Вища школа в Україні XIV – XVIII ст.

Міністерство  освіти та науки України

Миколаївський державний університет 
 

Кафедра пед. майстерності

та  пед. технологій 
 

Курсова робота

на тему: “Вища школа в Україні 

XIV – XVIII ст.”

Виконала:

студентка факультету іноземної філології, 366 групи,

Ю.І.

Науковий  керівник: Нор К.Ф. 
 
 
 
 

Миколаїв  – 2003

Зміст

Вступ.............................................................................................................................3

Розділ  І “Передумови створення вищих  навчальних закладів в Україні.”

1. Політичні, економічні, наукові умови  виникнення навчальних закладів в історії світової педагогічної думки.................................................................4
2. Епоха Київської Русі.........................................................................................6
3. Зміст, форми організації навчального процесу в Києво-Могилянській Академії..............................................................................................................7

Розділ  ІІ “Шляхи створення вищих навчальних закладів України в XIV–XVIII ст.”

2.1  Характеристика вищих навчальних закладів України XIV – XVIII ст. ....12

2. Особливості змісту, методів навчання..........................................................20

2.3   Значення вищих навчальних закладів України XIV – XVIII ст. ................21

Висновки....................................................................................................................23

Список літератури.....................................................................................................24 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

       Починаючи працювати з цією темою, ми усвідомлювали, що вона не є новою, що вчені вже  зверталися до неї. Такі, як Сірополко  С., Голубев С., Микитась В.,  Дзюба  Е., Стеллинський Н., Тітов Ф. та інші, у своїх працях приділяли увагу цьому питанню, що стало у пригоді для нашого дослідження.

       Тема  нашої курсової роботи “Вища школа  в Україні в XIV – XVIII ст.” Ми вважаємо, що ця  тема є актуальною завжди, а особливо зараз, коли вища освіта є необхідною складовою частиною життєвого успіху. Неможливо зробити вищу освіту досконалою (а саме цього ми прагнемо) без вивчення історії. Це допоможе запобігти помилок і виявити, що вплинуло на розвиток події саме в тому руслі, в якому вони розвиваються. Це і є метою нашого дослідження.

       Об‘єкт  – розвиток вищої освіти у вищих  навчальних закладах України у зазначений період.

       Предмет роботи – особливості навчального  процесу у вищих навчальних закладах XIV – XVIII ст.

       Завдання  – вивчити особливості розвитку вищої освіти,   порівняти вищі школи України того часу.

       Розвиток  освіти та виховання ми можемо спостерігати з того часу, як зародилося людство. Проте зародження саме вищої освіти треба шукати трохи пізніше.  
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  І 

Передумови  створення вищих  навчальних закладів в Україні

1. Політичні, економічні, наукові умови виникнення навчальних закладів в історії світової педагогічної думки

       Школи та вищі навчальні заклади, як світові  освітньо-виховні системи, пройшли  багатовіковий шлях історичного  розвитку. З одного боку, вони впливали на накопичення, збереження і прогрес культури і суспільства в цілому та, з іншого боку, на собі відчули багатогранність кардинальних змін, які відбувалися у соціумі, науці  та культурі усіх країн та народів.

       У Древній Греції було створено один з перших праобразів вищого навчального закладу. В IV ст. до н.е. Платон організував в гаї поблизу Афін, що був присвячений Академу, філософську школу, котра отримала назву Академія.

Вона  існувала понад тисячу років і  була закрита у 529 році. Аристотель створив при храмі Аполлона Лікейського інший навчальний заклад – Лікей. У Лікеї велика увага приділялася вивченню філософії, фізики, математики та іншим наукам про природу. У історичній перспективі – це попередник сучасного ліцею.

       В еллінську епоху (308-246 до н.е.) Птолемій створив Мусеум (от лат. Museum – місце, присвячене Музам). У формі лекційних занять там навчали основним наукам – математиці, астрономії, філології, природознавству, медицині, історії. Там викладали Архімед, Евклід, Ератосфен. Саме Мусеум був найвизначнішим сховищем книжок та інших культурних цінностей. У наш час музей виконує лише другу історичну функцію.

