Вплив конституційної юстиції на розвиток сучасного конституціоналізму

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                             3

РОЗДІЛ 1. Поняття та ознаки конституційної юстиції                                          6              

1.1.Історія становлення та сутність конституційної юстиції                        6

1.2.Органи конституційної юстиції                                                               9

РОЗДІЛ 2. Завдання та повноваження Конституційного Суду України             12

2.1.Склад та порядок формування Конституційного Суду України         12

2.2.Повноваження Конституційного Суду України                                     15

2.3.Провадження в Конституційному  Суду України                                  16

РОЗДІЛ 3. Роль Конституційного Суду України в сприянні                    

розвитку демократичних засад                                                                             22

ВИСНОВКИ                                                                                                             25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                               27

ВСТУП

Запровадження прямої дії  норм вищої юридичної сили викликало  потребу визначення і дієвого  механізму охорони та захисту  Основного Закону країни від протиправного  застосування його змісту.

Сприйняття Конституції  як Основного Закону держави, що відображає волю народу України та підкорятися  якому зобов’язані і найвищі  органи державної влади України, зумовило нагальну потребу визначення нових механізмів гарантування верховенства Конституції та забезпечення легітимності влади. Одним з найголовніших  успіхів реформування всієї правової системи стало запровадження  інституту конституційної юстиції.

В сучасній науці конституційного  права України мало представлені комплексні теоретичні дослідження  юридичної природи конституційної юстиції. Розуміння та сприйняття конституційної юстиції не лише як стримуючого фактору  у сфері державної влади та головного елементу охорони Конституції, а й у розрізі держава-суспільство  є обов’язковою сходинкою побудови нової України з громадянами, позбавленими страху та захищеними не лише апаратом (діяльним чи бездіяльним), а що головне – дієвою нормою найвищого рівня.

Конституційна реформа в  Україні викликала нагальну потребу  в розробці ґрунтовної теоретичної бази діяльності Конституційного Суду України, здійсненні належної наукової аргументації необхідності ефективно діючого контрольного органу забезпечення верховенства Конституції. Запровадження такого інституту не означає, що Конституційний Суд набув досконалого вигляду; існує об’єктивна необхідність з’ясування і вдосконалення оптимального конституційно-правового статусу єдиного органу конституційної юстиції України.

Зміна пріоритетів розвитку державності в Україні змусила  приділити серйозну увагу питанням конституційної юстиції. Наявність  в українській науковій періодиці  праць з цього питання не можуть замінити потребу підготовки ґрунтовного дослідження щодо засад та умов запровадження конституційної юстиції в правовій практиці як в Україні, так і зарубіжних державах, визначення юридичної природи інституту конституційної юстиції та його місця в системі стримувань та противаг, проблем формування, повноважень, проваджень та актів єдиного органу конституційної юстиції України.

Всі ці причини і зумовили актуальність теми, необхідність вивчення та розв’язання правових проблем організації та функціонування конституційної юстиції в Україні.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення конституційної юстиції; нормативно-правова основа діяльності Конституційного Суду України, як єдиного органу конституційної юстиції в Україні.

Предметом дослідження є правові основи становлення та функціонування конституційної юстиції України а також нормативно-правове врегулювання статусу, організації і діяльності Конституційного Суду України.

Головна мета дослідження полягає у з’ясуванні місця Конституційного Суду в системі державних органів, розкриття статусу суддів Конституційного Суду України та роль конституційної юстиції.

Для досягнення поставленої  мети в ході дослідження необхідно  вирішити наступні задачі:

• показати історію становлення конституційної юстиції в Україні;
• запропонувати визначення поняття інституту конституційної юстиції;
• здійснити дослідження різновидів органів конституційної юстиції;
• дослідити склад та порядок формування Конституційного Суду України;
• проаналізувати повноваження Конституційного Суду та розгляд справ;
• розкрити роль Конституційного Суду України в сприянні розвитку демократичних засад.

В ході дослідження використовувалися  теоретичні положення, розроблені теорією  конституційного права, держави  і права, міжнародного права, історії  держави і права, історії правових вчень.

