Визначення ефективних джерел фінансування та кредитування діяльності підприємств

49

Вступ ……………………………………………………………………………....4

1. ТЕОРИТИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ТА КРЕДИТУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВ…………………………………………………………………..7

1.1. Сутність та необхідність фінансування  й кредитування підприємств…...7

1.2. Правові аспекти фінансування та кредитування підприємств…………...11

1.3. Джерела фінансування та кредитування підприємств…………………....14

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА………………........17

2.1. Оцінка фінансового стану ПП СВФ «АГРО»……………………………..17

2.2. Кредитоспроможність ПП СВФ «АГРО»…………………………………27

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ТА КРЕДИТУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

ПІДПРИЄМСТВ…………………………………………………………………31

3.1. Порівняльна характеристика власних і залучених коштів……………….31

3.2. Планування фінансової діяльності підприємства………………………...33

3.3. Шляхи поліпшення фінансування підприємства…………………………37

Висновки та пропозиції…………………………………………………………44

Список використаної літератури……………………………………………….46

ВСТУП

Успішна фінансова діяльність можлива лише за наявності надійного фінансового фундаменту, тобто достатнього обсягу капіталу. Можна стверджувати, що фінансова діяльність має вирішальний вплив на процеси генерування вартості підприємства.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності. Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність. Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, а отже у виробничому процесі. Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених

коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану. Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у статиці за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу визначити "больові точки" у фінансовій діяльності та способи ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу ефективних джерел фінансування та кредитування є:

- дослідження ефективності використання майна (капіталу)                

- дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

- підприємства,

- забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

- об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості  підприємства;

- аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних

паперів;

- визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз ефективних джерел фінансування та кредитування підприємства є необхідним етапом для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

1. ТЕОРИТИЧНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ ЕФЕКТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ТА КРЕДИТУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Сутність та необхідність фінансування  й кредитування підприємств

За ринкових відносин важливе значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування підприємств. Фінансування підприємств здійснюється за рахунок власних і залучених коштів.

Структура джерел фінансування підприємства залежить від багатьох факторів:

- від оподаткування доходів підприємства;

- темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;

- структури активів підприємства;

- стану ринку капіталу;

- відсоткової політики комерційних банків;

- рівня управління фінансовими ресурсами підприємства, тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування. Необхідно врахувати, що фінансування за рахунок власного капіталу не приводить до виникнення зобов'язань, а за рахунок позичкового капіталу викликає фінансові зобов'язання підприємства. Водночас треба мати на увазі, що за всі зовнішні фінансові ресурси підприємства необхідно платити проценти. Тому ці ресурси с предметом особливої уваги менеджерів підприємства [13; 241].

Значення кредиту для нормального функціонування економіки будь-якої країни важко переоцінити. За сучасних умов кредит набув своїх специфічних рис, забезпечує раціональне використання грошових ресурсів і виступає як фактор прискорення процесу розширеного відтворення, регулятор грошового обігу, тобто змінює готівковий оборот в обігу на безготівковий.

