничих процесів належать такі процеси, результати яких використовуються або безпосередньо в основних процесах, або для забезпечення їх ефективного здійснення.
3. Обслуговувальні виробничі процеси — це процеси праці з надання послуг, необхідних для здійснення основних і допоміжних виробничих процесів.

За перебігом у часі виробничі процеси поділяють на:

1. Дискретні (перервні) та безперервні. Дискретним процесам притаманна циклічність, зв’язана з виготовленням виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг тощо).
2. Безперервні процеси властиві виробництву продукції, яка не має сталого об’єму й форми (сипкі, рідкі, газоподібні речовини), тому їхній перебіг не потребує технологічної циклічності.

За ступенем автоматизації розрізняють ручні, механізовані, автоматизовані та автоматичні процеси.

1. Ручні процеси здійснюються безпосередньо робітником, фізична сила якого є основним джерелом енергії.
2. Механізовані процеси виконуються робітником за допомогою машин.

Робітник керує машинами, а безпосередньо виконує тільки допоміжні операції. Автоматизовані процеси виконуються машинами під наглядом робітника. [22]За останнім можуть залишатися деякі допоміжні операції. Автоматичні процеси здійснюються машинами без участі робітника за попередньо розробленою програмою.

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані у просторі й часі. Для цього при проектуванні та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність

Принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою зв’язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.

1.2. Економічна ефективність у сільськогосподарському виробництві

Економічна ефективність – досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність – конкретна форма вияву закону економії часу, їх зв'язок здійснюється через зростання продуктивності праці її підвищення означає зростання ефективності сукупної праці, збільшення ефективності всього виробництва, зумовленої насамперед прогресом продуктивних сил.

Вимірювальну систему ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов'язані і взаємодоповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств – раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект.[18,144c] З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансового капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів.

 Проте для всебічної  оцінки ефективності виробництва  та її поглибленого аналізу  необхідно також широко використовувати  традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх  факторів – природних, економічних  і організаційно-господарських. Водночас  на них істотно відбивається  дія зовнішнього середовища, насамперед  тих його ланок, на які аграрні  підприємства не мають будь-якого  впливу.

Ефективність сільськогосподарського підприємства залежить від обґрунтування аспектів використання капітальних вкладень, комплексної механізації та автоматизації галузі. Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва – визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства. Ефективність виробництва як економічна категорія відображує ту дію об’єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних вкладень. Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе значення має земля як головний засіб виробництва, а в тваринництві – продуктивна худоба. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується земельної площі або поголів’я продуктивної худоби і співвідноситься з ними. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відображається якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. Суть проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат – матеріальних, трудових і фінансових – досягти істотного збільшення обсягу виробництва продукції, необхідної для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства.[11]

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є важливою передумовою прискорення розвитку агропромислового комплексу і подальшого підвищення результативності функціонування економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють: народногосподарську економічну ефективність; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність виробництва окремих культур, видів продукції; економічну ефективність окремих агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової практики .

Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших затратах живої і уречевленої праці. Основний критерій економічної ефективності висвітлює головну мету виробництва і може використовуватись на всіх рівнях.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції потрібно визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Відповідно, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва вивчають до вимог економічних законів, які його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Розвиток сільського господарства, в галузі рослинництва здійснюється на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зокрема використання нових систем машин, високопродуктивних культур, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Особливе значення також має хімізація сільського господарства, що є важливою умовою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур. 

Проблема підвищення ефективності загального виробництва є основою розвитку на сучасному етапі. Необхідність визначення ефективності будь-якої галузі народного господарства, в тому числі і зернового виробництва, об'єктивно випливає з можливості досягти при визначеному напрямку науково-технічного прогресу, великої економії засобів і праці. Це особливо важливо в умовах обмеженого розміру ресурсів, так як, чим ефективніше в масштабах країни будуть використовуватись наявні ресурси, тим ширше будуть задоволені його потреби в різних видах продукції..

Одним з найважливіших напрямків підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є його інтенсифікація на основі постійного удосконалення господарського механізму, який формується на суттєво новій ринковій мотивації до праці.[21, 415c]

Інтенсивний тип розширеного відтворення в умовах становлення та розвитку ринкових відносин має принципові особливості. Основним критерієм економічного розвитку стає не кількісне збільшення факторів виробництва, а суттєве зростання ефективності виробництва на основі максимальної економії не тільки життєвої, але й уречевленої праці. Визначальним показником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стає не просто збільшення обсягів виробництва продукції, а випереджаючі темпи зростання кінцевих результатів в порівняні з витратами. Ринкова економіка вимагає становлення соціально орієнтованого підприємництва. Саме такі відмінності зумовлюють вияв нових тенденцій і закономірностей інтенсивного типу розширеного відтворення вимагають концепції інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на одиницю продукції.

Підвищення ефективності зернового господарства пов'язане з впливом на його розвиток великої кількості факторів: хімізація, меліорація, виведення нових сортів, підвищення загальної культури землеробства. В зв'язку з тим, що перелічені фактори не рівнозначні по ступеню впливу на збільшення виробництва зерна і потребують різних розмірів капіталовкладень та поточних затрат, важливо, куди будуть спрямовані ці капіталовкладення.

Труднощі у визначенні економічної ефективності основних факторів, які впливають на ріст урожайності зернових культур, на відмінну від виявлення економічної ефективності різних варіантів проектних рішень в промисловості, коли головне завдання полягає у виборі більш ефективного варіанту, визначення групи показників, полягає в тому, що тут головне завдання встановлює найбільш правильне відношення факторів у комплексі з урахуванням економічної ефективності кожного із них.

