Вплив міграції на національний ринок праці

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний економічний  університет

Факультет фінансів

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«Економічна теорія»

на тему:

«Вплив міграції на національний ринок праці»

Виконала:

                         студентка групи ФО– 21

Миколайчук Н. С.

Керівник:

Карп Ірина Миколаївна

Тернопіль -2012

Зміст

Вступ 5

Вступ

Актуальність теми. Проблема української трудової міграції є надзвичайно актуальною на сьогодні, оскільки за неповного використання ресурсів робочої сили економічна система працює, не досягаючи межі своїх виробничих можливостей. Міграційні рухи є так званим індикатором реакції населення на зміни в економічному, політичному, соціальному житті будь-якого суспільства, а зміни в нашій державі відбуваються чуть не кожен день. І саме розмір, напрямки та маштаби таких процесів певною мірою свідчать про стабільність, або навпаки, нестабільність суспільного розвитку в країні. Причиною мігрування українців є дискомфорт від загальної нестабільності в Україні, широко поширена корупція, відсутність можливостей для розвитку і самореалізації, незахищеність від зловживань з боку владних структур. Міграція спричинює відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за межі країни. Тому проблема міграції потребує постійного вирішення, враховуючи особливості загострення її динаміки.

Аналіз досліджень і публікацій. Актуальність дослідження проблем міграції засвідчують публікації провідних зарубіжних та вітчизняних економістів. Окремі аспекти міграції, причини її виникнення та шляхи регулювання досліджували такі вчені в галузі міграціології: Гайдуцький А., Гнибіденко І.М., Гриневич С.С., Заклекта О.В., Рєліна І.Є., О.У.Хомра, І.М.Прибиткова, Т.П.Петрова, В.В. Онікієнко, Е.М.Лібанова, О.В.Позняк, , С.І. Пірожков, Л.Л.Рибаковський, Ж.А. Зайончковска, Б.С.Хорев, В.Н.Чапек, Д.І.Валентей, А.Я.Кваша, В.І.Перевєдєнцев, В.В. Покшишевський. З огляду на швидку плинність подій на світовому ринку праці, потрібно зазначити, що серед найновіших публікацій у цьому напрямі можна виокремити праці таких українських учених як Нижника Н.Р., Новіка В., Чеховича С., Маліновської О.А. та інших.

Мета дослідження полягає у виявленні умов, причин і наслідків виникнення та поширення міграції, характеристиці  особливостей, обґрунтуванні наукових пропозицій щодо державного регулювання ринку праці і скорочення міграції.

Для досягнення цієї мети були поставленні  такі завдання:

• дати характеристику міграції, її форм і причин виникнення;
• проаналізувати динаміку і структуру міграції в Україні;
• визначити вплив міграції на національний ринок праці;
• обґрунтувати шляхи вдосконалення державного регулювання міграції на національному рівні.

Об’єктом дослідження є  міграція в  Україні, а його предметом – теоретичні, методичні та практичні питання державного регулювання міграції та напрями її вдосконалення.

Новизна й актуальність цього дослідження полягає у наведених і проаналізованих статистичних даних Держкомстату та Світового банку стосовно стану міграції в Україні. Проте низка питань, пов'язаних із міграцією в Україні, особливо у методологічному плані, залишаються недостатньо дослідженими. Це стосується, насамперед, проблеми соціально-економічних наслідків та втрат від міграції, а таков її впливу на безпечний національний розвиток.

Курсова робота складається з трьох  частин, в яких поступово розкривається  її мета.

В першому розділі розглянуто теоретичні аспекти міграції. Тут досліджено основні підходи до визначення міграції , її структуру, форми та причини виникнення.

Другий розділ присвячено розгляду сучасного стану ринку праці в Україні, а саме структуру і динаміку міграції в країні.

В третьому розділі запропоновано  пріоритетні напрями щодо шляхів державного регулювання міграції в Україні.

