Вишивка багатогранне явище Української культури

  I Вступ

  Народна творчість – це історична основа на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Вана включає в себе різні види художньої діяльності народу – поетичну творчість, театральну, музичну, танцювальну, декоративне та образотворче мистецтво. Народна творчість існує як сукупність численних видів і жанрів. Усі її види об’єднує основне – пізнання та відображення трудової діяльності, праця відіграла величезну роль у походженні мистецтва. Вона дала людині руку здатну виготовити знаряддя створювати потрібні предмети і надавати відповідної форми. В процесі трудової діяльності людина розвиває естетичні почуття – її вухо, очі, вчилися бачити та відчувати красу форм, кольорів, звуків. Для того, щоб народилося мистецтво людина повинна лише навчитися вправно працювати інструментами, а з їхньою допомогою відображати бачене на камені, глині. Шлях розвитку мистецтва – це постійний процес відокремлення його видів. Виникнувши внаслідок трудової діяльності нерозривно пов’язане з життям народу, із класовим розшаруванням виникло мистецтво певних видів. Художня професійна діяльність почала зосереджуватись в руках привілейованої меншості, інтереси яких розподіляли на різних етапах історії розвитку мистецтва, як соціального явища зумовленого існуючими класами: рабовласницьким, феодальним, капіталістичним. В умовах соціального і національного гноблення, расові дискримінації народного мистецтва не переривались, воно жило зазнаючи розквіт, сміливо втілюючи ідеї, оберігаючи спадщину народної культури. Поступово в класовому суспільстві мистецтво розмежувалось на два види: народне і професійне. Народні художні промисли – форма народного декоративного мистецтва, яка являє собою виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці. Професійно декоративне мистецтво – результат творчості людей із спеціальною художньою освітою. Одним із найпоширеніших видів народного мистецтва на Україні є вишивка. З нею пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє. Вишивка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.

  “І  в дорогу далеку ти мене  на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала...”  Ці рядки відомої пісні на вірші видатного поета Андрія Малишка засвідчують, що супутницею до нашого життя є вишивка. Хрестик чи гладь, мережання чи вирізування на лляних , конопляних, бавовняних тканинах споконвіку милують око, радують душу, дають працю рукам і думці. Цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають в глибину віків. 
Мабуть ніколи не зможемо ми довідатись, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо з огляду на недовговічність тканин і ниток, наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва. З кожним століттям вишивка розвивається і удосконалюється.

  Елементи  символіки сучасних орнаментів української  народної вишивки, перегукуються з орнаментами, якими прикрашали давні мешканці нашої області – трипільські племена.

  Творче  спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишалась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний оригінальний стиль. Невідомі умільці клопіткою працею виробили різноманітні детальні техніки вишивання, які завдяки стійкості традиції дійшли через століття до наших часів. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаменту, їх барвистість, техніки вишивання. Художня вишивка – являє собою найбільш поширений вид народного мистецтва, в якому втілені кращі традиції народу, вона приносить і буде приносити радість тисячам шанувальників. 

  II Основна частина

  1. Вишивка як один  із видів народного  мистецтва.

  1.1. Історія виникнення  вишивки. 

  Мабуть, ніхто й ніколи не зможе довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин є те, що тканина недовговічна і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогади і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, літописців і нотатки мандрівників минулого свідчать, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна сягає в глибину віків. Його розвиток триває з незапам’ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вірною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного. Відомо багато археологічних доказів давності і розповсюдження народних звичаїв оздоблювати одяг вишивкою. Так на околиці села Мартинівка, що на Черкащині, знайдено скарб VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено пам’ятки з металу, срібні бляшки з фігурами чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Так донедавна одягалися українські селяни.

  Символи сучасних орнаментів української вишивки, різні елементи їх перегукуються з орнаментами, що прикрашали вироби трипільських племен.

    За свідченнями давньогрецького історика Геродота, скіфи – мешканці Причорномор’я та причорноморських степів – також прикрашали вишивкою свій одяг. Пам’ятки вишивок Х-ХІІІ ст., засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок антропоморфними, зооморфними, рослинними і геометричними мотивами.

  Мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалось у часи Київської Русі. Наприкінці ХІ ст. дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха, заснувала в Києві (в Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. З літописів можна довідатись, що вишивала також і княжна Анна – дружина Київського князя Рюрика Ростиславовича. Клапті тканин гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної церкви в Києві. Зображення на фресках, мініатюрах, рукописних книг також є свідченням глибокої історії мистецтва вишивання. Ряд залишків гаптованих тканин виявлено під час розкопок, що здійснювались археологами в Старому Галичі, Царгороді і інших містах та регіонах України. Це свідчить про широку географію гаптування на території України.

  Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим, це була зустріч, якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі.

  В ХVІ-ХVІІ ст. могутня хвиля відродження української культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у той же час і української вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається.

  Українські  народні вишивки з давніх часів, славляться красою. В українській народній вишивці зустрічаються понад сотню видів швів.

  Вишивкою  прикрашають найрізноманітніші  вироби: скатертини, рушники, доріжки, серветки, занавіски, покривала, блузи, жіночі й дитячі сукні, чоловічі сорочки.

  Вишивка, як інші види справжнього мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню, національне почуття переосмислення світової культури, усвідомлення справжніх національних цінностей. Отже, українська національна вишивка – це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому візерунки і зображення, гармонія, кольорового спектру відтворюють національний менталітет українського народу.

  1.2. Характеристика матеріалів, що використовується  при вишивці.

  Вишивці завжди надавали в народі особливого значення. Для цього виду декоративного мистецтва не потрібно складних пристосувань та умов. Це лише голка, нитка, наперсток, ножиці, тканина, канва, п’яльця та вміння перейняті від старших: доньці – від матері, внучці від бабусі. Вишивають юні, середнього, старшого і навіть похилого віку люди, довгими зимовими вечорами. Жінки – за тихою, щирою розмовою, дівчата під час вечорниць, під пісню і веселий жарт. Голки використовують тонкі, довгі оскільки вони проколюють легко тканину й залишають після себе маленькі дірочки. Для вишивання вовняними нитками використовують голку середньої товщини.

  Матеріал  яким вишивають ”: нитки ручного прядіння (конопляні, вовняні...) нитки фабричного виготовлення (гарус, шнури, шовк...). Нитки бувають різних кольорів і різної товщини. Частіше використовують муліне, вовняні, шовкові ірис. Для вишивання беруть нитку півметрової довжини, бо довга нитка часто заплутається і це затримує роботу.

  Наперсток полегшує роботу, захищає палець від  проколення. Його підбирають відповідно до величини середнього пальця правої руки. Вишивальницям-початківцям краще користуватись наперстком з дном. Ножиці беруть маленькі з гострими кінцями.

  П’яльці бувають круглі, квадратні, маленькі й великі; виготовляють їх з дерева, металу, пластмаси. Частіше користуються маленькими круглими п’яльцями. Так п’яльці складаються з двох обручів, з яких один щільно входить у другий. Зовнішній обруч іноді буває із спеціальним гвинтом, за допомогою якого обруч можна розширювати або звужувати. Згідно з призначенням вишивання, матеріали поділяють на 2 типи: 1 – “ Основа на якій вишивають ” різні види тканин: вовняні, лляні, конопляні, канва... найбільше використовують канву – це тканина з великими рідкими поздовжніми й поперечними нитками, що утворюють правильні квадратики. Канву широко використовують для вишивання хрестом, косою чи прямою гладдю.

  1.3. Техніка виконання  та види швів

  Коли  мова заходить про те, як виконана вишивка ми, як правило згадуємо дві техніки: хрестик та гладь. Насправді ж, в деяких джерелах зустрічається інформація, що існує більше ніж 100 видів швів. Перш за все оздоблення класифікують таким чином:

  — шви для обробки країв деталей  виробів;

  — початкові шви;  

  — оздоблювальні шви;

  — рахункові шви (непрозорі та прозорі);

  — стеленні рахункові шви;

  — нерахункові стеленні шви;

  — рушникові шви;

  — вишивання пацьорками (бісером);

  — аплікація;

  — гаптування.