Зернопромисловий комплекс являє собою досить складну структуризовану структуру, в яку, крім зернового господарства, входять борошномельна, круп'яна, комбікормова, хлібопекарська та інші галузі промисловості. Тому концепція його розвитку передбачає модернізацію всіх галузей і складових, удосконалення економічних і технологічних зв'язків між ними, їх збалансований розвиток, кооперування виробництва, використання найновіших технологій, збільшення асортименту і поліпшення кінцевої продукції, підвищення економічної ефективності її виробництва і зниження цін на неї.[12, 168c]

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин ефективність виробництва зерна визначає його конкурентноздатність, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тобто здатність до розширеного відтворення, зростання обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць, підвищення заробітної плати працівників та інше. У цілому ефективність – це соціально-економічна проблема, позитивне вирішення якої зумовлює розвиток продуктивних сил і стан суспільства..

З цією метою розроблено ряд напрямків, що спрямовані на підвищення економічної ефективності зернового виробництва і передбачають збільшення виробництва, поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового господарства, ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком подальшого зростання зернового господарства є інтенсифікація зерна на основі внесення оптимальної кількості органічних, мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних сортів і гібридів, впровадження комплексної механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці з урахуванням кінцевого результату.[17, 31-34c]

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці та поліпшення культурно-побутових умов працівників галузі. Проблема піднесення ефективності сільськогосподарського виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат досягти суттєвого збільшення обсягу виробництва продукції, необхідні для задоволення матеріальних і культурних потреб суспільства

1.3. Показники економічної ефективності виробництва озимої пшениці і методика їх визначення

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва озимої пшениці необхідно здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система показників дає змогу провести комплексний аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

 В ефективності виробництва  відображається вплив комплексу  взаємопов’язаних факторів, що формують  її рівень і визначають тенденції  розвитку. Для оцінки економічної  ефективності сільськогосподарського  виробництва використовують відповідний  критерій і систему взаємопов’язаних  показників, які відбивають вимоги  економічних законів і характеризують  вплив різних факторів.

 Економічна ефективність  сільськогосподарського виробництва  визначається як народногосподарська  ефективність, економічна ефективність  галузей і виробництва окремих  продуктів, а також господарської  діяльності сільськогосподарських  підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують  різні економічні показники, що  повинні бути органічно взаємопов’язані  і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними  для оцінки рівня народногосподарської  ефективності, окремих галузей і  видів продукції, агротехнічних  і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової  практики.[14, 320c]

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва на підприємствах необхідно правильно визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні більш ефективно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники.

Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва озимої пшениці характеризується системою таких показників :

1. урожайність;
2. затрати праці на 1 ц пшениці або виробництво пшениці в розрахунку на 1 люд.-год. ;
3. собівартість 1 ц пшениці;
4. ціна реалізації 1 ц пшениці;
5. прибуток в розрахунку на 1 ц пшениці; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;
6. рівень рентабельності.

 За кількісним співвідношенням  валового пшениці зерна до  витрат на його виробництво  або урожайність до витрат  на 1 га посіву визначають рівень  економічної ефективності виробництва  зерна. Слід відзначити, що різні  зернові культури потребують  неоднакових матеріально-грошових  і трудових витрат, що в кінцевому  рахунку разом з їх урожайністю  визначає рівень економічної  ефективності виробництва.

Для визначення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами засобів виробництва і живої праці. Виробництво продукції супроводжується затратами живої і уречевленої праці. Продуктивність праці вимірюється лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках. [30, 63c]

 У сільському господарстві  широко застосовують також і  зворотний показник продуктивності  праці – трудомісткість одиниці  продукції, який характеризує затрати  робочого часу на виробництво  одиниці продукції. Зниження трудомісткості  свідчить про підвищення продуктивності  праці.

Важливим показником економічної ефективності виробництва озимої пшениці є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна – важлива категорія ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких економічних показників, як обсяг валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

 Прибуток господарств  – це реалізована частина їхнього  чистого доходу. Тому маса прибутку  сільськогосподарських підприємств  не повністю відображає їх  вклад у створення чистого  доходу суспільства. У сільському  господарстві величина прибутку  підприємства залужить вад кількості  і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості  і фактичних цін реалізації. Прибуток  на 1 ц зерна визначається як  різниця виручки реалізації 1 ц  зерна і собівартості 1 ц реалізованої  продукції.

 В умовах ринкової  економіки кожний суб’єкт підприємницької  діяльності намагається максимізувати  прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

 Рентабельний — це  той, що дає прибуток, доход, доцільний  з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному  розумінні цього слова означає  прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності  підприємства мають відшкодувати  свої витрати виручкою від  реалізації продукції й одержати  прибуток. Тому рентабельність являє  собою важливий показник економічної  ефективності сільськогосподарського  виробництва, який свідчить про  те, що підприємство від своєї  діяльності одержує прибуток.

 Характеризуючи рентабельність  виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому  не достатньо визначити величину  прибутку. Необхідно співставити  її з виробничими витратами  за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і  норма прибутку.[3, 624c]

 Рівень рентабельності  визначається відношенням прибутку  до повної собівартості реалізованої  продукції і виражається у  відсотках. Він показує величину  прибутку на 1 грн. витрат виробництва  і характеризує ефективність  їх використання у поточному  році.