Вплив формальних та неформальних груп на формування особистостi

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних  мов

Кафедра педагогіки 
 
 
 
 
 
 
 

ВПЛИВ ФОРМАЛЬНИХ ТА НЕФОРМАЛЬНИХ ГРУП

НА  ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 
 
 

КУРСОВА РОБОТА 
 
 
 
 
 
 
 

Виконавець:

студентка 332 групи

факультету  німецької мови

Ганжа Анастасія Володимирівна 
 
 

Науковий  керівник:

кандидат  педагогічних наук, доцент Бочарова Олена  Анатоліївна 
 
 
 
 
 
 

Горлівка  – 2011

     ЗМІСТ

     ВСТУП……………………………………………………………………....3

     РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ………….…….6

     1.1. Формування особистості, як соціального феномену ……………….6

     1.2. Роль суспільства у процесі формування особистості в підлітковому віці………………………………………………………………………………….10

     1.3. Групи, як елемент взаємодії особистості підлітка і суспільства…………………………………………………………………………12

     РОЗДІЛ 2. ФОРМАЛЬНІ ТА НЕФОРМАЛЬНІ ГРУПИ, ЯК ФАКТОР ВПЛИВУ НА ПРОЦЕС ФОРМУВАНЯ ОСОБИСТОСТІ…………..................................................................................19

     2.1. Сучасні формальні та неформальні організації, що існують в Україні……………………………………………………………………………..19

     2.2. Опитування з визначення фактичної присутності впливу сучасних формальних та неформальних груп на формування особистості підлітків……………………………………………………………………………30

     ВИСНОВКИ………………………………..………………………………35

     СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………38

     ДОДАТКИ……………………………………………………………..……42

     ВСТУП

     Людина  являє собою дуже складний симбіоз  різноманітних характеристик. Одною  зі складових частин є соціальний аспект людської особистості.

     Актуальність. Впродовж віків завжди існував конфлікт між прагненням людини бути в колективі та необхідністю зберегти власну оригінальність та позицію особливо у принципових питаннях. Основним завданням педагогіки, як науки, є формування повноцінної та розвиненої особистості. Процес соціалізації при цьому грає безперечно важливу роль. Але важливим також є знайти гармонійне співвідношення присутності особистісного та колективного всередині кожної людини. Для цього слід перш за все визначити різні характеристики впливу  та двосторонньої взаємодії колективу та окремої особистості. Це допоможе ефективніше виконувати основну виховну мету в педагогіці та шукати нові шляхи її досягнення.  

     Об’єкт  дослідження. Об'єктом виступають формальні та неформальні групи.

     Предмет дослідження. Дослідження зосереджується на впливі формальних та неформальних груп на процес формування особистості підлітка.

     Мета. Педагогічне дослідження має на меті прослідкувати та дослідити процес впливу формальних та неформальних груп на процес формування особистості підлітка. Крім того слід розглянути основні фактори та причини присутності цього впливу.

     Завдання. Для досягнення даної мети слід виконати наступні завдання:

• Розглянути явище особистості людини, як соціального феномену та прослідкувати процес іі формування.
• Розглянути особливості розвитку особистості людини в підлітковому віці та прослідкувати роль суспільства в цьому процесі.
• Розглянути різновиди та особливості груп, як елемента взаємодії підлітка і суспільства.
• Розглянути особливості функціонування сучасних формальних та неформальних груп, що існують в Україні.
• Практично перевірити присутність впливу сучасних формальних та неформальних груп на формування особистості підлітка шляхом опитування

     Методи. Для досягнення мети дослідження та виконання поставлених завдань були використані такі методи дослідження:

• аналіз літератури, що стосується теми
• аналіз об’єктів вивчення
• індуктивний метод
• анкетування

     Матеріал  дослідження. В роботі були використані здобутки багатьох видатних психологів, соціологів та педагогів, що працювали у полі цієї теми та близьки до неї, що стосуються різних аспектів дослідження. Особливо корисними в дослідженні стали досягнення Божович, Ельконіного, Драгунової, Петровського, Орбан-Лембрик в галузі психології. Соціологічні питання були розкриті за допомогою досліджень Ольшанського та Лукашевича. Звичайно були оброблені та використані досягнення робіт видатних педагогів Яна Амоса Коменського та Василя Сухомлинського. Сучасний погляд на проблему був добре висвітлений у наукових статтях різних авторів  уперіодичних виданнях з педагогіки.