  Один  з початкових швів — кривулька одностороння. Її застосовують як з'єднувальний шов в декоруванні рубців. Нею виконують орнаменти покрайниць, поєднують із різноманітними швами художнього вишивання при виконанні основних орнаментів. Широко використовується при оздобленні натільного, верхнього, поясного та плечового одягу.

  Оздоблювальні шви. Досить цікавий шов — соснівка. Використовується як з'єднувальний шов, для декорування рубців, вишивання покрайниць та роздільної лінії у стрічкових орнаментах, а також як самостійний орнаментальний шов художнього вишивання при оздобленні натільного, поясного та верхнього одягу.

  Досить  складним є петельковий шов. Використовують для оздоблення країв деталей виробу, конструктивних швів, поєднують з різними швами художнього вишивання в орнаментах. Збільшуючи довжину настелених стібків основи шва, петельковим швом можна виконувати зв’язуючи конструктивні елементи між деталями виробу.  

  Рахункові шви. Рахункові шви мають різні техніко-технологічні ознаки, однак умовно їх можна розділити на непрозорі та прозорі. Непрозорі — шви настилом стібків яких можна здійснювати суцільне покриття тла тканини. При їх виконанні не утворюються прогалини на тлі тканини. Прозорі — єднання настилу стібків з повітряним простором на тлі тканини. Рахункові шви широко використовуються для оздоблення вишиванок.

    Приклади непрозорих швів. Курячий (кучерявий) брід. Шов поєднують в орнаментах із лиштвою простою, качалочкою, швом „кочелистий”, „солов’їними вічками”, довбанкою тощо. Ним найбільше вишивають лінії розводу в основних орнаментах, виконаних білим по білому або ніжними відтінками інших кольорів.

  Хрестик косий (звичайний). Нарешті про найвідоміший. Технікою художнього вишивання хрестик косий (або звичайний) виконують найрізноманітніші орнаменти з декорування виробів. При вишиванні хрестика косого з лицьової сторони настилаються два рівні діагональні (косі) стібки зліва направо і справа наліво. Звідси й назва хрестик косий. Його ще називають звичайним, бо ним вишивають повсюдно, в усіх регіонах України, в країнах слов’янських народів, тощо.

    Окрім простого існують ще декілька видів швів хрестиком. Один з них — хрестик розсипний. Ним вишивають дитячі вишиванки, виконують основні орнаменти при декоруванні плечового, поясного жіночого одягу. Його використовують як з’єднувальний, оздоблювальний шов, ним виконують покрайниці у стрічкових орнаментах.

  Приклади  прозорих рахункових швів. Солов’їні вічка. Настелені протилежно довкола отвору стібки спричиняють різне заломлення променів світла. Квадратик ілюзорно сприймається як око соловейка. Звідси і назва шва. Квадрат є основним композиційним елементом у творенні мотивів та орнаменту в цілому. Клітка або штапівка є досить популярним швом. Ним виконують основні орнаменти в поєднанні з лиштвою простою, качалковою, гладдю простою оздоблювальною тощо. Колористичні рішення таких орнаментів найрізноманітніші — від монохромних до поліхромних, але переважно в ніжних відтінках.

  Стеленні рахункові шви. Підґрунтям назви є технологія вишивання. Шви об’єднані цією назвою, вишиваються шляхом настилу стібків через визначену кількість ниток між двома паралельними нитками основи або піткання. Такі шви можна умовно поділити на дві групи : а) стеленні рахункові шви з не суцільним покриттям тла тканини. Цими швами найбільше вишивають орнаменти з декорування одягових, інтер’єрних виробів; б) стелені рахункові шви з суцільним покриттям тла тканини. Їх використовують для настилу основи під орнаменти для вишивання стеленими швами з не суцільним покриттям тла тканини, але найбільше ними декорують вироби інтер’єрного, релігійного, обрядового, сакрального призначення.