Нормативна база дослідження. Дослідження конституційної юстиції України ґрунтується на аналізі відповідних норм Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16.10.1996 року та інших законів України. Вирішення завдань дослідження здійснювалось і за допомогою порівняльно-правового аналізу регулювання організації та діяльності органів конституційної юстиції зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у вітчизняній науці конституційного права в межах єдиного комплексного та цілісного дослідження здійснена спроба системного теоретично-правового аналізу становлення та функціонування конституційної юстиції України із залученням та органічним поєднанням теорії і практики зарубіжних країн, що дає змогу сформулювати та обґрунтувати основні положення, що відображають новизну дослідження і особистий внесок здобувача в опрацюванні проблеми.

Сформульовані результати дослідження  – як теоретичні, так і практичні  положення, узагальнення, висновки та пропозиції – можуть бути використані  в:

   а) науково-дослідницьких  цілях – для подальшої розробки  та вдосконалення системи стримувань  та противаг, розвитку теорії  конституціоналізму;

   б) в законотворчій  роботі – для удосконалення  та додаткового урегулювання  на конституційному та законодавчому  рівні норм, що регулюють діяльність  Конституційного Суду України;

   в) в навчальному  процесі – при викладанні курсів  з дисциплін «Конституційне право  України».

Структура курсової роботи визначена метою та завданням дослідження, логікою викладення. Робота складається із: вступу, трьох розділів, що охоплюють п’ять підрозділів, висновку та списку використаних джерел.  

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ЮСТИЦІЇ

1.1.Історія становлення та сутність конституційної юстиції.

Термін «Конституційна юстиція» у перекладі з латинської мови означає справедливість, правосуддя. Дане поняття іноді вживається для  позначення судів спеціальної (конституційної) юрисдикції або судів загальної  юрисдикції та їхніх функцій щодо вирішення питання відповідності  різних нормативно-правових актів або  тільки законодавчих актів Конституції. Найчастіше йдеться саме про відповідні суди спеціальної юрисдикції та їхні зазначені функції. Узагальнено  ці функції називають судовим  конституційним контролем, характер і  зміст якого багато в чому визначаються природою органів, що його здійснюють.

В Україні інститут конституційної юстиції має своєрідну історію. В умовах бездержавного існування українського народу ця ідея зводилась в основному до її закріплення в нереалізованих конституційних проектах та конституційно-правових доктринах.

Так, за Конституцією Пилипа Орлика 1710 р. гарантом дотримання законів, привілеїв, прав і вольностей простого народу оголошувався Гетьман Війська  Запорізького, а король Швеції, крім цього, ще й гарантом недоторканості кордонів України. Значне місце в справі охорони конституції відводилось Генеральній старшині. Передбачався механізм контролю за діяльністю Гетьмана: «Якщо буде помічено щодо Ясновельможного Гетьмана щось супротивне справедливості й таке, що відхиляється від законів або завдає шкоди вольностям і небезпечне для батьківщини, тоді Старшина, Полковники і Радники можуть ... публічно на раді висловити докір Його Ясновельможності, вимагаючи звіту щодо порушення законів і вольностей».

Про окремі елементи правової охорони конституції йшлося в  Проекті основ статуту українського суспільства «Вільна спілка» Михайла Драгоманова (1884 р.), Основному законі «Самостійної України» Спілки народу українського (проект Миколи Міхновського) 1905 р. Ідеї правової охорони конституції відображені також в конституційно-правових доктринах Г. Л. Андрузького, М. С. Грушевського, С. С. Дністрянського, О. О. Ейхельмана, І. І. Петрушевича.

Небагато уваги приділялось  правовій охороні основного закону в Конституції Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 р. Тут містяться  норми, що стосуються лише особливого порядку внесення змін до основного  закону, відповідальності міністрів  і тимчасового обмеження (припинення) прав і свобод. Тимчасовий основний закон Західноукраїнської Народної Республіки з огляду на свою стислість взагалі не містив положень, які б стосувались правової охорони конституції.

Із встановленням в 1919 р. радянської влади в Україні  утвердилась державно-правова доктрина, яка не визнавала ідею правової держави  і її основоположного принципу –  поділу влади. В соціалістичній теорії держави і права підкреслювалась  єдність і неподільність державної  влади, повновладдя представницьких  органів.

Що стосується питання  контролю за дотриманням Основного  Закону, то в теорії державознавства  домінувала концепція про те, що надання права будь-якій інституції перевіряти конституційність актів  Верховної Ради порушує її повновладдя  і призводить до обмеження ролі обраного народом вищого представницького органу в механізмі влади. Тривалий час  головні акти України взагалі  не розв‘язували питання контролю за дотриманням Основного Закону. Зазначене було властиве Конституціям УРСР 1919, 1929 р. В Конституції УРСР 1919 р. йшлося лише про державний контроль над діяльністю радянської влади, повноваженнями по здійсненню якого наділялися центральні органи влади.

