Внесок Олександра Довженка у розвиток української художньої культури
Харківська державна академія культури
Кафедра культурології та медіа-комунікацій
Курсова робота з історії української художньої культури
на тему:
Внесок Олександра Довженка у розвиток української художньої культури
Харків 2013
План
Розділ I.Олександр
Довженко – яскравий представник української
культури…………………………………………………………
1.1. Життя і творчість О.П. Довженка…………………………………….6
1.2.Філософські думки О.П. Довженка………………………………….12
1.3.Класик світового кінематографу………………………………….….
1.4.Вплив радянського середовища…………………………...…………17
Розділ II. Формування міфопоетичного мислення та художньої творчість Олександра Довженка …………………………………………………...……21
2.1. Вплив німецького експресіонізму, а також М.Куліша і Л.Курбаса
на творчість О.Довженка……….……………………………………….
2.2. Культурологічний контекст під впливом якого формувалась
творчість митця………………………………………………...…………
2.3. Творчість О.Довженка у поглядах Ч.Чапліна, Барбюса і т.д….…..26
2.4.Відгуки сучасників
про О.Довженка………………………………...
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури………………………….…………………31
Вступ
Актуальність теми визначається пильною увагою суспільства до свого минулого, до відновлення історичної справедливості, вивчення невідомих сторінок у суспільному і мистецькому житті не лише держави, але й в творчих біографіях найкращих її представників. Дослідження життя і діяльності видатних українських кінематографістів є одним із актуальних напрямків розвитку національної кінознавчої науки. До числа тих митців, які залишили визначальний слід в українському кінематографі, належить О.П.Довженко (1894 –1956).
Проблема становлення Олександра Довженка як митця українського кіно
Література представлена обширно
Ціль визначити вклад митця для розвитку української художньої культури
Метою дослідження є осмислення й комплексний аналіз творчого доробку, відтворення цілісної картини розвитку кіноосвіти в Україні, визначення ролі культурної спадщини Довженка для розвитку української культури.
Завдання:
− визначення творчісті Олександра Довженка − яскравого представника української культури;
– дослідити міфопоетичне мислення і художню творчість Олександра Довженка;
- проаналізувати вплив німецького експрисіонізму на творчість О.Довженка;
- дослідити культурологічний контекст під впливом якого формувалась творчість митця;
– виявити та оцінити персональний внесок О.П.Довженка у розроблення і впровадження української системи кіноосвіти та показати значення цього досвіду для сучасності.
Об’єктом дослідження є творчий шлях О.П.Довженка, його теоретичний і практичний доробок в галузі кіномистецтва, комплекс історіографічних та історичних джерел, пов’язаних з життям та діяльністю митця, його особистим внеском в організацію системи кіноосвіти на Україні.
Предметом дослідження стали етапи становлення О.П.Довженка як митця, еволюція його поглядів у контексті загальних тенденцій розвитку кінематографу.
Метод дослідження:
-аналіз творчої діяльності О.Довженка ;
-осмислення неоціненного вкладу творчості в розвиток кіномистецтва в Україні.
Практичне значення текст курсової роботи можна використовувати для підготовки рефератів,семінарів,статтей;
Структура курсовой роботи:
-Вступ
-Розділ I. О.П. Довженко – яскравий представник української культури
-Розділ II. Формування міфопоетичного мислення та художньої творчість Олександра Довженка
-Висновки
-Список використаної літератури
Розділ І.О.П. Довженко – яскравий представник української культури
Світогляд О.Довженка викристалізувався на ґрунті пізнання і розуміння життя, національних традицій, філософії й історії, етики й естетики. Художній доробок О.Довженка є вагомою частиною української національної культури XX ст. завдяки актуальній проблематиці, заглибленню у соціальні, морально-етичні, психологічні сфери буття народу.
Проблеми національної психології у творчості О.Довженка пов'язані з національною історією (героїчне минуле й трагічне сучасне), філософією (людина і природа, людина і суспільство, людина і час, людина і земля, народ і особистість), духовною культурою нації (збереження матеріальної і духовної культури предків, естетизм українського національного життя й обрядовості, екологія "душі" українця).