1. Міграції: сутність, характерні ознаки, причини їх виникнення та види

Поряд з природним рухом на демографічні параметри населення впливає  територіальна мобільність, або  механічний рух населення. Останній пов’язаний з міграційними процесами. Міграція у перекладі з латинської (migratio, migro) означає переміщення, переселення. Переважно під міграцією розуміють такі територіальні переміщення населення, які супроводжуються зміною місця проживання та місця праці (назавжди або на досить тривалий строк) як у межах однієї країни, так і поза її межами. У демографічних та демоекономічних дослідженнях термін «міграція» вживається щодо таких актів переміщень у просторі, які пов’язані, по-перше, з перетином адміністративних меж населених пунктів, по-друге, із зміною індивідом місця проживання назавжди чи на певний час[3, с.12-13].

Міграція як економічна категорія  і як соціально-економічне явище  відома з стародавніх часів. Поштовхом для масового переміщення населення стали перш за все, великі географічні відкриття, а згодом — рух капіталу і розвиток капіталізму. Цей період охоплює XVIII—XIX століття, і отримав назву «старої міграції». Період «нової міграції» почався із середини XIX століття і тривав аж до кінця Другої світової війни. Кожен з цих періодів мав свої причини і характерні риси. Міграція як масове явище почалася в період демократизації суспільства, тобто з другої половини XX століття. Як масове переселення робочої сили вона почалася із середини XX століття і набуває великого обсягу в наш час.

Міграція — це переміщення населення, особливо працездатного. Однак, поряд  з працездатним населенням переміщуються  їх сім’ї. Міграція робочої сили — переселення працездатного населення з одних держав (регіонів) до інших терміном більше, ніж рік, що викликана економічними та іншими соціально-політичними причинами[18, с. 939].

За напрямком руху основними сторонами міжнародної міграції є:

• еміграція — виїзд працездатного  населення з країни для постійного чи строкового перебування в іншій країні;

• імміграція — приїзд робочої  сили в країну з-за кордону по квоті  чи по запрошенню;

• рееміграція — процес повернення працездатного населення за певних причин до своєї країни.

Міжнародна міграція робочої сили виникла багато століть тому і за час, який минув з тих пір зазнала серйозні зміни. Найбільш активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60-х років у рамках моделей економічного зростання[3]. Їх основна ідея полягає в тому, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, впливає на темпи економічного зростання, її причиноює міждержавні розходження в рівні оплати праці. Під впливом науково-технічної революції і збільшенням нерівномірності в рівнях розвитку країн, збільшуються масштаби міграції фахівців у розвинені країни.

Історичні етапи розвитку міграції в Україні.

Україна у всі історичні періоди  відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і  за її межі. Але якщо у часи Київської  Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так і соціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії) причинами. Особливо вони посилились у XVII –XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об’єктів. Перебування України у складі різних імперій (Російської, Австро-Угорської, Османської), Польщі зумовило в різні часи міграцію населення з України у різні кінці цих імперій. Українське населення було джерелом дешевої робочої сили і складником війська цих імперій[13, с. 46]. Це вплинуло на основні напрями міграційних потоків населення з різних частин України.

Міграції населення значно посилилися у XIX ст., особливо після знищення панщини  в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосного права в Росії (1861 р.). Інтенсивний  або масовий міграційний рух  людей із Наддніпрянщини та західно-українських земель був характерним для кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основними його причинами були: аграрне перенаселення та майнове розшарування селянства, незначна урбанізація та індустріалізація, небажання селян селитися у містах та ін. Велика кількість незаможних селян із східної частини України їдуть в пошуках вільних земель – спочатку на Північний Кавказ, Поволжя і Урал, а пізніше – в Сибір, Казахстан, Далекий Схід. Вони селяться у тих районах Росії, в яких є подібні умови для життя та сільськогосподарського виробництва, як на їхній батьківщині.