       Іншими  варіантами вищих навчальних інститутів у Древній Греції були філософські  школи та ефебії (навчально-виховні  заклади військово-спортивного профілю).

       В 425 році в Константинополі було утворено вищу школу – Аудиторіум (от лат. audire – слухати), яка в ІХ ст. мала назву “Магнавра” (золота палата).

       Проте найбільший вплив на розвиток сучасної освіти мала Візантійська імперія, яка  проіснувала з 395 по 1453 рр. Вона утворилась при розпаді Римської імперії у її східній частині. Центром нової держави стало місто Константинополь. За рівнем освіченості її населення до ХІІІ ст. перевершувало середньовічні західні держави. [6, 89]

       В чому ж особливості такого розвитку культури і освіти у Візантії? Звичайно, у культурно-історичних традиціях та соціально-економічних зв’язках,  багато чого було зумовлено своєрідним ходом історії. Усі історичні події, як то протистояння готам, печенегам, болгарам, протиборство арабам, потім романо-германському світу, призвели до прагнення християнської церкви усіляко підтримувати імператорську владу. Культ влади імператора у ІХ – ХІІ ст. відображався у розвитку культури і мистецтва, не минув він й педагогічну думку.

       Однією  і найголовніших особливостей Візантії є високий соціальний статус освіти. Загальна освіта була необхідною для отримання посади як у державних так і в церковних закладах. Ідеал Візантії – то людина, яка отримала традиційну елліністичну освіту, яка в собі поєднувала  християнсько-православний світогляд та греко-римську літературно-гуманістичну освіченість.

       Візантійська  культура зробила великий вплив  на подальший ход розвитку всесвітньої  культури, оскільки вчені – втікачі  зі Сходу принесли на Захід не тільки збережений спадок античного світу, а й хритиянсько-античне розуміння любові до людини і до істини, що знайшло відображення в ідеології європейського Відродження. Візантія – ніби міст, що з‘єднав середньовіччя та античність. Після 1453 року, коли сама імперія вже перестала існувати, візантійська освітня традиція не припиняється.

       Одночасно з арабським вторгненням з  півночі у VII ст. у межі Візантійської імперії почали проникати слов’янські народи Балканського півострова, що поселилися на її території. В ІХ-ХІ ст. почалося становлення слов‘янської писемності, яка була створена на основі грецької уставної писемності в середині IX ст., Кирилом та його братом Мефодієм.  В період візантійського владування   (1018-1185 рр.), коли в школах насаджалася грецька мова, вчителі слов‘янської книжності переселилися в Київську Русь.

       1.2 Епоха Київської  Русі 

       Україна має давні традиції освіти. Ще Князь  Київський Володимир Великий, за словами літописця “почав брати  у визначних людей дітей й  давати їх у книжну науку”. Перші школи були утворені при кафедральних церквах, вчителями й вихователями ставало освічене духовенство. У школах вчили читати, писати й рахувати. Основними книгами в школах були богослужебні книги, найчастіше Псалтир.

       Основою вищої науки була грецька мова, на західних українських землях вчили ще латини та німецької мови. Київський митрополит (1147-54) Климент Смолятич, талановитий письменник та філософ, писав, що в ХІІ ст. в Україні було 300-400 вчених, які добре володіли грецькою [5, 80]. Згодом за короля Данила Галицького при його дворі вважалося цілком нормальним знання 5-7 мов. Найвищим орієнтиром в освіті за Великокняжої України-Руси була візантійська освіта, яка спиралася на надбання багатьох поколінь і за своїм рівнем стояла чи не найвище в тогочасній Європі. Але отримати її могли лише одиниці, які досягали Царгорода.

       Великий князь Київський Ярослав Мудрий вважається фундатором книжності, вченості і освіти в давній Україні-Русі. В  “Повісті минулих літ” говориться: “Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецького на слов’янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості... Велика користь від навчання книжного. Книги - мов ріки, які наповнюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах - бездонна глибина... В книгах - світло мудрості...” [12, 54]. В 1037 році заснована перша відома в нашій державі бібліотека - Бібліотека Софійського Собору або за іншою назвою - Бібліотека Ярослава Мудрого. За оцінками ряду дослідників вона налічувала понад 950 книг [13, 237]. Як встановлено, більшість з них була церковними, богослужебними. Поряд з ними в Русі-Україні поширювалися трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Книжкові майстерні були засновані й в інших містах Київської Русі - Новгороді Великому, Чернігові, Полоцьку. Власне, на нашу думку, можна говорити про елементи просвіченої монархії часів Ярослава Мудрого. У 1016 р. з’являється звід законів “Правда Ярослава”.