У процесі художньо-психологічного осмислення різноманітних сфер національного буття, аналізу внутрішньо-почуттєвої структури національного характеру героїв О.Довженко віднаходить позитивні риси, якості й ознаки характеру і вдачі українців, серед яких органічний зв'язок душі й серця з природою і землею, людяність, високоморальний спосіб життя і діяльності в родині, громаді, повага до традицій і слідування ним, оптимістична життєва філософія, патріотизм. Осуду письменника підлягають негативні риси українців − слабодухість, толерантність до ворогів, короткозорість, зрада − які є наслідками системи виховання в колишньому Радянському Союзі.
О.Довженко у своїй творчості виробив нові форми духовного розвитку нації, серед яких важливе місце посідає формування національної самосвідомості українців, виховання почуттів національної гідності й морального обов'язку перед народом, збереження національних звичаїв та обрядів, релігійних традицій.
Основою ідейно-естетичної, художньо-психологічної концепції творів О.Довженка є особистість, її багатогранні внутрішні почуття й переживання, якими мотивуються поведінка, вчинки і дії героїв. Цим же пояснюється їх соціальна активність, спрямована на усунення перешкод на шляху до свободи, утвердження себе як націотворчої сили. Піднявшись на висоту громадського звинувачення радянського тоталітаризму, письменник утвердив думку про цінність особистості, конкретного людського життя, свободи і моралі, добра і блага як основи національного життя, піднісши її до ідеї історичної цінності нації, вільного вибору нею власної життєвої долі. Постановка й розв'язання складних проблем національного буття йшла по шляху вираження загальнолюдського у творчості О.Довженка.
На змісті й сутності цих проблем позначилися також витоки естетичного ідеалу, уявлення письменника про людину і світ, фольклорно-літературні впливи. Заслуга О.Довженка полягає в тому, що саме поняття "психологізм" він наповнив конкретно-життєвим змістом, не тільки розкривши аспекти внутрішнього світу героїв, а й зобразивши форми побутування психіки в багатогранних зв'язках з соціально-політичними, філософськими, морально-етичними основами національного життя. Світогляд О. Довженка формувався під безпосереднім впливом народної поетичної творчості. Звідси його глибокий український патріотизм і українська архетипна образність.
1.1.Життя і творчість Олександра Довженка
Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, в містечку Сосниця. Дитинство його проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своє втілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницю світового кіно.
Вирішальним для характеру творчості майбутнього режисера почуттям стала любов до природи, яка визріла ще в дитинстві: мальовнича Десна, «казкова сіножать» на ній назавжди залишилися для Довженка найкрасивішим місцем на всій землі.
Вчився Довженко в Сосницькій початковій, а потім у вищій початковій школі. Навчання було легким − він був відмінником, хоча потім вважав, що це «вчителі самі щось зовсім не розуміють і тому їм здається, що я відмінник…». Загалом, Довженко зростав мрійливим, схильним до споглядальності: життя (тоді йому здавалось) йшло у двох вимірах − реальному і уявному. Пристрасті до чогось одного він не мав, натомість хотів вирізнятися, йому здавалося, що він може все, але «загалом мрії у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства, далекого плавання, розведення риб і учителювання».
З сімнадцяти років він — студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році, отримує направлення до Житомира. Вчителювання його тривало до літа 1917 року й включало в себе природознавство й гімнастику, географію й фізику, історію й малювання.
Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем.
У буремне лихоліття 1918 - 1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. Після визволення Києва від польських інтервентів працює в губернському управлінні народної освіти завідуючим відділом мистецтва.
Так тривало до липня 1921 року, коли його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, було зараховано співробітником цього поважного відомства і направлено на роботу за кордон — спочатку до консульства у Варшаву, а згодом у Берлін. Там він продовжує малювати й студіювати малярство.
У 1923 році О.Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором.
На тридцять третьому році життя О.Довженка круто змінюється. Він приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», що мав комедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя справедливо розпочав зі стрічки «Сумка дипкур’єра», в якій він окрім всього ще знявся і в ролі кочегара. Мрією О.Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва.
У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» — історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», — казав митець.
Наступною роботою О.Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики — «Земля». Цей фільм — гімн життю — було названо серед двадцяти кращих кінострічок усіх часів і народів. Фільм, у якому О.Довженко звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове. Ця стрічка уже знімалася на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. В цей час на її території Довженко і закладає свій знаменитий сад.