На початку ХХ ст. тільки до США  емігрувало 350 тис. осіб, Канади – понад 100 тис. осіб, Південної Америки –  понад 30 тис. осіб. Після Першої світової війни та встановлення радянської влади на більшій частині України посилюються міграції населення з політичних мотивів. Виїжджають з УРСР політичні та військові діячі УНР, багато представників української науки та культури та ін. Із входженням УРСР до складу СРСР у ній посилюються примусові міграції. Це, передусім, т.з. “куркулі” – заможні селяни, яких понад 1 млн. осіб було вивезено в процесі колективізації за межі України – на освоєння сибірських і північно-російських просторів[13, с. 49-50].

Після штучного голодомору (1932-1933 рр.) в Україну було переселено значну частину селян Росії, передусім із Поволжя та Центрального Чорнозем’я, вони оселялись у вимерлих селах і займалися сільськогосподарським виро-бництвом. Їх кількість, звичайно, не могла замінити вимерлий український люд (таких понад 10 млн. осіб), але значно вплинула на етнічний склад населення центральних та південних регіонів України.

З Другою світовою війною пов’язана  масова евакуація людей із міст у  східні регіони СРСР, насильницьке вивезення молоді із окупованих регіонів на роботу в Німеччину, масове переміщення людей з одних регіонів в інші. Із своїх поселень були вивезені німці, татари та ін.

В післявоєнний період Україна стала  регіоном масової іміграції. Сюди стікалось населення із різних регіонів СРСР. Воно осідало найбільше у східних і південних частинах держави, в містах. Спеціалісти із різних галузей господарства, що жили у східних областях України направлялись на роботу у західні області, а люди із західних областей – у східні та південні частини України.

У роки останнього десятиліття ХХ ст. значно змінились обсяги, напрями міграційних потоків. У перші роки після проголошення незалежності України значно зменшились обсяги еміграції внаслідок того, що припинився набір в армію, розподіл спеціалістів та організовані набори робітників поза межі української держави. З іншого боку, багато українців та представників нацменшин, які раніше проживали в Україні (німці, кримські татари та ін.), почали повертатись (репатріювалися) на свою батьківщину. Тільки за 1989-1997 рр. на територію України повернулося 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців. Внаслідок цього сальдо міграції було достатнім, в 1992 р., наприклад воно становило понад 282 тис. осіб[13, с. 50]. Характерною рисою сучасних міграцій населення України є поступове зменшення обсягів внутрішньодержавних потоків і збільшення міждержавних.

Зустрічні міграційні потоки (іміграція) приблизно порівняні між Україною і державами колишнього СРСР, але  вони дуже незначні із інших країн  світу. Серед прибулих в Україну з країн колишнього СРСР переважають репатріанти, тобто особи, які народились в Україні, але тривалий час жили і працювали в різних регіонах Росії та інших держав. Серед них багато людей пенсійного віку, що ще більше посилює процеси “старіння” населення у нашій державі. Україна постійно приймає біженців із “гарячих точок” СНД – Чечні, Азербайджану, Грузії, Таджикистану та ін. країн. У 1999 р. чисельність біженців становила –2.6 тис.осіб, половина із них – із Афганістану. Україна внаслідок зручного географічного положення (на шляху із Азії у Європу) є регіоном, через який здійснюється нелегальна міграція людей із Південної і Південно-Східної Азії в європейські держави. Її західний кордон є бар’єром для такої міграції, в 1999 р. на ньому зупинено близько 1 млн. нелегальних мігрантів. Внаслідок неврегульованості відносин із багатьма країнами Україна також стає джерелом виходу нелегальних мігрантів. Виїжджаючи за кордон у туристичні подорожі, багато людей залишаються там на роботу (на певний період). Найбільше таких мігрантів – у Греції, Італії, Португалії, Чехії, Іспанії, Туреччині. На тимчасових, сезонних роботах за кордоном працюють люди з усіх регіонів України. У 1998 р. офіційно було зареєстровано 24.4 тис. таких робітників, які працювали за наймом і договорами підряду (з огляду на те, що багато працівників працюють без будь-яких документів, обсяги такої міграції оцінюються у декілька разів більшим числом). Тільки з прикордонних західних областей України щорічно виїжджає на тимчасові роботи за кордон понад 700 тис. осіб. Вони не мають за кордоном ні юридичного, ні соціального захисту, працюють за низьку платню на важких і небезпечних роботах, нерідко переслідуються рекетирами та ін. Необхідні заходи з боку держави для припинення такої міграції, перетворення її у легальну форму. Найвища міграційна активність характерна для населення високоурбанізованих та прикордонних регіонів України. За 1993-1998 рр. понад 55.7% всіх емігрантів виїхало із Донецької, Луганської, Дніпропетровської, Харківської, Одеської областей та АР Крим. Значно меншими є міграції населення із північних та центральних регіонів України.