     Гіпотеза  дослідження. Дане педагогічне дослідження ґрунтується на припущенні, що група, як безпосереднє соціальне оточення підлітка, впливає на процес формування його особистості, при цьому важливу роль відіграє формальний статус групи.

     Наукова новизна і теоретичне значення. Дане дослідження представляє науковий теоретичний інтерес, бо в ньому вперше:

• Були визначені та систематизовані особливості впливу сучасних формальних та неформальних організацій на формування особистості підлітка.
• Практично визначені критерії референтності формальних та неформальних груп для сучасних підлітків.
• Доведена незалежність ступеня референтності групи від її формального статусу.

Практична значущість. Результати даного дослідження допоможуть ефективніше використовувати в педагогіці явище впливу групи на особистість для досягнення потрібної мети в процесі її становлення. А з урахуванням особливостей впливу на підлітка можуть бути розроблені нові концепції та педагогічні прийоми на основі здобутих висновків. Крім того результати даного дослідження розкривають подальші перспективи розробки цієї теми для пошуку гармонії між суспільним та особистим в душі кожної людини.

РОЗДІЛ 1. ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ 

     1.1. Формування особистості, як соціального феномену 

     Тема  даного педагогічного дослідження  тісно пов'язана з психологією, а точніше з соціальною психологією. А саме такі явища, як група, формальні  та неформальні групи, особистість, стосунки між окремою особистістю  та групою  відносяться до сфери  дослідження соціальної психології. Тоді як процес формування та впливу на особистість входить до основних проблем дослідження педагогіки, яка в свою чергу має бути побудована на основі наукових даних та здобутків. Щоб систематично та цілеспрямовано формувати людину, що є основною метою виховання в педагогіці, необхідно знати закони цього формування та опиратися на них у своїй педагогічній діяльності. Тож психологія становить одну з найважливіших дисциплін, що складають наукову основу педагогіки. Ось чому автор в своєму дослідженні користується здобутками соціальної та педагогічної галузей психології.[1 ; 6]

     Для того, щоб розглянути сутність процесу  формування особистості, слід спочатку з'ясувати сутність поняття «особистість». Особистість є одним з тих  феноменів, що рідко витлумачуються однаково двома різними авторами. Це зумовлюється тим, що людина - дуже багатогранна істота. Усі визначення особистості так чи інакше обумовлюються двома протилежними поглядами на її розвиток. З погляду одних, кожна особистість формується і розвивається відповідно до її вроджених якостей здібностей, а соціальне оточення при цьому грає дуже незначну роль. [15; 128]

     Представники  іншої точки зору цілком відкидають вроджені внутрішні риси і здібності  особистості, вважаючи, що особистість – це деякий продукт, цілком сформований ході соціального розвитку.[15, 16, 18] Очевидно, що це різнобічні точки зору процесу формування особистості. Поняття "особистість" широко використовується в науках, пов'язаних з вихованням: філософії, педагогіці, психології та соціології, кожна з яких пропонує своє розуміння.

     У філософії особистість розуміють  як стійку систему соціальне значущих рис, що характеризують індивіда як члена  того чи іншого суспільства чи спільноти. Іншими словами, є соціальним та психологічним образом людини. [9 ; 110]. У психології, де існує багато різних розумінь особистості, найусталенішим є визначення особистості як деякої неповторної єдності. Цілісності, найвищої інтегруючої інстанції, що керує психічними процесами індивіда і надає його поведінці послідовності й стійкості. " [7 ; 160] Соціологічний підхід до дослідження особистості спирається як на відправну точку не на індивідуальні особливості людини, а на її соціальне оточення – соціальну систему, в яку вона входить, і соціальні ролі, які вона виконує в цій системі.[10, 19] Педагогіка поєднує психологічний та соціологічний підходи до цього поняття, розглядаючи особистість, як специфічну, унікальну єдність біологічного і соціального, систему, в якій фізичне і психічне, природне і соціальне утворюють нерозривний ланцюг. У межах загального соціо-психологічного підходу об'єднано ряд концептуальних підходів до розуміння особистості як специфічного утворення, що виводиться з тих чи інших соціальних факторів, які відокремлюються як головні.