Відносною творчою невдачею можна вважати картину «Іван», у якій відбилися творчі шукання автора по відтворенню нового змісту життя.
На початку 1933 року залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю.Солнцевою та письменником О.Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки — створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм «Аероград».
Напередодні війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою — народ у війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР.
З початком війни змінюється і життя О.Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пише серію оповідань.
У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з’являється ще одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні». Після війни О.Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році — стрічку «Мічурін».
На початку п’ятдесятих років великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна».
Сповнений творчих планів, О.Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року. Йому йшов шістдесят третій рік .
Уже після його смерті виходить вибране О.П.Довженка, дознімаються дружиною Ю.Солнцевою «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна».
У 1959 році за сценарій
фільму «Поема про море» О.П.
Оглядаючи творчий доробок геніального майстра, великого романтика й поета, щоразу неодмінно можна дійти до думки: де ж витоки того світу краси і гармонії, що таким чистим світлом, мудрим і невмирущим, постає зі сторінок його творів? Що ж саме могло запасти в душу і підкорити серця цивілізованого світу, коли роботи митця визнавалися неперевершеними?
Вражаючими
документами доби є «Щоденники»
«Зачарована
Десна» — автобіографічний
Висновки можуть бути надзвичайно простими. Та й підказку на них дає сам О.Довженко. Віддана й щира любов до своєї землі, своєї батьківщини, свого роду й народу, добре, чуйне, мудре ставлення до всього живого — ось ті орієнтири, що виводять на правильну відповідь, пояснюючи невмирущість і одвічну магію його творчості.
О.Довженко опоетизовував світ і намагався життям своїм не порушувати природну красу і гармонію, а примножувати її де б то не було і яким би то не було чином.
Мабуть, ніхто краще
й проникливіше не сказав про
той оберіг чистої духовної
й емоційної пам’яті, про звичайну
сільську хату, яку ніби «ніхто
й не будував, а виросла вона
сама, як печериця, між грушею
і погребом», про дитинство, яке
минуло серед неповторних
В одному з ліричних відступів у «Зачарованій Десні» письменник так казав про той незабутній період життя: «Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої пив колись воду, і до моєї білої привітної хатинки і посилаю їм у далеке минуле своє благословення, я роблю ту лише «помилку», яку роблять і робитимуть, скільки й світ стоятиме, душі народні живі всіх епох і народів, згадуючи про незабутні чари дитинства. Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та юнацтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота, яку посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий теплим промінням часу, безбарвний».
О.Довженко вважав, що людина, яка не любить природу, не розуміє її, — не може стати справжнім митцем. Ота благоговійність і, головне, сприйняття людини в органічному єднанні з нею, як одного цілого, безсумнівно, знайшли своє талановите відображення в усіх художніх творах митця — від оповідань до фільмів.
«Жили ми в повній гармонії з силами природи, зимою мерзли, літом смажилися на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя».
І основний стрижень тієї природи — своєрідний символ, ріка життя, зачарована Десна. «Благословенна будь, моя незаймана дівиця Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, що ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, що й досі, дивлячись униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».
Саме його надчутливість дозволила створити опоетизовану симфонію драматичних часів, коли, здавалося, потрясаються основи буття. Відомо, як греки надзвичайно ревно ставилися до своєї легендарної історії, але після смерті О.Довженка вони шанобливо назвали його Гомером ХХ століття.
У своїх художніх сповідях митець наближається до найкращих традицій української народної творчості: ліризм, емоційність, філософська заглибленість думки, романтична піднесеність і патетична пристрасність насичують і струмують у кожному слові чи кадрі художника. Змальовуючи своїх предків, О.Довженко через своїх рідних мовби відтворює колективний образ всього народу. Ці високі узагальнення проступають навіть через такі деталі, як руки прадіда Тараса, які «нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро».
Чи ж не звідси витоки того заклику-звернення до своїх учнів — «усе життя грати етюд на інтелігентність»? І чи не саме це так магічно приваблює людей у його творчості?
Інша іпостась художнього оспівування митця — праця. Просто і ненав’язливо виступає означена тема в роботах О.Довженка, але своєю внутрішньою величчю ця стихія творення заворожує, ще і ще раз підтверджуючи віковий історичний висновок про те, що основним моральним і естетичним критерієм для народу є праця. Вона вивершує і визначає все найпрекрасніше на нашій землі. «Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті».
