Вплив міжнародної торгівлі на розвиток національної економіки

КУРСОВА РОБОТА

з

“Економічної теорії”

на тему:

“Вплив міжнародної торгівлі на розвиток національної економіки”

ЗМІСТ

Вступ

Міжнародна  торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками  різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає  їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: “Міжнародна торгівля являє собоёю процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах”. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом.

У загальному виді міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати  продуктивність своїх ресурсів і  в такий спосіб збільшувати загальний  обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони  країни, можуть виграти за рахунок  спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.

Актуальність теми: у сучасному світі однією з основних рушійних сил економічного розвитку виступає така форма міжнародних відносин як міжнародна торгівля, яка є сферою міжнародних відносин і становить 80% , і складається з сукупності зовнішньої торгівлі товарами, послугами, продукцією інтелектуальної праці всіх країн світу. Обрана тема важлива тим, що міжнародна торгівля являє собою основу світогосподарських зв'язків, які є невід'ємною частиною функціонування національної економіки країни, тому дослідження її впливу є дуже актуальним в сучасних умовах.

Метою курсової роботи є глибоке дослідження впливу міжнародної торгівлі на розвиток національної економіки.

Об'єктом дослідження  є організаційно-економічні механізми  здійснення міжнародної торгівлі.

Предмет дослідження: міжнародна торгівля.

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОЇ  ТОРГІВЛІ 

1.1 Сутність міжнародної торгівлі  та її види

Міжнародна  торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками  різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає  їхню взаємну економічну залежність. У літературі часто дається наступне визначення: «Міжнародна торгівля являє  собою процес купівлі і продажі, здійснюваний між покупцями, продавцями і посередниками в різних країнах». Міжнародна торгівля включає експорт  і імпорт товарів, співвідношення між  якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.

Структурні  зрушення, що відбуваються в економіці  країн під впливом НТР, спеціалізація  і кооперування промислового виробництва  підсилюють взаємодію національних господарств. Це сприяє активізації  міжнародної торгівлі. Міжнародна торгівля опосередуючий рух усіх міжкраїнових товарних потоків, росте швидше виробництва. Відповідно до досліджень зовнішньоторговельного обороту, на кожні 10% ростe світового виробництва приходиться 16% збільшення обсягу світової торгівлі. Тим самим створюються більш сприятливі умови для його розвитку. Коли ж у торгівлі відбуваються збої, сповільнюється і розвиток виробництва.

Під терміном «зовнішня торгівля» розуміється  торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваного ввозу (імпорту) і оплачуваного вивозу (експорту) товарів.

Різноманітна  зовнішньоторговельна діяльність підрозділяється  по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною  і торгівлю послугами.

Міжнародною торгівлею називається оплачуваний  сукупний товарообіг між усіма країнами світу. Однак поняття «міжнародна  торгівлям вживається й у більш  вузькому значенні: наприклад, сукупний товарообіг промислово розвитих країн, сукупний товарообіг країн, що розвиваються, сукупний товарообіг країн якого-небудь континенту, регіону, наприклад, країн Східної Європи і т.п.

Світові ціни розрізняються в залежності від часу року, місця, умов реалізації товару, особливостей контракту. На практиці як світові ціни приймаються ціни великих, систематичних і стійких  експортних або імпортних угод, що укладаються у визначених центрах  світової торгівлі відомими фірмами - експортерами або імпортерами відповідних  видів товарів. На багато сировинних товарів (зернові, каучук, бавовна й  ін.) світові ціни встановлюються в  процесі операцій на найбільших світових товарних біржах.

В інтересах  кожної країни спеціалізуватися на виробництві, у якому вона має найбільшу  перевагу і для якого відносна вигода є найбільшою.

Національні виробничі розходження визначаються різними факторами виробництва - працею, землею, капіталом, а також  різною внутрішньою потребою в тих  або інших товарах. Ефект, що робиться зовнішньою торгівлею (зокрема, експортом) на динаміку росту національного  доходу, на розмір зайнятості, споживання й інвестиційну активність, характеризується для кожної країни цілком визначеними  кількісними залежностями і може бути обчислений і виражений у  виді визначеного коефіцієнта - мультиплікатора (множника).

Термін "міжнародна торгівля" має на увазі  складний механізм взаємин, що виникають  у процесі купівлі-продажу товарів  на світовому ринку. Фірми прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників. Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація - коли фірма має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідної, чим у своїй країні. Так виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку і як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах.