Це питання отримало конституційне  врегулювання лише в 1937 р., а потім  і в 1978 р., коли Основний Закон республіки вперше у конституційній правотворчості ввів формулу «контроль за виконанням Конституції». Єдиним суб‘єктом, правомочним здійснювати вказане повноваження конституційно визнавалася тільки Верховна Рада УРСР. Вона здійснювала цю функцію безпосередньо або через створювані нею органи, найголовнішим серед яких була Президія Верховної Ради.

Функція безпосереднього  конституційного контролю виражалася насамперед в законодавчій і контрольній  діяльності парламенту. Приймаючи той  чи інший акт, Верховна Рада повинна  була встановити, чи відповідає він  Конституції. Особлива роль в цьому  процесі відводилась постійним  комісіям, завданням яких був розгляд  проектів законів з правової точки  зору, в тому числі і з точки  зору їх відповідності Конституції. 

Декларація про державний  суверенітет України проголосила  здійснення державної влади за принципом  її розподілу на законодавчу, виконавчу  і судову, що диктувало необхідність творення нової моделі конституційного  контролю. З цією метою Законом  про внесення змін і доповнень  до Конституції УРСР від 24 жовтня 1990 р. замість колишнього Комітету конституційного  нагляду передбачалось створення Конституційного Суду. Основний Закон визначив порядок обрання Конституційного Суду, його склад, строк повноважень, принципи і правові основи діяльності.

Сьогодні конституційна  юстиція розглядається як складова більш масштабного поняття, яким є охорона конституції. Остання  розглядається як у широкому, так  і у вузькому розумінні. В широкому розумінні охорона конституції  – це система різноманітних заходів  щодо забезпечення реальної дії основного  закону, а саме: юридичних, політичних, економічних, соціальних, освітньо-виховних тощо.

У вузькому розумінні під  охороною конституції слід розуміти сукупність лише юридичних засобів, що забезпечують і гарантують дію  конституційних норм. Тобто тут мова йде вже про власне правову  охорону конституції. В науковій літературі вона визначається по-різному. Загалом правову охорону конституції можна визначити як сукупність правових засобів (гарантій), за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних норм і дотримання режиму конституційної законності.

Завданням правової охорони  конституції є контроль за правомірністю  дій суб‘єктів права, а у випадку  виявлення правопорушень – вжиття заходів для відновлення порушеного правопорядку, застосування державного примусу до правопорушників, створення  умов для запобігання правопорушенням.

В наукових працях, за рідким виключенням, не дається визначення самого поняття «конституційна юстиція». Найчастіше при характеристиці цього  інституту користуються поняттями: «конституційний контроль», «конституційний  нагляд», «судовий конституційний контроль», «конституційна юрисдикція», «конституційне провадження», «конституційне правосуддя».

Проте, конституційний нагляд та контроль виступають лише формою конституційної юстиції. Судовий конституційний контроль є різновидом конституційної юстиції  за суб’єктним складом. Конституційне  провадження є процесуальною  частиною конституційної юстиції, адже поняттям «конституційна юстиція» охоплюються  як матеріальні, так і процесуальні норми.

Серед вітчизняних конституціоналістів  та в законодавстві України найбільш вживаним терміном стало поняття  «конституційна юрисдикція». Однак, конституційна  юрисдикція – це, у першу чергу  компетенція Конституційного Суду, а у другу – коло повноважень  у сфері правової оцінки конкретного  юридичного факту з точки зору його відповідності конституції.

Отже, Конституційна юстиція  – це конституційно-правовий інститут, який реалізується спеціалізованими органами в межах судової чи контрольно-наглядової гілок влади, офіційна організація  і діяльність якого спеціально встановлюється конституцією та полягає у забезпеченні верховенства основного закону держави  шляхом: перевірки, виявлення, констатації  та усунення неконституційних актів; тлумачення конституції та законів; вирішення  конституційних конфліктів та контролю за дотриманням меж реалізації повноважень  інших гілок влади при нормотворчому  процесі через прийняття загальнообов’язкових та остаточних по своїм юридичним  наслідкам рішень.

1.2.Органи конституційної  юстиції.