       Основними концепціями особистості згідно з класифікацією Д. В. Ольшанського [10 ; 162] є такі:

1. Теорія "дзеркального я". У ній особистість розглядається як функція, похідна від повністю соціальне зумовленого "я" людини. Самосвідомість особистості формується в результаті соціальної взаємодії дивитися на себе очима інших людей. Зі стійких уявлень про людину і інших людей, формується та об'єктивна якість, яка і є особистістю.
2. Рольова теорія, її прихильники також розглядають особистість як функцію, але вже тих соціальних ролей, сукупність яких індивід виконує в суспільстві. Включаючись у процесі соціалізації в ті чи інші соціальні групи, індивід засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи їх виконання і тим самим стає особистістю. Різнобічність особистості визначається багатством "соціального репертуару" - багатоманітністю соціальних груп, в яких протікало соціальне життя індивіда в процесі соціалізації.
3. Необіхеворізму (від англ. Behavior - поведінка) теорія особистості. Підтримуючи ідею попередніх концепцій про те, що особистість є результат навчання людини правилам життя і поведінки, прихильники даної концепції найбільш послідовно дотримуються її в своїх поглядах. Особистість розглядається як проста сукупність соціальне придатних відповідей на сукупність стимулів.
4. Теорія соціальної установки. Згідно з цією теорією особистість є результат тих несвідомих установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок, які суспільство формує самим фактом повсякденного постійного впливу на індивіда. У процесі нагромадження установок у людини формується звичка до них. Іншими словами, у неї формується установка бути особистістю.
5. Концепція сукупності соціогенних потреб і орієнтацій, що формуються суспільством. Згідно з цією концепцією особистість є змінюваними з розвитком суспільства рівнями сукупностей соціальних потреб і орієнтацій. У цих рівнях можуть відбуватися як суспільні (у цілому), так і групові потреби та орієнтації, що забезпечують варіабельність особистості.
6. Теорія референтної групи. Автором терміну "референтна група" вважають американського соціолога Г. Хаймена, який під цим терміном розумів соціальну групу, на яку індивід орієнтує свою поведінку (від сім'ї до класу, нації). За тією роллю, яку референтна група відіграє у формуванні характеристик особистості та її соціальної поведінки, розрізняють два типи таких груп. Перша - "компаративна" - це стандарт, за допомогою якого індивід оцінює себе й інших. Друга група - "нормативна" - це реальний або уявлюваний колектив (група), з яким індивід співвідносить свою поведінку і майбутнє.
7. Марксистська теорія особистості. Сутність особистості складає сукупність усіх суспільних відносин. Ця теорія не заперечує, що на формування особистості впливають біологічні та психологічні фактори. Проте індивід є продуктом суспільства, спільної діяльності людей. При народженні на світ людина не має свідомості, уроджених ідей. Вони виникають як відображення людиною історично усталених суспільних відносин, стану матеріальної та духовної культури, певного типу суспільних відносин. Звідси риси особистості зумовлюються історичним типом суспільства (феодальне, капіталістичне, соціалістичне), її належністю до певного суспільного класу (робітники, селяни, інтелігенція), специфікою умов і змісту праці. Соціальна структура суспільства відбивається у відповідній типології особистості.