У міжнародній  торгівлі експортер звичайно виставляє  рахунок покупцеві в іноземній  валюті, або покупець оплачує товар  у валюті своєї країни, що є іноземною для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, долари США, євро. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і купівлі іноземної валюти за валюту країни експортера або імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка  або продаж іноземної валюти не настільки  безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість несприятливої зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку  і є потенційним валютним ризиком  для кожного з контрагентів.

1.2 Основні теорії міжнародної торгівлі

Основою зовнішньоторговельних політик  держав завжди були концепції міжнародної  торгівлі як спроби теоретичного осмислення та пояснення причин міжнародного товарного  обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. Можна виокремити п’ять груп концепцій розвитку міжнародної  торгівлі:

• меркантилізму (раннього та пізнього);
• переваг (абсолютних та відносних);
• факторів виробництва;
• неотехнологічні;
• конкурентоспроможності.

Меркантилізм  – це економічне вчення та економічна політика, яка представляє інтереси торгової буржуазії у періоди  феодалізму та становлення капіталізму.

Ранній  меркантилізм виник наприкінці XV ст. та ґрунтувався на доктрині «грошового балансу» - нагромадженні грошей внаслідок  вивезення товарів при забороні (або суб’єктивному обмеженні) вивезення  грошей. Прихильники цієї концепції  дотримувались поглядів, згідно з  якими державі слід продавати  на зовнішньому ринку якомога  більше товарів, а купувати - якомога  менше. Пізній меркантилізм розвивався з другої половини XVІ ст. до середини XVІІІ ст. Основним змістом цього  напряму є доктрина «активного торговельного  балансу», який можна забезпечити  шляхом активізації зовнішньої торгівлі при перевищенні доходів від  експорту порівняно із витратами  на імпорт, а також у результаті розвитку посередницької торгівлі; допущенні обмеженого імпорту товарів.

Модель "ціни — золото — потоки" Д. Х'юма заперечує положення меркантилістів про те, що країни можуть до нескінченності збільшувати кількість наявного у них золота і що це не впливає на їх міжнародну конкурентоспроможність, адже приплив золота внаслідок підтримки позитивного сальдо торговельного балансу збільшить пропозицію грошей всередині країни та призведе до зростання зарплати та цін, а це, в свою чергу, спричинить падіння конкурентоспроможності країни. І навпаки, відплив золота з країни призведе до падіння цін та зарплати і підвищить конкурентоспроможність країни.

Теорія  абсолютних переваг А. Сміта стверджує, що для держави може бути вигідним не лише продаж, а й купівля товарів  на зовнішньому ринку. Міжнародна торгівля вигідна, якщо країни торгують такими товарами, які кожна з них виробляє з меншими витратами, ніж країна-партнер.

Д. Рікардо, автор теорії порівняльних переваг, створив модель міжнародної торгівлі, в якій показав, що недотримання принципу А. Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві  яких вона має найбільшу абсолютну  перевагу або найменшу абсолютну  неперевагу.

Основним  положенням теорії факторів виробництва  Жан-Батиста Сея було те, що найважливішою  умовою раціонального обміну товарами між країнами є різниця у співвідношенні в них факторів виробництва. Країна об’єктивно орієнтується на вивезення  тих товарів і послуг, для спеціалізації  щодо яких у неї порівняно кращі  фактори виробництва, і навпаки  – в імпорті переважають товари і послуги, які у даній країні відносно дефіцитні.

Теорія  Хекшера-Оліна базується на законі порівняльних переваг Д. Рікардо  та стверджує, що країна матиме відносну перевагу щодо тих товарів, виготовлення яких добре забезпечене факторами  виробництва, які вона буде експортувати, а імпортувати ті товари, на які  вона гірше забезпечена факторами  виробництва.

В. Леонтьєв створив модель «кваліфікації робочої  сили», відповідно до якої у виробництві  задіяні чотири фактори – кваліфікована  праця, некваліфікована праця, земля  і капітал. Практичними висновками даної моделі є те, що відносний  надлишок фахового персоналу і висококваліфікованої робочої сили зумовлюють експорт  товарів, виготовлення яких потребує кваліфікованої робочої сили, а надлишок некваліфікованої робочої сили сприяє експорту товарів, для виробництва яких не потрібна висока кваліфікація.