Існує дві основні моделі організації органів конституційної юстиції. За однією з них, що має назву  американської, відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної юрисдикції. Крім США, ця модель прийнята в Аргентині, Бразилії, Мексиці, Японії та деяких інших  країнах. Різновидом американської моделі організації органів конституційного контролю є модель, за якою відповідна функція належить не всім загальним судам, а тільки вищому суду загальної юрисдикції. Ця модель реалізована в Австралії, Естонії, Індії, Ірландії, Канаді, Швейцарії та інших. Іноді функція конституційного контролю надана не всьому верховному суду в цілому, а його спеціальній палаті. В ряді країн для розгляду відповідних питань передбачене створення спеціального складу верховного суду.

Іншою моделлю організації  конституційного контролю є європейська, або австрійська. Вона характеризується наявністю у державному механізмі  спеціального судового органу, відокремленого від судів загальної юрисдикції. Головним завданням цього органу (як правило, конституційного суду) є оцінка конституційності законодавчих актів, хоча він наділений і рядом  інших повноважень.

Сучасний інститут конституційного  правосуддя характеризується такою  багатоманітністю форм, яку все важче  зводити до двох основних моделей  – американської і європейської. Все більш помітною стає тенденція  до виникнення різноманітних змішаних форм, в яких в тій чи іншій  комбінації поєднуються деякі риси, притаманні кожній з моделей. Разом з тим в ряді країн утверджується і справді «змішана модель», для якої характерно поєднання не тільки різних форм і видів контролю, але і здійснення його як судами загальної юрисдикції, так і спеціалізованими органами конституційного правосуддя (наприклад Греція, Португалія, ПАР). 

На основі конституційних положень 16 жовтня 1996 року Верховною  Радою України був прийнятий  Закон «Про Конституційний Суд України». Ним було деталізовано порядок формування Конституційного Суду, визначено статус суддів, засади організації і діяльності Суду, правила конституційного провадження. Невдовзі був сформований і розпочав свою діяльність сам Конституційний Суд України.

Спеціалізований конституційний контроль є новим інститутом в нашій історії, по суті він є ровесником України як незалежної держави. Тому закономірно, що чинний варіант правового регулювання статусу Конституційного Суду України розроблено з урахуванням досвіду роботи конституційних судів інших демократичних держав. У такий спосіб українське законодавство сприйняло основні риси європейської моделі судового конституційного контролю.

По суті охорона (захист) конституції – обов‘язок і  завдання всіх державних органів  і посадових осіб, які виконують  їх шляхом застосування різноманітних  правових засобів в межах наданої  їм компетенції. При цьому особлива відповідальність покладається на вищі органи державної влади: главу держави, парламент, уряд. Захист конституції  здійснюють правоохоронні органи, зокрема  суди і прокуратура. У сфері захисту  конституційних прав і свобод людини і громадянина велику роль відіграє інститут Уповноваженого парламенту з  прав людини (омбудсмена).

Правова охорона конституції  включає в себе сукупність не всіх юридичних засобів, а лише спеціально-юридичних, тобто таких, які передбачені  нормами конституційного права. Крім цього, визначаючи зміст механізму  правової охорони конституції, можна  вказати на те, що при цьому мається  на увазі не стільки контроль за дотриманням основного закону, що здійснюється громадянами, їх об‘єднаннями, органами місцевого самоврядування і т. д. (факультативний, тобто необов‘язковий контроль), скільки контроль, що здійснюється державними органами, для яких цей  обов‘язок прямо передбачений конституційно-правовими  нормами (обов‘язковий контроль).

Суб’єктами правової охорони  Конституції можуть вважатися лише ті органи (спільноти), які: по-перше, здійснюють конкретні повноваження у сфері правової охорони Конституції; по-друге, визначені повноваження реалізують на основі і відповідно до Конституції (конкретних її норм); по-третє, відповідна діяльність має за мету забезпечення режиму власне конституційної законності, тобто така діяльність спрямована на забезпечення верховенства Конституції України і її прямої дії на всій території держави.

Виходячи з цього, ми вважаємо, що правова охорона Конституції  України реалізується через організаційну  діяльність таких суб‘єктів як:

• Український народ;
• Президент України;
• Верховна Рада України;
• Конституційний Суд України.