Кредит, безперечно, необхідний вже існуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібен тому, хто тільки прагне організувати своє виробництво, але не має для цього стартового капіталу. Необхідність використання підприємствами кредиту зумовлена тим, що надходження коштів підприємству і його платежі не збігаються як за часом, так і за сумою. Таким чином виникнення і функціонування кредиту пов'язане з необхідністю забезпечення безперервного процесу відтворення, із тимчасовим вивільненням коштів у одних підприємствах і появою потреби в них у інших. Але це не є єдиною причиною появи кредитних взаємовідносин. У теперішній час кредитні відносини виникають за умови наявності будь-якої фінансової операції яка так чи інакше пов'язана із заборгованістю того чи іншого суб'єкту які приймають участь у цій операції. Для забезпечення всього процесу відтворення необхідно, щоб підприємства мали необхідні оборотні кошти, які вони використовують для придбання оборотних виробничих фондів. Потім ці кошти переходять у наступну стадію і перетворюються у незавершене виробництво. Далі - готова продукція. Готова продукція, в свою чергу, є товаром який призначений для продажу і відповідно реалізується на ринку. Після цього етапу виручка від реалізації зараховується на рахунок підприємства. Тобто має місце рух вартості фондів, що являє собою послідовний безперервний її перехід із однієї функціональної форми в іншу. Цьому процесу об'єктивно властива нерівномірність, обумовлена індивідуальним характером кругообігу і обороту фондів на кожному підприємстві внаслідок відмінностей організаційно-технічних характеристик виробництва і реалізації продукції. Тобто нерівномірність виникає внаслідок часової розбіжності між вивільненням коштів із обороту та авансуванням їх в оборот. Частіше за все такі розбіжності зумовлені специфікою підприємств – сезонністю виробництва. В певні періоди має місце зростання виробничих витрат порівняно із надходженням коштів від реалізації продукції на розрахунковий рахунок підприємства. Отже виникає потреба в залученні додаткових коштів. Підприємство мусить брати кредит, тому що саме він слугує тим механізмом акумуляції фінансових ресурсів який дозволяє вирішити це протиріччя. Це можуть бути банківські кредити, кошти інших кредиторів або комерційний кредит. Також мають місце такі випадки коли збільшується вихід готової продукції та починають поступати кошти від реалізації продукції, частина з яких може використовуватися на інші потреби. Таким чином можна зробити висновок, що об'єктивною економічною основою функціонування кредиту є саме такі розбіжності в потребі у коштах для підприємств сезонного виробництва. Кредит дозволяє підприємству не розосереджувати свої фінансові ресурси на придбання запасів сировини й матеріалів, та позитивно впливає на кругообіг коштів підприємства, що в свою чергу дозволяє йому працювати ритмічно й мати прибуток від своєї діяльності.

Неодмінно економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини не можуть виникнути, якщо авансовані у виробництво кошти не приймають участі в кругообігу, або коли господарюючий суб'єкт, який має намір їм скористатися, не має постійного доходу (не може покрити витрати кредитора за користування його коштами).

Не менш важливою умовою виникнення кредитних відносин є співпадіння економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор повинен бути в рівній мірі зацікавлений в видачі кредиту, як і позичальник в його отриманні. Справа в тому, що кредитні відносини не можуть виникнути з того, що у кредитора є вільні грошові кошти, а у позичальника їх немає. Кредитор і позичальник повинні дійти згоди за певними економічними параметрами кредиту. Насамперед це:

1. Забезпечення кредиту;

2. Строк кредитування;

3. Величина відсоткової ставки за користування кредитом;

4. Фінансові санкції за порушення умов користування кредитом;

5. Інше.

Отже, економічні відносини між сторонами кредитної угоди виникають під час одержання позички, користування нею та її повернення. В цих відносинах як правило приймають участь не менш як дві особи:

- позичальник - той, хто зацікавлений в одержанні позички;

- кредитор - той, хто надає кошти в користування.

В даному випадку позичальником коштів виступає підприємство, що діє на принципах самоокупності, це може бути державне підприємство, акціонерне товариство, приватна фірма, що відчуває недостатність власних коштів. Разом з тим одного бажання отримати кредит недостатньо для участі в кредитних відносинах в якості позичальника. Підприємство - позичальник повинно надати юридичні і економічні гарантії повернення позикових коштів по закінченню строку кредитної угоди. Потрібно також відмітити, що позичальник не є власником коштів які він позичив, а лише реалізує право тимчасового володіння ними. З цієї причини він також набуває обов'язків щодо повернення кредиту, а також сплати за його користування позикового відсотку. Для того щоб виконати це зобов'язання він повинен таким чином організувати своє виробництво, щоб повернути позичені кошти за рахунок їх вивільнення внаслідок ефективного використання кредиту у встановлені кредитною угодою строки.

Об'єктивна необхідність кредиту для забезпечення неперервності виробництва підприємства-позичальника і збереження кредитором права власності на позикові кошти передбачає економічну залежність підприємства від банку. На сучасному етапі розвитку економіки ця залежність носить стійкий постійний характер і визначає необхідність безумовного виконання підприємством своїх зобов'язань по поверненню кредиту та сплаті відсотка. В іншому випадку воно не буде бажаним клієнтом та партнером для банку і тому звісно, буде відчувати брак необхідних грошових коштів [15; 123].