Повоєнний бурхливий розвиток наукомістких, високотехнологічних  галузей виробництва і стрімке  зростання міжнародного обміну їх продукцією зумовило появу низки теорій неотехнологічного  напряму:

1. Модель  наукомісткої спеціалізації обґрунтовує  об’єктивність спеціалізації індустріально  розвинутих країн на виробництві  та експорті наукомістких і  технологічно складних товарів,  а країни, що розвиваються мають  спеціалізуватися на виробництві  та експорті переважно ресурсномістких  товарів.

2. Теорія  технологічного розриву пояснює  торгівлю країн, між якими існують  відмінності у рівнях їх технологічного  розвитку. Експорт до іншої країни  можливий, якщо попит країни-імпортера  на унікальний новий товар  формується за коротший час,  ніж налагодження національного  виробництва аналогічного товару. Саме це і є передумовою  міжнародної торгівлі.

3. Теорія  міжнародного життєвого циклу  продукту на світовому ринку,  розроблена Р. Верноном, стверджує,  що деякі види продукції проходять  цикл, що складається із чотирьох  етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад.

4. Модель  економії на масштабах виробництва,  відповідно до якої у країнах,  які мають місткий внутрішній  ринок, повинні розміщуватися  такі виробництва, що забезпечують  зростання економічного ефекту  при збільшенні масштабу виробництва.

5. Модель  внутрішньогалузевої торгівлі орієнтована  на дослідження та пояснення  такої сучасної тенденції розвитку  міжнародної торгівлі, як внутрішньогалузева  торгівля між країнами. Країни  торгують товарами, які виробляють  за фактично однакової інтенсивності  витрат факторів, а не товарами, що є результатом використання  надлишкових факторів виробництва.  На обсяг і структуру торгівлі  товарами впливають не витратні  умови пропозиції, а умови і  характер попиту, зумовлені однаковим  або близьким рівнем ВНП на  душу населення в країнах, а  також близькість рівнів доходу  на душу населення та ідентичність  кривих попиту; близькість цін  факторів і витрат виробництва  диференційованих продуктів.

Теорія  конкурентних переваг М. Портера  пропонує новий підхід до вирішення  проблеми міжнародної торгівлі, а  саме на міжнародному ринку конкурують фірми, а не країни. Складовою теорії виступають детермінанти конкурентних переваг, чотири з яких, формують конкурентне  середовище для місцевих фірм і впливають  на її успіх у міжнародній діяльності: параметри факторів виробництва; рівень попиту на внутрішньому ринку; рівень внутрішньої конкуренції.

Кожна концепція  міжнародної торгівлі намагалася з’ясувати  причину виникнення обміну товарами між країнами, а також чому саме цим, а не іншим товаром країни експортують і який імпортують. До прикладу, меркантилізм розглядає здійснення імпорту як перешкоду на шляху  до зростання національної економіки. В процесі еволюції поглядів на міжнародну торгівлю з’являються концепції, які  розглядають імпорт як необхідну  умову для розвитку країни, причому  вони досліджують які товари країні імпортувати, а якими експортувати для досягнення якомога більшої  вигоди у міжнародній торгівлі.

1.3 Методи регулювання міжнародної  торгівлі

Україна відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»  здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності за допомогою передбачених у законах України актів тарифного  та нетарифного регулювання, які  видаються державними органами України в межах їх компетенції.

До завдань  державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід віднести: захист економічних  інтересів України та законних суб’єктів  зовнішньоекономічної діяльності; забезпечення найсприятливіших умов для інтеграції української економіки та системи  міжнародного поділу праці; створення  рівних можливостей для суб’єктів  зовнішньоекономічної діяльності розвивати  всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності  та всі напрями використання доходів  здійснення інвестицій; заохочення конкуренції  та ліквідацію монополізму у сфері  зовнішньоекономічної діяльності.

Для того, щоб раціонально регулювати міжнародну торгівлю країни слід проводити розрахунки показників, що дають уявлення про  стан міжнародної торгівлі, а саме ступінь відкритості економіки, залежності країни від імпорту, тенденцію  розвитку експорту товарів і послуг тощо. Тому для опису стану міжнародної  торгівлі використовують систему показників міжнародної торгівлі.

Головними засобами зовнішньоторговельної політики є тарифне та нетарифне регулювання.

Митна політика – це система принципів та напрямків  діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів  та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання  зовнішньої торгівлі. Митна політика має на меті захист національних інтересів  та економічної безпеки шляхом підтримання  мирного та взаємовигідного міжнародного співробітництва з іншими країнами при застосуванні норм міжнародного права та загальновизнаних принципів  такого співробітництва.