        Незважаючи на численні понятійні  й інші розходження, що існують  між ними майже всі психологічні  теорії особистості єдині в  одному: особистістю людина не народжується, а стає в процесі свого життя. Це фактично означає визнання того, що особистісні якості і властивості людини здобуваються не тільки генетичним шляхом, а внаслідок розвитку, тобто вони формуються і розвиваються в суспільстві, як нормальному середовищі людського існування.[8 ; 86] Особистість виражає належність людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, науки, традицій тощо. Поняття “особистість” має сенс лише в системі суспільних відносин — там, де може виявлятися соціальна роль чи сукупність ролей. Йдеться не про своєрідність і різноманітність цих ролей, а насамперед про специфічне розуміння індивідом своєї ролі, про внутрішнє ставлення до неї, вільне і зацікавлене чи вимушене і формальне її виконання. [14 ; 24] 

1.2. Роль суспільства  у процесі формування особистості в підлітковому віці 

     У суспільстві реалізується особистість кожної людини. Особистість є унікумом, зумовленим як її спадковими особливостями, так і умовами соціального середовища, в якому вона формується і розвивається. 
Для пізнання особливостей формування властивостей особистості, у тому числі й соціально-психологічних, необхідно розглядати її життя в суспільстві, її рух у системі суспільних відносин. Без колективу, групи, людських спільностей особистість в її діяльній соціальній сутності не можлива, тому охарактеризувати її можна тільки в системі міжособистісних стосунків, у колективній діяльності. Суспільство для особистості є не просто зовнішнім середовищем, а певною системою взаємозв'язків.

     Суспільство — система соціальних зв'язків, сукупність усіх способів взаємодії і форм об'єднання людей за конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями, відповідним типом діяльності та спілкування, що виникають у процесі соціального життя і становлять цілісність.[6 ;229] Наукове бачення взаємозв'язку особистості і суспільства пов'язане з розумінням особистості як цілісної системи з її професійними, національними, сімейно-побутовими, психологічними та іншими ознаками, які формуються в процесі взаємин людини з іншими людьми, соціальними групами, суспільством.

     Автор обмежив сферу  дослідження впливу суспільства на формування особистості в рамках підліткового віку дитини, тому що всі процеси впродовж цього перехідного періоду між дорослістю та дитинством відбуваються дуже інтенсивно та дозволяють ясніше зрозуміти їх. Це стосується як фізичних, так і психічних та соціальних аспектів розвитку людини. До особливостей, що характеризують розвиток психіки підлітка та є сприятливими передумовами для активного формування особистості, відносять наступні:[3]

• Основне надбання підліткового віку - почуття дорослості. Це означає, що дитина ще не доросла, але хоче такою бути або вже сприймає себе такою. Тому вона починає проявляти можливі ознаки дорослості: незалежність від батьків, самостійність в діяльності, бажання виділятися, чи навпаки бути як всі (маються на увазі однолітки).
• Формування «Ми-концепції» та референтних груп. Активізується також процес соціалізації дитини, як важлива складова дорослості. Дитина вступає в різного роду відносин (дружні, романтичні), що викликані не стільки симпатією, скільки формою стосунків, засвоєною від дорослих. З'являється усвідомлення розподілу «ми – вони, свої – чужі». На основі цього розподілу виникають групи. Власна думка дитини в цьому віці дуже хитка і потребує свого підтвердження збоку сильного «ми», тому думка групи та її лідера є референтною для підлітка.
• Формування «Я-концепції». Розвиток самосвідомості, тобто системи внутрішніх уявлень про себе, як цілісної багатоскладової істоти. Схильність до самоаналізу та рефлексії.
• Особливості психіки підлітка, що пов'язані з кризою підліткового віку: критичність мислення, підвищена збудливість, неврівноваженість, швидка зміна настроїв тощо.
• Потреба в самоствердженні.
• Розвиток вольових якостей.