Правову охорону Конституції  зазначені вище органи здійснюють у  межах наданих їм повноважень  і в порядку, визначеному законодавством. Вони можуть створювати спеціальні допоміжні  органи і установи: комітети, ради, комісії  тощо. Основна відповідальність за правову охорону Конституції  України покладається в першу  чергу на Президента України як гаранта  додержання Основного Закону і Верховну Раду України. Проте діяльність щодо забезпечення правової охорони Конституції ці органи здійснюють поряд з іншими видами діяльності. На відміну від них для Конституційного Суду України функція правової охорони Конституції є визначальною. Він спеціально створений для забезпечення верховенства Конституції в правовій системі держави.

Охорона конституції може здійснюватися не правовими засобами, що інколи прямо передбачено в  основному законі. Так, Конституції  Німеччини, Словаччини та деяких інших  країн передбачають право громадян (народу) на опір неконституційній владі. Але використання не правових засобів  – винятковий випадок і в звичайних  умовах головними і вирішальними є правові засоби охорони конституції, які забезпечують її стабільність і  режим конституційної законності.

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ І ПОВНОВАЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО  СУДУ УКРАЇНИ

2.1.Склад та  порядок формування Конституційного  Суду України.

Конституційний Суд України  є порівняно новим інститутом правової системи нашої держави. Як уже зазначалося, до 1996 року, незважаючи на наявність правової бази, він  так і не був створений. Ситуація змінилася з прийняттям 28 червня 1996 року Конституції України, яка  по-новому визначила механізм формування органу конституційної юрисдикції. Відповідно до нього і був сформований  Конституційний Суд України.

16 жовтня 1996 року Верховною  Радою України був прийнятий  Закон «Конституційний Суд України», через два дні – 18 жовтня, Конституційний Суд розпочав свою діяльність.

Організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду України визначаються Конституцією України та Законом України «Про Конституційний суд України» від 13 жовтня 2010 року. Конституційний Суд України приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи у відповідності із зазначеним законом.

Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України  як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до ст. 2 Закону «Про Конституційний Суд України», завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону на всій території України.

За чинним законодавством, діяльність Конституційного Суду України  ґрунтується на принципах: верховенства права, незалежності, а також колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного  і всебічного розгляду справ та обґрунтованості  прийнятих ним рішень.

Принцип верховенства права в діяльності Конституційного Суду України означає його підпорядкованість праву, визнання пріоритету права. Принцип верховенства права реалізується в діяльності Конституційного Суду України через визнання і забезпечення верховенства, вищої юридичної сили Конституції України як Основного Закону держави. Здійснюючи свою діяльність на основі принципу верховенства права, Конституційний Суд України водночас виконує визначене ст. 3 Закону «Про Конституційний Суд України» завдання щодо гарантування верховенства Конституції як Основного Закону на всій території України.

Принципом організації і  функціонування Конституційного Суду України є його незалежність. Вона випливає з загального принципу поділу влади і полягає у створенні таких умов діяльності Суду, які б виключили сторонній вплив на нього, забезпечили його самостійність у здійсненні визначених законодавством повноважень, а також не підзвітність і не підконтрольність будь-яким суспільним чи державним інститутам. Складовими незалежності Конституційного Суду виділяють організаційну, кадрову і фінансову незалежність.

Конституційний Суд України  складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного  Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг  сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні  протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять  років без права бути призначеним  на повторний строк.

Верховна Рада України  призначає суддів Конституційного  Суду України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду України вносить Голова Верховної  Ради України, а також може вносити  не менш як 1/4 народних депутатів України  від конституційного складу Верховної  Ради України; при цьому депутат  має право поставити підпис під  пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і ці підписи  депутатів не відкликаються. Відповідний  Комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду України, внесеної у встановленому порядку.

Призначеними на посади суддів Конституційного Суду України вважаються кандидати, які набрали найбільшу  кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної  Ради України. Якщо кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.

У разі припинення повноважень  судді Конституційного Суду України, який призначався Верховною Радою  України, Верховна Рада України призначає  іншу особу на цю посаду.

З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим  голосуванням більшістю голосів  присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного  Суду України для включення в  бюлетені для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді  Конституційного Суду України вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість  голосів від числа обраних  делегатів з'їзду суддів України.

Якщо голосування проводиться  щодо кандидатур, число яких перевищує  квоту для призначення на посади суддів Конституційного Суду України, призначеними вважаються кандидати, які  набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.

У разі припинення повноважень  судді Конституційного Суду України, який призначався з'їздом суддів України, з'їзд суддів України у  тримісячний строк призначає  іншу особу на цю посаду.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.