Митне регулювання  – регулювання питань, пов’язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України.

Мито  – це специфічний непрямий податок, який накладається на товари, що перетинають  митний кордон держави.

Розрізняють такі види мита:

• за способом нарахування: адвалерне, специфічне, комбіноване;
• за впливом: реальне і номінальне;
• за напрямком руху: ввізне та вивізне;
• за принципами обмеження: антидемпінгове, спеціальне і компенсаційне;
• за терміном дії: постійне і сезонне;
• за походженням: автономне і конвенційне.

Сутність  нетарифного регулювання полягає  в забезпеченні належного захисту  як інтересів держави, так і окремих  суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Найважливішими заходами нетарифного  регулювання є ліцензування, квотування, реєстрація контрактів, дозволи міністерств  і відомств, що мають необхідні  повноваження щодо видачі таких дозволів на відповідні товари.

До інструментів кількісного регулювання експорту та імпорту належать квотування та ліцензування зовнішньоекономічної діяльності.

Експортна (імпортна) квота – це гранична кількість  визначеної категорії товарів, які  дозволено експортувати (імпортувати) протягом певного періоду, що визначається у натуральних вартісних одиницях. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за ними не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти. В Україні  запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот з товару: глобальні, групові, індивідуальні.

Експортна (імпортна) ліцензія – це оформлене  належним чином право на експорт (імпорт) протягом певного встановленого  терміну визначених товарів або  валюти з метою інвестицій та кредитування.

В Україні  існують такі види експортних (імпортних) ліцензій:

- генеральна  – це відкритий дозвіл на  експортні (імпортні) операції з  певним товаром (товарами) та (або)  з певною країною (групою країн)  протягом періоду дії режиму  ліцензування з цього товару (товарів);

- разова (індивідуальна) – це одноразовий  дозвіл, який має іменний характер  і видається для здійснення  кожної окремої операції конкретним  суб’єктом зовнішньоекономічної  діяльності на період, не менший  від необхідного для здійснення  експортної (імпортної) операції;

- відкрита  індивідуальна – це дозвіл  на експорт (імпорт) товарів протягом  визначеного терміну (але не  менше одного місяця) з визначенням  загального обсягу товарів.

Державне  регулювання міжнародної торгівлі не лише визначає порядок переміщення  товарів і послуг, але і забезпечує економічні інтереси та безпеку держави.

Окрім того, державне регулювання повинне мати на меті поглиблення міжнародної  торгівлі України шляхом її інтеграції у світове господарство. Економічна інтеграція сприяє зростанню інвестицій в економіку країн-членів об’єднання з внутрішніх та зовнішніх джерел, допомагає лібералізувати торговельні  відносини між цими країнами, усуваючи перешкоди в торгівлі деякими  товарами.

2. РОЛЬ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ В ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ

Міжнародна  торгівля може розглядатися з двох боків: як рушій економічного зростання і як похідна від економічного зростання. Про її роль в економічному розвитку свідчать емпіричні дослідження відомих економістів: М. Мікалопулоса, К. Джея, М. Мікаелі, А. Крюгера, Б. Баласса. Результати їхніх робіт показують, що:

• темпи зростання ВНП і темпи зростання експорту високо корелюють між собою;
• існує досить значна кореляція (0,38) між зміною частки експорту у ВНП і темпами змін ВНП;
• збільшення темпів зростання експортних доходів на 1 % щорічно пов'язано із збільшенням темпів зростання ВНП на 0,1%.

Міжнародна  торгівля сприяє економічному розвитку країн, створюючи можливість для реалізації їхніх істотних порівняльних переваг і розвитку нових. Вона стимулює швидше й ефективніше використання внутрішніх ресурсів і дає змогу отримувати вигоди та переваги спеціалізації та участі в міжнародному поділі праці.

Додатковий  попит за рахунок світового ринку  допомагає подолати вузькість внутрішнього ринку, збільшити ефект економії масштабів завдяки доступу на більші та різноманітніші ринки. Міжнародна торгівля не тільки прямо впливає на темпи відтворення. Багатогранний непрямий вплив пов'язаний зі створенням численних підприємств,які обслуговують зовнішній сектор, допомагають подолати інерційність і є ще однією складовою економічного зростання.