Внаслідок поглиблення економічної  кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятникових переміщень людей. У 1991 р. в них брало участь понад 2.5 млн. осіб. Вони були особливо значними навколо великих міст. Із сіл та “міст-супутників” до них щоденно приїжджало багато людей, які на ніч поверталися додому. Чим більшим було місто, тим більше населення брало участь у маятникових поїздках. У населених пунктах, де є більші можливості працевлаштування (а це передусім великі міста), є ще значні обсяги “маятникових” міграцій, але вони всюди вже мають набагато менші розміри від попередніх. У два-три рази зменшились потоки щоденних міграцій людей на роботу до Києва, Одеси, Харкова, Львова, міських агломерацій Донбасу і Придніпров’я.

Основними причинами, що зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили, є:

1) незадовільні економічні умови  життя працездатного населення  в країнах еміграції;

2) стабільно високий рівень заробітної плати в основних імміграційних центрах;

3) порівняно вищий технічний  рівень умов праці в країнах  імміграції;

4) соціальні умови для більш  повної реалізації своїх можливостей  у країнах імміграції;

5) природні катаклізми в країнах  еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища у країнах імміграції;

6) політичні причини;

7) воєнні причини;

8) релігійні причини;

9) національні причини;

10) культурні причини[13, с. 12-13].

Міграція населення впливає  на суспільний розвиток шляхом здійснення своїх функцій. Функції - це ті конкретні ролі, які відіграють міграції населення в життєдіяльності суспільства. Природно, що функції міграції виражають її сутність, обумовлюють властивості цього явища.

Функції міграції населення не однозначні. Одні з них незалежні від типу соціально-економічної системи та особливостей окремих товариств, характер інших визначається соціально-економічними умовами конкретних товариств. Перші - загальні функції міграції, другі - специфічні функції тієї чи іншої суспільно-економічної формації.

Першою функцією міграції є перерозподіл населення, пов'язаний з розміщенням продуктивних сил, між окремими територіями країни, в тому числі між природними зонами, районами, різними типами сільських і міських поселень. Особливістьнерерозподільчої функції обумовлена ​​її міжтериторіальним характером, оскільки для перерозподілу необхідна взаємодія населення принаймні двох регіонов.

Друга функція міграції селективна. Суть її в тому, що нерівномірна участь в міграції різних соціально-демографічних груп веде до зміни якісного складу населення різних територій. Досвід показує, що чоловіки і особи працездатних вікових беруть участь в міграції більш активно, ніж непрацездатні і жінки. Великі відмінності в міграційній рухливості осіб різних національностей.

Міграція в різних соціально-економічних  умовах виконує специфічні властиві цим умовам функції, найбільш важливими  з яких є економічна і соціальна.

Економічна функція міграції населення  полягає у забезпеченні з'єднання  територіально розподілених засобів виробництва. Здійснення у повному обсязі цього завдання на основі реалізації загальних функцій міграції: прискорювальної, перерозподільчої і селективної - приводить до забезпечення кількісної і якісної відповідності між речовими і особистісними факторами виробництва.