     Всі вищеназвані процеси та явища  є важливою складовою процесу  формування особистості підлітка та представляють собою сприятливі умови для швидкого перебігу цього  процесу. На сьогоднішній день домінує  два визначення поняття формування особистості в педагогіці: більш широке та більш вузьке розуміння. В широкому сенсі під формуванням особистості розуміється формування людини, як сукупності процесів взаємодії особистості і суспільства, за яких індивіди розвивають в собі ті чи інші якості. В такому широкому розумінні дане поняття ототожнювалося з соціалізацією й між ними визнавалася певна рівноцінність. Але сьогодні в соціології спостерігаються тенденції до виокремлення понять «формування» та «соціалізація». Вузьке тлумачення поняття «формування» зводиться до копіювання зовнішніх організованих впливів.[11;163] Важливо зазначити, що жодне з тлумачень не виключає присутності зовнішнього соціального впливу, а навпаки підкреслює його невід'ємність в цьому процесі. Тим більше це стосується особистості підлітка, соціальний аспект якої тільки формується та дуже чутливий до сторонніх впливів. Такі характерні для підлітка процеси, як формування «ми-концепції», самоствердження, досвід спілкування в групі роблять соціальний аспект впливу пріоритетним на даному етапі розвитку людини. 

1.3. Групи, як елемент взаємодії особистості підлітка і суспільства 

     Сучасні вчення про  людину теоретично та практично  доводять, що людська особистість  є результатом сполучення вроджених  особливостей психіки людини та процесу  її розвитку і становлення в суспільстві. Взаємодія окремої особистості з суспільством є безперечним фактором, що впливає на процес формування особистості. Практично розглядаючи цей процес взаємодії, стає зрозумілим, що сфера контакту суспільства, як сукупності всіх способів взаємодії і форм об'єднання людей за конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями, відповідним типом діяльності та спілкуванням, що виникають у процесі соціального життя і становлять цілісність, обмежується конкретними групами, що безпосередньо контактують з окремою особистістю.

     Питання визначення поняття групи розглядається  багатьма дослідниками в цій галузі та формується на основі характерних  для такого об'єднання ознак. Ці об’єднання соціальні психологи розглядають з кількох точок зору, котрі тільки в сукупності можуть дати більш повне розуміння такого феномена, як соціальна група. [19]

     По-перше, група аналізується як посередник між суспільством і конкретною людиною. Тобто через неї здійснюється вплив суспільних явищ на особистість, відбувається формування соціально значущих якостей індивіда, його переконань, настановлень, ціннісних орієнтацій тощо. Водночас, перебуваючи у реальній групі, особистість через неї в більшості випадків має можливість вплинути на суспільні процеси, суспільну думку і уявлення, намагається їх змінити чи скоректувати. Йдеться, отже, про взаємозв’язок на рівні „індивід – група – суспільство”.

     По-друге, група розглядається як самостійний  суб’єкт життєдіяльності та розвитку. З цієї позиції важливо встановити: як номінальна спільність сторонніх людей перетворюється на реальне психологічне угрупування; які феномени і механізми свідчать про народження соціальної групи; яким чином проявляється групова згуртованість; яким є цикл життєдіяльності групи від моменту її зародження до розпаду; що впливає на перехід групи з одного якісного стану в інший; які процеси забезпечують стабільність та ефективність функціонування групи; як відбувається функціонально-рольова диференціація членів групи; якою є залежність психологічної динаміки групи від її соціального статусу у суспільстві?

     По-третє, група вивчається з точки зору важливого соціального інституту  для індивіда. Перебуваючи в групі, особистість соціалізується, набуває  досвіду міжособистісних відносин. Виникають у зв’язку з цим питання: чи змінюється індивід, коли стає членом тієї чи іншої групи; чи підлягають зміні його погляди, цінності, звички, поведінка і що відбувається з групою, яка акумулює в собі індивідуально-психологічні особливості її учасників? Актуальною в цьому ключі є проблема, пов’язана не просто з аналізом механізмів впливу групи на особистість і особистості на групу, а з виявленням специфіки такого впливу. Важливо також з’ясувати, наскільки глибоким є цей взаємовплив та його наслідки.