  Низинка проста. Шов виконується за робочим рисунком орнаменту з виворітної сторони. Це зумовлює назву шва — низинка, низь. Настил стібків здійснюється справа наліво або знизу вверх протягуванням робочої нитки між двома паралельними нитками піткання через відповідну кількість ниток основи. Орнаменти низинкою виконують в монохромній гамі. Однак в багатьох областях України такі орнаменти з лицьової сторони заповнюють технікою лиштва проста, різними кольорами, відповідно творчого задуму і традиції. Лиштва проста — це прадавній шов художнього вишивання. Вона поширена в усіх областях України. Нею виконують основні орнаменти, призначені для декорування найрізноманітніших виробів. У вишивках її поєднують із низинкою, виколюванням, довбанкою, курячим бродом, вирізуванням, розводом, солов’їними вічками і т.д.

    Нерахункові стелені шви. Суть техніки в тому, що вишивання стібків виконується не за рахунок ниток або рівномірним відрізком тканини, а вільним настилом. Яскравий приклад — гладь з пересягами (полтавська). Шов виконується за робочим рисунком орнаменту. Рисунок орнаменту переносимо на тканину. Ця техніка художнього вишивання дозволяє виконувати стібки довжиною від 1 до 3 см і покривати ними великі площини. Довгі стібки пересягнути зверху і знизу коротким стібком зліва на право. Технологія ведення шва, техніка настилу зумовлюють творення своєрідної фактури вишитої поверхні з лицьової сторони. Друга назва шва — полтавська, походить від того, що найбільш поширений на Полтавщині.

    Гладь з настилом — характеризується густо вишитими стібками з лицьової сторони в місцях допоміжного - потаємного настилу робочої нитки, що утворюють сферичну поверхню окремих частин орнаменту та ілюзорно творять ефект його природного сприйняття.

  Отже  можна завважити, що. На основі стародавніх звичаїв у народі створена своя система назв. Це «баранячі ноги», «кучері», «гребінчики», «кривульки» , «сосонка», «перерва» тощо. В основі яких лежить надзвичайна різноманітність технік і вмінь, які передавалися від покоління в покоління.

  1.4. Основні мотиви  українського народного  орнаменту.

  Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають  своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію. В давнину основні орнаментальні типи відображали елементи символіки різних стародавніх культів.  Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак хоча орнаментальні форми дійшли до нас, вони дещо трансформувалися, їх символіка збереглася завдяки традиції.

    За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше.

  Сьогодні  на основі їх в народній вишивці  широко використовуються такі мотиви, як баранячі «роги», «кучері», «кудряві», «гребінчики» тощо. В орнаменті подільських вишивок трапляється мотив «кривульки» або «безконечника», який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр.

  Зигзагоподібний меандр зустрічається у вишивках західних районів Поділля. Орнаментальні мотиви «сосонка», «хвощ» та «перерви», що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Перехід від геометричного до рослинного орнаменту являє собою «рожі». Іноді він нагадує зображення сонця та сонячних променів.

  В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку  красу природи. В українській вишивці часто використовують такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок» тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Візерунок «яблучне коло», поділений на чотири сектори, – символом кохання. У сучасній вишивці трапляється символ «дерево життя», який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

  У вишивках зооморфних (з зображеннями тварин) зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів – півень, сова, голуб, зозуля; з комах – муха, метелик, павук, летючі мухи. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення візерунку. У подібних орнаментах виступають у різноманітних, часто химерних сплетеннях заячі та вовчі зуби, волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.

  2. Регіональні особливості  вишивки

  2.1. Кольори в українській  народній вишивці.

  Кожному народові, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й особливі кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об’єднаних в основний тон, може бути візитною карткою всього регіону або окремого села.

  Гармонійне  поєднання кольорів та їх відтінків, відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості. Не досить визначити необхідну форму і візерунок майбутнього виробу, важливо знайти таке поєднання кольорів, при якому кожен колір буде створювати враження основного. Щоб усі кольори були пов’язані між собою та із тлом виробу, необхідно засвоїти основні закони кольорознавства.

    Існує дві групи кольорів:

  а) хроматичні;

  в) ахроматичні, або безбарвні.

  До  хроматичних належать усі барви  сонячного спектра. – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.

  Основними кольорами спектра є червоний, жовтий і синій. До ахроматичних кольорів належить: білий (світло); чорний (темрява); сірий. Хроматичні кольори поділяються на теплі та холодні.