Соціальна функція міграції - це прагнення  завдяки зміні місця проживання більш повно задовольнити свої потреби. Вона сприяє підвищенню життєвого рівня і соціального розвитку трудящих.

Міграційний процес - це безліч подій, що тягнуть за собою зміну місця проживання.

Стадії міграційного процесу:

- Вихідна, або підготовча стадія, що представляє процес формування територіальної рухливості населення, тобто його певного соціально-психічного стану. Про людину, що знаходиться в такому стані в Росії зазвичай говорять "легкий на підйом". Міграційна рухливість - властивість притамана не лише окремій людині, особистості, а й усієї сукупності людей, населенню в цілому.

- Основна стадія, або стадія  переселення населення, міграційних  потоків. Ступінь реалізації міграційної рухливості населення виявляє себе на другій стадії міграційного процесу, тобто у переселенні. З економіко-демографічної точки зору переселення - це основна стадія міграційного процесу, бо її головне завдання полягає у забезпеченні збалансованого розміщення по території країни засобів виробництва і особистісних елементів продуктивних сил. Соціальне значення цієї стадії міграційного процесу полягає в тому, що вона являє собою практичну реалізацію міграційної рухливості населення, відповідну або не відповідну народногосподарським інтересам.

- Заключна або завершальна стадія, яка виступає як приживлюваність  мігрантів на новому місці.  Вселення мігрантів у новий  для них район пов'язане з  цілою низкою демографічних, соціальних  та економічних змін. Мігранти стають мешканцями району вселення, беруть участь у відтворенні його населення, в освоєнні природних ресурсів, у розвитку економіки і т.д. Мігранти прибувають в новий для них район, володіючи досвідом і знаннями, набутими в районах виходу, маючи розгалужені родинні та майнові зв'язки. У новому районі все це чи багато чого з цього треба здобувати. Для них головним у районі вселення є пройти стадію приживлюваності. Приживлюваність новоселів - це антипод інтенсифікації міграційної рухливості населення. Це третя, так звана заключна стадія міграційного процесу, значення якої істотно зросла.

Узагальнюючи погляди дослідників  проблем міграції, - Малиновської О., Позняка О., Прибиткової І. Можна виділити такі види міграційних процесів:

За географічною ознакою міграція поділяється на:

- інтеграційну;

- внутрішню;

-зовнішню;

Інтеграційна міграція має регулярний характер і являє собою вільне або обмежене законом переміщення  робочої сили в межах інтеграційного об’єднання. Обмежений характер регулюється статутом інтеграційного об’єднання і національним законодавством.

Внутрішня міграція — це переміщення працездатного населення та їх сімей в межах однієї країни.

У внутрішній міграції розрізняють:

а) міграцію міського та сільського населення;

б) міжміську міграцію;

в) еміграцію в сільські місцевості.

Зовнішня (міжнародна) міграція робочої  сили — це процес організованого або  стихійного переміщення працездатного  населення, що викликане причинами  економічного характеру поза межами однієї країни[16, с. 38-40].

У залежності від часу, на яке переміщається  робоча сила розрізняють постійну, тимчасову, сезонну і маятникову міграцію.

1. Постійна (передчасна або довгострокова) міграція на тривалий період або назавжди.

2. Тимчасова (короткострокова) міграція являє собою в'їзд або виїзд, пов'язаний з поточними потребами без зміни громадянства і постійного місця проживання. Однак у багатьох країнах з числа тимчасових мігрантів виключають число сезонних працівників. Тимчасова міграція поділяється на сезонну, маятникову та епізодичну.

* Сезонна (повернення після закінчення сезону найму);

* Маятникова міграція є особливим видом міграції в залежності від часу і являє собою пересування працюючих до місця роботи з одного регіону в інший і назад до місця свого проживання у випадку, якщо термін відсутності особи на постійному місці склав менше одного тижня.

* Епізодична міграція являє собою ділові, культурно-побутові, рекреаційні та інші поїздки, що здійснюються нерегулярно у часі.