     Нарешті, соціальні групи розглядаються з позиції перетину різних групових впливів на особистість. Відомо, що одночасно людина, виконуючи різні соціальні функції, є членом численних соціальних груп, тобто вона формується на стику і перехрестях цих груп, що має для неї певні наслідки. З одного боку, ця обставина сприяє визначенню об’єктивного місця особистості в системі соціальної діяльності, а з іншого – це позначається на формуванні свідомості особистості, позаяк вона включена в систему поглядів, уявлень, норм, цінностей численних груп. Тут важливо визначити „рівнодіючу” цих групових впливів, яка і окреслює зміст свідомості особистості.

     Отож  група в соціальній психології вивчається і як простір, на якому зустрічаються  окремий індивід і суспільство, і як самостійний суб’єкт активності, і як важливий соціальний інститут соціалізації особистості. В якості важливого чинника функціонування соціальної групи розглядається спільна діяльність її членів, серед основних ознак якої називають такі: просторова і часова присутність членів групи, котра створює можливість спілкування; наявність єдиної мети; розподіл функцій і ролей між учасниками спільної діяльності. Також стверджується, що значущість для людини численних відносин, в які вона вступає, перебуваючи в тій чи іншій групі, може бути до кінця усвідомлена лише тоді, коли самі ці відносини представлені в контексті соціальної групи як її суттєва характеристика.

     В контексті визначення впливу суспільства  на особистість в даному педагогічному  дослідженні нас цікавить погляд на групу, як на відносно сталу спільність людей, що виступає посередником у взаєминах окремої особистості та суспільства, забезпечуючи процес соціалізації цієї особистості. Тобто розглядання групи з позиції двох аспектів: як сферу суспільства, з якою безпосередньо спілкується та взаємодіє особистість та як соціальне оточення конкретної людини та її функціонування в ньому. У вітчизняній та зарубіжній соціальній психології проблема групи розроблена на досить глибокому науково-методичному рівні. Дослідження Б. Паригіна, Я. Коменського, А. Петровського, М. Корнєва зосереджуються на соціально-психологічних факторах формування та розвитку груп, визначенні специфіки впливу на особистість конкретної соціальної групи, а також питань групових взаємин. За цими ознаками можна сформувати певну класифікацію груп.[6]

     За  безпосередністю взаємозв'язків  групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються  за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, національність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного. Реальна група – це обмежена за розмірами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії й спілкування. Умовні групи частіше виступають об'єктом соціологічного аналізу, а реальні групи досліджуються здебільшого соціальними психологами.[2, 6, 16]

     Групи бувають великі і малі. Велика група – це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, значна за розмірами та складноорганізована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). У великих групах виробляються суспільні та культурні цінності, традиції, громадська думка, соціальні норми. Мала група – це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, об'єднана спільними цілями або завданнями.

     За  суспільним статусом можна виділити формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи мають зовні задані соціально значущі цілі діяльності. Для них характерні юридичне зафіксований статус, нормативно визначена структура (керівництва та підлеглості), права й обов'язки її членів. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім факторам ЇЇ існування (симпатії, дружбі, спільності інтересів), вона не має юридичного статусу, законодавче не регулюється. Неформальні групи можуть утворюватися як у межах формальних груп, так і поза ними.

     За  значущістю можна виділити референтні групи та групи належності. Референтна група – це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції – нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Група належності – це така група, до якої людина реально належить.

     Крім  того, можна класифікувати групи за рівнем розвитку або спільністю діяльності. За спільністю діяльності виділяють групи з індивідуально-груповою та взаємопов'язаною груповою діяльністю, за рівнем розвитку – дифузні групи, асоціації, корпорації, колективи.[ мал.1]

Мал.1. Класифікація груп

     Кожна людина є водночас членом різних соціальних груп, у яких вона формується та самореалізується. У цих групах вона виконує різні  соціальні ролі, здійснює різні функції. Зрозуміти особистість, її життєвий шлях означає простежити історію розвитку людини в різних соціальних групах, взаємини з групами, до яких вона входила або входить. Тому для соціальної психології найважливішими є дослідження процесів, які відбуваються в реальних групах і справляють вплив на розвиток особистості.[16; 123]