       Всі ці фактори вплинули на розвиток освіти не лише України, а й Росії та Білорусії. 
 

     1.3. Зміст, форми, організація  навчання в Києво-Могилянській  Академії. 
 

       Київський колегіум утворився у 1632 році шляхом злиття Київської братської школи  та Лаврської, що була утворена архімандритом Києво-Печерського монастиря в 1631 році. Процес утворення колегіуму був складним. З одного боку, тут головну роль відіграла братська школа, яка досягла високого рівня, що й стало основою для учбового закладу нового типу. Разом з тим слід відмітити, що Лаврська школа була задумана як середній учбовий заклад, в якому перше місце займало вивчення латинської мови, грецькій, на відміну від інших братських шкіл, відводилося друге місце. Наряду з цим в програму школи входило вивчення “семи вільних наук”. У школі навчалося близька 100 учнів. Судячи з їх прізвищ, вони були вихідцями з шляхти, духовенства, збиточного міщанства, козацтва: Самуїл  Мужиловський, Іван Заруцький,  та інші.

       Програма  Лаврської школи (перше місце  відводилося вивченню латинської мови), існування її на території монастиря викликали невдоволення серед членів братств, міщан й козаків, оскільки в діяльності школи вони бачили відхід від принципів, на яких засновувалась братська школа. Київське братство не хотіло передавати діло шкільної освіти до рук лаврського духовенства. Пославшись на заповіт метрополіта Іова Борецького (1631), воно вимагало від П.Могили  згоди на об‘єднання  Лаврської школи з братською. Об‘єднання сталося у 1632 році. П.Могила став опікуном новоствореної школи не по сану своєму, а від себе особисто, разом з людьми, відібраними від братства.  Він матеріально підтримував діяльність Київського колегіуму, надав допомогу у забезпеченні його викладацькими кадрами, бібліотекою, піклувався про його майбутнє, заповівши на подальше обладнання колегіуму значну сума грошей.  Петро Могила розглядав  створення колегіуму як “єдиний залог” життя свого. Він ставив за мету перетворити Київський колегіум у центр  ідейної боротьби проти католицизму і уніатства. З іншого боку, він намагався монополізувати в своїх руках просвітництво та книгопечатання. За ініціативою П.Могили була заснована Слов‘яно-греко-латинська академія у Яссах (1640).

       У Київському колегіумі викладачами  залишилися вчителі Лаврської школи. У перші роки становлення структура  колегіуму не була стабільною. В академії за традицією було вісім класів – дві конгрегації: вища та нижча. Нижча поділялася на 6 класів. У класі фари (аналогії) вчилися читати і писати слов‘янською, грецькою та латинською мовами; інфіма – клас попередніх відомостей. У класі граматики і класі синтаксими вивчалися граматичні правила згаданих трьох мов, перекладалися різні твори, виконувалися практичні вправи з мов, викладалися катехізис, арифметика, музика і нотний спів; учні опановували сценічну майстерність, хоровий спів, гру на музичних інструментах. Вища конгрегація мала два класи. Перший – клас філософії, яка викладалася за Аристотелем і складалася з трьохтчастин: логіки, фізики (теоретичні міркування про явища природи) і метафізики; тут викладалася геометрія та астрономія. Студенти здобували знання з історії, філософії, ознайомлювалися зі змістом філософських творів різних періодов, історією релігії і церкви. Другий, найвищий, - клас богослов‘я, яке викладалося головним чином за системою Фоми Аквінського. В академії часто, особливо це характерно для  середини XVIII ст. деякі класи виділялися в окремі так звані школи. Курси риторики, поетики і філософії, як у всіх вищих навчальних закладах того часу, викладалися на латинській мові.  В цілому, програма колегіуму дає усі підстави віднести його до типу вищої школи (академії).