За способом реалізації міграція робочої сили поділяється на:

- Індивідуальну (самостійну), здійснювану  силами (коштами) самих мігрантів;

- Організовану, (здійснювану за допомогою громадських організацій держави, підприємства).

За характеристикою правового  статусу міграція поділяється на легальну і нелегальну.

Як правило, легальна міграція має  документальне підтвердження, офіційне звернення держави, норми, що встановлені  на переміщення міжнародною організацією праці тощо.

Нелегальна міграція — це явище, що має непередбачуваний характер —  незаконне перетинання національних кордонів в пошуках джерел праці й життя.

За формою міжнародна міграція поділяється  на трудову, сімейну, рекреаційну, туристичну та інші.

1. Трудова міграція — це пересування працездатного населення з метою отримання тимчасового або постійного місця роботи.
2. Сімейна міграція — має в основному моральний і етичний характер та пов’язана зі з’єднанням сімей.
3. Рекреаційна (ще називають заможна) пов’язана з відпочинком або з приводу стажування, науково-дослідної роботи, роботи, пов’язаної з переданням досвіду тощо.
4. Туристична міграція перш за все характеризується задоволенням певних інтересів людей, подекуди з можливим відпочинком, обміном туристичними групами тощо. Це, зазвичай, короткострокове переміщення окремих верств населення[16, с. 41-44].

У міждержавній міграції можна виділити п’ять напрямів:

• міграція з розвинутих до промислово розвинутих країн;
• міграція в межах промислово розвинутих країн;
• міграція робочої сили між країнами, що розвиваються;
• міграція робочої сили з колишніх соціалістичних країн (схожа на міграцію з країн, що розвиваються, до промислово розвинутих);
• міграція наукових працівників, спеціалістів з промислово розвинутих країн до країн, що розвиваються.

На початок XXI ст. сформувалось декілька центрів, що максимально приваблюють мігрантів:

1) США, Канада та Австралія,  що приймають переважно висококваліфікованих  спеціалістів (наприклад, третина  лауреатів Нобелівської премії  — іммігранти, а половина видатних  американських математиків —  вихідці з країн колишнього  СРСР);

2) країни Західної Європи, що використовують на непрестижних, важких та шкідливих для здоров'я робочих місцях велику кількість некваліфікованої робочої сили;

3) нафтовидобувні країни Близького  Сходу, які беруть на роботу  іноземних спеціалістів, а також  некваліфікованих працівників із сусідніх арабських держав;

4) нові індустріальні країни  Південно-Східної Азії[12, с. 133].

2. Сучасний стан міграційних процесів трудових ресурсів.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної й Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн чол., що становить близько 2 % населення планети. Ця цифра в 90-ті роки зросла насамперед за рахунок інтегрування в загальносвітовий міграційний процес країн Центральної та Східної Європи.

За оцінками Міжнародної організації міграції (МОМ) в світі на початок ХХІ століття налічувалось 36-42 млн. трудових мігрантів, а з членами їх сімей число досягало 80-97 млн. осіб.

Міжнародна міграція населення  відіграє все більшу роль у розвитку суспільства і перетворилася  на глобальний процес, який отопив практично всі континента та країни, а таков різні соціальні верств. Загальна кількість міжнародних мігрантів постійно збільшується. Міжнародна трудова міграція є наслідком, в першу чергу, значної різниці в рівнях економічного й соціального розвитку країн та особливостей їх демографічної ситуації[19, с. 14-17].

Основними мотивами сучасної трудової міграції населення України є:

1) високий рівень безробіття  і пов'язана з цим проблема  бідності;

2) бажання забезпечити добробут  наступних поколінь;

3) підвищення свого соціального  статусу;       

4) можливість еміграції в майбутньому;

5) професійне зростання.