  До  теплих відносяться яскраві кольори, які передають відчуття тепла  і сонця – червоний, оранжевий, жовтий, а також зелені, коричневі, бордові кольори з відтінками перших трьох (жовто-зелені, оранжево-коричневі, бордово-червоні);

    До холодних: синій, зелений, фіолетовий та блакитний ... .

  Існує поняття «контрастів барв». Це сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві контрастні сполучення білого з червоним, червоного із сірим, коричневого з рожевим тощо. Гарно доповнюють один одного такі кольори: червоний – із чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим, синім; синій – із сірим, блакитним, коричневим, жовтим, червоним; жовтий – із коричневим, чорним, бежевим, червоним, оранжевим, сірим, блакитним, синім, фіолетовим; зелений – лимонним, сірим, жовтим, чорним, золотистим, салатним, коричневий; фіолетовий – з буковим, бежевим, сірим, жовтим, золотистим, чорним;  коричневий – з бежевим, жовтим, чорним, блакитним, синім, оранжевим, сірим тощо.  У народній творчості відомі монохромні та однобарвні оздоблення виробів, та поліхромні – багатобарвні.

  Хроматичні  кольори мають три якості: а) світлість; б) кольоровий тон; в) насиченість.

  Світлість – це більша чи менша близькість до білого кольору, наприклад: блакитний, синій, салатовий і зелений, тощо. 

  Кольоровий  тон – відношення кольору до відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону, але один із них має жовтий відтінок, другий має фіолетовий – це два різні тони одного кольору.

  Насиченість – це ступінь яскравості кольору, що може змінюватись залежно від вмісту у ньому ахроматичного кольору. Наприклад, червоний колір буде насичений, а червоний із добавкою білого – мало насиченим рожевуватим.

  Гармонійне  поєднання усіх кольорів вишивки  є обов’язковим. Найпростішим є поєднання розбілених і затемнених тонів одного кольору (відтінків), наприклад фіолетовий, буковий, білий.

  Яке поєднання зробити краще, вирішує  сама вишивальниця, враховуючи призначення вишитого виробу. Тут слід брати до уваги колір фону та окремих частин рисунка. Не варто вишивати дрібні деталі нитками допоміжних тонів, оскільки така вишивка на віддалі буде здаватися сірою. 

  Щоб вишивка була привабливою, потрібно брати тканину і нитки для вишивки середньої яскравості, деталі та частини рисунка не повинні бути дрібними. Вишиваючи одяг, потрібно враховувати його призначення, сезон і вік. Для таких виробів колір потрібно добирати спокійніший, ніж для декоративних.

  2.2. Особливості кольорової  гами вишивок та  їх технік за  регіонами.

  Розглянемо  характерні особливості технік вишивання  в різних регіонах України. Техніка вишивання Полтавської, Харківської, Ворошиловградської областей має багато спільного з установленими формами вишивки центральних областей, їй властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому візерунки справляють враження рельєфних.

  Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, виколювання та ін. Узори виконуються окремими швами і поєднанням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими, зрідка червоними та сірими. Вишивка Полісся проста й чітка за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.

    У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе – 
хрестик, гадь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.

    Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, у вишивці здебільшого використовують шви двох чи більше типів. Наприклад, в одній композиції поєднують шви прозорі, із щільним настилом, або іншим видом гладі. Жіночі та чоловічі сорочки змережують прутиком так, як і на Поділлі, прозорою мережкою, червоними та чорними нитками.

  На  Київщині сорочки оздоблюють гладдю, занизуванням, оздоблюють гладдю, набуруванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.

  Для подільських сорочок характерна різноманітність швів. В орнаментах переважає один колір – чорний із більшим чи меншим вкрапленням синього, червоного, жовтого, зеленого. Найбільш поширені є одноколірні вишивки на сорочках, значно рідше дво - та триколірні.

    На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує широкий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.

  Велике  багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилання, верхоплут, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовують й допоміжні – шпатівка, стебнівка, контурні шви якими оброблюють та з’єднують окремі елементи композиції. У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи візерунків, окремі з них поширені по всій області, інші – пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вишиті сорочки характеризуються різноманітністю кольорів.

  На  Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфні, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, шпатівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.