       Проте офіційно колегіум не мав королівської привілеї на читання курсу теології, а саме це було прерогативою вищого навчального закладу.  Правління  Речі Посполитої й католицька церква всіляко намагалися перешкодити діяльності колегіуму і перетворенню його у вищу школу. В 1634 році король наказав ліквідувати в Києві “латинські школи”, тим самим було заборонено викладання на латинській мові, на якій викладалися курси наук в європейських університетах і академіях. Не дивлячись на королівську заборону і протидію католицької реакції Київський колегіум розвивався як вищий навчальний заклад.

       Вища  освіта того часу мала  здебільшого  гуманітарний характер. Наряду з вивченням  мов багато уваги приділялося  поетиці, риториці та філософії, як було зазначено вище. На уроках риторики студенти вчились складати промови, листи-звернення до високопоставлених осіб, батьків. На вивчення поетики, як і риторики відводився один рік. Інколи ці курси суміщалися.  Перший відомий нині курс поетики, викладений у Київському колегіумі, складається з розділів, в яких викладено уявлення про сутність і призначення  поезії, дана жанрова класифікація поетичних творів. Рівень  викладення риторики і поетики сприяв перетворенню колегіуму у центр формування нового художнього стилю – бароко.

       Не  дивлячись на те, що Київський колегіум не мав права вводити в програму вивчення  філософії “далі логіки та діалектики”, цей предмет вже  з самого початку вивчався у повному  об‘ємі. Зараз велика увага приділяється дослідженню філософської думки у Київському колегіумі. Радянські вчені (Я.Стратій, М.Рогович, М.Кашуба та інші) прийшли до висновку, що київські філософи вийшли далеко за рамки середньовічної схоластичної філософії. В їх філософських курсах буди “ідеї, що тяготили до філософських вчень Відродження, Реформації, раннього Просвітництва”. І хоча їх більше цікавили проблеми філософського пояснення православ‘я, проте вже в перших філософських курсах, що читалися у Київському колегіумі, піднімалися питання співвідношення небесного та земного, пізнавання світу  і людини.

       Велику  увагу Київський колегіум приділяв питанням етики та моралі. Викладачі  проповідували ідеал активної й  діяльної людини, головним достоїнством якої є освіченість, вихованість, любов  до праці.

       Київський колегіум відіграв велику роль у розповсюдженні просвітництва не лише готуючи педагогічні  кадри, а й організовуючи школи, котрі працювали за його програмою. Філіали  були відкриті у Вінниці (1634), Кременці (1638), Гощі (1639).

       26 вересня 1701 р. Петро І офіційно надав Київському колегіуму статус академії, що прирівнювалось до західноєвропейських вищих шкіл.  Фактично це сталося раніше. Проте грамотою від 26 вересня цар підтвердив право викладання богослів‘я, здобуте самоврядування та назву. 

       На  початку XVIII ст. розширюється коло навчальних дисциплін і значно поглиблюється  зміст тих, що вивчалися раніше. У  навчальний план запроваджуються іноземні мови: у 1738 – німецька мова” також  поновлено вивчення грецької; 1753 –  французька мова; у 1755 поновлено курс польської мови і запроваджено староєврейську. Виділяються в окремі навчальні предмети історія, географія, математика, фізика і геометрія, які раніше булди розділами філософії або риторики. З середини XVIII ст. вони вивчаються окремо: клас чистої математики – алгебра і геометрія і клас змішаної математики – архітектура, гідростатика, гідравліка, оптика, астрономія  та ін. У 1783 році в академії було відкрито фізичний кабінет, обладнаний земним і астрономічним глобусами, телескопом, електричною машиною, астролябією, барометром та іншими приладами. У 1799 році при академії створюється клас сільської і домашньої економіки, а в 1802 році – медичний клас.  

           Аналіз перекладених лекційних  курсів професорів академії дає  змогу багато в чому по-новому розкрити характер викладення у ній, виявити старі і нові елементи. Є підстави вважати, що курс навчання був переважно схоластичним. До такої думки схиляє дослідників те, що в навчальній програмі приділялася значна увага вивченню формальної логіки. При інтерпретації текстів переважала дедукція над індукцією. Метою такого навчання було досягнення витонченості мислення. Учні постійно і систематично займалися інтелектуальними вправами, виробляли навички розумової роботи. Саме тому на заняттях переважала формально-логічна проблематика.