Низькі зарплати є однією з основних причин масової трудової міграції українців  за кордон, говорить економіст Тетяна Соколова з Інституту соціальних досліджень НАН. Якщо порівняти умови оплати праці в Україні і, наприклад, у сусідній Польщі, то при однаковому навантаженні чи аналогічній продуктивності праці люди отримують зарплати, які різняться в 5-10 разів. В той же час Україні вкрай важливо зберегти нинішній рівень спеціалістів, адже починаючи з 80-х років ми його щороку втрачали. Мова йде про працівників освіти, охорони здоров'я, культури, соціальної сфери, кваліфікованих спеціалістів робітничих професій. Найчастіше трудові мігранти - це особи з середньою та середньою спеціальною освітою, кваліфіковані спеціалісти, які за кордоном зайняті в основному на некваліфікованих роботах. Як правило, їхня заробітна плата у кілька разів нижча заробітків корінних мешканців. Мігранти практично не мають можливостей для кар'єрного зростання і перебувають в умовах, які не відповідають засадам достойної праці. Якщо врахувати, що за різними оцінками трудовими мігрантами є від 4 до 7 млн. громадян України, то це складає відповідно від 8,6 до 15,1 % від численності всього населення, або від 19,5 до 34,1 % економічно активного населення працездатного віку[24]. Отже, можна говорити про міграцію з України третини (!) активного населення працездатного віку. До того ж, в більшості це найбільш енергійні і підприємливі люди. Тому необхідно розглянути структуру сучасних міграційних процесів України.

Таблиця 1

Частка різних видів міграції у  загальному обсязі зареєстрованих переміщень (%)

Проаналізувавши структуру міграційних процесів України за 2007-2011рр. можна зробити висновок, що внутрішньо-регіональні переміщення мають тенденцію до спадання. Натомість внутрішня і зовнішня міграції з кожним роком збільшуються. Збільшуються також і міжрегіональні переміщення.

За інформацією ЗМІ, українців, які розбрелися по планеті, зараз близько 6,6 млн осіб, натомість наша країна прийняла 5 млн осіб. Збільшується ймовірність поширення нелегальних форм трудової міграції (у Росіїї, Греції, Іспанії, Італії, Португалії, в країнах Центральної та Східної Європи) за рахунок різного за обсягом тіньового сектору економіки в приймаючих країнах. Згідно з доповіддю Світового банку "Міграція й грошові перекази" в 2011 році, основні країни, до яких іммігрували громадяни України, це – Росія, Великобританія, Греція, Португалія, Польща, Італія, Іспанія, Чехія, США[23].

Рисунок  1.  Основні країни, до яких емігрували українці у 2011р., %

Згідно з дослідженням Міжнародної  організації по міграції в даний  час за кордоном проживають близько 6,6 млн. українців, з них більше 2 млн. – в Російській Федерації, по 900 тис. в Італії і США, 750 тис. в Польщі, 450 тис. в Іспанії, 350 тис. в Чехії, по 95 тис. в Португалії і Греції і близько 80 тис. у Великобританії.

На сьогодні дедалі більше постає питання не тільки щодо обсягів грошових переказів, а щодо того, як цей величезний фінансовий ресурс використати на розвиток домогосподарств мігрантів та відповідних територій. Тому проблему надходження міграційного капіталу слід підняти на національний рівень і визнати його важливою складовою системи обліку, формування грошової, кредитної та банківської політики, а таков фінансового ринку. Тільки в такому випадку ми відчуємо, що міграційний капітал може стати справжнім генератором соціально-економічного розвитку, зазначає Андрій Гайдуцький. За 2010 рік, мігранти перевели в Україну близько 5,3 млрд доларів. Загалом же тенденція така, що в Україну приходить грошей у 25 разів більше, ніж йде з країни. У 2010 році світовий обсяг міжнародних грошових переказів, за даними Світового банку, становив понад 440 млрд доларів. Із цієї суми 325 млрд доларів надійшло до країн, що розвиваються, – на 6% більше, ніж у 2009 році[22, с. 28-32].