1.2. Правові аспекти фінансування та кредитування підприємств

Фінансова діяльність підприємства регламентована системою фінансово-правових актів, серед яких виділяють акти органів законодавчої влади (закони) та акти органів виконавчої влади  (підзаконні акти).Існують різні форми фінансово-правових актів: Конституція України, закони України, укази Президента України, декрети Кабінету Міністрів України, накази, інструкції чи положення Міністерства фінансів України або Державної податкової адміністрації, методичні вказівки, листи, телеграми Національного банку України та ін.

Для регулювання фінансової діяльності підприємства існує багато нормативних актів. Одним із важливих законів є Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. №697-XII. Метою цього закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природних, економічних, науково-технічних та культурних потенціалів республіки для підвищення рівня життя народу [2; 22].

Наступним нормативним актом є Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991р. №698-XII, який визначає загально правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності громадянами та юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки. Згідно із статтею 5, одним із принципів підприємницької діяльності є залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством [3; 15].

Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991р. №887-XII, виділяє види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки. Підприємство користується банківським кредитом на комерційній договірній основі. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання. Розрахунки підприємств за своїми зобов’язаннями проводяться у безготівковому та готівковому порядку через установи банків, відповідно до правил здійснення розрахункових та касових операцій, затверджених НБУ [1; 34].

З 1 січня 1995 року основним виглядом прямого податку на юридичних осіб в Україні став податок на прибуток, що був введений Законом України від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств» (після чисельних змін і доповнень з 1.07.97 цей закон діє у редакції Закону України від 22.05.97 року). Стаття 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» присвячена характеристиці об’єкту оподаткування і порядку обчислення оподатковуваного прибутку. Це дуже важливий закон. Оскільки основним джерелом формування власних фінансових ресурсів підприємства є прибуток.

Об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та на суму амортизаційних відрахувань.

Ставка податку на прибуток підприємств закріплена у статті 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - прибуток платників податку оподатковується за ставкою 30% до об’єкта оподаткування.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Згідно із статтею 2 об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України. Згідно із статтею 4 база оподаткування  операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків та зборів, за винятком податків на додану вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) згідно із Законом України з питань оподаткування. Об’єкти оподаткування оподатковуються за ставкою 20%. Згідно із статтею 7 продаж товарів здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В  залежності від правового статусу підприємства визначається мінімальний розмір статутного капіталу і порядок його формування. Розмір статутного капіталу оговорюється в засновницьких документах підприємства і вноситься в реєстраційну карту при здійсненні державної реєстрації підприємства. Мінімальний розмір статутного фонду регламентується діючим законодавством тільки для господарських товариств і деяких специфічних видів діяльності, як правило, пов’язаної з фінансовими операціями. Для підприємств всіх інших організаційно-правових форм господарювання його величина визначається засновником і залежить перш за все від виду і масштабу діяльності. Законодавчі акти, що регулюють мінімальний розмір статутного фонду – це Закон України “Про внесення змін і доповнень в Закон України “Про господарські товариства” від 16 грудня 1993р. №3709; Положення “Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії”, затверджене Указом Президента України від 19 лютого 1994р. №55/94; Декрет Кабінету Міністрів України  “Про довірчі товариства ” від 17 березня 1993 №23-93.

Порядок і джерела форму­вання статутних фондів залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України «Про власність», «Про підприємство в Україні», «Про господарські товариства».

З 1 січня 1995 р. в Україні скасовано порядок, що передбачав вилучення державою частини амортизаційних коштів державних підприємств до державного бюджету для створення централізованих фондів капіталовкладень, тобто вся сума амортизаційних відрахувань перебуває у розпорядженні підприємств для витрат за цільовим призначенням. Але не виключено, що, враховуючи інвестиційну ситуацію в країні, такий порядок може бути запроваджено знову. Таким чином, беручи до уваги, що нормативні акти постійно змінюються та доповнюються, керівництву підприємства потрібно постійно цікавитися змінами у законодавстві.

Розвиток кредитування, насамперед, залежить від адекватного законодавства, яке має забезпечувати, з однієї сторони, надійний захист як кредитора, так і позичальника, з іншої, – передбачати стимули для подальшого розвитку та вдосконалення усього комплексу правовідносин у цій сфері. Відсутність такого законодавства до останнього часу практично унеможливлювало розвиток ринку кредитів.