       Аналіз  організації лекційних курсів показує, що в академії застосовувалися й  активні методи навчання: писалися творчі роботи, складалися анотації на праці видатних філософів, промови  ораторів, тощо. Письмові роботи (реферати) були переважно двох типів: екзерції, які писалися в класах і тут же подавалися вчителю на перевірку і окупації, які виконувалися вдома.

       Освітньо-виховне  значення мав шкільний академічний  театр. Учні і викладачі академії писали п‘єси, які присвячували видатним історичним подіям, героїчним особам. Зразком шкільної драми є широковідома п‘єса Феофана Прокоповича “Володимир” (1705).

       Координуючу роль у виховному процесі відігравали  дитячі та юнацькі братства (конгрегації) – добровільні юридичні організації  вихованців, які діяли на основі самоврядування.

       Посада  ректора академії була виборною. У  виборах брали участь професори, вчена громадськість Києва. Ректор затверджувався гетьманом.  Ректорами  колегії та Київської академії були такі відомі діячі і вчені: І.Гізель (1646 – 1650), Л.Баранович (1650 – 1657), І.Галятовський (1657-1665), В.Ясинський (1665-1673), С.Головчич (1673-1684), І.Кроковський (1693-1697), Ф.Прокопович (1710-1716), Г.Кониський (1751-1755).  
 

розділ  ІІ

Шляхи створення вищих  навчальних закладів України в XIV–XVIII ст. 

2.1 Характеристика вищих навчальних закладів України XIV – XVIII ст.  

Острозька школа

       Становлення вищої школи в Україні мало велике значення для розвитку просвітництва  в цілому. Протягом довгого часу на українських землях не було вищих шкіл і вищу освіту вихідці з України отримували в університетах Польщі, Чехії, Німеччини, Італії, Франції. Значним освітнім центом в той час (VІ ст.) являється Краківський університет, що був оснований в 1364р. Протягом ХV-ХVI ст. в ньому навчалося близько 800 вихідців з українських земель. Краківський університет відіграв велику роль у розвитку польсько-українських  культурних зв‘язків. Тут отримали освіту відомі українські письменники, поети, вчені. Наряду з Краківським університетом з другої половини XVI ст. значний авторитет придбали германські протестантські університети: Лейпцігський, Віттенберзький,  Кенігсберзький. Тут навчалися представники магнатський й шляхетський родів України й Білорусії.

       Без сумніву, навчання вихідців з України  в вищих навчальних закладах Речі Посполитої, університетах Італії, Німеччини, Франції, Чехії сприяло знайомству з культурою й наукою народів Європи, з гуманістичними й реформаційними ідеями, що викликало опасання серед церковної спільноти. У той же час отриманні знання і досвід багатьох культурно-просвітницьких діячів України й Білорусії, які отримали освіту в університетах Польщі та Західної Європи,  відіграли позитивну роль в організації шкільної справи, створенні своєї вищої школи.

       Така  форма отримання вищої освіти, як навчання за кордоном, не дивлячись на усі позитивні сторони, не могла підготувати достатню кількість освічених людей. Процес становлення вищої школи в Україні був довгим і складним і почався в Острозькій школі, яка виникла у останній треті XVI ст. у місті Острозі на Волині. 

       То  був найперший учбовий заклад вищого гуманітарного типу. Сучасники  й дослідники називали по-різному: “училищем  острозко и греко-словянским”, “грецьким  колегіумом”, “тримовним ліцеєм”, “тримовною гімназією”, “академією”.

       Острозька школа мала своєрідний трьохступеневий  характер. Вона єднала в собі елементарну  і середню школу з початками  вищої. ЇЇ називали “тримовним ліцеєм”, тобто середньою школою з характерним  для неї курсом предметів так  званих “семи вільних наук” або, як вони називаються  в документах того часу, “визволених наук” (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика). Головна увага приділялась вивченню грецької та церковнослов‘янської мов. Але курс богослів‘я був відсутнім, що не давало можливості називатисяуніверситетом, не кажучи про високий західноєвропейський рівень  університетів. Характерно, що з острозьким культурно-освітнім центром пов‘язане видання першої слов‘янської граматики, яка стала добре відомою, хоч і не могла бути шкільним підручником через складність викладення та неповноту.