Звернення до простих і святих понять, чесне й проникливе осмислення їх роблять автора філософом, володарем дум, людиною середини ХХ століття, що уособлює собою радощі й болі свого часу і свого народу. При зверненні до безсмертної творчості митця переконуємося у цьому постійно.
І ще О.Довженко — великий гуманіст, який не мислив себе без людей, своєї діяльності на благо народу без органічного свого єднання з ними, а через них — з самим життям. «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм», — так говорив про себе Олександр Петрович Довженко, помиляючись по суті, можливо, вперше в житті. Історія розсудила по-своєму: належить він тепер вічності, як невід’ємна частка могутньої світової культури, як світосяйний геній українського народу.
1.2.Філософські думки О.П. Довженка
В післявоєнні роки, коли для художника настали неймовірно трагічні часи, Довженко продовжує працювати – він багато пише. Закінчуються сценарії, пишуться п‘єси, повість “Зачарована Десна”. Поряд з цим – розмова наодинці з самим собою – вражаючи силою думки і пристрасті, глибиною оцінок і суджень “Щоденники”.
Що вражає у літературній спадщині митця, чим приваблює і хвилює написане ним нинішні покоління? Глибина філософського осмислення життя, широта думки, її сміливість і чесність. Особливе місце в творчих роздумах О.П. Довженка посідають його міркування про красу, про місце трагедії і страждань у вітчизняному мистецтві, яке ждановські прямолінійні догмати повністю заперечували, намагаючись перетворити все мистецтво в суцільне оптимістичне захоплення, оголошуючи трагізм і страждання несумісними з “ідеалами” нового суспільства. Мистецтво, в якому немає краси, – погане мистецтво, а художній твір, який не викликає багатств людських почуттів, — мертвий, як мертва планета без атмосфери, — таке основне кредо режисера у його вимогах до кінотворів. “Неохайність, поганий костюм, смакування убогості, побоювання вродливого обличчя перетворилося за інерцією у напівсвідому апологію убогості і бруду, — з болем писав Довженко. — Але у житті це не так. А якщо іноді так, то на екрані це не треба культувати, а в міру виправляти, щоб подавати глядачеві хороший приклад, а не утверджувати недоліки і не узаконювати побоювання красивого” [5,с.44].
Багатство ідей та вірних концепцій ніколи не можуть замінити, а тим більше компенсувати широти художньої палітри, глибини почуттів. Митець звертає увагу на те, що чимало письменників і художників, керованих хибними мотивами, вилучили з творчої палітри страждання, трагедію. Він зауважував, що вони така ж достовірність буття, як щастя і радість, що безглуздо підмінювати горе переживань людини абстрактно придуманим чиновниками “подоланням труднощів”.
Торкаючись цієї проблеми, Довженко дає її глибоке осмислення: “Страждання, трагедії будуть завжди з нами, доки житиме людина на землі, доки вона буде радіти, кохати, творити. Зникнуть тільки соціальні причини страждань”. А далі додає: “Я не закликаю нікого творити плаксиві песимістичні сюжети… я люблю народ і розумію, що особисте життя моє має сенс остільки, оскільки воно спрямовано на служіння народові. Я вірю в перемогу братерства народів, вірю в торжество комунізму, та коли при першому польоті на Марс мій улюблений брат чи син загине десь у світовому просторі, я нікому не скажу, що переборюю труднощі його втрати, а скажу, що я страждаю” [9, с.26]. Потрібно повною палітрою писати людей — такий висновок робить художник, ставлячи питання про розширення і збагачення художніх форм засобів зображення в сучасному мистецтві.
Найсильніші страждання художника стають поштовхом і його творчості тільки тоді, коли його не зраджує уява. Одначе найменше випадання уяви з-під контролю світогляду неминуче призводить до перекручення суті нерозривно зв’язних між собою явищ (загибель окремого села і безсмертя цілого народу). Уявлення художника повинні підкорятися загальнолюдським законам складного й суперечливого процесу пізнання — від окремого до загально, від явища до суті. На цьому шляху різноманітні явища природи та життя відображаються в думці людини в суперечливому процесі вічного руху.