Незважаючи на те що з 2004 р. ситуація із законодавчим забезпеченням кредитування почала змінюватись на краще, проте до створення ефективної системи кредитування за аналогом таких країн, як, наприклад, Угорщина, Німеччина, США, на жаль, ще досить далеко.

1.3. Джерела фінансування та кредитування підприємств

У науково-практичній літературі можна зустріти дві основних концепції трактування сутності та класифікації внутрішніх джерел фінансування. Перший підхід зорієнтований на фінансові результати, другий — на рух грошових потоків. Це зумовлено тим, що не завжди доходи та витрати підприємства, відображені у звіті про фінансові результати, збігаються з грошовими надходженнями (видатками) в рамках операційної та інвестиційної діяльності відповідного періоду. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися з грошовими надходженнями від реалізації в тому ж періоді. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані з грошовими видатками.

До внутрішніх джерел фінансування підприємств здебільшого відносять такі:

-                     чистий прибуток;

-                     амортизаційні відрахування;

-                     забезпечення наступних витрат і платежів [5; 145].

Дискусійним є питання віднесення до внутрішніх джерел фінансування грошових надходжень від інвестиційної діяльності, зокрема, процентів, дивідендів, виручки від реалізації необоротних активів, фінансових інвестицій тощо. Прихильники віднесення зазначених надходжень до зовнішніх фінансових джерел обґрунтовують свою позицію тим, що дезінвестиції та фінансові доходи не є результатом операційної діяльності, а отже, не можуть розглядатися як внутрішнє фінансування.

Віднесення згаданих надходжень до внутрішніх є виправданим, оскільки за їх рахунок можна покрити потребу підприємства в капіталі, не вдаючись до зовнішніх фінансових джерел, які мобілізуються на ринку капіталів. Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений в необоротні та оборотні активи, вивільняється і трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків. Інакше кажучи, це та частина фінансових ресурсів підприємства, джерелом формування якої є операційна та інвестиційна діяльність і яка не пов’язана із залученням ресурсів на ринку капіталів.

Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспроможність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забезпечення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпечення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефективним використанням фінансових ресурсів.

2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Оцінка фінансового стану ПП СВФ «АГРО»

Фінансовий стан ПП СВФ «АГРО» залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищим є показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижчою їхня собівартість, то вищою буде прибутковість підприємства, а це позитивно впливатиме на його фінансовий стан.

Під фінансовим станом ПП СВФ «АГРО» розуміють ступінь забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної господарської діяльності, а також своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями. У ньому знаходять відображення у вартісній формі загальні результати роботи підприємства з управління фінансовими ресурсами.

Аналіз фінансового стану підприємства починають з вивчення складу і структури майна за даними балансу. У його складі виділять оборотні та необоротні  кошти. Визначається динаміка структури майна.

Аналіз динаміки структури майна дозволяє встановити розмір абсолютного і відносного приросту або зменшення всього майна підприємства та окремих його видів. Зміна структури майна створює певні можливості для основної виробничої та фінансової діяльності і впливає на оборотність сукупних активів. Приклад аналітичного розрахунку наведено в таблиці 1.

Таблиця 1

Аналіз складу і структури майна підприємства ПП СВФ «АГРО» в 2008р.

Проаналізував данні таблиці про аналіз складу і структури майна підприємства ПП СВФ «АГРО» в 2008 році можна зробити наступні виводи, що загальна вартість майна збільшилась за звітний період на 269963 тис. грн. Необоротні активи збільшились на 135255 тис. грн. або на 50,1%, на це вплинуло збільшення нематеріальних активів, незавершеного будівництва, основних засобів, довгострокових фінансових інвестицій та  довгострокової дебіторської заборгованості. Оборотні активи збільшились на 134708 тис. грн. або на 49,9%, на це вплинуло збільшення запасів, поточних біологічних активів, дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги, дебіторської заборгованості за розрахунками з бюджетом та  з нарахованих доходів, іншої поточної дебіторської заборгованості.

Для визначення спеціалізації ПП СВФ «АГРО», проаналізуємо в динаміці абсолютні показники розміру підприємства в таблиці 2.

Таблиця 2

Склад і структура товарної продукції ПП СВФ «АГРО»  в динаміці