       Острозька школа підготувала ряд відомих  культурних і церковних діячів, письменників-полемістів й перекладачів.  Освіту в цій  школі отримали сини Герасима Смотрицького, гетьман реєстрового козацтва П.Сагайдачний.  Рівень викладання в школі не завжди був однаковим. Найбільшого свого розквіту вона досягла у 80-х роках XVI ст., на початку XVII ст. після смерті її мецената Константна Острозького (1608) поступово приходить в занепад. Спадкоємці князя перейшли в католицтво й не були зацікавлені в діяльності школи, яка активно боролося проти католицької експансії.  В Острозі зупинилися єзуїти, відкрили тут свій колегіум (1624), що й стало однією з причин припинення діяльності Острозької школи.

       Тип Острозької школи визначити важко  було уже для її сучасників. Вони характеризували її як “колегіум”, “тримовний ліцей”,  “академію” або  називали просто школою. В оцінці Острозької школи і у визначенні її типу як середньої або вищої в дореволюційній історіографії існували протилежні точки зору.

       Львівська братська школа

       Цей учбовий заклад порівняно вищого типу відкрився у 1585 році. Як і Острозька, Львівська школа мала на меті всіляко  сприяти духовному життю на західноукраїнських землях, вести боротьбу проти національного гноблення,, проти засилля єзуїтів.

       Першим  ректором Львівської братської школи  був еласонський архієпископ, грек Арсеній, який разом з учителями  та школярами склав (1588) та опублікував (1591) “Граматику доброглаголивого  еллинословенского языка” паралельно грецькою і давньоукраїнською мовами. Цей перший помітний підручник ознайомлював учнів як із закономірностями грецької та української мов (орфографією, синтаксисом, етимологією) так і з просодією, тобто віршознавством, яке ставало обов‘язковим у шкільній освіті.

       Ректорами та вчителями Львівської братської  школи в різний час працювали  такі відомі культурно-освічені діячі, вчені й письменники-полемісти, як Лаврентій Зизаній,  Іван Борецький, Паво Беринга, Сильвестр Косов та інші. З цієї школи вийшли ректори братських шкіл у Рогатині, Бресті, Перемишлі, Вільні, Любліні, Городку, Комарні тощо.

       Керівники Львівського братства разом із учителями  розробили першу відому пам‘ятку української педагогічної думки  “Порядок шкільний” (1586), на якій позначився вплив західноєвропейських гуманістичних ідей та вітчизняних попередніх шкіл, у тому числі Острозької.  Пам‘ятка стала праобразом статутів Луцької, Київської, Брестської та інших братських шкіл. У статуті чітко визначені права та обов‘язки як учителів, так і учнів та їхніх батьків. Насамперед, “Порядок шкільний”, чи статут, передбачав демократичні основи організації школи. Вчитель повинен навчати і любити всіх дітей однаково,  як синів заможних, так і убогих.

       Досить  високі вимоги ставилися до вчителя, який повинен був бути взірцем моральної поведінки для своїх учнів. Він має вчити дітей доброї науки, карати їх за непослух, але “не тирански”, досконало знати граматику, риторику, діалектику, музику, твори світських поетів і Святе писання, стежити за навчанням і поведінкою школярів, у суботу перевіряти знання за тиждень, а в неділю і у свята ходити разом із ними на літургію.

       У свою чергу, школярі повинні були беззастережно виконувати всі вимоги і правила статуту: тихо поводитися на уроках, уважно слухати вчителів, бути ввічливими в школі і поза нею, знімати перед старшими і священними місцями капелюха. За статутом школярів поділяли на три групи: одні з них мали вивчати “слова й склади”; другі – читати і переказувати напам‘ять; треті – прочитане “выкладати, розсуждати и розумиты».  Молодші школярі  навчалися початкової грамоти, а старші досконаліше вивчали старослов‘янську, грецьку і латинську мови, елементи філософії, риторику і поетику, складали й писали твори, виголошували декламації.