Досить тільки одірвати одну якусь рисочку дійсності і перетворити її в будь-який абсолют, як уже вся дійсність постане як у кривому дзеркалі, і людина неминуче потрапляє в болото суб'єктивізму, а значить, однобічності. На художника завжди чигає така небезпека. Уникнути її можна тільки на шляху органічного поєднання своїх суб’єктивних переживань, свого глибокого відчуття з дійсністю, як би вона не приголомшувала, беручи її в змінах та розвитку.
Декларування Довженком постулату про те, що митець покликаний народом показувати світові насамперед велич і красу життя, є основоположним в його творчості. Однак творчий метод художника мусить обов’язково включати в себе показ життя не тільки у всіх його суперечностях, але й діалектично, з перспективою розв’язувати важливіше питання про головну, провідну суперечність життя — його стверджуючу, всеперемагаючу силу і красу.
Виняткову увагу приділяє режисер світоглядної позиції митця, його знань, культури. В одному з щоденникових записів виділено східну мудрість про двох людей, які йдуть дорогою і дивляться на калюжу. Один бачить лише калюжу, а другий — зорі неба, які відбиваються в ній. Кожному своє, — зауважує Довженко. Митець обирав для себе найважчий шлях в осягненні істин. Не обминаючи життєвих вад, він глибоко усвідомлював, що найкращий спосіб їх виправлення — настійний показ позитивного прикладу, на якому б люди навчились і який би наслідували. Відстоюючи важливість “широкоформатного” мислення для митця, режисер визначає і головне його завдання, яке полягає в тому, щоб “піднести чистий образ героя сьогоднішнього дня, а не волочити його по землі, по вибоїнах і рівчаках натуралістки з усіма безглуздо-фотографічними подробицями”. Художник вірив у велику силу кіно навчати людей, як треба порядно жити.
Всі компоненти кожного твору Довженка перебувають у діалектичної єдності, одночасно є глибоко національні і інтернаціональні.
Засуджуючи утилітарний підхід до мистецтва, Довженко вважав, що в мистецтві найголовніше це оте добре натхнення, що його викликає художній твір у людині творця.
Варто визначити, що митець був винятково вразливий. Вразливий тому, що художній талант неможливий без гостроти почуттів, без особливо виняткової емоційності, реакції на життєві події. Його емоційна і почуттєва гострота зумовлювалися мірою виняткової обдарованості і геніальності. Звідси біль за понівечену долю народу, ненависть до пристосуванців і дурнів, безкомпромісне їх викриття. Звідси і велика трагедія великого художника, який би міг зробити значно більше, дати народові ще не один видатний твір. “Усе своє життя я мріяв зробити щось велике і незвичайно потрібне і радісне для людей. І не зробив … кращі роки і кращі сили пішли … н відчай і безвихідь, на боротьбу з дрібнотою, справжніми ворога ми українського народу і його паразитами” (запис у серпні 1942 року). Тут же митець визнає, що страждання, яких йому завдано (йдеться про “Україну в огні”) поранили душу і руйнують неймовірно. “Трагедія мого життя полягає в тому, що я виріс із своєї кінематографії. Значна громадська боротьба, де я дійсно міг би жити и творити народові добро, мені не судилася. Її роблять навколо мене довгі роки люди слабкі і немічні духом. Я позбавлений радості і гордості творчості на користь державного горіння, в атмосфері авангарду державного штату. Мене туди не допущено” [9,с.26].
- Внесудебные меры восстановления платежеспособности должника
- Внеурочная деятельность
- Внеурочная деятельность
- Внеурочная деятельность и ее особенности
- Внеурочная деятельность как основа формирования социальной активности младших школьников
- Внеурочная деятельность как средство обучения учащихся народной культуре
- Внеурочная деятельность младших школьников по краеведению
- Внесение пестицидов в яровую пшеницу
- Внесение поправок к конституции РФ
- Внесение удобрений в хвойники
- Внесок А. Маршалла у світову економічну науку
- Внесок Володимира Миколайовича Топорова у розвиток семіотики
- Внесок М. Туган-Барановського у розвиток світової економічної думки
- Внесок окремих представниць жіночої статі в активізацію суспільного житті України у ХІХ – на початку ХХІ ст