Зміна експорту (пропозиція товару на вивезення) та імпорту (попиту на закордонні товари) залежить від зміни умов торгівлі. Ця залежність характеризується поняттями «еластичність експорту» та «еластичність імпорту».

Еластичність  імпорту (E) — це зміна попиту на імпорт, що випливає зі зміни умов торгівлі. Еластичність імпорту вимірюється як відношення відсоткової зміни обсягів імпорту до відсоткової зміни його ціни. Якщо ціни на імпортні товари спадають, то обсяги імпорту збільшуються, а якщо ціни зростають, то імпорт скорочується. Попит на імпорт вважається еластичним, якщо Eim < 1. Це означає, що падіння ціни на імпортні товари на 1% привело до зростання попиту на них більше, ніж на 1%. Попит на імпорт вважається нееластичним, якщо Eim < 1 . Це означає, що падіння ціни на імпортні товари на 1% призвело до зростання попиту на них менше, ніж на 1%.

Країна  збільшуватиме витрати на імпорт при падінні цін (тому що падіння цін імпорту означає поліпшення умов торгівлі), якщо попит на імпорт еластичний, оскільки попит на імпортні товари зростає швидше, ніж падає їхня ціна.

Країна  скорочуватиме витрати на імпорт, якщо попит на імпортне еластичний. Але оскільки обсяг імпорту обмежений можливостями експорту (експортом заробляються кошти на імпорт), то у випадку еластичності імпорту і падінні його ціни обсяг експорту повинен збільшуватися.

Еластичність  експорту (Ех) — це зміна пропозиції товарів на експорт, що випливає зі змін умов торгівлі. Еластичність експорту вимірюється як відношення відсоткової зміни обсягів експорту до відсоткової зміни ціни імпорту, тобто

При зниженні цін на імпортні товари обсяги експорту збільшуються, а при зростанні — зменшуються. Таким чином, еластичність попиту на імпорт і еластичність пропозиції товару на експорт тісно взаємозалежні. Висока еластичність свідчить про розвинутість ринкового механізму, що дає змогу виробникам швидко реагувати на зміну цін. Низька еластичність свідчить про недостатній розвиток механізму регулювання економічними процесами, що створює для суспільства серйозні економічні проблеми.

Значну  роль для економічного розвитку країни відіграє підвищення конкурентоспроможності національного виробництва.

Під конкурентоспроможністю, згідно з визначенням Організації  економічного співробітництва і розвитку, розуміють «рівень, якого країна може досягти за вільних і справедливих умов, виробляючи товари і послуги, що відповідають вимогам міжнародних ринків, і водночас підтримуючи та підвищуючи реальні доходи протягом тривалого часу».

Конкурентоспроможність  оцінюється за такими критеріями:

• економічна діяльність;
• урядова ефективність;
• бізнесова ефективність;
• інфраструктура.

Побудова  індексу конкурентоспроможності ІМД  ґрунтується на такому співвідношенні: 23 — дані офіціальної статистики й 13 — оцінки експертів. Для ранжирування використовується 314 показників, але кількість аналізованих країн становить лише 60. Це робить індекс ІМД об'єктивнішим, але й більш консервативним. Взаємодія з іноземними торговельними партнерами змушує національні фірми поліпшувати свою технічну базу, якість продукції, впроваджувати сучасні методи управління, внаслідок чого підвищуються темпи зростання економіки.

Одним із важливих показників конкурентоспроможності країни є конкурентоспроможність експорту. Конкурентоспроможний експорт дає змогу країнам одержувати більше іноземної валюти й імпортувати товари, послуги і технології, які необхідні для підвищення продуктивності праці, рівня життя та внутрішнього потенціалу. Завдяки йому підприємства починають орієнтуватися на вищі стандарти, мають можливості для більш простого доступу до інформації.

Таким чином, експортна конкурентоспроможність країни, фірми свідчить про ефективність їхньої інтеграції у світове господарство та адаптацію до сучасної глобальної економіки.

2.1 Україна на шляху до СОТ

На сьогодні перед країнами світу  вже не стоїть питання, варто чи не варто ставати учасником Світової організації торгівлі. Більше того, не набуття членства в організації, яка налічує 150 країн-учасниць, мало надзвичайно негативний вплив на можливості розвитку зовнішньої торгівлі України. Водночас будь-яка країна світу, яка бере на себе численні зобов’язання, що накладаються на нових учасників, повинна чітко усвідомлювати не лише позитивні наслідки, але і проблеми, які можуть виникнути в економіці після приєднання до СОТ.